Відповіді

• 2011.06.26 | Pavlo Z.

  Не ручаюся за кожного, але я - прочитаю. Дякую за лінк.

  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2011.08.18 | БС

    Re: Олексій Воскобійник. Мою книгу має знати цивілізований світ. (/)

    Жваве обговорення "Чорного ворона" Василя Шкляра заохотило мене ще раз нагадати тутешнім читателям про не менш актуальну, на мій погляд, але, на жаль, маловідому книгу Олексія Воскобійника "Повість моїх літ", адже вона справді не є пересічною книгою мемуарного жанру. Життєпис Олексія Воскобійника, його вдача і житейська філософія - це виклик і докір нашому сопливому, безвідповідальному й аморальному совку. З іншого боку в долі двох українських сімей - Івана Дробота і Григорія Воскобійника - відображено трагічну історію України минулого сторіччя. Прочитай українці цю книгу свого часу - і, може, не зганьбили б так себе і Україну 17 січня 2010 року, а трійка лідерів президентських перегонів була б зовсім іншою.
    
    "Про голодомор тридцять третього написано чимало. А от живих, яскравих деталей, узятих з самої гущавини життя, – якщо не гріх назвати життям те, що творилося в тридцять третьому, – як на мене, в книжках про той рік – замало.
    
    Чи, може, для змалювання тридцять третього в людській мові просто бракує слів? В моїх же спогадах, крім усього іншого, йдеться про певний досвід людей, які в смертельно критичній ситуації, живучи в більшовицькому пеклі, врятували не тільки себе, а й своїх ближніх. І пишу я не для того, щоб люди могли скористатися нашим досвідом, якщо, не приведи Господи, десь повториться тридцять третій рік, а для того, щоб змусити людей повірити в себе і не втрачати цю віру навіть тоді, коли здається, що ти вже стоїш однією ногою в могилі. Я пишу для того, щоб люди боролись і перемагали." (http://kin.host22.com/v1.html)
    
    І ще кілька слів автора
    
    "До читача
    
    Перед тим, як взятися за перо, я довго думав, а чи потрібна моя книга сучасному світові, на небосхилі якого тисячі таких спогадів, що, як зірочки, спалахують і згорають у круговерті читацького Всесвіту. Одні зігрівають, інші охолоджують, треті надихають наші серця і душі, четверті наповнюють їх миром і добром.
    
    Я не знаю, до якої із цих категорій належатиме моя книжка. Покаже час.
    
    Хотілося, аби вона і зігрівала, і надихала.
    
    Узявся за перо ще й тому, що нині на дорогій моєму серцю Україні, на восьмому році нашої Незалежності, знову підводить голову "п'ята колона", – більшовицьке шовіністичне охвістя, в списку якого мільйони і мільйони безневинних душ, море крові й безмежні сибірські простори, де беззахисні діти й безправні дорослі вмирали від холоду й голоду тільки через те, що вони були СВІДОМІ УКРАЇНЦІ. Мріяли про свою волю, свою незалежність і свою Батьківщину. Боролися за це. І я подумав: мою книгу має знати цивілізований світ. Я – будівничий. Будівничий Америки. Хай і моя книжка стане однією із цеглин тієї світової БУДОВИ під голубим склепінням неба й золотим промінням сонця, де панує тиша і спокій і вічно мас жити Божа Благодать.
    
    Я жив у двох світах. Будував два світи: "будував комунізм" під дулом пістолета, будував ДЕМОКРАТІЮ під прапором свободи й прав людини. 1 тепер твердо можу сказати: я, син простого українського селянина, американський будівничий, пройшов крізь більшовицьке пекло до справжнього, НЕСЛОВЕСНОГО раю, в якому живу я і моя велика родина на американській землі.
    
    Я нині маю все. Усе, про що я тільки міг мріяти у найсолодших снах. Але я, як і вся сім'я, в совєтському "раю" ледь не позбувся того, що подарував нам Господь Бог, – ЖИТТЯ! А мій батько тільки за те, що прокидався до схід сонця і лягав разом із зорями, був розстріляний більшовиками у свої сорок два роки.
    
    Коли пишу ці рядки, то ловлю себе на думці: все це трапилося не зі мною, не з моєю родиною. Це відбувалося уві сні, страшному, найстрашнішому сні з фільму жахів. Але ні – це було таки з нами, українцями. "На нашій, не своїй землі", як писав великий Тарас Шевченко. Про це і не тільки про це моя книга.
    
    Моя книга – це застереження сучасному молодому поколінню і прийдешньому. Їм будувати вільну й демократичну Україну, їм жити у цивілізованому світі. Їм набиратися віри й терпіння, снаги й сили, аби не потрапити під словеса облудного туману, що напускають на довірливі молоді голови нові "будівничі світлого майбутнього". Пропагують замість національної ідеї "ковбасну ідеологію", на якій ще жодна країна світу не вибудувала своєї державності.
    
    Книга – застереження тим, хто уже не знає, що більшовицький "комунізм" – суспільна формація, яка не має майбутнього і навіть ніякого права на нього. Але молоде і необізнане покоління може підпасти під вплив великих майстрів рожево-червоного словоблуддя. Але якщо це, не доведи Господи; трапиться, то пройде зовсім небагато часу і той солодкавий сироп перебродить у гірке одурманення в жахливій реальності. І горе буде тим людям, і я не побажаю найзапеклішому моєму ворогові пережити те, що пережив мій народ, як й інші народи, перебуваючи у совєтському "раю", справжнє ім'я якого пекло.
    
    Хай у цьому застереженні прийдешньому поколінню будівничих вільної і ні від кого незалежної України допоможуть мої життєві спостереження, досвід і щирі поради.
    
    Хай і моя, і ваша Україна на тій півкулі нашої Землі буде такою ж економічно сильною, такою ж передовою у технологічному озброєнні, як і сучасна демократична Америка тут.
    
    Хай злість, породжена бідою, турбота про непевне завтра, породжена тоталітаризмом, зміняться на ввічливість, доброзичливість і культуру, а ваші обличчя освітяться усмішкою щастя і добротою.
    
    Я кажу своєму читачеві "велкам" – ласкаво прошу пройти сторінками моєї книги. Лагідним, допитливим і світлим поглядом своїх очей перенестися на українську землю, до великої і древньої держави у центрі Європи, і пролетіти (уявно) крізь пекло совєтського "раю" до вершин, яких я сягнув на американському континенті. Моя американська мрія стала в країні свободи і демократії щасливою реальністю мого життя.
    
    Чи прочитаєте ви цю книжку до кінця, чи ні – не знаю. Але моя щира порада: як вирушатимете в путь, то візьміть у свою життєву дорогу свою світлу голову, свої власні руки, свою внутрішню силу і своє тверде слово. Якщо ви ще маєте поруч незрадливого друга і надійного соратника, то при взаємній доброзичливій підтримці дійдете до того фінішу, на голубому полотні якого викарбуються золоті літери, що звуться ЩАСТЯМ!
    
    А ставши таким, ви будете схожі на мого капітана – "морського вовка" Гілберта ле Дюса, якому на всьому узбережжі сонячної Флориди, від Маямі-Біч до Багамських островів, немає рівних у навіґаторстві. Він добре знає свою справу: минає підводні рифи, ніколи не сідає на мілину, не розгублюється за найнесприятливіших і найкритичніших ситуацій в океанському просторі, змобілізовується, надихає на віру й надію свою команду і завжди приводить корабель до голубої гавані своїх мрій.
    
    Я кожному б із вас, хто візьме цю книжку до рук, як капітан Гілберт штурвал, побажав би такого ж щасливого плавання у безмежному життєвому морі, коли на обрії перед вами не завжди казкова земля і казкова реальність. Ви маєте творити її самі і свято в це вірити. Ви маєте бути сильним, якщо хочете перемогти. Слабодухи не долають вершин!
    
    Олексій Воскобійник"
    http://kin.host22.com/author.html
    
    Короткий зміст книги:
    До читача
    Україна 1922-1944
    Німеччина 1944-1949
    Канада 1943-1952
    Епілог
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2011.08.18 | sama

      Вдячна за лінк і html