МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

об/єднана опозиція та народ - інтермедія з минулого

05/25/2011 | Tatarchuk
Каменев Лев Борисович 2-й Председатель Всероссийского ЦИК
После смерти Ленина во внутрипартийной борьбе между Сталиным и Троцким в 1924—1925 годах Каменев поддержал Сталина.
Однако затем, в 1925—1927 годах, Каменев был одним из руководителей Новой оппозиции в партии. На XIV съезде ВКП(б) в декабре 1925 года Каменев заявил: «Сталин не может выполнять роль объединителя большевистского штаба. Мы против теории единоначалия, мы против того, чтобы создавать вождя».
В декабре 1927 года Каменев выслан в Калугу. Вскоре выступил с заявлением о признании ошибок.
В октябре 1932 года Каменев исключён из партии за недоносительство в связи с делом «марксистов-ленинцев» и отправлен в ссылку в Минусинск.
На XVII съезде ВКП(б) (1934) выступил с покаянной речью.
В декабре 1934 года Каменев арестован и 16 января 1935 года, по делу «Московского центра», приговорён к 5 годам тюрьмы, а затем, 27 июня 1935 года, по делу «Кремлёвской библиотеки и комендатуры Кремля», он приговорён к 10 годам тюрьмы.
В августе 1936 года Каменев осуждён по делу «Троцкистско-зиновьевского объединённого центра» и 25 августа расстрелян. Утверждается, что по дороге к месту расстрела он держался стойко, пытался приободрить павшего духом Григория Зиновьева: «Перестаньте, Григорий, умрём достойно!» От последнего слова отказался.

Зиновьев Григорий Евсеевич, 1-й председатель исполнительного комитета Коммунистического интернационала

Зиновьев сыграл важную роль в возвышении Сталина. Именно по идее Зиновьева в 1922 году Каменев предложил назначить Сталина на пост Генерального секретаря ЦК РКП(б). На XII съезде партии в 1923 году Зиновьев выступал с политическим отчетом ЦК, вместе с Каменевым и Сталиным вёл в это время борьбу против Троцкого.
Но в декабре 1925 года, на XIV съезде ВКП(б), Зиновьев, поддержанный Каменевым и ленинградской делегацией, от имени «Новой оппозиции» выступил против группы Сталина (Молотов, Рыков, Бухарин и др.) и партийного большинства, попытавшись посеять, тем самым, раскол в партии. В 1926 году его отстранили от руководства Ленсоветом и Исполкомом Коминтерна, решением пленума ЦК вывели из Политбюро.
Объединение с Троцким привело к тому, что в 1927 году Зиновьева исключили из партии и выслали. Сторонники Зиновьева также понесли наказания по партийной и служебной линии.
В 1928 году, после покаяния, Зиновьев был восстановлен в партии. В конце 1932 года вновь исключён (за недоносительство), арестован,
Особым совещанием при ОГПУ осуждён на 4 года ссылки и выслан в Акмолинск. В 1933 году по решению Политбюро восстановлен в рядах ВКП(б). Был приглашён на XVII съезд партии в феврале 1934 года, на котором выступил с покаянием и славословием в адрес Сталина и его соратников.
16 декабря 1934 года Зиновьев арестован и вскоре осужден на десять лет тюрьмы по делу «Московского центра». Содержался в Верхнеуральском политизоляторе. В 1935 году вёл записи, обращённые к Сталину.
«В моей душе горит желание: доказать Вам, что я больше не враг. Нет того требования, которого я не исполнил бы, чтобы доказать это… Я дохожу до того, что подолгу пристально гляжу на Вас и других членов Политбюро портреты в газетах с мыслью: родные, загляните же в мою душу, неужели Вы не видите, что я не враг Ваш больше, что я Ваш душой и телом, что я понял всё, что я готов сделать всё, чтобы заслужить прощение, снисхождение…»
24 августа 1936 года Зиновьев был приговорён к высшей мере наказания по делу Антисоветского объединенного троцкистско-зиновьевского центра.

Ну і так далі. Можна довго продовжувати, можна навіть український матеріал додати (там все ще більш гротескно і трагікомічно).
А між тим, радянський уряд впевнено вів країну вперед, не зважаючи на карьерні неуспіхи окремих "членів РСДРП з 1905". Народ дивився у майбутнє, жив, сподівався на краще. Радів, що взяли сусіда, але не його. Сумував, коли взяли хорошого знайомого (але ж він сам давно на це наривався). Ніяковів, коли доводилось підписувати зізнання про давні підозрілі дії родичів. Дивувався, коли ці ж зізнання паяли за пару років як розпис у недоносительстві. Знимаючи стрес та сподіваючись, аби минула чаша сия, гнівно, весело та навіть по-своєму остроумно засуджував невдах, які потрапили в репресії першими. Виживши та постарівши, зауважував молодому цинічному поколінню: але ж не все так було плохо! Просто час був такий, непростий був час.

Відповіді

  • 2011.05.25 | 123

    якщо Ви хочете дискусії, то чітко сформулюйте тези для обговорення

    принаймні щоб було ясно, які саме "неточності" аналогії треба доводити для спростовування Ваших тез.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
  • 2011.05.25 | Tatarchuk

    і українські традиції - плювати у жертву уряду

    Саме смішне, що це була навіть не опозиція. Але наскільки жалюгідно виглядають ці лідери, які спочатку ритуально плюють на портрета жертви (мабуть із думкою тьфу тьфу тьфу щоб тільки не мені), а потім самі зависають на тій самій стрічці

    Ось один персонаж.

    П. Любченко — секретар ЦК КП(б)У. Одночасно з 1933 р. — перший заступник голови Раднаркому УСРР. 1930 р. виконував ганебну функцію «громадського обвинувача» на процесі «Спілки визволення України». На початку 1930-х рр. — один з активних провідників імперської політики Москви в Україні, відіграв керівну роль у колективізації й конфіскації збіжжя у селян, що призвело до голодомору 1932— 1933 рр.
    Віддана служба була гідно оцінена. 28 квітня 1934 р. ВУЦВК ухвалив: «Настановити тов. Любченка Панаса Петровича на голову Ради Народних Комісарів УСРР».
    «Межею смерті» для Панаса Петровича став пленум ЦК КП(б)У, який відбувся 29—30 серпня 1937 р. По доповіді С. Косіора пленум розглянув питання «Про буржуазно-націоналістичну організацію колишніх боротьбистів і про зв’язок з цією організацією Любченка П. П.». Розгляд санкціонував Й. Сталін, якому енкаведисти надали відповідні «свідчення» заарештованих колишніх боротьбистів, колег П. Любченка, зокрема А. Хвилі. 30 червня у тривалій промові Панас Петрович категорично заперечив усі висунуті проти нього обвинувачення, але так і не зміг переконати присутніх. З 15-ї до 18-ї години у роботі пленуму було оголошено перерву.

    Одразу після перерви й за відсутності П. Любченка пленум ЦК КП(б)У ухвалив: «На підставі матеріалів слідства та очних ставок Любченка з заарештованими учасниками контрреволюційної націоналістичної організації Триліським, Тараном, Войцехівським, Хвилею, Межуєвим, а також на підставі заяви Хвилі на ім’я т. Єжова Пленум ЦК КП(б)У вважає встановленим, що Любченко П. П. не тільки був особисто тісно зв’язаний з керівною групою націоналістичної української контрреволюційної організації, а й входив до складу керівництва цієї антирадянської організації». Така констатація мала наслідком й відповідні «оргвисновки»:

    «1. Виключити Любченка П. П. з Політбюро та зі складу членів ЦК КП(б)У.

    2. Зняти Любченка П. П. з поста голови Раднаркому УРСР.

    3. Поставити перед ЦК ВКП(б) питання про виведення Любченка П. П. зі складу кандидатів у члени ЦК ВКП(б) та про виключення його з рядів партії.

    4. Передати справу Любченка П. П. у НКВС».

    Тим часом стало відомо, що у перерві між засіданнями пленуму П. Любченко застрелив свою дружину і застрелився сам (існує версія, що Любченків убили енкаведисти).

    Ось як відреагував на звістку про смерть «прем’єра» С. Косіор: «Поки ми з вами приймали рішення, Любченко застрелився, підтвердивши тим самим, що ми правильно цю справу розібрали».

    2 вересня 1937 р. «Правда» надрукувала повідомлення про те, що П. Любченко наклав на себе руки, «заплутавшися у своїх антирадянських зв’язках і, очевидно, боючись відповідальності перед українським народом за зрадництво інтересів України». Несамохіть газета сказала правду — «антирадянських зв’язків» покійний голова РНК УРСР таки не мав, але інтереси рідної землі, українську ідею Панас Петрович справді зрадив. І самогубство його виглядає (на противагу вчинкові М. Скрипника) радше наслідком кримінальних «розборок» між «своїми», аніж актом громадянської мужності .

    .....

    Кінець Косіора
    В 1939 р. його заарештували, звинуватили у приналежності до т. зв. «Польської Військової Організації» і розстріляли.


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2024. Цей сайт підтримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг".