МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

2 партії "Наша Україна".Чи надовго?

07/15/2005 | stefan
http://www.yug.odessa.ua/new/view.php?tid=408&tr=a
«НАШИХ УКРАИН» БУДЕТ ДВЕ

9 июля в столице прошло два знаковых события —
съезды партий с одинаковым названием «Наша Украина»
Во Дворце Киевского политеха заседали делегаты «Народного союза «Наша Украина», недавно созданной партии под руководством вице-премьера Романа Бессмертного, секретаря СНБОУ Петра Порошенко и народного депутата Николая Мартыненко. Партия с аббревиатурой НСНУ, объединившая множество крупных чиновников и бизнесменов, как известно, объявила себя главной наследницей идей президента Ющенко, заявив, что на парламентские выборы она готова идти только с «Батькивщиной» премьера Тимошенко и Народной партией спикера Литвина. Остальным партиям — ветеранам «оранжевой революции» дали понять: либо вливаетесь на условиях пасынков, либо мы вас в упор не видим.
А в Украинском доме собрались делегаты 9-го съезда партии «Наша Украина» во главе с министром финансов Виктором Пинзеником. Эта партия ранее была известна под названием «Реформы и порядок». А также тем, что в ее составе немало ярких ораторов и «умненьких младореформаторов». Таких, например, как Николай Томенко, Сергей Терехин, Сергей Соболев, Игорь Грынив, Тарас Стецькив и Владимир Филенко.
Ожидалось, что «НУ» Пинзеника смирится с неизбежным поглощением «партией «оранжевых» олигархов», как иногда называют НСНУ, и примет на съезде решение о самороспуске. Но уже на подступах к такому развитию событий рядовые «нашеукраинцы» из «НУ» (ПРП) воспротивились нажиму формирующейся партии власти. И не только рядовые. Выступившие на съезде вице-премьер-министр по гуманитарным вопросам Николай Томенко, министр экономики Сергей Терехин, народный депутат Владимир Филенко подвергли резкой критике методы формирования НСНУ и действия отдельных лиц из окружения Ющенко. Их опасения в своих речах подтвердили региональные лидеры (Харьков, Киев, Одесса, Днепропетровск). Очевидным было и настроение зала — пламенное и резко критичное выступление Томенко зал встретил настоящими овациями.
«НУ», славившаяся домашними заготовками, на этот раз отплатила коллегам из НСНУ за моральное унижение, не просто отказавшись вливаться в НСНУ, но и предъявив заявление четырех партий о необходимости создания единого блока на выборы-2006. Главной сенсацией стала подпись премьер-министра Юлии Тимошенко под этим заявлением. Другими словами, Юлия Тимошенко и ее «Батькивщина», «Наша Украина» Виктора Пинзеника, Народный рух Бориса Тарасюка, Украинская народная партия Юрия Костенко объявили о том, что намерены создать единый блок на парламентских выборах и пригласить туда НСНУ.
Делегатам первого съезда НСНУ об этой «приятной неожиданности» сообщил министр иностранных дел и глава Руха Борис Тарасюк. Лидеры НСНУ делали вид, что ничего такого не произошло, а Роман Бессмертный даже заявил о позитивности такого объединения. Но плохо скрываемое раздражение все же демонстрировало истинное отношение верхушки НСНУ к подобной инициативе. Мало того, что «НУ» Пинзеника — Томенко отказалась сливаться в едином экстазе, так еще подтянулись Тарасюк с Костенко, и все это освящено подписью Юлии Владимировны…
На форуме НСНУ с часовой речью выступил президент. Он говорил о необходимости объединения, много времени посвятил теме телевидения, критиковал Томенко и Терехина, но так и не сказал того, что от него ждал союз: войдет ли он в избирательный список этой партии, как того добивается Роман Бессмертный.
А тем временем на съезде «НУ» Николай Томенко срывал бурные аплодисменты своей зажигательной и беспощадной критикой окружения президента. Зал отплатил ему за удачную речь единогласным избранием заместителем председателя партии. И это также был своеобразный символ.
Таким образом, в Украине сохраняются две партии с названием «Наша Украина». Кстати, по поводу попыток министра юстиции Зварыча отобрать название у партии Пинзеника лидеры и юристы «НУ» высказались однозначно: письмо министра демонстрирует его крайний непрофессионализм и незнание украинского законодательства. Отобрать у партии регистрационные документы или название можно только по судебному вердикту, поэтому экс-ПРП продолжает называться «Нашей Украиной» и не собирается и впредь реагировать на провокационные действия Зварыча.
Одесскую область на съезде «Нашей Украины» представляли
45 человек, из которых девятнадцать имели статус делегатов. Возглавляет областную организацию вице-мэр по гуманитарным вопросам Владимир Куренной. В состав делегации входили известные общественные деятели и чиновники — начальник УЖКХ Николай Рубля, профессор доктор физико-математических наук начальник управления образования Сергей Козицкий, профессор доктор медицинских наук Олег Тарабрин, глава службы по делам детей Татьяна Бурик, начальник управления инвестиций Ирина Яроцкая и другие.
Областную организацию НСНУ возглавляет народный депутат Алексей Козаченко, в составе правления облорганизации вице-мэр Михаил Кучук, депутаты горсовета Леонид Макул, Денис Балух и другие.
Семен СЕМЕНОВ.
***
НИКОЛАЙ ТОМЕНКО
не простил власти ее ошибок

(Из выступления на съезде)

—МЫ ДОЛЖНЫ публично заявить, что слишком долго были в оппозиции, чтобы сегодня молчать об ошибках власти. Убежден, что уже первые месяцы нашей
работы во власти дают нам основания говорить о тревожных тенденциях, которые, если их не приостановить, могут негативно отразиться на авторитете всей большой команды Виктора Ющенко.
После нескольких месяцев относительного затишья в Украине создается система новой «цивилизованной» коррупции. Теперь вместо прежних грязных методов используется иная форма взяточничества, заключающаяся в том, что под прикрытием «оранжевых» лозунгов Майдана решаются личные или семейные дела. Если сегодня не приостановить эти опасные тенденции развития центральной и местной властей, не сказать правду об ошибках, которые они допускают, начиная с кадровой политики и заканчивая массовой коррупцией, то мы как единая команда можем столкнуться с серьезными проблемами на предстоящих выборах в Верховную Раду и органы местного самоуправления.
Но самой главной проблемой на сегодняшний день являются не результаты грядущих выборов, а потеря доверия граждан, которые во время «оранжевой революции», возможно, впервые за все годы независимости Украины поверили, что новая власть будет работать на людей, а не на себя. Если мы потеряем это доверие, вернуть его будет очень трудно.
Я хочу, чтобы мы проанализировали уроки парламентских выборов 2002 года и не допустили тех же ошибок в 2006 году. Тогда, за день до съезда, в списках появились фамилии десятков бизнесменов, никогда прежде не разделявших наших ценностей. Они покинули фракцию через несколько недель после начала работы парламента. Более того, некоторые из них стали главными нашими оппонентами во время президентской избирательной кампании. Кто из политиков предложил кандидатуры этих людей и кто будет нести ответственность за то, что они появились в партийных списках? И не возникнет ли вновь искушение предоставить проходные места миллионерам или продажным политикам в новом избирательном блоке, который будет поддерживать Виктора Ющенко?
Сегодня нам необходимо честно и откровенно говорить о политике, поскольку мы, члены правительства, в свободное от работы время имеем право выражать свои политические взгляды, хотя я отстаиваю позицию, что в правительстве не должно быть парткомов. Мы с коллегами из нашей партии партстроительством в правительстве не занимаемся. Убежден, что новая демократическая партия не создается в кабинетах губернаторов, председателей районных администраций или в офисах миллионеров. Ее создают люди в городах и селах, объединяясь вокруг программы и идеи, а не должностей.
К сожалению, нам не удалось создать единую демократическую, европейскую партию, о которой мечтали. Теперь у нас остается шанс создать демократический избирательный блок. Для этого необходимо начать широкую дискуссию, начать обсуждать принципы объединения. И самое главное — оговорить, как будет формироваться список нового избирательного блока в парламент и в органы местного самоуправления. Если в этом списке политики будут сотыми или двухсотыми, а перед ними будут стоять миллиардеры или миллионеры, это будет саботаж действий президента, который категорично высказался за отделение политики от бизнеса. Наша историческая миссия — помочь президенту завершить этот процесс.
Необходимо создать нормальные условия бизнесменам, чтобы они не шли в Верховную Раду за депутатской неприкосновенностью, а создавали новые рабочие места и исполняли государственную программу занятости. Лучшая поддержка президента со стороны бизнесменов — миллионы рабочих мест в год. А в парламент и органы местного самоуправления должны приходить профессиональные политики. Хотя у меня складывается впечатление, что сегодня в Украине действует «зеленый» парламент, в котором большинство депутатов главной ценностью считают не закон, а деньги.
Теперь относительно будущего блока и места в нем Народной партии Владимира Литвина. Если спикер парламента после трех лет работы главой администрации Леонида Кучмы понял, что этот режим был преступным, и решил и в дальнейшем служить украинскому народу, я готов обсудить его участие в демократическом блоке. Но для этого необходимо понимать, что собой представляет партия и фракция Владимира Литвина. Пока еще я не почувствовал, что он и десятки депутатов, которые были ключевыми игроками и исполнителями при режиме Кучмы — Медведчука, а сегодня вступили в Народную партию, поддерживают наши демократические ценности. Возможно, в этом случае правильнее было бы говорить о создании партии Кучмы — Литвина (объединенной), а не о вхождении их в демократический европейский избирательный блок, который мы хотим создать.
Наше абсолютное преимущество перед другими — то, что мы привыкли к публичной политике, не боимся дискуссий на телевидении, встреч с людьми на улицах, нас не сопровождают эскорты автомобилей, что, к сожалению, сегодня практикуется некоторыми должностными лицами. Хотя президент и говорил о том, что у новой демократической власти уже нет необходимости в сопровождении нескольких десятков охранников. Поэтому, когда я узнаю, что кое-где из-за проезда председателя Верховной Рады или иных должностных лиц на полдня перекрывают город, не понимаю: у нас что, указания президента можно не исполнять?
Если сегодня мы говорим, что власть не боится собственного народа, а народ уважает ее, то, я думаю, нам необходимо выходить на улицы, встречаться с людьми и убеждать их в нашей правоте. Проблема нынешней политической оппозиции, если она есть, в том, что она еще боится выходить на улицы, собирать людей и рассказывать о своих преимуществах. Я думаю, что нам надо убедить наших новых соратников по «оранжевой революции» выйти из «Мерседесов», разогнать охранников и продемонстрировать людям, что они стали к ним ближе, что поняли свои ошибки и готовы работать не на Кучму или Медведчука, а на граждан.
Поэтому я еще раз хочу сказать, что мы можем создать мощный демократический блок, но создавать его необходимо не для того, чтобы кто-то стал главой Верховной Рады, а кто-то — премьер-министром или секретарем СНБО. Блок необходимо создавать под реализацию стратегии президента и программы действий правительства, чтобы после избрания Верховной Рады не выстраивались очереди к президенту (а сейчас уже не к нему, а к его советникам) с просьбами назначить кого-то на определенную должность. Люди должны голосовать за правительство народного доверия, которое будет создано после парламентских выборов.
Именно поэтому люди должны знать, что они голосуют за городских голов и за горсоветы, которые со следующего же дня начнут работать, а не делить бюджет и должности. Тогда избирательная кампания будет народной и правильной. Я верю в то, что мы действительно создадим европейский демократический блок, который сделает все, чтобы мы с гордостью могли сказать: Украина — это единая страна, это наша Родина!


Редакция газеты "Юг"
***
Будучи ветераном партії ПРП, повністю підтримую редакцію газети "ЮГ"
в питанні піднятому в статті.

Стефан Станевич
fsnvsuvor@mail.ru

Відповіді

  • 2005.07.15 | Мартинюк

    Здорова конкуренція принесе користь суспільству.

    Бо подібні претензії можна було б висувати до обидвох партій. Тепер у них стимул уникати негарних речей і непопулярних методів поповнення своїх рядів .
    І це напевно прискорить створення єдиного блоку.Правда це буде лише нарівні Верховної Ради. - На місцевому рівні - боротьба і конкуренція.
  • 2005.07.18 | stefan

    куди дивиться зварич?

    18-07-2005 01:33 Майдан-ІНФОРМ, Одеса
    Одеська "Наша Україна" вимагатиме відставки Зварича
    http://maidan.org.ua/static/news/1121639597.html

    Обурена заявою міністра юстиції Романа Зварича про позбавлення партії "Наша Україна" її назви і повернення старої назви партія "Реформи і порядок", Одеська обласна партійна організація 19 липня о 13.00 пікетуватиме обласне управління юстиції по вул. Богдана Хмельницького, 34 під гаслом "Зварича у відставку".
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2005.07.18 | Раціо

      Зварич шукає, "хто замовив" його безсоромну брехню (-)

  • 2005.07.21 | stefan

    Re: 2 партії "Наша Україна".Чи надовго?(Л)

    http://www.gazeta.lviv.ua/articles/2005/07/18/6970/
    Понеділок, 18 липня, 2005 року, № 124 (690)
    Міфи і реальність

    МЕТОД впливати на свідомість людей за допомогою міфів став сьогодні основним засобом “чорного піару” – пропаганди брехні та спотворення істинної сутності речей.
    Останні президентські вибори в Україні збагатили цей жанр хрестоматійними взірцями.
    Відновімо в пам’яті (бодай не згадувати, але треба) образ одного з послужливих наших землячків. Його безкінечні телевізійні теревені починалися однаково монотонним здерев’яніло-скрипучим голосом: “Пане Ющенко! Ваша дружина – американка”, а далі йшли запевнення у підтримці, прихильності, спільних планах вигнати з України “москалів” і заборонити російську мову. Чоловічок мав утвердити в свідомості виборців фальшивий міф про одного з кандидатів у президенти як ставленика США та запеклого “націоналіста”. А ще згадайте скляні очі, скам’яніле обличчя того чоловічка – і матимете живе сучасне втілення образу біблійного Юди, який зраджує через поцілунок.
    ...Дата, від якої почався відлік сучасної епохи в історії України, – це 4 липня 2004 р., коли на Співочому полі в Києві прозвучали слова В. Ющенка: “Я йду в Президенти!” У проведення цієї акції ми заклали дві ідеї: по-перше, кандидат у президенти має йти не від котроїсь із десяти партій блоку “Наша Україна”, а від імені всього народу; по-друге, це матиме реальний сенс лише тоді, коли на Співочому полі зберуться представники всієї України, справді – всього народу.
    Обидві ідеї виявилися блискучими. Унікальність події полягала не лише (і не стільки) в тому, що сюди прибуло від 70 до 100 тисяч прихильників Ющенка, а насамперед у тому, що тут були представники всіх демократичних політичних сил, кожного міста і села України. Воістину – Urbi et orbi. Це був географічно найбільший здвиг народу за весь період української Незалежності.
    Нізащо й ніколи не забуваймо про це, надто тепер, коли йдуть спроби розкладати сепаратні пасьянси щодо майбутнього виборчого блоку, визначати, хто там має бути, а хто – ні.
    Тоді ми знали, що нас чекає “гра без правил”, сповнена брехні, фальсифікацій, ба навіть спроби фізичного усунення Лідера. Безпосередній дозвіл на такий розвиток подій своїми заявами дав тодішній “гарант” Конституції. Ми були впевнені у тому, що український народ виявить мудрість, історичну пам’ять і генетичний потяг до свободи. Й уповали на те, що наші співвітчизники не погодяться з тією роллю, яку їм відводять у суспільних процесах, і рішуче заявлять: “Ми не бидло! Ми не козли! Ми України доньки й сини!” Так і сталося.
    То невже хтось тепер сподівається, що коли з “електорального” поля “Нашої України” усуватимуть ті політичні сили, які були, є і будуть ще довго гарантами української національної державності, незалежності, свободи, демократії (НРУ, УНП, ПРП(НУ), КУН, ХДС тощо), коли йдуть відверті й непристойні спроби “прихватизації” Президента, люди спокійно спостерігатимуть за тим, що відбувається? Що вони не повірять нам, коли ми скажемо, що їхній Майдан під загрозою повної нівеляції?
    Не вірю! Адже протягом усіх цих днів і ночей ми були там, з Майданом, тому знаємо настрої людей. Вони кинулися на прю не лише “за Ющенка”, але насамперед “за Україну”, “за себе і своїх дітей”, “проти злочинної влади”, яка перейшла межу. Так, звісно, особистий приклад Віктора Ющенка, його самопосвята, безстрашність навіть перед реальною загрозою для життя, “розбудили” український народ. Але тепер постає основне питання: чи Майдан вичерпав себе, перемігши остаточно? Та ні ж бо! Він тільки заклав передумови для того, аби, як той казав, “процес пішов”.
    Майдан “вибухнув” не для того, щоб лише скинути Кучму й не допустити Януковича. Головним завданням було й залишається зміна моральних цінностей у суспільстві, відновлення Правди, Справедливості, Правопорядку, які ґрунтуються на тисячолітніх традиціях буття нашого народу.
    На жаль, сьогодні мусимо констатувати: Кучма з Януковичем пішли, але створена ними система взаємовідносин у суспільстві багато в чому залишається живучою. Створюється реальна небезпека: у нас може повторитися ситуація 1991 р. Тоді комуністична номенклатура, усвідомивши невідворотність здобуття Україною незалежності, швиденько перефарбувалася з червоного на синьо-жовтий колір і практично зберегла себе при владі. Часто схоже спостерігаємо і тепер: колишня номенклатура масово перефарбовується в помаранчевий колір, учорашні найзапекліші противники (або ж – байдужі) стають чи не “найдостойнішими” послідовниками революції.
    Ще напередодні парламентських виборів 2002 р. ми розуміли, що відійти воднораз від прірви, над якою опинилася Україна, неможливо. Для цього потрібні будуть три етапи (“Три кроки від прірви”, як це назвали політологи): перший – вагомий результат на парламентських виборах (ми здобули 24% голосів – і це лише перший крок, а не перемога, якою, мовляв, не зуміли скористатися, як про то писали недолугі оглядачі); другий – чиста перемога на президентських виборах, чого ми домоглися завдяки Майдану; залишився третій крок – парламентські та місцеворадівські вибори 2006-го. Тоді ми або остаточно переможемо, або… все може полетіти шкереберть. Отож: питання питань – не думаймо, що тільки для нас – з якими ідеями, з якими союзниками (в якому форматі) йти на вибори? Бо це або остаточна перемога для нас, або для них – можливість реваншу.
    І тут ще раз варто нагадати одну з основних ідеологем всеукраїнського Майдану, висловлену словами популярної пісні “Разом нас багато”. Коли 4 лютого ц. р. у Верховній Раді відбувалося погодження кандидатури прем’єр-міністра та схвалення “Програми діяльності Кабінету Міністрів України”, мені доручили виступити від фракції “Наша Україна”. Я пригадав Юлії Володимирівні слова цієї пісні й запитав: чи готова вона й надалі зберігати та зміцнювати єдність Майдану, чи він, не дай Боже, розділиться на Майдан Віктора Ющенка та Майдан Юлії Тимошенко? Відповідь була однозначно ствердною: так, тільки разом. Прем’єр-міністр повторює це своє переконання кожного разу при кожній нагоді. Отож, непрощенний гріх коять тепер ті, хто хоче розділити могутнє єдине річище Майдану на окремі річки та струмки й отак, розділеними, апелювати до виборців.
    За кого ж у такому разі вони мають віддавати свій голос? До того ж, не забуваймо, вибори 2006 р. і до Верховної Ради, і до всіх органів місцевого самоврядування проходитимуть на пропорційній основі, себто за партійними списками. Розуміючи цю ситуацію, представники чотирьох політичних партій 9 липня звернулися до делегатів І з’їзду “НСНУ” із заявою “В єдності сила народу!”, в якій, зокрема, зазначено: “Ми повинні виправдати надії та сподівання громадян України, ми зобов’язані згуртуватися навколо Президента В. Ющенка задля реалізації положень його передвиборної програми та виконання зобов’язань, даних українському народові… Ми заявляємо про необхідність і свою готовність до спільної участі у виборчому блоці на підтримку Президента України В. Ющенка під час виборчої кампанії 2006 р., який базуватиметься на політичних силах та ідеалах, що стали рушійними в помаранчевій революції”. Звернення підписали від партії “Батьківщина” Ю. Тимошенко, від Народного Руху України Б. Тарасюк (він і зачитав звернення на з’їзді “НСНУ”), від партії “Наша Україна” В. Пинзеник, від Української Народної Партії Ю. Костенко.
    Якою була реакція делегатів з’їзду, читачі знають із повідомлень у ЗМІ. Різко негативною. Керівництво “НСНУ” бачить майбутній виборчий блок тільки у проекції тріади: “НСНУ”, партія “Батьківщина” Ю. Тимошенко і Народна партія В. Литвина. До того ж – першим номером у виборчому списку має бути Президент України В. Ющенко. Не беруся судити про “сумісність” цих трьох складових, як і про їхнє бажання єднатися, надто в контексті останніх “люб’язностей”, якими обмінялися спікер і прем’єр.
    Але те, що парламентський список має очолити Президент України – взагалі “находка для врага”. Адже кожен кандидат у депутати пише власноручну заяву (повторюю – пише рукою власною) про те, що в разі обрання його депутатом зобов’язується відмовитися від усіх виборних та адміністративних посад.
    “Нє, ти чуєш, народ”, – як сказала б незрівнянна дотепниця Тетяна Коробова.
    – Президент обіцяє і зобов’язується скласти зі себе повноваження Президента України! Він не хоче бути Президентом. Так за що ж ми боролись, мерзли й мокли на Майдані? – кричатимуть одні.
    – Та ні, ви не розумієте. То тільки така формальність. Так треба для ЦВК, – утихомирюватимуть зденервованих інші.
    – Ах, так, то вони нас дурять, – резюмуватимуть треті.
    Ну й ситуація! Хлопці, не робімо цього. Президент – уособлення суспільної моралі, гарант Конституції, він належить не лише нам, а всій Україні.
    І наостанок те, що сьогодні є найоблуднішим міфом політикуму. Бо й справді: вони, мовляв, нас кличуть до єдності, в єдину президентську партію, а ми вперлися і не хочемо. Та неправда це! Три роки тому я доповідав на VII з’їзді ПРП політичну програму партії, і там, у розділі “Ідеологічні засади” записано: “Ми послідовно відстоюємо згуртування усіх політичних партій правоцентристського спрямування в єдину політичну партію. Без такого об’єднання неможлива політична структуризація суспільства і політична відповідальність влади перед народом. Партія “Реформи і порядок” докладає всіх зусиль для такого єднання”.
    (Зізнаюся, свого часу для реалізації саме цієї ідеї я і перейшов у цю партію.) То в чому річ? Та в тому, що ніякого єднання (об’єднання) не відбувається, насправді йде процес створення ще однієї (сто двадцять сьомої чи якої там) партії з метою привласнити собі Президента.
    Так, ми, безперечно, розуміємо, що членство в політичній партії будується за індивідуальним принципом, себто кожен пише заяву про вступ до неї від себе особисто, бере на себе зобов’язання дотримуватися вимог статуту й сприяти реалізації програми. Так робиться тоді, коли нова партія твориться з незаангажованих, вільних, до того ж на той час позапартійних симпатиків. Але ж бо планувалося створити єдину партію на основі вже існуючих політичних партій, що входять у “Блок Віктора Ющенка “Наша Україна”. А вони мають свою історію, свої статутно-організаційні принципи, програмні ідеологічні засади, свою традицію, свою, зрештою, команду в центрі й на місцях.
    Тож одна справа, коли ці політичні партії об’єднуються, вливаються в одне ціле як рівноправні, самодостатні структури – всі разом і водночас, а зовсім інша – коли їм кажуть самоліквідуватися, себто зникнути з політичної арени, а відтак поодинці, кожен у своєму районі чи місті пробиратися до “НСНУ”. А їх там і не чекають, і не хочуть, бо ж – “рознарядка” (маємо про це сотні конкретних прикладів). Ба, і це ще не все, бо кожен, хто хоче стати членом “НСНУ”, має самотужки заручитися двома рекомендаціями. Ті, хто стояв біля джерел українського “Самвидаву”, хто разом із В’ячеславом Чорноволом видавав позацензурний “Український вісник”, хто був фундатором Української Гельсінської Спілки, а потім Народного Руху й інших похідних від нього партій, мають тепер вчинити акт самознищення, такого собі політичного суїциду. А вам не здається, панове, що це – аморально?
    Хочу уявити собі честолюбного Івана Зайця, якого В. Чорновіл називав “левом української політики”, котрий просить поручитися за нього, скажімо, Петра Порошенка та його першого заступника із “Солідарності” Павла Жебрівського. Не уявляю. А в кого мали б просити “поручительства” Степан Хмара, Юрій Костенко, Віктор Пинзеник, Борис Тарасюк? (Цей ряд можете продовжити самі.)
    Отут-то і з’являється ще один фальшивий міф: дивіться, мовляв, ми їх кличемо до єднання, а їх роз’їдають амбіції. Не стану навіть сперечатися. Скажу лишень, що насамперед немає навколо чого об’єднуватися. Бо ж і партії Президента, по суті, немає.
    Що ж, розумію, і в цьому разі можна закинути: не штука стояти осторонь і тільки критикувати. Правим буде кожен, хто так подумає.
    А тому ми не стояли осторонь. У погодженні з моїми соратниками (В. Пинзеник, І. Гринів, С. Соболєв, В. Філенко, І. Васюник), з ласкавого дозволу керівництва “НСНУ”
    (Р. Безсмертний, Ю. Єхануров, М. Мартиненко, П. Ющенко) автор цих рядків написав проект “Програми партії “Народний Союз Наша Україна”, яка й мала б стати основою об’єднання. У цей документ увійшли всі передвиборні програмні ідеї блоку “Наша Україна” і Президента В. Ющенка. Його можна, звісно, уточнювати, доповнювати, переробляти. Але поки що це нікому не потрібно. Дарма.
    І все-таки мене не полишає надія, що єдину партію правоцентристського демократичного спрямування буде створено. Принципи такого процесу давно відомі, вироблені. Спочатку збираються центральні керівні органи партій, готових до об’єднання, і виносять щодо цього однотипні рішення, які потім обговорюють в обласних організаціях. Тоді утрясають положення спільного статуту й програми. Одночасно скликають з’їзди, які виносять ухвали про саморозпуск і об’єднання, і тут же проводять спільний установчо-об’єднавчий з’їзд, на якому приймають статут, програму, обирають керівні органи.
    Все. Чітко. Прозоро. Справедливо.
    Вірю, такий процес неминуче відбудеться, бо іншого шляху в майбутнє просто немає. Але це вже, очевидно, після виборів. А на вибори ми підемо єдиною коаліцією у складі блоку “Наша Україна” і БЮТ. Інший варіант – дорога у прірву. І це теж мають знати всі.
    Михайло Косів – народний депутат України


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2024. Цей сайт підтримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг".