10/14/2002 | Наливайко

З разом. орг.юа
Виступ Віктора Ющенка під час відкриття Кургану слави на Рівненщині
14.10.2002 // 14:06

Джерело: Прес-служба "Нашої України"



Дорогі друзі!

60 річниця початку збройної боротьби Української Повстанської Армії нагадує нам про необхідність прочитати правду про нашу історію. Українські повстанці боролися з двома жорстокими режимами, які вбивали не лише тіло, але й душу людей ненавистю і брехнею. Насправді, ми знаємо ще дуже мало про українських повстанців, про їх перемоги і трагедії, про хоробрість і жорстокість, про героїв і жертв. Історія УПА – це частина історії України. На їх сторінках багато білих плям і багато крові. Але ми знаємо, що їх боротьба через багато років завершилася перемогою. Державність України – це перемога УПА.

Стара брехня про УПА ще й досі служить тим, хто хоче розколоти Україну. Неправда мучить душу України. Її не подолати мовчанням. Лише правда подолає стіну, яку будували між українцями на Сході і Заході. Правда зміцнить українське суспільство, бо лише правда робить людей вільними.

Українець, що ставав на збройну боротьбу за незалежність своєї країни, оголошувався бандитом і убивцею. Цей міф дуже стійкий, бо чужинці писали його кров\'ю.

З розкритих нещодавно архівів ми дізнались, що в липні 1945 року в Західній Україні під виглядом загонів УПА діяло 146 спеціальних провокаційних груп НКВД, які по-звірячому знищували мирних жителів аби позбавити повстанців підтримки населення.

Було і таке, що українські патріоти змушені були зодягати мундири чужих армій. Це трагедія нації, що не мала держави. Проте і в чужих мундирах вони боролися за майбутнє нашого народу, їх боротьба теж влилася в боротьбу за незалежність України.

Особливої нашої шани і поваги заслуговують ті, хто боровся під українськими прапорами, в Українській повстанській армії під гаслом незалежності України.

Радянські спецслужби вбивали не лише солдатів УПА. Сім\'ї повстанців, цілі села, де вони жили, підлягали депортаціям, в ході яких українців мали знищити голод і холод. В ці дні минає 55-та річниця найбільшої з депортацій, коли в жовтні 1947 року було вивезено біля 80 тисяч жителів західних областей України. Знайдені документи говорять, що в ході депортацій з семи знекровлених війною областей було вивезено більше 200 тисяч громадян. Разом з людьми кати сподівалися знищити і пам\'ять.

Пам\'ять про збройну боротьбу за незалежність знищували і радянські пропагандисти. Вони хотіли стерти її, замінити міфом про героїчну боротьбу чекістів з націоналістичним підпіллям. Але знищити цю пам\'ять не вдалося, бо не вдалося знищити наш український народ.

Збройна боротьба за незалежність розпочалась в Україні з початком другої світової війни і тривала десять років після її завершення. Цей факт свідчить про її масовий, справді загальнонародний характер на Волині і в Галичині. Про це ж свідчить збережена пам\'ять народу, впорядкування могил, відкриття сотень монументів. Нам треба встигнути записати свідчення ветеранів УПА, очевидців тих подій. Підготовка повної “Книги пам\'яті і слави” є всенародною справою. Ми не повинні допустити, щоб найменша частинка правди, крізь кривду і кров донесена до нас, була втрачена.

Боротьба УПА проти нацизму починалася в той самий час, коли партизанський рух розгортався по всій Україні. Це не випадковий збіг обставин.

Правда полягає в тому, що два різні крила українського опору – УПА і радянські партизани, хоч і по-різному, але боролися з одним ворогом - нацизмом. «Националисты наши враги, но они бьют немцев» - так 24 червня 1943 року писав у щоденнику комісар Сумського партизанського з’єднання Герой Радянського Союзу Руднєв.

Боротьба і жертви нашого народу визнані світом: Україна стала одним із членів - засновників ООН. Свій вклад в перемогу внесли і українські повстанці, і радянські партизани. Тому вшанування пам\'яті солдатів УПА не несе в собі образи радянських солдат і партизанів.

На жаль, ми не можемо забезпечити ветеранам такий добробут, якого вони заслуговують. Це наш сором. Але справедливість вимагає, щоб держава соціально захищала всіх ветеранів, що боролися за свободу і незалежність України.

Може, незалежність України не помирить всіх ветеранів УПА і НКВС, але суспільство в цілому мусить дізнатися правду і підвести риску під ворожнечею. Мертвий не повинен тягти живого. Молоді українці не повинні ставати ворогами через форму, яку носив чийсь дід.

Правда про УПА потрібна українцям не лише для національного примирення, а й для нормальних стосунків з нашими сусідами.

Крах тоталітаризму дав нам і нашим сусідам в Європі унікальний шанс нового прочитання історії. Народи вперше отримали шанс подивитися в очі правді. Але в правду треба вдивлятися не відводячи очей.

Ми разом з сусідами маємо оцінити боротьбу УПА в контексті тривалої історії всього регіону, встановлення нинішніх етнічних і державних кордонів, що тривало з 1914 до 1945 року. В цих оцінках народи не можуть іти за політичними екстремістами. Правдиву оцінку УПА можна дати лише пам\'ятаючи, що її солдати воювали на своїй землі і за свою державу.

Ні українці, ні наші сусіди не повинні пропускати цілі розділи історії. Лише небажання знати трагічну історію ХХ століття породжує звинувачення цілих народів у тому, що вони перші почали жнива смерті. Гіркі сторінки історії народи України, Польщі, Росії, Угорщини, Румунії мають прочитати й перегорнути.

Дуже важливими для нас є слова Президента Польщі Олександра Кваснєвського, який так багато зробив для порозуміння між Україною і Польщею: “Глибока людська формула “вибачаємо і просимо вибачення” має сенс навіть тоді, коли над кимсь не тяжіє безпосередня відповідальність за те, що відбувалося в минулому”.

Хай це збудеться! Слава Вам! Слава Україні!