Помаранчеві спадкоємці Кучми
02/10/2005 | Юрій Шеляженко
Помаранчеві спадкоємці Кучми,
або Новий президент у коридорах старої влади
Юрій ШЕЛЯЖЕНКО
www.happy.in.ua
Як часто буває в нашій Україні, революція почалася і скінчилася на вулиці, не торкнувшись керівних кабінетів. Складається враження, що влада діятиме за старими схемами. Про це свідчить, скажімо, підписання Віктором Ющенком 28 січня двох указів No116/2005 і No117/2005 під грифом “опублікуванню не підлягає”. Відомий правозахисник Євген Захаров звернувся до Президента з відкритим листом стосовно припинення практики незаконного засекречування нормативно-правових актів Президентом, Кабінетом міністрів України, окремими міністерствами та державними комітетами, іншими органами державної влади та місцевого самоврядування. Нова влада ніяк не відреагувала на цей лист, мовчазно підтверджуючи, що використовуватиме і надалі систему важелів впливу, отриману у спадок від Президента Кучми.
Давно було ясно також, що Віктор Ющенко використовуватиме не тільки старі владні технології, які неодноразово критикувалися, але й старі кадри з неоднозначною репутацією. Адже політичним координатором блоку “Наша Україна” є Роман Безсмертний, колишній представник Президента Кучми у Верховній Раді; головою виборчого штабу Ющенка був Олександр Зінченко, колишній член СДПУ(о) та фундатор телеканалу “Інтер”. До речі, тема кандидатської дисертації Романа Безсмертного, нині віце-прем’єра нового уряду з адміністративно-територіальної реформи – “Соціально-політичний устрій українського суспільства (концепція Донцова)” – є цікавим штрихом до підтвердження консервативності кадрової політики нової влади. І поява Азарова поряд з Ющенком на трибуні “Нашої України” під час святкування Нового року на Майдані Незалежності досі викликає багато сумнівів: адже цей діяч під час головування в державній податковій адміністрації наказним порядком прийняв у Партію Регіонів тисячі податкових інспекторів, не кажучи вже про його відповідальність за політичний тиск, що здійснювала стара влада на своїх опонентів руками податківців.
Губернатори Ющенка дивують помаранчевий люд рецидивами “синьо-білих” технологій урядування. Віктор Балога, новий губернатор Закарпатської області, на відкритій нараді вимагав від голів районних державних адміністрацій написати заяви про звільнення “за власним бажанням”. Крім того, його прес-служба за старими принципами “відкритості влади” відмовляється запрошувати на офіційні заходи ЗМІ “нової опозиції”: "Світогляд", "Вісник", "Соціал-демократ", "Вісті тижня+" та інші – повідомляє “Вісник”. Але підвищення свого авторитету старими методами – ще не найбільша проблема деяких нових голів ОДА. Новий губернатор Одещини (по квоті Соцпартії) Василь Цушко заявив про намір “працювати в одній команді” з попередником, а нині головою обласної ради Сергієм Гриневецьким – тим самим, який агітував за Януковича у ВУЗах, їздив на з’їзд сепаратистів у Сєверодонецьку…
Квотні принципи заповнення ключових посад в країні підтверджують давні побоювання про недостатню потужність кадрового потенціалу “Нашої України”. Результат компромісної політики Президента – велике невдоволення з боку його активних прихильників головами багатьох обласних державних адміністрацій. 5-денний рекорд найкоротшого перебування в губернаторському кріслі встановив новопризначений голова Хмельницької ОДА Віталій Олуйко. Близько 100 хмельницьких активістів “Нашої України” пікетували 9 лютого Кабінет Міністрів, вимагаючи звільнити з високого крісла людину, яка зовсім недавно агітувала за Януковича. Під тиском громадськості Олуйко подав у відставку.
Швидке реагування на волю народу все ще зберігається як найбільша відмінність “нової” влади від “старої”. Віктор Ющенко поки поводиться, як взірцевий демократ: навіть вийшов до пікетувальників з селища Козин на Банковій, дав їм кілька порад і пообіцяв прислати “чесну людину з прокуратури”, що припинить всі беззаконня. Чи вдасться зберігти таку оперативність як новий президентський стандарт – питання, відповідь на яке дасть час.
Очевидно, принаймні, що в силу об’єктивних політичних чинників Президент приділятиме увагу інтересам фінансово-промислових груп не менше (скажімо так м’яко), ніж вуличним пікетувальникам. Тепер навіть найодіозніші «донецькі» шукають згоди з Віктором Ющенко, побоюючись того масового суспільного руху, який ми бачили у листопаді на вулицях багатьох міст України. І з огляду на те, що Ахметов тепер публічно симпатизує Юлії Тимошенко («рекомендує» надати їй ефірний час на ТРК «Україна», підтримує через фракцію “Регіони України” при голосуванні за прем’єрство), не дивно, що в новій урядовій програмі не міститься жодного натяку на люстрацію, законопроект про яку висунули кілька депутатів з БЮТ. Про яку люстрацію колишніх інформаторів КДБ може йти мова, коли у багатьох діячів “Нашої України” – комсомольське чи компартійне минуле? Генпрокурор Святослав Піскун також не поспішає викривати корупцію в найвищих ешелонах влади, більше того, одного разу він висловив побоювання, що «пошук корупції так і залишиться на рівні сільради». Рідкістю є обіцяні покарання винних у порушеннях виборчого законодавства під час другого туру, от як засуждення двох членів дільничних комісій у Сарнах на Рівненщині, що видавали в одні руки по кілька бюлетнів. Ці тенденції укупі з регулярними заявами Віктора Ющенка у руслі всепрощення свідчать про відсутність серйозних намірів “очищувати владу”.
Політика компромісів Віктора Ющенка погано узгоджується з рішучими передвиборчими обіцянками. Досі не набули чинності “10 перших указів Президента Ющенка”, що гучно лунали під час передвиборчої кампанії. Перші два укази Президента Ющенка були секретними, наступні стосувалися кадрових призначень. Чи не означає це, що опоненти “помаранчового кандидата” мали рацію? Відбувається зміна людей, але не зміна влади…
Революції у коридорах влади, як тепер очевидно, не буде. А еволюційні зрушення – вся надія на них – проявлять себе не одразу. Якщо, звичайно, ми не вийдемо на вулиці знову і не підштовхнемо цю владу до нових сміливих кроків. Адже ми – народ – маємо таку можливість, поки нова влада ще “наша”.
або Новий президент у коридорах старої влади
Юрій ШЕЛЯЖЕНКО
www.happy.in.ua
Як часто буває в нашій Україні, революція почалася і скінчилася на вулиці, не торкнувшись керівних кабінетів. Складається враження, що влада діятиме за старими схемами. Про це свідчить, скажімо, підписання Віктором Ющенком 28 січня двох указів No116/2005 і No117/2005 під грифом “опублікуванню не підлягає”. Відомий правозахисник Євген Захаров звернувся до Президента з відкритим листом стосовно припинення практики незаконного засекречування нормативно-правових актів Президентом, Кабінетом міністрів України, окремими міністерствами та державними комітетами, іншими органами державної влади та місцевого самоврядування. Нова влада ніяк не відреагувала на цей лист, мовчазно підтверджуючи, що використовуватиме і надалі систему важелів впливу, отриману у спадок від Президента Кучми.
Давно було ясно також, що Віктор Ющенко використовуватиме не тільки старі владні технології, які неодноразово критикувалися, але й старі кадри з неоднозначною репутацією. Адже політичним координатором блоку “Наша Україна” є Роман Безсмертний, колишній представник Президента Кучми у Верховній Раді; головою виборчого штабу Ющенка був Олександр Зінченко, колишній член СДПУ(о) та фундатор телеканалу “Інтер”. До речі, тема кандидатської дисертації Романа Безсмертного, нині віце-прем’єра нового уряду з адміністративно-територіальної реформи – “Соціально-політичний устрій українського суспільства (концепція Донцова)” – є цікавим штрихом до підтвердження консервативності кадрової політики нової влади. І поява Азарова поряд з Ющенком на трибуні “Нашої України” під час святкування Нового року на Майдані Незалежності досі викликає багато сумнівів: адже цей діяч під час головування в державній податковій адміністрації наказним порядком прийняв у Партію Регіонів тисячі податкових інспекторів, не кажучи вже про його відповідальність за політичний тиск, що здійснювала стара влада на своїх опонентів руками податківців.
Губернатори Ющенка дивують помаранчевий люд рецидивами “синьо-білих” технологій урядування. Віктор Балога, новий губернатор Закарпатської області, на відкритій нараді вимагав від голів районних державних адміністрацій написати заяви про звільнення “за власним бажанням”. Крім того, його прес-служба за старими принципами “відкритості влади” відмовляється запрошувати на офіційні заходи ЗМІ “нової опозиції”: "Світогляд", "Вісник", "Соціал-демократ", "Вісті тижня+" та інші – повідомляє “Вісник”. Але підвищення свого авторитету старими методами – ще не найбільша проблема деяких нових голів ОДА. Новий губернатор Одещини (по квоті Соцпартії) Василь Цушко заявив про намір “працювати в одній команді” з попередником, а нині головою обласної ради Сергієм Гриневецьким – тим самим, який агітував за Януковича у ВУЗах, їздив на з’їзд сепаратистів у Сєверодонецьку…
Квотні принципи заповнення ключових посад в країні підтверджують давні побоювання про недостатню потужність кадрового потенціалу “Нашої України”. Результат компромісної політики Президента – велике невдоволення з боку його активних прихильників головами багатьох обласних державних адміністрацій. 5-денний рекорд найкоротшого перебування в губернаторському кріслі встановив новопризначений голова Хмельницької ОДА Віталій Олуйко. Близько 100 хмельницьких активістів “Нашої України” пікетували 9 лютого Кабінет Міністрів, вимагаючи звільнити з високого крісла людину, яка зовсім недавно агітувала за Януковича. Під тиском громадськості Олуйко подав у відставку.
Швидке реагування на волю народу все ще зберігається як найбільша відмінність “нової” влади від “старої”. Віктор Ющенко поки поводиться, як взірцевий демократ: навіть вийшов до пікетувальників з селища Козин на Банковій, дав їм кілька порад і пообіцяв прислати “чесну людину з прокуратури”, що припинить всі беззаконня. Чи вдасться зберігти таку оперативність як новий президентський стандарт – питання, відповідь на яке дасть час.
Очевидно, принаймні, що в силу об’єктивних політичних чинників Президент приділятиме увагу інтересам фінансово-промислових груп не менше (скажімо так м’яко), ніж вуличним пікетувальникам. Тепер навіть найодіозніші «донецькі» шукають згоди з Віктором Ющенко, побоюючись того масового суспільного руху, який ми бачили у листопаді на вулицях багатьох міст України. І з огляду на те, що Ахметов тепер публічно симпатизує Юлії Тимошенко («рекомендує» надати їй ефірний час на ТРК «Україна», підтримує через фракцію “Регіони України” при голосуванні за прем’єрство), не дивно, що в новій урядовій програмі не міститься жодного натяку на люстрацію, законопроект про яку висунули кілька депутатів з БЮТ. Про яку люстрацію колишніх інформаторів КДБ може йти мова, коли у багатьох діячів “Нашої України” – комсомольське чи компартійне минуле? Генпрокурор Святослав Піскун також не поспішає викривати корупцію в найвищих ешелонах влади, більше того, одного разу він висловив побоювання, що «пошук корупції так і залишиться на рівні сільради». Рідкістю є обіцяні покарання винних у порушеннях виборчого законодавства під час другого туру, от як засуждення двох членів дільничних комісій у Сарнах на Рівненщині, що видавали в одні руки по кілька бюлетнів. Ці тенденції укупі з регулярними заявами Віктора Ющенка у руслі всепрощення свідчать про відсутність серйозних намірів “очищувати владу”.
Політика компромісів Віктора Ющенка погано узгоджується з рішучими передвиборчими обіцянками. Досі не набули чинності “10 перших указів Президента Ющенка”, що гучно лунали під час передвиборчої кампанії. Перші два укази Президента Ющенка були секретними, наступні стосувалися кадрових призначень. Чи не означає це, що опоненти “помаранчового кандидата” мали рацію? Відбувається зміна людей, але не зміна влади…
Революції у коридорах влади, як тепер очевидно, не буде. А еволюційні зрушення – вся надія на них – проявлять себе не одразу. Якщо, звичайно, ми не вийдемо на вулиці знову і не підштовхнемо цю владу до нових сміливих кроків. Адже ми – народ – маємо таку можливість, поки нова влада ще “наша”.