Відповіді

• 2004.07.24 | Максим’як

  Re: Янукович потрапив під цензуру чи переімпровізував?.

  Два Януковичі в один день і в тому ж місці
  СЕРГІЙ МАКЄЄВ
  
  ХТО ж сумнівається – політик, на відміну від представників інших занять, особливо ретельно розрізняє те, що він дійсно думає, і те, що повинен чи може говорити в конкретному місці. Власне, мистецтво політики й складається головним чином із того, щоб приховувати перше й удосконалюватися у другому. Але бувають обставини, які непереборно зобов’язують говорити те, що думаєш. Для В. Януковича такою обставиною стало висування кандидатом у президенти на з’їзді партії регіонів 4 липня в Запорожжі.
  
  На сайті Кабінету Міністрів розміщена офіційна версія промови прем’єр-міністра на з’їзді й позначені дата й час – 4 липня, 14.44. Текст, однак, відрізняється від почутого в телевізійних програмах новин і разюче відрізняється від опублікованої 5 липня “Українською правдою” розшифровки виступу В. Януковича (тут повний збіг із цитатами новинних програм). Отже, маємо дві версії однієї події (офіційну й неофіційну) або, що те ж саме, як би два В. Януковичі в одному місці й у той самий час.
  
  Технічно все досить просто. Політики нерідко імпровізують, відволікаючись від написаного тексту. Згодом такі імпровізації найчастіше не включають у офіційні версії промови. Але тут дуже відмінна ситуація: перед нами інший текст. У підготовленій підлеглими версії В. Янукович, безумовно, “підглядав” сюжети. Але тональність та оцінки значно відрізняються. Висновок: чимось надто суттєвим цей текст його не задовольняв. Мабуть, прем’єр-міністр не впізнавав у ньому ні себе, ні своїх думок про те, якою є нинішня ситуація в країні та що необхідно з цим робити. А промова ж програмна, своїй армії, з якою він зібрався в похід за президентським титулом, треба було сказати те, що він дійсно думає, представити себе таким, яким є насправді. І він сказав і представив.
  
  У неофіційній версії дано досить критичну оцінку того, що відбувається в Україні. Тут і масова бідність, “за яку особисто прем’єрові соромно”, й найкоротша на континенті тривалість життя українців, і майже епідемія туберкульозу, й корупція, здатна здивувати навіть африканців (корупція вразила насамперед адміністративний апарат, тобто державу, це – “паразит”, і з ним потрібно рішуче боротися). Словом, зміст риторичних запитань, звернених до однодумців, такий: я приймаю Україну в жахливому стані, проте це мій свідомий вибір. Звісно, неможливо уникнути відповіді й на логічне запитання про те, хто ж нам залишив у спадщину таку Україну або, навпроти, довів її до такого стану. В. Янукович переконаний, що відповідати за тяжке становище українського народу мають політики, міністри як вищі адміністратори й він особисто. Більше нікому.
  
  Зовсім не те – в офіційній версії. Все в Україні переважно благополучно – стабільно розвивається економіка, люди відчули впевненість у завтрашньому дні, а наше, керівників, завдання в тім, щоб закріпити позитивні тенденції шляхом збереження влади. Загалом, сором очі не криє, довкола майже Божа роса і ми спроможні перетворити Україну на “соціального й економічного тигра, яких давно не було в Європі” (коментар: Ірландію згадують, але зараховують, мабуть, до старих тигрів; і що то за звір такий “соціальний тигр”?). Звичайно, йдеться далі в офіційній версії, є соціальні хвороби бідності, такі як туберкульоз, вимирання нації та дитяча безпритульність (у реальній промові прем’єр-міністр про неї не згадував). Причина хвороб у тім, що раніше було мало досвіду роботи в умовах переходу до ринкової економіки. І це – єдина причина. Натомість тепер все інакше, в нас є “багаті надра й працелюбний народ” (в обох версіях), є успішний досвід, а також висококласні менеджери й ефективні власники (у палаці культури “Дніпроспецсталі” про них не згадувалося). І от що примітно: слово “корупція” відсутнє в офіційній версії.
  
  Два варіанти промови дають нам два образи В. Януковича. У Запоріжжі перед однопартійцями й вірними соратниками постав рішучий, із крутою вдачею керівник-максималіст. Він сам себе характеризує як “жорсткого” державного менеджера: “я встановлю найжорсткішій контроль за апаратом чиновництва”; “я жорсткий прибічник втілення в життя європейських принципів субсидіарності й бюджетного федералізму” (субсидіарність – передача повноважень знизу вверх, яка полягає в тому, що базовим є місцевий рівень самоврядування, а вищому рівню самоврядування він добровільно делегує свої повноваження лише тоді, коли в нього бракує ресурсів для вирішення певної проблеми, – “Газета”). Крім того, українці довідалися, що декому “я не тільки скасую податкові канікули, але й змушу відробити пропущені уроки”, що заради забезпечення зростання зарплат в освіті й охороні здоров’я “я піду на будь-які міри, заради цього декого змушу затягувати пояси”. Саме завдяки цій відомій готовності й здатності піти “на будь-які міри”, припускаємо: прем’єр-міністр мав змогу щиро сказати своїм прибічникам, що ніхто не має підстав звинуватити його в невиконанні обіцянок, які він давав чи дає. Майже без перебільшення – якщо Україна опиратиметься спробам перетворити її на квітучу й розвинену державу, він примусить її стати такою.
  Дарма шукати саме такого В. Януковича в офіційній версії доповіді на з’їзді партії регіонів, якої так і не проголошено. Оскільки гострих проблем в Україні немає (“сором очей не їсть”), то твердість і рішучість першій особі держави зовсім не потрібні. “Залізна воля”, щоправда, необхідна, але як колективна властивість усіх тих однодумців, які зібралися в цьому залі. Силова риторика проривається лише в одному місці, коли прем’єр-міністр обіцяє за свою президентську п’ятирічку “придушити” основні соціальні хвороби в країні: туберкульоз і дитячу безпритульність, а також підняти тривалість життя й зупинити вимирання нації. Слово “жорсткий” у тексті відсутнє.
  
  В. Янукович, як відомо, не намагається представити себе демократом і, за моїми спостереженнями, своїх поглядів на демократію жодного разу не оприлюднював. У офіційній версії виступу лише двічі згадано про демократичну коаліцію й демократичні сили, що згуртувалися довкола нього. Однак у Запоріжжі він представив своє розуміння демократії. Суть не в тім, що саме він має на увазі, коли вимовляє це слово. Суть у тім, що він відхилився від заздалегідь схваленого тексту і вважав за потрібне порозумітися з цього приводу. Тобто це його турбує, принаймні.
  
  На закінчення – про два наскрізні сюжети в обох варіантах. Перший – про найвищі темпи економічного зростання в Європі (11% на рік). Постійна апеляція до цієї цифри та її незграбна інтерпретація породжує підозру, що нам просто немає чим більше пишатися. А тим часом, від доктора економічних наук, глави виконавчої влади ми взагалі не повинні чути нічого подібного, оскільки тут відсутній предмет для вихваляння. Звичайно, про це слід говорити, але не так. Дуже коротко про те, чому не варто говорити “так”. Європа нам ні до чого, звернемося до Росії, де теж начебто дивуються нашим успіхам. Але дивуються поблажливо, без заздрощів. На душу населення в Росії виробляють валового національного продукту ледь більше, ніж на три тисячі доларів. В Україні – на тисячу доларів, тобто втричі менше. Або, в інших величинах, у Росії – 300%, у нас – 100%. Припустімо тепер, що наш ВНП зростає на 10% у рік швидше, ніж у наших сусідів (нині розрив майже вдвічі менший). Щоб одержати 100%, нам знадобиться 10 років (10% х 10), а щоб 300% – 30. Ціле покоління, щоб наздогнати бідну за всіма показниками Росію. А нам говорять, що Європа не знає таких темпів росту. Дійсно, не знає і знати не хоче.
  Другий сюжет набагато важливіший. Неофіційний варіант вибудований так, що вирішення всіх акцентованих у виступі проблем вимагає збереження в нового президента, яким має намір стати В. Янукович, усіх тих повноважень, якими нині володіє Л. Кучма. В обох варіантах прем’єр-міністр говорить фактично про те, що більше не буде виконавцем чужих планів і претендує на посаду з розширеними, порівняно з прем’єрськими, можливостями й повноваженнями. Щоправда, в тому ж стилі говорять про свої плани й усі інші кандидати. Це начебто логічно: навіщо вже сьогодні орієнтуватися на зміни, яких ще не узаконили. Але В. Ющенко, наприклад, проти негайного внесення змін до Конституції й легітимності нового балансу влади, а тому хоча б у цьому послідовний. У В. Януковича інша ситуація: на нього покладено місію завершення політичної реформи. Проте в Запоріжжі він про це ані пари з вуст. В офіційній версії виступу сказано дві речі: а) в Україні продовжується політична реформа, однією з основних ідей якої є зміцнення ролі партій; б) показала свою ефективність нова модель влади – парламентсько-урядова коаліція. І це все.
  Здається, в нас є підстави припустити, що партії більшості, які підтримали В. Януковича на своїх з’їздах, дали добро на згортання конституційної реформи. Мабуть, він їм переконливо пояснив, що інакше не зможе виконати нову й набагато відповідальнішу місію з керівництва та згуртування сил, які борються, як сказано в обох версіях, “за благо, нову якість життя, волю (що ж це таке?), безпеку й гідність усієї нашої чудової країни й кожного її громадянина”. А виборцям, які мають намір підтримати прем’єр-міністра 31 жовтня, необхідно вирішити, за якого ж із двох В. Януковичів зразка 4 липня вони голосуватимуть.
  
  Сергій Макеєв – доктор соціології, мешкає в Києві
  Текст підготовлено у рамках проекту “Прозора політика” Інституту політики в Києві
  http://www.gazeta.lviv.ua/2004/07/23/NewspaperArticle.2004-07-23.3115