Черномырдин - третий президент... Украины
04/05/2002 | Спостерігач
Черномырдин - третий президент... Украины
05.04.2002
Алексей Митрофанов, «Независимая газета»
Главное событие уходящей недели - трагедия Ясира Арафата. Этот человек был частью мировой политики последние десятилетия. Он был лучшим другом Советского Союза, потом другом Запада, даже получил Нобелевскую премию мира. Сегодня все теплые чувства к Арафату пропали. Наше телевидение комментирует хладнокровно. Причем часто комментируют представители древнего народа, который как раз имеет проблемы с палестинцами. В "25-м часе" на ТВЦ некий эксперт по фамилии Мирский утверждал, что израильтяне с пониманием относятся к Арафату, иначе не штурмовали бы медленно, шаг за шагом его резиденцию, а разбомбили бы все к чертовой матери. Во как! Мы-то думали, что советские руководители общались с Арафатом не только по идеологическим соображениям. Любые события вокруг Палестины очень влияли на нефтяную цену, а СССР был экспортером нефти. Напомним, что цена за баррель нефти в начале семидесятых была два доллара, а после войны 1973 года подлетела в восемнадцать раз. Потом цена падала, поднималась, но СССР заработал на этой качке хорошие деньги. (Кстати, сейчас цена уже двадцать семь доллоров за баррель.) Нефть стала одной из главных фишек в мировой экономике, а Арафат - одним из главных игроков в большой игре вокруг нефти. Игроком из советской команды. Поэтому с Арафатом целовался Брежнев. К сожалению, Советский Союз, как и Америка сейчас, скрывал свой истинный интерес и прикрывал его всякими сказками "в пользу бедных". А многочисленные эксперты эти сказки читали населению и, самое смешное, продолжают читать сейчас.
Выборы на Украине - второе главное телесобытие. На Украине происходят процессы, которые мы три-четыре года назад наблюдали в России. Уходящий президент старой советской закваски, любитель политических игр и "этого дела" (я имею в виду - горилки), проблема наследника, грозящий импичментом парламент, скандал с пленками (у них аудио, у нас - видео), олигархи, богатеющая на глазах столица, беднеющие регионы. Парламентские выборы напоминали наши - телебаталии, компромат, экстравагантные выходки, московские политтехнологи. И даже Черномырдин был у нас, теперь - у них. Кстати, один серьезный американец поведал мне, что во время своего визита в Киев госпожа Олбрайт, бывшая клинтоновская госсекретарша, обсуждала с Черномырдиным возможность и сценарий избрания Виктора Степановича президентом Украины через два года. Поначалу я счел это шуткой, а потом призадумался и нашел в этой идее немало интересного для... американцев. Парадокс политического уравнения для Украины заключается в том, что мы заинтересованы в победе на Украине явно прозападного кандидата, выходца с Западной Украины, для того чтобы донецкая и днепропетровская группировки оказались обиженными и перешли на нашу сторону, а Украина пошла бы по линии раскола. Чем более пророссийский кандидат будет избран, тем сильнее независимость Украины, тем дальше она от раскола. Поэтому в свое время Москве надо было Кравчука, а не Кучму поддерживать. А если еще придет московский тяжеловес и снизит цену на газ, Украина и впрямь усилится. А нам зачем сильная Украина? Тем более что Виктор Степанович на Москву обижен - она не сделала его президентом России, да еще и родной "Газпром" сейчас отбирает.
Так что, если Черномырдина - на Украину, Алекперова - в Азербайджан, а Сосковца - в Белоруссию, Москве придется очень туго.
Я бы устроил на московском телевидении послевыборную ночь, как в России. Украинцам было бы приятно - новости целую ночь поступали бы в студию из областей Украины и комментировались экспертами. Но ни один канал до этого не додумался.
В чем сила классики? В том, что всегда открываешь в ней что-то новое. Вот, например, по каналу "Культура" показали старинный фильм "Анна на шее" по Чехову. Я видел его много лет назад, и тогда мне нравилась Анна-Ларионова. И ее отцу-пьянице я тоже сочувствовал. А теперь мне нравится муж Анны - "человек немолодой и в чинах". Он кажется мне сегодня сторонником строгих правил и порядочной личностью. Анна, напротив, - восемнадцатилетней стервой, а папаша - чистым бомжем. Меня даже физически раздражает героиня Ларионовой. Прямо хочется по морде съездить. Постарел я, что ли? А когда на этой неделе неожиданно пошел снег, я вспомнил другого чеховского героя - "Человека в футляре". Ведь правильно, что он не торопился снимать шинель весной. А мы смеялись над ним.
05.04.2002
Алексей Митрофанов, «Независимая газета»
Главное событие уходящей недели - трагедия Ясира Арафата. Этот человек был частью мировой политики последние десятилетия. Он был лучшим другом Советского Союза, потом другом Запада, даже получил Нобелевскую премию мира. Сегодня все теплые чувства к Арафату пропали. Наше телевидение комментирует хладнокровно. Причем часто комментируют представители древнего народа, который как раз имеет проблемы с палестинцами. В "25-м часе" на ТВЦ некий эксперт по фамилии Мирский утверждал, что израильтяне с пониманием относятся к Арафату, иначе не штурмовали бы медленно, шаг за шагом его резиденцию, а разбомбили бы все к чертовой матери. Во как! Мы-то думали, что советские руководители общались с Арафатом не только по идеологическим соображениям. Любые события вокруг Палестины очень влияли на нефтяную цену, а СССР был экспортером нефти. Напомним, что цена за баррель нефти в начале семидесятых была два доллара, а после войны 1973 года подлетела в восемнадцать раз. Потом цена падала, поднималась, но СССР заработал на этой качке хорошие деньги. (Кстати, сейчас цена уже двадцать семь доллоров за баррель.) Нефть стала одной из главных фишек в мировой экономике, а Арафат - одним из главных игроков в большой игре вокруг нефти. Игроком из советской команды. Поэтому с Арафатом целовался Брежнев. К сожалению, Советский Союз, как и Америка сейчас, скрывал свой истинный интерес и прикрывал его всякими сказками "в пользу бедных". А многочисленные эксперты эти сказки читали населению и, самое смешное, продолжают читать сейчас.
Выборы на Украине - второе главное телесобытие. На Украине происходят процессы, которые мы три-четыре года назад наблюдали в России. Уходящий президент старой советской закваски, любитель политических игр и "этого дела" (я имею в виду - горилки), проблема наследника, грозящий импичментом парламент, скандал с пленками (у них аудио, у нас - видео), олигархи, богатеющая на глазах столица, беднеющие регионы. Парламентские выборы напоминали наши - телебаталии, компромат, экстравагантные выходки, московские политтехнологи. И даже Черномырдин был у нас, теперь - у них. Кстати, один серьезный американец поведал мне, что во время своего визита в Киев госпожа Олбрайт, бывшая клинтоновская госсекретарша, обсуждала с Черномырдиным возможность и сценарий избрания Виктора Степановича президентом Украины через два года. Поначалу я счел это шуткой, а потом призадумался и нашел в этой идее немало интересного для... американцев. Парадокс политического уравнения для Украины заключается в том, что мы заинтересованы в победе на Украине явно прозападного кандидата, выходца с Западной Украины, для того чтобы донецкая и днепропетровская группировки оказались обиженными и перешли на нашу сторону, а Украина пошла бы по линии раскола. Чем более пророссийский кандидат будет избран, тем сильнее независимость Украины, тем дальше она от раскола. Поэтому в свое время Москве надо было Кравчука, а не Кучму поддерживать. А если еще придет московский тяжеловес и снизит цену на газ, Украина и впрямь усилится. А нам зачем сильная Украина? Тем более что Виктор Степанович на Москву обижен - она не сделала его президентом России, да еще и родной "Газпром" сейчас отбирает.
Так что, если Черномырдина - на Украину, Алекперова - в Азербайджан, а Сосковца - в Белоруссию, Москве придется очень туго.
Я бы устроил на московском телевидении послевыборную ночь, как в России. Украинцам было бы приятно - новости целую ночь поступали бы в студию из областей Украины и комментировались экспертами. Но ни один канал до этого не додумался.
В чем сила классики? В том, что всегда открываешь в ней что-то новое. Вот, например, по каналу "Культура" показали старинный фильм "Анна на шее" по Чехову. Я видел его много лет назад, и тогда мне нравилась Анна-Ларионова. И ее отцу-пьянице я тоже сочувствовал. А теперь мне нравится муж Анны - "человек немолодой и в чинах". Он кажется мне сегодня сторонником строгих правил и порядочной личностью. Анна, напротив, - восемнадцатилетней стервой, а папаша - чистым бомжем. Меня даже физически раздражает героиня Ларионовой. Прямо хочется по морде съездить. Постарел я, что ли? А когда на этой неделе неожиданно пошел снег, я вспомнил другого чеховского героя - "Человека в футляре". Ведь правильно, что он не торопился снимать шинель весной. А мы смеялись над ним.
Відповіді
2002.04.05 | Адвокат ...
А чом не мавпу?
Дійсно,-- чому? Мавпа є однаково чужою і для Заходу України, і для Сходу. Вона не знає ані української, ані москальської,-- теж баланс. І так далі.А як серьозно,-- ніж мати мавпу, або Чорномирдіна,-- що одне й теж з Ку-чмом,-- за президента,-- ліпше не мати Президента зовсім. Щоб ані чорномодих, ані червоножопих завидки не брали.
2002.04.05 | Максим’як
Re: Мало того, що тут на Майдані вже таку бредню молотять, так
ще й стягують сюди, як на смітник. Тупості - меж немає. Ну попробуй сам таке придумати? Так скопали би тут того Спостерігача, що знову би на місяці два не було, а то "НГ" написала - авторитет жовтий.Тут один якийсь, не вточнюю, бо і так ясно хто, з ніком Спостерігач писав на форумі Брами : "Люди, не голосуйте за Ющенка, вже точно відомо, що Ющенка за банк Україна мають ось-ось посадити, уже цілий чемодан на нього компромату".
Ну, є ж якась міра порядності, ну якщо сам лох, то йдіть собі на еспедешний форум і шукайте таких самих лохів. Ну, не може якась собі "Нєзавісімая газєта" нормальну людину так розводити, що аж сюди треба таку тупість тут вивішувати.
Це ж яким треба лохом бути?!!
2002.04.05 | Адвокат ...
Пане Максим'як!
Згадайте славні козацькі часи! Тоді наші предки не гребувати кепкувати, сміятися та знущатися з ворогів наших.Не варто ображатися на дурниці. Кожна дурниця ворогів,-- наближає нашу перемогу!
2002.04.05 | Максим’як
Re: Колись в "Перці" пам"ятаю була рубрика:
"Страшне перо не в гусака", оце я читав із задоволенням, бо там людина справді щиро писала. Але тут же не так. Зрештою, я вже давно пропонував, щоб була рубрика "читалка" і хай туди стягується все що завгодно, а знизу лінк на форум, хочеш свою думку висловити прошу, але свою і тоді можна щось цікаве почути, буде якесь живе спілкування.2002.04.05 | LEN-2
Zgoda, jakscho Lazarenko - tretij prezydent Rosiji (-)
2002.04.05 | Адвокат ...
"Паша" -- наш довіку!!!
Не віддамо славного сина України клятим москалям!!!"Пашу" разом з вкраденими долярами -- в Україну!!!
2002.04.05 | SG
Давайте видаляти таку ФІГНЮ! ()
2002.04.05 | Адвокат ...
Ні защо!!!
Ні в якому разі, "ні за какіє ковріжкі" не варто відмовляти собі у щонайменьшій можливості познущатися на глупством ворогів України!Але весь час варто пам'ятати: "враґ хітьор і коварєн!"
Хай 3,14здять і надалі.
2002.04.05 | Serhiy Hrysch
На те ви і Адвокат, :) ()
2002.04.05 | Спостерігач
Вечірка з Чорномирдіним
Вечірка з ЧорномирдінимАндрій Міселюк, ForUm
Не призвів Господь скуштувати хлібосольства Віктора Степановича Чорномирдіна у часи його славної презентації себе в стольному граді Києві, зате через рік таки вдалося залучитися до славної російської гостинності посла. І це було cool! Після чого жахливо захотілося намалювати картину «Віктор Чорномирдін: людина як пароплав». Ось він на цій картині говорить: «Хто тут питання про демаркацію кордону України з Росією задає? Звільняти треба таких журналістів», а ось «забуває» на своїй «вечірці» розпорядитися поставити журналістам стільці і запропонувати чаю...
Як вже писав ForUm, мабуть, через катастрофічний нестачу доморослих колоритних ньюсмейкерів (за словами Дмитра Корчинського, «мурзиків»), перед виборами російський посланник просто заполонив екрани ТБ і газети. І давай промовляти звідти у властивій йому афористичній манері про приниження українського народу західними демократіями, про невтручання Росії в українські вибори і інше. Журналісти ForUm’у, були вражені таким красномовством, і вирішили продовжити спілкування з Надзвичайним і Повноважним Послом після виборів. І ось що вийшло.
Цього тижня одна наша кореспондентка поїхала послухати думки Посла про вибори, які нарешті закінчилися. Але, ось нещастя – питання Чорномирдіну українською мовою поставила. Він, правда, особливо не розгнівався, і по-доброму так (чомусь згадується знаменитий ленінський прищур) просто попросив задавати питання російською. Попросив – наша кореспондентка російською спитала. Але свита «короля» акі хорти на полюванні потім накинулися на нещасну дівчину і в режимі жорсткого натиску давай їй втлумачувати, «пачіму тут нада гаварить па-руски». Одним словом, затюкали. А пригадується, колись пан Черномирдін обіцяв відразу після приїзду в Україну мову українську підучити. Але за рік далі «в Україні» замість «на Україні» не пішло. І сяє це досягнення як самотній пік Комунізму, підкорений Послом…
Наступного разу «потрапив» ваш покірний слуга. З метою, як належить, дізнатися, що думає Віктор Степанович «з актуальних питань українсько-російських» відносин відправився я в російське посольство. Не з власної волі, а як цілком вихована людина – на запрошення: посольство люб’язно запрошувало журналістів висвітлити зустріч посла з директорами київських і московських шкіл-побратимів. Тема також цікава і питання є.
Але, прибувши, гості з медіа зрозуміли, що вони - чужі на цьому святі життя. Пан Чорномирдін розпивав з директорами чай, вдаючись до спогадів і сіючи розумне, добре, вічне направо і наліво. А нам, грішним, не запропонували навіть на щось присісти, не кажучи вже про чашку чаю. Ну, гаразд, ми до такої справи звичні – сіли на якийсь бордюрчик і застигли в очікуванні ньюсів і можливості чогось спитати у покровителя вчительської дружби.
Після години очікування якоїсь зв’язної пропозиції від Черномирдіна, далі сидіти стало дуже сумно. Перли типу «Що ми, в Росії, не можемо побудувати такі підприємства, які після розпаду СРСР опинилися в Україні? Або Україна не може? Так може, але на це підуть десятиріччя або сторіччя», або «Так, ми сусіди і це не обговорюється. Як дві сусідніх держави, як сусіди по сходовій клітці», або «Дурнів у нас навіть більше, ніж в Україні, тому що у нас населення більше» наштовхували на думку про спокусу толстовського прощення.
Час було рятуватися: голова починала пухти, м’яке місце, навпаки, боліти. Треба було кудись бігти і чекати, коли Чорномирдін вийде – їхати назад без новин не дозволяла совість, і пекуче почуття болю від безцільно витраченого часу. Сівши на диван в холі, ми з колегою з одного авторитетного українського інформагенства скоро з’ясували, що чимось непокоїмо нервово ходячого туди-сюди охоронця. Спочатку він попросив нас говорити максимально тихо, а тому видав: «Ну, що, ви відпочили? Можете спускатися вниз, на вихід». Здивовані, ми намагалися пояснити бодигарду, що ми «відпочиваємо» тут з прямо протилежною метою. Але вартовий порядку був непохитний. І, щоб уникнути міжнародного конфлікту на російській території ми прийняли рішення організовано відступати і чекати біля виходу обіцяної нам прес-аташе Марини.
Замість Марини через декілька хвилин ми знову побачили підозрілого вартового спокою Посла, який з глибоким сумом сповістив нас про те, що «помічник посла сказав: ніякого інтерв’ю не буде». На наше прохання надати можливість поспілкуватися з Мариною боєць сказав «Щаз» - і зник. Після майже півгодинного очікування ми зрозуміли – він не повернеться. Стомлені від безцільно витраченого часу і незадоволені, ми повернулися в свої територіальні води.
Мораль цього дрібного, в принципі, випадку складається черговим фрагментом в мозаїку: «Віктор Чорномирдін – чоловік як пароплав». Ось він в стилі «Наїхали тут» міркує про приниження українського народу західними демократами (хто йому, цікаво, видавав свідчення народного адвоката?), то він говорить: «Хто питання про демаркацію кордону України з Росією і про вступ України в НАТО задає? Звільняти треба таких журналістів», ось «забуває» наказати поставити журналістам стільці і запропонувати їм чаю, ось його охорона безцеремонно виганяє, як докучливих мух, журналістів, які втратили декілька годин на роботі даремно. Мабуть, вистачить, і так картинка виглядає негарною.
В цілому, користуючись нагодою, і знаючи, що нас в російському посольстві уважно читають (про що мені розповіла сьогодні прес-аташе Марина), хотілося б передати персоналу посольства і особисто пану Чорномирдіну найнижчу вдячність за сьогоднішнє запрошення і надану хлібосольну гостинність. Зі своєї сторони повідомляємо, що хотіли б абсолютно безкоштовно «попіарити» ЧВС і запрошуємо в гості Посла на приємне спілкування в режимі он-лайн. А то у нас (і у інших журналістів) до нього питань тьма, а вартові спокою посольського до тіла ну ніяк не підпускають. Стілець, чай, і дещо до чаю гарантуємо.
2002.04.05 | Адвокат ...
"Па-братскі, нєчєґо сказать" ;-) (-)