Україна багатомовна! "Вийти із прострації!".
07/06/2010 | Леонід Пінчук
Сьогодні , мабуть готуючись до Дня незалежності, ЗМІ, як не прикро, і на двадцятому році незалежності пропонують нам ламати голову над лукавим питанням про шанс незалежності України з однією, українською, чи двома,російською і українською, державними мовами, www.day.kiev.ua . То ж маємо шукати аргументи для достойної відповіді, яка б унеможливила появу лукавих запитань і на 21 році незалежності.
Не одномовна чи двомовна Україна, а УКРАЇНА - БАГАТОМОВНА! Саме таку відповідь ,погодьтеся,маємо дати авторам надуманих тез і контртез по надуманій проблемі, одна мова чи дві мають бути державними в Україні, де 78% населення-українці..
Надумана мовна проблема з тезами і контртезами, згадаймо, виникла ще з часів розігрування "російської карти" на президентських виборах Л.Кучмою,коли політики нав,язали суспілству думку про Україну російськомовну і Україну україномовну, стали за цією ознакою визначати більшість і меншість в суспільстві, бавитися тезою про буцімто ненормальне становище, коли, бачте, україномовна меншість заходу нав,язує мову і культуру російськомовній ,економічно потужній більшості сходу,півдня і Криму, що, мовляв, суперечить європейським цінностям,де права людини ставляться више за права держави. Зрозуміло,закриваючи свіідомо очі собі і суспільству не безаперечний факт про те, що насправді ж Україна-багатонаціональна і багатомовна,де мешкають українці,росіяни,татари,євреї,поляки і багато інших, яких , тільки зневажаючи, можна визначати «російськомовними» чи « україномовними», бо всі народи і національні меншини мають і шанують свою рідну мову. І не російську чи українську, за виключенням росіян і українців, а дійсно рідну мову, мову предків,дідів і прадідів, мову роду і племені, до якої кличе голос крові. А російська для українців і інших народів є в силу відомих причин мовою звичною в спілкуванні . І якщо бачити в Україні українців .росіян і інших,то стає зрозумілим, хто складає більшість в суспільстві(росіян десь біля 17 %,,якщо не помиляюсь) і хто кому нав,язує свою мову і культуру(В.Колесніченко, зокрема, пропонує , щоб всього 10% голосів за введення місцевими радами російської як регіональної мови в регіонах,де 80% українців,визначали вирішення мовної проблеми!!!?), в чому маємо порушення європейських норм і прав людини на знання,володіння рідною мовою!
Нещодавно народний депутат України, росіянин В.Зубанов нагадав політикам, самозванним зщахисникам прав російськомовних, росіянам в Україні,що намагання провести російську мову як регіональну (не кажучи вже.як державну) є величезною помилкою в трактуванні Європейської хартії мов, на яку полюбляють посилатися самозванні захисники прав російськомовних, автори надуманої мовної проблеми.
Прикро,що на 20 році незалежності є потреба нагадувати, що мова більшості за національною ознакою, українська мова і має бути державною. І державу, як відомо , об,єднує не одна мова,не державна мова, навіть, а обєднує нація, яка складає більшість в суспільстві, яка визначає владу, а не продукує безвладдя при відсутності більшості,консолідованої української нації,що маємо сьогодні в Україні і на чому спекулюють політики з тезами про одну чи дві мови, не сприймаючи свідомо багатомовну Україну. Так,сьогодні українська нація не консолідована, насамперед, по мові,але всі громадяни, насамперед, політики маютьєть сприяти консолідації української нації ,поширенню рідної мови серед українців(тільки в цьому і є мовна проблема в Україні,в українізації українців,як не прикро, бо іншої та ще й насильницької українізації немає взагалі!!), Адже це гарантує створення в суспільстві єдино можливої більшості за національною ознакою, гарантує давно очікуваний мир і стабільність в державі. Отже ,стає зрозумілою дійсна мовна проблема в Україні, українізація українців, якщо бачити в Україні не надуманих російськомовних і україномовних із політичними спекуляціями на цьому, а бачити українців, росіян, поляків, татар і інших і шанувати Конституцію України , виконувати її положення, зокрема, статтю 11, де записано те,що зводить нанівець надумані політиками і їхніми асистентами тези і контрези з надуманої проблеми , одна чи дві мови:"Держава сприяє консолідації та розвитку української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвитку ЕТНІЧНОЇ, мовної ,культурної, релігійної САМОБУТНОСТІ ВСІХ корінних народів і національних меншин в Україні".
На жаль,політики з різними прапорами не хочуть згадувати статтю 11 Конституції України , хоч робота над виконанням її вимог мала би допомогти нам всім покінчити з лукавими провокаційними розмовами про відхід півдня і сходу, Криму до Росії, до російськмовних, буцімто, забуваючи свідомо, що і в цих регіонах більшість громадян -українці,представники національних меншин,а не росіяни, за яких самозванні захисники також вирішують, де їм бути.
Спекулюючи на надуманій мовній проблемі і на захисті прав російськомовних, самозванні захисники закривають очі свідомо собі і довірливим українцям на той безаперечний факт, що ані Конституція України, ані Європейська хартія мов меншин, ані будь-який законодавчий акт в Україні і за її межами не розглядає права мовних груп, а виключно стоять на захисті прав народів і національних меншин,зокрема,як стаття 11 Конституції України..Тому намагання зберегти нинішнє положення з посиланням на Конституцію і Європейську хартію, не помічаючи в Україні українців,поляків,татар і інших з їхніми правами на розвиток самобутності, намагання у такий спосіб зберегти чисельність російськомовних лише на підставі того, що при останньому переписі населення ті,хто не вийшли із стану російськомовного совєтского чєловєка , записали рідною мовою російську, такі намагання є повною зневагою не росіян,а політиків, асистентів «Єдиної Росії» в Україні, тих, хто цинічно використовує хворобу української нації і супільства для отримання політичних дівідентів, збереження себе при владі, до Конституції і законів, до українців і всіх інших, є антиконституційними,антизаконними діями з грубим попранням прав українців і всіх інших на знання,володіння,використання в усіх сферах життя дійсної РІДНОЇ мови.
Такі дії з надуманої проблеми російськомовних з лукавими посиланнями на захист прав людини, на захист прав російськомовних є загрозливими, бо є проявом ,якби не відхрещувалися від такого, російського націоналізму, який ще В.Ленін охарактеризував як найбільш реакційний, "феодальний" з довготривалою дією, бо віками вкладали в голови росіян ганебні забобони великодержавного войовничого шовінізму,чим користуються сьогодні комуністи, соціалісти, регіонали, сили вчорашнього дня. Останнім не завадило б згадати ленінські поради росіянам, комуністам бути уважними до прав "інородців", вибачитися перед останніми, зокрема, перед українцями за зло, заподіяне на протязі століть царизмом при участі росіян. НЕ завадило б згадати і висловлену нещодавно народним депутатом України,росіянином ВЗубановим думку про те, що російська мова є державною в РФ, мовою ООН і намагання спекулювати на російській мові в Україні,де їй ніщо і ніхто не загрожує, є зневага до російської мови і культури.
Так, відповідно до Конституції України можна говрити лише про права росіян і захист цих прав в окремих регіонах, скажімо, в Тернополі, в окремих випадках, не чіпаючи і не ховаючись за "російськомовних", яких нема в Україні, як і нема "україномовних", а є,нагадаймо ще раз, росіяни,українці,євреї,поляки,татари і інші з їхніми конституційними правами на розвиток САМОБУТНОСТІ.
І з огляду на останнє єдиної, дійсно існуючою мовною проблемою в Україні є проблема поверненя українців і всіх, окрім росіян, до рідної мови з реалізацією на підставі цього конституційних прав на розвиток САМОБУТНОСТІ, консолідацію у такий спосіб української нації і створення в суспільстві єдино можливої української більшості(де-факто вона є-78% населення!!), гаранта подолання безвладдя в державі.Це і буде національна держава, яку інші народи Європи , як відомо, давно вже збудували, держава,де панує воля більшості за національною ознакою, найбільш чисельної ,титульної нації,в Україні-української нації, більшості, яка буде шанувати права всіх народів ,а не будувати, як нас залякують , "Україну для українців,та ще й "україномовних українців".
Ця дійсна мовна проблема потребує зусиль як держави відповідно до Конституції, так і всіх громадян України, зацікавлених в подоланні безвладдя,протистояння і провокацій .Мабуть, першим кроком до вирішення цієї дійсної мовної проблеми стануть вибори до місцевих рад, де ми,українці,насамперед ,мусимо голосувати в мажоритарних округах за кандидатів в депутати-українців, які вільно володіють українською мовою і здатні захищати наше право на самобутність, а в пропорційних округах - за ті політичні сили, які відмовляються від надуманої проблеми російськомовних і захисту прав останніх, в списках яких будуть переважати кандидати-українці із знанням української мови.І такі дії виборців-українців не будуть вимогами націоналістів, "нацистів", "расиситів", "фашистів", чим залякують українців,які хочуть повернутися до рідної мови і реалізувати право на самобутність, на побудову національної української держави Україна,а є вимогами державотворення, про які,знову для комуністів,соціалістів,регіоналів,казав далекий від націоналізму В.Ленін,стверджуючи, що національна держава - єдино можлива,стійка і відповідає вимогам права і демократії, а все інше, напади на національну державу-то незнання основ державотворення або політичні провокації.
Красномовним в остнньому є один із випадків практики захисту прав російськомовних.19 січня 2009 Центральний суд м,Миколаєва розглядав справу про визнання недійсним рішення Миколаївської міської ради про російську як регіональну і прийняття програми підтримки і розвитку російськоїх мови і культури. Позивачем був українець Ільченко А.М., який посилався на захист прав українців і національних меншин відповідно до Конституції України. Відповідач, теж українка Г.М.Ярошенко, автор проектів рішень міськради, посилалася на Європейську хартію мов з її, буцімто, увагою до мов регіональних, якою вона бачила російську. .Суддя-росіянин В.О.Алєйніков розсудив двох українців і виніс рішення про відмову позивачу,бо(цитую)"..використання в українському законодавстві терміну "мови національних меншин" замість "регіональні мови" слід розглядати як недолік законодавчої техніки..."," діючим законодавством російська мова на території України(!!!!?) визнана регіональною","..оскаржуване рішення є нічим іншим, як спеціальним заходом у галузі регіональних мов або мов меншин."
То чи не лукавимо ми з надуманою мовною проблемою і з примусом більшості,українців,бути позивачем, не маючи змоги захистити свої конституційні права навіть в судах, і чи не пора ,як сказав Володимир Черняк,доктор економчних наук, професор, українській нації, українцям «вийти із прострації», уже на виборах до місцевих рад.
Відповіді
2010.07.06 | zаброда
(На поміч слабким на очі) Re: Україна багатомовна!
Сьогодні , мабуть готуючись до Дня незалежності, ЗМІ, як не прикро, і на двадцятому році незалежності пропонують нам ламати голову над лукавим питанням про шанс незалежності України з однією, українською, чи двома,російською і українською, державними мовами, www.day.kiev.ua. Тож маємо шукати аргументи для достойної відповіді, яка б унеможливила появу лукавих запитань і на 21 році незалежності.Не одномовна чи двомовна Україна, а УКРАЇНА - БАГАТОМОВНА! Саме таку відповідь ,погодьтеся,маємо дати авторам надуманих тез і контртез по надуманій проблемі, одна мова чи дві мають бути державними в Україні, де 78% населення-українці..
Надумана мовна проблема з тезами і контртезами, згадаймо, виникла ще з часів розігрування "російської карти" на президентських виборах Л.Кучмою,коли політики нав'язали суспільству думку про Україну російськомовну і Україну україномовну, стали за цією ознакою визначати більшість і меншість в суспільстві, бавитися тезою про буцімто ненормальне становище, коли, бачте, україномовна меншість заходу нав'язує мову і культуру російськомовній ,економічно потужній більшості сходу,півдня і Криму, що, мовляв, суперечить європейським цінностям,де права людини ставляться вище за права держави. Зрозуміло,закриваючи свідомо очі собі і суспільству не беззаперечний факт про те, що насправді ж Україна - багатонаціональна і багатомовна,де мешкають українці,росіяни,татари,євреї,поляки і багато інших, яких , тільки зневажаючи, можна визначати «російськомовними» чи « україномовними», бо всі народи і національні меншини мають і шанують свою рідну мову. І не російську чи українську, за виключенням росіян і українців, а дійсно рідну мову, мову предків,дідів і прадідів, мову роду і племені, до якої кличе голос крові. А російська для українців і інших народів є в силу відомих причин мовою звичною в спілкуванні. І якщо бачити в Україні українців росіян і інших,то стає зрозумілим, хто складає більшість в суспільстві(росіян десь біля 17 %,,якщо не помиляюсь) і хто кому нав'язує свою мову і культуру(В.Колесніченко, зокрема, пропонує, щоб всього 10% голосів за введення місцевими радами російської як регіональної мови в регіонах,де 80% українців,визначали вирішення мовної проблеми!!!?), в чому маємо порушення європейських норм і прав людини на знання,володіння рідною мовою!
Нещодавно народний депутат України, росіянин В.Зубанов нагадав політикам, самозваним захисникам прав російськомовних, росіянам в Україні,що намагання провести російську мову як регіональну (не кажучи вже як державну) є величезною помилкою в трактуванні Європейської хартії мов, на яку полюбляють посилатися само званні захисники прав російськомовних, автори надуманої мовної проблеми.
Прикро,що на 20 році незалежності є потреба нагадувати, що мова більшості за національною ознакою, українська мова і має бути державною. І державу, як відомо, об'єднує не одна мова, не державна мова, навіть, а об’єднує нація, яка складає більшість в суспільстві, яка визначає владу, а не продукує безвладдя при відсутності більшості,консолідованої української нації,що маємо сьогодні в Україні і на чому спекулюють політики з тезами про одну чи дві мови, не сприймаючи свідомо багатомовну Україну. Так,сьогодні українська нація не консолідована, насамперед, по мові, але всі громадяни, насамперед, політики мають сприяти консолідації української нації, поширенню рідної мови серед українців (тільки в цьому і є мовна проблема в Україні, в українізації українців, як не прикро, бо іншої та ще й насильницької українізації немає взагалі!!). Адже це гарантує створення в суспільстві єдино можливої більшості за національною ознакою, гарантує давно очікуваний мир і стабільність в державі. Отже ,стає зрозумілою дійсна мовна проблема в Україні, українізація українців, якщо бачити в Україні не надуманих російськомовних і україномовних із політичними спекуляціями на цьому, а бачити українців, росіян, поляків, татар і інших і шанувати Конституцію України , виконувати її положення, зокрема, статтю 11, де записано те,що зводить нанівець надумані політиками і їхніми асистентами тези і контртези з надуманої проблеми, одна чи дві мови: "Держава сприяє консолідації та розвитку української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвитку ЕТНІЧНОЇ, мовної ,культурної, релігійної САМОБУТНОСТІ ВСІХ корінних народів і національних меншин в Україні".
На жаль,політики з різними прапорами не хочуть згадувати статтю 11 Конституції України , хоч робота над виконанням її вимог мала би допомогти нам всім покінчити з лукавими провокаційними розмовами про відхід півдня і сходу, Криму до Росії, до російськомовних, буцімто, забуваючи свідомо, що і в цих регіонах більшість громадян - українці, представники національних меншин,а не росіяни, за яких самозвані захисники також вирішують, де їм бути.
Спекулюючи на надуманій мовній проблемі і на захисті прав російськомовних, само званні захисники закривають очі свідомо собі і довірливим українцям на той беззаперечний факт, що ані Конституція України, ані Європейська хартія мов меншин, ані будь-який законодавчий акт в Україні і за її межами не розглядає права мовних груп, а виключно стоять на захисті прав народів і національних меншин, зокрема, як стаття 11 Конституції України. Тому намагання зберегти нинішнє положення з посиланням на Конституцію і Європейську хартію, не помічаючи в Україні українців, поляків, татар і інших з їхніми правами на розвиток самобутності, намагання у такий спосіб зберегти чисельність російськомовних лише на підставі того, що при останньому переписі населення ті, хто не вийшли із стану російськомовного совєтского чєловєка, записали рідною мовою російську, такі намагання є повною зневагою не росіян, а політиків, асистентів «Єдиної Росії» в Україні, тих, хто цинічно використовує хворобу української нації і суспільства для отримання політичних дивідендів, збереження себе при владі, до Конституції і законів, до українців і всіх інших, є антиконституційними, антизаконними діями з грубим попранням прав українців і всіх інших на знання, володіння, використання в усіх сферах життя дійсної РІДНОЇ мови.
Такі дії з надуманої проблеми російськомовних з лукавими посиланнями на захист прав людини, на захист прав російськомовних є загрозливими, бо є проявом, якби не відхрещувалися від такого, російського націоналізму, який ще В.Ленін охарактеризував як найбільш реакційний, "феодальний" з довготривалою дією, бо віками вкладали в голови росіян ганебні забобони великодержавного войовничого шовінізму, чим користуються сьогодні комуністи, соціалісти, регіонали, сили вчорашнього дня. Останнім не завадило б згадати ленінські поради росіянам, комуністам бути уважними до прав "інородців", вибачитися перед останніми, зокрема, перед українцями за зло, заподіяне на протязі століть царизмом при участі росіян. НЕ завадило б згадати і висловлену нещодавно народним депутатом України, росіянином В. Зубановим думку про те, що російська мова є державною в РФ, мовою ООН і намагання спекулювати на російській мові в Україні, де їй ніщо і ніхто не загрожує, є зневага до російської мови і культури.
Так, відповідно до Конституції України можна говорити лише про права росіян і захист цих прав в окремих регіонах, скажімо, в Тернополі, в окремих випадках, не чіпаючи і не ховаючись за "російськомовних", яких нема в Україні, як і нема "україномовних", а є, нагадаймо ще раз, росіяни, українці, євреї, поляки, татари і інші з їхніми конституційними правами на розвиток САМОБУТНОСТІ.
І з огляду на останнє єдиної, дійсно існуючою мовною проблемою в Україні є проблема повернення українців і всіх, окрім росіян, до рідної мови з реалізацією на підставі цього конституційних прав на розвиток САМОБУТНОСТІ, консолідацію у такий спосіб української нації і створення в суспільстві єдино можливої української більшості (де-факто вона є - 78% населення!!), гаранта подолання безвладдя в державі. Це і буде національна держава, яку інші народи Європи, як відомо, давно вже збудували, держава, де панує воля більшості за національною ознакою, найбільш чисельної, титульної нації, в Україні - української нації, більшості, яка буде шанувати права всіх народів ,а не будувати, як нас залякують, "Україну для українців, та ще й "україномовних українців".
Ця дійсна мовна проблема потребує зусиль як держави відповідно до Конституції, так і всіх громадян України, зацікавлених в подоланні безвладдя,протистояння і провокацій. Мабуть, першим кроком до вирішення цієї дійсної мовної проблеми стануть вибори до місцевих рад, де ми, українці, насамперед, мусимо голосувати в мажоритарних округах за кандидатів в депутати-українців, які вільно володіють українською мовою і здатні захищати наше право на самобутність, а в пропорційних округах - за ті політичні сили, які відмовляються від надуманої проблеми російськомовних і захисту прав останніх, в списках яких будуть переважати кандидати-українці із знанням української мови. І такі дії виборців-українців не будуть вимогами націоналістів, "нацистів", "расистів", "фашистів", чим залякують українців,які хочуть повернутися до рідної мови і реалізувати право на самобутність, на побудову національної української держави Україна,а є вимогами державотворення, про які, знову для комуністів, соціалістів, регіоналів, казав далекий від націоналізму В. Ленін, стверджуючи, що національна держава - єдино можлива, стійка і відповідає вимогам права і демократії, а все інше, напади на національну державу - то незнання основ державотворення або політичні провокації.
Красномовним в останньому є один із випадків практики захисту прав російськомовних. 19 січня 2009 Центральний суд м. Миколаєва розглядав справу про визнання недійсним рішення Миколаївської міської ради про російську як регіональну і прийняття програми підтримки і розвитку російської мови і культури. Позивачем був українець Ільченко А.М., який посилався на захист прав українців і національних меншин відповідно до Конституції України. Відповідач, теж українка Г.М.Ярошенко, автор проектів рішень міськради, посилалася на Європейську хартію мов з її, буцімто, увагою до мов регіональних, якою вона бачила російську. Суддя-росіянин В. О. Алєйніков розсудив двох українців і виніс рішення про відмову позивачу, бо (цитую)"..використання в українському законодавстві терміну "мови національних меншин" замість "регіональні мови" слід розглядати як недолік законодавчої техніки...", "діючим законодавством російська мова на території України(!!!!?) визнана регіональною","…оскаржуване рішення є нічим іншим, як спеціальним заходом у галузі регіональних мов або мов меншин."
То чи не лукавимо ми з надуманою мовною проблемою і з примусом більшості,українців,бути позивачем, не маючи змоги захистити свої конституційні права навіть в судах, і чи не пора, як сказав Володимир Черняк, доктор економічних наук, професор, українській нації, українцям «вийти із прострації», уже на виборах до місцевих рад.
2010.07.07 | Sean
:)