Замкнене коло демократії по-українськи
12/06/2005 | Mytrofan
Замкнене коло демократії по-українськи
Парламентські вибори в Україні – справа складна. Власне їх і парламентськими важко назвати, бо де ще в світі половина членів паламенту країни лише чекає нагоди, щоб в обмін на гроші або ж суто із ідеологічних міркувань ту саму державу зліквідувати та зробити її складовою частиною великої сусідньої держави.
Вибори до Верховної Ради України, починаючи із 1990 року – це завжди була запекла боротьба між тими, для кого Україна є явищем самодостатнім із майбутнім у європейській спільноті, і тими, для кого увесь зміст політичної діяльності зводиться до того, щоб Україна нарешті повернулася до „спільної колиски” і перестала „іграться в нєзалєжность і самостійность”.
Саме такий стан справ у Верховній Раді (чи Верховній Зраді, як її часто називають люди політично тверезі) спонукав виконавчу вертикаль на чолі з президентом до постійного збільшення президентських повноважень з метою не допустити насамперед ліквідації інституту державності через прийняття відповідних законодавчих актів. Відома катавасія із прийнятям Конституції була насамперед викликана тим, що значна частина депутатського корпусу не хотіла допускати прийнятя конституції України як незалежної держави. І лише „наїзд” Леоніда Кучми змусив депутатів глибокої ночі проголосувати за прийняття конституції. Верховна Рада перетворилася на місце де і досі пропонуються різноманітні законопроекти, основна мета яких повернути Україну до кремлівського стійла. При цьому ті законопроекти, котрі це повернення унеможливлюють, як правило „валяться”. Верховна Рада України завжди була не центром консолідації і пошуку достойних компромісів, а центром провокацій і анти-державної діяльності. Впродовж останніх років ВР взагалі перетворилася на закриту корпорацію, де процент осіб із кримінальним минулим стає дедалі вищий, так само як і кількість „грошових мішків”, для котрих парламент – це найбільш надійне місце вирішувати приватні бізнес справи.
Наступні вибори до Верховної Ради мало що змінять. Ситуація в країні не покращиться. Причин цьому багато, і одна з головних – це те, що Помаранчева революція фактично не зачепила парламент. Більше того, із відходом Кучми, котрий використовува різні схеми впливу на депутатів, парламент взагалі перетворився у нікому не підконтрольну одиницю. В першу чергу він непідконтрольний виборцям. Після вступу у дію змін до Конституції він взагалі отримає небувалі повноваження. Постійні провали Ющенка у ВР засвідчують не лише цілковиту неспроможність формального голови держави як політика, але й вимальовують нам доволі ясну песпективу того, що можна чекати від нового парламенту. Витворюється своєрідна каста недоторканих у прямому розумінні.
Гасло пана Ющенка „Відділимо владу від бізнесу” цілковито проігнороване самим президентом після того, як протестна хвиля народу поставила його нa президенство, сьогодні отримало свій логічний розвиток – депутатами ВР стануть (у цьому можна не сумніватися) найбільш одіозні постаті сучасного кримінального бізнесу – варто лише поглянути на список „партії регіонів”, котра і не є партією у традиційному розумінні слова. Це радше велике організоване злочинне угрупування, котре рішуче настановлене нарешті все взяти під свій контроль – законодавчу і виконавчу гілки влади. Це угрупування не буде гризтися між собою, оскільки воно створене за іншим принципом і керується авторитетами, котрі більше нагадують „паханів” зони ніж політичних лідерів. Знаменним є те, що у списку ПР ви не віднайдете нікого, хто хоч якимось чином зробив внесок у розвиток української культури та науки. Це цілком логічно, адже для того, щоб стати членами того списку, подібний внесок розглядався б як мінус.
Зрештою, головне навіть не в Януковичеві та його дружках. Можна не сумніватися, що вибори до Верховної Ради пройдуть без значних порушень. В порушеннях ніхто не зацікавлений. Не зацікавлені в них і бандити, котрі замість тюрем отримають депутатські мандати. І отримають вони ті мандати завдяки голосам свох виборців. Це буде дуже гіркий урок демократії по-українськи. Але він знову нікого нічому не навчить. Адже за роки, що пройшли після розвалу радянського колоса на глиняних ногах так і не було нічого зроблено, щоб поступово але наполегливо формувати в Україні політичну націю. Натомість політики (особливо у законодавчому органі) сіяли розбрат, провокували кризи, самозбагачувалися, і увесь час тягли назад у „світле радянське минуле”. За цей час було дуже багато втрачено безповоротно. Президентські вибори 2004 зоркестровані російськими спецслужбами та політтехнологами, котрі ті спецслужби репрезентували, мали на меті нарешті все розставити на свої місця – змусити Україну перестати „іграться в нєзалєжность і самостійность” за допомогою „дважди сідєвшего” . Тоді на заваді став народ і врятував свою честь і гідність.
Як буде у березні 2006? Важко сказати. Напевно найкращим варіантом буде той, за якого ПР не зможе сформувати свою більшість укупі із Комуністичною партією Московського Патріархату. Адже після „геніальних” ходів „помаранчевого” президента та його „друзів” на більше розраховувати не доведеться. Отже, політичні конвульсії України будуть продовжуватися.
Парламентські вибори в Україні – справа складна. Власне їх і парламентськими важко назвати, бо де ще в світі половина членів паламенту країни лише чекає нагоди, щоб в обмін на гроші або ж суто із ідеологічних міркувань ту саму державу зліквідувати та зробити її складовою частиною великої сусідньої держави.
Вибори до Верховної Ради України, починаючи із 1990 року – це завжди була запекла боротьба між тими, для кого Україна є явищем самодостатнім із майбутнім у європейській спільноті, і тими, для кого увесь зміст політичної діяльності зводиться до того, щоб Україна нарешті повернулася до „спільної колиски” і перестала „іграться в нєзалєжность і самостійность”.
Саме такий стан справ у Верховній Раді (чи Верховній Зраді, як її часто називають люди політично тверезі) спонукав виконавчу вертикаль на чолі з президентом до постійного збільшення президентських повноважень з метою не допустити насамперед ліквідації інституту державності через прийняття відповідних законодавчих актів. Відома катавасія із прийнятям Конституції була насамперед викликана тим, що значна частина депутатського корпусу не хотіла допускати прийнятя конституції України як незалежної держави. І лише „наїзд” Леоніда Кучми змусив депутатів глибокої ночі проголосувати за прийняття конституції. Верховна Рада перетворилася на місце де і досі пропонуються різноманітні законопроекти, основна мета яких повернути Україну до кремлівського стійла. При цьому ті законопроекти, котрі це повернення унеможливлюють, як правило „валяться”. Верховна Рада України завжди була не центром консолідації і пошуку достойних компромісів, а центром провокацій і анти-державної діяльності. Впродовж останніх років ВР взагалі перетворилася на закриту корпорацію, де процент осіб із кримінальним минулим стає дедалі вищий, так само як і кількість „грошових мішків”, для котрих парламент – це найбільш надійне місце вирішувати приватні бізнес справи.
Наступні вибори до Верховної Ради мало що змінять. Ситуація в країні не покращиться. Причин цьому багато, і одна з головних – це те, що Помаранчева революція фактично не зачепила парламент. Більше того, із відходом Кучми, котрий використовува різні схеми впливу на депутатів, парламент взагалі перетворився у нікому не підконтрольну одиницю. В першу чергу він непідконтрольний виборцям. Після вступу у дію змін до Конституції він взагалі отримає небувалі повноваження. Постійні провали Ющенка у ВР засвідчують не лише цілковиту неспроможність формального голови держави як політика, але й вимальовують нам доволі ясну песпективу того, що можна чекати від нового парламенту. Витворюється своєрідна каста недоторканих у прямому розумінні.
Гасло пана Ющенка „Відділимо владу від бізнесу” цілковито проігнороване самим президентом після того, як протестна хвиля народу поставила його нa президенство, сьогодні отримало свій логічний розвиток – депутатами ВР стануть (у цьому можна не сумніватися) найбільш одіозні постаті сучасного кримінального бізнесу – варто лише поглянути на список „партії регіонів”, котра і не є партією у традиційному розумінні слова. Це радше велике організоване злочинне угрупування, котре рішуче настановлене нарешті все взяти під свій контроль – законодавчу і виконавчу гілки влади. Це угрупування не буде гризтися між собою, оскільки воно створене за іншим принципом і керується авторитетами, котрі більше нагадують „паханів” зони ніж політичних лідерів. Знаменним є те, що у списку ПР ви не віднайдете нікого, хто хоч якимось чином зробив внесок у розвиток української культури та науки. Це цілком логічно, адже для того, щоб стати членами того списку, подібний внесок розглядався б як мінус.
Зрештою, головне навіть не в Януковичеві та його дружках. Можна не сумніватися, що вибори до Верховної Ради пройдуть без значних порушень. В порушеннях ніхто не зацікавлений. Не зацікавлені в них і бандити, котрі замість тюрем отримають депутатські мандати. І отримають вони ті мандати завдяки голосам свох виборців. Це буде дуже гіркий урок демократії по-українськи. Але він знову нікого нічому не навчить. Адже за роки, що пройшли після розвалу радянського колоса на глиняних ногах так і не було нічого зроблено, щоб поступово але наполегливо формувати в Україні політичну націю. Натомість політики (особливо у законодавчому органі) сіяли розбрат, провокували кризи, самозбагачувалися, і увесь час тягли назад у „світле радянське минуле”. За цей час було дуже багато втрачено безповоротно. Президентські вибори 2004 зоркестровані російськими спецслужбами та політтехнологами, котрі ті спецслужби репрезентували, мали на меті нарешті все розставити на свої місця – змусити Україну перестати „іграться в нєзалєжность і самостійность” за допомогою „дважди сідєвшего” . Тоді на заваді став народ і врятував свою честь і гідність.
Як буде у березні 2006? Важко сказати. Напевно найкращим варіантом буде той, за якого ПР не зможе сформувати свою більшість укупі із Комуністичною партією Московського Патріархату. Адже після „геніальних” ходів „помаранчевого” президента та його „друзів” на більше розраховувати не доведеться. Отже, політичні конвульсії України будуть продовжуватися.