Казка про святого Святослава
10/29/2005 | Сливко
У будь-якої людини совість або є, або вона геть-чисто відсутня. Байками є те, що, мовляв, у деяких випадках ця людська риса й не ночувала, а іноді наче пробиває, й ім’ярек шаріється, опускає очі й проявляє небачену до цього совісність і скромність. А то, буває, що й заплаче.
Те ж можна сказати й про чесність. Майже чесний – це як трішки вагітний. Диференційовано вживати власні чесність і правдивість, тобто – отут я буду чесним, а ось тут можу трішки й збрехати – прирікати себе на муки совісті. Якщо (читай спочатку) та совість все-таки наявна.
Забігаючи наперед, скажу відразу: у мене є великі сумніви щодо чесності й совісності останнього українського генпрокурора Святослава Піскуна. Що б там хто не говорив, а поголос у народі просто так не ходить. Можливі, правда, деякі натяжки й перекручення, але, як-то кажуть, диму без вогню не буває.
Ще коли Святослав Михайлович у кінці 90-х займав посаду заступника начальника податкової міліції в званні цілого генерал-лейтенанта, серед працівників цього фіскального відомства ходили чутки про ту ж таки половинчату чесність одного з їхніх керівників. Можна, звичайно, послатись на тезу, що в часи Кучми тільки дурний не крав і не брав. Вимушені були робити це всі службовці, у яких був хоч один начальник. Бо у того начальника був свій і т.д. Хабарі носили не пачками – валізами. Не віриться, щоб Піскуна сія чаша оминула.
Як би там не було, а фактом є те, що коли у 2002 році стало питання про призначення на посаду чергового генпрокурора, проти кандидатури Піскуна найактивніше виступала фракція блоку Юлії Тимошенко. Не остання людина вже й на той час в оточенні Юлії Володимирівни Олександр Турчинов відверто назвав Піскуна аморальною людиною. І, певне, у нього на це були вагомі підстави. Турчинов тоді прямо заявив, що Кучма, пропонуючи кандидатуру генерального прокурора, підтвердив, що хоче бачити на цій посаді особу, яка не має комплексів щодо моральності, Конституції та чинного законодавства. Турчинов пояснив, що Кучмі потрібна людина, яка буде виконувати будь-які завдання президента. Але головним завданням чергового прокурора, ще тоді був упевнений майбутній голова СБУ, стане більш активне знищення опозиції кучминому режимові, фабрикування кримінальних справ проти лідерів опозиції.
В ті часи, як ми добре пам’ятаємо, не було проблем з протягуванням на ту чи іншу посаду запропонованих владою кандидатур. Тим більше, що провладна фракція “За єду” завжди піднімала руки швидше, ніж оголошувалися питання на голосування. Але й тут, при призначенні Піскуна, виникли проблеми. І не бути б Святославу Михайловичу генеральним, якби не суттєва й вчасна підтримка спікера парламенту Володимира Литвина.
Чи не в подяку за суттєву підтримку Голови Верховної Ради в скрутний для попередньої влади час Святослав Михайлович неодноразово попереджав друзів Литвина про небезпеку? Або робив усе, щоб пан Литвин не фігурував у показаннях свідків у справі Гонгадзе? Згадаймо, як наполегливо й нехарактерно для правоохоронців Святослав Михайлович запрошував на допити фігурантів справи про вбивство журналіста через пресу, попереджаючи тим самим їх для прийняття відповідних заходів і підстрахувань. Адже саме Піскун винен у самогубстві екс-міністра Ю.Кравченка, у своєчасному й дивному зникненні безпосереднього вбивці Гонгадзе генерала Пукача, який і зробив це в кінці кінців через підбурювання Кучми його тодішніми сателітами Литвином, Деркачем та іншими прихвоснями, які й нині живуть, здраствують і депутатствують, позиціонуючи себе совістю, чесністю й мораллю нації. Фу, аж бридко...
Свого часу майор Микола Мельниченко, ім’я якого теж без спльовування вимовляється важко, після того, як Піскун проінформував громадськість, що слідство по справі Гонгадзе начебто добігає кінця, та ще й змусив повірити в це президента, заявив: “Піскун – не та людина, яка може займати пост генпрокурора. Доки він буде на цій посаді, нічого не буде, ні на яких замовників не вийдуть”. А коли генпрокурор заявив, що до справи Годгадзе буде долучено плівки Мельниченка, останній відмовився їх надати, боячись, що генпркурор може ці докази злочину просто знищити.
А поки що, всі обіцянки найближчим часом закінчити справу, знайшовши організаторів і замовників убивства журналіста, і передати її до суду залишаються лише обіцянками-цяцянками. Більш того, останнім часом не вірили словам Піскуна не лише в Україні, а в Парламенті Асамблеї Ради Європи, членам якої він теж намагався втюрити дезу.
Ставши вдруге генпрокурором завдяки Кучмі та його зятеві Пінчуку, в яких відставлений на той час з посади Піскун на колінах вимолив своє повернення, Святослав Михайлович влився на хвилях торнадо помаранчевої революції в нову владу, якій так же обіцяв служити вірно й віддано. Але старі гріхи не пускали Піскуна в автономне плавання, тому він, бідненький, заметався, забрехався і, як та кулька більярдна, перш, ніж хоч іноді потрапити в лузу, тикався-микався в різні борти, залишаючи на них негарний послід.
Прислужуючи тодішньому прем’єру, Піскун миттєво прикрив усі справи, порушені проти пані Юлії і її родичів. Кажуть злі язики, що коштувало це Тимошенко 1,5 млрд. доларів. Коли ж його у черговий раз погнали драною мітлою, заявив, що закриттям справи проти екс-премьєра він зробив героїчний вчинок, бо на нього так тиснули, так тиснули, в тому числі й особисто президент Ющенко, а він, бачте, герой, не піддався.
У численних інтерв’ю після своєї відставки Піскун намагається всіляко показати, що він борець за справедливість, захисник гнаних, в тому числі й Юлії Тимошенко, на яку, за його словами, під час наступних виборів намагатимуться повісити всіх собак. Мовляв, відмовився здійснювати репресії проти Тимошенко – ось і позбавили посади. Невже надіється, що Олександр Турчинов, який, здається, не скаржиться на свою пам’ять, і до думки якого, безсумнівно, прислухається Юлія Володимирівна, забув про непохвальну характеристику, дану ним колись Піскуну, і двічі екс-генпрокурору вдасться протиснутися хоч в завуальований виборчий список якоїсь сателітної партійки, типу ППУ Зінченка?
Але, в політиці все можливо. Чи ж не відповіла Юлія Володимирівна, коли її міцненько притиснув один з журналістів питанням, давайте, мовляв, заб’ємося, що Піскун буде у вашому списку, таким цікавим викрутасом: “Треба просто буде подивитися, як будуть складатися політичні обставини. У списку будуть усі люди, які готові будувати чесну Україну”.
Ой, умора! Дійсно, як подивитися у перевернутий бінокль, то чеснішої від Піскуна людини в Україні й не знайдеш. В цьому матеріалі не хочеться повторювати інформацію, що вже розповсюджена багатьма ЗМІ, про те, як кришував Піскун разом з Азаровим таке собі ТОВ “Планета інвестицій”, як через підставні фірми качав “чесні” грошики.
А, можливо, нині опальний й безробітний прокурор знову з благоговінням і відданим блиском в очах звернеться до американського посла, щоб той протегував, тепер уже перед новою владою, поновлення Піскуна на посаді, як це зробив при Кучмі? Адже навряд чи нині зможе ще раз це зробити старий друг Володимира Михайловича – Віктор Пінчук. Самому не до жиру.
Поки що ж, Піскун знову подав до суду заяву про незаконне звільнення. Надії на поновлення в посаді у нього, звичайно, немає ніякої, хоча в потрібний час і в потрібному місці знову виявилася подруга днів суворих Володимира Михайловича – суддя Шевченківського (коли поновляли Піскуна перший раз на посаді), а тепер Печерського райсудів м.Києва Жанна Бернацька, з якою екс-генпрокурора поєднують більш ніж ділові й службові стосунки. Але й на неї теж надії мало. Бо біля керма держави стоїть не Леонід Данилович, якому вірою й правдою служив (ні, прислуговував), Святослав Михайлович Піскун.
Все ж з будь-якої складної ситуації є, як мінімум, два виходи. Один з них – це попробувати, прикинувшись своїм пацаном, приконать до регіоналів. Адже фенєю Святослав Михайлович володіє не гірше донецьких. Що й підтвердив він нещодавно в телефонній розмові з кореспондентом одного з відомих видань, заявивши, що тепер буде вести боротьбу з “козлами”.
Правда, проти кого і разом з якими козлами він планує боротися, Піскун не вточнив. Можливо, він думає, що люди сприйняли серйозно сказані ним колись слова, що всі, хто проти нього, ті проти Бога, а всі, хто з ним, ті порядні люди.
Тим не менш, Піскун уже починає отримувати за рахунками. Печерський суд задовольнив позов колишнього голови СБУ Ігоря Смєшка до екс-генпрокурора про захист честі й гідності у зв’язку із звинуваченнями його в контрабанді зброї. Дві гривні, які Піскун повинен за рішенням суду заплатити Смєшку, стали першим, і, зі всього видно, не останнім ляпасом по самовдоволеній... (вибачте!) підмоченій репутації “святого” Святослава.
Микола Сливко
Те ж можна сказати й про чесність. Майже чесний – це як трішки вагітний. Диференційовано вживати власні чесність і правдивість, тобто – отут я буду чесним, а ось тут можу трішки й збрехати – прирікати себе на муки совісті. Якщо (читай спочатку) та совість все-таки наявна.
Забігаючи наперед, скажу відразу: у мене є великі сумніви щодо чесності й совісності останнього українського генпрокурора Святослава Піскуна. Що б там хто не говорив, а поголос у народі просто так не ходить. Можливі, правда, деякі натяжки й перекручення, але, як-то кажуть, диму без вогню не буває.
Ще коли Святослав Михайлович у кінці 90-х займав посаду заступника начальника податкової міліції в званні цілого генерал-лейтенанта, серед працівників цього фіскального відомства ходили чутки про ту ж таки половинчату чесність одного з їхніх керівників. Можна, звичайно, послатись на тезу, що в часи Кучми тільки дурний не крав і не брав. Вимушені були робити це всі службовці, у яких був хоч один начальник. Бо у того начальника був свій і т.д. Хабарі носили не пачками – валізами. Не віриться, щоб Піскуна сія чаша оминула.
Як би там не було, а фактом є те, що коли у 2002 році стало питання про призначення на посаду чергового генпрокурора, проти кандидатури Піскуна найактивніше виступала фракція блоку Юлії Тимошенко. Не остання людина вже й на той час в оточенні Юлії Володимирівни Олександр Турчинов відверто назвав Піскуна аморальною людиною. І, певне, у нього на це були вагомі підстави. Турчинов тоді прямо заявив, що Кучма, пропонуючи кандидатуру генерального прокурора, підтвердив, що хоче бачити на цій посаді особу, яка не має комплексів щодо моральності, Конституції та чинного законодавства. Турчинов пояснив, що Кучмі потрібна людина, яка буде виконувати будь-які завдання президента. Але головним завданням чергового прокурора, ще тоді був упевнений майбутній голова СБУ, стане більш активне знищення опозиції кучминому режимові, фабрикування кримінальних справ проти лідерів опозиції.
В ті часи, як ми добре пам’ятаємо, не було проблем з протягуванням на ту чи іншу посаду запропонованих владою кандидатур. Тим більше, що провладна фракція “За єду” завжди піднімала руки швидше, ніж оголошувалися питання на голосування. Але й тут, при призначенні Піскуна, виникли проблеми. І не бути б Святославу Михайловичу генеральним, якби не суттєва й вчасна підтримка спікера парламенту Володимира Литвина.
Чи не в подяку за суттєву підтримку Голови Верховної Ради в скрутний для попередньої влади час Святослав Михайлович неодноразово попереджав друзів Литвина про небезпеку? Або робив усе, щоб пан Литвин не фігурував у показаннях свідків у справі Гонгадзе? Згадаймо, як наполегливо й нехарактерно для правоохоронців Святослав Михайлович запрошував на допити фігурантів справи про вбивство журналіста через пресу, попереджаючи тим самим їх для прийняття відповідних заходів і підстрахувань. Адже саме Піскун винен у самогубстві екс-міністра Ю.Кравченка, у своєчасному й дивному зникненні безпосереднього вбивці Гонгадзе генерала Пукача, який і зробив це в кінці кінців через підбурювання Кучми його тодішніми сателітами Литвином, Деркачем та іншими прихвоснями, які й нині живуть, здраствують і депутатствують, позиціонуючи себе совістю, чесністю й мораллю нації. Фу, аж бридко...
Свого часу майор Микола Мельниченко, ім’я якого теж без спльовування вимовляється важко, після того, як Піскун проінформував громадськість, що слідство по справі Гонгадзе начебто добігає кінця, та ще й змусив повірити в це президента, заявив: “Піскун – не та людина, яка може займати пост генпрокурора. Доки він буде на цій посаді, нічого не буде, ні на яких замовників не вийдуть”. А коли генпрокурор заявив, що до справи Годгадзе буде долучено плівки Мельниченка, останній відмовився їх надати, боячись, що генпркурор може ці докази злочину просто знищити.
А поки що, всі обіцянки найближчим часом закінчити справу, знайшовши організаторів і замовників убивства журналіста, і передати її до суду залишаються лише обіцянками-цяцянками. Більш того, останнім часом не вірили словам Піскуна не лише в Україні, а в Парламенті Асамблеї Ради Європи, членам якої він теж намагався втюрити дезу.
Ставши вдруге генпрокурором завдяки Кучмі та його зятеві Пінчуку, в яких відставлений на той час з посади Піскун на колінах вимолив своє повернення, Святослав Михайлович влився на хвилях торнадо помаранчевої революції в нову владу, якій так же обіцяв служити вірно й віддано. Але старі гріхи не пускали Піскуна в автономне плавання, тому він, бідненький, заметався, забрехався і, як та кулька більярдна, перш, ніж хоч іноді потрапити в лузу, тикався-микався в різні борти, залишаючи на них негарний послід.
Прислужуючи тодішньому прем’єру, Піскун миттєво прикрив усі справи, порушені проти пані Юлії і її родичів. Кажуть злі язики, що коштувало це Тимошенко 1,5 млрд. доларів. Коли ж його у черговий раз погнали драною мітлою, заявив, що закриттям справи проти екс-премьєра він зробив героїчний вчинок, бо на нього так тиснули, так тиснули, в тому числі й особисто президент Ющенко, а він, бачте, герой, не піддався.
У численних інтерв’ю після своєї відставки Піскун намагається всіляко показати, що він борець за справедливість, захисник гнаних, в тому числі й Юлії Тимошенко, на яку, за його словами, під час наступних виборів намагатимуться повісити всіх собак. Мовляв, відмовився здійснювати репресії проти Тимошенко – ось і позбавили посади. Невже надіється, що Олександр Турчинов, який, здається, не скаржиться на свою пам’ять, і до думки якого, безсумнівно, прислухається Юлія Володимирівна, забув про непохвальну характеристику, дану ним колись Піскуну, і двічі екс-генпрокурору вдасться протиснутися хоч в завуальований виборчий список якоїсь сателітної партійки, типу ППУ Зінченка?
Але, в політиці все можливо. Чи ж не відповіла Юлія Володимирівна, коли її міцненько притиснув один з журналістів питанням, давайте, мовляв, заб’ємося, що Піскун буде у вашому списку, таким цікавим викрутасом: “Треба просто буде подивитися, як будуть складатися політичні обставини. У списку будуть усі люди, які готові будувати чесну Україну”.
Ой, умора! Дійсно, як подивитися у перевернутий бінокль, то чеснішої від Піскуна людини в Україні й не знайдеш. В цьому матеріалі не хочеться повторювати інформацію, що вже розповсюджена багатьма ЗМІ, про те, як кришував Піскун разом з Азаровим таке собі ТОВ “Планета інвестицій”, як через підставні фірми качав “чесні” грошики.
А, можливо, нині опальний й безробітний прокурор знову з благоговінням і відданим блиском в очах звернеться до американського посла, щоб той протегував, тепер уже перед новою владою, поновлення Піскуна на посаді, як це зробив при Кучмі? Адже навряд чи нині зможе ще раз це зробити старий друг Володимира Михайловича – Віктор Пінчук. Самому не до жиру.
Поки що ж, Піскун знову подав до суду заяву про незаконне звільнення. Надії на поновлення в посаді у нього, звичайно, немає ніякої, хоча в потрібний час і в потрібному місці знову виявилася подруга днів суворих Володимира Михайловича – суддя Шевченківського (коли поновляли Піскуна перший раз на посаді), а тепер Печерського райсудів м.Києва Жанна Бернацька, з якою екс-генпрокурора поєднують більш ніж ділові й службові стосунки. Але й на неї теж надії мало. Бо біля керма держави стоїть не Леонід Данилович, якому вірою й правдою служив (ні, прислуговував), Святослав Михайлович Піскун.
Все ж з будь-якої складної ситуації є, як мінімум, два виходи. Один з них – це попробувати, прикинувшись своїм пацаном, приконать до регіоналів. Адже фенєю Святослав Михайлович володіє не гірше донецьких. Що й підтвердив він нещодавно в телефонній розмові з кореспондентом одного з відомих видань, заявивши, що тепер буде вести боротьбу з “козлами”.
Правда, проти кого і разом з якими козлами він планує боротися, Піскун не вточнив. Можливо, він думає, що люди сприйняли серйозно сказані ним колись слова, що всі, хто проти нього, ті проти Бога, а всі, хто з ним, ті порядні люди.
Тим не менш, Піскун уже починає отримувати за рахунками. Печерський суд задовольнив позов колишнього голови СБУ Ігоря Смєшка до екс-генпрокурора про захист честі й гідності у зв’язку із звинуваченнями його в контрабанді зброї. Дві гривні, які Піскун повинен за рішенням суду заплатити Смєшку, стали першим, і, зі всього видно, не останнім ляпасом по самовдоволеній... (вибачте!) підмоченій репутації “святого” Святослава.
Микола Сливко