„П’ята колона”
02/01/2006 | Богдан Червак
Президент України Віктор Ющенко став першим главою держави, хто своїх політичних опонентів назвав “п’ятою колоною”. Приводом для такого різкого висловлювання стало ухвалене Верховною Радою рішення про відставку уряду. Президент відреагував блискавично: “Скоріше всього, вже сформована ця “п’ята колона” з двох-трьох сотень членів парламенту, які вже не будуть дбати про інтереси цієї країни, незалежно, які питання перед ними стоятимуть – чи це відставка уряду, чи економічна програма, чи соціальний блок.
Ці сили будуть працювати проти інтересів країни, тому що – кому війна, а кому “мать родна”. У них є єдиний спосіб виграти – мати неспокій у країні”, – сказав Ющенко. І хоч Президент не уточнив, кого саме він мав на увазі, не важко було здогадатися, що у даному випадку “п’ята колона” – це депутати від КПУ, Партії регіонів, БЮТ, СДПУ(о) та усі решта, хто відправив у відставку діючий Кабінет Міністрів.
Вперше поняття “п’ята колона” почали вживати в середині минулого сторіччя. Зокрема, так найменували агентуру генерала Франко, яка активно діяла в Іспанській республіці під час національно-революційної війни 1936–1939 років. Термін “п’ята колона” виник на початку жовтня 1936 року, коли франкістський генерал Е. Мола заявив по радіо, що бунтівники ведуть наступ на Мадрид чотирма колонами, а п'ята у вирішальний момент ударить з тилу. “П’ята колона” сіяла паніку, займалася саботажем, шпигунством і диверсіями. Під час Другої світової війни “п’ятою колоною” називали нацистську агентуру в різних країнах, яка допомагала фашистським військам захоплювати ці країни.
Іншими словами, звинувачення у причетності до “п’ятої колони” – важке звинувачення, що рівносильне зраді.
Довший час роль “п’ятої колони” в Україні виконувала Комуністична партія, оскільки її програма та політична практика співпадала із імперськими намірами Росії. Згодом з’явилося чимало інших проросійських партій, які відстоюють не стільки інтереси власної країни, скільки прагнуть реалізувати шовіністичні амбіції сусідньої держави.
Силу і небезпеку “п’ятої колони” українці реально відчули на минулих виборах, коли Партія регіонів та її лідер Віктор Янукович за підтримки офіційної російської влади ледь не реалізували план так званої “федералізації” країни, а точніше її розчленування й приєднання до Росії. Рік тому плани “п’ятої клони” зазнали краху. Проте це не означає, що проросійські сили остаточно відмовилася від своїх намірів.
На цих виборах, як і торік, провідною силою, що відстоює інтереси не так своєї нації, як сусідньої держави, і надалі виступає Партія регіонів. Жодна інша політична сила так відверто не закликає надати російській мові статус другої державної, приєднатися до ЄЕП, налагодити “особливі” відносини з Росією. Складається враження, що Партія регіонів – єдина проросійська сила, що претендує здобути владу в Україні.
Проте це не так. У переліку партій та блоків, які беруть участь у виборчій кампанії, на роль “п’ятої колони” претендують кілька політичних сил.
Як показують останні соціологічні дослідження, трьохвідсотковий бар’єр мають шанс подолати “Опозиційний блок “На так”, що його очолив Леонід Кравчук, та блок Наталії Вітренко “Народна опозиція”.
Під вивіскою “Не так” об’єдналися СДПУ(о), партія “Жінки за майбутнє”, Республіканська партія України та партія “Центр”. Поява цього блоку – це передусім свідчення остаточної деградації першого президента України Л. Кравчука, який сьогодні роз’їжджає Україною, агітуючи за ЄЕП, російську мову як державу та проти вступу нашої держави в ЄС та НАТО. Йому “підтакують” голова “Жінок за майбутнє” Валентина Довженко, колишній керівник Міністерства сім’ї та молоді й лідер РПУ Юрій Бойко, колишній голова НАК “Нафтогаз України”. Як бачимо, донедавнє перебування на високих державних посадах не перешкоджає згаданим особам належати до “п’ятої колони”, яка намагається вести Україну “російським шляхом”. Партію “Центр” мало хто знає. Більше відомий чільник цієї партії Богдан Гавриш, колишній соратник Януковича. Як кажуть, яблуко від яблуні далеко не падає.
Радикальну проросійську позицію займає Блок Вітренко. Коли інші хохли агітують за ЄЕП і російську мову, то Вітренко – в основному за союзну державу, в якій крім Росії має знайтися місце Україні й Білорусі. До складу Блоку Вітренко увійшла партія під промовистою назвою “Русько-Український Союз”, яка відзначається особливою ненавистю до всього українського. Це, до речі, характерна особливість “п’ятої колони”.
“Почесне місце” у списку зрадників українського народу займає “Виборчий блок політичних партій “За союз”, до якого ввійшли партія “Соціалістична Україна”, партія “Союз”, політична партія “Вітчизна” та Слов’янська партія. Найколоритнішою постаттю цього альянсу, без сумніву, є четвертий номер списку, колишній технічний кандидат у Президенти Олександр Базилюк, який запам’ятався виборцям агресивною рекламою, спрямованою на дискредитацію Віктора Ющенка. Крім Базилюка, обличчям цієї складової “п’ятої колони” також є народний депутат Лев Миримський, який замінив Олексія Костусєва на посту голови партії “Союз”, Вілен Мартиросян та Володимир Гошовський. Два останні – явні політичні маргінали, а тому не вартують більшої уваги.
Характеристика сучасної “п’ятої колони” буде неповною, якщо не згадати про “Партію політики Путіна”, список якої очолює маловідомий народний депутат Олексій Ременюк. Участь у виборах цієї партії – ілюстрація того, наскільки низько можуть впасти люди у своїх намірах за будь-яку ціну потрапити до парламенту.
Очевидно, що переліком згаданих партій та людей не вичерпується список “п’ятої колони”. Детальнішу інформацію про цих “героїв” можна отримати у Центральній виборчій комісії. Сьогодні лише можна констатувати: “п’ята колона” – це політичне явище в Україні, яке, з одного боку, свідчить про те, наскільки глибоко українське суспільство вражене бацилою малоросійства, а з другого – якою актуальною є проблема санації цього суспільства.
У всьому світі ставлення до представників “п’ятої колони” було вкрай негативне. Скажімо, під час війни зрадників, як правило, розстрілювали без слідства і суду. В Україні “п’ята колона” діє фактично безкарно. Однак це не означає, що так буде завжди.
Стаття надійшла на пошту Майдану Date: Wed, February 1, 2006 5:11 pm
Ці сили будуть працювати проти інтересів країни, тому що – кому війна, а кому “мать родна”. У них є єдиний спосіб виграти – мати неспокій у країні”, – сказав Ющенко. І хоч Президент не уточнив, кого саме він мав на увазі, не важко було здогадатися, що у даному випадку “п’ята колона” – це депутати від КПУ, Партії регіонів, БЮТ, СДПУ(о) та усі решта, хто відправив у відставку діючий Кабінет Міністрів.
Вперше поняття “п’ята колона” почали вживати в середині минулого сторіччя. Зокрема, так найменували агентуру генерала Франко, яка активно діяла в Іспанській республіці під час національно-революційної війни 1936–1939 років. Термін “п’ята колона” виник на початку жовтня 1936 року, коли франкістський генерал Е. Мола заявив по радіо, що бунтівники ведуть наступ на Мадрид чотирма колонами, а п'ята у вирішальний момент ударить з тилу. “П’ята колона” сіяла паніку, займалася саботажем, шпигунством і диверсіями. Під час Другої світової війни “п’ятою колоною” називали нацистську агентуру в різних країнах, яка допомагала фашистським військам захоплювати ці країни.
Іншими словами, звинувачення у причетності до “п’ятої колони” – важке звинувачення, що рівносильне зраді.
Довший час роль “п’ятої колони” в Україні виконувала Комуністична партія, оскільки її програма та політична практика співпадала із імперськими намірами Росії. Згодом з’явилося чимало інших проросійських партій, які відстоюють не стільки інтереси власної країни, скільки прагнуть реалізувати шовіністичні амбіції сусідньої держави.
Силу і небезпеку “п’ятої колони” українці реально відчули на минулих виборах, коли Партія регіонів та її лідер Віктор Янукович за підтримки офіційної російської влади ледь не реалізували план так званої “федералізації” країни, а точніше її розчленування й приєднання до Росії. Рік тому плани “п’ятої клони” зазнали краху. Проте це не означає, що проросійські сили остаточно відмовилася від своїх намірів.
На цих виборах, як і торік, провідною силою, що відстоює інтереси не так своєї нації, як сусідньої держави, і надалі виступає Партія регіонів. Жодна інша політична сила так відверто не закликає надати російській мові статус другої державної, приєднатися до ЄЕП, налагодити “особливі” відносини з Росією. Складається враження, що Партія регіонів – єдина проросійська сила, що претендує здобути владу в Україні.
Проте це не так. У переліку партій та блоків, які беруть участь у виборчій кампанії, на роль “п’ятої колони” претендують кілька політичних сил.
Як показують останні соціологічні дослідження, трьохвідсотковий бар’єр мають шанс подолати “Опозиційний блок “На так”, що його очолив Леонід Кравчук, та блок Наталії Вітренко “Народна опозиція”.
Під вивіскою “Не так” об’єдналися СДПУ(о), партія “Жінки за майбутнє”, Республіканська партія України та партія “Центр”. Поява цього блоку – це передусім свідчення остаточної деградації першого президента України Л. Кравчука, який сьогодні роз’їжджає Україною, агітуючи за ЄЕП, російську мову як державу та проти вступу нашої держави в ЄС та НАТО. Йому “підтакують” голова “Жінок за майбутнє” Валентина Довженко, колишній керівник Міністерства сім’ї та молоді й лідер РПУ Юрій Бойко, колишній голова НАК “Нафтогаз України”. Як бачимо, донедавнє перебування на високих державних посадах не перешкоджає згаданим особам належати до “п’ятої колони”, яка намагається вести Україну “російським шляхом”. Партію “Центр” мало хто знає. Більше відомий чільник цієї партії Богдан Гавриш, колишній соратник Януковича. Як кажуть, яблуко від яблуні далеко не падає.
Радикальну проросійську позицію займає Блок Вітренко. Коли інші хохли агітують за ЄЕП і російську мову, то Вітренко – в основному за союзну державу, в якій крім Росії має знайтися місце Україні й Білорусі. До складу Блоку Вітренко увійшла партія під промовистою назвою “Русько-Український Союз”, яка відзначається особливою ненавистю до всього українського. Це, до речі, характерна особливість “п’ятої колони”.
“Почесне місце” у списку зрадників українського народу займає “Виборчий блок політичних партій “За союз”, до якого ввійшли партія “Соціалістична Україна”, партія “Союз”, політична партія “Вітчизна” та Слов’янська партія. Найколоритнішою постаттю цього альянсу, без сумніву, є четвертий номер списку, колишній технічний кандидат у Президенти Олександр Базилюк, який запам’ятався виборцям агресивною рекламою, спрямованою на дискредитацію Віктора Ющенка. Крім Базилюка, обличчям цієї складової “п’ятої колони” також є народний депутат Лев Миримський, який замінив Олексія Костусєва на посту голови партії “Союз”, Вілен Мартиросян та Володимир Гошовський. Два останні – явні політичні маргінали, а тому не вартують більшої уваги.
Характеристика сучасної “п’ятої колони” буде неповною, якщо не згадати про “Партію політики Путіна”, список якої очолює маловідомий народний депутат Олексій Ременюк. Участь у виборах цієї партії – ілюстрація того, наскільки низько можуть впасти люди у своїх намірах за будь-яку ціну потрапити до парламенту.
Очевидно, що переліком згаданих партій та людей не вичерпується список “п’ятої колони”. Детальнішу інформацію про цих “героїв” можна отримати у Центральній виборчій комісії. Сьогодні лише можна констатувати: “п’ята колона” – це політичне явище в Україні, яке, з одного боку, свідчить про те, наскільки глибоко українське суспільство вражене бацилою малоросійства, а з другого – якою актуальною є проблема санації цього суспільства.
У всьому світі ставлення до представників “п’ятої колони” було вкрай негативне. Скажімо, під час війни зрадників, як правило, розстрілювали без слідства і суду. В Україні “п’ята колона” діє фактично безкарно. Однак це не означає, що так буде завжди.
Стаття надійшла на пошту Майдану Date: Wed, February 1, 2006 5:11 pm
Відповіді
2006.02.14 | Ігор
Re: „П’ята колона”
Стаття „П’ята колона” надзвичайно корисна для розуміння надзвичайно складної ситуації, що склалась в Україні.Саме по цій причині деякі дослідники класифікують українців на три види:
1. Хохли.
2. Малороси.
3. Українці.
Два перших види найбільш гидкі і небезпечні для молодої держави, що тільки спинається на ноги.
Це вже не кажучи про про велику кількість народів-пігмеїв України(в кількісному вимірі), що займають одкровенно проросійську позицію. Окрім, мабудь, кримських татар та грузинів...
Взагалі ж то, мені хотілося б виразити свою точку зору відносно огидної реклами партії "За Союз".
Як редакційні колегії телебачення могли допустити махрових антидержавників і шовіністів до рекламного часу багатьох рейтингових каналів?!
Нагадую: головний «антигерой» ролику - померанчовий заєць.
Головна його провина є в тому, що він замерз і промовляє фразу: «Думай по-українськи».
В його образі подали українский нарід і Президента України.
За його українску позицію «позитивні герої», 3 руських лицарі, «перевиховують» зайця, шмагаючи і примовляючи: «Думай про що хочешь, але ж думай про союз». Мабудь ці три лицарі – Путін, Лукашенко та Симоненко.
Дивлячись цей ролик, виникає питання: «Чому украінське мислення та українска гідність визиває такий спротив і неповагу аж до фізичної розправи над українцем?».
Чим же державницький лозунг «Думай по-українськи» так стурбував господ «союзників»?
А може вони взагалі не громадяни України, а якісь гидкі приблуди, що заради приєднання до «великого и могучего» згодні до ліквідації незалежної держави, українського народу і його головних атрибутів?
Яка б була реакція московських патріотів, сіоністських націоналістів, американських демократів, німецьких бюргерів та інших предстаників світових народів, якби подібна мерзотна рекламка з’явилась на їхніх телевізійних каналах? На мою думку, такий бруд не дійшов би навіть до мозку псевдогромадян!
Виходячи з цього, усім свідомим політикам, що впливають на суспільну думку у країні, треба об’єднатись проти чорної навали нових «союзівців», вітренківців, політикопутінців тощо і перш за все, подати позов до суду на захист честі і достоїнства Президента України в образі «антигероя»!!!Гадаю, що суд виведе на чисту воду реакційних федерастів і союзників.
Я родом із Сумщини, розмовляю у побуті російською мовою, але ж досить болюче сприймаю нападки російських шовіністів на неньку-Україну!
Не всі дії Адміністрації Президента України Ющенка Віктора Андрійовича визивають у мене захоплення, але ж я є свідомим громадянином і готовий виступити на захист моєї неодноразово пограбованої і зневаженої України»»!!!
Впевнений, що спроби ворогів України її розчленувати, пограбувати та русифікувати марні, а ми разом врешті-решт станемо дійсними господарями на своїй землі!!!
Богдан Червак пише:
> Президент України Віктор Ющенко став першим главою держави, хто своїх політичних опонентів назвав “п’ятою колоною”. Приводом для такого різкого висловлювання стало ухвалене Верховною Радою рішення про відставку уряду. Президент відреагував блискавично: “Скоріше всього, вже сформована ця “п’ята колона” з двох-трьох сотень членів парламенту, які вже не будуть дбати про інтереси цієї країни, незалежно, які питання перед ними стоятимуть – чи це відставка уряду, чи економічна програма, чи соціальний блок.
>
> Ці сили будуть працювати проти інтересів країни, тому що – кому війна, а кому “мать родна”. У них є єдиний спосіб виграти – мати неспокій у країні”, – сказав Ющенко. І хоч Президент не уточнив, кого саме він мав на увазі, не важко було здогадатися, що у даному випадку “п’ята колона” – це депутати від КПУ, Партії регіонів, БЮТ, СДПУ(о) та усі решта, хто відправив у відставку діючий Кабінет Міністрів.
>
> Вперше поняття “п’ята колона” почали вживати в середині минулого сторіччя. Зокрема, так найменували агентуру генерала Франко, яка активно діяла в Іспанській республіці під час національно-революційної війни 1936–1939 років. Термін “п’ята колона” виник на початку жовтня 1936 року, коли франкістський генерал Е. Мола заявив по радіо, що бунтівники ведуть наступ на Мадрид чотирма колонами, а п'ята у вирішальний момент ударить з тилу. “П’ята колона” сіяла паніку, займалася саботажем, шпигунством і диверсіями. Під час Другої світової війни “п’ятою колоною” називали нацистську агентуру в різних країнах, яка допомагала фашистським військам захоплювати ці країни.
>
> Іншими словами, звинувачення у причетності до “п’ятої колони” – важке звинувачення, що рівносильне зраді.
>
> Довший час роль “п’ятої колони” в Україні виконувала Комуністична партія, оскільки її програма та політична практика співпадала із імперськими намірами Росії. Згодом з’явилося чимало інших проросійських партій, які відстоюють не стільки інтереси власної країни, скільки прагнуть реалізувати шовіністичні амбіції сусідньої держави.
>
> Силу і небезпеку “п’ятої колони” українці реально відчули на минулих виборах, коли Партія регіонів та її лідер Віктор Янукович за підтримки офіційної російської влади ледь не реалізували план так званої “федералізації” країни, а точніше її розчленування й приєднання до Росії. Рік тому плани “п’ятої клони” зазнали краху. Проте це не означає, що проросійські сили остаточно відмовилася від своїх намірів.
>
> На цих виборах, як і торік, провідною силою, що відстоює інтереси не так своєї нації, як сусідньої держави, і надалі виступає Партія регіонів. Жодна інша політична сила так відверто не закликає надати російській мові статус другої державної, приєднатися до ЄЕП, налагодити “особливі” відносини з Росією. Складається враження, що Партія регіонів – єдина проросійська сила, що претендує здобути владу в Україні.
>
> Проте це не так. У переліку партій та блоків, які беруть участь у виборчій кампанії, на роль “п’ятої колони” претендують кілька політичних сил.
> Як показують останні соціологічні дослідження, трьохвідсотковий бар’єр мають шанс подолати “Опозиційний блок “На так”, що його очолив Леонід Кравчук, та блок Наталії Вітренко “Народна опозиція”.
>
> Під вивіскою “Не так” об’єдналися СДПУ(о), партія “Жінки за майбутнє”, Республіканська партія України та партія “Центр”. Поява цього блоку – це передусім свідчення остаточної деградації першого президента України Л. Кравчука, який сьогодні роз’їжджає Україною, агітуючи за ЄЕП, російську мову як державу та проти вступу нашої держави в ЄС та НАТО. Йому “підтакують” голова “Жінок за майбутнє” Валентина Довженко, колишній керівник Міністерства сім’ї та молоді й лідер РПУ Юрій Бойко, колишній голова НАК “Нафтогаз України”. Як бачимо, донедавнє перебування на високих державних посадах не перешкоджає згаданим особам належати до “п’ятої колони”, яка намагається вести Україну “російським шляхом”. Партію “Центр” мало хто знає. Більше відомий чільник цієї партії Богдан Гавриш, колишній соратник Януковича. Як кажуть, яблуко від яблуні далеко не падає.
> Радикальну проросійську позицію займає Блок Вітренко. Коли інші хохли агітують за ЄЕП і російську мову, то Вітренко – в основному за союзну державу, в якій крім Росії має знайтися місце Україні й Білорусі. До складу Блоку Вітренко увійшла партія під промовистою назвою “Русько-Український Союз”, яка відзначається особливою ненавистю до всього українського. Це, до речі, характерна особливість “п’ятої колони”.
>
> “Почесне місце” у списку зрадників українського народу займає “Виборчий блок політичних партій “За союз”, до якого ввійшли партія “Соціалістична Україна”, партія “Союз”, політична партія “Вітчизна” та Слов’янська партія. Найколоритнішою постаттю цього альянсу, без сумніву, є четвертий номер списку, колишній технічний кандидат у Президенти Олександр Базилюк, який запам’ятався виборцям агресивною рекламою, спрямованою на дискредитацію Віктора Ющенка. Крім Базилюка, обличчям цієї складової “п’ятої колони” також є народний депутат Лев Миримський, який замінив Олексія Костусєва на посту голови партії “Союз”, Вілен Мартиросян та Володимир Гошовський. Два останні – явні політичні маргінали, а тому не вартують більшої уваги.
>
> Характеристика сучасної “п’ятої колони” буде неповною, якщо не згадати про “Партію політики Путіна”, список якої очолює маловідомий народний депутат Олексій Ременюк. Участь у виборах цієї партії – ілюстрація того, наскільки низько можуть впасти люди у своїх намірах за будь-яку ціну потрапити до парламенту.
>
> Очевидно, що переліком згаданих партій та людей не вичерпується список “п’ятої колони”. Детальнішу інформацію про цих “героїв” можна отримати у Центральній виборчій комісії. Сьогодні лише можна констатувати: “п’ята колона” – це політичне явище в Україні, яке, з одного боку, свідчить про те, наскільки глибоко українське суспільство вражене бацилою малоросійства, а з другого – якою актуальною є проблема санації цього суспільства.
>
> У всьому світі ставлення до представників “п’ятої колони” було вкрай негативне. Скажімо, під час війни зрадників, як правило, розстрілювали без слідства і суду. В Україні “п’ята колона” діє фактично безкарно. Однак це не означає, що так буде завжди.
>
> Стаття надійшла на пошту Майдану Date: Wed, February 1, 2006 5:11 pm
2006.02.14 | mirgor
Голос на виборах за "янучарів" - зрада України(-)
2006.02.14 | tomcat
повний респект! патрiотизм - в 100разiв ВИЩЕ всiх кольорiв (-)