МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Статті Стріхи і Ммаленковича. Щоб не бігати по сайтах

04/09/2004 | Тестер
Думки навздогін
Максим Стріха, для УП , 9.04.2004, 15:52

Надвечір 8 квітня, коли на табло спалахнули цифри 294, ми стали свідками тріумфу одних і глибокого шоку інших. А на ранок наступного дня прийшов час для аналізу й перших висновків. Підкреслюю – перших, бо крах політичної реформи за Медведчуком-Симоненком матиме далекосяжні й не зовсім однозначні наслідки для політичного майбутнього України, передбачити які не наважиться сьогодні, мабуть, ніхто.

Але все ж спробуємо виокремити принаймні декілька тез (навколо яких, напевно, ще сперечатимуться аналітики, й окремі з яких ще без сумніву скоригує життя).

Перше. День 8 квітня (як і всі попередні події навколо "конституційної реформи") вкотре продемонстрував абсурдність української політики, в якій декларовані цілі й реальна мотивація дій майже ніколи не збігаються.

Демократичні за суттю положення (обмеження повноважень президента, відповідальний уряд, пропорційні вибори) намагалися запровадити в ім’я того, щоб уберегти позиції нинішніх глибоко антидемократичних за природою своєю владних еліти.

Проти цих положень насмерть стояли ті, хто раніше писав саме ці положення на своїх прапорах. А послідовна позиція Мороза, який обстоював реформу саме тому, що виношував її ідею останні 10 років, стала лишень винятком, який підтвердив загальне правило.

Друге. Голосування 8 квітня не стало перемогою опозиції (яка замість обіцяної "народної революції" спромоглася цього дня лишень на черговий не надто чисельний мітинг під стінами парламенту).

Це голосування стало особистою поразкою Медведчука (який довго й ретельно розробляв бездоганний, здавалося, план). Це голосування стало водночас особистою перемогою декількох "крутих" мажоритарників (Волков, батько й син Деркачі, Ратушняк, Сивкович і "далі за списком"), які забезпечили собі право й можливість і далі перебувати на авансцені української політики в ролі "самотніх вовків" (у те, що ухвалений нашвидкуруч пропорційний виборчий закон "доживе" до чергових виборів, можуть сьогодні вірити лишень безнадійні оптимісти).

Третє. Голосування 8 квітня показало те, що провіщали вже давно – із наближенням виборів "більшість" почне "сипатися".

Лишень неподаних за реформу семи голосів фракції "Регіони України" вистачило б для її проходження – але прем’єр, як виявилося, не контролював ситуації навіть у своєму депутатському загоні.

(Думку про те, що Янукович умисно спустив реформу "на гальмах", аби спробувати стати президентом із повноваженнями Кучми, все ж відкинемо як надто сміливу).

Четверте. Ще багато років Україна житиме за незміненою Конституцією 1996 року. Звичайно, проект реформи ще можуть ставити на голосування на цій сесії.

Але, скоріш за все, результат виявиться іще нижчим, – всі "аргументи переконання" щодо неслухняних мажоритарників було, очевидно, застосовано ще перед 8 квітня.

А сподіватися, що новообраний президент (хоч ким би він був) розпочне свою каденцію зі спроб обмежити власні повноваження – теж було б принаймні наївно (хіба що цього президента зватимуть Мороз – але це, як то кажуть, із області ненаукової фантастики).

Це означатиме, що ми іще довго наражатимемося на небезпеку чергових реінкарнацій кучмізму (нехай під новими іменами – але з тими ж фаворитизмом, підкилимними розбірками біля підніжжя трону і правом першої особи бути остаточною інстанцією щодо всього, що діється в державі).

П’яте. Ціна майбутніх президентських виборів неспівмірно зростає, а відтак вони з неминучістю будуть безпрецедентно брудними й жорсткими. І якщо нинішні еліти ще готові були б допустити можливість перемоги опозиційного кандидата у випадку проведення реформи, сьогодні вони боротимуться до кінця, розуміючи, що інакше настане доба "великого перерозподілу" посад і власності.

Причому арсенал цих еліт (адміністративний та інформаційний ресурс, величезні акумульовані кошти, наявність, врешті-решт, слухняних судів, здатних зняти будь-кого з дистанції за порушення правил ведення кампанії) ще дуже й дуже значний.

Шосте. Крах реформи збільшує ймовірність сценарію Кучма-3. Адже Віктор Володимирович із Віктором Федоровичем продемонстрували нездатність забезпечити сценарії "м’якої" трансформації режиму (із гарантіями для його чільних постатей), і сьогодні керівні еліти може сконсолідувати, здається, лише сам Леонід Данилович.

Свобода маневру в президента при цьому лишається досить великою (він може, наприклад, звільнити непопулярного Медведчука й Януковича, який "наплутав" із бюджетом; призначити "прем’єра з людським обличчям" і водночас жорстко сконсолідувати управлінські й бізнесові еліти; на випадок звинувачень у авторитаризмі апелювати до України й світу: я чесно хотів парламентаризму, але цього не схотів сам парламент).

Але чи зуміє Леонід Данилович, радикально змінивши команду, скористатися з усіх тих шансів у вельми обмежений відтинок часу, який у нього лишився – залишається під питанням.

…Сьогодні важко стверджувати однозначно, Україна більше втратила чи набула, відмовившись (і надовго) від ідеї переходу до парламентсько-президентської системи влади.

Але мені було відверто не по собі, коли Юлія Володимирівна зі сльозами вдячності на очах дякувала "мужнім" Волкову з Деркачами, які "не дали здійснитися нарузі над Конституцією".

Не по собі принаймні тому, що я на хвильку уявив, як ці "мужні мажоритарники" вже завтра стіною стануть навколо свого патрона, й гарячим залізом випікатимуть "опозиційну заразу" у ввіреним їм округах.

І дай Боже не надто згуртованій опозиції (чия кампанія поки нагадує "посполите рушення" часів Речі Посполитої, на яке кожен магнат і магнатик вирушав із власними ресурсами й людьми) вчасно зрозуміти міру ризику, на який вона прирекла Україну, знову віддавши її долю в руки однієї-єдиної людини, наділеної всіма людськими чеснотами й вадами.

А заодно – й усвідомити міру власної відповідальності за те, щоб із результатів "перемоги" 8 квітня не скористався хтось зовсім інший, в кого вади явно переважають чесноти.

Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, письменник


Поразка демократії
Володимир Малинкович, для УП , 9.04.2004, 17:06
Учора моя команда – команда прихильників демократизації системи влади – програла. І хоча здавалося, що перемога зовсім близька (не вистачило всього шести голосів), поразка не була випадковою.

Усе закономірно. Немає в нас політичних сил, для яких інтереси демократії важливіше власних амбіцій.

Найбільш послідовними в проведенні конституційної реформи були, без сумніву, соціалісти Мороза. Сумніваюся, однак, що можна вважати послідовно демократичною позицію цієї партії в питанні, що стосується антисемітських публікацій у газеті "Сільські вісті".

Та й під час обговорення питання про пропорційні вибори в парламент Мороз, думаю, припустився помилки, відмовившись підтримати як суперечливу загальну концепцію поправок, запропоновану депутатомом від НДП (про два партійні списки).

Поправка одержала 214 голосів. Проголосували б за неї ще й соціалісти, і тоді вчорашнє голосування було б зовсім іншим. Принаймні, частина з тих "скривджених" мажоритарників, чиї голоси вчора були загублені для прихильників реформи, проголосувала б "за".

Що ж стосується позиції Мороза на фінальному етапі боротьби за реформу, то вона мені видається бездоганною.

Очевидно, якщо Конституційний Суд готовий був погодитися на зміну дати вступу в силу всього закону, то він не заперечував би і проти того, щоб губернатори призначалися прем'єр-міністром після виборів 2006 р. І положення про імперативний мандат можна було б перенести в "Перехідні положення", обмеживши термін його дії одною каденцією. Та й пункт про нові повноваження прокуратури можна було б вилучити.

Допускаю як малоймовірний той варіант, що КС зажадав би проголосований законопроект на повторну експертизу, але її результат легко прогнозувати. Не суперечить запропонований Морозом варіант законопроекту № 4105 статті 157 нашої Конституції.

А підвели Мороза його вчорашні колеги по опозиції, найбільше в таких змінах зацікавлені. Не підтримали його і зірвали голосування. Чому? Та тому, що тільки зриву голосування вони і домагалися. Причому за будь-яку ціну.

Тільки фразеологія в "наших українців" демократична, а на ділі вони зовсім не проти авторитарного правління a la Саакашвілі, аби в президентському кріслі сидів "гарний", тобто "свій" президент.

От і раді вони як героїв вітати учорашніх ворогів лише тому, що ті (винятково зі шкурних міркувань) не голосували за реформу. І дали, тим самим, їх кандидатові в президенти шанс правити авторитарно.

Але Ющенко, підкреслю, поки тільки кандидат, і перемогти на виборах йому буде зовсім не просто. У його опонента (скажімо, Януковича) з'явилися тепер додаткові стимули воювати (у повну силу!) за крісло президента – повноваження-то в переможця будуть майже не обмеженими.

До того ж, електорат комуністів (а це близько 20 % усіх виборців) після останніх публічних баталій їхніх депутатів з "нашоукраїнцами" свої голоси Ющенку ні за яких обставин не віддасть. Так що перспективи ще туманні.

Усупереч думці прихильників нині діючої Конституції, вважаю: вона в нас зовсім не збалансована. Президент у будь-який момент може без згоди парламенту зняти прем'єр-міністра (ст. 106, ч.9). Уявімо ж на хвилину, що в президентському кріслі сидить не Ющенко, а Янукович, тоді як на парламентських виборах у 2006 р. перемагає опозиція (цілком ймовірний сценарій при пропорційній виборчій системі).

Невже хтось сумнівається в тім, що Янукович не скористається своїм конституційним правом зняти прем'єра, а потім і розпустити парламент, якщо уряд буде діяти всупереч його особистим і клановим інтересам?

Треба зауважити, демократичну локшину на уші не спокушеним у політику обивателям "нашоукраїнці" вішали, м'яко кажучи, не дуже вміло. Починали свої виступи з заяв, що правити нашу чудову конституцію – великий гріх, а закінчували тим, що готові вносити в неї зміни, але тільки тоді, коли при владі не буде Кучми.

Про виступи нашої Жанни д'Арк навіть не говорю – там усі тексти розраховані на споживання вуличною юрбою і тільки. Якось незручно за Анатолія Матвієнка, адже він якраз добре знає, що до чого, і, здається, щиро зацікавлений у конституційній реформі.

Утім, у Ющенка і Пинзеника є ще час переконати скептиків у тім, що вони дійсно хочуть змінити систему влади і що поводження "Нашої України" при голосуванні за пропорційну виборчу систему, за закон № 4105 – усього лише тактичні кроки, і не більш того.

Переконати нас буде зовсім нескладно. Потрібно, щоб Ющенко вніс у свою передвиборну програму не абстрактну заяву про готовність виконати усе, що записано в меморандумі опозиційної четвірки, а конкретне зобов'язання реалізувати програму переходу до парламентсько-президентської республіки після виборів у ВР у 2006 р.

Тобто, у випадку своєї перемоги на президентських виборах, Ющенко повинен ініціювати розгляд парламентом нового варіанта конституційних змін уже навесні 2005 р., для того, щоб закон був остаточно прийнятий на осінньо-зимовій сесії того ж року.

Це і буде кращим свідченням щирості його намірів, без якого повірити в демократизм "Нашої України" украй складно.

А тепер про інших діючих осіб учорашнього політичного шоу.

Комуністи Симоненка, безумовно, хотіли проведення реформи. Але, віруючи в радянську традицію твердої вертикалі влади, були переконані: начальник (у даному випадку президент) наказав, слухняна йому партія зобов'язана виконати. Але часи вже не ті. Навіть у власній партії один депутат (Борис Олійник), надихавшись, певно, у Страсбурзі "тлєтворним" повітрям буржуазної демократії, насмілився ослухатися наказу політбюро.

У стані "більшовиків" узагалі ніколи не було однодумців –там готові були підкорятися лише зі страху і корисливих інтересів. Але Кучма вже зовсім не той, він іде, і тому не такий вже і страшний, а по інтересах "мажоритарників" було завдано нищівного удару. Так що варто було очікувати відповіді з їхнього боку. Хто утече в інший блок, хто зовсім убік, а хто спробує не брати участь у вирішальному голосуванні.

Такі реалії. Але наші комуністи живуть минулим і реалій сьогоднішнього дня затято не бачать. А тому саме вони різко стали проти внесення змін у законопроект про пропорційні вибори і, тим самим, завалили голосування 8 квітня.

Справу могли врятувати соціал-демократи, теж зацікавлені, начебто б, у реформі. Підтримали б поправки групи Мусіяки або депутатів від НДП, і ситуація могла б змінитися (комуністи нікуди б не ділися – проголосували б за потрібний їм законопроект).

Тим більше, їм можна було б усе-таки розтлумачити, яке справжнє співвідношення сил, переконати в тім, що без яких-небудь поступок, реформу можна провалити. Медведчук цього не зробив. Упевнений був (як, думаю, і Гавриш), що удасться вибудувати по ранжиру всіх "більшовиків" і змусити їх проголосувати, "як треба".

Звик "ламати через коліно" і не хотів уважно придивитися до реалій життя, прислухатися до рад тверезомислячих людей. Програли Медведчук з Гавришем і дуже важливу справу завалили. А тому, мені здається, не заважало б президентові розглянути питання про їх, кажучи бюрократичною мовою, "службову невідповідність".

Словом, серед тих, хто начебто б обіцяв голосувати за конституційну реформу, переконані прихильники демократії явно були в меншості. А більшості з них політична демократія зовсім ні до чого. От і намагалися "більшовики", три чверті з яких потрапили в парламент через одномандатні округи, під будь-яким приводом уникнути участі в голосуванні. І декому це удалося.

Так що поразки при голосуванні цілком можна було очікувати. Автор не раз писав про таку можливість (зокрема в "УП" 26 березня). А "Українська правда", треба віддати їй належне, навіть точно спрогнозувала число тих, хто буде голосувати "за" – 294.

Закономірна перемога не передбачалася. Але шанс усе-таки був. І я з завмиранням серця очікував результатів голосування. Сподівався. Але не судилося.

І все-таки дворічна боротьба за політичну реформу не була даремною. Сьогодні ця тема в усіх на вустах, реформувати систему влади обіцяють усі провідні політичні сили, і відмовитися від цих обіцянок, думаю, їм не удасться.

Досягнуто і цілком конкретні успіхи. Не було би зацікавленості "більшовиків" у конституційній реформі, ніколи не погодилися б вони проголосувати за демократичний закон "Про вибори президента України", і, що особливо важливо, за пропорційну систему виборів у центрі і на місцях.

І це дуже великий успіх. Упевнений, пропорційний виборчий закон не дозволить нинішнім "партіям влади" одержати в 2006 р. більшість у парламенті. А виходить, після цих виборів почнеться новий етап боротьби за демократію в Україні.

Що ж стосується заяв "більшовиків" про те, що вчора, мовляв, проголосували не за той законопроект, а значить можна ще раз спробувати провести голосування по законопроекту № 4105, то це абсолютна нісенітниця. У ст. 158 конституції записано: "Законопроект про внесення змін до Конституції України, який розглядався Верховною Радою України, і закон не був прийнятий, може бути поданий до ВРУ не раніше ніж через рік з дня прийнятя рішення щодо цього законопроекту".

Розглядався законопроект № 4105 на цій сесії? Безумовно. І внесена поправка ну ніяк не впливала на суть цього проекту. Так що повернутися до розгляду законопроекту про перерозподіл повноважень структур влади, можна буде не раніше 9 квітня 2005 р. Умійте, добродії, програвати. Не можна гвалтувати закон, навіть заради благої справи.

Автор: Володимир Малинкович, керівник українського відділення Міжнародного інституту гуманітарно-політичних досліджень

Відповіді

  • 2004.04.09 | Боровик

    Re: Статті Стріхи і Ммаленковича. Щоб не бігати по сайтах

    Стаття Маленковича як манна каша без солі та цукру.
    І тільки в останніх трьох абзацах є щось цікаве.
  • 2004.04.09 | Нестор

    Стріха - молодець. Все правильно сказав.

    > І дай Боже не надто згуртованій опозиції (чия кампанія поки нагадує "посполите рушення" часів Речі Посполитої, на яке кожен магнат і магнатик вирушав із власними ресурсами й людьми) вчасно зрозуміти міру ризику, на який вона прирекла Україну, знову віддавши її долю в руки однієї-єдиної людини, наділеної всіма людськими чеснотами й вадами.
    >
    > А заодно – й усвідомити міру власної відповідальності за те, щоб із результатів "перемоги" 8 квітня не скористався хтось зовсім інший, в кого вади явно переважають чесноти.

    Щось підказує мені, що саме так і буде. Доброго царя знімуть з реєстрації і оберуть в черговий раз поганого царя.

    Хоча основні гравці Янукович і Ющенко сміливо піднімають ставки в цій грі. (Обидва провалили реформу). І згоден з тим, що Волкову з Деркачами нема за що дякувати.


    >
    > Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, письменник
    >
    >
    > Поразка демократії
    > Володимир Малинкович, для УП , 9.04.2004, 17:06
    > Учора моя команда – команда прихильників демократизації системи влади – програла. І хоча здавалося, що перемога зовсім близька (не вистачило всього шести голосів), поразка не була випадковою.
    >
    > Усе закономірно. Немає в нас політичних сил, для яких інтереси демократії важливіше власних амбіцій.
    >
    > Найбільш послідовними в проведенні конституційної реформи були, без сумніву, соціалісти Мороза. Сумніваюся, однак, що можна вважати послідовно демократичною позицію цієї партії в питанні, що стосується антисемітських публікацій у газеті "Сільські вісті".
    >
    > Та й під час обговорення питання про пропорційні вибори в парламент Мороз, думаю, припустився помилки, відмовившись підтримати як суперечливу загальну концепцію поправок, запропоновану депутатомом від НДП (про два партійні списки).
    >
    > Поправка одержала 214 голосів. Проголосували б за неї ще й соціалісти, і тоді вчорашнє голосування було б зовсім іншим. Принаймні, частина з тих "скривджених" мажоритарників, чиї голоси вчора були загублені для прихильників реформи, проголосувала б "за".
    >
    > Що ж стосується позиції Мороза на фінальному етапі боротьби за реформу, то вона мені видається бездоганною.
    >
    > Очевидно, якщо Конституційний Суд готовий був погодитися на зміну дати вступу в силу всього закону, то він не заперечував би і проти того, щоб губернатори призначалися прем'єр-міністром після виборів 2006 р. І положення про імперативний мандат можна було б перенести в "Перехідні положення", обмеживши термін його дії одною каденцією. Та й пункт про нові повноваження прокуратури можна було б вилучити.
    >
    > Допускаю як малоймовірний той варіант, що КС зажадав би проголосований законопроект на повторну експертизу, але її результат легко прогнозувати. Не суперечить запропонований Морозом варіант законопроекту № 4105 статті 157 нашої Конституції.
    >
    > А підвели Мороза його вчорашні колеги по опозиції, найбільше в таких змінах зацікавлені. Не підтримали його і зірвали голосування. Чому? Та тому, що тільки зриву голосування вони і домагалися. Причому за будь-яку ціну.
    >
    > Тільки фразеологія в "наших українців" демократична, а на ділі вони зовсім не проти авторитарного правління a la Саакашвілі, аби в президентському кріслі сидів "гарний", тобто "свій" президент.
    >
    > От і раді вони як героїв вітати учорашніх ворогів лише тому, що ті (винятково зі шкурних міркувань) не голосували за реформу. І дали, тим самим, їх кандидатові в президенти шанс правити авторитарно.
    >
    > Але Ющенко, підкреслю, поки тільки кандидат, і перемогти на виборах йому буде зовсім не просто. У його опонента (скажімо, Януковича) з'явилися тепер додаткові стимули воювати (у повну силу!) за крісло президента – повноваження-то в переможця будуть майже не обмеженими.
    >
    > До того ж, електорат комуністів (а це близько 20 % усіх виборців) після останніх публічних баталій їхніх депутатів з "нашоукраїнцами" свої голоси Ющенку ні за яких обставин не віддасть. Так що перспективи ще туманні.
    >
    > Усупереч думці прихильників нині діючої Конституції, вважаю: вона в нас зовсім не збалансована. Президент у будь-який момент може без згоди парламенту зняти прем'єр-міністра (ст. 106, ч.9). Уявімо ж на хвилину, що в президентському кріслі сидить не Ющенко, а Янукович, тоді як на парламентських виборах у 2006 р. перемагає опозиція (цілком ймовірний сценарій при пропорційній виборчій системі).
    >
    > Невже хтось сумнівається в тім, що Янукович не скористається своїм конституційним правом зняти прем'єра, а потім і розпустити парламент, якщо уряд буде діяти всупереч його особистим і клановим інтересам?
    >
    > Треба зауважити, демократичну локшину на уші не спокушеним у політику обивателям "нашоукраїнці" вішали, м'яко кажучи, не дуже вміло. Починали свої виступи з заяв, що правити нашу чудову конституцію – великий гріх, а закінчували тим, що готові вносити в неї зміни, але тільки тоді, коли при владі не буде Кучми.
    >
    > Про виступи нашої Жанни д'Арк навіть не говорю – там усі тексти розраховані на споживання вуличною юрбою і тільки. Якось незручно за Анатолія Матвієнка, адже він якраз добре знає, що до чого, і, здається, щиро зацікавлений у конституційній реформі.
    >
    > Утім, у Ющенка і Пинзеника є ще час переконати скептиків у тім, що вони дійсно хочуть змінити систему влади і що поводження "Нашої України" при голосуванні за пропорційну виборчу систему, за закон № 4105 – усього лише тактичні кроки, і не більш того.
    >
    > Переконати нас буде зовсім нескладно. Потрібно, щоб Ющенко вніс у свою передвиборну програму не абстрактну заяву про готовність виконати усе, що записано в меморандумі опозиційної четвірки, а конкретне зобов'язання реалізувати програму переходу до парламентсько-президентської республіки після виборів у ВР у 2006 р.
    >
    > Тобто, у випадку своєї перемоги на президентських виборах, Ющенко повинен ініціювати розгляд парламентом нового варіанта конституційних змін уже навесні 2005 р., для того, щоб закон був остаточно прийнятий на осінньо-зимовій сесії того ж року.
    >
    > Це і буде кращим свідченням щирості його намірів, без якого повірити в демократизм "Нашої України" украй складно.
    >
    > А тепер про інших діючих осіб учорашнього політичного шоу.
    >
    > Комуністи Симоненка, безумовно, хотіли проведення реформи. Але, віруючи в радянську традицію твердої вертикалі влади, були переконані: начальник (у даному випадку президент) наказав, слухняна йому партія зобов'язана виконати. Але часи вже не ті. Навіть у власній партії один депутат (Борис Олійник), надихавшись, певно, у Страсбурзі "тлєтворним" повітрям буржуазної демократії, насмілився ослухатися наказу політбюро.
    >
    > У стані "більшовиків" узагалі ніколи не було однодумців –там готові були підкорятися лише зі страху і корисливих інтересів. Але Кучма вже зовсім не той, він іде, і тому не такий вже і страшний, а по інтересах "мажоритарників" було завдано нищівного удару. Так що варто було очікувати відповіді з їхнього боку. Хто утече в інший блок, хто зовсім убік, а хто спробує не брати участь у вирішальному голосуванні.
    >
    > Такі реалії. Але наші комуністи живуть минулим і реалій сьогоднішнього дня затято не бачать. А тому саме вони різко стали проти внесення змін у законопроект про пропорційні вибори і, тим самим, завалили голосування 8 квітня.
    >
    > Справу могли врятувати соціал-демократи, теж зацікавлені, начебто б, у реформі. Підтримали б поправки групи Мусіяки або депутатів від НДП, і ситуація могла б змінитися (комуністи нікуди б не ділися – проголосували б за потрібний їм законопроект).
    >
    > Тим більше, їм можна було б усе-таки розтлумачити, яке справжнє співвідношення сил, переконати в тім, що без яких-небудь поступок, реформу можна провалити. Медведчук цього не зробив. Упевнений був (як, думаю, і Гавриш), що удасться вибудувати по ранжиру всіх "більшовиків" і змусити їх проголосувати, "як треба".
    >
    > Звик "ламати через коліно" і не хотів уважно придивитися до реалій життя, прислухатися до рад тверезомислячих людей. Програли Медведчук з Гавришем і дуже важливу справу завалили. А тому, мені здається, не заважало б президентові розглянути питання про їх, кажучи бюрократичною мовою, "службову невідповідність".
    >
    > Словом, серед тих, хто начебто б обіцяв голосувати за конституційну реформу, переконані прихильники демократії явно були в меншості. А більшості з них політична демократія зовсім ні до чого. От і намагалися "більшовики", три чверті з яких потрапили в парламент через одномандатні округи, під будь-яким приводом уникнути участі в голосуванні. І декому це удалося.
    >
    > Так що поразки при голосуванні цілком можна було очікувати. Автор не раз писав про таку можливість (зокрема в "УП" 26 березня). А "Українська правда", треба віддати їй належне, навіть точно спрогнозувала число тих, хто буде голосувати "за" – 294.
    >
    > Закономірна перемога не передбачалася. Але шанс усе-таки був. І я з завмиранням серця очікував результатів голосування. Сподівався. Але не судилося.
    >
    > І все-таки дворічна боротьба за політичну реформу не була даремною. Сьогодні ця тема в усіх на вустах, реформувати систему влади обіцяють усі провідні політичні сили, і відмовитися від цих обіцянок, думаю, їм не удасться.
    >
    > Досягнуто і цілком конкретні успіхи. Не було би зацікавленості "більшовиків" у конституційній реформі, ніколи не погодилися б вони проголосувати за демократичний закон "Про вибори президента України", і, що особливо важливо, за пропорційну систему виборів у центрі і на місцях.
    >
    > І це дуже великий успіх. Упевнений, пропорційний виборчий закон не дозволить нинішнім "партіям влади" одержати в 2006 р. більшість у парламенті. А виходить, після цих виборів почнеться новий етап боротьби за демократію в Україні.
    >
    > Що ж стосується заяв "більшовиків" про те, що вчора, мовляв, проголосували не за той законопроект, а значить можна ще раз спробувати провести голосування по законопроекту № 4105, то це абсолютна нісенітниця. У ст. 158 конституції записано: "Законопроект про внесення змін до Конституції України, який розглядався Верховною Радою України, і закон не був прийнятий, може бути поданий до ВРУ не раніше ніж через рік з дня прийнятя рішення щодо цього законопроекту".
    >
    > Розглядався законопроект № 4105 на цій сесії? Безумовно. І внесена поправка ну ніяк не впливала на суть цього проекту. Так що повернутися до розгляду законопроекту про перерозподіл повноважень структур влади, можна буде не раніше 9 квітня 2005 р. Умійте, добродії, програвати. Не можна гвалтувати закон, навіть заради благої справи.
    >
    > Автор: Володимир Малинкович, керівник українського відділення Міжнародного інституту гуманітарно-політичних досліджень


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2024. Цей сайт підтримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг".