МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

до питання "українського меджлісу" (яке час від часу піднімалося на форумі)

01/08/2011 | Tatarchuk
Теоретично можливо, беручи цінне від кримськотатарського досвіду, скликати "народний сенат", конвент чи шось таке. Далі всі терміни умовні.

Насправді це не якийсь радикалізм чи авантура, багато парламентів та іншіх ефективних організацій колись починалися поза державною і навіть правовою сферою.

Ініціативна група створює правила виборів "конвенту" і знаходить бабло на організацію виборів.
Вибори добровільні, під час голосування та підрахунку можна і навіть треба тестувати альтернативні та перспективні технології.
Кількість сенаторів має нараховувати не сотню і не дві, а кілька тисяч. Це сильно применшує можливості влади для тиску на сенаторів, а також - для розгону конвенту.

Єдиним обмежувальним цензом для кандидатування, окрім вікового та громадянства, має бути володіння українською мовою (в даному випадку - повіримо на слово кандидатові).
Виборець не обмежується й таким цензом, до речі виборчий вік для нього експерементально можна знизити до 16 і навіть 15.

Коли сенаторів обрано, конвент збирається для прийняття головного рішення - про свій статус. Безсумнівно, кандидати заявляють про своє ставлення до статусу ще під час виборчої кампанії.
Він може оголосити себе ГО і прийняти статут. Може назвати себе іншого типу організацією, або наслідуючи кримськотатарську спеціфіку - навіть відмовитись від реєстрації.

Партіям і політикам будь-якого статусу брати участь не заборонено, якщо інше не передбачено їхніми службовими обмеженнями (їх встановлює не конвент, а закони).
Для них це - тестування, праймеріз і соціологія в одному флаконі, не кажучи про піар.

В разі прийняття рішення про реєстрацію, вона засновується зі статутним фондом, бажано нерухомістю - приміщенням для зібрань і роботи. Засновниками вписуються члени інціативної групи, які не обрані сенаторами (або які відмовились від участі у виборах). В разі обрання сенатором, засновник добровільно примусово виходить зі складу засновників.

Діяльність робочих органів, керівництва та комісій цілком залежить від статуту. Як собі запишуть, тим і займатимуться. Але дещо можна уявити наперед.

Так, це громадські слухання щодо поточних і майбутніх законопроектів, а також проблемних законів, іншіх нормативно-правових актів.
Якщо серед сенаторів багато діючих депутатів, то це практично "передчитання" та збір пропозицій, який потім стає основою діяльності фракцій у парламенті, в місцевих радах.
В разі, коли влада йде на конфронтацію з конвентом, той приймає рішення про протести, акції непідпорядкування і інші засоби тиску на владу.

Також діє фонд для втілення позапарламентських проектів, також - юридичний комітет, який амортизує діяльність та акції в рамках діючої практики правозастосування в Україні.
Особливу увагу можна приділіти парадипломатії, тобто зовнішнім зв/язкам з дипломатичними і міжнародними струткурами.

Поки все, пунктиром. Якщо когось зацікавила тема, то можемо продовжити.

Відповіді

  • 2011.01.08 | Громенко

    Я пропонував термін "паралельне суспільство"

    Умовно кажучи, "реєстрацію своїх". Можливо, навіть не лише з України, але й з діаспори.

    Свою, україномовну, соціальну мережу.

    З пропагуванням ідеї "свій до свого по своє". "Свої" лікарі, вчителі, кравці та будівельники. "Свої" адвокати...

    І залучати, залучати, залучати людей. Щоб спочатку захистити їх, а потім, ставши більшістю - організовано викинути окупаційну владу на смітник.

    Єдина умова - відсутність партійного втручання.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2011.01.10 | Tatarchuk

      Re: Я пропонував термін "паралельне суспільство"

      Громенко пише:
      > Єдина умова - відсутність партійного втручання.
      Я думаю що це нереально. Партії відображають найадекватніше з існуючого політичні вподобання громадян, які, у свою чергою, є реальністю і з нею не можна не рахуватись. Новий орган може відображати ті вподобання ще адекватніше, але все одно неминучі фракції, групи чи кола, які так чи інакше замикатимуться на партії і течії.
  • 2011.01.08 | Max

    Тема дозріла і перезріла

    З великим інтересом прочитав пана міркування. З дечим згідний, дещо виглядає на дискусійне.

    Мушу пану сказати, що найвагоміший внесок в справу "українського меджлісу" пан може зробити, ознайомивши нас із початками кримськотатарського меджлісу: як і хто його засновував, як він "ставав на ноги". Видається, що саме перші кроки тут є найважчі і дуже би тут придався досвід інших. Наразі не бачу, хто то міг би зробити окрім Вас, пане Tatarchuk.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2011.01.08 | Tatarchuk

      Re: Тема дозріла і перезріла

      Max пише:
      > Мушу пану сказати, що найвагоміший внесок в справу "українського меджлісу" пан може зробити, ознайомивши нас із початками кримськотатарського меджлісу: як і хто його засновував, як він "ставав на ноги".
      Спробую описати стисло і разом з тим, з наголосом на досвід.
      Як нам всім мабуть відомо, кримці (кримські татари) були 1944 року депортовані за етнічною ознакою, і не були повернуті навіть під час масових і тихих репатріацій "хрущовської оттєпелі".
      Ілюзії щодо спроможності держави СРСР на виправлення "історичної несправедливості", "помилки сталіністів", "перегибів на місцях" почали розвіюватись у 1960-ті роки.
      Саме тоді на зміну старим чільникам руху, які переважно писали лояльні звернення до радянських органів, всіляко відраджуючи "гарячі голови" від "антисоветської риторики", почали приходити нові - молоді, умовно кажучи діти депортації. Переважно, це народжені незадовго до, під час або вже після депортації.
      Відносини з аксакалами, пережившими депортацію (а багато хто з них і воював) складалися судячи з багатьох спогадів непросто, навіть драматично. "Шестідесятники" поставили не на радянщину, а на іноземний тиск або просто постійне, щоденне інформування світової громадськості що є такий народ, що він виселений і його злочинно утримують, забороняючи навіть приватні поїздки.
      Велику ролю зіграло самоспалення Муси Мамута і ще кілька подібних історий - так люди, жертвуючи життям, пригортали увагу до того, що кримцям категорично заборонено з/являтись у Криму (якоби "всесоюзній здравниці") навіть як гостям курорту.
      Після початку "антирадянського" періоду кримськотатарського руху, антирадянські погляди ставали все більше популярними, і на момент початку перестройкі були вже найпоширенішіми, ледь не "національною ідеєю".
      КГБ доволі негнучко і несразу спохватилося, але потім його зусиллями було створено кілька фейкових організацій, від ультралоялістських до навмисних приманок. Але вони не могли конкурувати з антирадянським рухом, навіть за умов, що прокомуністичні організації фінансувалися і їх члени були недторокані, а справжні дисиденти саджалися в тюрьму.
      Передфінальною пробою сил була "Мубарекська республіка". За її наслідками стало ясно, хто програв а хто виграв у застойні роки. Йдеться про рішення виділити в Узбекістані доволі велику територію, яку б населити кримцями і дати їм там статус АРСР.
      Дотепер всі проекти автономізації у радянщини успішно виконувались, хоча б на папірі. Але тут сталося справжнє диво з точки зору парторгів - на побудовані нові міста, нове житло, робочі місця з привелейованим статусом ... не переїхав практично ніхто. Ті немногі, хто спокусився, а це переважно члени компартії і те далеко не всі, досі ходять під тавром "мубарекчі", як символ колаборантства і манкуртства.
      На момент перестройкі КГБ активізувало пост-мубарековський квазірух, але це було ніщо з тим порівняно як активізувалися антимубарековці. ОКНД - первісна назва організації, куди в принципі був вхід вільним і мубарекчі, але все одно переважали прихільники "побачити справжню Батьківщину та там спокійно померти"
      Репаріанти мали купу організацій, переважно низових, тоді як промубареківський НДКТ (або Арекет, "рух") був один і в нього вкладалися значні медійні ресурси - до мікрофонів на ранній перестройці пускали тільки арекетівців. Доречі, тепер всі вони, відомі по іменах, у ПРУ або в сервільних проросійських організаціях, на кшталт "Мілі Фірка".
      А тоді мубарекчі-арекетчі пропагували до кримських татар, що не можна ні в якому разі їхати до Криму "неорганізовано", без дозволу влади, яка не готова і не може мовляв всіх сразу там влаштувати. З 1987 року почалося масове стихійне повернення, яке до середини 1990-х нарастало, тепер спало бо вже всі хто хотів, повернулися. Дисиденти начхали на робочі місця, житло і прочіє блага від влади, але поняли що треба зорганізуватися аби допомагати собі самим, без влади а то й проти неї.
      1991 року влітку, незадовго перед путчом, низові організації на базі ОКНД створили єдину структуру, зізвали Другий Курултай (першім вважається Курултай 1917-1918 років), обрали його постійний виконавчо-розпорядний орган - Міллій Меджліс (народне зібрання).
      З тих пір було вирішено, що Курултай - місце для будь-яких словесних баталій і обговорення будь-яких рішень і питань, але обраний ним Меджліс (до речі, таємно обраний делегатами) - це орган якому мають допомагати всі.
      Незгідні, як з числа колишніх мубарекців та арекетців, так і з числа ставших на їх бік колишніх активістів Меджлісу, кожні рік-два збиралися і створювали щось альтернативне, але все одно не могли догнати Меджліс за популярністю, а в Курултаї отримували небагато місць.
      Меджліс-Курултай досі є нереєстрованою структурою, через як навмисне прописані в правовому полі України обмеження на подібні організації, однак більш-менш успішно функціонує і тепер, хоча народ вже більш апатичний і дослухається до критики його діяльності більш уважно, ніж тоді коли той був єдиною соломинкою для плаваючого.
      З роками й там розпочалися негативні процеси - розколи, уходи, корупція - але все одне він досі впливає на думки народу.
      Всі його рішення носять "рекомендательний характер".
      Основна база діяльності Меджлісу - це тисячі місцевих меджлісів у селах та кварталах.
      Основний напрямок де він не має рівних - це парадипломатія, започаткована ще з часів дисидентства: рідко який посол чи гість, роблячи офіційний або робочий візит до Криму, не відвідує Меджліс, щоб обговорити там альтернативні погляди на події в регіоні або навколо нього.
  • 2011.01.08 | hrcvt

    давно пора б, хоча є концептуальні питання

    Перш за все, який його статус і претензії. Якщо це сенат, то кого він представляє? Адже український народ представляє верховна рада. Якщо цей сенат претендує на представництво, то він, виходить, заперечує легітимність офіційних органів України? Тобто і легітимність України не визнає? - спитають опоненти і закордонні друзі. Це питання треба акуратно вияснити, я думаю.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2011.01.08 | Hadjibei

      Підтримую

      Ідея дуже цікава. Щодо визнання легітимності чи нелегітимності держави, то тут треба говорити не про державу, але про існуючу владу (не плутати з Україною). Я особисто не визнаю Януковича за президента, так само я не визнаю легітимною нинішню ВР. І це моє особисте право. Якщо ж вести мову про «народний сенат», то він має репрезентувати всі області сучасної України, і також українців закордонних.
      Взагалі справа потрібна з метою цілковитої дискредитації і нинішньої бандитської влади і самої системи, яка призвела до цього.
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2011.01.08 | hrcvt

        Re: Підтримую

        Мені здається, дискредитація теперішньої влади - це трохи мілко для стратегічної цілі (бо сама ця влада мілка). Побудова нової України - тільки треба ж це правильно формулювати. Хоча можна і якось вужче. А без визначення мети - просто організація для організації - нічого не вийде, мені здається. Хоча влада злякається і просто організації, і просто оргкомітету навіть, але толку.
    • 2011.01.08 | Tatarchuk

      я думаю, що основна концепція - представництво укр.політ.нації

      (не етносу і не населення, принаймні на першому етапі).
      Фактично єдиною відзнакою належності до цієї "уявної" спільноти наразі є, чи готова людина користуватись українською мовою, а не його кров, побутові звички і навіть політичні погляди. Тому цю відзнаку винесено як умову - кандидат має декларувати, що володіє українською (це калька з кримських татар, де делегатом може стати й караїм, рускій або щехто, аби міг виступати з промовою кримською мовою)

      > Перш за все, який його статус і претензії. Якщо це сенат, то кого він представляє? Адже український народ представляє верховна рада. Якщо цей сенат претендує на представництво, то він, виходить, заперечує легітимність офіційних органів України? Тобто і легітимність України не визнає? - спитають опоненти і закордонні друзі. Це питання треба акуратно вияснити, я думаю.

      Я думаю, що відпочатку той сенат ніякої легитимності не заперечуватиме, тому що він в принципі не представляє все населення - насамперед тих, хто Україну і українську націю не сприймає взагалі.
      Інша справа, що в разі політичної кризи, за умов що сенат обраний прозоро і демократично, за передовими виборчими моделями, він автоматично створюватиме конкуренцію парламентові й урядові в питанні легитимності - у разі, коли останні даватимуть для цього підстави, насамперед, для звинувачень у нелегитимності з точки зору української політичної нації.
      Але поки що це такий собі "предпарламент", який спрямовано не на вирішення всіх-всіх проблем всього населення, а на вирішення інтересів української політичної нації (власне, починаючи з декарування та формулювання тих інтересів).
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2011.01.08 | hrcvt

        Re: я думаю, що основна концепція - представництво укр.політ.нації

        а, проясняється ідея. Справа в тому, що формально в нас українська політична нація вже представлена (це синонім громадян України). Тому, мабуть, сенат не буде претендувати на владу, принаймні на початку. Така собі громадська організація, але з широкими виборами, на які, безперечно, кожна організація має право.
      • 2011.01.09 | 123

        Re: я думаю, що основна концепція - представництво укр.політ.нації

        Tatarchuk пише:
        > Але поки що це такий собі "предпарламент", який спрямовано не на вирішення всіх-всіх проблем всього населення, а на вирішення інтересів української політичної нації (власне, починаючи з декарування та формулювання тих інтересів).

        саме так - орган, який "просто" промовляє від імені тих, хто його обрав. впливовість цього голосу визначатиметься, очевидно, кількістю тих, хто захоче взяти участь у виборах.
    • 2011.01.08 | hrcvt

      як варіант

      можна б назвати його опозиційним сенатом. А вже сам сенат після виборів вирішить, як ставитись до яких інституцій і кого визнавати.
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2011.01.08 | Tatarchuk

        Re: як варіант

        hrcvt пише:
        > можна б назвати його опозиційним сенатом. А вже сам сенат після виборів вирішить, як ставитись до яких інституцій і кого визнавати.
        Можливо, він і буде опозиційним, але це не є, поки його не обрали, фактом, так мені здається. То вже справа опозиції, чи "захопити його мирним шляхом", чи ігнорувати.
        згорнути/розгорнути гілку відповідей
        • 2011.01.08 | hrcvt

          Re: як варіант

          гмм..... "Запасний Парламент"? Це, можна сказати, максимально широка політична програма тої організації. Або прийдеться визначати конкретнішу програму (теж достатньо широку, але визначенішу), причому наперед, щоб не закликати до участі в коті в мішку.
          згорнути/розгорнути гілку відповідей
          • 2011.01.09 | jz99

            Re: як варіант

            hrcvt пише:
            > гмм..... "Запасний Парламент"?

            Ні, це, мабуть, більше було б схоже на якесь Світоглядне віче, якось так. Аналогія: крім офіційного гімну/славня, ми маємо ще й неофіційний духовний (”Боже Великий, Єдиний! Нам Україну храни…”). Опівночі перший звучить на УР1, другий на УР3 (канал ”Культура”).
      • 2011.01.09 | 123

        чому опозиційним? просто представницький орган, бо ВР таким де-факто не є

        хіба не очевидно всякому, що Рада не є представницьким органом українського народу? а раз очевидно, то очевидним є назвати цей сенат саме представницьким органом. він може не мати владних повноважень, але представляти українців ніхто йому не може заборонити, якщо українці самі вважатимуть його представницьким щодо себе.
        згорнути/розгорнути гілку відповідей
        • 2011.01.10 | hrcvt

          Re: чому опозиційним? просто представницький орган, бо ВР таким де-факто не є

          > хіба не очевидно всякому, що Рада не є представницьким органом українського народу?

          Та не очевидно. А що ж тоді Рада таке? Ми ж вибирали її, агітували один одного, голосувати ходили. З другого боку, через ряд грубих порушень Конституції Рада втратила представництво. А з третього боку, "ще один" представницький орган чи не назвуть державним переворотом? Хоча з четвертого боку, чим більше шуму - тим більше фактичної влади отримає оргкомітет, і вже до скликання зможе диктувати вимоги Януковичу і Литвину. З п'ятого боку, агітувати за невідомо що ("просто представництво") - мене б насторожувало.
          згорнути/розгорнути гілку відповідей
          • 2011.01.10 | 123

            Re: чому опозиційним? просто представницький орган, бо ВР таким де-факто не є

            hrcvt пише:
            > > хіба не очевидно всякому, що Рада не є представницьким органом українського народу?
            >
            > Та не очевидно. А що ж тоді Рада таке?

            органом влади, який здійснює владу - законодавчу. це він робить. але спитайте в будь-кого чи вважає він що цей парламент є таким, який представляє його (його колег, друзів, рідних) інтереси при здійсненні влади. і кожен Вам скаже, що вони представляють лише себе.

            > Ми ж вибирали її, агітували один одного, голосувати ходили. З другого боку, через ряд грубих порушень Конституції Рада втратила представництво.

            формально ВР мала б бути представницьким органом, але з різних причин дефакто вона ним не стає.

            > А з третього боку, "ще один" представницький орган чи не назвуть державним переворотом? Хоча з четвертого боку, чим більше шуму - тим більше фактичної влади отримає оргкомітет, і вже до скликання зможе диктувати вимоги Януковичу і Литвину. З п'ятого боку, агітувати за невідомо що ("просто представництво") - мене б насторожувало.

            державний переворот - це перебрання владних повноважень у спосіб, інший від встановленого законом. представницький орган, який не претендує на здійснення влади, не може бути суб*єктом перевороту за визначенням.
        • 2011.01.10 | Tatarchuk

          так, дефакто ВР є виключно законодавчим органом

          Законодавчий орган зовсім не обовязково є дефакто представницьким, у тих випадках коли представництво або навіть і не передбачено, або спотворено.
          У нашому політичному випадку, НМД, спотворення представництва має місце через феномен "тушок", а також - через втрату ВРУ легитимності чи принаймні отримання нею статусу сумнівної легитимності (вона не розпочала процес свого переобрання вчасно; крім того, вона встановлює кожний раз нові правила переобрання себе, а це якщо не забуквою, то за духом закону є важливим делігитимізуючим фактором).

          123 пише:
          > хіба не очевидно всякому, що Рада не є представницьким органом українського народу? а раз очевидно, то очевидним є назвати цей сенат саме представницьким органом. він може не мати владних повноважень, але представляти українців ніхто йому не може заборонити, якщо українці самі вважатимуть його представницьким щодо себе.

          Насправді, непредставницькість ВР очевидна далеко не кожному, це факт. Але гипотетична поява справді представницького органу може цю тезу зробити значно більш очевидною.

          Крім того, існує ще кілька аспектів щодо функцій і потенціалу "сенату".
          Почнемо з того, що історична природа парламентаризму - це буквально обмеження влади, "ланка" поміж виконавчою або вищою владою та суспільством.
          Достатньо глянути на історію класичних середньовічних парламентів - вони починалися не як законодавчі органи, а задовго до того збиралися, бувало, й з власної інціативи, за власними правилами.
          У разі якщо король знаходив спільну мову, або хоча б декларував таку готовність, парламент міг дефакто (значно раніше, ніж деюре) обмежувати владу короля, а саме досягати правила писаного чи неписаного, що без згоди парламенту король не приймає певні рішення. У разі конфронтації парламент міг виступати, як представницький орган платників податків, колективно відмовляючись сплачувати якісь податки, він ставив владу у патову ситуацію: ставив перед фактом, що податки зібрані не будуть, а відхилення від них буде настільки масовим що просто не вистачить ані тюрем ані шибениць.

          Головну ролю в ціх процесах грало питання авторитету зібрання - наприклад англійські предпарламенти звалися "вісенгамоти", тобто зібрання мудреців.
          У наш час легитимація і авторитет досягаються трохи іншім шляхом - якправило, найпрозорішими доказами щодо свого широкого представництва.
    • 2011.01.10 | Уважний читач

      Боюсь, є навіть концептуальна відповідь

      А саме, якщо представницький орган представлятиме репрезентативну вибірку популяції, то його якість буде такою ж, що і якість ВР, а якщо не представлятиме, то це буде просто ще одна політична партія.
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2011.01.10 | 123

        Re: Боюсь, є навіть концептуальна відповідь

        Уважний читач пише:
        > А саме, якщо представницький орган представлятиме репрезентативну вибірку популяції, то його якість буде такою ж, що і якість ВР

        зовсім не факт. залежить від того, чи будуть виборці мати аналогічні критерії вибору (тим що при виборах ВР), і від якості виборчих правил.


        Уважний читач пише:
        > це буде просто ще одна політична партія.

        це теж можливий наслідок, і теж було б не погано - політична партія, яке реально представляє інтереси тих, хто її обрав.
  • 2011.01.09 | Hadjibei

    Представницька демократія не працює в Україні

    Так само як вона не працює і в Росії чи Білорусі. І так само вона не працює в більшості країн світу.

    Бо головна проблема в тому, що умовою успішного функціонування представницької демократії є рівність усіх перед законом і дотримання законів. В Україні - це найбільша проблема. Тому наша демократія легко переродилася у бандократію.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2011.01.09 | Sean

      Працює, проблема у тому, що мало хто дієво хоче у цьому переконатися

      Hadjibei пише:
      > Так само як вона не працює і в Росії чи Білорусі. І так само вона не працює в більшості країн світу.
      У нормальних країнах, там де громадяни відчувають себе громадянами - працює

      > Бо головна проблема в тому, що умовою успішного функціонування представницької демократії є рівність усіх перед законом і дотримання законів.
      Або навпаки. Це взаємопов'язано але залежить знов-таки від достатньої кількости громадян, що відчувають себе громадянами з свободами, правам і честю. Дієво відчувають
  • 2011.01.09 | Мірко

    Українська Національна Рада

    З часом це мало би перерости на паралельний уряд. Вже була мова про паралельну валюту, і тим подібне. Далі національна конституція. А далі національні суди, національна поліція.
    На кінець існуючий владний устрій втрачає леґітимність - волею народу.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2011.01.09 | Громенко

      А з чого почати? З реєстру виборців.

      Я пропоную в якості першого кроку створити суто українську соціальну мережу, альтернативу "контактам" чи фейсбукові. Назвемо "Коло" чи "Краяни" - красиво та поетично:)

      А коли через цей механізм самоорганізуємось - можна буде і вибори проводити.
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2011.01.09 | Пані

        Re: А з чого почати? З реєстру виборців.

        Громенко пише:
        > Я пропоную в якості першого кроку створити суто українську соціальну мережу, альтернативу "контактам" чи фейсбукові. Назвемо "Коло" чи "Краяни" - красиво та поетично:)

        Це довго і дорого. Чому не використовувати фейсбук? Все ж є - залишилося контентне наповненняю
        згорнути/розгорнути гілку відповідей
        • 2011.01.10 | saha

          Так наразі в фб 1млн укр користувачів

    • 2011.01.10 | Tatarchuk

      Re: Українська Національна Рада

      Мірко пише:
      > З часом це мало би перерости на паралельний уряд. Вже була мова про паралельну валюту, і тим подібне. Далі національна конституція. А далі національні суди, національна поліція.
      > На кінець існуючий владний устрій втрачає леґітимність - волею народу.
      Або навпаки, легітімність влади починає сильно залежати від її підтримки новим органом. Тоді можна, в принципі і гіпотетично, затверджувати бажаний склад уряду до того, як його проголосують у ВРУ.


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2024. Цей сайт підтримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг".