МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Правосуддя по-севастопольськи. (/)

11/20/2010 | Felicidada
№ 43 (823) 20 — 26 листопада 2010

Правосуддя по-севастопольськи. Феміда міста-героя вперто не бажає застосовувати норми європейського права

Автори: Павло ШУНЬКО, Євген БОРОДІН

Історія, на жаль, не знає умовного способу. Якби в нашій країні суди ухвалювали законні рішення, це була б уже не наша країна. Чи не наші суди. Якби правосуддя вершилося за законом, то й порушень самого закону було б менше.
У травні 2009 року на пленарному засіданні Севастопольської міської ради під час обговорення заяви міськради про присвоєння звання Героя України Степану Бандері член міської ради комуніст В.Пархоменко заявив, що газета Міністерства оборони України «Флот України» пропагує фашизм. Висловлене звинувачення достатньо незграбне, що свідчить про, м’яко кажучи, плутанину в голові лідера севастопольських комуністів: він чомусь згадав про телерадіокомпанію «Бриз» і про колишнього керівника цієї компанії Мирослава Мамчака, який жодного стосунку до газети «Флот України» не має: «Ви подивіться ТРК «Бриз», яку очолює Мамчак, ви почитайте її (!) газету». Проблеми з логічним мисленням, проте, не завадили В.Пархоменку у присутності численних севастопольських журналістів зробити висновок: газета «Флот України», яка видається на гроші платників податків, пропагує фашизм.
Така заява справедливо обурила колектив флотського видання, багато офіцерів якого прослужили у Збройних силах понад 20 років. Зрозуміло, редакція подала на Пархоменка до суду позов про захист ділової репутації, вимагаючи спростування і заборони називати флотську газету фашистською. Як кажуть, нічого особисто-матеріального.
Протягом майже півроку В.Пархоменко всіляко зволікав, не з’являючись на судові засідання. За цей період він примудрився в ефірі одного з севастопольських телеканалів ще раз образити флотських журналістів. В.Пархоменку не сподобалося, що до 100-річчя С.Бандери в газеті «Флот України» було надруковано фото пам’ятника борцеві за незалежність нашої держави, а пізніше — указ президента про присвоєння йому звання Героя.
…Суддя Гагарінського районного суду м. Севастополя А.Батурін чомусь не побачив у звинуваченнях Пархоменка на адресу флотської газети фраз, висловлених у «брутальній, принизливій чи непристойній формі». Мовляв, це «емоційне критичне зауваження». Цікаво, як відреагував би суддя, якби його самого звинуватили в тому, що він здійснює нацистське правосуддя?
Крім того, з незрозумілих обставин суддя Батурін не застосував ст.8 Закону України «Про статус депутатів місцевих Рад», якою, між іншим, передбачено, що депутат місцевої ради, здійснюючи депутатські повноваження, повинен дотримуватися правил депутатської етики, серед яких: не допускати образливих висловлювань, не використовувати в публічних виступах недостовірної або неперевіреної інформації стосовно органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх керівників та інших посадових чи службових осіб. Про це суддя — ані пари з вуст…
Дивує й те, що суддя не знав (або зробив вигляд, що не знав) про ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», згідно з якою суди при розгляді справ ураховують практику Європейського суду.
Так, Європейський суд з прав людини у справі «Андреас Вабль проти Австрії» (21 березня 2000 року) постановив: порушення статті 10 Конвенції про захист прав людини не було, визнавши при цьому, що Верховний суд Австрії мав право заборонити члену парламенту від австрійської Партії зелених Андреасу Ваблю називати видавничу діяльність газети «Кронен Цайтунг» «нацистською журналістикою», оскільки це було «необхідне в демократичному суспільстві» судове обмеження для захисту репутації та прав газети «Кронен Цайтунг».
Але в Батуріна, виявляється, інша думка.
Юристи редакції звернулися до Апеляційного суду Севастополя, який прийняв справу до розгляду. За іронією долі головувала на засіданні суддя на прізвище... Симоненко. Відомо, що моряки зазвичай у прикмети вірять. Але ж не настільки!
Суддя Симоненко зажадала аудіозапис пленарного засідання міськради — щоб визначити, з якою саме інтонацією (!) виступав В.Пархоменко. У такий спосіб суддя перенесла ухвалення рішення на два місяці. За час вимушеної перерви в судових засіданнях з невідомих причин чотири (!) рази змінився склад суду.
Врешті-решт, 27 вересня Апеляційний суд Севастополя у складі головуючої Л.Володіної, суддів В.Симоненко (доповідач у справі) і В.Зотова продовжив розгляд апеляційної скарги. Аудіозапису з виступом Пархоменка суд, звичайно, так і не отримав. Але тепер аудіозапис був уже ні до чого. Рішення апеляційного суду неважко було спрогнозувати: порушення норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції Севастопольський апеляційний суд не побачив. Рішення Європейського суду «Андреас Вабль проти Австрії» суд «до відома взяв», але не застосував. Таким чином рішення Гагарінського районного суду від 26 квітня цього року Апеляційний суд залишив без змін.
Якби в Кримінальному кодексі було передбачено відповідальність за порушення статті 213 Цивільного процесуального кодексу (про законність та обґрунтованість рішень суду), редакція газети «Флот України» не подавала б касаційної скарги і не шукала б справедливості поза межами «славного міста-героя». На жаль, історія не знає умовного способу…

СПРАВА «АНДРЕАС ВАБЛЬ ПРОТИ АВСТРІЇ»

Громадянин Австрії Андреас Вабль поскаржився в Європейський суд, що видача судової заборони стосовно нього порушила його право на свободу вираження поглядів, гарантоване статтею 10 Європейської конвенції з прав людини.
10 червня 1988 року пан Вабль, член парламенту від австрійської Партії зелених, під час кампанії протесту проти розміщення військових літаків-винищувачів біля аеропорту міста Граца подряпав працівника поліції.
14 серпня 1988 року стаття надзвичайно популярної національної щоденної газети «Кронен Цайтунг» процитувала слова цього працівника поліції, який запропонував панові Ваблю пройти перевірку на СНІД. 17 серпня газета опублікувала уточнення до статті. Того самого дня пан Вабль, виступаючи на прес-конференції, звинуватив газету у «підтримці нацистських ідей». Його заяву процитували австрійські засоби масової інформації.
«Кронен Цайтунг» подала до суду позов, вимагаючи заборонити повторювати цю заяву. Суди першої та апеляційної інстанцій позову газети не задовольнили.
14 грудня 1993 року Верховний суд переглянув справу, скасував рішення апеляційного суду і постановив: заборонити Андреасу Ваблю повторювати оскаржуване твердження, задовольнивши таким чином позов газети. Верховний суд дійшов висновку, що закид у підтримці нацистських ідей був рівноцінний обвинуваченню в протиправній поведінці (згідно із законом про заборону націонал-соціалізму), що для репутації газети було серйозним ударом.
На думку Верховного суду Австрії, рішення якого і стало темою розгляду в Європейському суді, якщо оцінне судження базується на конкретних фактах, то воно включає в себе не тільки саме оцінне судження, а й факти. Об’єктивна критика передбачає відповідність оцінного судження незаперечним чи доведеним фактам. Тобто Андреас Вабль не мав права робити публічні заяви про нацистський характер публікацій цієї газети, не наводячи доказів цього. Верховний суд Австрії визнав, що інтерес газети «Кронен Цайтунг» полягав у тому, щоб вона не асоціювалася з націонал-соціалізмом. Слова про те, що газета займається «нацистською журналістикою», межували зі звинуваченням у поведінці, яка підлягає кримінальному покаранню відповідно до Закону Австрії «Про заборону націонал-соціалізму». Обурення Андреаса Вабля з приводу поширення свідчень, які його ганьблять, можна зрозуміти, але воно не може бути підставою для заяви на адресу газети про те, що поширення нею певних свідчень містить ознаки діяння, яке підлягає кримінальному покаранню.
Верховний суд Австрії дійшов висновку, що право Андреаса Вабля вільно висловити свою думку не може виправдати настільки серйозних нападок на репутацію газети. З тих самих причин оспорювана заява не може розглядатися як допустима політична критика.
Шістьма голосами проти одного Європейський суд з прав людини постановив: порушення статті 10 Європейської конвенції з прав людини не було.
Європейський суд у п. 38 свого рішення визнав доводи Верховного суду Австрії відповідними критеріям статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. На обгрунтування своєї позиції Європейський суд у п. 39 нагадує, що у випадку оцінки будь-чиїх дій як нацистських (фашистських) необхідною умовою є надання доказів на її підтвердження, оскільки такі звинувачення, крім оцінного судження, містять і факти.
Далі в п. 40 Європейський суд зазначає, що вислів, у якому Андреас Вабль докоряв «Кронен Цайтунг» за націонал-соціалізм, був, безумовно, не тільки спірним, а й особливо образливим.
Підсумовуючи таку свою правову аргументацію, Європейський суд у п. 41 вказує, що Верховний суд Австрії належним чином зважив інтереси сторін, і наведені ним докладні вищезазначені обгрунтування є «достатніми» у світлі пункту 2 статті 10 Конвенції для заборони свободи думок у вигляді бездоказових звинувачень у нацизмі. Дійшовши такого висновку, Європейський суд взяв до уваги особливо негативний імідж, який має діяльність, пов’язана з націонал-соціалізмом (фашизмом). У зв’язку з цим він відзначає: відповідно до положень Конвенції і законодавства, що діє в Австрії після Другої світової війни, здійснення такої діяльності є кримінальним злочином.
Таке справжнє ставлення Європейського суду до тлумачення ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основних свобод стосовно таких надто негативних звинувачень, як «нацизм», «фашизм» чи «антисемітизм», як у випадку зі справою, що розглядається. Свобода висловлювати такі звинувачення виникає тільки після наведення доказів, бо самі собою такі звинувачення містять не лише власне оцінні судження, а й твердження про факти.
Верховний суд Австрії задовольнив позов газети, заборонивши Ваблю повторювати оскаржуване висловлювання і дійшовши висновку, що закид у підтримці нацистських ідей рівноцінний обвинуваченню у злочині.
Європейський суд визнав доводи Верховного суду Австрії такими, що не суперечать ст. 10 Європейської конвенції з прав людини.
http://www.dt.ua/1000/1050/70851/


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2024. Цей сайт підтримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг".