5 причин поразки націонал-демократів
08/15/2010 | Андрій Левус
Прихід до влади виразно антиукраїнського режиму Януковича є свідченням поразки національно-демократичного проекту в нашій державі. Дискусії навколо причин цієї поразки, на жаль, не йдуть далі контрпродуктивних і доволі примітивних розправ над «противсіхами» та Ющенком, які начебто «привели до влади регіоналів». Насправді, причини значно глибші і виходять вони далеко за рамки поточного політичного процесу останніх років.
Одразу ж зазначу, що під національно-демократичним рухом розумію політичний простір між ВО «Свобода» та БЮТ, а точніше – роздрібнений конгломерат постНУНСівських партій.
Причина 1 – комплекс «дисидентства»
Національно-демократичний рух формувався на основі Народного Руху України та інших подібних структур початку 90-х років, сформованих переважно за участі дисидентів. Ці лідери звикли жити, працювати в атмосфері протесту, в «тотальному запереченні», в підпіллі. Очевидно, за часів совка така стратегія і тактика була більш ніж виправдана, однак вона явно не працює у навіть формально незалежній державі.
У 1991 році завдяки цим силам Україна здобула державність, але демократичні лідери вивили неспроможність працювати у владі. Їм було комфортніше у опозиції. Цей вірус передався і їхнім ідеологічним спадкоємцям – т.зв. «помаранчевим».
Пікет, мітинг, віче, «відкрита петиція» є поняттями куди ближчими для нацдемів ніж формування бюджету, кадрова політика та адміністративна реформа. Саме тому після перемоги Майдану у реальній владі опинились не романтики націонал-демократи, а кон’юнктурники, які у свій час поклали яйця у опозиційний кошик.
Націонал-демократи не здатні бути проактивними, вони лише реагують на випади супротивників, а ця позиція є надто слабкою.
Причина 2 – ретроградність
Мова, традиції та історія є, без сумніву, важливими складовими національного поступу. Та успіх чекає лише ту націю, яка об’єднана спільним бачення свого майбутнього. Націонал-демократи так і не запропонували українцям цілісної концепції розвитку держави. Не має модерної стратегії національних реформ, немає бачення соціальної політики, розвитку промисловості, бізнесу, інноваційних проектів, охорони здоров’я, освіти тощо.
Постколоніальна нація не може йти виключно за духовними гаслами. Національні реформи мають не менший мобілізаційний резерв, ніж медитація над історичними подіями. Цього не розуміють націонал-демократи, вони й далі продовжують копирсатись у подіях 50-70 річної давнини і наче не помічають, що українці потерпають тут і зараз.
Причина 3 – розпорошеність
В Україні існує близько 20 політичних партій, які претендують на національно- демократичну нішу. Електоральні шанси найсильніших з них дорівнюють 1%. Ця ситуація не нова, а швидше традиційна для України. І за часів УНР країна була втрачена через взаємопоборювання політиків. Причина розпорошеності не у ідеологічних суперечках, а у закомплексованості націонал-демократичних вождів. Вони не можуть бути другими. Та й партійне лідерство дає свої політичні й комерційні дивіденди. В чому дійсно завинив Ющенко, так це в тому, що тричі оживляв трупи старих партій і заводив їх до парламенту. Вони йому одразу ж і віддячили – зрадили чи не на другий день. А тепер поважно надувають щоки – «ми парламентська, самодостатня сила»…
Причина 4 – відсутність нових облич
На всіх з’їздах нацдемівських сил лунають слова – «нам треба залучати молодь, потрібні нові обличчя». Практика ж сумна – у партійному керівництві та виборчих списках домінують уже всім обридлі особи. Партійні форуми нагадують пленуми ЦК КПРС часів застою – парад геронтів, лише заміть червоних значків, тризуби і вишиванки.
Відсутня циркуляція партійних еліт, а це дає свій негативний результат. Люди уже не довіряють лідерам, які мають по 5 ходок у парламент. Та й окрім пустопорожніх дебатів вони там нічим і не відзначились.
Жодна нацдемівська партія не займається формуванням кадрового резерву, партійним будівництвом, політичною освітою молоді. Припартійні «молодіжки» перетворились на напівдармових прапороносців та роздавальників газет. Ці партії самі вбили перспективу росту.
Причина 5 – організаційна неефективність та фінансова залежність
В Україні в принципі немає партій. Є фан-клуби вождиків і партії лобістів великого бізнесу. А нацдемівські партії взагалі перетворились на диванні партії лідерів, які перебувають у постійному пошуці спонсорів у бажанні пролізти у парламент. Ніхто не займався партійною побудовою у європейському розумінні цього поняття. Партії діють лише у час виборчих кампаній, а потім впадають у ступор. Місцеві ідейні активісти покинуті напризволяще й змушені за прикладом своїх національних лідерів торгувати партійними свідоцтвами серед регіонального бізнесу. Не існує ні партійних шкіл, ні семінарів, постійно діючих приймалень. У міжвиборчий час немає жодних політичних кампаній. Тому й результат такий.
Багато кажуть про диверсифіковане та публічне фінансування партій. Це просто слова. Насправді, фінансування партій й надалі здійснюється за корупційними схемами. Це стосується і нацдемівських проектів. Банальний продаж місць у списках, домовлені голосування за лобістські законопроекти у парламенті або за земельні у місцевих радах стали звичною практикою і в нацдемів. Це підсадило частину партій на фінансову голку олігархів, тому часто окрім риторики там ні національною ідеєю, ні демократією і не пахне.
Якщо вищенаведені проблеми помножити на безвідповідальну політичну практику нацдемівських вождів останніх років, то одразу стає зрозумілим – старі проекти не здатні досягнути успіху. Тому й програли. Однак, справа не у електоральних перемогах, а в долі країни. Україна як ніколи потребує здорової патріотичної, реформаторської сили, здатної ефективно захищати національні цінності, демократичні свободи та курс економічного оновлення. І формування такої сили без врахування помилок націонал-демократів старої формації не можливо.
Одразу ж зазначу, що під національно-демократичним рухом розумію політичний простір між ВО «Свобода» та БЮТ, а точніше – роздрібнений конгломерат постНУНСівських партій.
Причина 1 – комплекс «дисидентства»
Національно-демократичний рух формувався на основі Народного Руху України та інших подібних структур початку 90-х років, сформованих переважно за участі дисидентів. Ці лідери звикли жити, працювати в атмосфері протесту, в «тотальному запереченні», в підпіллі. Очевидно, за часів совка така стратегія і тактика була більш ніж виправдана, однак вона явно не працює у навіть формально незалежній державі.
У 1991 році завдяки цим силам Україна здобула державність, але демократичні лідери вивили неспроможність працювати у владі. Їм було комфортніше у опозиції. Цей вірус передався і їхнім ідеологічним спадкоємцям – т.зв. «помаранчевим».
Пікет, мітинг, віче, «відкрита петиція» є поняттями куди ближчими для нацдемів ніж формування бюджету, кадрова політика та адміністративна реформа. Саме тому після перемоги Майдану у реальній владі опинились не романтики націонал-демократи, а кон’юнктурники, які у свій час поклали яйця у опозиційний кошик.
Націонал-демократи не здатні бути проактивними, вони лише реагують на випади супротивників, а ця позиція є надто слабкою.
Причина 2 – ретроградність
Мова, традиції та історія є, без сумніву, важливими складовими національного поступу. Та успіх чекає лише ту націю, яка об’єднана спільним бачення свого майбутнього. Націонал-демократи так і не запропонували українцям цілісної концепції розвитку держави. Не має модерної стратегії національних реформ, немає бачення соціальної політики, розвитку промисловості, бізнесу, інноваційних проектів, охорони здоров’я, освіти тощо.
Постколоніальна нація не може йти виключно за духовними гаслами. Національні реформи мають не менший мобілізаційний резерв, ніж медитація над історичними подіями. Цього не розуміють націонал-демократи, вони й далі продовжують копирсатись у подіях 50-70 річної давнини і наче не помічають, що українці потерпають тут і зараз.
Причина 3 – розпорошеність
В Україні існує близько 20 політичних партій, які претендують на національно- демократичну нішу. Електоральні шанси найсильніших з них дорівнюють 1%. Ця ситуація не нова, а швидше традиційна для України. І за часів УНР країна була втрачена через взаємопоборювання політиків. Причина розпорошеності не у ідеологічних суперечках, а у закомплексованості націонал-демократичних вождів. Вони не можуть бути другими. Та й партійне лідерство дає свої політичні й комерційні дивіденди. В чому дійсно завинив Ющенко, так це в тому, що тричі оживляв трупи старих партій і заводив їх до парламенту. Вони йому одразу ж і віддячили – зрадили чи не на другий день. А тепер поважно надувають щоки – «ми парламентська, самодостатня сила»…
Причина 4 – відсутність нових облич
На всіх з’їздах нацдемівських сил лунають слова – «нам треба залучати молодь, потрібні нові обличчя». Практика ж сумна – у партійному керівництві та виборчих списках домінують уже всім обридлі особи. Партійні форуми нагадують пленуми ЦК КПРС часів застою – парад геронтів, лише заміть червоних значків, тризуби і вишиванки.
Відсутня циркуляція партійних еліт, а це дає свій негативний результат. Люди уже не довіряють лідерам, які мають по 5 ходок у парламент. Та й окрім пустопорожніх дебатів вони там нічим і не відзначились.
Жодна нацдемівська партія не займається формуванням кадрового резерву, партійним будівництвом, політичною освітою молоді. Припартійні «молодіжки» перетворились на напівдармових прапороносців та роздавальників газет. Ці партії самі вбили перспективу росту.
Причина 5 – організаційна неефективність та фінансова залежність
В Україні в принципі немає партій. Є фан-клуби вождиків і партії лобістів великого бізнесу. А нацдемівські партії взагалі перетворились на диванні партії лідерів, які перебувають у постійному пошуці спонсорів у бажанні пролізти у парламент. Ніхто не займався партійною побудовою у європейському розумінні цього поняття. Партії діють лише у час виборчих кампаній, а потім впадають у ступор. Місцеві ідейні активісти покинуті напризволяще й змушені за прикладом своїх національних лідерів торгувати партійними свідоцтвами серед регіонального бізнесу. Не існує ні партійних шкіл, ні семінарів, постійно діючих приймалень. У міжвиборчий час немає жодних політичних кампаній. Тому й результат такий.
Багато кажуть про диверсифіковане та публічне фінансування партій. Це просто слова. Насправді, фінансування партій й надалі здійснюється за корупційними схемами. Це стосується і нацдемівських проектів. Банальний продаж місць у списках, домовлені голосування за лобістські законопроекти у парламенті або за земельні у місцевих радах стали звичною практикою і в нацдемів. Це підсадило частину партій на фінансову голку олігархів, тому часто окрім риторики там ні національною ідеєю, ні демократією і не пахне.
Якщо вищенаведені проблеми помножити на безвідповідальну політичну практику нацдемівських вождів останніх років, то одразу стає зрозумілим – старі проекти не здатні досягнути успіху. Тому й програли. Однак, справа не у електоральних перемогах, а в долі країни. Україна як ніколи потребує здорової патріотичної, реформаторської сили, здатної ефективно захищати національні цінності, демократичні свободи та курс економічного оновлення. І формування такої сили без врахування помилок націонал-демократів старої формації не можливо.
Відповіді
2010.08.15 | Историк
Почему национал-демократы победили в Ц.Европе?
1. Американцы выгнали советские/российские войска к концу 1994 года и в разной степени способствовали укреплению новой власти - непременно с решающей ролью испытаннх антикоммунистических борцов и движений.2. Честная (признаваемая большинством общества) приватизация и реституция (для закрепления некоммунистич. отношений собственности). Привлекать иностранный капитал удавалось в четкой зависимости от стабильности И (!) прозрачности экономической среды.
3. Люстрация - в свете перспективы присоединения к Нато и ЕС.
Другими словами, исходный пункт - решительно избавиться от российского военно-политического влияния...
2010.08.15 | Sean
Зараз скажу
попри дуже багато інших чинників - тому що (с) вони були націонал-демократами (справжніми, за переконанням: і націонал - і демократами), а не мімікрували (одиниці-винятки погоди не роблять)Историк пише:
> 1.Другими словами, исходный пункт - решительно избавиться от российского военно-политического влияния...
І тут Ви праві
2010.08.16 | Адвокат ...
Тай від ідеольоґійного,-- те ж. Навіть,-- в першу чергу.
Sean пише:> попри дуже багато інших чинників - тому що (с) вони були націонал-демократами (справжніми, за переконанням: і націонал - і демократами), а не мімікрували (одиниці-винятки погоди не роблять)
>
>
> Историк пише:
> > 1.Другими словами, исходный пункт - решительно избавиться от российского военно-политического влияния...
> І тут Ви праві
2010.08.17 | Sean
угу (с)
2010.08.15 | Олекса
Re: 5 причин поразки націонал-демократів
Здається, серед причин немає головної.А саме - наявності "козачків" серез засновників і керівників, перш за все, Руху.
Потім, розпад СРСР це не стихійне російське лихо, а цілеспрямована пєрєстройка на капіталістичні рейки з демократичною балаканиною і прихватизацією через організовані КГБ і контрольовані ним "структури розпаду".
Тобто, такі структури як Рух були створені для випускання пару з українського котла і створення своєрідної "криши" і туману для КГБшних дій.
Чи не так?
2010.08.15 | Историк
Прибалтийские политики, глубоко вникавшие в
украинскую ситуацию, также отмечают: 1. Политическую самоубийственность расколов и дрязг среди национально-демократических сил, 2. "Что за название такое - БЮТ и какая за этим политическая идея и программа?" 3. "Худшую в мире избирательную систему Украины", когда избиратель практически лишен возможности ясного политического выбора. 4. "Исход выборов определяет телевидение..."2010.08.15 | ziggy_freud
за пунктами
Историк пише:> украинскую ситуацию, также отмечают:
> 1. Политическую самоубийственность расколов и дрязг среди национально-демократических сил,
так. Реально за нацдемів могло б голосувати більше ніж за ПР. Див. найвищі електоральні результати Нашої України. Але... читаємо уважно статтю Левуса.
> 2. "Что за название такое - БЮТ и какая за этим политическая идея и программа?"
не гірше від інших іменних блоків. Замість ідеології - персональна харизма вождя і персональна лояльність. В ПР те ж саме. Що таке "регіон" вони самі плутаються. Звучить красиво і загадково. Для олігархів і субпролетаріата - те що треба.
> 3. "Худшую в мире избирательную систему Украины", когда избиратель практически лишен возможности ясного политического выбора.
заперечую. В Зімбабве ще гірше. Але щоб мене не звинуватили в африканофобії - поруч є цивільна Ботсвана. Щодо електоральної системи з них можна брати приклад.
> 4. "Исход выборов определяет телевидение..."
ну не зовсім визначає. Принаймні, впливає сильно.
2010.08.15 | Историк
Безусловное торжество закона, прозрачность власти и политики,
независимость СМИ, правоохранительные органы, занятые только тем, что охраняют право, безопасность и порядок - ведут к снятию всех прочих проблем. Т.е. люди видят, что так лучше - и занимаются своими делами...2010.08.16 | samopal
Усе назване є лише проявами і лиш перший пункт однією з причин
Андрій Левус пише:> Прихід до влади виразно антиукраїнського режиму Януковича є свідченням поразки національно-демократичного проекту в нашій державі.
Звісно, не є, бо такого проекту ніколи й не було. Саме як державного проекту, а не як "мрій", "прагнень", "бачень"...
Андрій Левус пише:
> Причина 1 – комплекс «дисидентства»
Цей комплекс - рудимент. З тих часів, коли реальна незалежність бачилася як "одвічна мрія українського народу". Зараз цей комплекс намагаються відновити через вживлення розсусолювань про т. зв. громадянське суспільство, яке тре розбудовувати, не лізучи у політику та державні справи (владу).
Парадоксально, але у демократичних (точніше - лібералізовано-постсовкових) умовах позиція опозиції давала можливістиь почесно годуватися біля корита, не несучи відповідальності за дії "влади", яка так і залишалася, антинародною (або антиукраїнською), прокомуністичною, злочинною, etc. Усі підстави для цього халявного патрійотизму закінчилися восени 2004-го року. усі подальші висновки треба робити, виходячи саме з цього пункту.
Андрій Левус пише:
> Націонал-демократи не здатні бути проактивними, вони лише реагують на випади супротивників, а ця позиція є надто слабкою.
Питання, що таке націонал-демократи настільки ж розмазане, як і вже згадане громадянське суспільство. Немає такого політичного устрою, як націонал-демократія, а жоден націоналізм не може бути основою державної політики.
Андрій Левус пише:
> Причина 2 – ретроградність
> Причина 3 – розпорошеність
> Причина 4 – відсутність нових облич
> Причина 5 – організаційна неефективність та фінансова залежність
Усе це не причини, а наслідки. Цілком закономірні, які до того ж ше й взаємопов'язані.
2010.08.16 | Адвокат ...
Та ти шо! І хвранцузський?
samopal пише:> Андрій Левус пише:
> > Націонал-демократи не здатні бути проактивними, вони лише реагують на випади супротивників, а ця позиція є надто слабкою.
> Питання, що таке націонал-демократи настільки ж розмазане, як і вже згадане громадянське суспільство. Немає такого політичного устрою, як націонал-демократія, а жоден націоналізм не може бути основою державної політики.
Держава без націоналізму як основи політики,-- виблядок, або блядь. Чєс`сльово, я не знаю прикладів успішних держав, що дбали б більше про инші нації, а про власну не дбали б.
2010.08.16 | samopal
Будь-який.
Націоналізм є ідеологією, яка слугує самовизначенню націй і спрямована на здобуття ними незалежності - створенню власних держав. Далі він перетворюється або на патріотизм (якщо усі поголовно громадяни однаково відчувають національну приналежність), або на низку численних інших ізмів (щові-, сіон-, etc), а держава розвивається за загальними для усіх держав правилами де ідеологічні доктрини не мають етнічних ознак...Джордж Вашингтон був націоналістом (як про це пишуть самі американці). Але лиш до певного часу.
2010.08.16 | Almodovar
ПР все врахувала
і її дії суттєво відрізняються від нацдемів.По-перше, місцеві організаціх ПР дуже активні не тільки під час виборів, а й між виборами. Так, принаймні, на Дніпропетровшині і в Кривому Розі, зокрема, ПР постійно проводить різного роду форуми з актуальних (ну, як вони вважають) питань: то збіговисько "Берегінь", то форум молодих лідерів, то організовують конференції, то ( і часто!) проводять екологічні суботники. ПР опікується (ну, ладно - піариться, але й проводить же!) спортом, прводить олімпіади серед робітників та молоді, організовує зустрічі з старперами і амвонами (пардон, ветеранами), тісно взаємодііє із школами, наприклад, щорічно (так!) відправляє десятки зо два сиріт або обдарованих дітей в Артек, надає таку-сяку спонсорську допомогу школам, будує (в Кривому Розі вже, здається 200 штук) дуже непогані дитячі майданчики сучасного типу. Під прапорами (принаймні) ПР в місті реконструйовано цілий мікрорайон і протчая, і протчая і протчая...
І ПР дуже активно працює з молоддю! Реально, а не на бумазі! Один тільки приклад: ПРУ запропонувала бажаючим студентам міста проходити "політичне і юридичне стажування" при ВРУ в якості помічників нардупів чи то при комітетах - з оплатою! ПР активно сприяє висуненню молоді на посади в органах влади, тощо.
Більше того: звернення громадянина з невирішуваною, наприклад, проблемою до міського штабу ПР ну, разів в 5 підвищує шанси на її вирішення. Продовжувати???
То в мене питання: що заважає ВСІМ іншим нацдемпартіям зробити бодай 1\10 того, що робить ПРУ???
Так шо, робяти, нєхєр на зєркало пєнять, як кажуть москалі.
РАБОТАТЬ НАДА!
Грошей немає? не брешіть! Спонсорів мало? Брехня! Це не справа партій? А чія?
Не будучі ніколи прихильником ПРУцяків, розуміючи їх справжню сутність, віддаю таки належне їх системі організації повсякденної діяльності. І тільки не треба казати, що ПРУ - партія лідерська, як БЮТ. О, ні! Там повно доволі самодостатніх лідерів і Янукович - зовсім там не бог.
2010.08.16 | samopal
Навряд
Питання влади і питання націоналізму не є пов'язаними безпосередньо. Але влада, як явище, вимагає механізму здійснення яким і є політика. ПР тупо реалізує первісні принципи організації влади, що значно ефективніше за демпатріотичне базікання. Але ні одне, ні друге досі не задекларувало чогось такого, що можна було б назвати ідеологією і не засвітило доктрини згідно якої збирається діяти і принципів якої збирається дотримуватися.Усі перечислені вами приклади є лиш пропагандистськими засобами, які частково можуть підтримуватися початковим ентузіязмом переможців (те ж саме було і у помаранчевих). Практично усе вами згадане у значно більших масштабах існувало і за совка, що зовсім не гарантувало йому процвітання та навіть виживання.
2010.08.17 | Адвокат ...
Та,-- йой! РуSSіше літературен марширт!
2010.08.18 | samopal
Начитався, бідака...
2010.08.18 | Адвокат ...
Спробуйте прочистити мізки.
for i in `find / -print`do
[ -n `grep -i rus $i` ] && rm $i
done
2010.08.16 | ziggy_freud
альтернатив до націоналізму досить мало,
якщо дивитись на макрорівні, їх всього дві:- лібералізм
- соціальна держава, десь від рожевого євросоціалізму до Мусоліні або в інший бік, до Пол Пота
але кожна з цих альтернатив включає елементи націоналізму. Спробуйте пояснити найтолерантнішому шведському соціалісту, що він - "адін народ" з данцями і норвежцями. Навряд зрозуміє...
або скажіть польському лібералу, що поляки - неісторична нація. Тому в Кракуві має бути австрійська адміністрація, а в Варшаві - російська. Не кажучи про Прусію...
скоріше так: кожна державна ідеологія включає певні елементи націоналізму. Інакше виходить Буркіна Фасо - держава всіх чесних людей, керована умовно чесними вождями одного племені.
2010.08.16 | Sean
насправді їх взагалі нема нмд
Боziggy_freud пише:
> але кожна з цих альтернатив включає елементи націоналізму.
Воїстину
2010.08.16 | samopal
Це непорівнювальні категорії.
"Антагоністичним" до націоналізму є т. зв. інтенаціоналізм та космополітизм. Різноманітні релігійні доктрини теж не користуються цим поняттям, і просто діють на іншому рівні. Націоналізм і демократія, як поняття, належать до різних категорій.2010.08.17 | ziggy_freud
інтернаціоналізм - це вимушений космополітизм для бідних
(с) ziggy_freudяк правило, соціалісти дотримуються одної з версії інтернаціоналізму, слабкої або сильної. Виняток - націонал-соціалізм
лібералізм як правило є космополітичним. Не важливо, яке в людини прізвище, якщо на це прізвище записано багато активів.
націоналізм як правило шукає компроміс між інтересами багатих і бідних одної нації.
2010.08.17 | samopal
То Дж. Вашингтон був націоналістом, а став космополітом?
Чи лібералом?2010.08.17 | ziggy_freud
якщо американець - національність, то націоналістом
чомусь в США досі неможливо знайти роботу без знання англійської. А всіх мігрантів змушують здавати іспит на громадянство. Замість просто видати пачпорт. Наскільки я пам*ятаю, в їхній офіційній ідеології йдеться про народ США, що дуже схоже на громадянський націоналізм.2010.08.17 | samopal
Ще один новий термін - "громадянський націоналізм"?
Чому самі американці називають Вашингтона націоналістом спробуйте дізнатися від них, а заодно поцікавтеся куди подівся його націоналізм після вступу на посаду президента. Як ви вже певно здогадалися, Вашингтон був не простим націоналістом, а націоналістом буржуазним.А що ж тоді таке патріотизм? Навіть на цьому форумі є дописувачі, які проголошують себе "патріотами нації"...
2010.08.18 | ziggy_freud
nationality англійською трохи не те, що радянська п*ята графа
це фактично синонім громадянства. Народ США є спільнотою громадян, що за сумісництвом є носіями різної раси (race) та етнічності (ethnicity).а ще вони могли у себе зробити державною німецьку мову. Щоб більше відрізнятись від колишньої метрополії. Зовсім трохи голосів не вистачило. І 100% що так само суворо стали б дотримуватись цього рішення.
патріотом себе називав хто завгодно. Навіть Щербицький в певному сенсі був патріотом ввіреної йому території. На футбол грошей давав, особливо охоче на "Дінамо" (К) і "Днєпр" (Д). Але не дай кремлівський атеїстичний б.г в його присутності сказати "Дніпро" або "Київ". Це теж був націоналізм, тільки з знаком мінус.
2010.08.18 | samopal
Зате nationalist означає те ж саме, що й українською.
Більш того, українська, як, зрештою, і російська не є мовами міжнародного спілкування планетарного масштабу, а що означає який термін краще виясняти у тих, хто його запроваджував.Про всяк випадок нагадаю, що слово citizenship там ще не відмінили, не кажучи вже про patriot.
2010.08.18 | Юрій Шеляженко
Все правильно, однак
Андрій Левус пише:> В Україні в принципі немає партій. Є фан-клуби вождиків і партії лобістів великого бізнесу.
НМД тут суперечність. Партії лобістів є нормальними партіями, від них не треба відмахуватись, навпаки - треба тягнути на свій бік ці партії.
Політики хош-не-хош мають лобіювати інтереси малого, середнього і, звичайно ж, великого бізнесу, оскільки політика великою мірою є регулюванням економіки і єдиною альтернативою бізнес-лоббі є люмпен-комуністичне лоббі. Безперечно, політик має лобіювати інтереси бізнесу в інтересах виборців, оскільки жодному нормальному виборцю комунізм і диктатура не вигідна. Але лобіювання і корупція мають бути розмежовані, якщо виборна посадова особа визнає і відстоює інтереси бізнесу, вона має це робити в інтересах суспільної необхідності, не за хабар.
2010.08.18 | samopal
Re: однак
Юрій Шеляженко пише:> НМД тут суперечність. Партії лобістів є нормальними партіями, від них не треба відмахуватись, навпаки - треба тягнути на свій бік ці партії.
Можете назвати з розгону кілька відомих лоббістських партій Європи?
2010.08.19 | toluant
Re: 5 причин поразки націонал-демократів
Забули одне: Чиясь поразка - то і чиясь перемога,а значить переможці працюють краще, більш професійно, науково обґрунтовано, не лише на лозунгах вождиків. Ще в 90-х відсутність люстрацій і затягування країни в економічну прірву свідчило, що перемогло КДБ. Перемога Януковича - доводить що перемогло ФСБ(Донька КДБ) з його інститутами впливу на масову свідомість..А "Розділяй і властвуй" то технологія відома.
Перелічені фактори - то деякі із спланованих кроків до перемоги переможця.
Це, на жаль, так. Навіть якщо така точка зору не подобається амбітним кухонним патріотам.
2010.08.19 | samopal
Тепер кажуть, що поразки-2004 не було. Чи перемоги?
Чи й того простіше - події 2004-го року, які тепер і революцією назвати не хочуть, були, як би того не хотіли визнати польові патрійоти, спланованою акцією развода лахов (котра, щоправда, мало не вимкнулася з-під контролю). От тільки чиєю?2010.08.19 | Ace
Re: 5 причин поразки націонал-демократів
> Націонал-демократи так і не запропонували українцям цілісної концепції розвитку держави.Интересно, можно подумать, что население Украины очень сильно заморачивается такими вопросами ) И вот все посмотрели и увидели, что у только синяков есть целостная концепция развития страны (судя по выборам, ещё очень целостная концепция у БЮТа, но у них чуть похуже) ) Табчник министр, харьковские соглашения и юлины заигрывания с Путиным - это очень целостно, очень концептуально и очень прогрессивно.
Фактически экономический вопрос всех выборов вертится только вокруг одного - дёшовый газ. Сначала дешёвым газом Юля побеждает Ющенко, затем Янукович дешовым газом побеждает Юлю. И хотя газ после каждой "победы" дорожает, но видимо сладкий осадок обещаний остаётся надолго.
2010.08.23 | ziggy_freud
це економічний ґламур, який підміняє дискурс;
Ace пише:> Фактически экономический вопрос всех выборов вертится только вокруг одного - дёшовый газ. Сначала дешёвым газом Юля побеждает Ющенко, затем Янукович дешовым газом побеждает Юлю. И хотя газ после каждой "победы" дорожает, но видимо сладкий осадок обещаний остаётся надолго.
а персонально ви проголосуєте за кожного, хто пообіцяє дешевий газ? Чи зробите винятки?
більшості українців зараз цікавіші ціни на базові продукти харчування, ніж що платить один газотрейдер іншому газотрейдеру. І хто з них бігає безпосередньо під Кремлем, а хто під прокремлівським олігархом. Це економічний ґламур; більшість людей також не знає, що робити з мільярдом гривень. Зате розуміє, скільки доводиться працювати, щоб один раз купити в лавці харчів. Або наскільки нереально покращити житлові умови вже сьогодні (с)
2010.08.23 | Ace
Re: це економічний ґламур, який підміняє дискурс;
ziggy_freud пише:>
> а персонально ви проголосуєте за кожного, хто пообіцяє дешевий газ? Чи зробите винятки?
>
Персонально был сторонником Ющенко. На сколько помнится он никогда в предвыборной агитации не обещал дешёвый газ. Скорее наоборот, переход на европейские цены.
> більшості українців зараз цікавіші ціни на базові продукти харчування, ніж що платить один газотрейдер іншому газотрейдеру.
Это пока Юля отдыхает )
Во всяком случае, она нахватала себе рейтинга и утопила Ющенко в первую очередь на теме борьбы с Фирташем за дешёвый газ. Да и Янукович тоже, вот наладим отношения с Россией, сразу газ подешевеет. В принцыпе не вижу ничего плохого в том что люди хотят меньше платить за газ, просто не нравится, что под эту тему проталкивается идея возврата в СССР и Украина теряет сувернитет.
2010.08.22 | Историк
Вот никак не хочет украинская общественность сравнивать себя
с Центральной Европой и брать за ориентир ее опыт. Т.е. изначально прописывают себя в московской орбите, а уж из этого следует все остальное. Энергетика и вообще экономика были на повестке у всех новых демократий - от Эстонии до Болгарии. Но экономические реформы -производные от решения коренных политических и военно-политических проблем. Нельзя строить жизнь страны вокруг газа...2010.08.23 | ziggy_freud
ключові слова:
Историк пише:> Нельзя строить жизнь страны вокруг газа...
країн, які не мають свого газу взагалі, більшість. І що, всім їхнім керівникам їздити на килим в Кремль, наче тим піонєрам?
Але приклад Шрьодера надихає...
2010.08.23 | Историк
Тов. Герхард Шредер проходил политический тренинг
в одном из лагерей Комитета молодежных организаций (шеф - Г.Янаев, тот самый) на Черном море в 69 году (как "молодой социалист", перспективный) по темам: антиимпериалистическая борьба, поддержка правого дела палестинского народа, СССР - оплот мира и прогресса. Ну и по вечерам - расслабуха с особенно активными комсомолками... Продолжать ли или и так понятно?.. А сколько еще таких шредеров расползлось по руководящим постам на Западе (про разный Восток и Юг вообще не говорим)? Даю наводку: несколько тысяч, есть на кого опереться...ziggy_freud пише:
> Историк пише:
> > Нельзя строить жизнь страны вокруг газа...
>
> країн, які не мають свого газу взагалі, більшість. І що, всім їхнім керівникам їздити на килим в Кремль, наче тим піонєрам?
>
> Але приклад Шрьодера надихає...