Відповіді

• 2002.10.16 | Гура

  Два питання до фахівців

  1) Так може чи не може суддя САМ порушувати кримінальну справу? Я не розумію - до цього випадку, що, НІЯКИЙ суддя САМ НІКОЛИ не порушував НІ ОДНІЄЇ кримінальної справи???
  
  2) Згідно Коституції таки можна оскаржувати законність ВЖЕ ПОРУШЕНОЇ кримінальної справи (тобто скасувати її)?
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2002.10.17 | Михайло Свистович

    Re: Я не фахівець, але

    знаю купу випадків, коли ми в ірпінському суді порушували справи, подаючи заяви безпосередньо до судді. Одну таку заяву я подавав особисто, і суддя порушив справу.

• 2002.10.16 | Гура

  А це дійсно ахінея з вуст Миколи Оніщука:

  "...коли в ході розгляду справи суду стає відомо про скоєння кримінального правопорушення, він має право на порушення кримінальної справи."
  
  Прямо як Барон Мюнхаузен :-)
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2002.10.17 | Andriyko

    Зовсім не ахінея, але повна відсутність контексту

    Наведу в якості прикладу цитату зі статті 235 Цивільного процесуального кодексу (частина третя):
    
    "Якщо при розгляді цивільної справи суд виявить у діях сторони або іншої особи ознаки злочину, він повідомляє про це прокурора або порушує кримінальну справу".
    
    Норми аналогічного змісту властиві також Кодексу про адміністративні правопорушення (ст. 253, але оскільки не всі справи про адміністративні правопорушення підлягають розгляду судами, орган (посадова особа), який розглядає справу, може лише передати матеріали прокурору, органу попереднього слідства або дізнання), Господарському процесуальному кодексу (ст. 90, ч. 4, але господарські суди в силу спеціалізації права безпосереднього порушення кримінальної справи не мають).
    
    Отже, вислів пана Онищука не є позбавленим здорового глузду, але будучи вжитий поза контекстом, втрачає його. Як можна бачити, процесуальна ситуація, про яку він веде, можлива лише у випадку здійснення судочинства у цивільних справах. Така можливість аж ніяк не впливає на чинність та доречність застосування норм кримінального судочинства, зокрема, статей 94-98 Кримінального процесуального кодексу України, які надають судді право порушити кримінальну справу за заявою окремих громадян.

  • 2002.10.17 | Andriyko

    Ось що дійсно ахінея, так це перли Євдокимова

    Перш за все, ситуація полягає в тому, що, на превеликий жаль, видатними юристами у нас не визнають, а призначають. Звідси решта проблем.
    
    Але до суті. Євдокимов, нічтоже сумняшеся, стверджує, що суддя вправі порушити кримінальну справу виключно за т.з. приватним звинуваченням (скаргою потерпілого), що передбачено статтею 27 КПК. Цього висновку він доходить на підставі статті 98 КПК. Для легшого сприйняття я її тут процитую:
    
    Стаття 98. Порядок порушення справи
    
    При наявності приводів і підстав, зазначених у статті 94
    цього Кодексу, прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя
    зобов'язані винести постанову про порушення кримінальної справи,
    вказавши приводи і підстави до порушення справи, статтю
    кримінального закону, за ознаками якої порушується справа, а також
    дальше її спрямування.
    Якщо на момент порушення кримінальної справи встановлено
    особу, яка вчинила злочин, кримінальну справу повинно бути
    порушено щодо цієї особи.
    Справи, зазначені в частині 1 статті 27 цього Кодексу,
    порушуються народним суддею, а у випадках, передбачених частиною 3
    статті 27 цього Кодексу, - прокурором.
    Після порушення справи:
    1) прокурор направляє справу для провадження досудового
    слідства або дізнання;
    2) слідчий починає досудове слідство, а орган дізнання
    починає дізнання;
    3) суд справу про злочин, зазначений у частині першій статті
    27 цього Кодексу, призначає до розгляду.
    ( Стаття 98 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 6834-10
    від 16.04.84, Законом N 358/95-ВР від 05.10.95, N 2533-III
    ( 2533-14 ) від 21.06.2001 - набуває чинності з 29.06.2001 )
    
    А тепер демонструю вам логіку Євдокимова:
    
    1) він бачить в треьій частині норму про порушення народним суддею окремої категорії справ - про злочин, передбачений частиною першою статті 27 КПК;
    2) він бачить в пункті 3 четвертої частини норму про призначення судом до розгляду справи про злочин, передбачений частиною першою статті 27 КПК;
    3) він співставляє ці дві (і виключно їх) норми окремої статті поза контекстом Кодексу;
    4) після співставлення він доходить висновку про те, що суддя вправі порушити лише справу про злочин, передбачений частиною першою статті 27 КПК.
    
    Я такий підхід називаю або вульгарним тлумаченням або взагалі вульгаризацією правової матерії. По-перше, це просто смішно. Якщо вважати, що частина третя вказує на те, що суддя вправі порушити справу лише за обставин, передбачених статтею частини 1 статті 27 Кодексу, то потрібно б було визнати, що прокурор це може зробити лише у выпадках, передбачених третьою частиною тієї ж статті - виходить, що теж виключно за приватним обвинуваченням. Вах-вах, мало не зупинилася відлагоджена прокурорська система!
    
    Євдокимов також напевно вважає, що оскільки з пункту 3 частини четвертої статті 98 у 2001 році було вилучено слова "[суд] направляє справу прокуророві для провадження попереднього слідства або дізнання", то це звужує повноваження суду щодо порушення кримінальних справ виключно до сприйняття приватного обвинувачення у справах, що не потребують дізнання та попереднього слідства.
    
    Проте цим вилученням в жодному разі не скасовуються приписи статей 97 і 98 КПК, які вимагають від судді прийняття заяв про злочин, їх розгляду у триденний строк, та - за наявності підстав, передбачених статтею 94 КПК - винесення постанови про порушення кримінальної справи. Більше за те, частина перша статті 98 КПК вказує на необхідність вказати на дальше спрямування справи. Виникає питання: куди повинен спрямовувати справу суддя, якщо в справі не ведеться дізнання і слідство, а він може лише призначити її до розгляду?
    
    На мою думку, і так воно виходить з огляду на системне та історичне тлумачення, стаття 98 в частинах, де йдеться про статтю 27, є спеціальними нормами, які встановлюють окремий порядок порушення кримінальної справи виключно в випадках, яких стосується стаття 27. До всіх інших випадків застосовуються загальні норми Кодексу, що і зробив суддя Василенко.