09/07/2004 | Mykola H.

Преамбула.
У квітні був у Білорусії, і по ящику бачив тамтешні новини - геть уся риторика є запозиченою в старих добрих радянських медіа. Ті ж набридлі кліше - "самозваные лидеры так называемой оппозиции", "якобы борцы за благо народа" та подібне. А до того - розгнівані "прості громадяни", яких обурює опозиція, яка здатна тільки базікати - і це в той час, коли "Александр Григорьевич выезжает на места, конкретно решает вопросы". (Доречі, по БТ - їхньому "першому національному" ані слова білоруською я не почув - усі передачі братською російською).
Після таких новин анекдоти про "бацьку" мені вже не здавалися смішними, та й розповідали їх неохоче, посилаючись на новий закон про захист честі і гідності Президента, за яким за анекдот можна отримати 4 роки ув'язнення...
А тепер "амбула".
Може, порівняння нашого "гумового дідуся" з їхнім "бацькою" і не дуже коректне, але прямує наш гарант у такий же регламентований рай, тільки дещо іншим шляхом - адже Україна не тільки не Росія, а й не Белорусія. В чому ж наші національні особливості?
Послухаємо з цього приводу нашого Президента.
Дякувати Кучмі, є що слухати - останнім часом до низки дурниць, нісенитниць та нетактовностей, що з них складається кожна президентська промова, - Кучма додав дві справжніх перлини - промову до Дня Незалежності, а тепер ще й виступ перед спецназом. Причому глум першої перед зухвалістю другої просто зблід.
Прочитав я його Кримську промову та остовпів - якби він це хоч після традиційних щоденних ста п'ятидесяти грамів плів, а так... Ні, я не хочу сказати, що колись почував себе в безпеці у цій країні, з цією владою, але тепер по-справжньому страшно - дідуня наш рудий, здається, вирішив для себе, що йому потрібна нова кров. Йому потрібні жертви, на які він заради себе готовий піти. А на ролі жертов - вгадайте кого він призначив? Правильно - вас, громадяни. Готуйтеся - дідуня заборонив революції та заколоти, а це значить, що право проливати кров він віддав виключно собі, і він не коливатиметься довго перед тим, як скористатися цім правом.
Тобто, доки Кучма не піде, нас чекатиме те ж, що вже отримали білоруси, але більш кривавою ціною, і це цілком зрозуміло - нас ще так багато, що можна не рахувати.
Чи залишитеся ви, читачу, в числі 47 мільйонів, чи скільки там нас залишилося? Чи випаде вам святкувати день, коли нарешті в нас не буде Президента Кучми?
P.S. Комусь може здатися, ніби я перебільшую. Може бути. Сподіваюся, що так. Сподіваюся, як вже стало традицією в нас, всупереч надії.