Ганна Черкаська: “Петербург – колонія культурних українців”

«Петербург – колонія культурних українців» – із вуст у вуста передавався вислів Євгена Гребінки у 1836 – 1838 рр.

Судіть самі. У будинку №56 на 4-ій лінії Василівського острова винаймали житло художники Іван Сошенко й Аполлон Мокрицький.

За збігом обставин у тому будинку була службова квартира Євгена Гребінки (українець із Полтавщини, нащадок козацьких родів Гоголя та Чайки-Чайковських, друг А. Мокрицького з гімназії). У ті дні, коли Євген Гребінка отримував із України розкішні гостинці з салом, варенням та наливкою, він запрошував до себе молодше покоління випускників Ніжинської гімназії. На цих вечірках був літературний бомонд:| Даль, Єршов, Панаєв, математик Остроградський, поміщик Тарновський.

Перші літературні вечори Шевченко відвідував у Євгена Гребінки. Тарас Шевченко з його улюбленою приказкою «з ким би сісти, хліба з’їсти» прийшовся до двору.

Прикметно, що старше покоління ніжинських гімназистів збиралося щосереди на келих шампанського в улюбленого письменника імператора, суперника Пушкіна українця Нестора Кукольника.

Із старших заходив до салону Гребінки тільки Нестор Кукольник. Тримався він з молодшими звисока, як і належить. Та одного разу він побачив Шевченка й широко відкрив обійми. Виявилося, що вони знайомі з Вільно, де Тарас Шевченко вчився малювати у професора Яна Рустема та брав уроки мови у Нестора Кукольника.

Зрештою українські художники познайомили Шевченка з К. Брюлловим і той погодився давати Тарасові безкоштовні приватні уроки. А незабаром Шевченко став улюбленим учнем маестро. З того часу Карл Брюллов щосереди бував із Тарасом серед старшого випуску українських гімназистів. Карлу Великому вадило шампанське, а Шевченко його виручав.

Брюллов навіть вигадав новий спосіб роботи у чотири руки. Маестро брав писати портрет на замовлення, робив попередній ескіз, далі – чорнова робота учня і останні мазки – від майстра. Тільки портрети царської родини виконував Брюллов від початку й до кінця.

Якось К. Брюллов відфутболив до Тараса портрет графа Клейнміхеля. Схожий обличчям на мавпу граф самовпевнено попросив Тараса зобразити його правдиво, що той і зробив. Власна парсуна графові не сподобалася і він відмовився платити 50 крб. за портрет. Цю мармизу побачив у Тараса перукар і пообіцяв купити, якщо художник домалює голярські причандалля. Тарас так і зробив, а перукареві портрет став вивіскою для голярні. Портрет випадково побачив цар і повелів Клейнміхелю розібратися.

Щоб розібратися по повній, кріпак мав належати Клейнміхелю, тому граф зажадав купити у Енгельгарда Тараса. Знаючи жорстокий норов графа, Павло, загнув за Тараса 2500 рублів, що в 5 разів перевищувало ціну кваліфікованого кріпака. Після довгого торгу Клейнміхель погодився. Енгельгард похвалився такою вигідною операцією перед дружиною. Софі розуміла, що чекає Тараса у ворога. Вона негайно направила посильного до Гребінки. Євген кинувся до Нестора Кукольника і вже разом вони помчали до Василя Жуковського. Так у квітні 1838 р. питання викупу Шевченка з кріпацтва стало руба.

Джерело

Фото