07/20/2010 | Роман Соломонюк

Житлово-комунальна історія
Нещодавно парламент, виконуючи вимоги МВФ, скоротив витрати Державного бюджету на реформування ЖКГ удвічі з 1,1 млрд. грн. до 500 млн. У самій цій витратній статті йшлося про реформи.

Після цього "уряд реформаторів" з першого серпня 2010 року підвищив відпускні ціни на газ для населення. З економічної точки зору це можна було б зрозуміти. Адже, у ринковій економіці потрібно завжди платити за товар і послуги економічно обґрунтовану ціну. Стосується це і енергоносіїв.

На цьому фоні абсолютно нелогічним виглядає наступний крок із спрощення механізму отримання державної допомоги на сплату послуг ЖКГ, яку анонсував віце-прем’єр з економічних питань С.Тігіпко. Тобто маємо ситуацію, коли з одного боку підвищується ціна за послуги до "економічно обґрунтованого рівня", а з іншого - знову ж таки за рахунок бюджету це "підвищення" компенсується.

Реформатори проти реформ
Очевидно, що абсолютно неправильним з економічної точки зору є підхід до проблеми. У зв’язку з цим хотілося б пригадати слова німецького дипломата почуті мною на одній з міжнародних конференцій. Він сказав наступне: "Допоки у вас в країні температура у кімнаті буде регулюватися шляхом відкривання-закривання квартирки, а у ванні постійно капатиме вода, бо за це ніхто не платить, у Вас просто не буде нормальної економіки, а грошей на газ завжди не вистачатиме".

Те ж саме можна сказати і про "уряд реформаторів". Замість того, щоб зробити енергетичний сектор і ЖКГ ефективними, там вирішили зберегти систему "відкритої квартирки". Такий хід зрозумілий з точки зору політичного популізму, коли потрібно обіцяти "незмінність" і "стабільність" для найбідніших верств населення. Проте невідомо, чим такий крок обернеться у майбутньому, коли фонди ЖКГ зносяться остаточно. Україна тоді може отримати не один Алчевськ, а в будинках, як було холодно так і буде.

Кому це вигідно
Нинішня система безгосподарності і субсидій вигідна, як не дивно, самим природним монополіям, або точніше тим, хто розглядає державні і напівдержавні підприємства енергетичного сектору та ЖКГ, як свій приватний бізнес.

Адже зрозуміло, що коли б було зроблено хоча б невеликі кроки на економію такі, як: встановлення лічильників, масова заміна старих вікон склопакетами, утеплення фасадів. Витрати державного бюджету через спеціальні кредитні програми на такі заходи були б суттєво нижчими за нинішні субсидії, а якщо і вищими, то це була б разова витрата. У подальшому за два-три роки така державна інвестиція давала б тільки економію.

Проте теплогенеруючим компаніям довелося б зайнятися власною ефективністю. Треба було б перевірити, де втрачається тепло, оскільки кінцевий споживач платив би чітко за лічильником. Сьогодні ж можна просто красти, "накручуючи кубометри" там де їх нема. Тому маємо систему нонсенсів, де вартість комунальних послуг для однокімнатної квартири без лічильника є такою ж, як для двоповерхового будинку з лічильником.

Цього не хочуть "реформатори", що міцно засіли на енергетичних потоках. Платити ж все одно колись доведеться, але може бути пізно. Тож дбати про себе, про свій будинок потрібно зараз. Зробити це можна через власну ініціативу (впроваджуючи енергоефективні технології у себе), а також оцінюючи діяльність новоспечених і старих "реформаторів" та відмовляючи їм у підтримці на наступних виборах. Особливо важливо це зараз напередодні місцевих виборів, бо той хто визначає політику нагорі, таку ж політику принесе на місцевий рівень. А нам тут жити.

Роман Соломонюк
Лабораторія суспільно-політичного аналізу
Центру з інформаційних проблем територій
Львів, вул. Джохара Дудаєва 15, к.32
тел./факс: +38 (032) 2611887

Стаття розміщена на Майдані в статтях Майдан-Заходу