Риба гниє з голови, або Байка про доброго царя(/)
09/12/2005 | NI_ZRADI
Риба гниє з голови, або Байка про доброго царя
У далекій Індії особливим авторитетом серед тамтешніх мешканців втішається корова. ЇЇ навіть звуть „священною”. Куди б ця рогата істота не забрела і які б незручності не створювала - вбити і проганяти її є неприпустимим порушенням табу. Політичні лжеавторитети також живляться з джерела марновірства і забобон. Це людське марновірство схильне вбачати в них якості, якими там і не пахне. І чим більші сподівання покладаються на таких „добреньких” царів, тим більше розчарування очікує суспільство.
Неблагонадійність Ющенка вже давно дала про себе знати, ще за часів Кучми. Його спосібність завжди залишатися на плаву наштовхує на одну, не зовсім приємну аналогію. Ну хіба не він називав Кучму батьком, не він став на його бік під час касетного скандалу, не він (вже при своєму президентстві) привітав його з Днем народження, хіба не при його словоблудному сприянні і надалі затягується справа Ґонґадзе. І як ці дії президента сумістити з антикучмівською направленістю помаранчевої революції? А ніяк! Не треба суміщати. Називаймо речі своїми іменами. Просто хтось дуже хитрий дуже вдало скористався народним обуренням. Справжнісінька собі політична афера і тільки. Ніяких дивідендів, окрім занудних спічів суспільство поки що немає.
Хто їх має - можна здогадатися після заяв Зінченка і Томенка після відставки. Марно, правда, сподіватись, що при Ющенку вдасться знайти кінці корупції у цій справі. І не тому, що вони так заплутані, чи втоплені у воді, а з тієї самої причини, з якої ніяк не оприлюднюються вже знайдені кінці у справі Ґонґадзе (маю на увазі замовників). Головна ж заковика, що Віктор Андрійович не той, за кого себе видає. Смішно було слухати ці „соплі”, що президента ніби-то тримали у віртуальному світі дезінформації. Якщо простий громадянин через ЗМІ та Інтернет може мати доступ до вичерпної інформації, то президент з його можливостями цього позбавлений? Ну що за наївність?
Це, виявляється, оточення все винне, а сам президент є таким собі другим варіантом „непорочного зачаття”. Наша українська „священна корова”, торкати яку гріх важкий. Сміх та й годі. Невже здорового глузду нам не вистачить, щоб не тішити себе марними ілюзіями. Якою б неприємною реальність не виявилась – реалізм завжди корисніший, ніж політичне самодурство. Чому б нам краще, створивши справжню опозицію шляхом громадянського тиску, не примушувати президента виконувати дані на майдані обіцянки. Бандитам – тюрми, вкрадене – державі, чесному бізнесу – широку дорогу!
Коли господар впрягає коня, то поганяє його, якщо той не хоче їхати. Коли ж той зовсім відмовляється йти, то його випрягають і нового шукають. Президент має бути не об’єктом для любування, а рушієм поступу. Так би мовити „не словом, а ділом”. Де ж вони, ті обіцяні діла? На разі, після відставки уряду Юлії Тимошенко, один великий „пшик!” Подібна бездіяльність зараз злочинна і, як на мене, дорівнює національній зраді. Невдача у внутрішній політиці ставить нас під удар російських імперських амбіцій. Видно ж як на долоні, що Ющенко керується не патріотичними принципами, а центрами сили, які є поза межами України. І чому він постійно звітується перед Путіним про події в Україні. Це ж внутрішні справи української держави. Виглядає, що Віктор Андрійович є звичайнісіньким пристосуванцем, який балансує між народною опінією і тими, хто незаконно володіє важелями політичного впливу. Замість того, щоб переймати на себе ці важелі, Ющенко грає роль козачка на побігеньках і здає наші національні інтереси. Плутано мотивуючи відставку уряду відсутністю командного духу, президент позбавився найбільшого свого клопоту – Юлії Тимошенко. Серед усіх „революціонерів” вона зайняла найбільш адекватну позицію у відстоюванні українських інтересів. Спочатку їй зв’язали багато в чому руки, а вкінці, скориставшись ситуацією, - відправили у відставку. Цікаво, що російські ЗМІ відразу зарясніли задоволеними відгуками різних політиків. Москва домоглася свого.
Якщо суспільство мовчатиме, то дуже вірогідно, що Віктор Андрійович і надалі здаватиме наші позиції. Це ж вже так очевидно. Хіба нас введе в оману його релігійно-патріотична показуха, невже ми так дешево купимося? Свого народу президент має боятись більше, ніж кого б то не було поза нашими кордонами. Можливо, вже час налякати?
ДЖЕРЕЛО:
http://www.domivka.net/publ.php?sid=732
У далекій Індії особливим авторитетом серед тамтешніх мешканців втішається корова. ЇЇ навіть звуть „священною”. Куди б ця рогата істота не забрела і які б незручності не створювала - вбити і проганяти її є неприпустимим порушенням табу. Політичні лжеавторитети також живляться з джерела марновірства і забобон. Це людське марновірство схильне вбачати в них якості, якими там і не пахне. І чим більші сподівання покладаються на таких „добреньких” царів, тим більше розчарування очікує суспільство.
Неблагонадійність Ющенка вже давно дала про себе знати, ще за часів Кучми. Його спосібність завжди залишатися на плаву наштовхує на одну, не зовсім приємну аналогію. Ну хіба не він називав Кучму батьком, не він став на його бік під час касетного скандалу, не він (вже при своєму президентстві) привітав його з Днем народження, хіба не при його словоблудному сприянні і надалі затягується справа Ґонґадзе. І як ці дії президента сумістити з антикучмівською направленістю помаранчевої революції? А ніяк! Не треба суміщати. Називаймо речі своїми іменами. Просто хтось дуже хитрий дуже вдало скористався народним обуренням. Справжнісінька собі політична афера і тільки. Ніяких дивідендів, окрім занудних спічів суспільство поки що немає.
Хто їх має - можна здогадатися після заяв Зінченка і Томенка після відставки. Марно, правда, сподіватись, що при Ющенку вдасться знайти кінці корупції у цій справі. І не тому, що вони так заплутані, чи втоплені у воді, а з тієї самої причини, з якої ніяк не оприлюднюються вже знайдені кінці у справі Ґонґадзе (маю на увазі замовників). Головна ж заковика, що Віктор Андрійович не той, за кого себе видає. Смішно було слухати ці „соплі”, що президента ніби-то тримали у віртуальному світі дезінформації. Якщо простий громадянин через ЗМІ та Інтернет може мати доступ до вичерпної інформації, то президент з його можливостями цього позбавлений? Ну що за наївність?
Це, виявляється, оточення все винне, а сам президент є таким собі другим варіантом „непорочного зачаття”. Наша українська „священна корова”, торкати яку гріх важкий. Сміх та й годі. Невже здорового глузду нам не вистачить, щоб не тішити себе марними ілюзіями. Якою б неприємною реальність не виявилась – реалізм завжди корисніший, ніж політичне самодурство. Чому б нам краще, створивши справжню опозицію шляхом громадянського тиску, не примушувати президента виконувати дані на майдані обіцянки. Бандитам – тюрми, вкрадене – державі, чесному бізнесу – широку дорогу!
Коли господар впрягає коня, то поганяє його, якщо той не хоче їхати. Коли ж той зовсім відмовляється йти, то його випрягають і нового шукають. Президент має бути не об’єктом для любування, а рушієм поступу. Так би мовити „не словом, а ділом”. Де ж вони, ті обіцяні діла? На разі, після відставки уряду Юлії Тимошенко, один великий „пшик!” Подібна бездіяльність зараз злочинна і, як на мене, дорівнює національній зраді. Невдача у внутрішній політиці ставить нас під удар російських імперських амбіцій. Видно ж як на долоні, що Ющенко керується не патріотичними принципами, а центрами сили, які є поза межами України. І чому він постійно звітується перед Путіним про події в Україні. Це ж внутрішні справи української держави. Виглядає, що Віктор Андрійович є звичайнісіньким пристосуванцем, який балансує між народною опінією і тими, хто незаконно володіє важелями політичного впливу. Замість того, щоб переймати на себе ці важелі, Ющенко грає роль козачка на побігеньках і здає наші національні інтереси. Плутано мотивуючи відставку уряду відсутністю командного духу, президент позбавився найбільшого свого клопоту – Юлії Тимошенко. Серед усіх „революціонерів” вона зайняла найбільш адекватну позицію у відстоюванні українських інтересів. Спочатку їй зв’язали багато в чому руки, а вкінці, скориставшись ситуацією, - відправили у відставку. Цікаво, що російські ЗМІ відразу зарясніли задоволеними відгуками різних політиків. Москва домоглася свого.
Якщо суспільство мовчатиме, то дуже вірогідно, що Віктор Андрійович і надалі здаватиме наші позиції. Це ж вже так очевидно. Хіба нас введе в оману його релігійно-патріотична показуха, невже ми так дешево купимося? Свого народу президент має боятись більше, ніж кого б то не було поза нашими кордонами. Можливо, вже час налякати?
ДЖЕРЕЛО:
http://www.domivka.net/publ.php?sid=732