Остап Дроздов: Клоака патріотизму

Джерело: ZAXID.net

OstapDrozdovМене/нас зусебіч оточують великі патріоти. Вони всюди: за стіною, за спиною, в кабінетах і під кабінетами, в інтернет-форумах і доінтернетній клюмбі, в дорогих маринарках і дешевих вишиванках, на джипах і запорожцях.

Вони – депутати і їхні критики, з мільйонними статками і голими кишенями, з норковими шубами і без антиперспірантів, зі злістю до ворогів і просто злістю. Вони всюди.

Я/ми ніби живемо в середовищі великих патріотів – людей із найвищим рівнем вимог до всіх навколо та водночас найнижчим рівнем вимог до себе самих. Патріоти забарвили собою Львів, заповнили собою весь дискурс, возвели себе до рангу універсальних прокурорів, сотворили з себе непомильний критерій, яким міряється будь-хто інший. Це не просто ірраціональні патріоти (бо ним є кожен, хто питомо любить свою землю чи своє місто). Це так звані «великодержавні патріоти» – люди, які свої переконання розцінюють як примусові та обов’язкові для всіх решти. У них автоматичне мислення: натискаєш потрібну кнопку – і тобі в долоні падає «українська Україна», ворогами якої є всі ті, які мислять не так примітивно та схематично.

«Великодержавні патріоти» не дискутують, не агітують, не переконують – вони змушують, вимагають, велять, наказують. Вони завзято зводять концтабірну синьо-жовту (чи червоно-чорну) барикаду посеред суспільства, нав’язливо ділячи його на правдивих патріотів та скотин-сволочів-українофобів-москалів-жидів-ліберастів і так далі. Вони – на вершині. Вони – на куражі. Вони – світло істини. Вони – воїни правди. Вони – місіонери Царства Для Своїх. Вони – альфа і омега. Натомість усі ті, хто просто міркує над українськими реаліями та перспективами, сповідує мову компромісу та толеранції, шукає спільні знаменники для різних різностей та й просто ставить запитання, – це смертні вороги, місце яким на палі або в пеклі.

Моя свідомість відмовляється переймати цю чорно-білу тональність, яку нам насадили «великодержавні патріоти». Тому що вони не лише білі, а ми не лише чорні. Я відмовляюся жити в клоаці людей, які не вміють, не хочуть і, так виглядає, не збираються слухати чи прислухатися до іншої точки зору. У нас (я авансово кажу «ми») є вибір: або лягти у збиту ними прокрустову труну з ярликом на ній – або подавати голос. Толерантно не помічати цих ідеологічних приматів уже не вийде. Тому що кузня «великодержавних патріотів» пихтить цілодобово, штампуючи все нові й нові вироки тим, хто ще не втратив критичного способу мислення і ще здатен застосовувати інтелектуальні підходи до акцептації української дійсності. Їхня перевага – в глухій одержимості. Наша – в умінні доводити її до абсурду.

Я вважаю, що в якийсь час здорова, адекватна чи просто культурніша частина Львова дозволила саме їм, чорно-білим апологетам агресії та зрівняйлівки, вголос говорити від імені всіх нас. Уже третій рік від імені європейського нормального Львова лунає саме цей істеричний голос – глибоко радянський, антиєвропейський, антидемократичний, нетерпимий, войовничий, наказувальний. Уся країна цілком усерйоз може подумати, що Львів – це вотчина бритоголових нациків, які знають тільки свою правду і вважають її вселенською. Насправді ж їх менше. Їх значно менше. Їх катастрофічно менше. Але їхній голос зі Львова лунає найчіткіше тільки тому, що адекватна більшість – безмовна, пасивна, терпляча, байдужа. Ну скільки можна ?

Вони ображаються на слово «нацик». А чому ж ми не ображаємося на слово «толераст» чи «лібераст»? Виходить, нацики праві, раз ми мовчки обтираємося плювками націонал-пролетаріату. Настав час вирівнювати ситуацію і повернути її в русло здорової конкуренції бачень. Занадто багато м’ячів ми пропустили під час цієї гри в одні ворота. Ми мусимо у цих сектоподібних адептів не лише відвоювати поняття патріотизму, а в першу чергу врятувати його від зухвалої деформації. Бо в що патріоти перетворили патріотизм? У безвідмовне алібі. У щит. У повсюдний аргумент, якому несила опонувати. У ширму, яка вигідно приховує і рагулізм, і елементарну неосвіченість, і подвійність стандартів, і дріб’язковість мислення, і потаємне бажання мати норкову шубу з тризубом на плечах.
Патріотизм дощенту дискредитований «великодержавними патріотами». І чим довше це триватиме, тим менше залишається простору для здорової частини суспільства, на яке скоро розпочнеться полювання. Зіштовхуючись із опонентами, я все менше бачу в їхніх очах готовності терпіти біля себе носія іншої думки. Найчастіша реакція – вивергнути жовч, сказанути щось грубе й ярликове і з гордо піднятою головою та почуттям виконаного перед нацією обов’язку евакуюватися з місця події. Усе, що лунає їм услід, сприймається як образа в спину, за що тебе чекає додаткове покарання в вигляді публічного різкування.

Вони не слухають і не чують. Я називаю це «іконним мисленням». Хоча слово «мислення» я вживаю з величезною натяжкою. У цьому сенсі націоналістичний Львів мені вбачається настільки радянським, що Донбасу ще треба добряче повчитися однотипності мислення та цькуванню інакодумців. Я на власні очі бачив, як до Тягнибока прийшов люмпенського вигляду фан із портретом Бандери в золотавій рамі. А кілька років тому під час виступу Юлі Тимошенко 70-річні бабці у в’язаних беретках тримали плакати «Юля – наша мама». А ще перед тим я бачив календарики Ющенка у сервантах поруч з Ісусом Христом. Львів так боляче втікав із Радянського Союзу – але так багато прихопив звідти!

Тому опонування показним патріотам я прирівнюю до опонуванню радянщині. Її непомірно багато розвелося в нашому світлому Львові! Нас занурюють у морок монохромного бачення, і стає нормою нав’язувати загальнообов’язкову ідеологію, загальнообов’язкове поклоніння діячам минулого, загальнообов’язкову підтримку саме цих, а не інших політиків. Патріотизм як дуже внутрішнє почуття теж проголошується загальнообов’язковим. Недовго лишилося, аби релігійна, мовна, етнічна, приватна та інша ідентичності теж стали загальнообов’язковими. Зусиллями «великодержавних патріотів» наш із вами простір поволі перетворюється на реєстр загальнообов’язкових вимог, в якому основоположне поняття «Я» буде ліквідоване радянським поняттям «МИ».

Толерасти і ліберасти! Євроорієнтовані люди, які відмовляються жити в одноколірному вимірі! Сучасні львів’яни, для яких природнім є співіснування різностей та культивування різноманіття у всьому! ПОДАВАЙТЕ СВІЙ ГОЛОС, допоки з нашої мовчазної згоди нас не загнали в гетто фейсбукових інтелектуалів.

9 Comments

  1. Очень своевременная статья. Лжепатриоты настолько заполонили всё медиапространство,что для здравомыслящих людей уже не остаётся места. Никто не отказывается от патриотического духа украинцев. Но когда нам с мылом загоняют патриотизм львовского разлива – то невольно возникает чувство неприятия такового. В самом деле: почему я должен молиться на ваши иконы,креститься вашими пальцами и почитать ваших “героев” ? Вы презираете коммунистов за их жестокость к своим гражданам – а чем вы от них отличаетесь , когда используете методы безграмотных комиссаров ,загонявших народ ревовольвером в “светлое будущее” , навязывая жизненные стандарты , скроенные по вашим лекалам? Нет ребята-“демократы” , пора вам остановиться ,осмотреться и начинать идти в ногу со всем украинским народом. Дорога ,по которой вы нас всех пытаетесь тащить , ведёт в болото и мы уже в него погружаемся все по вашей близорукости….

    • Не нада малицца. Не подобаються українські герої і українська мова, – їдьте додому! Не мучайтесь самі і не мучте нас, таваріщі дроздови і іже з ними.

      • “малицца не нада”, а правопис би вивчити “нада”

  2. Все правильно. За виключенням: “Вони завзято зводять концтабірну синьо-жовту (чи червоно-чорну) барикаду посеред суспільства”. Тут “концтабірну”, на мій погляд, явний перебор. Діяльність наших патріотів абсурдна. Колись на початку незалежності в верховній Раді патріти вели розмови про українську мову. В той час в залі була присутня делегація донецьких шахтарів. Один шахтар щиро сказав: якщо ми будемо добре жити, то ми всі заговоримо по українськи. Так воно і було б. Україна мала стартові умови набагато кращі ніж Польща. Але Польща на початку прийняла закони Євросоюзу і як результат у них нема ні одного мільярдера, зате рівень життя в декілька раз вищий як у нас. Декілька місяців назад у нас на розі вулиць була об’явлена зустріч з депутатом Свободовцем. Я прийшов і сказав що націоналісти мають бути в першу чергу патріотами і повинні діяти на користь державі. В першу чергу потрібно не ламати пам’ятники минулого. Мають висувати і вимагати прийняття законів які б зробили нашу державу справді Європейською. Ще я йому сказав, що конкретно для цьго потрібно викинути в сміття всі закони що відносяться з боротьбі з корупцією, присвоювання державних коштів, закони про вибори “напрацьвані” за всі 20 років і взяти один до одного відповідні закони однієї з розвинених Європейських країн. На що він тупо сказав що те що годиться для них не годиться для нас і що у нас добрі закони, тільки повинні виконуватись. Тупість безмежна, а може не тупість, а виконання завдань партії, яка схоже теж фінансується бізнесменами, які теж хочуть щось вкрасти у державній скарбниці. Єдина надія на те що прийдеться виконувати вимоги ЄС на доробку законодавства. Ці європейські закони мали бути в нас ще в 1991 році. Тоді б Україна вже була б дійсно Європейською, з рівнем життя не нижче ніж в Польщі.. При владі були вже різні, в тому числі і ті що об’являли себе владою від народу. І ніхто не рухав закони в сторону до Європи. Тільки кричали – візьміть нас в Європу. А самі, хизуючись вишиванками та заплетеними косами, при цьому тільки думали що б вкрасти. Тому й програли вибори бандитам. Закони потрібно терміново міняти, міняти потрібно і політиків, у всіх “рильце в пушку”.

    • Ще добавлю, що політики нам потрібні тільки такі яким будуть довіряти люди всіх регіонів держави. Люди які діють на розкол, це вороги держави.

    • Ну, особєнно надо беречь памятнікі окупантам і їхнім поплічникам. А ще поставити пам”ятник товаріщу сіманєнкє…

  3. 1863 рік. Валуєвський циркуляр: “Української мови не було, немає і бути не може, а хто цього не розуміє – ворог Росії”.

  4. Олексі. Я в значній степені розумію тих хто за знищення пам’ятників ідолам минулого, але чомусь ніхто не скаже: так, Ви праві, якщо б у нас ще з 1991 року були б закони Європейського зразка які б не дозволяли б обкрадати народ і на виборах дурити людей, то зараз би ми жили не гірше поляків, але пам’ятники тоталітарного минулого треба також знищувати, то ще б можна було б подискутувати чи згодитись. Але коли не бачать головне, а тільки критикують за репліку по відношенню до пам’ятників, то тут якраз і явне проявлення КЛОАКИ про яку говорить автор статті. Правду кажучи я й не чекав підтримки ні від кого. Наш інтенет коментарі це клоака наповнений примітивними тведженнями, одні кажуть типа – ПР кака, а Юля (для деких Тягнибок) цяця чи навпаки. Зараз ЄС вимагає від України прийняття цивілізованих єврпопейських законів, які в першу чергу потрібні нашому народу, притому всіх національностей. Коментатори на це не реагують ні як, певне не тямлять до чого це. Напевне думають що це для чогось, не ясно для чого, ЄС потрібно. Їм би більшій кількості пам’ятників носи збивали, ото б радість була. Потрібно вчитись мислити глибше і виходити за межі що Юля цяця бо вона Януковича не любить, а Тягнибок цяця бо він пам’ятникам Леніну носи відбиває.

  5. Навіть державний гімн Уукраїни поділяє її населення на “вороженєк”, які повинні згинути, “як роса на сонці”, і якихось молодиків, що хочуть панувати, тобто зробити народ кріпаками. А що казав про те великий КОБЗАР? “Схаменіться, образ божій багном не скверніте, не учіте дітей вашіх, що вони на світі на те тільки, щоб пануавать, бо навчене око загляне їм в саму душу глибоко, глибоко. Дізнаються небожата, чия на вас шкура, тай засудять…”. Поема: “І мертим, і живим, і ненародженим землякм моїм в Україні і не в Україні моє дружнєє посланіє”. Т чі може такий символ державності об’єднувати народ в боротьбі за кращу долю проти справжніх гнобителів?

Comments are closed.