Відповіді

• 2002.06.07 | Наливайко

  Re

  Недурно було б дізнатися про реакцію новоспечених голів (що не голосували) Матвієнка і Семенюк
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2002.06.08 | Михайло Свистович

    Re: Ось Вам реакція Матвієнка, надіслана нам електронною поштою.

    Комітет Верховної Ради з питань державного будівництва та місцевого самоврядування очолив голова УРП “Собор”, народний депутат України Анатолій Матвієнко
    
    Які першочергові завдання стоять перед Комітетом ВР з питань державного будівництва та місцевого самоврядування? З цим питанням ми звернулися до новообраного голови Комітету.
    
    Анатолій Матвієнко: Першочергове питання державного будівництва – це створення умов для розвитку громадянського суспільства, умов для розквіту самоврядування. Потрібна не централізація, а децентралізація влади, адекватний розподіл влади і механізми відповідальності.
    Найпершим завданням Комітету я бачу розробку і прийняття Закону про вибори народних депутатів на пропорційній основі, який би дозволив піднятися партіям до рівня впливових інститутів, сприяв би політичній структуризації суспільства. Необхідне також вдосконалення Закону про вибори Президента.
    
    Нам потрібно прийняти Виборчий кодекс, як основу виборчої системи. Головною метою тут має бути зміна системи влади, що сформувала б механізм з чітким взаємозв’язком прав і обов’язків. Бо нині в нас одні мають величезні права, а інші – обов’язки. Влада часто не несе відповідальності за свою діяльність.
    
    Також нам треба думати, як враховувати та реалізовувати інтереси регіонів.
    
    7 червня 2002 р.
    
    Прес-служба УРП “Собор”

• 2002.06.07 | Мамарига

  Re:

  <<Тимошенко заявила, що голосування з розподілу комітетів "нічим не відрізняється від виборів спікера" і є "абсолютно брудним і негармонійним процесом".
  
  У той же час член БЮТ Олександр Турчинов повідомив журналістам, що обрані від фракції голови комітетів будуть ними керувати.>>
  
  (Українська Правда)
  
  Я б сказав, гра нормальна: руці чисті, і крихта перепала. Вітання палким прихильникам.
  
  А НУ, ну що НУ... Як завше, у кого найбільше серце болить, той у лайні по вуха.
  
  Хто на що вчився.
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2002.06.07 | Shooter

    Ото ж...

    Мамарига писав(ла):
    > <<Тимошенко заявила, що голосування з розподілу комітетів "нічим не відрізняється від виборів спікера" і є "абсолютно брудним і негармонійним процесом".
    >
    > У той же час член БЮТ Олександр Турчинов повідомив журналістам, що обрані від фракції голови комітетів будуть ними керувати.>>
    >
    > (Українська Правда)
    >
    > Я б сказав, гра нормальна: руці чисті, і крихта перепала. Вітання палким прихильникам.
    
    Спочатку можна "вийти" з договірного процесу (навсігда), потім "ввійти", потім на додачу до 2 комітетів (згідно з домовленістю) вимагати 3-ій бюджетний (ну очєнь вже нужОн), після того не голосувати за такий варіант, але таки отримати комітети.
    
    А опосля знову речити про "непідкупну опозиційність".
    
    Як мінімум - зручно.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2002.06.07 | Мамарига

      Re: Ото ж...

      Shooter писав(ла):
      
      > Спочатку можна "вийти" з договірного процесу (навсігда), потім "ввійти", потім на додачу до 2 комітетів (згідно з домовленістю) вимагати 3-ій бюджетний (ну очєнь вже нужОн), після того не голосувати за такий варіант, але таки отримати комітети.
      
      За що і серце болить.
      
      Можна ж, наприклад, і так було сформулювати:
      
      "В умовах шаленого тиску з боку кримінальних угруповань, які поки що займають місце нашої влади, політичні сили, що репрезентують більшість українських виборців, зуміли утримати фронт і залишили за собою декілька важливих плацдармів. Боротьба продовжується. Президентські вибори все ближче."
      
      Чи щось у цьому дусі.

• 2002.06.07 | Бестер

  МОРОЗ СТВЕРДЖУЄ, ЩО ФРАКЦІЯ СПУ НЕ ВСТИГЛА ПРОГОЛОСУВАТИ ЗА ПОСТ

  МОРОЗ СТВЕРДЖУЄ, ЩО ФРАКЦІЯ СПУ НЕ ВСТИГЛА ПРОГОЛОСУВАТИ ЗА ПОСТАНОВУ ПРО ОБРАННЯ КЕРІВНИЦТВА КОМІТЕТІВ ЧЕРЕЗ ТЕ, ЩО ЗАТРИМАЛАСЬ НА СВОЄМУ ЗАСІДАННІ
  Київ. 7 червня, УНІАН. Лідер фракції СПУ Олександр МОРОЗ стверджує, що його фракція не голосувала за проект постанови про обрання керівництва парламентських комітетів з технічних причин - через те, що затрималась на своєму засіданні і просто не встигла цього зробити вчасно. Про це О.МОРОЗ повідомив в інтерв'ю УНІАН.
  При цьому він наголосив, що задоволений посадами, які отримали представники СПУ. На думку О.МОРОЗА, представництво його фракції у розподілі керівних посад комітетів, виходячи з пропорцій, оптимальне, оскільки їхні представники очолили два парламентських комітети (з питань освіти і науки - Станіслав НІКОЛАЄНКО, Валентина СЕМЕНЮК - спеціальну комісію ВР з приватизації), а також представником СПУ є перший заступник голови комітету ВР з питань фінансів та банківської діяльності.
  Як повідомляв УНІАН, народні депутати України 235-ма голосами проголосували за прийняття постанови "Про обрання голів і перших заступників голів комітетів Верховної Ради України 4-го скликання, створення спеціальної контрольної комісії з питань приватизації, обрання голови і першого заступника голови цієї комісії та призначення керівника апарату Верховної Ради".
  Проти висловились семеро депутатів, утримались троє.
  За прийняття постанови проголосували 89 членів фракції "Єдина Україна", 50 представників "Нашої України", 61 депутат-комуніст і 30 членів СДПУ(О).
  Фракції СПУ та БЮТ не брали участі у голосуванні.
  #

• 2002.06.07 | mara

  Re: голови комітетів та перші заступники:

  "головою Комітету з питань економічної політики, управління народним господарством, власності та інвестицій Станіслава ГУРЕНКА, першим заступником Володимира ДЕНЬОХІНА;"
  Це той Гуренко, що комуніст?
  Ото вже реформи зрушать з місця!
  Боже, Україну збережи...

• 2002.06.07 | НеДохтор

  >>: для порівняння - комітети ВР попереднього скликання + ?

  
  http://www.ryabchenko.dp.ua/committees.htm
  
  І таке питання:
  
  Наскільки важливим є розподіл комітетів, можливо це ніщо, в порівнянні з голосуваннями по законопроектах і ще менше в порвнянні з "портфелями" в кабміні.
  Яка реальна влада у голів комітетів?

• 2002.06.07 | НеДохтор

  Попередній аналіз Сергія Рахманіна в "ДТ"

  Дзеркало Тижня On The WEB
  № 21 (396) Субота, 8 - 14 Червня 2002 року
  
  http://www.zn.kiev.ua/ie/show/396/35052/
  
  --------------------------
  ДІЛИЛИ МИ УСІ ПОТРОХУ ХОЧ ЩО-НЕБУДЬ І З КИМ-НЕБУДЬ
  
  © Сергій РАХМАНІН
  
  
  
  «Портфеліада» в українському парламенті, здається, скінчилася. Службовий роман «23 стільці» став відверто занудним, переговорні сторони помітно втомилися одна від одної, але набагато сильніше їх утомила невизначеність. Ніхто не хотів програвати, але кожен у результаті продемонстрував готовність поступатися. Тим паче що кожну поступку, здається, буде оплачено. Добре що арсенал коштів «політичного платежу» все ще багатий і різноманітний.
  
  Спробуємо зробити попередні висновки. «Наша Україна» одержала десять керівних парламентських посад, принаймні три з яких (що курирують питання бюджету, законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, а також свободи слова й інформації) можна вважати ключовими. Навколо першого, нагадаємо, було зламано найбільше списів. Воно й не дивно — нагадаємо, що бюджет складає уряд, але затверджує Верховна Рада. Зазначимо також, що контроль над внесенням змін у головний фінансовий документ держави здійснює саме бюджетний комітет. Тих, хто не знає, проінформуємо: як свідчить практика, у 2/3 випадків зал голосує за редакцію документа, підготовленого профільним парламентським органом. При правильній організації праці, бюджетний комітет може суттєво вплинути на процес розподілу грошових потоків, на обсяги фінансування тих чи інших галузей, підприємств тощо. А глава комітету, вміло використовуючи надані йому повноваження, може перетворитися не лише на стратегічно важливого лобіста, а й на дуже впливового політика, на ключову фігуру у взаєминах між центральним виконавчим і вищим законодавчим органами влади. Чи посильною виявиться ноша безумовно амбіційному Петру Порошенку — ще питання. До речі, інформація про те, що на цю посаду претендував сам Ющенко, — не цілком коректна. Точніше буде сказати так: Віктор Андрійович «бронював» його, плануючи потім поступитися куму. Навіщо було потрібне таке маскування — невідомо. За однією з версій, лідер «НУ», знаючи про неоднозначне ставлення до Петра Олексійовича (зокрема і з боку значної кількості «наших») певний час камуфлював свої справжні наміри. Тим паче що на посаду головного парламентського «бюджетознавця» небезпідставно претендували більш підготовлені для цієї ролі Віктор Пинзеник і Валерій Асадчев. Але лідер фракції, незаважаючи на гул несхвалення, головного «солідариста» усе-таки пригрів. Саме позиція першого номера «НУ» вплинула на результати рейтингового голосування, за підсумками якого удачливішим від інших виявився таки Порошенко. Вибір Віктора Андрійовича свідчить або про його надмірну довіру до пана Порошенка, або про зайву довірливість вождя. Яка з гіпотез більше відповідає дійсності — покаже найближчий час.
  
  Ще дві структури, яким доручено «опікати» силові структури й засоби масової інформації, — важливі самі по собі (чому, сподіваємося пояснювати не треба), але надзвичайно важливі саме для опозиційної сили. Мас-медіа та правоохоронні органи — структури, мало не найбільше від інших контрольовані владою. Тож опозицію, за визначенням, вони недолюблюють. Недарма ж у проекті «Договори про спільні дії у Верховній Раді четвертого скликання» саме ці два комітети пропонувалося передати опозиції. Як необхідну гарантію її нормального існування. Вибір персон, котрим фракція доручила керувати двома вказаними структурними підрозділами ВР, можна вважати вдалим. Близький до рухівських кіл івано-франківський «мажоритарник» Володимир Мойсик (котрому через два місяці «стукне» всього 45) донедавна був членом Верховного суду. Він непогано поінформований про предмет своєї майбутньої діяльності й чудово знайомий з усіма тими, з ким йому доведеться зіштовхуватися в новій ролі. До того ж, наскільки відомо, Володимир Романович не викликає в міліцейських, прокурорських, судових й інших специфічних начальників миттєвої реакції відторгнення. На відміну від багатьох інших, більш одіозних, опозиційних претендентів на посаду глави «правоохоронного» комітету, Микола Томенко знайомий із мас-медіа не з чужих вуст, мабуть, зайве агресивний для класичного чиновника. Але, можливо, саме така людина й потрібна не розпещеним надмірною любов’ю ЗМІ «нашим» на посаді керівника «пресового» комітету.
  
  Успіхом «наших українців» можна назвати провід ще в чотирьох постійних парламентських структурах — із питань боротьби з організованою злочинністю й корупцією (як механізм доступу до інформації, так і з точки зору PR), аграрної політики та земельних відносин (як інститут лобіювання на ринку купівлі-продажу землі), промислової політики (як один із важелів впливу на Кабмін), європейської інтеграції (як ще один із джерел постійних контактів із Заходом, що в світлі проголошеного «походу в Старий Світ» і напередодні президентських виборів набуває додаткового значення). До речі, те, що «НУ» домоглася легалізації цього, не передбаченого раніше, комітету, також можна вважати її маленькою вікторією.
  
  Глава «аграрного» комітету Іван Томич — людина маловідома в широких колах, але вельми цікава. Іван Федорович також зовсім не старий (через три тижні йому виповниться лише 44), але вже дечого встиг надивитися. Колишній заступник голови колгоспу, екс-завсектором райкому КПУ, став фермером у 30 років, за три роки до розвалу Союзу. Уже через чотири роки він стає віце-президентом Асоціації фермерських господарств, а ще через п’ять — президентом Асоціації фермерів і землевласників України. Томич встиг побувати й у Селянсько-демократичній, і в Аграрній партіях. Нині безпартійний Томич тяжіє до напівопозиційних рухівців, що не заважає йому бути вхожим до багатьох владних комітетів. Влада про нього пам’ятає і його цінує: не дуже давно отриманий орден «За заслуги» — зайве свідчення того.
  
  Про керівника промислового комітету Юрія Єханурова ми писали багато, а тому нагадаємо лише одну важливу деталь — у різнорідній «НУ» Юрій Іванович вважається «людиною Ющенка». І те, що саме йому доручили очолити комітет, максимально «інтегрований» у виконавчу владу — примітно. Борис Тарасюк — головний (і в прямому, і в переносному значеннях цього слова) інтегратор України в ЄС також користується прихильністю вождя. Його кадрове висування — не стільки, напевно, плід лобістської роботи рідної Борису Івановичу ПРП, скільки прагнення самого Ющенка максимально використовувати знання, досвід і зв’язки екс-глави МЗС. Володимир Стретович — колишній керівник правового комітету в Раді позаминулого скликання має репутацію кваліфікованого юриста та вмілого парламентарія. Проте наскільки безболісно пройде для людини, котра чотири роки перебувала поза великою політикою, зміна амплуа, сказати складно. Не зайвим буде додати, що на цю посаду Петро Порошенко намагався «протягнути» близького до нього генерала Віктора Короля (котрий пройшов школу карного розшуку й податкової поліції), але у фракції вирішили, що два комітети для одного Петра Олексійовича — занадто. Перевагою й водночас недоліком Стретовича є те, що він не інтегрований в жодну з існуючих груп впливу всередині «НУ».
  
  Ще три профільні «радівські» органи — з питань культури й духовності, з питань прав людини та з питань охорони здоров’я, материнства й дитинства (віддані, відповідно, екс-митцеві Лесю Танюку, екс-дипломатові Геннадію Удовенку й екс-нейрохірургу Миколі Поліщуку), мають менше значення. Вагомості фракції додає сам факт наявності в її рядах десяти керівників комітетів. Не кажучи вже про те, що це означає суттєве збільшення адміністративного ресурсу, котрий «НУ» так чи інакше зможе використовувати. Тим більше, що «наші», зважаючи на все, колотися на дрібні підрозділи наміру не мають.
  
  На відміну від «Єдиної України», окремі представники якої давно не приховували сепаратистських настроїв. Навіть її лідер Сергій Тигипко, напевно, більше від інших зацікавлений у численності фракції й хоча б формальному збереженні її монолітності, днями з сумом визнав: фінал неминучий. Тим більше, що привселюдне добро від Президента вже отримано.
  
  Провладний осередок ось-ось розколеться на клуби за бізнес-інтересами. У найвиграшнішому становищі опиняться, скоріш за все, «донецькі», котрі відкусили посаду першого віце-спікера (Геннадій Васильєв) і посаду глави комітету з ПЕК (Андрій Клюєв). Сам по собі портфель керівника «паливного» комітету не так значущий, як багатьом здається. Але в світлі недавнього призначення президентом «Енергоатому» Сергія Тулуба (представника того самого центру впливу) можна говорити про домінування одного фінансово-політичного угруповання в стратегічно важливій сфері. Тим більше що 38-річний Клюєв (один із найперспективніших «донецьких», котрий встиг попрацювати заступником у Віктора Януковича) має репутацію людини енергійної та цілеспрямованої. І жорсткої, що в енергобізнесі, погодьтеся, не остання справа (як не намагався Андрій Деркач, а обійти тезку у боротьбі за пост головного ПЕК у ВР не зміг). А прокурорське минуле й віце-спікерське сьогодення Геннадія Васильєва дає майбутній фракції Партії регіонів реальні шанси на встановлення «робочих» контактів із «силовиками».
  
  До вагомих перемог блоку влади можна додати заняття позиції керівника апарату ВР. Їм став колишній міністр освіти, екс-посол у Литві і тепер вже екс-держсекретар Міністерства освіти Валентин Олександрович Зайчук. Немає сумніву, що досвідченому організатору знадобиться у його нелегкій праці і педагогічний, і дипломатичний досвід.
  
  Ще один важливий комітет — із питань фінансів і банківської діяльності (який доручено очолити Сергію Буряку) формально також дістався провладній коаліції. Проте припустити, де саме буде Сергій Васильович після неминучого розвалу «Єди», нелегко. Відповідно до однієї з гіпотез, «брок-бізнес-банкір» може опинитися в новому депутатському об’єднанні, котре, скоріш за все, буде рівновіддалене як від затятих прибічників нинішньої влади, так і від її шалених противників.
  
  Комітет з іноземних справ — непогане придбання для групи Сергія Тигипка—Віктора Пінчука, котра всерйоз націлилася на прем’єрську посаду. Посада глави комітету з питань будівництва, транспорту та зв’язку — здається, не більш як данина поваги перед заслугами родоначальника «ТУНДРи» Валерія Пустовойтенка. Можливо, втрачаючому вагу лідеру НДП і вдасться створити власну фракцію. Але їй, скоріш за все, буде відведено роль кадрового резерву для інших, багатших і перспективніших депутатських об’єднань. Хоча й сам по собі транспортно-будівельно-зв’язковий комітет — непоганий шанс заробити. За наявності відповідних навиків.
  
  А ось одержання посади керівника комітету з питань екологічної політики, природокористування, надзвичайних ситуацій, ліквідації наслідків чорнобильської катастрофи — мабуть, не стільки шанс заробити самим, скільки шанс не дати заробити іншим. А об’єднаним есдекам, котрим зазначена посада дісталася, таких навиків не позичати. Надзвичайні ситуації для багатьох у цій країні — просто божевільні гроші, які виходять із держбюджету, але, як правило, не доходять до тих, хто їх потребує. Що ж, представники СДПУ(о) в змозі подбати про те, аби кошти йшли лише одним каналом. Крім того, можна припустити, що тепер, коли згаданий комітет очолив соціал-демократ Іван Ризак (донедавна — перший заступник глави Закарпатської ОДА), розмовам про причетність деяких членів СДПУ(о) до вирубування лісів у Закарпатті, треба думати, буде покладено кінець. Узагалі об’єднані есдеки без особливих втрат вийшли з кадрової «м’ясорубки». Партія, котра не зуміла порадувати своїх прибічників запланованим приголомшливим успіхом на останніх парламентських виборах, вхопила дві, не найгірші посади. До того ж, очевидний вплив окремо взятої партії на верхівку всього парламенту. І не лише тому, що Олександр Зінченко виглядає підготовленішим (а, отже, й ефективнішим) парламентським начальником порівняно з Володимиром Литвином і Геннадієм Васильєвим, а й тому, що керівник парламенту все ще як і раніше залежний від керівника СДПУ(о), знавця юридичної казуїстики й любителя парламентських інтриг.
  
  Явно виражені опоненти режиму (в особі фракцій «БЮТ» і СПУ) одержали чотири посади на двох. Юлія Володимирівна, подейкують, дуже розсердилася, що їй не дали бюджетний комітет. Але це, наскільки можна судити, було однією з головних умов, висунутих «двійкою». На наш погляд, Тимошенко і її соратникам — гріх скаржитися. Отримані ними портфелі — із розряду ключових.
  
  Комітет із правової політики (главою якого став екс-міністр юстиції Василь Онопенко) — це реформа законодавства (зокрема й гіпотетично можлива ревізія Конституції). До того ж — це домінуюча сила в процесі затвердження суддів. І цим сказано багато, якщо не все. А одержавши ще й комітет із питань державного будівництва й місцевого самоврядування (його очолить Анатолій Матвієнко) «бютівці» фактично замкнули на собі всю правову політику, принаймні той її сегмент, який стосується реформи системи державного управління. А вона явно не за горами.
  
  Олександра Мороза та його колег трішки шкода. Станіслав Ніколаєнко явно заслуговував більшого, ніж посада глави комітету з питань науки й освіти. Новоявленій главі постійної комісії Валентині Семенюк (при всій до неї повазі) явно буде не під силу проконтролювати процес приватизації. А сам Сан Санич явно розраховував на більш серйозні важелі впливу.
  
  Проте 14 комітетів, отриманих «коаліцією трьох» — це вже важіль. Якщо знати, коли й куди натискати. А з шістьома посадами, відданими «за квотою» комуністам — це й зовсім гідравлічний прес. Але відхід фракції КПУ можна пророчити з так само високою імовірністю, як і розвал «Єди». Це чудово розуміла і влада, і її прибічники в парламенті: почасти тому «Єда» відносно легко погодилася віддати настільки значну кількість керівних посад «четвірці». «НУ» та її союзники це розуміли не гірше, але в їхніх міркуваннях — що більше візьмуть комуністи, то менше візьмуть «єдуни» — теж є своя логіка.
  
  Словом, кожен одержав те, що хотів. Принаймні щодо комуністів це можна сказати з упевненістю. Найдосвідченіший у компартійних колах знавець підприємництва Станіслав Гуренко — комітет із питань управління народним (досі?) господарством, власності й інвестицій. Великодосвідчений орговик Валентин Матвєєв — комітет із питань регламенту. Профспілковий бос Василь Хара — комітет із питань соціальної політики та праці. Мегаветеран Георгій Крючков — близький його серцю комітет із питань національної безпеки та оборони. Підопічні Симоненка одержали чотири важливі посади, живильне середовище для розширення лобістської діяльності й хороший трамплін для підвищення політичного впливу. І ще дві посади глав «прохідних» комітетів у вигляді «бонусу» за твердість під час переговорів — із питань молодіжної політики, спорту й туризму (Катерина Самойлик) й у справах пенсіонерів, ветеранів й інвалідів (Петро Цибенко). Тепер комуністи — вільні політичні художники. Сезон полювання за їхніми голосами оголошується відкритим. Правда, ціна цих голосів (у світлі одержаних представниками КПУ посад) зросла.
  
  Проте навіть тепер, коли реєстр парламентських бонз остаточно затверджено, важко розмежувати тріумфаторів і переможених. Ще складніше, певне, спрогнозувати, як саме локальні успіхи тієї чи іншої політичної сили позначаться на реалізації глобальних цілей. Оскільки сам по собі портфель глави комітету — фетиш. Спроможний, утім, перетворитися на чарівну паличку, нехай і з обмеженим діапазоном дії. Але для цього, у свою чергу, необхідно дотримуватися низки умов, потрібна концентрація зусиль не тільки щасливого володаря «трофея», а й сили, що стоїть за ним. Багато залежить від того, скільки в кожного конкретного глави комітету виявиться надійних союзників і непримиренних опонентів у ввіреній йому структурі. Багато залежить від того, наскільки кожен «головком» буде дипломатичним. І наскільки твердим.
  
  --------------------------

• 2002.06.07 | НеДохтор

  Телекритика: Інтерв’ю Миколи Томенка

  Оскільки Миколу Томенка обрано на посаду голови парламентського комітету з питань свободи слова й інформації, т буде цікаво прочитати його інтерв’ю.
  
  Передрук з сайту "Телекритика"
  
  http://www.telekritika.kiev.ua/interview/?id=3201
  -------------------------
  07.06.2002 13:15
  Микола Томенко: “ Я думаю, що парламент підтримає мою ініціативу, і ми повернемо Національні теле- та радіокомпанії у правове поле України”
  
  
  “Телекритика” звернулася до одного з найбільш розкручених вітчизняних політологів, а нині ще - й одного з ньюзмейкерів парламентської фракції “Наша Україна” Миколи Томенко з пропозицією відреагувати на останні події в політичному та медіапросторі країни: парламентські “портфельні” змагання та висвітлення їх у медіа, затвердження Статуту Національної телекомпанії Кабміном, і т.д.
  
  - На початку переговорного процесу парламентська четвірка (фракції партій “Наша Україна”, КПУ, БЮТ, СПУ) намагалася діяти в рамках запропонованого “Нашою Україною” Договору про спільні дії у Верховній Раді, який передбачав як певну структуризацію парламенту, так і кардинальні зміни в організації всієї системи влади в країні. Але потім, з подачі своїх опонентів, “Наша Україна” втягнулася у переговори по суто “портфельному” процесу. Що, звичайно, дало нагоду провладним ЗМІ звинувачувати опозицію у неконструктивності. Чому вашим політичним конкурентам вдалося “перевести стрілки”, і якою при цьому була роль медіа?
  
  На мою думку, було кілька причин того, чому Договір було вийшов з площини політичних переговорів. Перша причина – історична: в сучасній українській політиці не є традиційним обговорювати принципи організації влади, статус політичних інститутів, а вже потім говорити про конкретні персоналії. На жаль, більш традиційним є спочатку говорити про конкретні прізвища, після чого тільки думати, які повноваження їм надати.
  
  Друга причина: під час переговорного процесу в дуже багатьох склалося враження, що Президент принципово не приймає змін ключових інститутів нинішнього політичного режиму, й ніколи не дозволить фракціям “Єдина Україна” і СДПУ(о) піти на те, щоб зробити парламент вагомішою інституцією, а уряд – ключовою інституцією системи виконавчої влади. (Зрозуміло, Президент буде послаблений в цій системі координат). Тому сталася ситуація, яка сталася. Тобто, всі були загнані в найпростішу схему, на мою думку, недемократичного прийняття політичних рішень, коли ставиться завдання під конкретну фігуру набрати 226 голосів і застосовуються будь-які методи , щоб ці голоси зібрати. Після цього рішення нічого не змінилося в країні, а навпаки, тільки загострилася. Оскільки не було вирішено питання, хто є парламентська більшість (досі немає жодного документу, що регламентував би, чим вона є, її програму та принципи діяльності), то і парламентська опозиція, відповідно, теж не легалізована в цьому сенсі. Так само невідомо, що робити далі з іншими структурами влади. Але, допустивши цю помилку, сьогодні політики знову повертаються до ідеї Договору, як ідеї вибудування оптимальної системи організації влади в країні, а потім вже – визначення прізвищ тих, хто посідатиме посади в тій системі. Тобто, я оптимістично дивлюся на те, що ідея Договору найближчим часом стане знову популярною.
  
  Як поводилися, з вашої точки зору, мас-медіа, коли ситуація в парламенті розверталася під таким кутом?
  
  - Можна виділити два періоди поведінки медіа. Після парламентських виборів ЗМІ відчули певну свободу й діяли достатньо адекватно реаліям, порівняно з виборчою кампанією. Це тривало, щонайменше, перший тиждень після виборної кампанії, коли був достатньо високий ступінь свободи слова й об’єктивності. Як тільки перемогла ідея, що Литвин за будь-яких обставин має стати головою Верховної Ради, і треба робити все для того, щоб показати конструктивність двох фракцій – “Єдиної України” та СДПУ(о) - і деструктивність чотирьох інших, у медіа повернулася така ситуація, яка була в них під час виборчої кампанії. Відновилася цензура у вигляді чітких установок, як висвітлювати того чи іншого політика, кого запрошувати на телебачення, які акценти розставляти. Нова короткострокова кадрова задача, що запанувала в українському політикумі, знову повернула нас до часів виборів, коли медіа мали відпрацьовувати інформаційну підтримку подібної задачі. Так, але під час вибороної кампанії були хоча б теледебати, які надавали можливість висловитися різним політичним силам. Тепер ситуація інша – проектів, які запрошують до політичних дискусій, поменшало. Ні Ющенко, ні Мороз, ні Тимошенко не запрошуються до телестудій, а так зване виконання нашими телеканалами принципу представлення в новинних сюжетах двох точок зору зводиться на телеканалах до монтованих уривків фраз цих політиків, які аж ніяк не розкривають суті їхньої позиції… Тобто, формально вони нібито у телепросторі є, але реально ознайомити електорат зі своєю позицією вони не можуть…
  
  Так, тепер широка лінія політичного конфлікту звузилася. Під час виборної кампанії можна було маневрувати. Наприклад, запрошувати до телестудій квазі-опозиціонерів або клонові партії, щоб створити ілюзію дійсно начебто відкритої виборчої кампанії. Запрошувати Вітренко, яка буде критикувати когось з опозиції, а провладна структура буде виглядати вище над всім цим “базаром”. Зараз ситуація складніша. Визначилися чітка лінія конфлікту між політичними силами. Тому, звичайно, теледебати є програшними для влади, і ніхто не збирається їх робити. До речі, не виконуючи цим постанови Верховної Ради, якою передбачено проведення на Першому національному щотижневих дебатів між 6 парламентськими фракціями протягом 45 хвилин.
  
  Якою в такій ситуації окресленого політичного конфлікту буде медіа-стратегія “Нашої України”, при всім відомому браку медіа-ресурсу у фракції?
  
  Перше - це максимальне використання законних прав партії, що подолала 4% бар’єр. Це означає, що “Наша Україна” робитиме все, щоб виконувалася постанова, прийнята ВР, до речі, й за участі депутатів “Єдиної України”. Вона передбачає пряму радіотрансляцію парламентських засідань, і це вже практично вирішено. Є інша проблема, яку не вирішено остаточно. Це 45 хвилинні дебати між 6 фракціями, що мають виходити на Першому Національному, як я вже сказав. Ми будемо вимагати, щоб така телепрограма була. Також є не до кінця зрозуміла логіка дій газети “Голос України”, де площа на сторінках надається, відповідно до чисельності фракції. Втім, газета ще не запропонувала, як це зробити. Є щотижнева парламентська програма на УР-1 та щоденник сесії на УТ-1 та УТ-2, але його об’єктивність є спірною.
  
  Але це не ключове питання. Ключовим для нас є те, що фракція “Наша Україна” намагатиметься будувати достатньо чітку прозору політику і позицію. Це означає, що формат спілкування із ЗМІ лідера фракції й осіб, що відповідають за проблемну тему дня, будуть максимально відкриті для преси. Й така відкритість, ми маємо надію, матиме хоча б частковий зворотній ефект, щоб громадяни могли знати, що робить фракція та її лідер щодо конкретної проблеми, яка розглядається у парламенті.
  
  Ви вже згадали Національну телекомпанію, яка вже давно є об’єктом змагання між державними інституціями. Як ви можете прокоментувати затвердження вчора Кабміном Статуту НТКУ, що, в принципі, входить у протиріччя з Законом про телебачення та радіомовлення, в якому засновниками Національної телекомпанії визначені Верховна Рада і Президент? Ті пропозиції, з якими щодо нового Статуту НТКУ виходив до Президента її голова Ігор Сторожук, фактично виводили державну компанію з-під впливу парламента, про що “Телекритика” докладно писала ( Чи в інтересах суспільства пропонується реформувати діяльність Національної телекоманії http://www.telekritika.kiev.ua/comments/?id=3031 )
  
  На жаль, парламент і раніше не мав цього впливу. Сьогодні НТКУ та НРКУ діють поза правовим простором. Вони, фактично, незаконні. Їх мали створити спільно ВР та Президент, наголошую, Верховна Рада стоїть першою. Діяльність цих компаній мала б регламентуватися відповідно до норм закону “Про телебачення й радіомовлення”. Жодного закону, що регламентував би статутні принципи, порядок призначення керівників та концепцію каналу, ВР не приймала. Вони діють тільки на підставі указів Президента. Тому нова ніби легалізація цих медіа–компаній указами Кабміну є таким самим порушенням закону, як і їхня діяльність на підставі указів Президента. Я думаю, що це треба виправляти. Нагадувати керівництву НТКУ, що є закон в Україні, і хто його не виконує, мусить нести відповідальність. Я зареєстрував проект постанови ( Законодавчим визначенням статусу Національної телекомпанії України може зайнятися Верховна Рада http://www.telekritika.kiev.ua/law/?id=3199 ), яка буде запропонована на розгляд парламенту. В ній пропонується зупинити цю ситуацію, коли НТКУ та НРКУ діють поза межами закону. Повторюю, вони сьогодні діють не лише на підставі незаконного документу, але й діють без ліцензії. Отже, ВР повинна найближчим часом прийняти Закон, де будуть визначені статутні принципи цих компаній, порядок призначення керівників - не самостійно Президентом, а спільно з ВР. Тільки після цього буде визначено порядок їхнього ліцензування, концепцію розвитку каналів.
  
  Ця унікальна можливість використання законодавчої відповідності Національних теле- та радіокомпаній мала б накреслити еволюційний шлях переходу державних ЗМІ, які сьогодні, фактично, є при президенті України, у бодай напівгромадські. Оскільки тоді можна було б сформувати справжню Наглядову раду, склад якої визначила б не одна людина. Можна було б визначити чіткий механізм контролю за фінансуванням НТКУ та НРКУ …Є багато речей, які можна було б законодавчо означити - а не підкилимово. Я думаю, що парламент підтримає мою ініціативу, і ми повернемо ці серйозні інформаційні інституції у правове поле України.
  
  У зв’язку з цим, яка концепція інформаційної політики у версії фракції “Наша Україна”? Як ви особисто збираєтеся її втілювати у рамках комітету з питань свободи слова та інформації, бажання працювати в якому ви виявляєте?
  
  Я, перш за все, зацікавлений в тому, щоб вибудовувати концепцію інформаційної політики країни, в якій ми живемо, а потім думати про те, як інформаційно представити політичні інтереси фракції “Нашої України”. Комітет, в якому я збираюся працювати, мусить спрямувати свою роботу на те, як створити цивілізований інформаційний простір, а не на інтереси “Нашої України”. Це дві проблеми, насправді. Одна – це медіа-кампанія фракції, а друга – це стратегія розвитку інформаційного простору України.
  
  Створення громадського телебачення є вашою метою в цій ситуації?
  
  Звичайно. Зараз є унікальна можливість розпочати з перехідного етапу, про який я вже казав. Тому що спочатку треба повернути державне телебачення у правове русло, а потім думати, як з нього робити громадське телебачення. Я давній прихильник роздержавлення медіа, і йдеться не лише про державну, а й про комунальну форму власності. Я готовий надати інформаційно-аналітичні матеріали, щоб показати, скільки грошей витрачається з бюджетів всіх рівнів на утримання цих інформаційних проектів. Більше того, я готовий показати, що це в своїй масі непопулярні проекти. Їх видають голови держадміністрацій та міські голови виключно в своїх інтересах, що суперечить логіці фінансування коштом всіх громадян України.
  
  Інша справа, як це роздержавлення повинно йти. Я думаю, воно має йти поетапно і, скажімо, на першому етапі правова й фінансова присутність держави у ЗМІ хай буде частковою, але хай буде врегульовано статус цієї присутності. Має бути й фінансування, наприклад, комунальних ЗМІ іншими інституціями, що дозволить позбавитися монополізму у сфері ЗМІ, й зніме пропагандистський характер державних медіа, зробить їх більш конкурентними. А також зменшить тягар фінансування з місцевого й державного бюджету, тобто, з громадян України.
  
  Пане Миколо, останнє запитання. Хто, за вашими прогнозами, очолить парламентський комітет з питань свободи слова та інформації?
  
  Все залежить від того, який принцип розподілу комітетів переможе. Якщо переможе варіант, запропонований двійкою – “За єдУ” та СДПУ(о), то переможе кандидат цих сил. Я б сказав точніше, що це буде людина з “Єдиної України”. Якщо переможе принцип формування, де парламентська четвірка буде активно представлена в усіх комітетах, то її представник буде і серед керівництва цього комітету. Це буде хтось із народних депутатів, які представляють ці чотири політичні сили.
  
  Запитувала Дарія Глущенко
  
  
  P.S. "Телекритика" вітає Миколу Томенка з обранням на посаду голови парламентського комітету з питань свободи слова й інформації
  16.30
  
  
  
  -------------------------