ДТ: УКРАЇНСЬКИЙ ПРЕЗИДЕНТ ЯК ЕЛЕМЕНТ ПРОЕКТУ «UKRAINA.RU»
02/23/2002 | zinc
УКРАЇНСЬКИЙ ПРЕЗИДЕНТ ЯК ЕЛЕМЕНТ ПРОЕКТУ «UKRAINA.RU»
Михайло ГОНЧАР Олександр МОСКАЛЕЦЬ
Якщо в майбутньому хтось із дослідників української зовнішньої політики поставить собі за мету вивчити різновекторні коливання її маятника, його вразить лютий 2002 року. Такої частоти коливань не було за всю історію незалежності. Зазвичай маятник здійснював сезонні коливання. Узимку, внаслідок енергетичної залежності, яка зберігається — у бік Росії, ближче до весни — в європейському напрямку, а якщо зима була теплою — то й у євроатлантичному, аби потім, якраз напередодні опалювального сезону, вирушити назад.
Ще не закінчився поточний місяць, а маятник здійснив повний цикл коливань. Лютий виявився не по-сибірському теплим, а якимось європейським, — така погода, як правило, стоїть у цей час у Брюсселі. Можливо, тому маятник різко хитнувся в західному напрямку — маємо на увазі нараду в Президента з питань європейської інтеграції. Результатом її стало «планов громадьё» щодо входження України до Євросоюзу. Але наступного тижня маятник рвонув у російському напрямку. Звісно, в Сибіру, який відвідав Президент, і в Москві, де побував глава його адміністрації, стояла зовсім не європейська погода. Слова Л.Кучми після повернення з зарубіжної поїздки про те, що орієнтація України на Захід — велика помилка, були подібні до сибірського морозу де-небудь у спекотних тропіках.
Нинішній тиждень повернув маятник на європейський напрямок. Міністр закордонних справ А.Зленко під час візиту Г.-Д.Геншера заявив: «Україна свій зовнішньополітичний курс визначила. Він стосується європейської й євроатлантичної інтеграції. Тому зовнішньополітична діяльність має концентруватися на вирішенні цих пріоритетних завдань».
Невідомо, що принесе тиждень прийдешній — адже лютий ще не закінчився. Можливо, і скоріш за все, маятник знову хитнеться в східному напрямку. Оскільки європейський вектор політики України насичений в останні рік-півтора переважно деклараціями, тоді як російський підкріплений економічною залежністю й дедалі глибшим проникненням російського капіталу, у якого далеко не завжди чисте походження. Але чимало можновладців сьогодні, очевидно, вважають, що гроші не пахнуть, і це називається прагматизмом.
Не може не впадати в око й те, що до високих кабінетів на Банковій керівники деяких російських компаній потрапляють частіше, ніж їхні українські колеги. Результат очевидний — паливно-енергетичний комплекс країни нині вже знаходиться під переважним контролем російського капіталу. Те, що ще залишилося, пропонують передати в ті самі руки. «У нас ще є кілька заводів», — заявив Президент під час зустрічі з представниками нафтового бізнесу в Сургуті, напевно, маючи на увазі ті пакети акцій нафтопереробних заводів заходу України, які ще перебувають у власності держави. Така ситуація дає привід для подальших звинувачень України в непрозорості приватизації, несприятливому інвестиційному кліматі й корупції.
З аналізу українсько-російських відносин останнім часом якось зник чинник безпеки, зокрема економічної. Глава держави, перебуваючи в Херсоні, нарікав: мовляв, даремно ми від Росії відгородилися. Але, по-перше, складно знайти той «паркан», яким ми відгороджувалися. Якщо йдеться про держкордон, так його реально як не було, так і немає. Якщо про економічні захисні заходи, то вони недостатні. Невже так швидко забули серпень 1998 року?
Лютневі зигзаги зовнішньої політики України засвідчують вплив певного, позасистемного стосовно неї, чинника та стан сильної психологічної нестійкості її керівництва. Позаяк зовнішня політика є відбитком внутрішньополітичних процесів, то, мабуть, собака закопаний саме тут.
Важливо звернути увагу на низку лютневих подій, які можна розглядати як тло згаданих вище хитань.
Четвертого лютого члени депутатського об’єднання «Антимафія» вносять у Верховну Раду проект постанови про ініціювання імпічменту Президента.
Шостого лютого заступник держсекретаря Сполучених Штатів Пола Добрянскі повідомляє, що записи колишнього офіцера держохорони М.Мельниченка знаходяться в міністерстві юстиції США. Того самого дня Верховна Рада України підтримує запит народних депутатів Г.Омельченка й А.Єрмака до генерального прокурора з вимогою прийняти рішення про порушення кримінальної справи стосовно Президента України Леоніда Кучми, котрий, на думку депутатів, порушив Конституцію.
Сьомого лютого Верховна Рада України включає до порядку денного 9-ї сесії постанову про імпічмент. За рішення проголосували 282 (проти — 1) з 411 народних депутатів. Увечері того самого дня глава парламентської комісії в справі Гонгадзе Олександр Жир у прямому ефірі української служби радіо «Свобода» заявляє, що записи майора держохорони М.Мельниченка, за висновками фірми «Бек Тек», — справжні. Наступною ланкою в цьому ланцюзі подій стає звернення, що з’явилося 19 лютого 2002 року, лідерів Соцпартії України, партії «Батьківщина», ряду членів парламентської комісії в справі Гонгадзе до керівників міжнародних організацій і лідерів іноземних держав із закликом дистанціюватися від Президента Леоніда Кучми.
Ми бачимо певні фантоми, здавалося б, «призабутого» «касетного скандалу». І ось вже дедалі частіше й у ЗМІ, і з вуст українських політиків лунають двозначні нагадування про долю С.Мілошевича. Схоже, події вкладаються в канву певного стратегічного плану. І важко позбутися враження, що кожного виконавця розігрують. Він вважає, нібито реалізує власний сценарій, але насправді є учасником серйознішої й чужої гри. Якщо зробити подібне припущення, то може з’ясуватися, що на даному етапі завдання полягає в тім, аби зафіксувати увагу Президента на ситуації власної долі після 2004 року та спровокувати його на якісь прогнозовані «сценаристом» кроки.
Подивімося на ситуацію під іншим кутом зору. Партія влади під керівництвом В.Литвина, схоже, починає використовувати весь арсенал адміністративних інструментів не стільки для власної пропаганди, скільки для придушення політичного опонента, уособленого особистістю колишнього прем’єр-міністра. І не має значення те, що В.Ющенко вже продемонстрував достатній рівень лояльності стосовно влади. Не має ніякого значення, що подібна «антипропаганда» лише привертає увагу народу до «Нашої України» та її лідера й уже ніяк не зашкодить блоку набрати свої стійкі 18 відсотків.
Розгортається цілком задана ситуація. Влада давить опозиційну (?) політичну силу. Ситуація «випаленої землі» викликає у
В.Ющенка відповідну реакцію. («Перші ластівки» — заява блоку «Наша Україна» про те, що в країні розгорнулася спланована антиющенківська кампанія, компліменти В.Ющенка на адресу Ю.Тимошенко, сказані в Криму.) Опозиція підхоплює ситуацію й апелює до «всього прогресивного людства», і воно в особі американської адміністрації приводить відносини з українським Президентом до точки «остаточного замерзання».
І знову важко втриматися від відчуття: у тому, що відбувається, присутній хтось третій, для якого як перший, так і другий є просто пішаками. І ми всі як статисти втягуємося в гру із заздалегідь прорахованими результатами: спорудження потужного психологічного бар’єра у стосунках між Л.Кучмою та В.Ющенком (на кшталт того, які є на лінії Кучма — Мороз). Образ колишнього прем’єр-міністра — несподівано для нього самого — зусиллями політтехнологів і ЗМІ трансформується на постать українського В.Коштуніци. У західній пресі демонізується образ Л.Кучми, в українській і російській — образ В.Ющенка й «підступної американської адміністрації». Згортаються відносини з Заходом, робляться незворотні кроки в бік РФ... Українському Президентові дедалі наполегливіше рекомендують подумати про адекватного наступника. І для сценаристів актуалізується проблема не переборщити й утримати рівновагу. Тим більше що США ніколи не порівнювали Україну з колишньою Югославією С.Мілошевича.
Можливо, усе це просто мана?
Реальністю є те, що бумеранг «касетного скандалу» через рік повертається в Україну. І це цілком закономірно, бо науку з нього здобуто не було, та й фактично спроб подолання також. Ментальність найближчого оточення Президента підштовхнула його до найгіршої з можливих реакцій — зробити вигляд, що нічого не відбувається.
Об’єктивне, всебічне розслідування несанкціонованого прослуховування кабінету Президента замінили фактично набором версій, суть яких зводилася до пропагандистських кліше на кшталт «підступи Америки», «югославський сценарій» і т.п. Усе це легко засвоїла свідомість вищих посадових осіб держави, котрі як і раніше перебувають у стані залишкової радянської заідеологізованості та некритично сприймають інформаційні подачі різноманітних ЗМІ. Їм виявилося не під силу пошукати трохи складнішу відповідь на сакраментальне запитання «Кому вигідно?» замість нав’язуваної російськими мас-медіа — домінуючими в українському інформаційному просторі — відповіді. Через рік відповідь на це запитання очевидна. Касетний скандал приніс вигоду лише Росії й міг бути реально вигідний тільки їй. Якщо восени 2000-го чимало було неочевидним, то нині все, що відбулося в двосторонніх відносинах, засвідчує це. На сьогодні Україна вже втратила той внутрішній стрижень, повністю відчутний ще наприкінці 90-х і який створював достатній рівень дискомфорту російським політичним елітам.
Не варто високо оцінювати вишуканість сюжетних поворотів «сценариста», котрий втілює в життя роки Росії в Україні й навпаки. Варто поцікавитися тим, що буде після 2003-го, року Росії в Україні. Відповідь очевидна — 2004-й. Але це не лише рік президентських виборів, а ще й кругла дата — 350 років від так званого возз’єднання України й Росії. Мабуть, ця дата використовуватиметься для розкручування того претендента на «престолонаслідування», на котрого поставить Росія.
Досить багатообіцяюче, у сенсі кількості місць у Верховній Раді, просування НУ сприймають тепер на Банковій як реанімовану загрозу отримати 2004 року (а, можливо, й раніше) «ставленика янкі» В.Ющенка як Президента України. А нові обставини «справи Гонгадзе» використовуватимуться для зниження ймовірності нинішнього Президента зберегти своє крісло до 2004 року. І хоча екватор другого президентства Л.Кучма ще не пройшов, характер його політичної поведінки під час першого терміну красномовно засвідчує, що він починає «готувати воза взимку», аби він був доречний восени 2004-го. Для кого готується цей віз і хто в ньому опиниться? Відповідь на ці запитання поки що може бути вельми туманною.
Очевидно лише одне. Президенту потрібні гарантії й гарант його постпрезидентського майбутнього. Мабуть, такого гаранта він бачить десь у середовищі названого ним самим конгломерату з «За єдУ!», СДПУ(о), «зелених» і «жінок». Якщо відкинути «екзотику», то Президент розраховує реально на дві перші політичні сили, і передусім — на «єдців». Саме їхні «прагматики» ретранслювали відоме навколокремлівське гасло «До Європи — разом із Росією». Що з цього в принципі нічого путнього для України вийти не може, зрозуміло усім, зокрема і його справжнім авторам. Треба віддати належне нашому міністрові закордонних справ А.Зленку, котрий перший і єдиний з офіційних осіб держави дав адекватну оцінку цьому. На думку пана Зленка, реалізація гасла «Україна до Європи — разом із Росією» навряд чи можлива, оскільки в України й Росії істотно відрізняються завдання й позиції щодо співробітництва з Євросоюзом, а також стратегії й тактики цього співробітництва.
Водночас слід констатувати: зближення Росії з Європою, та й Заходом у цілому, справді відбувається. «НАТО готовий до співпраці з Росією з виходом за рамки консультативних нарад», — заявив недавно в Лондоні Дж.Робертсон. Передбачається, що основою для такого співробітництва буде не формула «19+1», як декларувалося раніше, а принцип «двадцятки». «У практичному плані питання взаємодії НАТО й РФ за формулою «двадцятки» можуть бути вирішені до зустрічі в травні в Ісландії глав МЗС країн блоку», — підкреслив генсек НАТО.
Для України з її маятниковою зовнішньою політикою й гордієвим вузлом «касетного скандалу», справи Гонгадзе, корупції нинішня ситуація зближення Росії та Заходу звужує перспективи. Країною, яка не може себе ідентифікувати в сформованій на континенті системі координат, знехтують. Вона стане нецікавою. І їй не залишиться нічого іншого, крім як повернутися в тінь Росії, з якої, власне, вона й не встигла вийти. Вояж до російських регіонів Президента України стопами «батьки» сусідньої держави в цьому контексті має знаковий характер. Як і заява голови адміністрації в Москві про відмову від багатовекторної політики.
За такої динаміки маятника зовнішньої політики України, як у лютому, вона остаточно втрачає суб’єктність і стає об’єктом розмінювання інтересів. Звісно, ніхто не підписуватиме певні документи чи навіть промовлятиме про це вголос — часи не ті. Політика розділяння сфер впливу — в минулому, але сфери впливу, проте, реалії дня сьогоднішнього. Рішення може бути ухвалене «за умовчанням». Правда, при цьому прагматичний Захід (відреагувавши на «зворушливі відносини» влади з новою українською опозицією, які формуються зараз) може висунути умову «Україну — Росії, Кучму — Феміді». І не менш прагматичне російське керівництво, котре бажає подальшого зближення з Заходом, а також дехто з-посеред місцевих «прагматиків», котрі бажають «до Європи разом із Росією», цілком можуть погодитися з такою постановкою питання.
Таким чином, президентський «віз» для ймовірного наступника-2004 може виявитися пасткою для сьогоднішнього Президента. Зрадливе позиціонування може коштувати політичного майбутнього не лише йому, а й країні.
Проте слід віддати належне Леонідові Кучмі. Є підстави вважати, що в цій критично складній ситуації він не залишає надії відновити відносини з адміністрацією США. Одна з 36 стратегій китайської науки влади, перевіреної тисячоліттями, стверджує: треба дружити з далеким, аби воювати з близьким. У нашому випадку воювати ні з ким не треба. Треба твердо відстоювати свої інтереси.
Стосовно американської адміністрації, то вона діє цілком у радянському стилі, не розрізняючи півтонів, і мимоволі штовхає Л.Кучму в нішу О.Лукашенка. Моральним виправданням таких підходів, очевидно, стають публіковані — як на замовлення — статті в західній пресі.
І вже можна добре уявити, яка антиамериканська хвиля підніметься у «трьох братніх слов’янських державах» унаслідок скандалу з приводу дискваліфікації російських й українських спортсменок у Солт-Лейк-Сіті та вигнання з Олімпіади керівника білоруської спортивної делегації. Пропозиції про бойкот наступних олімпіад і проведення альтернативних – своїх «есенговських» — уже пролунали…
Але хочеться сподіватися, розібрану мозаїку (puzzles) за назвою «Ukraina.Ua» буде зрештою складено.
Михайло ГОНЧАР Олександр МОСКАЛЕЦЬ
Якщо в майбутньому хтось із дослідників української зовнішньої політики поставить собі за мету вивчити різновекторні коливання її маятника, його вразить лютий 2002 року. Такої частоти коливань не було за всю історію незалежності. Зазвичай маятник здійснював сезонні коливання. Узимку, внаслідок енергетичної залежності, яка зберігається — у бік Росії, ближче до весни — в європейському напрямку, а якщо зима була теплою — то й у євроатлантичному, аби потім, якраз напередодні опалювального сезону, вирушити назад.
Ще не закінчився поточний місяць, а маятник здійснив повний цикл коливань. Лютий виявився не по-сибірському теплим, а якимось європейським, — така погода, як правило, стоїть у цей час у Брюсселі. Можливо, тому маятник різко хитнувся в західному напрямку — маємо на увазі нараду в Президента з питань європейської інтеграції. Результатом її стало «планов громадьё» щодо входження України до Євросоюзу. Але наступного тижня маятник рвонув у російському напрямку. Звісно, в Сибіру, який відвідав Президент, і в Москві, де побував глава його адміністрації, стояла зовсім не європейська погода. Слова Л.Кучми після повернення з зарубіжної поїздки про те, що орієнтація України на Захід — велика помилка, були подібні до сибірського морозу де-небудь у спекотних тропіках.
Нинішній тиждень повернув маятник на європейський напрямок. Міністр закордонних справ А.Зленко під час візиту Г.-Д.Геншера заявив: «Україна свій зовнішньополітичний курс визначила. Він стосується європейської й євроатлантичної інтеграції. Тому зовнішньополітична діяльність має концентруватися на вирішенні цих пріоритетних завдань».
Невідомо, що принесе тиждень прийдешній — адже лютий ще не закінчився. Можливо, і скоріш за все, маятник знову хитнеться в східному напрямку. Оскільки європейський вектор політики України насичений в останні рік-півтора переважно деклараціями, тоді як російський підкріплений економічною залежністю й дедалі глибшим проникненням російського капіталу, у якого далеко не завжди чисте походження. Але чимало можновладців сьогодні, очевидно, вважають, що гроші не пахнуть, і це називається прагматизмом.
Не може не впадати в око й те, що до високих кабінетів на Банковій керівники деяких російських компаній потрапляють частіше, ніж їхні українські колеги. Результат очевидний — паливно-енергетичний комплекс країни нині вже знаходиться під переважним контролем російського капіталу. Те, що ще залишилося, пропонують передати в ті самі руки. «У нас ще є кілька заводів», — заявив Президент під час зустрічі з представниками нафтового бізнесу в Сургуті, напевно, маючи на увазі ті пакети акцій нафтопереробних заводів заходу України, які ще перебувають у власності держави. Така ситуація дає привід для подальших звинувачень України в непрозорості приватизації, несприятливому інвестиційному кліматі й корупції.
З аналізу українсько-російських відносин останнім часом якось зник чинник безпеки, зокрема економічної. Глава держави, перебуваючи в Херсоні, нарікав: мовляв, даремно ми від Росії відгородилися. Але, по-перше, складно знайти той «паркан», яким ми відгороджувалися. Якщо йдеться про держкордон, так його реально як не було, так і немає. Якщо про економічні захисні заходи, то вони недостатні. Невже так швидко забули серпень 1998 року?
Лютневі зигзаги зовнішньої політики України засвідчують вплив певного, позасистемного стосовно неї, чинника та стан сильної психологічної нестійкості її керівництва. Позаяк зовнішня політика є відбитком внутрішньополітичних процесів, то, мабуть, собака закопаний саме тут.
Важливо звернути увагу на низку лютневих подій, які можна розглядати як тло згаданих вище хитань.
Четвертого лютого члени депутатського об’єднання «Антимафія» вносять у Верховну Раду проект постанови про ініціювання імпічменту Президента.
Шостого лютого заступник держсекретаря Сполучених Штатів Пола Добрянскі повідомляє, що записи колишнього офіцера держохорони М.Мельниченка знаходяться в міністерстві юстиції США. Того самого дня Верховна Рада України підтримує запит народних депутатів Г.Омельченка й А.Єрмака до генерального прокурора з вимогою прийняти рішення про порушення кримінальної справи стосовно Президента України Леоніда Кучми, котрий, на думку депутатів, порушив Конституцію.
Сьомого лютого Верховна Рада України включає до порядку денного 9-ї сесії постанову про імпічмент. За рішення проголосували 282 (проти — 1) з 411 народних депутатів. Увечері того самого дня глава парламентської комісії в справі Гонгадзе Олександр Жир у прямому ефірі української служби радіо «Свобода» заявляє, що записи майора держохорони М.Мельниченка, за висновками фірми «Бек Тек», — справжні. Наступною ланкою в цьому ланцюзі подій стає звернення, що з’явилося 19 лютого 2002 року, лідерів Соцпартії України, партії «Батьківщина», ряду членів парламентської комісії в справі Гонгадзе до керівників міжнародних організацій і лідерів іноземних держав із закликом дистанціюватися від Президента Леоніда Кучми.
Ми бачимо певні фантоми, здавалося б, «призабутого» «касетного скандалу». І ось вже дедалі частіше й у ЗМІ, і з вуст українських політиків лунають двозначні нагадування про долю С.Мілошевича. Схоже, події вкладаються в канву певного стратегічного плану. І важко позбутися враження, що кожного виконавця розігрують. Він вважає, нібито реалізує власний сценарій, але насправді є учасником серйознішої й чужої гри. Якщо зробити подібне припущення, то може з’ясуватися, що на даному етапі завдання полягає в тім, аби зафіксувати увагу Президента на ситуації власної долі після 2004 року та спровокувати його на якісь прогнозовані «сценаристом» кроки.
Подивімося на ситуацію під іншим кутом зору. Партія влади під керівництвом В.Литвина, схоже, починає використовувати весь арсенал адміністративних інструментів не стільки для власної пропаганди, скільки для придушення політичного опонента, уособленого особистістю колишнього прем’єр-міністра. І не має значення те, що В.Ющенко вже продемонстрував достатній рівень лояльності стосовно влади. Не має ніякого значення, що подібна «антипропаганда» лише привертає увагу народу до «Нашої України» та її лідера й уже ніяк не зашкодить блоку набрати свої стійкі 18 відсотків.
Розгортається цілком задана ситуація. Влада давить опозиційну (?) політичну силу. Ситуація «випаленої землі» викликає у
В.Ющенка відповідну реакцію. («Перші ластівки» — заява блоку «Наша Україна» про те, що в країні розгорнулася спланована антиющенківська кампанія, компліменти В.Ющенка на адресу Ю.Тимошенко, сказані в Криму.) Опозиція підхоплює ситуацію й апелює до «всього прогресивного людства», і воно в особі американської адміністрації приводить відносини з українським Президентом до точки «остаточного замерзання».
І знову важко втриматися від відчуття: у тому, що відбувається, присутній хтось третій, для якого як перший, так і другий є просто пішаками. І ми всі як статисти втягуємося в гру із заздалегідь прорахованими результатами: спорудження потужного психологічного бар’єра у стосунках між Л.Кучмою та В.Ющенком (на кшталт того, які є на лінії Кучма — Мороз). Образ колишнього прем’єр-міністра — несподівано для нього самого — зусиллями політтехнологів і ЗМІ трансформується на постать українського В.Коштуніци. У західній пресі демонізується образ Л.Кучми, в українській і російській — образ В.Ющенка й «підступної американської адміністрації». Згортаються відносини з Заходом, робляться незворотні кроки в бік РФ... Українському Президентові дедалі наполегливіше рекомендують подумати про адекватного наступника. І для сценаристів актуалізується проблема не переборщити й утримати рівновагу. Тим більше що США ніколи не порівнювали Україну з колишньою Югославією С.Мілошевича.
Можливо, усе це просто мана?
Реальністю є те, що бумеранг «касетного скандалу» через рік повертається в Україну. І це цілком закономірно, бо науку з нього здобуто не було, та й фактично спроб подолання також. Ментальність найближчого оточення Президента підштовхнула його до найгіршої з можливих реакцій — зробити вигляд, що нічого не відбувається.
Об’єктивне, всебічне розслідування несанкціонованого прослуховування кабінету Президента замінили фактично набором версій, суть яких зводилася до пропагандистських кліше на кшталт «підступи Америки», «югославський сценарій» і т.п. Усе це легко засвоїла свідомість вищих посадових осіб держави, котрі як і раніше перебувають у стані залишкової радянської заідеологізованості та некритично сприймають інформаційні подачі різноманітних ЗМІ. Їм виявилося не під силу пошукати трохи складнішу відповідь на сакраментальне запитання «Кому вигідно?» замість нав’язуваної російськими мас-медіа — домінуючими в українському інформаційному просторі — відповіді. Через рік відповідь на це запитання очевидна. Касетний скандал приніс вигоду лише Росії й міг бути реально вигідний тільки їй. Якщо восени 2000-го чимало було неочевидним, то нині все, що відбулося в двосторонніх відносинах, засвідчує це. На сьогодні Україна вже втратила той внутрішній стрижень, повністю відчутний ще наприкінці 90-х і який створював достатній рівень дискомфорту російським політичним елітам.
Не варто високо оцінювати вишуканість сюжетних поворотів «сценариста», котрий втілює в життя роки Росії в Україні й навпаки. Варто поцікавитися тим, що буде після 2003-го, року Росії в Україні. Відповідь очевидна — 2004-й. Але це не лише рік президентських виборів, а ще й кругла дата — 350 років від так званого возз’єднання України й Росії. Мабуть, ця дата використовуватиметься для розкручування того претендента на «престолонаслідування», на котрого поставить Росія.
Досить багатообіцяюче, у сенсі кількості місць у Верховній Раді, просування НУ сприймають тепер на Банковій як реанімовану загрозу отримати 2004 року (а, можливо, й раніше) «ставленика янкі» В.Ющенка як Президента України. А нові обставини «справи Гонгадзе» використовуватимуться для зниження ймовірності нинішнього Президента зберегти своє крісло до 2004 року. І хоча екватор другого президентства Л.Кучма ще не пройшов, характер його політичної поведінки під час першого терміну красномовно засвідчує, що він починає «готувати воза взимку», аби він був доречний восени 2004-го. Для кого готується цей віз і хто в ньому опиниться? Відповідь на ці запитання поки що може бути вельми туманною.
Очевидно лише одне. Президенту потрібні гарантії й гарант його постпрезидентського майбутнього. Мабуть, такого гаранта він бачить десь у середовищі названого ним самим конгломерату з «За єдУ!», СДПУ(о), «зелених» і «жінок». Якщо відкинути «екзотику», то Президент розраховує реально на дві перші політичні сили, і передусім — на «єдців». Саме їхні «прагматики» ретранслювали відоме навколокремлівське гасло «До Європи — разом із Росією». Що з цього в принципі нічого путнього для України вийти не може, зрозуміло усім, зокрема і його справжнім авторам. Треба віддати належне нашому міністрові закордонних справ А.Зленку, котрий перший і єдиний з офіційних осіб держави дав адекватну оцінку цьому. На думку пана Зленка, реалізація гасла «Україна до Європи — разом із Росією» навряд чи можлива, оскільки в України й Росії істотно відрізняються завдання й позиції щодо співробітництва з Євросоюзом, а також стратегії й тактики цього співробітництва.
Водночас слід констатувати: зближення Росії з Європою, та й Заходом у цілому, справді відбувається. «НАТО готовий до співпраці з Росією з виходом за рамки консультативних нарад», — заявив недавно в Лондоні Дж.Робертсон. Передбачається, що основою для такого співробітництва буде не формула «19+1», як декларувалося раніше, а принцип «двадцятки». «У практичному плані питання взаємодії НАТО й РФ за формулою «двадцятки» можуть бути вирішені до зустрічі в травні в Ісландії глав МЗС країн блоку», — підкреслив генсек НАТО.
Для України з її маятниковою зовнішньою політикою й гордієвим вузлом «касетного скандалу», справи Гонгадзе, корупції нинішня ситуація зближення Росії та Заходу звужує перспективи. Країною, яка не може себе ідентифікувати в сформованій на континенті системі координат, знехтують. Вона стане нецікавою. І їй не залишиться нічого іншого, крім як повернутися в тінь Росії, з якої, власне, вона й не встигла вийти. Вояж до російських регіонів Президента України стопами «батьки» сусідньої держави в цьому контексті має знаковий характер. Як і заява голови адміністрації в Москві про відмову від багатовекторної політики.
За такої динаміки маятника зовнішньої політики України, як у лютому, вона остаточно втрачає суб’єктність і стає об’єктом розмінювання інтересів. Звісно, ніхто не підписуватиме певні документи чи навіть промовлятиме про це вголос — часи не ті. Політика розділяння сфер впливу — в минулому, але сфери впливу, проте, реалії дня сьогоднішнього. Рішення може бути ухвалене «за умовчанням». Правда, при цьому прагматичний Захід (відреагувавши на «зворушливі відносини» влади з новою українською опозицією, які формуються зараз) може висунути умову «Україну — Росії, Кучму — Феміді». І не менш прагматичне російське керівництво, котре бажає подальшого зближення з Заходом, а також дехто з-посеред місцевих «прагматиків», котрі бажають «до Європи разом із Росією», цілком можуть погодитися з такою постановкою питання.
Таким чином, президентський «віз» для ймовірного наступника-2004 може виявитися пасткою для сьогоднішнього Президента. Зрадливе позиціонування може коштувати політичного майбутнього не лише йому, а й країні.
Проте слід віддати належне Леонідові Кучмі. Є підстави вважати, що в цій критично складній ситуації він не залишає надії відновити відносини з адміністрацією США. Одна з 36 стратегій китайської науки влади, перевіреної тисячоліттями, стверджує: треба дружити з далеким, аби воювати з близьким. У нашому випадку воювати ні з ким не треба. Треба твердо відстоювати свої інтереси.
Стосовно американської адміністрації, то вона діє цілком у радянському стилі, не розрізняючи півтонів, і мимоволі штовхає Л.Кучму в нішу О.Лукашенка. Моральним виправданням таких підходів, очевидно, стають публіковані — як на замовлення — статті в західній пресі.
І вже можна добре уявити, яка антиамериканська хвиля підніметься у «трьох братніх слов’янських державах» унаслідок скандалу з приводу дискваліфікації російських й українських спортсменок у Солт-Лейк-Сіті та вигнання з Олімпіади керівника білоруської спортивної делегації. Пропозиції про бойкот наступних олімпіад і проведення альтернативних – своїх «есенговських» — уже пролунали…
Але хочеться сподіватися, розібрану мозаїку (puzzles) за назвою «Ukraina.Ua» буде зрештою складено.
Відповіді
2002.02.23 | Горицвіт
відчуйте різницю
Усе може бути. Чому б не маніпулювати, коли є можливість. А що можливість є, напевно, ніхто не стане заперечувати.Припустимо, що політичні події за останній рік-півтора - це маніпуляція. Цікава річ:
уся маніпуляція спрямована на одну-єдину людину.
Для контрасту: якщо припустити, що події 11 вересня в США - теж маніпуляція (хто б її не організував), то спрямована вона на громадську думку.
2002.02.23 | Максим’як
Re: Це підтверджує, що в Україні режим.
Хоч громадською думкою теж маніпулюють. В Кучми прямий вплив на виконавчу владу: і уряд і в регіонах. Кучма може зняти будь-якого голову області, а всі підлеглі губернатора, розуміють, що знімуть губернатора, то і полетять вони, бо новий призначить своїх.Те саме в міжнародних відносинах, голову уряду він подає на призначення, то і політика голови і всього уряду має його задовільняти – згадаймо, як було з пані Тимошенко.
2002.02.23 | ilia25
Я стану заперечувати
Горицвіт писав(ла):> Усе може бути. Чому б не маніпулювати, коли є можливість. А що можливість є, напевно, ніхто не стане заперечувати.
Я стану. Це твердження -- про те, що Кучмою хтось маніпулює -- ніхто, ніколи і нічим не обгрунтовував. Приймати його за очевидне не має сенсу.
Єдине що тут справедливо, це те, що вся реальна влада в країні дійсно замикається на Кучмі, що громадська думка нікого не цікавить. Іншими словами, в Україні дуже мало демократії, зате є всі елементи диктатури з Кучмою на чолі.
Звісно багато хто хотів би використати цю ситуацію в своїх інтересах, надуривши гаранта, але нема ніяких доказів, що комусь колись вдалось це бажання втілити в життя. Поки що очевидно, що саме Кучма регулярно розводить та дурить всіх своїх "друзів" чи потенційних конкурентів за владу.
2002.02.24 | Горицвіт
Re: Я стану заперечувати
ilia25 писав(ла):> Горицвіт писав(ла):
> > Усе може бути. Чому б не маніпулювати, коли є можливість. А що можливість є, напевно, ніхто не стане заперечувати.
>
> Я стану. Це твердження -- про те, що Кучмою хтось маніпулює -- ніхто, ніколи і нічим не обгрунтовував. Приймати його за очевидне не має сенсу.
>
Ви намагаєтесь заперечити не моє твердження. Я писав, що є можливості для маніпуляції:
(а)організаційні (СБУ, як перейменований підрозділ КГБ з тими ж кадрами і, отже, тією ж підпорядкованістю безпосередньо штабу в Москві. Та і не тільки), (б) технічні (системи тотальної прослушки, які, скоріше всього, збереглися і контролюються, як і раніше, безпосередньо з Москви), (в) політичні (не розвинутість денократії в країні), (г) психологічні (особливості характеру Кучми).
2002.02.24 | ilia25
Однють :)
Горицвіт писав(ла):> Ви намагаєтесь заперечити не моє твердження. Я писав, що є можливості для маніпуляції:
Це твердження -- про можливість маніпуляцій -- є не менш сумнівним. Бо якщо така можливість існує, то чому це до сих пір не вдалось нікому зробити?
Насправді обдурити Кучму практично неможливо саме завдяки особливостям його характеру. Інтриги та підкилимова боротьба, де кожний намагається маніпулювати іншими є його рідною стихією. Саме в цьому життєвому "преферансі" він любить і вміє перемагати. І одією з якостей, що забезпечують йому ці перемогі є постійна готовність протистояти намаганням маніпуляцій собою, та постійна робота по позбавленню своїх противників такої можливості.
2002.02.24 | Горицвіт
Re: Однють :)
Я не стану захищати твердження, що Кучмою хтось цілеспрямовано маніпулює. Справді, довести це ще нікому не вдалося. А вся теорія глобальних змов мені не подобається. Її не можна ні довести, ні спростувати, принаймні я не бачив успішних доведень ні одного, ні іншого.ilia25 писав(ла):
> Горицвіт писав(ла):
> > Ви намагаєтесь заперечити не моє твердження. Я писав, що є можливості для маніпуляції:
>
> Це твердження -- про можливість маніпуляцій -- є не менш сумнівним. Бо якщо така можливість існує, то чому це до сих пір не вдалось нікому зробити?
>
> Насправді обдурити Кучму практично неможливо саме завдяки особливостям його характеру. Інтриги та підкилимова боротьба, де кожний намагається маніпулювати іншими є його рідною стихією. Саме в цьому життєвому "преферансі" він любить і вміє перемагати. І одією з якостей, що забезпечують йому ці перемогі є постійна готовність протистояти намаганням маніпуляцій собою, та постійна робота по позбавленню своїх противників такої можливості.
2002.02.25 | Andrij
:)
ilia25 писав(ла):> Це твердження -- про можливість маніпуляцій -- є не менш сумнівним. Бо якщо така можливість існує, то чому це до сих пір не вдалось нікому зробити?
Чому ж не вдалось? Подивіться на свої власні дописи.
2002.02.25 | Горицвіт
:)) (+)
Та Ілія визнає, що ним можна маніпулювати. Він заперечує, що можна маніпулювати Кучмою, бо Кучма супермен.P.S.
Ілія, нічого, що я втрутився?
2002.02.25 | ilia25
Не треба бути суперменом для того, щоб тебе не розводили як лоха
Я вже писав, що навіть такі елементарні речі, як здатність розрізняти що таке добре, а що таке погано в дідсадковому сенсі дає людині імунітет від багатьох видів маніпуляцій. Це просто приклад.А взагалі, надурити людину, що готова протидіяти таким спробам, практично неможливо, особливо якщо вона має в своєму розпоряджені таку владу, та такі інструменти, що їх має Президент.
2002.02.25 | ilia25
???
Andrij писав(ла):> ilia25 писав(ла):
> > Це твердження -- про можливість маніпуляцій -- є не менш сумнівним. Бо якщо така можливість існує, то чому це до сих пір не вдалось нікому зробити?
>
> Чому ж не вдалось? Подивіться на свої власні дописи.
Які дописи? Я, начебто, ніколи не писав, що Кучмою хтось маніпулює.
Якщо ви маєте на увазі мої дописи щодо маніпуляцій громадською свідомістю, то це ж трохи різні речі -- Кучма та типові дядя Вася та тьотя Груня з районного центру.
2002.02.25 | zhah
Що і дивує.
ilia25 писав(ла):> Які дописи? Я, начебто, ніколи не писав, що Кучмою хтось маніпулює.
Що і дивує. Подивіться наприклад ось тут: http://grani.kiev.ua/2002/texts/7/Korobova26L_ukr.htm
Він сам собою маніпулює. Вже певне вся Україна в курсі, що "папік" дуже нервує, якщо чує (чи то йому на похмілля ввижається) що хтось хоче стати Президентом. То оця його манічка ним і маніпулює.
Тобто це маніпуляція не від слова manipulo, а від слова "манія".
2002.02.24 | zinc
Re: ДТ: УКРАЇНСЬКИЙ ПРЕЗИДЕНТ ЯК ЕЛЕМЕНТ ПРОЕКТУ «UKRAINA.RU»
дуже багато в чому погоджуся з авторами.почну з того, що в силу того як історично утворювалася Українська Держава і народжувалася СБУ, закордонні спецслужби зараз мають більше можливостей для дій на території України, ніж це було за часів СРСР. А російські спецслужби мають цих можливостей ще на порядок більше. Може навіть більше ніж сама СБУ. Я думаю, не стане дивиною для багатьох те, що в рядах СБУ ми до цих пір маємо достатньо тих, хто "за ідею" і за гроші погодився б діяти проти України, для Москви.
Якщо поставити собі питання, хто реально мав змогу організувати "прослушку" кабінету Кучми, то найімовірніша відповідь -- Москва. На основі наявних на сьогодні фактів стає зрозумілим, що версія "диктофону під диваном" вже себе вичерпала. Було б також непезпідставним твердження, що з радянських часів на Україні залишилася технічна інфраструктура спостережння і нагляду, яка буда невідома республіканським органам, і була направлена на контроль і спостереження за їх діяльністю.
Якщо ж погодитися з висновком, що прослуховування кабінету Кучми велося, якщо не з ініціативи "московських друзів", то за їх допомоги, то постають цікаві питання: "хто саме вбив Гонгадзе ?", "яка була мета вбиства і оприлюднення плівок ?", "хто на Україні, і як, приймає участь в цьому плані ?", "яких кроків чекати далі і яка розумна лінія поведінки ?"
2002.02.24 | Горицвіт
чого чекати
zinc писав(ла), зокрема:> яких кроків чекати далі?
Перед цим треба чітко сформулювати, хто за цим стоіть і чого він хоче. Припустимо, що Москва добивається, щоб Кучма ліквідував незалежність України. Тоді вона має і далі: (а)ізолювати Кучму від народу, (б)ізолювати Кучму від Заходу. Припустимо, що народом вони знехтують(за старою звичкою). Тоді майбутні кроки маніпуляторів очевидні:
1. Показувати Кучмі, що Захід хоче його скинути і посадити.
2. Показувати Заходу, що Кучма поганий.
> яка розумна лінія поведінки
Для Кучми - вийти з нав'язаної йому гри, яка веде його особисто в тюрму. Перестати спиратися на закордонних "друзів", а спиратися на український народ, який йому все простить.
Для національних демократичних сил - будувати національну демократію. Добитися стану, коли громадською думкою не можна нехтувати.
2002.02.24 | Andrij
Можливі подальші дії
Горицвіт писав(ла):> Для Кучми - вийти з нав'язаної йому гри, яка веде його особисто в тюрму. Перестати спиратися на закордонних "друзів", а спиратися на український народ, який йому все простить.
Думаю, що Кучма ніколи не повірить, що його хтось простить. Навіть якщо найбільш очевидний та логічний крок -- це як ви кажете, спертися на народ. Очевидно, що Україна перебуває в стані суворої політичної кризи. Найбільш прозорий вихід є амністія минулих злочинів та припинення злочинів теперішніх. На жаль, Кучма інстинктивно вбачає в злочинцях своїх спільників. Знов таки, злочинні організації, до яких можна зарахувати теперішніх олігархів, мають властивість не випускати своїх членів "по-хорошому". Отже, цілком розумна пропозиція Ющенка до примирення та виходу з кризи не надихає Кучму до зустрічних кроків.
Що й не дивно. Кучма є доволі мало-інтелектуальна та слабка особа. Покинути самому власних "корешів" у нього просто не вистачить волі та розуму. Отже, залишається одна тактика -- дуже зфокусований тиск на "друзів" Кучми. Підвищена увага до кількох людей -- Суркіса, Медведчука, Волкова -- може дати позитивні результати.
> Для національних демократичних сил - будувати національну демократію. Добитися стану, коли громадською думкою не можна нехтувати.
Це дуже загально та невизначено. Потрібні конкретні кроки. Вони повинні бути відкриті, але добре зкоординовані. Бажані є масові акції протесту конкретно проти згаданих осіб. Ці акції є більш безпечні з точки зору бурхливої та некерованої реакції силових органів. Але такі акції можуть бути навіть більш ефективні, ніж опозиційні протести. Зламавши віру банди, набагато легше зупинити подальші злочинні дії. В даний момент, на жаль, усі перелічені особи, можливо за виключенням Волкова, перебувають в стані непохитної впевненості у своє світле майбутнє.
2002.02.24 | zinc
Re: чого чекати
я думаю, що з боку "ляльководства" різких кроків не буде, бо в них зараз майже win-win становище: перебування Кучми на посту грає їм на руку, бо все більше і більше він розраховує на поміч Москви і її "приятелів" тут. А реалістичнішого способу для Кучми підти, якщо його таки дотиснуть, ніж через путінський варіант, здається, таки немає. І там у них багато шансів поставити свого.2002.02.24 | Мартинюк
Конспірологія все це ...
Весь "витвір" є лише респектабельною упаковкою для того аби проштохнути стару і неочевидну ідею про те що московські агенти створили спочатку в пробірці Гонгазе, потім за допомогою спецвипромінюваннь заставили Кучму протягом цілого літа говорити про нього всілякі дурниці, типу "вивезти у Чечню" чи "підвісити за яйця", потім все це підло записали на плівки мельниченка, потім всі ці плівки ще й підло підробили компютерними технологіями, які як відомо створюються лише у Москві, врешті привезли десять тисяч кацапів, які всю зиму 2000-2001 жили в наметах на Хрещатику, буянили і ганьбили кучмівську "державу", потім за допомогою масових демонстрацій скинули уряд Ющенка і зараз занижують рейтинг блоку "За Єду"З огляду на це абсолютно не зрозуміло, як московським агентам без Гонгадзе і без касетного скандалу вдалося прибрати у півстарічну оренду Севастопіль, скупити половину України ще до вересня 2000 року.
Одне безперечно ясно - нафтпровід Одеса Броди, який закінчили саме в часі касетного скандалу є крутою кацапською провокацією і великим успіхом російської політики...
2002.02.24 | Максим’як
Re: Пане Мартинюк. а не могли би Ви без літературних прикрас
Висловити свою позицію до того всього, що відбулося. Звичайно то є лишня робота. Можна навіть простими і короткими дуже реченнями.Якщо Ви матимете намір звести відповідь до мої скромної персони, то прошу обійтися без цього. Маю вже досить персональних відповідей.
2002.02.24 | Мартинюк
Таким чином я лише спробував звернути увагу
на логічну недосконалість і упередженість версії про "московську руку" як причину касетного скандалу.Ця версія набула певного поширення аж ніяк не через якусь хоча б мінімальну обгрунтованість, а виключнго через її тисячократне повторювання :
1. виправдовувачами режиму;
2. виправдовувачами своєї власності пасивності і бездіяльності .
На кожне політичне середовище України, яке втягнулося у цей скандал є своє пояснення його причин. Всі ці пояснення різні, але мають одну спільну рису - вони поянють касетний скандал впливом зовнішніх чинників і таким чином натякають на безвинність Кучми.
Колаборуючі з Кучмою ліві ( КПУ і тусовка) трактують касетний скандал як черговий злочин американського імперіалізму, проросійські напівліберали кажуть що то все організували націоналюги, ну а опортуністична прокучмівська правиця гучно трубить про руку Москви.
Найбільша поширеність останнього пояснення лише свідчить про домінування в українському політикумі зразка 2002 року правого націонал-демократичного світобачення.
2002.02.24 | LEN-2
He-he
Otak to i zrazu, hto ne viryt' scho Kuchma vbyv Gongadze, toiza Kuchmu.
A ot viz'mit' inshi pryklady. Pinochet, Lukashenko, Stalin,...
Scho objednuje cyh ljudej, vony ne vbyvaly kogos' odnogo, a vbyvaly
bagato. Bo vbyvstvo i zaljakuvannja ce rizni rechi, spodivajus' Vy
ce rozumijete.
Nazvit' kogo sche vbyv Kuchma. Dlja chogo jomu vbyvaty Gongadze?
Kuchma i kazhe - vyvezit' v Chechnju. Z El'jashevychem tezh poljakaly,
ale zh ne vbyly. Ja mig by zrozumity jakby Kuchma znyschyv svogo
konkurenta, ale zhurnalist ne je konkurentom.
Vzhe toj fakt, scho tilo Gongadze znajshly v okruzi Moroza, serjozno
svidchyt' pro te, scho Kuchmu pidstavljaly. A, u Moroza znajshly,
znachyt' ce Kuchma - persha reakcija.
Znajete hto vbyv Banderu? Nihto. Jakby agent KGB ne rozpoviv jak
vin vbyv, vsi b dumaly scho u Bandery buv sercevyj napad.
2002.02.24 | Предсказамус
Третий вариант
Мартинюк писав(ла):> Таким чином я лише спробував звернути увагу на логічну недосконалість і упередженість версії про "московську руку" як причину касетного скандалу.
Согласен полностью, как причина тейпгейта "рука Москвы" - версия нереальная, базирующаяся, в частности, на незнании сути работы спецслужб.
Но как потребитель результатов и одновременно поддержка власти, Москва присутствует однозначно. Причем действует весьма профессионально и аккуратно.
2002.02.24 | zinc
Re: Таким чином я лише спробував звернути увагу
Мартинюк писав:> 1. виправдовувачами режиму;
> 2. виправдовувачами своєї власності пасивності і бездіяльності .
прикро було не побачити 3-го варіанту.
Кучма і його поплічніки -- винні. Плівки в основному або повністю -- достовірні. Була якась рука, чи не було, це в оцінці дій Кучми нічого не міняє. Наші носи чують сир і він там є. Тепер треба переконатися, що сир не в пастці.
Факт, що Кучма зловживав владою, факт, що він замовив замах на Гонгадзе. Не факт, що його підлеглі вбили Гонгадзе. Не факт, що не встановивши повної картини подій, а стрімголов кинувшись на такий реальний і привабливий сир, ми не зробимо собі гірше. Діяти треба, але "сім раз відмір, один відріж" ніхто не відміняв.
І вся біда в тому, що повна картина правди не потрібна нікому: Кучма хотів би її знати, та не може дозволити собі розслідування, яке погубить і його, не потрібне воно і "ляльководам", не потрібне прихильнакам "героїчної діяльності", бо тоді вони можуть виявитись зовсім не героями, і точно не ужнуть ніякої слави. Це вимагає величезних зусиль, а може навіть і неможливо здійснити взагалі, бо ті, кому правда не вигідна, продовжують стояти "над" і шанси перехитрити їх прямують до нуля.
2002.02.25 | Горицвіт
Re: Таким чином я лише спробував звернути увагу
zinc писав(ла):> Мартинюк писав:
>
> > 1. виправдовувачами режиму;
> > 2. виправдовувачами своєї власності пасивності і бездіяльності .
>
> прикро було не побачити 3-го варіанту.
> Кучма і його поплічніки -- винні. Плівки в основному або повністю -- достовірні. Була якась рука, чи не було, це в оцінці дій Кучми нічого не міняє. Наші носи чують сир і він там є. Тепер треба переконатися, що сир не в пастці.
Якщо вимагати повного, незалежного, відкритого слідства і суду - чи може там ховатися пастка?
Єдиний спосіб встановити правду (крім зовсім фантастичних) - провести справжнє слідство. Так чи ні?
Наступне питання, як саме організувати це слідство і хто і як має добитися, щоб воно почалося.
2002.02.25 | zinc
Re: Таким чином я лише спробував звернути увагу
єдина можливість провести таке слідство -- через повноважну слідчу комісію ВР. І то не факт, що навіть їй вдалося б провести це слідство, навіть якщо б ВР цього дуже хотіла.Отже скоріше за все всю правду ми або ніколи не взнаємо, або взнаватимемо пізніше ніж вона актуальна.
2002.02.25 | Максим’як
Re: Зверну увагу на логіку реальності та алогізми.
1. Кучма винний в смерті Гондадзе, тобто дав пряме розпорядження на його знищення Литвину, Литвин - Кравченку, Кравченко – орлам. А Деркач тільки розповів, що Ґонґадзе пoганий хлопець.2. Мельниченко є патріот-одиночка, який розкрив світу злочинні дії президента України.
Автором цієї версії є одна тільки людина – майор Мельниченко. Він є головний свідок і має докази.
Наразі ця версія має обернену дію, чим більше вона діяльна і активна, тим менше України залишається.
Мельниченко:
майор запасу СБУ, працював на посаді старшого офіцера безпеки в управлінні державної охорони України. Крім згадки про те, що працював в Москві в охороні Горбачова, знає Кучму відколи той був ще прим’єр-міністром. Чим він тоді займався, коли почав працювати в охороні? Записи вів на цифровий магнітофон більше, ніж два роки і всі вивіз (тобто писав Кучму з 1998 року). Закордоном допомагали йому щонайменше йому вірних 5-10 людей, його друзів, про помічників в Україні він не може сказати, але не скриває, що вони були. Проте, тільки Аскольд Крушельницький допоміг йому виїхати в США. І Аскольд і його дружина Ірина Халупа працівник «Свободи» дуже багато контактували з Мельниченком та його сім’єю. Одна із перших зустрічей тривала 7 годин. Через кілька днів після відправлення сім’ї Мельниченка в США, на питання Яніни Соколовської: «Чому автор касетного скандалу не показався вам героєм-одинаком, який без сторонньої допомоги сміливо бореться з режимом?», Аскольд Крушельницький сказав: «Мельниченко - хороший актор, і у нього були мотиви для обнародування записів. Я не можу вважати його абсолютно порядною людиною хоча б тому, що він працював на КДБ. До речі, до появи в Україні він був в спецслужбах в Москві».
Саме слова людини, яка все зробила, що український народ дізнався правду про Кучму, допоміг притулком Мельниченку, однак висловив відкрито сумніви стосовно порядності Мельниченка, змусила мене шукати причини ґейту в наслідках.
Логіка і алогізми
1. Понад два роки запису з нульовою ймовірністю розкриття, без жодного страху
2. Намір почати записувати Кучму появився, коли Мельниченко дізнався дарунки (хабарі), тобто злочини Кучми.
3. Понад два роки зради і порушення офіцерського кодексу, із спокійною совістю, міг діяти тільки пророк, який був переконаний, що Кучма рано чи пізно накаже когось вбити.
4. Чому Мельниченко не допоміг своєму народу перед виборами Кучми? Цього було б достатньо, що не Кучма став президентом, а Марчук (Мельниченко себе подав, як симпатик Марчука).
5. Знаючи більше від будь-кого в Україні, Мельниченко з 1998 року оправдовував режим і героїчно бездіялив. Згідно юридичних казусів він був постійним співучасником злочинів Кучми.
6. Початок діяльності записів Кучми Мельниченком співпадає з роком приходу Деркача на голову СБУ в квітні 1998 року.
7. Після кожнї активізації ґейту Мельниченком, наступає поразка патріотичних сил. Протягом всього ґейту Кучма підкреслено запобігає перед Росією і йде на немислимі економічні та політичні уступки Росії, причому, якщо можна так сказати, добровільно.
Три незаперечні істини:
1. Незалежно від намірів Мельниченка, вважаю правильним озвучення зроблені ним через «Радіо Свобода» і т.п.
2. Поки немає інших доказів, важаю записи повністю правдивими, а теоретичну можливість кваліфікованої кореції окремих записів, вважаю наразі можливою, але недоказаною.
3. Для встановлення істини потрібен суд, для суду потрібна узгоджена дія депутатів у Верховній Раді.
Висновки:
Ніхто не знайде жодного ні економічного, ні політичного позитиву для українського народу чи держави від ґейту. Єдине позитивне, що український народ дізнався правду від Мельниченка, про кухню влади і режиму Кучми, проте, яку Мельниченко скривав протягом двох років. Вбивство Вячеслава Чорновола в березні 1999 року не стало причиною гейту, а Мельниченко, з його ж слів, вже щонайменше півроку писав Кучму, повторні вибори Кучми теж не стали причиною ґейту.
Тому, я не ніколи не повірю, що акція спрямована проти режиму Кучми, а не проти України.
Тому я давно вже вважаю, що це спільно спланована акція в інтересах олігархів та іноземних держав з метою отримання дієвого інструменту маніпулюванням Президентом України Кучмою.
Тому я вважаю, що суд буде без свідка, або ніколи такого суду не буде.
2002.02.25 | ilia25
Ваш допис якраз і складається з суцільних алогізмів
Максим’як писав(ла):> Аскольд Крушельницький сказав: «Мельниченко - хороший актор, і у нього були мотиви для обнародування записів. Я не можу вважати його абсолютно порядною людиною хоча б тому, що він працював на КДБ. До речі, до появи в Україні він був в спецслужбах в Москві».
Навіть якщо Крушельницький допомагав Мельничеку, це не робить його експертом, і, навіть, не доводить, що він не кретин. Його характеристика Мельниченко нічим, звісно, не обгрунтовується.
> 1. Понад два роки запису з нульовою ймовірністю розкриття, без жодного страху
Про "без жодного страху", чи про нульову імовірність розкриття -- то ваші вигадки.
> 2. Намір почати записувати Кучму появився, коли Мельниченко дізнався дарунки (хабарі), тобто злочини Кучми.
> 3. Понад два роки зради і порушення офіцерського кодексу, із спокійною совістю, міг діяти тільки пророк, який був переконаний, що Кучма рано чи пізно накаже когось вбити.
Це несерйозно. Значить замова журналіста може виправдати "порушення офіцерського кодексу", а хабарі та фальсифікація виборів -- ні?
> Незалежно від намірів Мельниченка, вважаю правильним озвучення зроблені ним через «Радіо Свобода» і т.п.
> Ніхто не знайде жодного ні економічного, ні політичного позитиву для українського народу чи держави від ґейту.
А от це вже сиптом тої самої шизофренії, на яку я не втомлююсь вказувати. З одногу боку оприлюднення записів було правильним, а з другого, в ньому не було жодного позитиву.
Лікуватись треба було, коли було бесплатно. Ні я серйозно -- і ця людина ще пише про алогізми..
> Єдине позитивне, що український народ дізнався правду від Мельниченка, про кухню влади і режиму Кучми, проте, яку Мельниченко скривав протягом двох років.
Про те ж і мова -- жодного позитиву не було, але він був.
> Тому, я не ніколи не повірю, що акція спрямована проти режиму Кучми, а не проти України.
Звісно ви не повірите -- будь який хворий на параною не вірить, що його переслідує лише його власна хвора уява.
Але це не значить, що в цій вірі/невірі можна знайти логіку, чи фактичне обгрунтування.
2002.02.24 | zinc
Re: Конспірологія все це ...
коли конспірологія стала матюком ?так, це конспірологія, але я ще ні разу ні від кого, в тому числі з борців і за і проти, не почув версії, яка б пояснювала всі існуючі факти, була внутрішньо-несуперечливою, пояснювала мети і інтереси задіяних сил.
Версія про героя-одиночку Мельниченка і диктофон під диваном -- для наївних.Версія про те, що *вбивства* Гонгадзе хотів Кучма -- маразм, особливо після того, як стеження за ним стало документальним і публічним фактом після заяви до ГПУ.
Можете дати Вашу версію ? Був би дуже радим.
2002.02.24 | ilia25
Конспірологія потрібна тим, хто не може сприймати реальність
zinc писав(ла):> так, це конспірологія, але я ще ні разу ні від кого, в тому числі з борців і за і проти, не почув версії, яка б пояснювала всі існуючі факти, була внутрішньо-несуперечливою, пояснювала мети і інтереси задіяних сил.
Ви її давно чули, але не хочете визнавати її такою.
> Версія про героя-одиночку Мельниченка і диктофон під диваном -- для наївних.
Докази, обгунтування? Що, повірити в те, один з офіцерів охорони міг виявитись порядною людиною, ваші уявлення про світ не дозволяють?
> Версія про те, що *вбивства* Гонгадзе хотів Кучма -- маразм, особливо після того, як стеження за ним стало документальним і публічним фактом після заяви до ГПУ.
А чого Кучма мав боятись? До оприлюднення плівок ніяких доказів про його причетність не було. Та навіть оприлюднення таких доказів не призвело до відставки. А на початку були лише підозри -- так саме цього Кучма й добивався. Щоб інші журналісти здогадувались чому зник Гонгадзе, та зробили відповідні висновки.
2002.02.24 | zinc
Re: Конспірологія потрібна тим, хто не може сприймати реальність
ilia25 писав:> zinc писав:
> > так, це конспірологія, але я ще ні разу ні від кого, в тому числі з борців і за і проти, не почув версії, яка б пояснювала всі існуючі факти, була внутрішньо-несуперечливою, пояснювала мети і інтереси задіяних сил.
>
> Ви її давно чули, але не хочете визнавати її такою.
>
буду вдячний за нагадування.
> > Версія про героя-одиночку Мельниченка і диктофон під диваном -- для наївних.
>
> Докази, обгунтування? Що, повірити в те, один з офіцерів охорони міг виявитись порядною людиною, ваші уявлення про світ не дозволяють?
це говорить той, кому потрібні лише факти і ніякої віри. А те, що експертизи записів свідчать, що вони зроблені як мінімум з трьох різних точок, як сюди підходять ? Не кажучі вже про саму безглуздість припущень, що працюючій диктофон міг бути неопміченим сканерами, і занадто низькою ймовірністю, що він міг просто пролежати стільи часу непоміченим. Крім Мельниченка в Службі багато людей.
> А чого Кучма мав боятись? До оприлюднення плівок ніяких доказів про його причетність не було. Та навіть оприлюднення таких доказів не призвело до відставки. А на початку були лише підозри -- так саме цього Кучма й добивався. Щоб інші журналісти здогадувались чому зник Гонгадзе, та зробили відповідні висновки.
Для цього цілком вистачало побити Гонгадзе, "вижити" його з ЗМІ. Вбивство притягує занадто багато уваги. Це був взагалі перший випадкок, коли і без записів громадськість підозрювала міліцію у вбивстві журналіста.
2002.02.25 | ilia25
Re: Конспірологія потрібна тим, хто не може сприймати реальність
zinc писав(ла):> буду вдячний за нагадування.
Версія про героя Мельниченка, звісно.
> > Докази, обгунтування? Що, повірити в те, один з офіцерів охорони міг виявитись порядною людиною, ваші уявлення про світ не дозволяють?
>
> це говорить той, кому потрібні лише факти і ніякої віри. А те, що експертизи записів свідчать, що вони зроблені як мінімум з трьох різних точок, як сюди підходять ?
Звісно ні. По-перше, що то за експертиза? По-друге, навіть якщо це правда -- ну Мельниченко міг ховати диктофон (точніше мікрофон) в трьох різних місцях. Ну то й що з того?
> Не кажучі вже про саму безглуздість припущень, що працюючій диктофон міг бути неопміченим сканерами, і занадто низькою ймовірністю, що він міг просто пролежати стільи часу непоміченим. Крім Мельниченка в Службі багато людей.
Де докази "безглуздості" припущень? Поки я бачу лише "цього не могло бути тому, що цього бути не могло".
Робити такі твердження можна лише за умови детального знання організації охорони кабінету Президента та технічних засобів, що там використовуються. Інаше це все ділетантські розмови.
> > А чого Кучма мав боятись? До оприлюднення плівок ніяких доказів про його причетність не було. Та навіть оприлюднення таких доказів не призвело до відставки. А на початку були лише підозри -- так саме цього Кучма й добивався. Щоб інші журналісти здогадувались чому зник Гонгадзе, та зробили відповідні висновки.
>
> Для цього цілком вистачало побити Гонгадзе, "вижити" його з ЗМІ. Вбивство притягує занадто багато уваги. Це був взагалі перший випадкок, коли і без записів громадськість підозрювала міліцію у вбивстві журналіста.
Ну, для початку, "вижити" когось з Інтеренту неможливо. А щодо "побити", то по-перше існує версія, що хотіли просто побити, але ситуація вийшла з під контролю (я в це не дуже вірю, але хто зна?). По-друге, підозри на те, що це зробила саме міліція були корисними, я вже пояснював чому. Бо сама ця акція мала на меті залякати будь кого, хто критикує владу.
Так чи інакше, версія Мельниченка залишається найбільш імовірною, бо дає найпростіше пояснення того, що сталось. Нема ніяких фактів, що її спростовують, чи вимагають участі якоїсь іншої сторони, як то "руку Москви", чи Суркіса, чи будь кого ще.
2002.02.24 | Гура
Re: Конспірологія все це ...
zinc писав(ла):> Версія про героя-одиночку Мельниченка і диктофон під диваном -- для наївних.
А Ви не думали про те, що дїйсно існує "порода" безсрібників?
>Версія про те, що *вбивства* Гонгадзе хотів Кучма -- маразм...
Погано ж Ви знаєте психологію комплексуючих "червоних директорів", які сидять на верхівці влади.
2002.02.24 | ilia25
Згоден -- ця конспірологія вигідна лише Кучмі (-)
2002.02.24 | Гура
:-))) (-)
2002.02.25 | Shooter
Угу...
А трішки подумати, перед тим як "рушати на барикади"?Те, що весь касетний скандал - не випадковість, а "витвір сторонніх рук" - аж занадто багато фактів.
Протн вернімося до предмету обговрення. Я ніколи не був сторонником "московської" версії. Себто, я твердив, що москалі могли бути "в курсє дєла", проте не були ініціатором, а "спостерігачем".
Проте зовсім недавно я дізнався один ну ду-у-у-уже цікавий факт, котрий шляхом нескладних логічних побудов веде до висновку, що, як мінімум, "технічно" москалі в ґейтах були присутні.
Оприлюднювати цей факт не буду. З іншого боку, думаю, публіка на Майдані вже мала змогу переконатися, що "за базар" відповідаю.
2002.02.25 | Andrij
Не все так просто
zinc писав(ла):> я думаю, що з боку "ляльководства" різких кроків не буде, бо в них зараз майже win-win становище: перебування Кучми на посту грає їм на руку, бо все більше і більше він розраховує на поміч Москви і її "приятелів" тут. А реалістичнішого способу для Кучми підти, якщо його таки дотиснуть, ніж через путінський варіант, здається, таки немає. І там у них багато шансів поставити свого.
У ляльководів існує багато власних проблем. На приклад, дуже вірогідно, що їхні "ляльки" вже здогодались, що ними маніпулюють та їм це дуже не сподобалось. Отже, ефект "дулі в кишені" є досить небезпечний та некерований.
2002.02.25 | Andrij
Чи варто дивуватись реакції України на дії Росії?
Подумайте ось про що.Де, в якому місці, була рука Москви коли стали відомі плівки Мельниченка? Згадайте усі кільканадцять зустрічей Путін-Кучма невдовзі після розголошення фатальних записів. Також, де була рука Москви під час ганебного зняття Ющенка? Згадайте спростовану в суді брехню, що крутили по державному ТБ Росії з ретрансляцією по всій Україні.
Як відомо, за все треба платити. Підтримка Москвою тих, кого вона тільки вчора називала (а інколи, за звичкою та крізь зуби, навіть і зараз) "ворами", була очевидна. Пояснити цю підтримку чимось випадковим дуже важко.