02/12/2005 | Максим’як

ЯК НАМ НЕ ПОБУДУВАТИ РОСІЮ (скорочено)

Юлія МОСТОВА

www.zn.kiev.ua

На думку про можливість такого мене наштовхує не лише об’єктивна картина неминучої відповідальності за розграбування країни, а й картина дій правоохоронних органів. Передусім Генпрокуратури. Нині, напевно, щодня в будинку на Різницькій, а також у регіонах порушують нові й нові справи. Однак більшість їх порушують за фактом, а не проти конкретних осіб. Потенційних відповідачів просто «підвішують», замість того, щоб панам, про чиї діяння відомо всій країні, пред’явити безпосередні претензії та обвинувачення. У попередньому номері в інтерв’ю «ДТ» Святослав Піскун, відповідаючи на запитання «У зв’язку з фактами фальсифікації виборів порушено близько 160 кримінальних справ. Чи фігурують у цих справах такі пани, як Левенець, Клюєв-молодший, Медведчук?», сказав: «Ні, ніхто не фігурує в матеріалах ні як підозрюваний, ні як обвинувачуваний». Святославе Михайловичу, батьку рідний, побійтеся Бога! У нашій країні люди, підозрювані в крадіжці мобілки чи зриванні золотого ланцюжка, часто-густо сидять у СІЗО до суду! Я не закликаю розширювати таку практику стосовно малих злочинів, але стосовно великих... Може, хоча б підписку про невиїзд узяти? Ну, просто щоб за Кравченком і Бакаєм у Росію ніхто п’ятами не накивав. Якщо влада має намір серйозно розібратися й очистити країну від корости минулого, то підхід «в окремих магазинах немає окремої ковбаси» навряд чи дозволить упоратися з поставленим і публічно декларованим Президентом завданням. Якщо в країні відновлюються закон і справедливість — це одне. А якщо в уразливих, із погляду закону, персонажів не беруть де-юре підписку про невиїзд, а беруть де-факто підписку про не-дії — то це зовсім інше. Я, наприклад, не розумію, чому ряд чиновників і політиків, які представляли штаб фальсифікації, розповідають нам про правильні дії Фонду держмайна під час приватизації «Криворіжсталі», про намір суворо відстежувати виконання Президентом своєї програми, співпрацювати з новою владою, попри колишні розбіжності, і розповідають вони це особисто на прес-конференції, а не з необхідності через адвоката. Просто якийсь заповідник відьом у Країні полювання на стрілочників. Скоєні злочини — ось вони, а у випадку з Ющенком — на обличчі. Мости не побудовано, гроші вкрадено, картини із запасників вивезено, землю за безцінь роздано, вибори фальсифіковано, і всі ми цим обурені. За фактом. Що, серед іншого, дає мені підстави поки що не персонально, а за фактом підозрювати нову владу в бажанні монопольно контролювати політичні процеси у країні.

При всьому цьому постає запитання: як новій владі уникнути спокуси створити для себе умови стерильного існування? Однозначної відповіді на це запитання у мене немає. Але воно мусить бути у Президента країни. Можна лише припустити, що було б непогано зробити такі кроки.

По-перше, притягти до відповідальності ідеологів і організаторів фальсифікації виборів. Інакше: а) незрозуміло: то чому ж усе-таки проводили третій тур? б) у нової влади залишається механізм для повторення на виборах-2006 подвигу влади попередньої.

По-друге, чітко визначитися з генеральним прокурором. Будь-яка людина, котра обіймає цю посаду, Піскун це чи ні, повинна почуватися впевнено і не перебувати в підвішеному стані. Позаяк такий стан небезпідставно дає привід генеральному прокурору пам’ятати, що він у будь-який момент може залишитися без статусу наодинці з людьми, проти яких порушить персональні кримінальні справи. А люди ці, навіть в умовах усунутості від влади, мають надзвичайно широкі можливості, підкріплені в окремих випадках батальйонами спецпідрозділів, які перебувають на персональній службі.

По-третє, необхідний контроль за діями самої прокуратури. У морі відкритих справ за недорого можуть загубитися деякі з них… Крім того, якість слідства повинна забезпечити отримання доказової бази, яка не тільки не розсиплеться в суді, а й просто дійде до суду, чого раніше з гучними справами не траплялося.

По-четверте, Президент повинен узяти під особистий контроль правоохоронні органи. Наслідки ділень а-ля «якщо тобі МВС, то мені СБУ» або «КРУ мені, бо тобі й генпрокурора вистачить», мають бути реально зведені до нуля. Антагоністичні групи впливу, що є в команді Віктора Ющенка, не повинні отримати можливість суб’єктивно використовувати можливості правоохоронних органів, очолюваних різними протеже. І вже тим більше ці ж таки органи не повинні працювати над створенням системи бізнес-мародерства.

По-п’яте, суспільству необхідна чітка відповідь на запитання, за яким принципом виконується перегляд приватизаційних рішень старої влади, де межа, до якої повертаємо державі, а після якої — не повертаємо. Чіткою можна назвати вже заявлену позицію уряду про вимогу перевірки виконання власниками підприємств інвестиційних зобов’язань. Тут підхід зрозумілий. А ось запитання, «дорого купили чи вкрали (себто заплатили мало)?» — видається дуже спірним. Хоча б тому, що країв не видно: запитання такого роду можуть виникати з приводу як «Криворіжсталі», так і кав’ярень на Подолі.

Тому надзвичайно важливо, щоб влада під кожне рішення про приватизаційні зміни підводила чітку юридичну основу.

По-шосте. Правду кажучи, я — послідовний і багаторічний прибічник амністії тіньових (не плутати з кримінальними) капіталів. Бо чистих бізнесменів немає, але без капіталістів ані ринок, ані ринкова держава неможливі. Амністія тіньових капіталів потрібна бодай для того, щоб не дозволити жодній владі вводити політичний диктат, який забезпечувався б шантажем, побудованим на компроматі. Тому необхідно пояснити, де (й чому саме там) пролягає межа між реприватизацією, порушенням кримінальних справ — і амністією тіньових капіталів, про необхідність якої вже заявив Ющенко.

По-сьоме. Дрібниця, але принципово. У ряді країн цивілізованого світу існує обмежений термін, відведений на проведення досудового слідства. Влада, отримавши контроль над значним обсягом прямих і побічних доказів скоєння злочинів, не може роками вести слідство, весь цей час кидаючи тінь на репутацію підслідного. Я не закликаю до створення трійок і введення законів воєнного часу. Я кажу про законодавче запровадження розумних термінів, відведених на збирання доказів. Утім, і це не стане гарантією того, що суд поставить остаточну крапку в справі, розвіявши або підтвердивши припущення прокурора. Можна пройти всю процедуру, аж до Верховного суду, а потім, додавши довідку до справи, відправити її на дослідування або ж відкрити її знову через нововідкриті обставини.