Юрій Луценко: Відмова просити помилування у Януковича – це моя форма спротиву злу

Політичний в’язень Юрій Луценко вважає за неможливе підписати листа із проханням про помилування.

«Я вважаю неможливим це зробити з багатьох причин. З людської точку зору, для мене це неприйнятно, бо я не вчинив інкримінованих мені злочинів, а вироки українських судів вважаю виключно політичною розправою, яка не має нічого спільного із правосуддям. Я на 100% переконаний, що доведу це в Європейському суді з прав людини. До речі, знають про це і в Адміністрації Президента. Не дарма ж там надали вказівку Вищому спеціалізованому суду не призначати розгляд моєї скарги. Відтак уже понад 4 місяці після визначеного законодавством максимального терміну мою справу там ніхто не розглядає. Чому? Щоб загальмувати її розгляд в Євросуді, де я однозначно доведу свою невинуватість», – зазначив ув’язнений політик.

Юрій Луценко, коментуючи інформацію у ЗМІ про такий варіант, наголосив: «Я – не злочинець, я – політичний полонений і мені немає за що просити помилування. З політичної точки зору це ще більш очевидно. Є речі, важливіші навіть за свободу. Я не можу допустити приниження Майдану і української демократичної опозиції».

«Відмова просити помилування у В.Януковича – це моя форма спротиву злу. Так я розумію свій обов’язок перед країною і однодумцями», – наголосив він.

Говорячи про лист громадськості, який з’явився у пресі із підписами під вимогою про його звільнення за станом здоров’я, Луценко зазначив: «Перш за все, мені дуже приємно, що питання мого здоров’я, вимога мого звільнення об’єднала багатьох надзвичайно шанованих мною людей».

Ув’язнений політик додав: «Знаю також, що навколо цього листа точиться дискусія про те, чи варто було звертатися до Януковича. Я повністю поділяю логіку тих багатьох, у тому числі і моїх друзів, які вважають неприйнятними переговори із політтерористами. Отже, я хотів би подякувати усім, хто не залишився байдужим до ситуації з політв’язнями, хто демонструє в той чи інший спосіб турботу і солідарність».

«Саме небайдужість є головним чинником цієї історії. Хотів би нагадати, що стрімкий прорив Чехії до вищих стандартів демократії став можливим ще й тому, що подібні листи та дискусії небайдужих громадян до подібної тоталітарної влади демонстрували в подібні темні часи людям моральну перевагу демократів. При перших же вільних виборах перевага моральна логічно перейшла в кількісну. Вацлав Гавел називав цю стратегію «силою безсилих», – резюмував Юрій Луценко