Кремень – перший заступник Зінченка?
02/10/2005 | Майдан
В розпорядження Майдан-ІНФОРМУ надійшла інформація що колишній міністр освіти від СДПУ(о) Василь Кремень реально претендує на посаду першого заступника держсекретаря нового Президента України . Нагадуємо що Державним Секретарем призначено Олександра Зінченка.
Згідно отриманої інформації Василь Кремень починаючи з понеділка ходить на роботу в приміщення колишньої Адміністрації Президента, де фактично виконує функції першого заступника Зінченка.
Невже стара номенклатурна гвардія імені ВЛКСМ має намір знову згуртувати свої ряди, розпорошені та деморалізовані в часі „оранжевої революції” ?
Згідно отриманої інформації Василь Кремень починаючи з понеділка ходить на роботу в приміщення колишньої Адміністрації Президента, де фактично виконує функції першого заступника Зінченка.
Невже стара номенклатурна гвардія імені ВЛКСМ має намір знову згуртувати свої ряди, розпорошені та деморалізовані в часі „оранжевої революції” ?
Відповіді
2005.02.10 | Сергій Кабуд
а шо? може і влксм поновлять?
всі і так секретари колишні звідти і комсорги.Народ любить свої герої
Де мій старий піонерський гавстук?
2005.02.10 | Хвізик
Re: а шо? може і влксм поновлять?
а на креміня є який компромат (крім того, що був членом 0)?2005.02.10 | Сергій Кабуд
а от не в курсі я
п. Мартинюк має знатиа з іншого боку міністр освіти при гітлері міг би залишитися в уряді аденауера?
2005.02.11 | Хвізик
Re: а от не в курсі я
Сергій Кабуд пише:> а з іншого боку міністр освіти при гітлері міг би залишитися в уряді аденауера?
навряд
але кучма - не гітлер. гітлер розвивав і практикував злочинну ідеологію. кучма - просто дрібний злодюжка.
2005.02.11 | Мартинюк
Партійно -комсюківський "термінатор" відроджується знову
Партійно -комсюківський "термінатор" знову кристалізується в тій же самій споруді колишнього ЦК КПУ.З 1991 року ми спостерігаємо феномен дивовижної живучості номенклатурної касти колишнього СРСР.
Зразу уточняю - мова йде не просто про комсомольців і членів КПРС, а про так звану "номенклатуру" - навчених і відібраних , в тому числі і за "моральними" якостями професійних функціонерів комсомольсько-партійного апарату.
У похмурому утопічному романі Орвела "1984 рік", в якому описуєть можливий прихід до влади в Англії "народно-пролетарської" влади аналогом радянської номенклатури є так звана "внутрішня партія" , яка є привілейованою і керуючою кастою у так званій "великій партії" , яка до болю нагадує добре нам знайому КПРС чи ВКП(б).
На мій погляд саме тотальною окупацією цією номенклатурою всіх керівних постів і бізнесових висот в "незалежній" Україні пояснються ті проблеми , які нам довелося пережити протягом минулих 13 років.
Попри ліквідацію так званого 6 пункту про правлячу роль КПРС, який містився в конституції колишнього СРСР, представники номенклатури колишньої КПРС та ВЛКСМ надалі контролють 90% владних постів та бізнесу на території колишнього СРСР, за винятком Естонії та Латвії, де відбулася справжня, а не показушно-символічна люстрація.
Ми маємо унікальний феномен - Україною, Росією, Молдовою і більшістю інших есендешних новоутвореннь виключно і нероздільно керують представники політичної сили яка ніде ( окрім Молдови) не виграла жодних виборів. Представники тієї ж сили , яка нібито відкидає капіталізм та приватну власність складають 90% тих, хто може себе називати "успішними бізнесменами".
Вражаючою демонстрацією впливу і самовпеності "посткомюкізму" в Україні були помпезні святкування 85 річниці створення комсомолу , які святкувалися на державному рівні і за державні гроші. Кількість і якість престижних авто під Жовтневим Палацом, де минулого року гуляла комсомольська "братва" вразила б навіть Нью Йорк та Лондон, де сконцентровані найбільші у світі грошові достатки.
Виникає питання - як це все узгоджується з із засадами демократії, чи є це все виявом волі народу, чи навпаки його безволля і цинічного нехтування його правами та інтересами, врешті яким чином комсомольсько-партійний бізнес уник бандитського пресу та "відстрілу" ( стріляли виключно "не номенклатурних" бізнесменів), чому держава , яка нещадно переслідувала дрібний та середній бізнес "безпартійного" походження всіляко сприяла саме представникам колишньої комсомольської та партійної "номенклатури" ?
У фільмі "Термінатор-2" є такий собі "новітній" термінатор (вбивця, знищувач) який при його враженні розпадається на краплі рідкого металу, котрі через деякий час знову стікаються докупи і термінатор-2 знову відновлює свою форму і антилюдську суть.
Ми бачимо як кожні вибори розбивать вщент цього "термінатора" ганьблять його ідеї і принципи управління. Але знову і знову , після кожних виборів вся ця "номенклатурна" субстанція успішно концентрується в урядових будинках, починаючи від Києва і аж до до найглухішого райцентру.
2005.02.11 | Пані
Це відповідь деякім рожевим оптимістам
Дозволю собі нагадати обговорення в колі новинарів саме цього питання. Коли мартинюк згадав про відродження комсомолу як нову кадрову загрозу. Хтось навіть зреагував, що це несерьйозно.Ще і як серьйозно. Тільки тепер він, схоже, називатиметься Державний Секретаріат.
Казала мені мати - сдуру ти викинула комсомольський квток ще в інституті...
2005.02.11 | Сергій Кабуд
до такої влади і не потрібна опозиція з боку правозахисту?
і це лише початок. Вони поки що просовують свої друзі лише, а діяти ще не почали2005.02.11 | Пані
Яка "опозиція з боку правозахисту"?
Слова "опозиція" та "правозахист" - з різних галузей діяльності.Правозахист - це захист порушених прав ВСІХ.
Опозиція - це системний політичний термін.
2005.02.11 | Сергій Кабуд
забула як сахаров став депутатом?
чому б не замінити депутатів комсомольців-комуністів на Захарова, Свистовича, інших?така влада була б значно ефективніша
тому що замість пікетувати банкову і просити милості в Ющенка можна було б просувати закони і голосувати за них беспосередньо самім
в тебе якась проблема з цим, чому?
чи правозахисники такі лохи шо за них не буде голосувати виборець?
чи Взрада таке відчуждене від народу місце куди кращі люди не попадають? А Лук'яненко ?
2005.02.11 | Пані
Я спjдіваюся. що колись таки добереться сюди Свистович ...
... і пояснить все сам. В нього краше вийде. Або Захаров.Якщо вони стануть депутатами, то вони перестануть бути чистими правозахисниками. Це різні функції. Бо депутат за означенням представляє своїх виборців (мажоритарка), свою партію (партійна система), а не захищає права всіх обездолених.
Сахаров це дуже невдалий приклад. Він з іншої політичної системи.
І взагалі Сивстович - член партії. Яка входить в урядову коаліцію. Яка опозиція? Про що ти?
2005.02.11 | Сергій Кабуд
ну ти пишеш про технічні деталі(-)
2005.02.11 | Пані
Ні, про засадничі.
Каша в головах призводить до каші впоглідах, діях та оцінках. Вже час до професіонального погляду на реалії.2005.02.11 | Сергій Кабуд
засадничі і є техничні хіба це не очевидно?(-)
2005.02.12 | Максим’як
Re: З точки зору психології
З точки зору психології ці особи(маю на увазі комсомольців) переважно не є цілеспрямовано злими. Переважно вони є досить сильними виконавцями. Основний недолік полягає у тому, що серед них функціонує сильне "побратимство", якщо так можна назвати.Проблема "некомсомольців" у доступі до влади полягає у відсутності сильної структурованої парітйної системи у державі, коли у партії готуються і виховуються кадри з молоді. Цей принцип діє у всьому розвинутому світі, коли партія-переможець виборів розставляє свої кадри. Наразі комсомольці займають владні ніші через відсутність конкуренції. Це не означає, що кадрового потенціалу не має, просто він не вивчений і не перевірений на довіру. Тому Ющенко вдався до залучення хоч і чужих, але публічних і прозорих для нього, від кого він плюс-мінус знає, чого можна очікувати.
Візьміть для прикладу будь-яку громадську чи політичну структуру і ви побачите, що там не існує такого поняття, як відділ кадрів, беруть всіх, хто сам прибився, але досить довго тримають на відстані, типу, хочеш - працюй.Пан Нестор добре описував, як його зустріли у штабі, і був досить розчарований тим, як його зустріли.
Ще один приклад, Рибачук і його 300 "спартанців", яких він збирається набрати з вулиці, а мав би вже мати і не 300, а 500, щоб був вибір. При такому підході потрапить у його відомство багато "проходимців", бо знання мов, ще нічого не означає. Серед обдарованих підлюків не бракує.
Ганяти комсу не має змісту, хіба дійсно злісну, коли є докази. Особисто, я їх ніколи не любив і тримався подалі.
2005.02.12 | Сергій Кабуд
я можу сам, особисто і незалежно сформувати уряд
це не перебільшення. Я був парнером placement agency знаходив, фільтрував і влаштовував професіоналів інформаційних технологій, типу того шо наз. програмістами і менеджерами в цій схвері.Це не є чимось занадто важким, якщо звісно є голова на плечах і розуміння критеріїв. От ви пане М. це могли б зробити після недовгого інструктажу.
Коротко описую схемку-
Фаза1. потрібно чітко сформулювати критерії необхідні на посаду. Коротко і зрозуміло.
фаза2. потрібно викласти ці критерії у формі запита-об'яви-звернення
фаза3. потрібно з'ясувати 'аріал' їх існування, топто де ці кандидати є і як до них звернутися шоб дати їм ці запрошення почитати
фаза4. потрібно змотіювати кандидатів щоб вони відповіли шляхом надсилання резюмів і додаткових листів, форма яких(і тих і цих) буде викладена в запиті-об'яві.
фаза5. особисті інтерв'ю з кандидатами. Тут треба троха креативності. Я б порадив відео зьомку, але головне- ваша інтуіція. Якщо людина просто сподобалася, то це 90% 'ЗА'.
фаза6. переговори щодо пропозиції працювати з урахуванням обставин-
компенсація, переїзд, контракт, інше.
Цікаво що на держслужбу знайти легше бо в порівнянні з приватними компаніями там працювати легше і меньша напруга.
Головна ідея- Не Боги бьють горшики.
Ющенко з його кадровою політикою просто непрофесіонал. я б сказав шо він лох, якби не поважав його щиро і відверто.
Доречі чув сьогодні що експерти-фінансисти вважають що ніфіга в наступні 5-10 років ПРИВАТНИХ інвестувань нам не дадуть бо ми шахраї і не реформуємося. Дадуть кредити лише міжнародні банки типу за гарантій їхніх урядів, надурняк. Це я до оцінки низького рівня Ющенківського менеджменту з їх точки зору. 100% співпало з моєю.
Революції не відбулося. Змін теж.
2005.02.12 | Сергій Кабуд
нам бракує системи- в першу чергу
кадри то другорядне чи третьоряднесама фундація системи-
конституція в нас кульгава,
нема незалежної гілки судової влади
і це лише початок нашіх негараздів
а кадри- це майже нічого
2005.02.12 | Максим’як
Re: В умовах режиму яку систему можна було створити?
Як і не можливо було кадрово укомплектовувати партії, тому що вони зразу ж переставали бути кадрами, тобто, втрачали працю і декваліфікувалися і переходили у політику.Нова влада була проголошена 4 лютого 2005.
Пане Кабуд, подивіться, прошу, у календар, який сьогодні день.
2005.02.12 | Сергій Кабуд
якби уряд спирався не на номенклатуру як зараз а на народ
реформи йшли б швидше, Мельниченко вже повернувся а кучма сів за грати до медведчука2005.02.11 | Mykyta
В статті його, в статті (-)
2005.02.11 | Пані
Re: В статті його, в статті (-)
Ну невже хтось думає, що Мартинюк сам не поставить це в статті, якщо вважатиме за потрібне?2005.02.11 | Mykyta
Ну може поскромнічати (-)
2005.02.11 | Пані
Невже неясно?
Він велику статтю на людях обкатує. Чекайте на твір рівнозначний "Феодальній Україні". Комсюкова тема в нього улюблена.2005.02.11 | Сергій Кабуд
Ось цей матеріал має бути на першій сторінці
а то внас там все водянисте якесь і жодного аналізу загроз які ВЖЕ вималювалися і почали розхитувати нашу перемогу2005.02.11 | Хвізик
незнищенний триглавий змій КПСС-КГБ-комсомол (-)
2005.02.11 | Любов
Комсомольці замінили комуністів.
Ось коли й ці вимруть щось принципово зміниться. Мене турбує скільки піонерів серед нинішніх пористів. Бо якщо контролюющий пакет акцій, то до змін далеко.2005.02.11 | Сергій Кабуд
про піонерів - смішно
мене відмовили взяти в піонери, був такий хвакт життяпотім вписали якось позаочі, шоб дитину не ображати
але хріна я той гавлстук носив
не пускали до школи падли
2005.02.11 | Хвізик
а я був у піонерах. і у комсомолі. винуватий (-)
2005.02.11 | Сергій Кабуд
Хе, друже, ну це вже занадто- діти ж були
навіть членство в кпсс само по собі то не є поводом для люстрації на мій погляд. Хоча краще б мати президентом борця-підпільщика ніж комуніста, але це не принципово.принципово не пускати до влади керівників кпсс, кгб-сбу вищого-середньо рівня, ту саму неономенклатуру про яку пише Мартинюк.
Тому проект закону Лук'яненко є доцілним
Мене от що цікавить- чому п.Левко не включив в нього вимогу негайної публікації архівів кгб-сбу-мвс?
2005.02.11 | Майдан
Номенклатурних піонерів не існувало
А от номенклатурні комсомольці були і є зараз на всіх високих постах і позиціях.2005.02.11 | Сергій Кабуд
Нарешті серед нас є люди які не бояться про це писати
уклінно дякую вам п. М.2005.02.13 | stesin
Існували. На рівні обласних, Київської, республіканської організ
організаційз таких номенклатурних піонерів потім і виростали номенклатурні комсомольці.
Насправді, в тому, що з комсомольських секретарів виросли "успішні" (в лапках, бо це успішність в рамках конкретної системи) бізнесмени і посадовці, немає нічого дивного. Туди потрапляли люди шляхом дарвіновського відбору за рядом специфічних ознак (я б сказав, одночасно і моральних, і психофізіологічних), і саме ці наявність цих ознак надала цим людям конкурентної переваги в "нових умовах". В нульовому наближенні, це сплав з підприємливості, ініціативності і безпринципності.
2005.02.11 | юрко
це справді певний феномен.
Можливо, є ознакою певного типу людей, котрі пройшли комсомольську виучку. Вони, коли з'являються в західних країнах, поводяться подібно - намагаються ввійти в організації, створені українською діаспорою, або й самі утворити свої організації. Їм байдуже якого політичного спрямування. Реально, вони інстинктивно розуміють і вважають, що уся діяльність, навіть політична, є виключно на особистому рівні, а не на ідейному чи просто за переконаннями.Тому, вони мають здатність хамелеона - відразу пристосуватися до зміни обставин. Навіть радикальних. В цьому вони віртуози. Можливо, саме за цими якостями відбирали людей в комсомол. Тобто, особисті контакти є їй політичне переконання, їх ідеологія. Завдяким цьому вони отримують потрібний їм статус, чи крісло, чи привілеї. Цих людей легко помітити, вони дуже контакті, бо контактність у їх переконанні є пізнаванням натури того, хто їм потрібен, і вишукуванням в нього слабих сторін, які можна експлуатувати, підтримувати їх.
Їх чомусь називають підлабузниками, хоча, в першу чергу, вони є активні, услужливі, ініціативні і мало-помалу стають "незамінними" людьми в оточенні начальства, що дає їм можливість самим з часом стати начальством. Їх уся діяльність спрямована на отримання статусу "незамінного". Тому й такі живучі і їх не позбудешся.
2005.02.11 | Сергій Кабуд
точно так працюють спецслужби
в совкові часи було так-якщо гебе знало про 'клієнта' шо він їх ненавидить і пошле нахрін, вони ніколи не контактували і не включали в активну розробку
у випадку якщо клієнт мав слабину, чи був члєном кпсс, чи займав іншу посаду чи ще якісь слабкісті,
вони брали його в активну розробку, контактували, тиснули, вимагали, підкупали
2005.02.11 | Мартинюк
Гадаю причина не в особистісних феноменах а в групових .
Я би не зводив проблему до якихось особистих хороших чи нехороших властивостей представників колишнього радянського істеблішменту.На мою думку справа полягає саме в "групових" властивостях посткомуністичної номенклатури, тобто у способах їх взаємодії між собою, і у чіткому протиставленню інтересів та цінностей своєї номенклатурної групи інтересам та цінностям решти суспільства.
Це протиставлення інтересів було сформоване за часів комуністичного режиму. Людині , якій щастило попасти в "номенклатурну обойму" ( термін з часів більшовицької революції) можна було потім не боятися того що її викинуть з неї за проступки, за які рядових членів партії чи безпартійних могли запросто запакувати у тюрму, а то й гірше. Можна було прокрастися, завалити господарську ( але не партійну чи комсомольску) роботу і найбільше що загрожувало б це переведення на таку керівну посаду де здібності були менш потрібні, або не потрібні взагалі. Життя і побут номенклатури були надійно забезпечені і практично не залежали від добробуту решти народу. Аби зрозуміти як це виглядало, можна пригадати вигляд огрядного секретаря Ленінградського обкому партії Жданова в часі блокади - попри масове вимирання леніградців від голоду, останній навіть не схуд.
Ключові суспільні посади формували не просто із членів партії, а тих яким пощастило увійти у вибраний список номенклатури.
В 2000 році, в одному з кабінетів Київради я побачив довідничок телефонів так званої "десятки" - спеціальної телефонної АТС "для начальства", де всі номери були чотиризначними. Найцікавіше що майже 80% абонентів цього списку укладеного у 1987 році співпадали з "новим" списком "державних" телефонів тієї ж АТС 10 ,лише зразка 2000 року. Тому в даному кабінеті користувалися вручну підправленим довідником 1987 року.
Я особисто не вбачаю ніякої загрози від тих чи інших представників радянської номенклатури в якості окремих осіб. Однак як тільки намічаються хоча б мінімальні ознаки "групування" та "купкування" цих цікавих суб"єктів, то виникає неабияка загроза всьому оточенню, а в масштабах країни - всій нації ( політичній звичайно).
Прикладом цього можуть бути так звані "реформи", які відбулися в Україні починаючи з 1992 року. Зрозуміти суть і причини всього того хаосу який стався можна лише усвідомивши що основною метою всіх численних "реформ" було збереження і примноження привілейованого статусу номенклатури в українському супільстві.
В умовах неминучого загального спаду цього можна було досягти лише за рахунок приниження і збіднення решти суспільства - консервація стабільності в окремій частині замкнутої системи означає збільшення хаосу в інших її частинах.
2005.02.11 | юрко
звичайно, маєте рацію,
що справа не зводиться лише до особистих якостей. Просто особисті якості є критерієм, за яким формувалася совковська номенклатура. Що результатом стало протиставлення цієї групи до цінностей решти суспільства, то про цю решту суспільства найменше думалося. Ваш приклад Жданова тому підтвердження.Я не бачу ніякої можливості перешкодити їх "групуванню", бо в основі цього групування є підбір людей за їх особистими якостями, про які йшлося вище - активності, ініціативності, але й особистої відданості. Тобто, полягаючи на таких людей завдяки їхнім якостям, утворюється середовище, в якому вони "кучкуються" і стають загрозою для суспільства. Адже їх ініціативність, активність і, скажемо так, бульдозерність, є абсолютно необхідними якостями для того, щоб завдання було виконане. Просто, в процесі відбору таких людей на посади не враховується (бо не існує такого механізму) їх особисті переконання - на те, що вони говорять про свої переконання, можна не зважати, сьогодні вони мають одне переконання, завтра цілком протилежне.
І не вдасться замінити їх справді ідейними людьми. Ідейні, як показує практика є часто гірші, ніж "комсомольці". Бо ідейність забирає почуття здорового глузду і міри. Ідейність стала синонімом тупості й ідіотизму. Подивіться, в що перетворилися "демократи" ранньої пори постсовка. Тобто, ті ж ідейні, нездатні самі займатися втіленням поставлених завдань, стали покладалися на якості "комсомольців". Ну, й відомо з якими результатами.
Я припускаю, що середовищем, з якого могли б прийти люди з потрібними якостями, але які не зводитимуть свою роботу до результату діяльності комсомольців, буде малий і середній бізнес. Саме ці бізнеси виховають з часом менеджерів з якостями, подібними до "комсомольських", але без їх хамелеонщини. Бо в бізнесі цінується ініціативність, працездатність і активність, але відданість не особі, а справі без ідіотичної заідеологізованості.
2005.02.12 | Майдан
В бізнесі підготовано безліч прекрасних менеджерів.
Цивілізований світ обходиться без корпоративних тусовок колишніх компартфункціонерів. Невже ми не можемо так само ?Врешті є таке поняття як "сімейність" - ніде у світі попри демократію не заоохочують роботу членів сімї в одній управілнській структурі.
2005.02.12 | Максим’як
Re: це справді певний феномен. Зовсім ні. продумана система вихо
Це досить сильна система виховання. А з усім іншим, сказаним Вами, я згоден.2005.02.12 | Пані
Яка там система виховання... Це система подвійних стандартів
... закладена функціонально.Комсомольська номенклатура отримувала гроші та матеріальні блага (менші ніж компартійна, але більші ніж прості люди) за те, що вони робили щось відмінне або протилежне декларованим задачам.
І що з таких людей може в результаті вийти? Система подвійних стандартів.
Вони і в бізнесі досягали успіхів тільки тому, що звикли існувати в системі подвійних стандартів, і їм легко було існувати в системі створеній старшими товаршами.
2005.02.12 | Сергій Кабуд
Тигіпка взялу в сукомольську номенклатуру після того як він
"відпрацював" своє в "колективній" гомосексуальній оргії2005.02.12 | Хвізик
як ти знаєш?(-)
2005.02.12 | Сергій Кабуд
не пам'ятаю де вперше почув, -
у Київі десь у 85му про звички сукомольських начальників багато хто знав. От і сьогодні одна дуже приємна особа(вона серед нас) підтвердила що те саме відбувалося і в ще одному південному місті.Конкретно про цього фруктика я чув вже у 90і від 'інформаторів' з сукомольських кіл. В нас є свої джерела.)))))
А хіба це не є типу широко відома історія?
Особисто я переконався що це правда послухавши як той тигіпко говоре.
В його голосі є спеціфічні нотки які властиві цій меньшині, ти мав це тут в штатах чути, наприклад на Хавард Стьорн шоу це багато разів проганялося.
Доказів звісно немаю, бо в їх збіговиськах участі не приймав, а то б засняв на відео.
За певну суму гаману думаю можна знайти і фото і аудіо і відео. таке завжди фіксувалося з метою подальшого шантажу
2005.02.12 | Хвізик
Re: не пам'ятаю де вперше почув, -
я не вважаю ці речі неймовірними.гомів вообще багато, а в нас це збочення завжди експлуатувалося кгб. було кримінальне покарання. знімали на відео, шантажували, примушували до співпраці, затягували ув органи, а тепер ці "кадри" виявилися досить зручними для керування державою, тобо для маніпуляції її керівництвом
2005.02.12 | Сергій Кабуд
можемо дати об'яву шо купуємо відео з тигіпкой(-)
2005.02.12 | Хвізик
там гроші великі заломлять. хоча. вмілі руки на такому і заро
заробити можуть.будемо тигипку погрожувати, що тимошенчиці запис віддамо. хай нам башляє
2005.02.13 | stesin
Певне він їм в ту сауну водку підносив.
Кабуд троляка кончєний і несе повну маячню. В совіцькій номенклатурі гомосексуалістів на дух не терпіли, як і євреїв. Навпаки, штат комітетів комсомолу спеціально комплектувався молодими симпатичними функціонерками (яких також добирали на предмет відсутності комплексів і моральних перешкод), які "обслуговували" і бонз, і просто веселі комсомольські "посиденьки" по закритих саунах.2005.02.12 | Максим’як
Re:Не потрібно сприймати "виховання" тільки з позитивним змістом
Пані пише:> І що з таких людей може в результаті вийти? Система подвійних стандартів.
Я не заперечую, що система подвійних стандартів була одною із надбаних рис. Подвійні стандарти там розвивалися за принципом сучасних релігійних сект, але це тільки одна із надбаних рис характеру.
> Вони і в бізнесі досягали успіхів тільки тому, що звикли існувати в системі подвійних стандартів, і їм легко було існувати в системі створеній старшими товаршами.
У бізнесі вони досягали успіху, за тими самими принципами, що і євреї досягли в Україні (зрозуміло, що тут потрібно ще і комерційна жилка у характері):
1. Це доступ до легкого стартового капіталу, на порядки перевищуючого стартові капітали головної маси конкурентів. Комсомольцям передавалися партійні каси, кошти підприємст, заводів, кредити, приміщення. Євреї мали нагромаджене за часи "радянської торгівлі і будівництва" золото, коштовності, долари, а також доступ до західних брудних єврейських грошей, які легко позичалися для відмивання в Україні.
2. Зв"язки і середовище взаємної довіри. Комсомольці - номеклатурна довіра, телефонне право. Євреї - принципи мафії чи сектанства, стабільна система відсотків і гарантій.
3. Система охорони бізнесу. Комсомольці вдалися до використання кагебістських і міліцейських дахів. Євреї спиралися на хабарництво силовиків і купівлю відверто кримінального елементу.
Ось і вся формула успіху.
Зрозуміло, що довго і незалежно ці дві лінії існувати не могли і зрештою єврейська взяла під контроль комсомольців. В основному, завдяки кращих знань психології та різних людських слабостей.
Поява комсомольців у рядах нинішньої влади, а раніше у опозиції, просто пояснює їхній бунт проти єврейського панування над ними. Комсомольці були поглинуті євреями - фактично потрапили у рабство. Але маючи потенціал, вони шукали шляхи його втілення.
Повертаючись до Вашого головного зауваження про подвійні стандарти,
не є гарантовано, що котрийсь із їхніх стандартів є сьогодні загрозою для втілення планів президента Ющенка.
Я думаю, що Ющенко не хоче ризкувати і переводити всю владу на інші рейки і повністю передавати владу у руки переможців виборів, оскільки дуже висока ймовірність провалу роботи і, отже, провалу виборів 2006. До цього місця дуже пасує приклад львіського мера Буняка. Як мер він є кращий всіх попередніх, але він брутально критикується, причому, досить вміло із знаннями його психіки. він постійно збивається з темпу праці, бо для нього є тяжкою травмою коли його обзивають злодієм, бо, по-перше, це неправда, а по-друге, він все життя провів із мільйонами і йому тяжко було боротися із тою спокусою не вкрасти, може і ще й нині. Якщо до влади зараз прийде, хоч 20-30% осіб подібних до Буняка, то провал гарантований на виборах 2006 року. Скажіть через рік, наприклад, Луценку, що він є злодій і побачите, що його реакція буде такою самою, як і Буняка, він не зможе нічого крім емоцій видати і буде дискредитувати своєю поведінкою всю владу. А назвати його злодієм буде елементарно - досить йому пересісти на якусь солідніше авто.
2005.02.12 | Сергій Кабуд
Ющенко сам боїться 'переможців' бо послідовні реформи
легко можуть привести і до його власного програшу іншим більш ефективним і демократичним силам які у випадку їх залучення до управління швиденько залишать номенклатуру поза бортом через те шо номенклатура неефективна, більше того навіть верхівка уряду виявиться неефективною а самі лідери гіршими ораторами, менеджерами, управлінцями за нових людей які не працювали роками в структурах влксм-кпсс-урядукучми, навіть за кращіх з нихЦе елементарна боротьба за сбереження власного впливу і влади з боку теперішніх урядовців. Але досягається це за рахунок того що народ довше пробуде в злиднях
2005.02.12 | Максим’як
Re: Чесно, тоя нічого не зрозумів з того, що Ви написали
Сергій Кабуд пише:> легко можуть привести і до його власного програшу іншим більш ефективним і демократичним силам які у випадку їх залучення до управління швиденько залишать номенклатуру поза бортом через те шо номенклатура неефективна, більше того навіть верхівка уряду виявиться неефективною а самі лідери гіршими ораторами, менеджерами, управлінцями за нових людей які не працювали роками в структурах влксм-кпсс-урядукучми, навіть за кращіх з них
>
> Це елементарна боротьба за сбереження власного впливу і влади з боку теперішніх урядовців. Але досягається це за рахунок того що народ довше пробуде в злиднях
Вибачайте, Сергію, але це повна нісенітниця у такій формі, як Ви виклали. Може сти мали що інше на думці.
Де ті інші демократичні сили? Комуністи чи що? Назвіть їх мені.
Яких реформ боїться Ющенко? Реформи економіки, територіально-адмінстративної, держапарату, реформи силових відомств?
Ось прочитайте:
УРЯД ТИМОШЕНКО ЛІКВІДУВАВ 14 ОРГАНІВ ВЛАДИ. ПОДАТКОВУ І МИТНИЦЮ ЗАБРАВ ПИНЗЕНИК
www.ПРАВДА.com.ua, 12.02.2005, 14:55, оновлено 16:29
Кабінет міністрів ліквідував 14 органів влади, які тепер будуть представлені департаментами в складі міністерств.
Про це заявила після засідання уряду прем’єр Юлія Тимошенко.
Серед установ, які ліквідовано:
- Держкомітет з питань подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, який увійде до складу Міністерства надзвичайних ситуацій
- Держкомітет енергозбереження
- Державна авіаслужба
- Держкомітет природних ресурсів, який увійде до Міністерства охорони природного середовища. За словами Тимошенко, при старій владі комітет було виділено, „щоб зловживати при видачі ліцензій на видобуток нафти і газу”. „Сьогодні цей комітет знову повернутий в міністерство і взятий під жорсткий державний контроль”, - сказала Тимошенко.
- Держкомітет з експортного контролю
- Держкомітет з будівництва і архітектури
- Державний департамент виконання покарань, який буде введено в систему Міністерства юстиції. За словами Тимошенко, система тюрем має перетворитися „з репресивної на правову”.
- Держкомітет релігій. „Не може держава регулювати ці стосунки”, - сказала Тимошенко.
- Держадміністрація з питань туризму, яка, як сказала Тимошенко, відійде до Міністерства економіки
- Держкомітет спорту, який введено до складу Міністерства з питань сім’ї та молоді. За словами Тимошенко, нова назва міністерства – з питань молоді та спорту
- Держкомітет з питань ветеранів, який відійде до Міністерства праці та соціальної політики
- Держспоживстандарт. „Там різні ліцензії за гроші продавалися, а тепер це буде в системі Міністерства (економіки)”, - сказала Тимошенко
Серед органів, які ліквідовано, Тимошенко назвала „НКЦ”, однак не розшифрувала цю абревіатуру. Загалом Тимошенко перерахувала 13 органів, які ліквідовано, однак на самому початку сказала, що така доля спіткала 14 відомств.
За словами Тимошенко, ще 12 комітетів „продовжують реформуватися і поступово будуть введені до складу міністерств”.
Тимошенко також сказала, що поруч із ліквідацією органів влади вирішено, що "як окремі структури" залишаться:
- Держкомітет житлово-комунального господарства
- Укравтодор
- Державна податкова адміністрація
- Державна митна служба
- Держкомітет матеріальних резервів
- Держкомархів
- Головне управління держслужби
Також, за словами Тимошенко, після реформи "залишаться структури, які можна віднести до публічних регулюючих органів та органів безпеки":
- Держкомітет статистики
- Державна прикордонна служба
- Вища атестаційна комісія
- Антимонопольний комітет
- Нацкомісія з регулювання зв’язку
- Нацкомісія з регулювання енергетики
- Фонд держмайна
- Держкомітет телерадіомовлення
- Держатомрегулювання
- Держкомітет фінансового моніторингу
- Пенсійний фонд
- Служба безпеки України, яка буде розділена на розвідку та бюро розслідувань.
За словами Тимошенко, після завершення "буде повністю прибрана вся комерція з виконавчих гілок влади". "Система виглядатиме зрозумілою, чіткою і керованою", - сказала вона.
Тимошенко сказала, що ці зміни вступлять в дію з підписанням указів президента, проекти яких було завізовано на Кабміні. В указах також дано доручення внести зміни до деяких законів щодо підпорядкування органів влади.
„Після підписання указів ми взяли тиждень на доопрацювання проектів законів”, - сказала Тимошенко.
За словами Тимошенко, вирішено, що Державна податкова адміністрації та Державна митна служба будуть підпорядковані Мінфіну, а Держрезерв і Держкомпідприємництво – Мінекономіки.
До того ж, за словами Тимошенко, вирішено, що у всіх міністрів та голів обласних і районних держадміністрацій буде один перший і три простих заступники.
Тимошенко сказала, що неприпустимо, коли „на сьогодні в деяких міністерствах є по 16 заступників”.
"Українська правда"
---------------
Ну, що, прочитали? Держава первертається повністю на виворіт і ніхто не думає, що "облажається" перед народом. А Ви кажете, боїться.
Особисто йому, Ющенку, вже не має чого боятися - на ньому вже печать долі стоїть і все, що він може поганого зробити, то вмерти раніше і не зробити задуманого.
2005.02.12 | Сергій Кабуд
демократичні сили це- ви друже Максим'як і інші прості люди
які не нажилися як пінчукивідповідь та сама що на питання чому ющенківське оточення категорично відмовилося сотні разів співпрацювати з активістами знизу, але щедро профінансувало Пору касківа, яка з самого початку була створеня як фальшивий партизанський загін для розкладення руху зсередини, пам'ятаєте ви ще у 2001р мені пояснювали як саме нквд проводило такі операції.
Оце і є. Трагедія перетворилася на фарс
2005.02.12 | Максим’як
Re: Який Свистович? Який я? Це як у Райкіна - ми.
Коли б я займався політикою, то не сидів бавився б у інтернеті, а був десь вже призначений на посаду. А Ви б мали підставу сказати, що призначають не відомо кого.Через півроку вся Україна буде демократична, тоді виходить потрібно придумати мірило демократичності, шкалу на 12 балів чи що?
За цим звертайтеся до Іляшкевича, Шуфрича, Медведчука і Березовського, які вже заявили, що збираються перевіряти Ющенка на міру демократичності.
2005.02.12 | Сергій Кабуд
мені інколи не віриться що це Максим'як пише
звідки ви знаєте шо буде за півроку?чому ви так вірите цим камуністам?
Україна в ТАКІЙ ВЕЛИЧЕЗНІЙ дупі що з темпами реформування коли замість людожерів призначають камсамольців пограбувавших троха меньше за перших ми можемо за півроку втратити державність шляхом поглиблення відставання від західної цивілізації і силового приєднання до Росії.
2005.02.13 | stesin
Саме виховання і добору. Непридатних не брали або відсіювали. (-
2005.02.13 | stesin
Точно так! Це - результат дарвіновського добору. (-)
2005.02.11 | Andrij
Цікавий аналіз (-)
2005.02.12 | Максим’як
Re: Найпростіший шлях - це люстрація, але вона об"єктивно,
Найпростіший шлях - це люстрація, але вона об"єктивно, за станом на 1990 рік вже неможлива.Зараз більш важливе питання люстрація корупціонерів.
2005.02.12 | Горбань
Чекаймо нової доктрини
Пана Кременя я не знав до пори до часу. Для мене показовою була катавасія, затіяна з обговоренням і затвердженням т. зв. Доктрини освіти України в 1999 році. Спершу пару зовсім дубових компартійних кумплів Кременя зліпили огидну смердючу рибу «епохального документу» цілком в стилі брєжнєвських п’ятілєток. Тоді був затіяний колосальний шум, залучені міжнародні експерти, до речі за грошики вуйка Сороса, щоб цю рибу позолотити. Їм смердюча риба не сподобалась і за пару місяців оперативно були пропрацьовані кілька напрямків, у яких дійсно Україні пропонувалось реформувати освітню галузь. Крім того, пропозиції збирались по регіонах і в наукових установах. Оцінки проетку Доктрини в переважній більшості були від «цілком змінити» до «не можна приймати». Нарешті з величезною помпою проведений багатотисячний пропагандистський з’їзд освітян. На з’їзд делегатів відбирали за спеціальними квотами за принципом «Щоб чого не ляпнули». І справді в ряди делегатів жодна нормальна особа не просочилась. В результаті «ляпнули» самі організатори – Доктрина була затвердженя практично без поправок у первісному варіанті! Без змін, без європейських експертних висновків! За бреєжнєвським стандартом.Мене і моїх друзів цікавив лише один аспект – реформування освіти для дітей з особливими потребами. Ми дали обгрунтовані пропозиції, як і інші робочі групи. Однак і ми, і всі інші могли переконатися, що Кремень з помічниками організував цю фігню з Доктриною щоб похвалити миле кучмонавтам світле минуле: “радянська система освіти, успадкована Україною, була... розвиненою, ...базувалась на засадах соціальної рівності, забезпечила... добрий розвиток та високий суспільний статус... наук, ...високий рівень навчання”. І тому “вона була на той час одною з самих відповідних в світі щодо вирішення проблем рівного доступу до якісної освіти”.
Автори Доктрини цілковито зігнорували багатотисячну категорію дітей, які ще й досі, за старим совєтським підходом «не підлягають навчанню». Хоча в світі поняття «доступність освіти» включає передовсім саме цих дискримінованих дітей. То де ж були увесь цей час діти з особливими потребами? Вони що, з Місяця раптом впали на нашу доступну-предоступну освіту? Чи вони не утримувались в інтернатах, як у тюрмах, у віддалених місцевостях, подалі від людських очей? Мабуть шановним експертам невідома практика утримання розумово відсталих дітей і підлітків у психлікарнях разом з психічно хворими людьми лише на тій підставі, що раніше їх ніхто не навчив соціальним навичкам та самообслуговуванню. А повна денаціоналізація мільйонів молодих українців? А ГУЛАГи? Там теж була відповідна освіта? А престижні, ще більш престижні і взагалі закриті для простих смертних спеціальності у ВУЗах?
Тому, підсумовуючи сказане, якщо припустити, що цього пана Кременя пан Зінченко взяв для розробки чогось на зразок Доктрини розвитку України у ХХІ столітті – у мене нема сумніву:
1) пан Кремень зуміє організувати написання будь-якого помпезного «державотворчого» документу у брєжньовському стилі
2) пан Кремень зуміє організувати наскільки масове, настільки ж і липове «всенародне обговорення»
3) буде організовано, проплачено (на західному рівні, не зі своєї кишені) і успішно проігноровано міжнародну експертизу
4) все це додасть тому ж пану Кременю лишніх балів а може й орден, що в котрий раз підтверджує – у нашій країні дещо не тоне! Ура таваріщі!
2005.02.12 | Сергій Кабуд
а потім те саме повторять скрізь по міністерствах іншіх галузь(-
2005.02.11 | DADDY
Re: а шо? може і влксм поновлять?
Хвізик пише:> а на креміня є який компромат (крім того, що був членом 0)?
А як же ж!
А всі ті злодійські порушення виборчого законодавства під час виборів, що зафіксовані у навчальних закладах?
А агітація за Ящура у вузах?
А щоденники з портретом ТОМУЩО?
А студенти звільнені з вузів?
А об"єднання університетів у Сумах?
А взагалі це що: нові обличчя у владі?
Потрібно пікетувати АП! Хай Кремінь іде геть з влади! Ні новій номенклатурі !
2005.02.11 | Хвізик
Дадді мене переконав. Креміня - на 3 букви(-)
2005.02.11 | Сергій Кабуд
кремінь має бути арештований(-)
2005.02.13 | stesin
Маю підозру, що феномен Кременя має ось яке пояснення.
СДПУ(о) була не зовсім монолітною, і Кремень належав до числа однодумців саме Зінченка, а не його, гмм, опонентів.Отже припускаю, що зіграв свою роль особистий зв'язок Кременя і Зінченка, а зовсім не які б то не було ділові якості і т.ін.
2005.02.11 | krot
Свечку не держал, но...
...вроде неравнодушен к молоденьким юношам, но нынче это наверное даже и не "минус", в свете привыкания к европейским нормам)))2005.02.11 | dytyna
Re: Кремень – перший заступник Зінченка?
Стаття написана за часів Кучми-1, публікувалася в "Універсумі" і "Розбудові держави". Діячі ті самі - чи змінився їхній погляд на світ? Як же люстрація? Як же старі обличчя?Куди нас веде президентська команда?
Анатолій Свідзинський
У математиці поширений метод доведення теорем від супротивного. Він полягає у тому, що твердження, яке хочуть довести, змінюють на його заперечення і після того логічним шляхом доходять до суперечності із засновком теореми. Як тільки цей факт виявлений, теорема доведена у рамках звичайної аристотелівської логіки, де чинний закон виключеного третього.
Аргументуючи на користь тої тези, що в теорію і практику розбудови незалежної України має бути покладена національна ідея, принципи націоналізму [1-5], я знехтував можливістю доказу від супротивного, надаючи перевагу конструктивним аргументам, а також посилаючись на практику розбудови незалежних держав в інших країнах світу. Ця прогалина була заповнена керівником служби Президента України з питань гуманітарної політики Василем Кременем у статті ''Росія—Україна—Білорусь: чи можливий східнослов'янський трикутник?'' [6]. Щоправда, автор відкидає націоналізм і національну ідею не з вищезгаданих міркувань техніки доведення, а з переконання у їх непотрібності. Він, скорше за все, вважає національну ідею чимось таким, що відвертає увагу від реальних проблем і притаманне лише окремим мрійникам. І природно доходить до логічного висновку про те, що ''зберегти державність... буде вкрай важко, якщо й взагалі можливо''.
Висновок формально правильний. На жаль, дальшого кроку п.Кремінь не робить. Цей крок слід зробити і чітко усвідомити, що націоналізм, національна ідея — необхідна передумова успіху процесу державотворення, що державний діяч, який розраховує побудувати державу без цих засадничих елементів, будує її на піску. Негативний результат, отриманий п.Кременем, мав би стати для нього стимулом до перегляду основних переконань у національному питанні і проблемі державотворення. Однак стаття свідчить, що цього не сталося, і це прикро, бо йдеться про нині вже елементарні речі.
Справді, світова наука максимально об'єктивно дослідила націоналізм і визнала його потужною рушійною силою людського поступу протягом останніх 200 років. Такого висновку дійшли знані науковці Заходу Ісая Берлін (лауреат Нобелівської премії), Джон Армстронг, Ентоні Сміт (професор Лондонської школи економіки). (Називаю тих, чиї праці вийшли у перекладі українською мовою). Слід підкреслити, що в українській націології ці проблеми розглянуті не гірше, а в багатьох відношеннях суттєво глибше. Маємо, наприклад, праці Юліана Вассияна, у яких на глибокій філософській основі розв'язане дуже важливе питання про співвідношення інтересів особи і нації. Але, на жаль, вітчизняних пророків у нас знають гірше, аніж закордонних.
Що ж до практики розбудови незалежної держави, то з відомих причин ми сильно відстали. Європейські нації, які раніше чи пізніше цю проблему для себе розв'язали, зараз мають потужну економіку, розвинену цивілізацію, а матеріальний добробут населення досягнув, на мою думку, навіть занадто високого рівня. Варто зауважити, що на перший погляд може уявлятися, ніби націоналізм у цих процвітаючих країнах якось відійшов у тінь суспільного життя, але його так само не помічають, як не помічав мольєрівський герой, що говорить прозою. Як тільки на обрії виникають потенційні загрози, ці нації одразу згадують про націоналістичні засади свого державного буття. Непомітність націоналізму у розвинених країнах пов'язана з добре налагодженою і чіткою роботою механізму безперервного відтворення тих чинників, які підтримують національний тонус суспільства. Говорячи про це, Сміт зазначає: "Сьогодні цього досягають завдяки обов'язковій, стандартизованій системі масової освіти, за допомогою якої державна влада сподівається прищепити вірність нації і самобутню однорідну культуру; саме цій діяльності більшість урядів, перебуваючи під впливом націоналістичних ідеалів культурної автентичності та єдності, віддаються з великим завзяттям"[7]. Але це ще далеко не все. Наприклад: "Використовуючи символи — прапори, монети, гімни, однострої, пам'ятники й церемонії, — членам нагадують про їхню спільну культурну спадщину й культурну спорідненість; чуття спільної ідентичності й належності покріплює й надихає їх. Нація обертається на гурт «натхненних вірою», спроможних долати труднощі й перешкоди"[7]. Наведені цитати дають уявлення про засоби, до яких вдаються для втілення національної ідеї у сучасних державах, і, очевидно, не залишають сумнівів у національному характері цих держав. Додам, що в них, попри всю демократію і лібералізм, рішуче і невідворотно використовується вся сила закону у відповідь на будь-які спроби підірвати державні інтереси, не допускається легальне існування організацій, які б проголошували своєю метою знищення державної незалежності, глумилися б над державними святинями і символами, зневажали б мову провідної нації тощо.
Чи не разючий контраст із сучасною Україною, в якій уряд не реагує на подібні дії, а серед парламентарів знаходяться й такі, які їх ініціюють?
Одразу відведу стереотипне заперечення, що, мовляв, Україна не є державою моноетнічною. Зараз практично всі нації-держави не є моноетнічими. Останніх, за оцінками соціологів, не більше 10 відсотків. Нявність національних меншин аж ніяк не перешкоджає національній монолітності. Та й націю розуміють нині не стільки як етнічну, скільки як державну, політичну єдність. Таке розуміння відбито і в програмі Організації Українських Націоналістів, де записано: "Держава — спільне добро всіх її громадян".
Звичайно, усвідомлюю, що і Василь Кремінь, і деякі інші люди в Україні все ще більшою чи меншою мірою перебувають під гіпнозом радянської пропаганди, яка намагалася створити надто страшний образ націоналіста. Однак дорослі люди не можуть поводити себе як та дівчинка, яка намалювала злого собаку і заплакала, бо, бачте, злякалася його. Кумедність цього психологічного ефекту підсилюється тим, що видатних націоналістів деяких інших країн та ж пропаганда подавала як героїв національно-визвольної боротьби проти колоніалізму.
Перейдімо тепер до розгляду основних положень статті п.Кременя. Автор розпочинає її з кількох тез, які виглядають як постулати, що їх накидають читачеві у розрахунку на безумовне прийняття. Отож, думка останнього мала б автоматично обертатися у певних заданих автором рамках. Однак усі ці тези, крім одної, яка констатує факт розпаду СРСР і виникнення нових держав, виявляються або неприйнятними, або вельми неоднозначними. Так, читача поважно попереджають, нехтуючи загальновизнаною суверенністю України і Білорусі, про те, що вони входять у "сферу особливих інтересів Росії" (з посиланням на заяви самого Бориса Єльцина). Ці "особливі інтереси" автор вважає обгрунтованими такими обставинами: 1) етнічною, культурною та духовною близькістю, "багатовіковою спільною історією", "традицією спільної державності"; 2) наявністю мільйонів етнічних росіян на території України і Білорусі; 3) роллю цих країн для Росії як "своєрідних" (?) воріт до Європи. Отже, "обгрунтування" сформульоване, але у чому ж полягають ці "особливі інтереси", не говориться. Дещо дивним виглядає вжитий спосіб обгрунтування. Певен, що автору добре відомо про існування мільйонів українців на території Росії, то, значить, Україна може заявляти про своє особливе зацікавлення Росією як такою, а не лише виявляти нормальне піклування щодо російських громадян української національності? Шлях до Європи пролягає для Росії не тільки через Україну, але й через Польщу. То чи стає через це Польща областю інтересів Росії і в якому все ж таки сенсі? Україна потребує контактів не лише з європейськими, але й азійськими країнами: Японією, Китаєм тощо. Чи правомірно розглядати Росію як "своєрідні" ворота до цих країн? І знову ж, що з цього випливало б? Світ нині тісний, і, безумовно, кожна країна, що прагне до відкритості, потребує взаємин з іншими. Цивілізовані способи розбудови таких взаємин добре відомі. То на що ж натякає п.Кремінь?
Хотів би обміркувати це, називаючи речі своїми іменами, тобто уникаючи евфемізмів типу "традиція спільної державності", який насправді дуже просто розшифровується як кількасотлітнє поневолення України, а щодо Росії означає звичку панувати на чужій землі. Не відчуваю жодної поваги до такої "традиції". В нашу добу краху тоталітаризму та колоніалізму дедалі більше людей усвідомлюють, що подібні "традиції" треба відкинути і прийняти новий стан речей не на словах, а на ділі. Щодо так званих "сфер особливих інтересів", то, маючи певний історичний досвід, можемо також належно оцінити, що стоїть за цим зворотом. Пригадую, що після укладення договору про ненапад між Гітлером і Сталіном у нашому шкільному обігу з'явилися радянські географічні карти, де території деяких європейських країн були зафарбовані кольором, дещо світлішим від традиційно коричневого кольору Німеччини. Там було написано: "Область государственных интересов Германии". У цю область потрапляла й частина Польщі, окупована гітлерівськими військами. То, може, деякі державні діячі Росії вже замовляють карти з аналогічними написами для російських школярів? Можна, однак, сподіватися, що твердження про "особливі інтереси" є скорше політичними мріями, хоч мріями, безумовно, небезпечними. Відомо, що однією з таких нав'язливих мрій було багатолітнє марення Росії щодо оволодіння протоками Дарданелли та Босфор. Знову ж таки перед війною радянська історична наука пояснювала школярам, що особлива зацікавленість цими протоками була проявом загарбницької політики російського царату. Однак пізніше в СРСР ця зацікавленість знов відновилася, бо, мовляв, ці протоки могли б стати "своеобразными воротами для нашей Родины".
Втім, не все "проходилося" у школі. Лише нещодавно я дізнався про секретні доповідні записки надвірного радника Петра Бадмаєва цареві Миколі II про таку цікаву для Росії сферу, як Тибет, Китай і Монголія (уявіть собі — разом узяті!). Перша записка називалася "О присоединении к России Китая, Тибета и Монголии", у другій доповідній той самий автор подав і обгрунтування, яке щодо Тибета звучало так: "Тибет, как самое высокое плоскогорье в Азии, господствующее над азиатским материком, непременно должно находиться в руках России". Зауважу, що це писалося наприкінці XIX століття. І невідомо, чим би завершилася ця писанина, якби не велика історична подія — поразка Росії у війні з Японією (1904 р.), після чого "зацікавленість" Росії названими територіями раптово і надовго пропала. Отже, людству добре знайомі подібні "особливі зацікавлення" Росії разом з їх "обгрунтуваннями": історичними, економічними, демографічними, культурними і навіть топографічними, як у випадку з Тибетом.
Суттєве питання, яке виникає нині, — це питання про обгрунтованість надій в Україні на те, що Росії можна довіряти. Чи є підстави вірити в те, що гарантії безпеки і територіальної цілісності України, дані Росією, будуть нею дотримані? Чи не заховані для України загрози у лінії на тісне економічне зближення з Росією, лінії, підтримуваній п.Кременем? Для відповіді на це питання немає інших шляхів, як 1) аналіз характеру стосунків України з Росією у минулому, 2) аналіз стосунків Росії з іншими країнами світу, 3) аналіз змін в її внутрішній і зовнішній політиці після розпаду СРСР, а також тенденцій і напрямків її майбутньої еволюції.
Щодо минулого, то воно гранично ясне. Росія виявила себе у світі як феномен справді винятковий, ні з ким і ні з чим не зрівнянний. Починаючи з 1462 року і кінчаючи (дата дещо умовна) 1914, царська Росія збільшила підвладну територію у 1000 разів, цебто, як видно з простого перерахунку, поглинала щорічно протягом майже півтисячоліття по території, приблизно вдвічі більшій, ніж територія Кримського півострова. Територіальна експансія супроводжувалася мілітарним насильством, підступом, підкупом, депортаціями. За цей період сотні малих народів з їх самобутніми культурами стали жертвами етноциду та лінгвоциду. Більші народи були насильницьки об'єднані у величезну імперію завдяки потужній військовій і жандармській системі, існування якої стало на заваді розвитку політичної свободи в імперії, а її утримання лягло важким тягарем також і на плечі російського народу, приреченого на злидні і духовне виродження. Ця штучна наддержава, створена без урахування культурних, економічних, географічних та історичних відмінностей загарбаних країн, негайно розвалилася, коли внаслідок лютневої революції апарат насильства перестав функціонувати. Але Російська імперія була реанімована і підживлена комуністичним різновидом месіанської ідеї і в її більшовицькій реалізації стала реальною загрозою існуванню людству після оволодіння ядерною зброєю. Низка злочинів, скоєних СРСР, занадто довга, аби її тут наводити. Згадаю лише накинуті країнам Центральної і Східної Європи, а також деяким іншим країнам світу режими так званої народної демократії, придушення опору цим режимам у Східній Німеччині, Польщі, Угорщині, Чехословаччині, міжнародний тероризм, військову авантюру на Кубі та в Афганістані. Що ж до "радянських республік", то в них злочини комуністичного режиму поєднувалися з національним пригнобленням та зросійщенням. В Україні, яка чинила найупертіший спротив колективізації та збройний опір більшовизму та нацизму, через серію голодоморів, постійний терор, хвилі етноциду, лінгвоциду та геноциду було винищено близько третини населення, зруйноване сільське господарство разом з культурним субстратом нації — селянством, знищені творці та носії елітарної культури разом з багатьма культурними цінностями, а економічному розвитку був наданий антиекологічний і суто колоніальний напрям, сформована залежність економіки від союзної, насамперед російської, пограбовані природні ресурси. Отже, минуле не дає ніяких підстав для оптимістичних прогнозів щодо майбутнього.
Зауважимо, до речі, що радянська пропаганда висунула тезу, яку підтримує і п.Кремінь, про велику цивілізаторську заслугу СРСР у об'єднанні українських етнічних земель в одну державу УРСР. Цілком очевидно, що комуністична імперія переслідувала при цьому не інтереси українського народу, а свої власні. Ці землі, їх населення і ресурси поступили у повне розпорядження Кремля, як і вся територія фіктивної держави УРСР.
До цього пропагандивного міфу п.Кремінь додає ще один, наскільки мені відомо, новий, не менш химерний, нібито однією з причин розпаду СРСР була "так звана радянська федеративна демократія, яка ніби від самого початку заклала лінії державних розломів на випадок краху центральної влади та загальнонаціональних стримуючих механізмів". Дивовижним у цій фразі є словосполучення "радянська федеративна демократія" — яскравий приклад оксюморона (поєднання в одному вислові взаємно виключаючих понять). Ще кумедніше звучить вираз "загальнонаціональні стримуючі механізми". Стримуючі — кого чи що? СРСР? В такому разі загальнонаціональні — якої ж нації? Невже ж "новой исторической общности людей — советского народа"? Це вже зовсім по-сусловськи. Насправді вся ця гра в національні республіки має цілком раціональні пояснення. На початку 20-х років радянська влада була ще надто слабка, отож, аби відновити російську імперію у нових шатах, їй довелося піти на тимчасові поступки пробудженим народам імперії і не тільки визнати національні республіки (звичайно, під проводом маріонеткових урядів типу харківського), але й проголосити політику так званої коренізації. Остання, однак, дедалі більше набирала суто провокаційного характеру: дати змогу виявити себе національній еліті, щоб тим надійніше винищити її. Ліквідація будь-яких функціональних ознак самостійності одночасно супроводжувалася збереженням бутафорських атрибутів цілком позірної державності. Комуністичні майстри тут могли б позмагатися з самим Григорієм Потьомкіним. Разом з тим, декларуючи піклування про "національну за формою та соціалістичну за змістом" культуру, влада нещадно придушувала найменші прояви національної самосвідомості, тавруючи як вияви буржуазного націоналізму навіть найневинніші з них (як от вірш Володимира Сосюри "Любіть Україну" або, якщо хочете неукраїнський приклад, книгу Олжаса Сулейменова "Аз и я"; автори були звинувачені відповідно в українському і казахському буржуазному націоналізмі). Отже, якщо і говорити про заздалегідь заготовлені "лінії розломів", то хіба що в гумористичному плані, маючи на думці, що хитруни-конструктори СРСР у своїх намаганнях обдурити історію перехитрували самих себе.
Говорячи про розуміння п.Кременем причин розпаду СРСР, необхідно визнати надзвичайну однобічність його точки зору на цю подію. Він вважає, що "радянська система виявилася нездатною адекватно відреагувати на виклики постіндустріального суспільства, яке народжувалося на Заході," і що "саме в цьому, соціально-економічному плані (а не чисто загальногуманітарному, пропагандистсько-ідеалістичному, як прийнято вважати) комунізм східно- європейського гатунку і поступився західній індивідуалістичній цивілізації". Попри малозмістовні і невиразні словосполучення, з цих формулювань можна зробити висновок, що, на думку п.Кременя, розвал СРСР стався лише внаслідок суто економічної неспроможності режиму; політичні, ідеологічні та інші аспекти, які він ховає за словами "чисто (?) загальногуманітарні, пропагандистсько-ідеалістичні", ролі начебто не відігравали.
Я вже мав нагоду висловлюватися про причини краху комуністичної системи і розпаду СРСР у статтях "Заперечення комуністичної системи з точки зору синергетики" та "Крим вчора і сьогодні. А завтра?". Обмежуся загальним зауваженням. Як переконливо показав Фрідріх Гайєк у низці робіт, зокрема, "Дорога до рабства" (1944) та "Фатальна самовпевненість" (1988), спроба реалізації принципів соціалізму у будь-якому виконанні завжди і всюди приводила до двох основних результатів: економічного зубожіння та несвободи. Отже, крім економічної неспроможності, породженої порушенням у соціалістичній моделі економіки законів синергетики, суттєву роль у краху комуністичної системи відігравали чинники саме "загальногуманітарні", бо свобода є самодостатньою потребою і необхідною передумовою успішного розвитку націй у будь-яких сферах, в тому числі й економічній. Звичайно, свободу слід трактувати як категорію ідеальну, але ідеальне має в житті не меншу силу, ніж матеріальне. І хоча п.Кремінь подібні категорії відкидає, їх реальна вага від цього аж ніяк не потерпає. Це вже проблеми самого п.Кременя, вони випливають з браку його світогляду, який — це добре відчуваєш, читаючи статтю, — має своїми складниками вузький прагматизм, локальний у часі і просторі утилітаризм і, звичайно, "наш рідний" матеріалізм. Це практично повністю виключає сприйняття духовної першооснови світу. Єдина ідеальна категорія, яку ще визнає п.Кремінь, є патріотизм, і особливо російський.
Тому окремо хотів би зупинитися на так званому російському патріотизмі, що його так високо оцінює п.Кремінь; часом, однак, подібної помилки припускаються й інші люди. Патріотизм — це любов до землі предків, а вища його ступінь — жертовна діяльність для її добра. Перебуваючи в Росії, я надзвичайно рідко спостерігав у росіян прояви патріотизму. В тих випадках, коли можна було говорити про патріотизм, він, як правило, був здеформований російським шовінізмом, і коли останній був наявний у високій дозі, від патріотизму, власне, вже не залишалося і сліду. Бо патріотизм, як було вже сказано, служить для добра власного народу. Що ж до російського шовінізму, то він є основним джерелом усіх нещасть російського народу, засобом його самонищення. З моєї точки зору, неправочинно також говорити і про російський націоналізм. Бо, висуваючи визначення: "націоналізм — думка, воля і дія нації, спрямовані на розбудову незалежної держави на своїй етнічній території" [1], — я наполягаю на кожному його слові, у тому числі й на підкреслених тут словах. Усвідомлюючи можливість не завжди однозначного розуміння поняття "своя етнічна територія" і труднощі його загального визначення, підкреслю, що у багатьох часткових випадках вони не виникають.
Хотів би навести з особистого життєвого досвіду конкретний приклад, який кидає світло на характер російського патріотизму. Перебуваючи 1960 року в глухій російській 'деревне', де в одній 'избе' мешкала вже немолода самотня жінка, я розглядав з нею альбом родинних фотографій. Виявилося, що більшість її рідні та й усі діти роз'їхалися по всіх куточках СРСР: хтось знайшовся на Сахаліні, хтось у Клайпеді, хтось у Середній Азії, а один — у Закарпатті. На моє питання: "Як то сталося?" — вона відповіла: "Рыба ищет где глубже, а человек — где лучше". На мою репліку, чи може бути людині краще десь на чужині, вона лише знизила плечима. Подібні випадки надзвичайно характерні, і якщо росіяни-городяни вже виховані на принципі "Мой адрес — не дом и не улица, мой адрес — Советский Союз", то селяни ще відчували принаймні в ті часи дискомфорт, спостерігаючи спустошення російського села. Відтоді останній процес набрав такого розмаху, що величезна кількість російських сіл виявилася покинутими, в багатьох залишилися поодинокі мешканці. Зрозуміло, що крім світоглядних чинників, тут спрацювали також економічні; більше того, нормальний розвиток фермерства, дорога до якого начебто відкрилася після краху соціалізму, неминуче призведе до зменшення відсотку селян. Але розвиток фермерства в Росії наштовхується не лише на спротив прокомуністичних голів колгоспів, але й на специфічно російський фактор: виразне небажання сільського загалу, аби хтось висовувався і багатів (знову — общинна психологія).
Подібний досвід не робить для мене переконливими прогнози п.Кременя щодо можливості швидкого економічного розквіту Росії, яка після "переводу... економіки на ринкові основи, технологічної модернізації та необхідної конвергенції... потенційно може забезпечити один з найвищих у світі рівнів життя населення". Слово 'потенційно' тут очевидний ляпсус, бо воно зводить нанівець прогностичний зміст речення: адже потенційно будь-хто може забезпечити що завгодно. Але говорячи по суті, зараз немає підстав до оптимістичного прогнозу, бо для цього потрібні не тільки економічні зрушення; паралельно з ними, навіть з певним випередженням, мусять відбутися суттєві зміни російської духовності, в яких визначальним має стати формування справжнього патріотизму: любові до власної, а не чужої землі та орієнтації на власні сили.
Одним з дуже важливих, мало не першорядних чинників навернення Росії до нормального буття в загальнолюдській спільноті мала б стати перемога над алкоголізмом. Не буду входити у цю тему; для тих, хто недооцінює вплив цього явища на всі аспекти соціального існування народу, на формування його ментальності, характеру, способу життя включно з його зовнішньополітичною 'поведінкою', рекомендую блискучі пасажі на цю тему з книги Василя Королева-Старого "Згадки про мою смерть"; мудрий письменник зрозумів цю проблему краще цілого гурту соціологів.
Хотів би зараз поговорити про те, якою ж формується держава — правонаступниця СРСР.
Уже часи горбачовської "перебудови", які п.Кремінь оцінює лише як добу поширення ідей свободи і демократії у СРСР, вмістили у себе також трагічні події у багатьох точках агонізуючої імперії: Криваві конфлікти мали всі ознаки добре спланованих провокацій, московське авторство яких не викликало сумніву. У світлі цих подій розпад СРСР виглядає як дуже складне явище, обумовлене грою багатьох сил, значна частина яких й досі ховається за лаштунками історії. І хоч боротьба за перерозподіл влади і багатств величезної держави була суттєвим компонентом цього явища, не можна робити вигляд, ніби утворення на руїнах СРСР незалежних держав було несподіваним дарунком долі, наслідком хитросплетінь кремлівських інтриг: вагомий внесок належить національним і громадянським рухам у їх боротьбі за свободу, діяльності дисидентів, безглуздій впертості верхівки часів "застою", яка, пригасивши спроби будь-яких реформ, включилася у виснажливу й безнадійну гонку озброєнь з величезною економічною і мілітарною потугою Сполучених Штатів.
Чи зможе Росія скинути важкий тягар імперсько-комуністичної спадщини? Чи зможе вона стати справді демократичною і правовою державою? Існує явище тяглості форм життя, неперервності суспільних цінностей, інерція звичок, історичного досвіду, способу мислення — всього того, що називають ментальністю. У поставленому питанні йдеться, отже, про ймовірність карколомного стрибка до цілковито протилежних форм буття, який мав би бути зроблений власними силами російського народу внаслідок глибокого усвідомлення абсолютної неприйнятності попереднього шляху — всупереч всій цій інерції. Думаю, що така ймовірність практично точно дорівнює нулю. Немає жодних ознак прозріння, жодних спроб каяття. І справа не тільки у необхідності розриву з більшовизмом, тоталітаризмом, які знайшли у російській ментальності ідеальний грунт для своєї реалізації. Справа також у розриві з імперським мисленням, у визнанні прав всіх народів імперії на вільне самовизначення, більше того, необхідно знайти сили для зрозуміння і прийняття нетривіальної ідеї щодо згубності того шляху для самого російського народу. Уже першу частину того подвигу, який людство мало б очікувати від Росії, дослідники її історичного досвіду вважають безмірно тяжкою. Серед праць на цю тему виділяється глибиною і фундаментальністю книга А.С.Ахієзера "Россия: критика исторического опыта" [8], висновки якої аж ніяк не додають оптимізму. Тут немає ніякої можливості реферувати цю важливу книгу, зазначу лише, що у світлі дослідження, проведеного названим автором, стає цілком очевидним, що спроба побудови соціалістичного суспільства саме в Росії не є історичною випадковістю: вона була підготовлена консервацією общинного устрою, який, витримавши атаку Столипіна, дожив аж до другої половини ХХ століття; живучість його була у свою чергу обумовлена давньою традицією кочового землеробства [9], пов'язаною з надміром вільних, але невисокоякісних земель (звідси звичка до нестримної експансії). Суттєвим чинником, який визначав хід російської історії, були глибокі розколи у суспільстві: а) між анархічним селянством, з його абсолютною чисельною перевагою над іншими станами, і правлячою верхівкою; б) всередині церкви (цей розкол завершився врешті підкоренням церкви державній бюрократії); в) розкол всередині дворянства, більша частина якого не знайшла належного місця у соціальному бутті. Негативні тенденції, що випливали з цих обставин, втрималися попри всі спроби реформаторства, яке, провадячись варварськими методами, не ліквідовувало, а поглиблювало ці розколи. Все це спричинило, на думку Ахієзера, не стільки поступовий, скільки коливний характер російської еволюції. Цей автор звертає також увагу на суттєву деформуючу роль маніхейського світобачення, яке, успішно конкуруючи в Росії з християнством, стало глибоким духовним чинником виникнення протистоянь і зростання жорстокості у суспільних та особистих відносинах.
Попри обмежений об'єм цієї статті, вважаю корисним навести деякі цитати заключного розділу другого тому книги Ахієзера, оскільки викладені там загальні міркування стосуються не лише російської історії.
"Людська історія включає зростання складності завдань, що стоять перед людьми. Це вимагає принципово нових рішень, формування соціальних відносин... збільшення творчого потенціалу репродуктивної діяльності, масової рефлексії історії. (...) Шлях цей виявляється страшенно важким і страдницьким. Постійно існує спокуса реагувати на нові умови як на старі, діяти старими засобами, прагнути до старих цілей, що загрожує зростанням дезорганізації відтворення суспільства. (...) Людина перебуває під впливом інерції, яка захована в культурі, в соціальних стосунках, на неї діють явні чи приховані стремління минулої історії, які завжди з нею. Людина ... зависає над ... прірвою між тим, що вона хотіла б бачити, і тим, що бачить реально, між тим, що хоче, і тим, що може, між своїми надіями і реальністю... Цей розрив спричиняє людям нескінченні страждання. Від них йдуть два основних шляхи. Один — до морального занепаду, озлоблення супроти реального світу, який не виправдав надій, що є спробою знищити його, винищуючи тих, хто персоніфікує негативність світу. Але це шлях до самогубства, до руйнації власного дому. Однак є й інший шлях. Він полягає у творчому подоланні людиною своєї обмеженості, у прогресивному саморозвитку, у рефлексії. Є й третій шлях. Він полягає у складній боротьбі цих двох шляхів: з одного боку, постійній спробі жорстко утвердитися в формах досвіду, що історично склалися, протистояти виходу за його рамки. З другого боку, — у періодичних спробах, немов би у відчаї, шукати нові шляхи... Цей шлях найстрашніший і найболісніший, він загрожує внутрішнім розладом особистості, можливістю соціальних катастроф... У кожному суспільстві закладена тенденція пошуку стійкого стану, консенсусу відповідної системи відношень. У цьому пошуку Росія, яку постійно захлестують кризи та небезпека омертвіння держави, обрала дивний коливний маршрут."
Ахієзер схиляється до думки, що Росії властивий третій шлях, отже, надія ще залишається. Але чи не відбулися за останні п'ять років, що збігли після публікації його книги, такі події, які дають підстави вважати, що вона стала на перший, самовбивчий шлях? Пробним каменем для постсоціалістичної Росії стало її відношення до самовизначення народів колишнього СРСР. Найпоказовішою виявилася її реакція на прагнення до незалежності з боку чеченського народу. У росіян не могло бути ілюзій, що народ, який протистояв завоюванню протягом багатьох десятків років, народ, який був злочинно депортований зі своєї батьківщини і наполовину винищений, народ, глибоко відмінний за ментальністю, культурою, релігією, способом життя, зрештою географічними умовами свого існування, ніколи не захоче замиритися з політичною залежністю в рамках Російської федерації. І в цьому випадку не могло бути й натяку на "обгрунтування" якихось форм інтеграції з використанням аргументів щодо етнічної, мовної, історичної чи іншої близькості. Розлучення було невідворотне, і його слід було зробити цивілізовано, за прикладом деяких західних метрополій. Однак сталося найгірше з того, що можна було уявити: війна на винищення маленького свободолюбного народу. Удар, який цим сама собі нанесла Росія, не міг би бути заподіяний їй жодним ворогом.
Оскільки я вже вжив це фатальне слово 'ворог', варто обговорити проблему ворогів. Тим більше, що наведені вище оцінки стосовно Росії доволі відмінні від тих, яких дотримується п.Кремінь, і, м'яко кажучи, далекі від традиційного в певних колах українців захоплення Росією, її культурою, могутністю, потенціалом тощо. Як тільки більш негативні оцінки з'являються чи то в самій Росії, чи за її межами, негайно здіймається галас щодо русофобії. Така реакція є абсурдною. Сила й життєздатність будь-якої країни вимірюються її готовністю до самокритики і спроможністю толерувати критику ззовні. Те, що будь-які спроби самокритики в Росії придушувалися, навіть коли цю критику висловлювали росіяни, якими рухала любов до батьківщини, від Андрія Курбського до Андрія Сахарова, було і залишається одним з істотних джерел негараздів Росії. Правдою є те, що Росія протягом своєї історії мала ворогів, але зараз, у нинішньому світі, який пройшов крізь жахливі випробування світових війн і накопичив засоби знищення, більш ніж достатні для винищення всього живого на планеті, ніхто не збирається загрожувати Росії. Це визнає і п.Кремінь, коли говорить: "Геополітичні умови Російської Федерації значно покращилися порівняно з колишнім СРСР — їй у цілому не протистоїть західний світ." Втім, ця сама по собі правильна думка в контексті статті виглядає так, немов би причиною цього покращання є втрата західним світом своєї агресивності. Насправді протистояння було створене не західним світом, а Радянським Союзом; уже просте декларування миролюбних намірів з боку нової Росії, яка проголосила вірність демократії, було достатнім для того, щоб Захід зітхнув з полегшенням і запропонував допомогу. Хоча в Україні часто твердять, що Росія є історичним ворогом України і, на превеликий жаль, це твердження точне, правильне й те, що Україна ніколи не була і не є ворогом Росії. Ані русофобія, ані інші види ксенофобії не притаманні українцям як нації. Однак Україна не може втрачати здоровий глузд і кидатися у обійми країни, в якій, принаймні зараз, переважна більшість населення, у тому числі й ті, хто заявляє про свій демократизм, ставляться до незалежності України або відверто вороже, або із стриманою прохолодою. Фактом є і те, що урядова політика Росії використовує всі засоби для підриву і ліквідації нашої незалежності, крім останнього — збройного. Економічний тиск Москви, збереження несамостійності української економіки, яка навмисне формувалася як несамодостатня, аби утруднити можливе виокремлення України з Союзу, цілком свідомо зорієнтовані на те, що населення України, виснажене матеріальними труднощами, само проголосує за ту чи іншу форму економічної чи навіть політичної інтеграції з Росією, як це вже сталося значною мірою в Білорусі. В нинішній ситуації підштовхувати Україну на цей шлях — значить зраджувати її найвищі національні інтереси. Немає жодного сумніву в тому, що, переборовши всі труднощі, вистоявши, Україна досягне рівня розквіту, який не тільки не поступиться, але й перевершить рівень найрозвиненіших європейських країн.
П.Кремінь наводить дані Національного інституту стратегічних досліджень про зріст відсотку громадян України, які підтримують курс на об'єднання республік СНД у єдину державу. Ці дані не є несподіванкою для кожного, хто слідкує за життям і настроями людей. Звичайно, національно свідома людина не може не визнавати цей факт ганебним попри те, що й сама терпить від економічної кризи. Але найбільшою ганьбою вкривають себе ті люди в державному керівництві, які не тільки нічого не роблять для припинення цієї еволюції до прірви, а й викликають її. Бо саме від Верховної Ради України залежало і залежить вироблення податкової політики, яка б стимулювала розвиток української економіки, а не її занепад, бо саме від Президента залежало, чи дозволяти іноземцям приватизувати українську власність. Звичайно, Інститут стратегічних досліджень має одним із завдань об'єктивний аналіз громадської думки, але ще важливішим мало б бути вироблення стратегії заходів, які б скеровували економічний розвиток у належному напрямі, а тим самим і змінювали саму громадську думку.
Не слід дурити себе і один одного. Голосуючи 1 грудня 1991 року за незалежність України, мільйони громадян розраховували на те, що багата на природні ресурси, чорноземна, промислово розвинена і роботяща Україна швидше, аніж інші республіки колишнього Союзу, досягне рівня матеріального добробуту, співмірного з рівнем розвинених держав світу. Звичайно, певна, але менша частина людей надихувалася також іншими, більш ідеальними мотивами здобуття свободи, звільнення від союзного ярма. Всі ці розрахунки були загалом правильними. Не було, однак, оцінено кілька обставин. Перша, досить очевидна, полягала в тому, що на проведення економічних реформ та розбудову власної державності потрібен час. Не можна було очікувати негайного економічного, на взірець непівського, дива, коли за кілька місяців крамниці почали наповнюватися товарами: адже тоді ще збереглися виробники, пристосовані до діяльності в капіталістичних умовах, економічні і суспільні інфраструктури, треба було лише дозволити їм запрацювати. В наш час ці структури треба було створювати, а людям відповідні навички здобути. Не забуваймо, що клас хліборобів, який становив основу економічної могутності України, був знищений більш як півстоліття тому. Натомість на селі зараз переважає морально принижений, збайдужілий, а часом і отруєний алкоголем колгоспний кріпак. Друга негативна обставина, масштабність якої всі уявляли собі погано, полягала у силі і організованості спротиву новій державності з боку залишків компартії, які, зімкнувшись з мафіозними структурами і використовуючи збережений апарат державного управління, розпочали ще до референдуму грабунок України. Не був також належно оцінений спротив Росії, про що сказано вище.
Сумарний опір виявився настільки сильним, що, мабуть, будь-яка інша країна уже не встояла б. Запас міцності у нашого населення виявився, однак, надзвичайно великим, що пов'язано з багатовіковим досвідом виживання у найтяжчих умовах. Немалий також і запас моральної стійкості. Попри те, що комуністи, грабуючи Україну, демагогічно примовляли: "Ось до чого привела нас незалежність", "За Брежнєва все було", "Демократи розвалили країну", більшість населення зберігає здоровий глузд і комуністів не підтримує.
Звичайно, нині ми переживаємо дуже небезпечний, вкрай відповідальний етап нашої історії. Необхідна мобілізація всіх здорових національних сил для справді солідарного волевиявлення і організації такого тиску на владні структури всіх рівнів, який змусив би їх виконувати волю народу.
А що стосується тих громадян України, які розраховували на заможне життя в Україні, хоч і не захоплювлися романтикою незалежності, то їм слід зрозуміти одну просту річ. Що більше вони будуть дратуватися через наявні нині труднощі і скочуватися мало не до становища "п'ятої колони", то більше віддалятимуть той час, коли настане добробут. З нинішнього тяжкого становища є лише один вихід: терпляча і сумлінна праця, все інше в перспективі обернеться гіршою бідою.
У нас перебільшують регіональні відмінності українців. Робить це і п.Кремінь. Свідомо чи несвідомо в цьому ховається намагання протиставити одну частину України другій, посіяти розбрат. Проживши 19 років у Харкові, 18 у Криму, тобто на сході і півдні України, знаючи Київ, Львів, Луцьк, можу твердити, що найвизначальніші, найглибинніші риси ментальності українців скрізь однакові. Всюди виявляється велика життєстійкість, вкоріненість у життя, здатність пристосовуватися до важких обставин, розважлива доброзичливість, але із схильністю до спокійного, майже пасивного, однак упертого опору непотрібним новаціям, консерватизм. Щодо мови і українізації взагалі ані Схід, ані Південь не мають якихось принципових заперечень, але люди хотіли б напевне знати, яку користь це дасть їм особисто, а особливо — їхнім дітям, адже досвід минулого стверджує нібито протилежне. Взагалі консерватизм українців доволі здоровий: переконавшися у ефективності нового, вони без вагань переймають його.
Загалом, стратегам-дослідникам нашої нації слід було б дійти до розуміння деяких простих фактів, які становлять реалістичну основу багатьох розумних суджень про народ будь-якої, не лише нашої, країни. В кожній сфері людської діяльності, а надто в тих, де присутній значний творчий елемент, лише невелика кількість осіб досягає видатних успіхів, стає генераторами і провідниками прогресу. Але кількість людей, які мало на що здатні, так само мала. Отже, правильний розподіл за нахилами і здібностями, що зараз технічно можливо робити, має вирішальне значення для ефективності суспільства. Що ж до відносної кількості пасіонарних осіб, тобто таких, які прагнуть до самовідданої, жертовної праці не лише для особистого, але й для загального добра, то їх кількість всюди сягає 2-3%. Решта людей скеровується на підтримку ідеалів, вироблених пасіонаріями, через систему виховання. У відсутності такої системи, зокрема виховання політичної культури, як це має місце зараз в Україні, соціологічні опитування дають нестабільні результати через високу мінливість, залежність від форми питань, способу опитування тощо. Як показали західні соціологи, в залежності від форми питання при незмінності суті, співвідношення між позитивною і негативною відповіддю може змінюватися на 30%! Крім того, часто виборці відповідають, власне, на інше питання, а не на те, яке безпосередньо поставлене. Під час висування кандидатур на пост Президента на зборах, де було 800 осіб, 600 проголосували проти Леоніда Кравчука. І було це не десь на Сході, а у Луцьку. Це й для мене було несподіванкою, але з'ясування показало, що йдеться не стільки про Кравчука особисто, скільки про бажання змін. Отже, дещо наївно виглядають судження п.Кременя про причини популярності Президента Леоніда Кучми. Скорше за все, якби хронологічно він був би першим, другим став би Кравчук.
Падіння популярності Президента справді сталося, але внесок у це тих чи інших його невдалих висловлювань, на мою думку, відносно малий, бо зараз більшість людей зважає не на слова, а на діла. Головна причина втрати авторитету пов'язана із значним пониженням життєвого рівня основної маси населення України. Йдеться про зниження реальної купівельної спроможності через відставання росту заробітної платні від темпу інфляції. Крім того, різке підняття плати за житло та комунальні послуги "з'їдає" тепер надто велику частку доходів сім'ї. Все це вдарило як по тих, хто не дуже переймається національною ідеєю, так і по тих, хто вболіває за неї. Але останні надають ваги також і тим негативним явищам, які сьогодні закладають передумови для більш віддалених у часі погіршень.
Я думаю, всі, хто стоїть на позиціях державотворення, незалежно від того, усвідомлюють вони себе націоналістами чи ні, можуть заявити серйозні претензії до керівництва країни у зв'язку з тим, що воно нехтує національно-патріотичним вихованням населення, не провадить діяльності, абсолютно необхідної у будь-якій цивілізованій державі, про що вже наводилися цитати з роботи Сміта. Після того, як ця діяльність провалена, скаржаться, що, мовляв, національна ідея не спрацювала. Як може спрацювати надійний, ефективний інструмент, якщо його не вживають? Більше того, деякі міністри, депутати скеровують свої зусилля на протилежне. Цим створюється парадоксальна, безпрецедентна ситуація: державне керівництво стає в опозицію само до себе! Тема самопідриву нашою державою власного авторитету потребує окремого дослідження. Наведу лише кілька прикладів з галузей освіти, науки і культури, які мені найкраще знайомі.
Колишній заступник міністра освіти Анатолій Погрібний розповів у своїй статті в "Літературній Україні", наскільки успішно йшов процес організації українських шкіл на Донеччині, звісно, без усякого примусу, навпаки, за наявності великої кількості бажаючих, яких важко було одразу задовольнити. Хто ж припинив цей процес? Нове керівництво міністерства освіти. Не оновлюються підручники для українських шкіл, значна кількість їх — це недбало виконані переклади з російських. Одна справа, коли це підручники з фізики, хоч відомо, що вони низького рівня, догматичні, містять помилки. Але коли йдеться про історичні, то тут використання підручника, скажімо, Мініної, Жарової та Міхеєва "Всесвітня історія" для 8 класу, в якому пропагується імперська концепція історії, вихваляються душителі України (Петро I, Катерина II), є неприйнятне не лише з огляду на численні фактичні помилки.
Вища школа досі використовує підручники, перенасичені марксистською талмудистикою з її безглуздою проблематикою і методологією. Зразком може бути підручник з філософії під редакцією Бичка, місцями беззмістовний, місцями відверто абсурдний, який викликає обурення у кожного студента чи аспіранта, здатного до елементарного мислення. Візьміть підручник з філософії, написаний у Польщі, "Wprowadzenie do filozofii" [10], і ви побачите там нормальний, чіткий виклад філософської проблематики і ні сліду того безглуздя, яким нашпиговані згадані вище наші підручники і навчальні програми. Це свідчить про безвідповідальність Міністерства освіти України, про безініціативність інститутів НАН. Невже важко зібрати творчий колектив достатньо грамотних науковців Інституту філософії і створити підручник, за який не довелося б червоніти?
Навів лише кілька прикладів, що ілюструють незадовільний стан із змістом освіти. насправді таких прикладів значно більше, отже, наведені достатньо репрезентативні.
Не менше значення має метод освіти, який також вимагає грунтовного реформування. В цьому відношенні ми також відстаємо від європейських країн.
Можна заперечити, що для радикального вдосконаленния змісту і методів освіти слід мати і належно зорганізувати чималий інтелектуальний потенціал, а швидко це зробити неможна. Однак в тій же освіті є речі дуже прості й очевидні, які виправити неважко. Приміром, у нас практично зрівнялася оплата праці різних викладачів. Зарплата професора і асистента суттєво не відрізняються, отже, різниця кваліфікацій практично до уваги не береться. Суспільство немов би визнає, що якість викладання — річ другорядна. Правда, якось незручно про це говорити, оскільки через те, що високі вчені звання надаються зараз також і тим, хто не має наукових заслуг і ступеней, звання професора обезцінене. Так само після утворення найрізноманітніших академій будь-який невіглас може пред'явити посвідчення академіка. Невідомо також, для чого знадобилося називати вищі навчальні заклади — інститути — університетами, хоча по суті вони принципово відрізняються від класичних університетів. Відбувається шкідливе розмиття і девальвація понять.
Реформа Національної Академії наук справді потрібна, але їй має передувати широке і компетентне обговорення проблеми громадскістю. До того ж, необхідність реформ не може виправдати наступу на академічні науково-дослідні інститути, які були й поки що залишаються основною формою організації науки. Говорячи про науку, слід визначити як найприорітетнішу проблему припинення відпливу мозку за кордон, а це значить — створення належних умов для наукової праці в Україні.
Прочитайте спогади гетьмана Павла Скоропадського, і ви побачите характерне визнання, що міністр фінансів його уряду був надто бережливий, але ніколи не відмовляв у фінансуванні, коли йшлося про освіту, науку, культуру. І справді, коротка доба Гетьманства 1918 року вражає досягненнями у цій царині: заснована Українська академія наук, два українських університети, відкрито 150 шкіл з українською мовою викладання, у російських школах введені як обов'язкові предмети українська мова, літертура, історія, географія України. Засновані Національна галерея мистецтв, Український історичний музей, Українська національна бібліотека, Державний український архів, Українська державна капела, Український театр драми та опери [11, с.500-501]. Масштабність цієї діяльності, як і взагалі процесу державотворення, мала б стати повчальним взірцем для сучасного керівництва України. Є серйозні підстави вважати, що в ті часи українська держава могла бути збережена, якби не соціалістичні збочення у свідомості тодішньої української політичної еліти, яка відхилила пропозиції Гетьмана про створення уряду національного консенсусу.
Незадовільність діяльності керівництва України на нинішньому етапі у порівнянні з роботою в такий тяжкий період нашої історії, як 1918 рік, ставить кардинальне питання про те, чи йдеться в даному випадку лише про некваліфікованість, чи про свідоме небажання творити українську державність. Справді, важко уявити, чому Гетьман Скоропадський, вихований у вищих колах Російської імперії, розумів, що будувати Українську державу можна лише спираючись на "українську національну ідею, але без крайнього шовінізму, без виховання ненависті до всього російського, твердо стоячи на завданнях розвитку української культури" [12, с.75], і чому цього не розуміють вищі державні особи 77 років по тому.
Мабуть, має місце і те і друге, хоча в певному сенсі це речі нероздільні.
Бо спротив незалежності України є, як кажуть, за великим рахунком, проявом нерозумності, з чийого боку такий спротив не виходив би. Справа лише в тому, наскільки масштабно здатна мислити людина, чи бачить вона ширшу історичну перспективу, чи, навпаки, у гонитві за дрібними повсякденними виграшами не помічає, що насправді ці виграші примарні і з ширшого погляду виявляються глобальним програшем. Взяти, скажімо, сучасне російське керівництво, яке у сліпоті своїй вважає за благо для Росії утримання під її контролем якомога більшої кількості земель та народів, тоді як воно мало б замислитися над тим, чому неозорі російські землі навіть і до соціалізму були убогі, необлаштовані, а люди на них ніколи не знали достатку. В той же час хай поглянуть на сучасні держави Сінгапур і Гонконг з їх винятково високим рівнем життя, створені на крихітних клаптиках суходолу. Невже так тяжко зрозуміти, що світ кардинально змінився, що розум та праця людини створили досконалі технології, які дають засоби для задоволення вельми широкого кола життєвих потреб, що справа не у величезних територіях, а в розумній організації життя, виробництва і творчої праці? Чи не зрозуміло, що оскаженіла боротьба проти панівного зараз прагнення людей світу до свободи, до вільного життя на рідній землі заважає власному розвитку Росії, ба більше, виключає його, спричиняється до моральної деградації. Що це, як не прояв нерозуму?
Чому б нашій президентській команді, яка так запобігає перед Росією, що забуває про свій обов'язок перед власним народом, не зробити дружньої спроби пояснити своїм російським колегам просту істину: вільна, розвинена Україна стане вагомим гарантом європейської стабільності, спокою; це не пропагандистська фраза, по якій ковзає, не затримуючись, свідомість людини, — це глибока правда життя; розум і честь вимагають визнати її, підкорити свою волю цій правді і працювати для її торжества.
Міг би намалювати жахливу картину можливих наслідків втрати Україною своєї державності, жахливих не тільки для української нації, а й для самої Росії, наслідків, які негативно вплинули б на розвиток Європи, та й світу в цілому. Не хочу наразі пригнічувати дух читача, до того ж вірю, що Україна подолає цю загрозу.
Є великі думки, висловлені великими людьми у хвилини найвищого осяяння; глибокий сенс цих думок розкривається не одразу, а внаслідок тривалих роздумів над життям і призначенням людства. До таких думок належить вислів Фрідріха Шіллера: "Всесвітня історія — це всесвітній суд". Суворість, невблаганність цих слів пов'язана з тим, що поетові і мислителю відкрився величний, сповнений глибини задум щодо ролі і місця в цьому світі людини — єдиної істоти на Землі, наділеної розумом, волею, свободою для участі у співтворенні світу — але ж і відповідальністю за те, що і як вона творить.
Керуючись цією відповідальністю, я категорично стверджую "Ні" у відповідь на питання Василя Кременя, чи можливий східнослов'янський трикутник Росія — Україна — Білорусь.
Література
1. А.Свідзинський, Це складне національне питання. Київ, Фундація ім.О.Ольжича, 1994.
2. А.Свідзинський, Етнос, нація, держава. "Розбудова держави", №7, 1994.
3. А.Свідзинський, Націоналізм — живий дух державотворення. "Українське слово", №27, 1994.
4. А.Свідзинський, Ідейні засади українського націоналізму. "Українське слово", №26, 1994.
5. А.Свідзинський, Мета і цінності сучасної ОУН. "Розбудова держави", № 1-2, 1996.
6. В.Кремінь, Росія—Україна—Білорусь: чи можливий східнослов'янський трикутник? "Нова політика", №1, 1995.
7. Ентоні Д. Сміт, Національна ідентичність. Київ, Основи, 1994.
8. А.С.Ахиезер, Россия: критика исторического опыта. Москва, издательство ФО СССР, 1991.
9. В.Шкуратов, Корни русской ментальности (Страна без места). "Alter ego", №2, с.3-7.
10. M.A.Kr†piec et al., Wprowadzenie do filozofii. Lublin, 1992
11. Наталія Полонська-Василенко, Історія України. Київ, 1992.
12. Гетьман Павло Скоропадський: Спомини. Київ, 1992.
2005.02.11 | olympic
Абсолютно логічно: комсомолець Зінченко комсомольця Кременя
собі взяв у заступники.2005.02.11 | 123
Це на фіг не годиться.Де Гладчук з пікетом?
Це ж який приклад в регіони йде?! Нові губернатори розмірковують над прийнятність компромісів з мораллю при прийнятті нових чиновників на роботу (от харківський - пан Аваков, як це цитувалось в Новинах Майдану), і тут бачать таке призначення у центрі. Так на місцях ніхто не коливатиметься більше.Це набагато гірше ніж Олуйко. Через цього Кременя по всій країні піде хвиля призначень старих кадрів. Необхідно терміново щось з цим робити. Думаю, доцільним буде вимагати відставки не лише Кременя, а і Зінченка.
2005.02.11 | Майдан
Хороша ідея - і не тільки для Гладчука...(-)
2005.02.11 | Mykyta
Категорично підтримую
Саме в часи Кременя в освіті все продавалось наліво і направо - знаю це не з газетних публікацій. То може тепер цю практику просто хочуть на вищий щабель підняти???2005.02.11 | Сергій Кабуд
Зінченко все ж симпатичний, але навіщо таке робить? Де пояснення
? де пресконференція?де запити -
чому ви призначаєте злочинців?
2005.02.12 | Vadym Gladchuk
Re: Це на фіг не годиться.Де Гладчук з пікетом?
Думаю мітингом Ющенка вже не переконаеш. Коли ми (до 50 чоловік) пікетували штаб ВАЮ з приводу тусовки Азарова на Майдані у новорічну ніч, до нас вийшла одна з прес - секретарок головного помаранчевого і заявила приблизно наступне: вас кілька десятків, а ми збираємо на майдані сотні тисяч, тому не мерзність, йдіть додому.Так от. Ющенко мені все більше нагадує Кучму. Таємні укази, призначення на керівні посади за незрозумілими мотивами (думаю що і корупційними), небажання проводити люстарацію, відсутність звільнень на районному рівні, політреформа 4180 (з імперативним мандатом, 5 річним терміном для депутатиків) тощо.
2005.02.12 | Сергій Кабуд
що робити ? які ідеї?(-)
2005.02.13 | 123
Але ж переконали - щодо Азарова!
І саме ваш мітинг тоді був інформаційною топ-подією дня. А ту секретарку ніхто ніде не згадував.Азарова перемогли, с Кременем буде те саме.
2005.02.11 | fat mama
Зінченка і Кременя - у негайну відставку.Ющенкові попередження!-
2005.02.11 | fat mama
А Медведчука ще нікуди заступником не призначили? Дивно...(-)
2005.02.11 | ГРАД
Такі призначення - все одно що плюнути в лице
Знай,бидло,своє місце!А ми вже знаємо - на майдані Незалежності!
Ну то що,знову - "КУЧМУ ГЕТЬ!!!"
2005.02.11 | Сергій Кабуд
я думаю що це через відсутність потужньої демократичної опозиції
Ющенко- це центр, це месідж національної згоди, це примірення всіх з всіма, це політика збереження, це старі кадри і максимальні компромісиз старою владою, олігархами, бюрократами власними і європейськими.
Найкраще що можна чекати від уряду Ющенка-
це виправлення економічного курсу, припинення пограбування національних ресурсів олігархами і бандитами, встановлення більшого рівня законності.
За урядом Ющенка як і за його виборчою компанією стоять певні підприємці та олігархи з 'людянними обличчями', але вже стає очевидним де буде проведена межа.
Громадянське суспільство, яке в нас утворилося, тисне на уряд з метою подвинути цю межу від номенклатури до народу.
Чи можемо ми зупинитися лише на громадянських ініціативах ? Чи не преведе це до накопичення нових-старих проблем і повторного вибуху на Майданах?
Навіщо нам чекати повторення кризового сценарію?
Ще один зріст державного дефіциту на 10 міліардів і країна може скотитися в перманентну економічну кризу.
Неохідно формувати більш потужні методи демократичного тиску на уряд,
бо давайте не будемо собі брехати-
Ющенко сьогодні захотів зустрітися з пікетчиками, взяв заяву, навіть міг і поцілуватися з кимось там, але
ЦЕ ЙОГО НЕ ЗАБОВЯЗУЄ
діяти по проханню громади, це його вільне рішення
Чи може суспільство довіряти уряду не маючи справжніх механізмів законодавчого і судового тиску на владу і перевірки її дій?
2005.02.11 | Хвізик
все показує на те, що тре приймати закон про люстрацію
а інакше мусітимем виставляти пікети по кожному кадровому призначенню2005.02.11 | Майдан
Роман Зварич виступив проти прийняття закону про люстрацію.
Він заявив що в цьому він заручився підтримкою премєра Тимошенко, і в разі прийняття закону Верховною Радою звернеться до Ющенка з пропозицією накласти вето на цей закон. Про це передало радіо Ера.2005.02.11 | Хвізик
Re: Роман Зварич виступив проти прийняття закону про люстрацію.
Майдан пише:> Він заявив що в цьому він заручився підтримкою премєра Тимошенко, і в разі прийняття закону Верховною Радою звернеться до Ющенка з пропозицією накласти вето на цей закон. Про це передало радіо Ера.
я чув про це і абсолютно не розумію логіки зварича і юлі
ясно, що повністю без старих кадрів налагодити економіку буде складно. закон про люстрації впорядкував би можливості і порядок їх використання. а без нього вони матимуть проблему з кожним новим призначенням.
з законом - було би значно простіше і їхнім і нашим. схотіли назначити креміня - перевірили його на корупцію, злочинні накази і т.д. - вирішили питання.
а так - вони призначають, наші їх пікетують... хто кого пересилить
2005.02.11 | Mykyta
Re: Роман Зварич виступив проти прийняття закону про люстрацію.
> я чув про це і абсолютно не розумію логіки зварича і юлі
Думаю логіка дуже проста. А що як спецкомісії (чи хто там буде цю люстрацію проводити) почнуть перевіряти і зваричів? А багато чого цікавого може відкритись...
2005.02.11 | Хвізик
Re: Роман Зварич виступив проти прийняття закону про люстрацію.
То може кинути гаслозварича - геть !
хто він такий взагалі? кжуть, він наче не з наших.
2005.02.11 | Сергій Кабуд
необхідність старих кадрів- це ілюзія
кухарка яка не крала і не була комуністкою-краще буде керувати ніж 5 докторів економічних наук з цк влксм плюс Юля Тимошенко на додаток
це правда життя
2005.02.11 | Хвізик
лєнін теж сперш так думав, але потім і він змінив свою думку(-)
2005.02.11 | Сергій Кабуд
Свистович наче такої самої думки
а серьозно то може й не кухарка, а он актори в штатах можутьголовне шоб здоровий глузд був в голові, чесність і патріотичність
професіоналізма держкерівництва в нас в Україні немає бо ніколи не було
Ющенко професіонал-фінансіст. Це великий здобуток для нас всіх
2005.02.11 | Сергій Кабуд
стає зрозумілим що в керівництва є плани розгалуженої кадрової п
політики базованої на поверненні номенклатурицей демарш проти люстрації є першим кроком неокучмізму
чи можна не бути в опозиції до цього?
чи ми будемо продовжувати 'просити' уряд очистити владу?
2005.02.11 | Хвізик
це дуже поганий знак означає спробу "повзучого" перевороту
виглядає що це і є дійсно нова тактика НКВД-КГБ-ФСБосновна мета - не допустити люстрації
а всякі там кремені та зінченки - то швидше відволікаючий маневр
а тут де-котрі скаржилися на нестачу тролів останнім часом. а в них заре саме іде зализування ран та перегрупування сил
2005.02.11 | Хвізик
ще добавлю трохи
Янучари не просто так відмовилися від ідеї ставати жорсткою опозицією. це зроблено, аби не розпорошувати сили.головний удар спрямований на проникнення у нову владу і розклад її з середини.
закон про люстації має стати цьому на заваді. Тому він необхідний
2005.02.11 | Сергій Кабуд
100% так, навіть гірше-
широко відомо що під час компанії НУ вела таємні торги з янучарамихто сказав що торги припинено зараз?
Он Юлія першим кроком замість арештувати кучму поїхала до Ахметова.
Жест красивий коли вона на телебаченні була на ТРК Україна але ж вона потім тусувала з державним злочинцем
Так, в них гроші, але в нас правда і сподівання народу на краще життя а також законність і справедливість.
2005.02.11 | Хвізик
і прокурор непонятно який
схоже, що його головне завдання - це прикрити сраку кучмівін це має зробити за будь-яку ціну.
йому дозволено навіть арештовувати дрібніших падлюк ув ужгороді і криму
а кучму - не займай
2005.02.11 | Сергій Кабуд
адвокат знайомий вважає що за Піскуна Ющенко має вибачитися
перед народомвельми схоже що про Піскуна в Ющенка є дійсно угода з кучмою. Він був призначений саме в той момент коли вони домовлялися про передачу влади і умови
2005.02.13 | QuasiGiraffe
Re: 100% так, навіть гірше-
Сергій Кабуд пише:> широко відомо що під час компанії НУ вела таємні торги з янучарами
>
"широко відомо" - це прийомчик з тієї сторони. От мені невідомо. Дайте факти, будь ласка.
> хто сказав що торги припинено зараз?
>
> Он Юлія першим кроком замість арештувати кучму поїхала до Ахметова.
>
Це в часи ефіру на ТРК "Україна"? Кого вона тоді могла заарештувати?
> Жест красивий коли вона на телебаченні була на ТРК Україна але ж вона потім тусувала з державним злочинцем
>
В чому було тусування, Ви знаєте? А сьогодні значно тихіший і миролюбніший за Юлю Ющенко їде до Донецька і шикує місцевих по повній, не виключаючи Ахметова.
2005.02.13 | Сергій Кабуд
Re: 100% так, навіть гірше-
факти вам ніхто не надасть бо це робилося таємно.Але є факт переговорів в мариїнському палаці, пілся голосного проголошення Ющенком про те що не буде ніяких таємних переговорів.
От ще є факт
До нас в листопаді звернувся хлопець з Донецьку який привіз матеріали по фальшуванню з одного ТВК де вінпрацював в комісії.
Після того як він був в центральному штабі в Київ приїхали бандити розшукувати його. Хлопця сдав хтось з людей штабу. Підозра на бессмертного, катеринчука чи ще кількох особ. Але кажуть це в порівнянні з іншими 'переговорами' просто дрібниця.
2005.02.11 | Сергій Кабуд
вигладяє що пікетами не обійтися
нова влада показує свою номенклатурну пикуяк діяти далі?
чи продовжувати ефективно відмовлятися від формування політичної опозиції?
2005.02.11 | Майдан
Новопризначений міністр Роман Зварич виступив проти люстрації.
Нещодавно призначений Міністр юстиції України Роман Зварич виступив проти прийняття закону про люстрацію.Він заявив що в цьому він заручився підтримкою прем”єра Тимошенко, і в разі прийняття закону Верховною Радою звернеться до Ющенка з пропозицією накласти вето на цей закон. Про це передало радіо „Ера”.
На його думку не є прийнятним жоден з двох варіантів проектів закону про люстрацію, які зареєстровані у Верховній раді. Перший з цих законопроектів передбачає люстрацію для тих хто приймав участь у фальсифікації виборів або співробітничав із спецслужбами іноземних держав.Згідно другого закону люстрації повинні підлягати всі особи, які займали високі компартійні посади та комсомолькі посади за часів СРСР
Він заявив що люстрація порушує права людини. Однак при цьому Роман Зварич не пояснив чи порушує права людини відсутність будь яких шансів отримання більш менш значущих державних посад для тих хто не був колишніми функціонером КПУ, ВЛКСМ або принаймі позаштатним співробітниками КДБ чи СБУ.
2005.02.11 | Сергій Кабуд
Зварич давно став частиною номенклатурного істеблішменту
нажаль на чолі з теперішнім керівництвом цей істеблішмент має значно більше спільного ніж розбіжного2005.02.11 | Andrij
За такі рішення Зінченка треба відправляти у відставку, негайно
Тепер, сподіваюсь, буде зрозуміліша необхідність люстрації керівного складу. Якщо Кремень може стати заступником голови АП, то що діється на місцях?2005.02.11 | Мартинюк
Взагалі було б добре збирати відповідну статистику.
Належність людей, які займаюьть нові посади при новій владі до потенційно "люстративних" груп - номенклатура КПРС/ВЛКСМ, причетність до організованих злочинних угруповуваннь 90-х років, участь у фальсифікації виборів.2005.02.11 | Хвізик
і виставити її в інеті. з фаміліями і описом злочинів (-)
2005.02.11 | Сергій Кабуд
А от ЦЕ класна ідея!!
хоча шо збирати- 100% ця статистика.Всі комуністами були може крім Луценка. Але він своє відробив соціалістом)))))(жартую)
Половина були керівникаму сукомолу
А решта- в бандитах
2005.02.11 | Пані
А мені знаєте що цікаво...
... чи є серед майданівців комсомольські функціонери? Бо, здається, таки нема. І це один з природніх крітерієв формування спільноти, як виявляється.ПС. Написала було "бувші"... І прибрала. Здається, таких не буває
2005.02.11 | Хвізик
Re: А мені знаєте що цікаво...
я був у комітеті комсомолу свого факультету, але служба в арміі обірвала мою комсомольську кар"єру на самому її початку.може і на краще. бо професійних комсомольців я ненавиджу. я би все рівно не прижився серед них
2005.02.11 | Пані
Знов про піонерське минуле? :)
Ви б ще про перебування у жовтенятах написали...Рівень комсомольської номенклатури починався з звільненого секретаря комітету комсомола підприємства чи установи.
Мартинюк весь час пише про НОМЕНКЛАТУРУ, а не про членів ВЛКСМ.
2005.02.11 | Хвізик
Re: Знов про піонерське минуле? :)
Пані пише:> Рівень комсомольської номенклатури починався з звільненого секретаря комітету комсомола підприємства чи установи.
так звільненим морди бити треба!
2005.02.11 | Сергій Кабуд
а чи є політвязні?(-)
2005.02.11 | Пані
Є. І не один. (-)
2005.02.13 | Andrij
Зауважте, що часу на все це залишилось обмаль
Наступні вибори через рік. Зменшення повноважень Ющенка - у вересні. На виборах планується "відновити" все загублене після Помаранчевої Революції. Відновлювати будуть за рахунок збереженого "адмінресурсу".Все ж таки дивує зухвалість Зінченка.
2005.02.14 | Мартинюк
Важко сказати
Можливо він має якісь зобовязання перд колишніми "колегами", можливо просто не уявляє як можна працювати не попираючись на кадри викувані у ВПШ та ВКЩ ( Вища партійна школа і Вища комсомольська школа)2005.02.14 | Оk
Скільки перших заступників матиме Зінченко ?
Вже є інформація про призначення і також першим Олександра Моцика, якого 11.02 звільнили з посади першого заступника міністра закордонних справ.2005.02.13 | QuasiGiraffe
Re: Кремень – перший заступник Зінченка?
З огляду на це призначення, а також на те, як Зінченко збирається "реформувати" АП, починає здаватися, що реалізується якийсь дуже багатоходовий план Медведчука. Про нього самого вже майже підзабули. Але треба пам'ятати, що він є, він працює на себе, і його засоби ті ж самі - провокація і шантаж. Будьте впевнені, "ніхто не забутий і ніщо не забуто". Компромат у нього є на всіх, на кого він тільки може бути. На всіх колишніх однопартійців напевне.От і здогадуйся, де і коли в цьому питанні почав працювати мозок і капітал колишнього голови АП. А може, він таким і залишився?
2005.02.13 | Сергій Кабуд
ну й наші теж не дУрні- і мають свої методи
я певен йде якась гра і будуть силові ходи