Російські політтехнологи: На заготівлю «капусти» прибули!
02/24/2002 | Максим’як
Російські політтехнологи: На заготівлю «капусти» прибули!
Галицькі КОНТРАКТИ
№ 07, лютий 2002 © Галицькі контракти, 2002.
«Контракти» знову звертаються до розкладів на ринку політтехнологій за півтора місяця до виборів: деякі учасники і ціни
У цих виборах, як і прогнозувалося, основну роль відіграватимуть, як і раніше, російські фахівці. Слід зазначити, що їхній рівень буде різним: від серйозних майстрів і корифеїв до напівфахівців і відвертих шахраїв.
Без роботи не залишилися й українські технологи: і «партійні», і «вільні стрільці». Контракту не здобув тільки ледачий: штаби партій і рухів, регіональні штаби, мажоритарні округи потребують фахівців. Реальний попит серйозно перевищив пропозицію, і це вже позначається на якості окремих рекламних продуктів...
Лiвi на самообслуговуваннi
Почнемо з фаворитів попередніх виборів — комуністів і соціалістів.
Щодо соціалістів достовірної інформації про присутність якихось консультантів у штабі немає. На ринку безліч пліток, але ніхто не говорить: «Я працював у штабі Мороза» або «Він точно працює в штабі Мороза». Однак у колі технологів активно циркулює інформація про співпрацю соціалістів з відомим фахівцем Кошмаровим (пітерська школа).
З комуністами ситуація схожа: даних чи навіть чуток про те, що комуністи запросили до себе російських або українських консультантів, також немає. Вони, вірні більшовицькій традиції, або ж конспіруються і пішли в глибоке підпілля, або, що ймовірніше, тов. Симоненко планує провести кампанію звичними методами: стратегія — спирання на лояльний електорат; рекламна робота — активістами, мітингами і нехитрими листівками.
Щодо оплати працівників штабу, то тут дуже важко вивести якісь точні цифри: хтось отримує $300—500, а хтось «бореться за ідею».
У «Нашій Україні» — лише українці
Цікава ситуація склалася у блоці «Наша Україна»: кожна партія, яка увійшла до нього, принесла в загальний казан не лише симпатії виборців, а й власний досвід виборів і власних технологів. Про патріотичність свідчить той факт, що в русі «Наша Україна» не завважено «закордонних» фахівців (до таких хіба що умовно можна зарахувати Сергія Гайдая — («група Фаєра», С.-Петербург). Умовно — бо він є українським технологом, але працює переважно в Росії. Утім, за неофіційними даними, недавно Гайдай з головного штабу вирушив до одного з мажоритарних округів... Це вже не перший випадок, коли штаб «Нашої України» залишив професіонал: ще на етапі формування приїздив на роботу фахівець із російської школи методологів з досить цікавим прізвищем Жуль, американський політтехнолог на ім’я Френк із засекреченим прізвищем. Пробувши недовго у штабі, вони повернулися на батьківщину. Можливо, не змогли спрацюватися з місцевими штабістами...
Серед тих, хто залишився у штабі — Микола Томенко та Ігор Гриньов (ПРП). Проте це так звані «партійні технологи», тобто люди, які є членами конкретних партій і працюють лише з ними. Головною вадою таких технологів є їхня відданість «рідній партії». Тому вони прагнуть не так перемоги, як «своєї ролі» в ній. У підсумку зазвичай відбувається замилювання погляду на ситуацію, несприйняття критики своїх дій чи дій своєї партії. Крім того, навколо «Нашої України» (як, утім, і навколо будь-якого іншого серйозного руху) крутиться сила-силенна найрізноманітніших рекламних і PR-агенцій, які пропонують готові рекламні продукти гуртом і вроздріб: від стилів і концепцій до готових вимпелів, календарів і футболок.
Рівень оплати фахівців коливається від традиційних для України $300—500 до «російських» $1000—5000.
Найпафосніший проект
Найдорожчим і «найінтелектуальнішим» в історії українських виборів може стати проект «Озиме покоління». На сьогодні в ньому задіяні такі російські команди:
— група Юхима Островського (ГОСТ);
— Петро Щедровицький з командою (Школа культурної політики);
— група такого собі Олександра Огурцова.
Цей проект є типовою «партією під ключ», але обізнаного українця вражає масштаб зібраних під одним дахом фахівців і обсяг інвестицій. Взагалі проект неоднозначний і, попри задіяні ресурси (фінансові й інтелектуальні), шанси його доволі суперечливі. Головна проблема — брак часового ресурсу (реальний термін розкрутки такого проекту — рік-півтора) і ресурсу особистості. З останнім якраз головні проблеми: у списках немає жодної відомої і популярної особистості, навіть поява у п’ятірці популярного журналіста Миколи Вересня ситуації не рятує. Плюс відсутність харизми і позитивного впливу на виборця у лідерів проекту.
Докладніший аналіз ситуації і досьє на «головних конструкторів» проекту можна знайти на сайті www.versii.com у статті політолога Еліни Слобадянюк «НЛО — Невідоме ліберальне об’єднання».
За різними оцінками, гонорар за реалізацію цього проекту може сягати $1000000.
Марат Гельман і його команда
Недавно голова СДПУ(О) Віктор Медвечук заявив, що жодні російські політтехнологи на його партію не працюють. А зовсім недавно «партійний товариш» Медведчука Леонід Кравчук підтвердив, що «об’єднані» консультуються з росіянами. Ходять чутки, що консультантами є так звана група Марата Гельмана.
Політтехнолог і галерист Марат Гельман приїхав до України і облаштувався з розмахом: група розташувалася в п’ятиповерховій будівлі в центрі Києва, практично всіх працівників привезено з Росії, з українських фахівців у штабі присутні буквально кілька осіб — вони консультують Гельмана з питань «місцевої специфіки».
Цікава особистість «головного технолога»: Гельман став відомим ще на початку 90-х років завдяки підтримці радикальних російських художників і великоросійських настроїв.
З останніх робіт Гельмана відома його діяльність як керівника штабу Кирієнка на виборах мера Москви 1999 року, де він прославився епатажними акціями на межі фолу. Про це доволі докладно і цікаво розповідається в матеріалі Григорія Нехорошева, «Независимая Газета», 26.04.2001.
Рівень оплати групи Гельмана оцінити складно, але зарплати «москвичів» починаються з $1000, яку отримує секретар.
«Нікколо» — заробляє на «За ЄдУ»
Партія «Трудова Україна», яка входить у блок «За ЄдУ, залучила до роботи московську компанію «Нікколо М». Це одна з двох найбільших московських корпорацій політтехнологій (друга — їхній конкурент — «Імідж-контакт»). Робота в обох компаніях побудована за конвеєрним принципом: одночасно може стосуватися 50 кандидатів і компаній. Головний мозковий центр у Москві, а на місця висилають «летючі загони», які активно використовують московський інтелектуальний і креативний ресурси.
Очолює «Нікколо М» І. Мінтусов, автор низки книжок із політичних технологій.
У колі фахівців ця компанія відома серйозним досвідом щодо сірих і чорних технологій. Одна з «улюблених» технологій — поширення стратифікованых (кастових) пліток, тобто для кожної із соціальних груп пишуть плітки на зрозумілій і доступній саме їй мові. Вони дуже ефективні для «вбивства» конкурентів.
Поки що робота «Нікколо М» не дуже помітна в загальній поведінці — і блоку, і самої «Трудової України». Однак треба враховувати той чинник, що за українською традицією «у блоках» перемагає не найефективніша ідея, а ідея, яка ближча керівництву. Імовірно, незадовго до виборів «нікколисти» виявлять себе яскравіше.
Розмір оплати фахівців — московський, та існує градація між «виїзними» і москвичами.
Демократів союз непорушний
Точної інформації про фахівців, залучених до штабу Демсоюзу, немає. Однак, враховуючи те, що на виборах Кучми (де Демсоюз був одним з його штабів) вони працювали з московською компанією «Імідж-контакт», можливо, й нині знову найняли когось із їхніх фахівців. Інтелектуальний потенціал штабу заснований на «партійних технологах», які отримують постійну зарплату. Навідоміші з них — Левінець, Рафальський і Котегоренко.
Висновки
Головний висновок — український ринок виявився практично неготовим до виборів.
Причин кілька:
— по-перше, в Україні немає частих виборів, до яких би залучалися технологи, немає постійного попиту на їхні послуги;
— по-друге, посади PR-консультантів партій обійняли «партійні технологи», витіснивши таким чином професіоналів або в царину бізнес-PR, або на ринок Росії;
— по-третє, нерозвинутість сектору бізнес-PR призвела до того, що самих PR-фахівців в Україні порівняно мало і, коли настає ажіотажний попит, відчувається брак кадрового ресурсу.
У підсумку контроль за ситуацією на ринку опинився в руках запрошених росіян і «штабних технологів», що неминуче має призвести до конфлікту всередині штабів між приїжджими професіоналами і місцевими штабістами. Це, своєю чергою, призведе до зниження ефективності самих кампаній і появи безлічі неякісних рекламних продуктів.
Залишається надія, що саме ці вибори зламають ситуацію, що склалася, і стануть основою формування ринку политичних і PR-технологій в Україні.
Галицькі КОНТРАКТИ
№ 07, лютий 2002 © Галицькі контракти, 2002.
«Контракти» знову звертаються до розкладів на ринку політтехнологій за півтора місяця до виборів: деякі учасники і ціни
У цих виборах, як і прогнозувалося, основну роль відіграватимуть, як і раніше, російські фахівці. Слід зазначити, що їхній рівень буде різним: від серйозних майстрів і корифеїв до напівфахівців і відвертих шахраїв.
Без роботи не залишилися й українські технологи: і «партійні», і «вільні стрільці». Контракту не здобув тільки ледачий: штаби партій і рухів, регіональні штаби, мажоритарні округи потребують фахівців. Реальний попит серйозно перевищив пропозицію, і це вже позначається на якості окремих рекламних продуктів...
Лiвi на самообслуговуваннi
Почнемо з фаворитів попередніх виборів — комуністів і соціалістів.
Щодо соціалістів достовірної інформації про присутність якихось консультантів у штабі немає. На ринку безліч пліток, але ніхто не говорить: «Я працював у штабі Мороза» або «Він точно працює в штабі Мороза». Однак у колі технологів активно циркулює інформація про співпрацю соціалістів з відомим фахівцем Кошмаровим (пітерська школа).
З комуністами ситуація схожа: даних чи навіть чуток про те, що комуністи запросили до себе російських або українських консультантів, також немає. Вони, вірні більшовицькій традиції, або ж конспіруються і пішли в глибоке підпілля, або, що ймовірніше, тов. Симоненко планує провести кампанію звичними методами: стратегія — спирання на лояльний електорат; рекламна робота — активістами, мітингами і нехитрими листівками.
Щодо оплати працівників штабу, то тут дуже важко вивести якісь точні цифри: хтось отримує $300—500, а хтось «бореться за ідею».
У «Нашій Україні» — лише українці
Цікава ситуація склалася у блоці «Наша Україна»: кожна партія, яка увійшла до нього, принесла в загальний казан не лише симпатії виборців, а й власний досвід виборів і власних технологів. Про патріотичність свідчить той факт, що в русі «Наша Україна» не завважено «закордонних» фахівців (до таких хіба що умовно можна зарахувати Сергія Гайдая — («група Фаєра», С.-Петербург). Умовно — бо він є українським технологом, але працює переважно в Росії. Утім, за неофіційними даними, недавно Гайдай з головного штабу вирушив до одного з мажоритарних округів... Це вже не перший випадок, коли штаб «Нашої України» залишив професіонал: ще на етапі формування приїздив на роботу фахівець із російської школи методологів з досить цікавим прізвищем Жуль, американський політтехнолог на ім’я Френк із засекреченим прізвищем. Пробувши недовго у штабі, вони повернулися на батьківщину. Можливо, не змогли спрацюватися з місцевими штабістами...
Серед тих, хто залишився у штабі — Микола Томенко та Ігор Гриньов (ПРП). Проте це так звані «партійні технологи», тобто люди, які є членами конкретних партій і працюють лише з ними. Головною вадою таких технологів є їхня відданість «рідній партії». Тому вони прагнуть не так перемоги, як «своєї ролі» в ній. У підсумку зазвичай відбувається замилювання погляду на ситуацію, несприйняття критики своїх дій чи дій своєї партії. Крім того, навколо «Нашої України» (як, утім, і навколо будь-якого іншого серйозного руху) крутиться сила-силенна найрізноманітніших рекламних і PR-агенцій, які пропонують готові рекламні продукти гуртом і вроздріб: від стилів і концепцій до готових вимпелів, календарів і футболок.
Рівень оплати фахівців коливається від традиційних для України $300—500 до «російських» $1000—5000.
Найпафосніший проект
Найдорожчим і «найінтелектуальнішим» в історії українських виборів може стати проект «Озиме покоління». На сьогодні в ньому задіяні такі російські команди:
— група Юхима Островського (ГОСТ);
— Петро Щедровицький з командою (Школа культурної політики);
— група такого собі Олександра Огурцова.
Цей проект є типовою «партією під ключ», але обізнаного українця вражає масштаб зібраних під одним дахом фахівців і обсяг інвестицій. Взагалі проект неоднозначний і, попри задіяні ресурси (фінансові й інтелектуальні), шанси його доволі суперечливі. Головна проблема — брак часового ресурсу (реальний термін розкрутки такого проекту — рік-півтора) і ресурсу особистості. З останнім якраз головні проблеми: у списках немає жодної відомої і популярної особистості, навіть поява у п’ятірці популярного журналіста Миколи Вересня ситуації не рятує. Плюс відсутність харизми і позитивного впливу на виборця у лідерів проекту.
Докладніший аналіз ситуації і досьє на «головних конструкторів» проекту можна знайти на сайті www.versii.com у статті політолога Еліни Слобадянюк «НЛО — Невідоме ліберальне об’єднання».
За різними оцінками, гонорар за реалізацію цього проекту може сягати $1000000.
Марат Гельман і його команда
Недавно голова СДПУ(О) Віктор Медвечук заявив, що жодні російські політтехнологи на його партію не працюють. А зовсім недавно «партійний товариш» Медведчука Леонід Кравчук підтвердив, що «об’єднані» консультуються з росіянами. Ходять чутки, що консультантами є так звана група Марата Гельмана.
Політтехнолог і галерист Марат Гельман приїхав до України і облаштувався з розмахом: група розташувалася в п’ятиповерховій будівлі в центрі Києва, практично всіх працівників привезено з Росії, з українських фахівців у штабі присутні буквально кілька осіб — вони консультують Гельмана з питань «місцевої специфіки».
Цікава особистість «головного технолога»: Гельман став відомим ще на початку 90-х років завдяки підтримці радикальних російських художників і великоросійських настроїв.
З останніх робіт Гельмана відома його діяльність як керівника штабу Кирієнка на виборах мера Москви 1999 року, де він прославився епатажними акціями на межі фолу. Про це доволі докладно і цікаво розповідається в матеріалі Григорія Нехорошева, «Независимая Газета», 26.04.2001.
Рівень оплати групи Гельмана оцінити складно, але зарплати «москвичів» починаються з $1000, яку отримує секретар.
«Нікколо» — заробляє на «За ЄдУ»
Партія «Трудова Україна», яка входить у блок «За ЄдУ, залучила до роботи московську компанію «Нікколо М». Це одна з двох найбільших московських корпорацій політтехнологій (друга — їхній конкурент — «Імідж-контакт»). Робота в обох компаніях побудована за конвеєрним принципом: одночасно може стосуватися 50 кандидатів і компаній. Головний мозковий центр у Москві, а на місця висилають «летючі загони», які активно використовують московський інтелектуальний і креативний ресурси.
Очолює «Нікколо М» І. Мінтусов, автор низки книжок із політичних технологій.
У колі фахівців ця компанія відома серйозним досвідом щодо сірих і чорних технологій. Одна з «улюблених» технологій — поширення стратифікованых (кастових) пліток, тобто для кожної із соціальних груп пишуть плітки на зрозумілій і доступній саме їй мові. Вони дуже ефективні для «вбивства» конкурентів.
Поки що робота «Нікколо М» не дуже помітна в загальній поведінці — і блоку, і самої «Трудової України». Однак треба враховувати той чинник, що за українською традицією «у блоках» перемагає не найефективніша ідея, а ідея, яка ближча керівництву. Імовірно, незадовго до виборів «нікколисти» виявлять себе яскравіше.
Розмір оплати фахівців — московський, та існує градація між «виїзними» і москвичами.
Демократів союз непорушний
Точної інформації про фахівців, залучених до штабу Демсоюзу, немає. Однак, враховуючи те, що на виборах Кучми (де Демсоюз був одним з його штабів) вони працювали з московською компанією «Імідж-контакт», можливо, й нині знову найняли когось із їхніх фахівців. Інтелектуальний потенціал штабу заснований на «партійних технологах», які отримують постійну зарплату. Навідоміші з них — Левінець, Рафальський і Котегоренко.
Висновки
Головний висновок — український ринок виявився практично неготовим до виборів.
Причин кілька:
— по-перше, в Україні немає частих виборів, до яких би залучалися технологи, немає постійного попиту на їхні послуги;
— по-друге, посади PR-консультантів партій обійняли «партійні технологи», витіснивши таким чином професіоналів або в царину бізнес-PR, або на ринок Росії;
— по-третє, нерозвинутість сектору бізнес-PR призвела до того, що самих PR-фахівців в Україні порівняно мало і, коли настає ажіотажний попит, відчувається брак кадрового ресурсу.
У підсумку контроль за ситуацією на ринку опинився в руках запрошених росіян і «штабних технологів», що неминуче має призвести до конфлікту всередині штабів між приїжджими професіоналами і місцевими штабістами. Це, своєю чергою, призведе до зниження ефективності самих кампаній і появи безлічі неякісних рекламних продуктів.
Залишається надія, що саме ці вибори зламають ситуацію, що склалася, і стануть основою формування ринку политичних і PR-технологій в Україні.