МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Доктрина “євразійства” у новій обгортці

04/11/2005 | Манул
Юрій Бохан
(для Майдану)

Доктрина “євразійства” у новій обгортці
(з приводу виступу українських прихильників ідеї)

Очевидно, що вся багаточисленна рать, яка забезпечувала становлення, зміцнення і функціонування режиму Кучми, після перемоги новітньої Української революції не здасть свої позиції – занадто багато втрачає вона і її ватажки. Якоїсь перерви, паузи в боротьбі з новою владою ми не бачимо. З перших днів перебування Віктора Ющенка на посаді Президента України, діяльності сформованого на чолі з Юлією Тимошенко уряду нова влада стала об’єктом розв’язаної прибічниками кучмівського режиму справжньої інформаційно-психологічної і економічної війни.
Очевидно також, що війна йде не на життя, а на смерть: або ж ми станемо вільною, демократичною нацією, або ж змушені будемо, в разі перемоги кучмістів, повернутися у недавнє жахливе минуле, яке буде ще жахливішим, оскільки реваншисти, повертаючи втрачені позиції, в ейфорії перемоги не будуть гребувати найбрутальнішими засобами - і проти політичних суперників, і проти їх прихильників.
Ми вже є свідками, якими методами користуються кучмісти, намагаючись оббрехати нову владу, вдаючись до саботажу, закликаючи суспільство до “всенародного повстання”. Немає сумніву, що в бій кинуто не тільки конкретні людські ресурси, починаючи від збанкрутілих політиків і кінчаючи люмпенізованими прошарками, але й величезні фінансові ресурси. Не забарилися й ідеологи колишнього режиму, з науковими званнями, ступенями, посадами. Їхня орієнтація не змінилась, дещо змінилася обгортка, у якій вони намагаються нав’язати суспільству “старі ідеї на новий лад”.
Наразі мова йде про розлогий матеріал у формі бесіди письменника і журналіста Олександра Маслова з ректором Київського університету ринкових відносин, доктором економічних наук, заслуженим діячем науки і техніки України Володимиром Череванем під назвою “ЧИ ПРАВИЛЬНА ТАКТИКА?”, розміщений в газеті “Голос України” від 9 квітня 2005 року.
Для того, щоб читач, якщо він не познайомився з вказаним матеріалом, мав уявлення, про що бесідували письменник з доктором економічних наук, наведемо цитату з міркувань письменника: “Погляньте, є геополітичне поняття Суші. Класичний приклад цього фактора – Україна, низка європейських держав. Зістикувати Сушу й Море Україна у своїй політиці не спроможна через суто природне своє положення. Незначний вихід на Тепле море проблеми майже не вирішує, оскільки геополітична вісь не замкнена на Холодне море. В територіальному і, що важливіше, - в господарському – планах вона розірвана. З цього випливає, що в полі Атлантизму Україна за визначенням не зможе відігравати скільки-небудь значущу роль. А держава, що пройшла власну стадію імперії, навряд чи погодиться з роллю другого плану (мова йде про Росію – Ю.Б.). В цьому відношенні навіть у прибалтійських територіальних карликів ситуація набагато краща. Але там вона протилежна нашій. Море є, Атлантика є. Суші практично немає. Ми можемо до Атлантизму “підстебнутися” – на хвилі змін, завищених політичних очікувань чи фінансових складнощів, але доля незалежної України в такому союзі навряд чи виявиться завидною. Вийде чергова європейська країна напіввассального типу, з чим наш общинний менталітет навряд чи погодиться”.
Таким чином, письменник Маслов підказує співбесіднику, куди, на його думку, мусить рухатися Україна, – туди, де вона зможе реалізувати свій “общинний менталітет” (згадаймо прогноз Карла Маркса про майбутнє Росії з її “общинним устроєм життя”!).
Доктор економічних наук Черевань надав співбесіднику очікувану відповідь, дещо закручену за формою, але конкретну за змістом: “Європа має бути більше зацікавлена, щоб Україна стала складовою частиною загального європейського ринку. Точніше, євразійського”. При цьому Черевань висловив переконаність, що “й інші – Центрально-азіатська, Далекосхідна частини континенту" теж зацікавлені у "європейському виборі" (!).
Отже мова йде про поєднання на євразійських просторах двох держав “общинного типу” – Росії і України - і їх подальшу можливу участь в європейському ринку.
Наперед скажемо, що викладена письменником і науковцем ідея “євразійства” стосовно історичних перспектив України не є виплодом їх власних наукових і журналістських екзерсисів. Слова, думки, визначення учасників бесіди, розмірковування на теми протистояння “Моря” і “Суші” майже дослівно належать російським політикам і публіцистам з табору так званого “неоєвразійства”, зокрема, Олександру Дугіну, який увесь свій теоретичний багаж у свою чергу побудував на працях основоположника “німецької класичної геополітики” Карла Гаусгофера.
Дискутувати з письменником Масловим і доктором економічних наук Череванем на теми протистояння “Моря” і “Суші” і місця у цьому “онтологічному конфлікті” незалежної України все одно, що підтримувати розмову з астрологом Глобою на тему, як вплине положення планет Сатурна і Юпітера на долю колишнього директора донецького міського ринку Бориса Колєснікова, який зараз перебуває в Лук’янівській в’язниці.
Проте деякі пояснення з приводу витоків пропагованих Масловим і Череванем ідей дати мусимо.

ХТО ТАКИЙ ГАУСГОФЕР?
У довідникових виданнях про Карла Гаусгофера мовиться наступне: «Гаусгофер Карл (27.08.1869-13.03.1946), німецький геополітик, професор Мюнхенського університету (1921); глава так званої “німецької класичної геополітики”, очолював ряд нацистських наукових і політичних організацій; розвивав погляди Ф.Ратцеля та Р.Челлена, надав геополітиці того вигляду, у якому вона стала частиною офіційної доктрини третього «рейху»; був тісно пов'язаний з керівною верхівкою нацистської партії”.
Дослідники біографії Гаусгофера пишуть, що він народився у професорській сім'ї, але з юнацьких років мріяв про кар'єру професійного військового. Закінчив Баварський офіцерський корпус. Прослужив в армії більше двадцяти років. У 1908-1910 роках працює у Японії і Маньчжурії німецьким військовим аташе. Там знайомиться із сім’єю японського імператора та вищою японською аристократією.
У тих же колах Гаусгофер вперше стикається з темою “геополітики”. Імператорська Японія, як і будь-яка імперія взагалі, відчувала себе затиснутою в межах кордонів, що спричиняло бажання правлячої верхівки до розширення життєвого простору та ресурсів. Японська вояччина, натхненна перемогою у війні з Росією, планує реорганізацію усього стратегічного простору Тихого океану під кодовою назвою «Новий порядок».
Отже, Гаусгофер вже в Японії засвоїв терміни, які потім він втілив у своїх працях на тему геополітики. Для Гаусгофера поняття - «новий порядок», “життєвий простір” (Neue Оrdnung, Lebensraum) стануть символами і суттю згодом розробленого ним “Євразійського проекту” як практичного втілення положень геополітики.
У чині дивізійного генерала Гаусгофер бере участь у 1-й світовій війні. Увесь час поруч з ним його вірний ад'ютант Рудольф Гесс, який потім стане його названим сином, учнем і фігурою № 2 у нацистській ієрархії, аж до свого невдалого польоту в Англію.
Після капітуляції кайзерівської Німеччини Гаусгофер демобілізується і починає викладати географію в Мюнхенському університеті. У 1921 році створює в університеті кафедру геополітики, започатковує видання журналу “Цайтшріфт фюр геополітик”, який проіснував до 1945 року. Ідеї попередників про планетарний дуалізм (“морські сили” проти “континентальної суші”) стали для нього, за його висловом, магічним ключем, який відкрив йому таємничі закони міжнародної політики.
Колишній ад'ютант Гаусгофера Рудольф Гесс стає студентом Мюнхенського університету, а після закінчення навчання - асистентом Гаусгофера на кафедрі геополітики. Гесс організовує в університеті нацистський осередок, разом з Гітлером у 1923 році бере участь у так званому “пивному путчі”, за вироком суду в 1923-1924 роках відбуває покарання в Ландберзькій тюрмі в одній камері з Гітлером.
Гаусгофер відвідує названого сина, знайомиться з Гітлером. Умови в тюрмі були настільки ліберальні, що Гаусгофер приходив у камеру до Гесса і Гітлера майже щодня, на замовлення Гітлера приносив книжки, пресу і свої публікації на теми геополітики.
Гітлер у цей час почав працювати над основною книгою свого життя - “Майн Кампф”. Він настільки зацікавився літературою, принесеною Гаусгофером, що попросив його прочитати цикл лекцій. Викладена Гаусгофером теорія про державу як живий організм, що з ростом потребує розширення “життєвого простору” (Lebensraum), політично і географічно закладений антагонізм між “континетальними” і “морськими” державами падають на благодатний грунт. Гітлер у захопленні – це було те креативне зерно, той стимул, який дав майбутньому фюрерові потужний поштовх для написання “біблії” нацизму. З цього часу і аж до 20 липня 1944 року Гаусгофер стає одним із найближчих друзів Гітлера, його радником, вчителем, духовним “гуру”.
Тісну співпрацю Карла Гаусгофера з фюрером перервали події 20 липня 1944 року після невдалого замаху на фюрера. Як відомо, у 1942 році в нацистській Німеччині виник “гурток офіцерів-однодумців”, опозиційно налаштованих до офіційної політики Гітлера на Сході. У діяльності гуртка брав участь син Гаусгофера Альбрехт. Саме члени цього товариства організовують замах на Гітлера 20 липня 1944 року.
Дізнавшись про невдачу, Альбрехт зник і деякий час переховувався у знайомих. Батька було арештовано і кинуто до в'язниці. Проте через місяць за вказівкою Гітлера Карлу Гаусгоферу було даровано волю. Альбрехта гестапо спіймало в грудні 1944 року, залишок життя він провів у тюрмі Моабіт.
Карл Гаусгофер після звільнення знаходився у своїй резиденції Хартшиммельгоф поблизу Вельгайма, на Нюрнберзькому процесі допитувався як свідок. Невдовзі він і його дружина покінчили життя самогубством. Власне, Гаусгофер спочатку дав отруту дружині, але доза виявилась не смертельною, і він повісив дружину на гілці дерева. З урахуванням досвіду Гаусгофер для себе приготував вже смертельну дозу.

РЕІНКАРНАЦІЯ МЕТОДУ
Зрозуміло, що після такого життєвого фіналу Гаусгофера його роботи були забуті в післявоєнній Німеччині.
Але не на довгий час. Не пройшло і двадцяти років, як у ФРН поновив видання журнал“Цайтшріфт фюр геополітік”, редактори й автори якого не приховували свого ідеологічного і генетичного зв'язку з основоположником “німецької класичної геополітики”. Почали перевидаватися праці Гаусгофера: реваншистським силам, які почали піднімати голову, потрібно було теоретичне обгрунтування своєї діяльності і новітніх планів.
З 90-х років Гаусгофер стає популярним в Росії серед певних маргінальних партій і рухів, які розвал СРСР сприйняли як катастрофу Російської Імперії і розпочали вибудовувати свої програми на гаслах “неоєвразійства”.
Найбільш послідовним адептом вчення Гаусгофера в Росії вважається згадуваний вище Олександр Дугін, автор фундаментальної роботи “Основи геополітики”, а також близько двадцяти інших видань на цю тематику [“Конспирология”, “Евразия выше всего”, «Цели и задачи нашей революции», «Рука тянется к кобуре» тощо] .
Політичну діяльність Дугін розпочав у кінці 80-х – на початку 90-х років створенням так званого “Чорного ордену СС”. У 1990-1992 роках батько Дугіна, високопоставлений працівник ГРУ Гель Дугін, забезпечує сину доступ до секретних архівів російських спецслужб. Олександр Дугін вивчає праці Гаусгофера з питань гітлерівської геополітики і поряд з цим документи архіву Інституту “Спадщина предків”, що діяв у структурі СС, які використовує у своїх роботах. У рамках співробітництва з європейськими ідеологами нацистської геополітичної доктрини («Третій Шлях») Дугін здійснює адаптацію “євразійства” до сучасних російських реалій. «Світовим злом» Дугін визначає «атлантистів», що належать до так званих «морських держав» – США і Велику Британію, до “Суші” він відносить Росію і Німеччину (як геополітичну вісь).
Однією із головних тем, що постійно перебувають в полі зору російських “неоєвразійців”, є проблема української державності. В інтерв'ю одному із українських інтернет-видань головний редактор “Російського геополітичного збірника” Морозов зауважив: “Ви знаєте, ми якось усе більше уваги приділяємо Україні, тому що для нас це зараз найважливіше геополітичне питання. Це питання майбутнього Росії як цілісного геополітичного організму. У нас є, до речі, не тільки кореспонденти, але і члени нашої редколегії в Україні”.
Олександр Дугін в “Основах геополітики” конкретизує завдання “неоєвразійців”: “Українська проблема - головна і найсерйозніша проблема, яка стоїть перед Москвою. Якщо проблеми Півночі і «полярної трапеції» пов'язані з далеким майбутнім Росії і Євразії, якщо освоєння Сибіру і битва за Lenaland має значення для близького майбутнього, якщо, нарешті, позиційна стратегія перебудови азіатського Півдня має для Росії актуальне, але превентивне значення, геополітика Заходу і центр цієї геополітики - «українське питання» вимагає від Москви негайних відповідних заходів, оскільки мова йде про можливість стратегічного удару для Росії, не реагувати на який «географічна вісь історії» просто не має права. Зважаючи на те, що проста інтеграція Москви з Києвом неможлива і не дасть стійкої геополітичної системи, навіть якщо це відбудеться усупереч всяким об'єктивним перешкодам, Москва повинна активно включатися у перебудову українського простору за єдино логічною і природною геополітичною моделлю. Україна, як самостійна держава з якимись територіальними амбіціями, являє собою величезну небезпеку для всієї Євразії, і без розв’язання української проблеми взагалі говорити про континентальну геополітику безглуздо” [О.Дугін. – Основи геополітики. - Геополітична декомпозиція України].
Отака суть дещо містифікованої теорії про “Сушу” і “Море”, “Євразійський континент” і ворожу йому “Атлантику” та її практичне втілення з точки зору “геополітичної приреченості” України.

ПОПЕРЕДНІ ВИСНОВКИ
Варто зазначити, що в переважній більшості демократичної громадськості Росії ставлення до ідей Гаусгофера і його послідовників-дугінців однозначне. Його суть досить точно і категорично висловив відомий публіцист Юрій Каграманов: “Уся геополітична концепція Дугіна, що відштовхується від деяких третьорядних, якщо не п’ятирядних західних авторитетів типу Маккіндера і Гаусгофера, надумана й абсолютно нереалістична. В її основі лежить протиставлення двох світових сил - теллурократії, або сухопутної могутності, і талассократії, могутності морської. І ця “маячня в науковій упаковці” повинна служити "теоретичним обгрунтуванням" курсу на будівництво "Третього Риму", що відновить боротьбу з Заходом і продовжить її до повної перемоги».
Але мусимо констатувати, що за останні роки російське “неоєвразійство” набирає потужних обертів.
Дугіна в 1999 році спікер Державної думи Росії призначив своїм радником і висловився за включення дугінської геополітичної доктрини в обов'язкову програму російських навчальних закладів. Пізніше Дугін стає директором Центру геополітичних експертиз, що діє в рамках Консультативної ради з проблем національної безпеки при голові Держдуми. Зараз Дугін є одним із чільних експертів не тільки законодавчих, але й вищих виконавчих органів влади Російської Федерації.
Гаусгоферівські ідеї (в окремих випадках навіть без переробки) використовують у своїх публікаціях політики Зюганов, Бабурін, Затулін, Жириновський та ін.
“Неоєвразієць” Іван фон Крейтор, який мешкає у Швеції, так характеризує одну із праць Жириновського: “У своїй книзі “Останній кидок на південь” Володимир Жириновський у декількох скупих штрихах і в згоді з геополітичними доктринами і теоріями Гаусгофера, накреслив геополітичний розвиток Росії по осі Північ-Південь, метою якого був би вихід до теплих морів, тобто геополітична консолідація Великого простору Росії, що з військової і стратегічної точки зору сприяло б стратегічному і політичному зміцненню не тільки Росії, але і Євразійського континенту в цілому”.
Щойно в російському видавництві “Просвещение” з'явився підручник для середніх навчальних закладів «География Российского порубежья: ми и наши соседи» (автори В.Л.Бабурін та ін.), написаний з використанням праць Гаусгофера.
Зрозуміло, що ми аж ніяк не заперечуємо проти аналізу з різних світоглядних позицій і уподобань проголошеної новим керівництвом України зовнішньополітичної концепції. Ми не проти зміцнення політичних, економічних, культурних зв'язків з окремими державами, у тому числі з Росією чи Німеччиною, США чи Великою Британією, – аби вони були на користь суспільству і державі.
Ми проти реанімації ідей, місце яким давно на смітнику історії, та гальванізації зусиль, спрямованих на затягування України в сумнівні геополітичні проекти, як би вони не називались: чи то ЄЕП, чи то “євразійство”.
Доктор економічних наук Черевань, який впродовж шести років був радником Кучми і приклав руку до розробки ЄЕП, у розмові з письменником Масловим бідкається: “Л.Кучма тисячу разів заявляв про стратегічне партнерство. До практики справу не довів. Необов’язковість спричинила кризу, наслідків якої доведеться позбуватися ще довго. Багато слів і мало реальної справи. Чи знову хтось вирішив, що все треба звести до балаканини?”
Зараз колишній радник колишнього Президента, оцінюючи діяльність нової влади, як “багато слів і мало реальної справи”, вимагає від неї зробити те, чого, на його думку, не вдалось докінчити Кучмі.


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2024. Цей сайт підтримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг".