11/27/2010 | Ivan

Журналістика із Бортницької станції аерації

Події останніх днів для мене чомусь знову стають переломними в свідомості… Але не в зміні мого світогляду, а радше в глибшому його утвердженні. Для країни минуло 6 років від Помаранчевої Революції, п»ять років з початку вшанування на державному рівні Пам»яті Жертв Голодомору, я маю ще й свої власні дати-річниці, ба, навіть дивні для широкого загалу. Наприклад, в ці дні минає шоста річниця, як для мене принципово постколоніальне (совєтське) телебачення перестало бути джерелом інформації. Я свідомо назвав це джерелом, адже такий вислів вживає вся українська спільнота.

Так ось, у кінці 2004 року наші медіа перестали для мене бути джерелом… У кожного з нас з дитинства формується уява про джерело, як про щось чисте, щось життєдайне, ми навіть одному з найважливіших продуктів – воді присвоюємо прикметник «джерельно-чиста». Бог наділив Землю ввібрати, очистити і подарувати всьому живому воду, а через неї енергію для життя, через джерело. Все живе твориться і існує біля джерела і, чим воно чистіше, тим життя біля нього бурхливіше. Ці роздуми в минулому (2004 році) поставили переді мною питання: «Чи чисте наше джерело інформації? Чи життєдайне воно для суспільства?» І, чомусь, на порівняння до телебачення мені прийшов тільки один синонім – очисні споруди в Бортничах… Стало, пробачте, гидко і соромно за себе. А людський інстинкт Бог наділив гидитися всьому, що для неї може зашкодити, і притягувати до всього, що для неї корисне.

Через шість років, як кожну грішну душу, мене спокусило бажання послухати людину, яку я поважаю, в ефірі на Інтері, у програмі “Велика Політика" третього Президента України Віктора Ющенка (26 листопада 2010 року в 21:50). Я один із тих диваків, які хочуть побачити не тільки форму в Президентові Ющенку а суть його політики. Мені Ющенко може подобатися, або не подобатися по-людськи, для мене значно ціннішим є його світогляд, його бажання і жертовність для суспільства. Дозволяю собі так говорити, не тому, що возношу його до лику Святих. Я Християнин, я переконаний Християнин, і я живу зі словами із молитви перед Святим Причастям: «… що Ти єси воістину Христос, Син Бога Живого, що прийшов у Світ грішників спасти, з яких перший я!». І переконаний, знаю і надіюся, що для нього ці слова є також керівними в житті і праці. Та не очистити гріхи Ющенка хотів би тут, бо не дав мені Бог такої влади. І роздуми дещо інакші.

Хотів би повернутися до того, що повинно б називатися «джерелом» і до людей, які поклавши руку на серце, обіцяли, що будуть тримати його в чистоті. Я ж побачив гнів і ненависть, знущання і примітивізм. Бажання кинути мені, спраглому чистої правди, то нечистот, то паливного мастила, то ненависті, то гніву… Вода ж, що витікає з джерела, має найпотужнішу пам»ять! Інформація, що вийшла з телевізійного «джерела» – надовго, а іноді й назавжди, заляже в підсвідомості людини. І ті, що так ненависно хотіли знайти найболючішу точку у Ющенка, забули, що кожне їхнє слово живить, або отруює суспільство. Як зазначила моя знайома опісля перегляду цієї програми, шкода, що не всі розумні журналісти є мудрими. Шкода, що ми, які дивилися програму і надіялися, що «кращі» журналісти країни, скориставшись знаннями і досвідом Президента, дадуть поживу в роздумах і аналіз того, що відбувається сьогодні. Чому склалася ситуація, що по центру Києва знову ходять невдоволені люди з усієї України. Чому в інтернеті стержневою є одна тема: революція, чи хаос? Ми побачили бажання звести рахунки за дрібні недооцінки, дрібних журналістів, які схрестивши руки на грудях пихато принижували свій же вибір – вибір Правди, Надії, Любові. Замість бажання донести глядачеві державотворчу полеміку, ми побачили жіночі емоції рівня квартирно-сімейних скандалів. Не вдалося почути, що буде в Державі в 2015 році з висоти, чи рівня людини, яка володіє інформацією світового масштабу. Зате ми побачили егоїзм зацікавлень, чи наворожила ворожка Ющенкові перемогу на наступних Президентських виборах в 2015 році. Але, гідно парирувавши закид, що завдяки президентству Ющенка, президентом став Янукович, Віктор Ющенко нагадав і нам і журналістам слова одного політика, що політик здатен зберегти демократію, коли журналісти її утримають! Тихо стало в студії на секунду… а чи ми утримали демократію? Ми використали свою свободу згідно сутності нашого Духа, ми пожирали наш власний хвіст, дійшовши до серця!

Не хочу згадувати ту рідину, яка на цій зустрічі витекла із північного «джерела», бо далеко там до рівня Леоніда Парфьонова… Резюмувавши для себе результати зустрічі, я зрозумів, що Віктор Ющенко багато навчився за роки президенства, багато зрозумів в час після своєї каденції, однак, утримувати демократію тим суспільним інструментом, який зобов”язаний це робити, ми зможемо ще не скоро. Щодо третьої частини передачі(говорю тут тільки про першу і третю, як животворчі для суспільства), то цинізм не піддається аналізу, його важко коментувати. Факти і докази шокують зовсім чужих людей, чужинцям важко повірити не тому, що сумніваються у фактах, а тому, що важко усвідомити такі масштаби людожерства в прямому і переносному сенсі. Не назвемо в новітній історії подібного факту, де в одному національному утворенні примусово знищено через такі масштабні організовані акції 8, чи сім, ба, чи навіть 5 мільйонів мирного населення. Війни - поза всякою конкуренцією, якщо відкинути тут винуватців-військових. А не дивують мене ні пан депутат Кісєльов, ні тим паче Колісниченко, ані горезвісний директор Інституту Національної пам»яті. Не зрозуміла позиція журналістів, обов»язком яких є показати нам ті документи, які є у вчених, донести до кожної людини правду про цю біду. Це кропітка робота, це самопожертва для нації, це не оціниться сьогодні і одразу. Цікавішими є жовті сенсації, вони скандальні, без обов»язків.

Дозволю собі ствердити, що саме Помаранчева Революція вивела наших журналістів із кухонь, де точилися плітки і політичні дискусії, але кухонно-пліткову філософію не можна вивести із наших журналістів… (Ivan Filipovych)