Чому можна бути оптимістом
11/27/2004 | Сонора
Я бачу зараз, що почалася просто паніка якась і заклики "жодних переговорів!". Дивно - а чого ж ви чекали? Кучма є легітимним президентом, і Верховна Рада є цілком легітимною. Янукович як прем'єр є також цілком легітимний. Переговори з ними - в очах світової спільноти - є цілком правильною річчю. Особисті злочини Кучми або Януковича під час цієї компанії не є доведеними, і тому світова спільнота звертається до них з вимогою знайти порушників і покарати (смішно, але так).
У Ющенка не було трьох варіантів. Або треба було брати владу силою - у той же день, як він давав клятву (і заперечити Литвинові, який сказав, що клятва лише символічна). Або ж діяти цілком у правовому полі (що знайде більше розуміння в Європі і США). Ющенко одразу пішов по другому варіанту. Клятва була символічною. Тимошенко відсунули, щоб не сильно гавкала. Так званий Комітет національного порятунку є не чим іншим як громадською організацією, декрети якої не мають жодних правових наслідків, і не можуть бути взяті до виконання - це чиста юридична робота, щоб не можна було в судах довести, що ющенківці порушували закон.
Тепер про головне. Я розумію, що люди розчаровані. Вони воліли б, щоб просто завтра настала оранжева доба України, і всі падлюки раптом зникли, і всі зажили щасливо. Це наївно. Неболючих революцій не буває. Грузія - ще перед своєю трояндовою революцією - пережила страшну громадянську війну. Чехія так само - пережила 1968 рік. Україна не може сподіватися, що у нас раптом все піде гладко. Країна мусить вистраждати свою демократію. На відміну від незалежності, демократію ніхто не піднесе на блюдечку з блакитною кайомочкою.
Я не бачу ніяких варіантів, окрім переголосування другого туру, із залученням маси міжнародних спостерігачів, і більшим доступом до ЗМІ. Це нерівні умови - але де ви бачили, щоб автократія створювала рівні умови? Ніде такого не було. І не варто на це сподіватись.
Це довга дорога. Треба запастися терпінням. І якщо емоційний накал спаде - а він таки спаде - це факт життя. Факт історії. Не треба шукати в цьому проїски ворогів.
Маю оптимізм, бо події останніх тижнів змінили багато людей (по обох боках Дніпра). Україна вже не та. Навіть якщо влада виграє цей раунд - це лише тільки програш битви, але не поразка у війні.
У Ющенка не було трьох варіантів. Або треба було брати владу силою - у той же день, як він давав клятву (і заперечити Литвинові, який сказав, що клятва лише символічна). Або ж діяти цілком у правовому полі (що знайде більше розуміння в Європі і США). Ющенко одразу пішов по другому варіанту. Клятва була символічною. Тимошенко відсунули, щоб не сильно гавкала. Так званий Комітет національного порятунку є не чим іншим як громадською організацією, декрети якої не мають жодних правових наслідків, і не можуть бути взяті до виконання - це чиста юридична робота, щоб не можна було в судах довести, що ющенківці порушували закон.
Тепер про головне. Я розумію, що люди розчаровані. Вони воліли б, щоб просто завтра настала оранжева доба України, і всі падлюки раптом зникли, і всі зажили щасливо. Це наївно. Неболючих революцій не буває. Грузія - ще перед своєю трояндовою революцією - пережила страшну громадянську війну. Чехія так само - пережила 1968 рік. Україна не може сподіватися, що у нас раптом все піде гладко. Країна мусить вистраждати свою демократію. На відміну від незалежності, демократію ніхто не піднесе на блюдечку з блакитною кайомочкою.
Я не бачу ніяких варіантів, окрім переголосування другого туру, із залученням маси міжнародних спостерігачів, і більшим доступом до ЗМІ. Це нерівні умови - але де ви бачили, щоб автократія створювала рівні умови? Ніде такого не було. І не варто на це сподіватись.
Це довга дорога. Треба запастися терпінням. І якщо емоційний накал спаде - а він таки спаде - це факт життя. Факт історії. Не треба шукати в цьому проїски ворогів.
Маю оптимізм, бо події останніх тижнів змінили багато людей (по обох боках Дніпра). Україна вже не та. Навіть якщо влада виграє цей раунд - це лише тільки програш битви, але не поразка у війні.