The Financial Times: Сталеливарна угода України
06/17/2004 | Vadym Gladchuk
Сталеливарна угода України
Editorial, The Financial Times , 17.06.2004, 11:18
Україна близька до того, щоб зробити дуже велику помилку - продати контрольний пакет свого найбільшого сталеливарного комбінату за 800 млн. дол. вітчизняному консорціуму, один з керівників якого, Віктор Пінчук, - зять президента. І це незважаючи на те, що пропозиції від іноземних компаній сягали 1,5 млрд. дол.
Київ повинен переглянути рішення, інакше він поставить під загрозу економічний розвиток країни і її становище в міжнародному діловому співтоваристві.
Навіть за низькими стандартами колишнього СРСР передбачена угода кричуще несправедлива. Влада організувала тендер з приватизації компанії "Криворіжсталь" на початку травня, давши потенційним учасникам мало часу. Однак завод настільки привабливий, що Києву вдалося отримати п'ять твердих пропозицій.
Лондонські компанії LNM і US Steel, одні з найбільших виробників сталі в світі, подали спільну заявку в розмірі 1,5 млрд дол. Пропозиції російських компаній були трохи меншими.
Однак уряд вибрав Пінчука, власника підприємства з виробництва стальних труб і одночасно зятя президента Леоніда Кучми, і його партнера Рината Ахметова, вугільного й сталеливарного магната. Вони запропонували на 50 млн. дол. більше, ніж інша українська компанія, що брала участь в тендері.
Іноземці знали, що у них мало шансів, тому що за умовами договору в учасників повинен бути досвід виробництва коксу в Україні. Для того, щоб виконати цю умову, LNM і US Steel вирішили укласти угоду з українською вугільною компанією. Але їм не вистачило часу.
Заради справедливості треба зазначити, що у Пінчука й Ахметова є комерційний досвід створення промислових імперій. Але Україна упускає чудову можливість залучити в країну провідних іноземних інвесторів.
LNM і US Steel мають відмінний послужний список в тому, що стосується відродження застарілих сталеливарних виробництв у країнах колишнього комуністичного блоку, від Польщі до Казахстану. Пінчуку й Ахметову доведеться попрацювати, щоб укласти у "Криворіжсталь" стільки ж грошей і ноу-хау, скільки були готові витратити LNM і US Steel. А 56 тисяч співробітників заводу абсолютно точно будуть не так упевнені в своєму майбутньому.
Як і в Росії, в Україні сформувалася економіка, де панує купка олігархів, а іноземні інвестори відіграють другорядну роль. Як і Росія, Україна зараз швидко розвивається, завдяки постійному попиту в російській енергетичній галузі. Але обом державам необхідний іноземний капітал, щоб створити стабільну сучасну економіку, що спирається на широкі верстви власників.
Те, що покладатися на кількох політично важливих олігархів небезпечно, наочно продемонструвала справа "Юкоса" в Росії - сьогодні засновник компанії Михайло Ходорковський і його партнер Платон Лебедєв постануть перед судом за звинуваченням у шахрайстві.
Через безліч неясних зв'язків між Кремлем, судами й олігархами, справа "Юкоса" погіршила інвестиційний клімат в Росії загалом. Нинішні й потенційні інвестори не упевнені в своєму становищі.
Україна не повинна упустити шанс припинити наплив підконтрольного олігархам бізнесу і залучити в економіку дві достойні транснаціональні компанії.
Editorial, The Financial Times , 17.06.2004, 11:18
Україна близька до того, щоб зробити дуже велику помилку - продати контрольний пакет свого найбільшого сталеливарного комбінату за 800 млн. дол. вітчизняному консорціуму, один з керівників якого, Віктор Пінчук, - зять президента. І це незважаючи на те, що пропозиції від іноземних компаній сягали 1,5 млрд. дол.
Київ повинен переглянути рішення, інакше він поставить під загрозу економічний розвиток країни і її становище в міжнародному діловому співтоваристві.
Навіть за низькими стандартами колишнього СРСР передбачена угода кричуще несправедлива. Влада організувала тендер з приватизації компанії "Криворіжсталь" на початку травня, давши потенційним учасникам мало часу. Однак завод настільки привабливий, що Києву вдалося отримати п'ять твердих пропозицій.
Лондонські компанії LNM і US Steel, одні з найбільших виробників сталі в світі, подали спільну заявку в розмірі 1,5 млрд дол. Пропозиції російських компаній були трохи меншими.
Однак уряд вибрав Пінчука, власника підприємства з виробництва стальних труб і одночасно зятя президента Леоніда Кучми, і його партнера Рината Ахметова, вугільного й сталеливарного магната. Вони запропонували на 50 млн. дол. більше, ніж інша українська компанія, що брала участь в тендері.
Іноземці знали, що у них мало шансів, тому що за умовами договору в учасників повинен бути досвід виробництва коксу в Україні. Для того, щоб виконати цю умову, LNM і US Steel вирішили укласти угоду з українською вугільною компанією. Але їм не вистачило часу.
Заради справедливості треба зазначити, що у Пінчука й Ахметова є комерційний досвід створення промислових імперій. Але Україна упускає чудову можливість залучити в країну провідних іноземних інвесторів.
LNM і US Steel мають відмінний послужний список в тому, що стосується відродження застарілих сталеливарних виробництв у країнах колишнього комуністичного блоку, від Польщі до Казахстану. Пінчуку й Ахметову доведеться попрацювати, щоб укласти у "Криворіжсталь" стільки ж грошей і ноу-хау, скільки були готові витратити LNM і US Steel. А 56 тисяч співробітників заводу абсолютно точно будуть не так упевнені в своєму майбутньому.
Як і в Росії, в Україні сформувалася економіка, де панує купка олігархів, а іноземні інвестори відіграють другорядну роль. Як і Росія, Україна зараз швидко розвивається, завдяки постійному попиту в російській енергетичній галузі. Але обом державам необхідний іноземний капітал, щоб створити стабільну сучасну економіку, що спирається на широкі верстви власників.
Те, що покладатися на кількох політично важливих олігархів небезпечно, наочно продемонструвала справа "Юкоса" в Росії - сьогодні засновник компанії Михайло Ходорковський і його партнер Платон Лебедєв постануть перед судом за звинуваченням у шахрайстві.
Через безліч неясних зв'язків між Кремлем, судами й олігархами, справа "Юкоса" погіршила інвестиційний клімат в Росії загалом. Нинішні й потенційні інвестори не упевнені в своєму становищі.
Україна не повинна упустити шанс припинити наплив підконтрольного олігархам бізнесу і залучити в економіку дві достойні транснаціональні компанії.
Відповіді
2004.06.17 | Габелок
Re: The Financial Times: Сталеливарна угода України
Стаття має рацію, але з іншого боку, якщо український ринок є таким привабливим для них, то чому західні компанії раніше не вкладали у розвиток коксохімічної та сталеварної продукції?Я не думаю, що за Пінчука Криворіжсталь буде у гіршому становищі ніж коли вона належала державі. Як казав Будда: "Те, що раз вкрали, більше не вкрадуть".
2004.06.17 | englishman
Re: The Financial Times: Сталеливарна угода України
якщо український ринок є таким привабливим для них, то чому західні компанії раніше не вкладали у розвиток коксохімічної та сталеварної продукції?A scho, jim proponuvalasja taka mozhlyvist'?
2004.06.18 | Михайло Свистович
Re: The Financial Times: Сталеливарна угода України
Габелок пише:> Стаття має рацію, але з іншого боку, якщо український ринок є таким привабливим для них, то чому західні компанії раніше не вкладали у розвиток коксохімічної та сталеварної продукції?
Тому, що їм не давали. Як не дали і цього разу.
>
> Я не думаю, що за Пінчука Криворіжсталь буде у гіршому становищі ніж коли вона належала державі. Як казав Будда: "Те, що раз вкрали, більше не вкрадуть".
Будда не жив в Кучмаїні. Він навіть уявити собі не міг, що прибуткове підприємство можна вкрасти лише для того, щоб дорогущі верстати здати на металолом, а виручені гроші перевести до закордонного банку. А в нас таких випадків було ого-го скільки. Хоча я впевнений, що Пінчук так не робитиме. Він все ж таки розумніший за тих "збирачів металолому".