І сам не гам, і другому не дам!
01/10/2009 | Йосиф Сірка
Здається, що саме оце прислів”я дуже правдиво відображає газову війну російського прем”єрміністра проти України та Европи. На жаль, в Україні далі є політики, які не збагнули всієї підступної діяльності каґебівських спеціалістів, що взялися керувати галуззю, якої не розуміють. Дуже шкода, що спікер ВР України своїми висловлюваннями не прикладається до зміцнення української позиції, а висловлюється, мовби він був чужинцем. Спочатку він порушив Закон, який прийняла інституція, котрої він є спікером, а тепер, своїми висловлюваннями, створює атмосферу, мовби, Україну засуджує Европа, бо Росія припинила постачати газ!
Таки не здатні українські політики вчитися в інших. В Ізраїлі існує велика кількість опозиційних партій, але саме зараз, коли Ізраїль перебуває у воєнному стані з Гамасом то опозиція краще мовчить, якщо навіть не згідна з курсом уряду. Український спікер, якого обрала коаліція почуває себе кимось іншим, ніж членом команди, яка несе відповідальність. А шкода – від нього більше сподівалися!
Притихли і такі „вічні” протестанти, як КПУ, вітренківці та різні „соотечественники”, які готові мерзнути, але не стануть кричати проти незаконного перекриття газу країною, яка їм пропонує „Русскую карту”, але без газу! Правда, керівники ПР та КПУ й далі звинувачують Президента та уряд, мовби їхніми руками Путін закрутив вентилі російського газу. Складається враження, що їм краще мерзнути, ніж сказати правду!
Газова війна для українців була б значно зрозумілішою, коли б люди мали змогу ширше знайомитись з такими матеріялами, як стаття В.Мілова „Совершив очередную глупость...” (www.maidan.org./static/mai/1231376505.html). Пан Мілов конкретно і професійно доводить абсурдність припинення постачання газу Україні, а потім Европі. Багато інформаційного матеріялу щодо газової проблеми можна знайти і в статті Ігора Луценка „Рецепт – як здолати Газпром” (УП, 8.1.2009).
Та якщо тут ідеться про непрофесійність працівників Газпрому та чільних політиків РФ, то як мають у цьому розібратися люди, які лише споживають газ, а інформацію отримують від Путіна, чи Медведєва!? Дуже дивним стає припинення постачання газу Україні, саме тими російськими політиками, які ще вчора кричали про те, що вболівають за „російськомовне населення”, яке „терпить” від українізації, а сьогодні готові заморозити і так званих „соотечественников”. Гадаю, що саме оця політика заморожування України відкриє багатьом очі на дійсну мету „опіки” північного сусіда!
У зв”язку з припиненням газопостачання в Україну „братським” народом (тут треба справедливо зазначити – його керівництвом), особливої ваги набуває стаття Остапа Кривдика „Навіщо нам Україна?” (УП, 02.01.2009). О.Кривдик звертає увагу читача на те, що українці не можуть собі дозволити ще раз втратити Україну: „Втрата України – це втрата усього цього відразу: і речей, і людей, і дому, і права бути собою, і навіть власного життя. Це неодноразово було перевірено в минулому, чи варто нам спробувати ще раз, щоб знову зрозуміти?” Це повинні б зрозуміти політики, і саме ті, які ще недавно так ревностно захищали „братні” обійми північного сусіда та вболівали за його культуру на українській землі і замість боротися за стабільну й справедливу державу Україну – схильні до „інтернаціоналізму” та захисту чужих інтересів у суверенній країні.(Цікаво було б зараз довідатись, чи „тьохкало серце” за співвітчизників голови ПР, коли Путін дав наказ (у формі новорічного „дарунку”) припинити постачання газу Україні, мовляв – нехай мерзнуть ?)
Може все всі в Україні зрозуміють, що у НАТО і в Европейському Союзі ніколи б з ними не повелись так, як це зробив Путін – без попередження - наказав припинити постачання газу. Ще одна „дрібниця” кидається у вічі людям, що привикли до відвертої і нефальшивої інформації – ціну на газ оголошує прем”єрміністр РФ, а не державна компанія, яка має директора і високоплачене керівництво! На Заході навіть такий президент як Чавез у Венесуелі, який доклав зусиль до націоналізації добування нафти, до ціни за нафту не втручається. Зокрема західному спостерігачеві не зрозуміло – хто ж визначає ціну за російський газ – Путін, чи Медведєв!? Оскільки, гадаю, ані французький президент, ані німецький бундесканцлер, ані великобританський прем”єрміністр до купівлі-продажу газу, чи нафти – не втручаються – вони ж політики! Звичайно, ніхто із державних діячів у цивілізованому світі не вживає образливих виразів на адресу свого сусіда, а ще до того і стратегічного партнера та „брата”, чи „сестри” – бо ж існує ще й дипломатичний тон і поведінка!
Стосовно „крадіжки”, то В.Мілов у згаданій статті дуже виразно зазначає:
„Поэтому с чисто юридической точки зрения, если оставить в стороне балабольство и трындёж, такого понятия как "воровство Украиной транзитного газа", нет и не может быть”. Це говорить людина, яка розуміється на справі, але ж в РФ існує тільки „правда”, вихованців КҐБівської школи, на жаль!
Якщо спостерігати за істеричними заявами керівників північного сусіда, то складається враження – не дихне, як не брехне! Пригадайте брехню про те, що українці воювали в Грузії, що українці вигадали голодомор, щоб посварити „братні” народи, що українці не плать за газ (тут була напівправда), що українці „закрутили вентилі” до Европи, що українці крадуть, що українські борці за волю отримували з рук Гітлера відзнаки, що УПА не боровся з фашистами, що в Україні далі панує „буржуазний націоналізм” і тисячі подібних брехливих звинувачень. Російські політтехнологи керуються гаслом, що коли багато бруду кидати на людину, то хоч щось таки прилипне, бо всього нараз не змиєш!
Саме зараз дуже напрошується пригадати статтю Івана Верстюка „Плюс українізація усієї держави” (УП, 6.1.2009), в якій він доводить потребу повністю перейти на українську мову. Тут доречно зазначити, що саме такі малі країни Европи, як Балтійські республіки, Словаччина, Словенія досягли досить швидко вищого економічного рівня завдяки розвиткові, популяризації і повноцінного використання національних мов. Може слід приглянутися до сусідів, як вони ставляться до мови своїх предків, до свого минулого і майбутнього!? Зрештою, слід звільнитися повністю від імперського тягара і усвідомити собі, що українці є другою по величині слов”янською нацією і найбільшою, по території, европейською країною, а цього ще не зрозуміли ані в ПР, ані КПУ.
Торонто, 10.01.2009 р.
Таки не здатні українські політики вчитися в інших. В Ізраїлі існує велика кількість опозиційних партій, але саме зараз, коли Ізраїль перебуває у воєнному стані з Гамасом то опозиція краще мовчить, якщо навіть не згідна з курсом уряду. Український спікер, якого обрала коаліція почуває себе кимось іншим, ніж членом команди, яка несе відповідальність. А шкода – від нього більше сподівалися!
Притихли і такі „вічні” протестанти, як КПУ, вітренківці та різні „соотечественники”, які готові мерзнути, але не стануть кричати проти незаконного перекриття газу країною, яка їм пропонує „Русскую карту”, але без газу! Правда, керівники ПР та КПУ й далі звинувачують Президента та уряд, мовби їхніми руками Путін закрутив вентилі російського газу. Складається враження, що їм краще мерзнути, ніж сказати правду!
Газова війна для українців була б значно зрозумілішою, коли б люди мали змогу ширше знайомитись з такими матеріялами, як стаття В.Мілова „Совершив очередную глупость...” (www.maidan.org./static/mai/1231376505.html). Пан Мілов конкретно і професійно доводить абсурдність припинення постачання газу Україні, а потім Европі. Багато інформаційного матеріялу щодо газової проблеми можна знайти і в статті Ігора Луценка „Рецепт – як здолати Газпром” (УП, 8.1.2009).
Та якщо тут ідеться про непрофесійність працівників Газпрому та чільних політиків РФ, то як мають у цьому розібратися люди, які лише споживають газ, а інформацію отримують від Путіна, чи Медведєва!? Дуже дивним стає припинення постачання газу Україні, саме тими російськими політиками, які ще вчора кричали про те, що вболівають за „російськомовне населення”, яке „терпить” від українізації, а сьогодні готові заморозити і так званих „соотечественников”. Гадаю, що саме оця політика заморожування України відкриє багатьом очі на дійсну мету „опіки” північного сусіда!
У зв”язку з припиненням газопостачання в Україну „братським” народом (тут треба справедливо зазначити – його керівництвом), особливої ваги набуває стаття Остапа Кривдика „Навіщо нам Україна?” (УП, 02.01.2009). О.Кривдик звертає увагу читача на те, що українці не можуть собі дозволити ще раз втратити Україну: „Втрата України – це втрата усього цього відразу: і речей, і людей, і дому, і права бути собою, і навіть власного життя. Це неодноразово було перевірено в минулому, чи варто нам спробувати ще раз, щоб знову зрозуміти?” Це повинні б зрозуміти політики, і саме ті, які ще недавно так ревностно захищали „братні” обійми північного сусіда та вболівали за його культуру на українській землі і замість боротися за стабільну й справедливу державу Україну – схильні до „інтернаціоналізму” та захисту чужих інтересів у суверенній країні.(Цікаво було б зараз довідатись, чи „тьохкало серце” за співвітчизників голови ПР, коли Путін дав наказ (у формі новорічного „дарунку”) припинити постачання газу Україні, мовляв – нехай мерзнуть ?)
Може все всі в Україні зрозуміють, що у НАТО і в Европейському Союзі ніколи б з ними не повелись так, як це зробив Путін – без попередження - наказав припинити постачання газу. Ще одна „дрібниця” кидається у вічі людям, що привикли до відвертої і нефальшивої інформації – ціну на газ оголошує прем”єрміністр РФ, а не державна компанія, яка має директора і високоплачене керівництво! На Заході навіть такий президент як Чавез у Венесуелі, який доклав зусиль до націоналізації добування нафти, до ціни за нафту не втручається. Зокрема західному спостерігачеві не зрозуміло – хто ж визначає ціну за російський газ – Путін, чи Медведєв!? Оскільки, гадаю, ані французький президент, ані німецький бундесканцлер, ані великобританський прем”єрміністр до купівлі-продажу газу, чи нафти – не втручаються – вони ж політики! Звичайно, ніхто із державних діячів у цивілізованому світі не вживає образливих виразів на адресу свого сусіда, а ще до того і стратегічного партнера та „брата”, чи „сестри” – бо ж існує ще й дипломатичний тон і поведінка!
Стосовно „крадіжки”, то В.Мілов у згаданій статті дуже виразно зазначає:
„Поэтому с чисто юридической точки зрения, если оставить в стороне балабольство и трындёж, такого понятия как "воровство Украиной транзитного газа", нет и не может быть”. Це говорить людина, яка розуміється на справі, але ж в РФ існує тільки „правда”, вихованців КҐБівської школи, на жаль!
Якщо спостерігати за істеричними заявами керівників північного сусіда, то складається враження – не дихне, як не брехне! Пригадайте брехню про те, що українці воювали в Грузії, що українці вигадали голодомор, щоб посварити „братні” народи, що українці не плать за газ (тут була напівправда), що українці „закрутили вентилі” до Европи, що українці крадуть, що українські борці за волю отримували з рук Гітлера відзнаки, що УПА не боровся з фашистами, що в Україні далі панує „буржуазний націоналізм” і тисячі подібних брехливих звинувачень. Російські політтехнологи керуються гаслом, що коли багато бруду кидати на людину, то хоч щось таки прилипне, бо всього нараз не змиєш!
Саме зараз дуже напрошується пригадати статтю Івана Верстюка „Плюс українізація усієї держави” (УП, 6.1.2009), в якій він доводить потребу повністю перейти на українську мову. Тут доречно зазначити, що саме такі малі країни Европи, як Балтійські республіки, Словаччина, Словенія досягли досить швидко вищого економічного рівня завдяки розвиткові, популяризації і повноцінного використання національних мов. Може слід приглянутися до сусідів, як вони ставляться до мови своїх предків, до свого минулого і майбутнього!? Зрештою, слід звільнитися повністю від імперського тягара і усвідомити собі, що українці є другою по величині слов”янською нацією і найбільшою, по території, европейською країною, а цього ще не зрозуміли ані в ПР, ані КПУ.
Торонто, 10.01.2009 р.