Байдужість,зневіра,приреченість?!"Схаменіться.."
06/27/2011 | Леонід Пінчук
“Коли хочеш грошей
Та ще й слави, того дива,
Співай про Матрьошу,
Про Парашу, радость нашу,
Султан,паркет,шпори,-
От де слава!!! А то співа
“Грає синє море.” Т.Шевченко “Гайдамаки”
“ Заради чого ви збайдужіли,поважчали й окам’яніли серцями й помислами?...Край..живе давно вже у напівсні. Зневіра це,байдужість чи вид самозбереження? Земля також зимою спить. А навесні!... Господи, чи є гріх тяжчий ,більший, як гріх страшний байдужості до всіх, окрім себе самого?..” Василь Шевчук.” Битва..”
А якщо вже байдужість до рідної мови, до долі нації, відтак,і держави, то який цей гріх і які молитви треба повторювати, щоб його позбутися?! Звичайно, спільно чи,бодай ,більшістю українців за національністю, бо на молитви окремих людей, які є, Бог, не знаючи волю нації, не реагує, вочевидь , бо й досі ми, залежні від всіх існуючих обставин, блукаємо вже на шляхах незалежності.
.З огляду на те, що ми, українці за національністю, які,як відомо, складаємо більшість суспільства і несемо відповідальність за стан справ в державі , як не прикро і боляче , і на 20-тому році незалежності України не позбулися отого гріха байдужості, який нам заважає бути готовими нарешті до самостійного життя, то постає питання, звідкіля той гріх взявся і чому ніяк його не позбудемося. Кажуть, як,зокрема. свого часу С.Петлюра, відповідаючи на закиди розчарованих крахом УНР соратників “ з нас ( з українців за національністю,себто)людей не буде”, стверджував, що народ український “ є такий,яким його зробили обставини, часом сильніші від нього”, та закликав всіх активно працювати над подоланням наслідків впливу , не покладаючи рук.
Нагадують і про менталітет українців за національністю, про риси національного характеру, які заважають.Зокрема, А.Погрібний свого часу вказав на такі: низька мовна стійкість, запопадливість,мімікрійні властивості,готовність підлаштовуватися, пристосуванство, надмірна ввічливість, яка переростає в забуття своєї національної гідності, подвійність, інстинкт стадності, фальшиві уявлення про мову спілкування, ущербне поняття рідної мови і права обирати рідну мову, загалом,фальш українського мовного етикету.
Але ж на дворі 20-тий рік незалежності, час, за який мали би позбутися,бодай, частково того гріха при належних молитвах до Бога, відійшовши від нашіптувань сатани,диявола минулого! То кому молимося, якими молитвами, кого слухали 20 років і слухаємо сьогодні, якщо носимо той гріх з собою?! Чи може ми й не молилися весь цей час?! Чи не ведуть нас , сліпих і залежних в незалежність,невідомо куди сліпі поводирі , яких за визначенням О.Романчука стара Система швидко адаптувала до своїх потреб і примусила грати за своїми правилами, грати в політичні ігрища за владу, забути про українське національне духовне відродження?!
Саме з ними і на 20-тому році ми ще визначаємося, що ж то таке націоналізм і зло це чи добро для України .Це –патріотизм, почуття, як ,зокрема,стверджують Є.Сверстюк і члени ВО”Свобода” і інших партій національно-патріотичного спрямування ,чи це- все таки ідеологія, ідеологія єдності титульної нації , самовизначення її через побудову національної держави,ідеологія,про яку забули патріоти і яку треба ще занести як молитву до українців за національністю , щоб вона покликала їх до праці, звільнила би їх від того гріха?! Чому і досі ,як в радянські часи, український націоналізм пов’язуємо зі С.Бандерою,УПА, з періодом збройних кривавих протистоянь?!. І сьогодні для більшості націоналіст- то «бандерівець». Хоч в наш час незалежній Україні вкрай потрібні ширі, правдиві, досвідчені, роботящі будівничі національної держави, а не вояки. То ж з огляду на таке мали би відійти від тих штампів та згадати, що першим щирим мислячим українським націоналістом був Т.Шевченко, який виклав ідеологію українського націоналізму, відтак, національну ідею української титульної нації в своєму “Кобзарі”, зокрема, в “Посланії і мертвим і живим і ненарожденним..» в декількох словах :”Обнімітеся,брати мої..”,”Схаменіться..”. Актуальні і сьогодні його думки про шанування українцями рідної мови, прочитання історії від титли до титли, про національний сором “ славних прадідів великих правнуків поганих”, про що ми мали би пам’ятати, ‘” якби ми вчились так, як треба”, як заповів Тарас. ” То й мудрость би була своя” подивитися на себе очима Т.Шевченка і не приховувати ворога в собі, що нам заважає у всьому, хворобу нації, отой гріх, усвідомити, що Тарасів “Кобзар”, його “Посланіє..”- це і є той псалтир, та молитва, з якою ми мали би спільно йти до Бога, щоб позбутися гріха байдужості,зневіри,приреченості.
Натомість ми зі сліпими поводирями і на 20-тому році незалежності ведемо пошук якоїсь “об’єднавчої” національної ідеї, ідеї не для якоїсь там етнічної нації,а для всього багатонаціонального народу України, який вже нарекли “українським”, громадян України,росіян,євреїв, поляків – “українцями”, для так званої політичної “української нації”. Щоб мати плутанину,як казав один журналіст, « бузину» в головах, бо титульна ж українська нація в складі українців за національністю невідомо чи і існує в такому разі, з такою “бузиною” і як її вже й називати!
Навіть академік Іван Дзюба пише не про українську титульну націю, а про “.. наше суспільство, яке так і не стало сконсолідованим,СУЧАСНОЮ ПОЛІТИЧНОЮ НАЦІЄЮ”(“Слово просвіти”,число24,стор.1). Конституція ж України наголошує, що “держава сприяє консолідації української нації,..розвиткові,зокрема,ЕТНІЧНОЇ самобутності” ( стаття 11 ) То ,мабуть , в Конституції мова йде про титульну українську націю,без консолідації якої марно і мріяти про якусь “сучасну політичну “українську «націю”, бо остання позбавлена етнічних ознак.
Чи не направлені оті лукаві вправи з єдиною національною ідеєю, з “сучасною “українською” політичною нацією”, якими бавився свого часу В.Ющенко за порадами того ж І.Дзюби і інших(сьогодні ці ж радники в тому ж числі “С.П.” називають ті незграбні вправи В.Ющенка “великою національною поразкою”?!!), проти самовизначення титульної нації, яке за визначенням багатьох так і не відбулося, бо і не видно сил, які б працювали в цьому напрямку?! Чи не грають в такому разі сліпі вожді національно – патріотичних сил з такими радниками в одні ворота з В.Януковичем і його командою ,з захисниками прав “російськомовних”, які сьогодні оперують тими же словами про “українські інтереси”, “національну ідею”, “національні пріоритети “ і інше, вкладаючи в них свій зміст і своє бачення майбутнього України як Малоросії?! Чи не слухаємо ми разом із поводирями “про Матрьошу, про Парашу, правду нашу..”, не вміючи чи не бажаючи , або ж боячись звинувачень в “бандерівщині” заспівати “Грає синє море”?!
Глянути на себе очима Т.Шевченка, А.Погрібного і багатьох інших, згадати молитви і позбутися отого гріха мали би нам допомогти радіо,телебачення, друковані ЗМІ, якби ж і серед журналістів, насамперед, українців за національністю , як не прикро, не була поширена та ж хвороба, отой гріх. То ж маємо те,що маємо. Одна із журналістів місцевої газети, українка за національністю,яка розповіла та ще й сфотографувала дійство на вулицях міста, де молода українка за національністю захищала російську мову від “дискримінації” в Миколаєві, на запитання про її ставлення до такого ганебного явища пояснила, що ЗМІ- то дзеркало, яке лише показує дійсність. Дзеркало мертве,байдуже, за яким стоїть байдужий журналіст, кажуть , на сторожі об’єктивності показу подій. Правда ,саме дзеркало часто-густо використовують на замовлення ,зокрема,для того,щоб направити його куди слід на вимоги політичних сил, виправдати, захист прав “російськомовних”. То ж не дивно, що за твердженням редакторів ,мають співати “ про Матрьошу, про Парашу…” відповідною мовою,бо не буде грошей,а славa буде,слава “націоналістів”, “бандерівців”, а той “расистів”, “нацистів”. “фашистів”. Отаке дзеркало,мертве і байдуже,кажуть. Таке воно не тільки в місцевій пресі східних,південних регіонів чи в Криму . Таке воно в більшості центральних газет,на радіо,на телебаченні. Таке воно навіть в газетах партій і громадських організацій національно-патріотичного спрямування,де багато нарікань на ганебний стан української мови в Україні,галасу навколо захисту державної мови, звинувачення на адресу влади і сподівання на неї, погроз на адресу Д.Табачникa, закликів до хворої нації до спротиву, йти на ”останні барикади”, незрозумілий оптимізм з приводу останнього. Окремі ж публікації про реальний стан української справи і хвору націю , діагноз хвороби просто замовчуються. Фактично відсутні заклики до українців молитися і позбутися отого гріха, провести оздоровлення титульної нації, пошуку неординарних шляхів до того.
Прикладом може слугувати тижневик “Слово просвіти”, орган ВУТ “Просвіта”. На першій сторінці тижневика - відоме гасло “Без мови немає нації!”. А ось як те гасло реалізувати, як провести, як не прикро, українізацію українців за національністю, щоб прискорити побажання В.Захарченка, висловлене на сторінках того ж тижневика ( “українська нація з українською мовою,культурою ще має народитися..”!), і щоб нація народилася,була ,звелася на ноги, така розмова, як не прикро, відсутня. Не гукають ,як радив свого часу Анатолій Погрібний, “вдарити у дзвони до українців”, хоч і каже дехто ,що А.Погрібний “ і сьогодні з нами”. Добре,хоч не приховують , що свого часу, коли був живий А.Погрібний, “Не дослухалися!А була б інакшою Україна!”. Не слухають його порад і сьогодні… То чи з нами сьогодні Анатолій Погрібний,Т.Шевченко, І Франко,С.Петлюра і всі,кому дійсно боліла справа українського національного духовного відродження, хто соромив українців, нагадував їм про отой гріх і закликав до молитов?! Чи з Вами вони ,сліпі вожді сліпих, коли орган ВУТ “Просвіта”, яке має бути заспівувачем в такій справі і кликати до неї всі національно-патріотичні сили, не б,є на сполох, друкуючи Л.Костенко(“втрачаємо незалежність”, до прірви штовхають і патріоти!), В.Войтенко, О.Романчука, М.Голубця, В.Шовкошитного, С.Мельничука, Л.Масенко і багатьох інших, висловлене за “круглими столами” про те,що самовизначення нації не відбулося,що лідери не виправдали сподівань , прийшов час зійти їм зі сцени, сподіватися маємо лише на лідерів,позбавлених радянщини, не видно сил,які б щиро бажали і працювали над зупиненням зросійщення і денаціоналізації українців за національністю, на самовизначенням нації?!.
Натомість,в числі 23 члени редакції, журналісти пишуть про що завгодно,тільки не про проблему мови і нації: про “людське спілкування”,”лихо з розуму”,”острів Дурнів”, “ на війні як на війні”, “ як Жанна Д.Арк”, “майбутні історики”, “ внести свою лепту”, “ вибір завжди є”, “хочу ще!”. Правда, говорячи про вибір, М.Кучеренко закликає “ клювати у скроні націю,аморфну і збайдужілу до себе”, не даючи пояснень, як вилікувати хворого, якщо тільки клювати. В День журналіста редакція пише:”Ми відкриті читачам і слову”. А на злободенні статті в самому ж тижневику фактично жодного слова від редакції,журналістів чи читачів. Невже останні всі збайдужіли і мовчать, як мовчить редакція, ВУТ “Просвіта”,а за ним – всі партії і громадські організації національно-патріотичного спрямування ?! Мабуть,ні,бо ось що пише якийсь Олекса в коментарі до відкритого листа П.Мовчану на сайті “Слово і діло”:” Олекса - Отож-бо… Настав час боротьби з проффесійними патріотами. Вони ж зайняли усі національно-патріотичні ніші, спаплюжили усі слова і назви. Настав час вже їх питати - а чому ви так чинили? І кому ви служите? Саме ви зневірили народ! Ні аналізу поразок, ні покаяння…
Не викинувши їх на смітник так і будемо тупцювати, поки окупант не накине нові пута і не зав"яже їх мертвим вузлом. Не розірвавши пута втратиш не тільки мову, а й саме життя! Геть з дороги! Помічники москидного імперіалізму.”:
Можливо,дехто образиться на відвертість і категоричність слів Олекси, але він сказав те,що казали на сторінках тижневика багато хто лише натяком,сподіваючись,що останній зрозуміють ті ,кому він адресований. Мабуть,натяків замало. Чи не тому, що за словами В.Шевчука “пошесть пішла,пішла по Україні - зраджувати. Народ свій,віру дідів і прадідів солодку рідну мову…..Мислячому давно немає щастя на Україні! Та й місця теж. Немисліє - ось те, до чого прагнуть нас привчити на рідній,нашій – таки землі”. Прикро, що ота пошесть, немисліє поширена не тільки серед нинішніх духовних “вишневецьких” на чолі з В.Колесніченко,серед яких ,зокрема, той Голова міста, українець за національністю,який,вступивши в партію регіонів і виконуючи її програмні засади, аж в апеляційному суді на 20-тому році незалежності відстояв своє право виступати публічно російською мовою,. Має місце ота пошесть й серед сліпих вождів сліпих. Кажуть,що то їхнє право бути перевертнями,зрадниками. Можливо,і так,але і ми,українці за національністю,нація,суспільство мали би право на відповідну реакцію на їхні вчинки, на те ,зокрема, явище,коли за словами А.Погрібного ,не говорити національною,українською мовою “ у нас воно природність,ледь не норма для великого відсотка українців . Норма ненорми- такий напрошується каламбур”,право дати відповідну оцінку бездіяльності сліпих вождів., сказати т правду у вічі, публічно,так,як діють зрадники.
То чи дослухаємося,побратими – українці, разом з останніми до слів Т.Шевченка “Схаменіться..”,щоб спільно позбутися отого гріха, не забуваючи про молитви та про те,що на Бога сподівайся,а сам не дрімай,не зівай. Як бачимо, сподіватися маємо лише на себе,на тих українців за національністю, членів партій і громадських організацій, освітян,журналістів , яких не привчили до немислія, які критично сприймають байдужі дзеркала ЗМІ . Маємо сподіватися на самоорганізацію української нації,в якій знайдемо нових лідерів замість сліпих вождів. Сьогодні про самоорганізацію українських громад, про створення загальнонаціонального руху( не за сприяння сліпим вождям прийти до влади,а за духовне відродження!!!),українське посполите рушення говорить багато хто, зокрема народні депутати О.Доній та Т.Стецьків, відомий громадський діяч М.Поровський, забуваючи, що настав час від слів йти до діла.
То ж почнемо самі!.Зробимо перші кроки,провівши повсюдно до роковин незалежності і референдуму про незалежність збори українських громад. Станемо учасниками громадянської акції “Калинова гілка”, щоб визначити тих українців за національністю, які уже сьогодні твердо скажуть “Українською?Так!”,будуть турбуватися про зростання чисельності таких бодай в наступних поколіннях українців за національністю, звільнення останніх від того гріха. Згадаймо сподівання Л Масенко на те,що змінити ситуацію з безнадійної бодай на перспективну можуть лише молоді лідери, звільнені від впливу радянщини. Згадаймо загальновідоме, про що мали би пам’ятати з перших днів незалежності України:” Людина будує рівночасно державу і себе саму”. То ж якщо ми бажаємо будувати українську національну державу,бодай, на 20-тому році незалежності, то маємо нарешті потурбуватися про виховання молодої особистості української національності такою ж, підготовленою до того, дбаючи про це з дошкільного віку.
Сьогодні освіта з вихованням особистості – це та ланка, за яку маємо спільно потягнути, щоб уже з наступного навчального року зрушити ланцюг українського національного відродження, звільняючи українське нове покоління від отого гріха. Стратегією розвитку освіти, яку планують виробити на недалекому Всеукраїнському з’їзді працівників освіти, має стати і тісний зв'язок виховання особистості з національністю дітей,коли б держава уже з дошкільного віку сприяла виконанню вимог статті 11 Конституції України про розвиток мовної, релігійної, культурної, ЕТНІЧНОЇ самобутності особистості, прищеплювала усвідомлення значущості використання національних мов,насамперед, українцями за національністю як більшістю української мови, усвідомлення українцями за національністю своєї відповідальності за стан справ в суспільстві і державі. Тільки в такому разі буде нова школа і новий учитель, які в вихованні особистості будуть опиратися на коріння націй, насамперед,титульної української, багатовікові духовні надбання етнічних націй. Ми маємо виховувати з дошкільного віку особистостей, які б усвідомлювали свою національність,виховувати українців,росіян,татар і інших, а не “російськомовних” чи “ україномовних” в неіснуючій і передчасній сьогодні в Україні “ української політичної нації”, виховувати без проголошених В.Ющенко шкідливих гасел до всіх громадян “Думай по-українськи!”,”Говори української”«і інші. Ми маємо виходити з того, що Україна - багатомовна держава з повагою до всіх національних мов і прав на останні громадян відповідних національностей, але з єдиною державною мовою,українською,як мовою більшості населення.
Ми маємо погодитися з Міносвіти (“Слово просвіти”,число 25,стор.3,”Сім мостів освіти України…”), що треба звільнити освіту і виховання особистості від впливу політиків, щоб кожен громадян як особистість в майбутньому надавав в своїй політичній ,громадській діяльності пріоритет інтересам нації, суспільства,держави над партійними і дбав про підпорядкування останніх першим. То ж запросимо всіх небайдужих, мислячих українців за національністю , тих,хто залучився до акції “Калинова гілка” і сказав “Українською? ТАК!”, висловитися на сайті акції чи в інший зручний спосіб, в ЗМІ про те,як зробити виховання особистості національним,українським, які зміни треба внести в стратегію розвитку освіти,шануючи і права поколінь інших національностей. Запросимо працівників освіти,учнів старших класів,студентів, фахівців з педагогіки, філології, вчених, журналістів ,українців за національністю, щоб після узагальнення пропозицій передати їх в Міносвіти, на Всеукраїнський з’їзд працівників освіти, врахувати в роботі кожного, причетного до виховання особистості в дитсадку,в ЗОШ,в Вуз.ах, бо сподівань на владу ,як показує досвід, фактично немає. Будемо розраховувати на активну участь в обговоренні вчителів української мови, студентів педагогічних ВУЗів, які будуть працювати в новій школі новими вчителями. Особливу надію маємо покладати на участь працівників освіти,студентів,фахівців із західних регіонів ,де є певний досвід такої роботи.,Залучимо до розмови слова і поради видатних педагогів минулих часів,вчених,зокрема,А.Погрібного про поєднання виховання особистостей з національністю..Будемо сподіватися на допомогу в такій справі,зокрема, на участь в акції “Калинова гілка” редакцій газет,насамперед,тижневика “Слово просвіти”, всього ВУТ “Просвіта” з його можливостями в питаннях освіти і виховання, на активну участь народних депутатів, відповідних комітетів Верховної Ради: справа занадто важлива і нагальна, стосується всіх .
То ж від нас, побратими – українці, залежить,чи позбудемося того гріха,бодай в прийдешніх поколіннях,чи прокинеться Україна, чи прийде довгоочікувана весна українського національного духовного відродження,чи зійде сонце єдності титульної нації, відродження, в променях якого “згинуть наші ворiженьки, як роса на сонці”..! Час вимагає поспішати зі словом і ділом. Чи готові ми до такого?! Чи хтось запропонує інший шлях?
P.S. Ці рядки були вже написані, коли в “Слові просвіти” надрукували звіт про презентацію книги І.Дзюби (число 25,стор.4, “Інтелектуальний спротив Івана Дзюби”). І знову,вкотре ,вибачайте на слові,товчуть воду в ступі. Бачте, не маємо єдності демократів,патріотів, хоч немає нації, хоч ця єдність на прикладі В.Ющенка не працює на те, щоб нація була, а працює на свою присутність при владі…. Вороги України - Путін, Кіріл, а про те, що останні грають на відсутності єдності нації,на отому гріху,ні слова. Слава Богу, хоч В.Панченко нагадав про слова І.Дзюби ж “А нації ж то нема!” і закликав “ ми самі собі повинні говорити правду”, погукав до “ діагностики дуже тяжкої, але потрібної”. Не почули, бо І Дзюба знову говорив про “єдність українського суспільства”, а обіцяна “національна самокритика” скоріш за все буде стосуватися тих, хто бавиться “ українською політичною нацією”. Бо критика титульної нації, українців за національністю написана давно Т.Шевченко,І.Франко і іншими “поетами національного сорому”,як їх величав С.Петлюра,написана останнім, в наш час - А.Погрібним і іншими. Варто лише згадати про неї, не забувати і закликати дослухатися. Не кличуть… Мабуть ,соромно почути правду про свої ж помилки та запитання:” Куди ж вели ви і що казали?!”. Правда, нікому і запитати, на що розраховують. То де ж той спротив і чи є він, коли і захисники прав “російськомовних” кличуть до “української політичної нації”?! Як не прикро, несуть патріоти в Україну “великих слів велику силу і більш нічого..”, як казав Т.Шевченко. І мають наміри робити так і те ж саме далі. Допоки?!
Та ще й слави, того дива,
Співай про Матрьошу,
Про Парашу, радость нашу,
Султан,паркет,шпори,-
От де слава!!! А то співа
“Грає синє море.” Т.Шевченко “Гайдамаки”
“ Заради чого ви збайдужіли,поважчали й окам’яніли серцями й помислами?...Край..живе давно вже у напівсні. Зневіра це,байдужість чи вид самозбереження? Земля також зимою спить. А навесні!... Господи, чи є гріх тяжчий ,більший, як гріх страшний байдужості до всіх, окрім себе самого?..” Василь Шевчук.” Битва..”
А якщо вже байдужість до рідної мови, до долі нації, відтак,і держави, то який цей гріх і які молитви треба повторювати, щоб його позбутися?! Звичайно, спільно чи,бодай ,більшістю українців за національністю, бо на молитви окремих людей, які є, Бог, не знаючи волю нації, не реагує, вочевидь , бо й досі ми, залежні від всіх існуючих обставин, блукаємо вже на шляхах незалежності.
.З огляду на те, що ми, українці за національністю, які,як відомо, складаємо більшість суспільства і несемо відповідальність за стан справ в державі , як не прикро і боляче , і на 20-тому році незалежності України не позбулися отого гріха байдужості, який нам заважає бути готовими нарешті до самостійного життя, то постає питання, звідкіля той гріх взявся і чому ніяк його не позбудемося. Кажуть, як,зокрема. свого часу С.Петлюра, відповідаючи на закиди розчарованих крахом УНР соратників “ з нас ( з українців за національністю,себто)людей не буде”, стверджував, що народ український “ є такий,яким його зробили обставини, часом сильніші від нього”, та закликав всіх активно працювати над подоланням наслідків впливу , не покладаючи рук.
Нагадують і про менталітет українців за національністю, про риси національного характеру, які заважають.Зокрема, А.Погрібний свого часу вказав на такі: низька мовна стійкість, запопадливість,мімікрійні властивості,готовність підлаштовуватися, пристосуванство, надмірна ввічливість, яка переростає в забуття своєї національної гідності, подвійність, інстинкт стадності, фальшиві уявлення про мову спілкування, ущербне поняття рідної мови і права обирати рідну мову, загалом,фальш українського мовного етикету.
Але ж на дворі 20-тий рік незалежності, час, за який мали би позбутися,бодай, частково того гріха при належних молитвах до Бога, відійшовши від нашіптувань сатани,диявола минулого! То кому молимося, якими молитвами, кого слухали 20 років і слухаємо сьогодні, якщо носимо той гріх з собою?! Чи може ми й не молилися весь цей час?! Чи не ведуть нас , сліпих і залежних в незалежність,невідомо куди сліпі поводирі , яких за визначенням О.Романчука стара Система швидко адаптувала до своїх потреб і примусила грати за своїми правилами, грати в політичні ігрища за владу, забути про українське національне духовне відродження?!
Саме з ними і на 20-тому році ми ще визначаємося, що ж то таке націоналізм і зло це чи добро для України .Це –патріотизм, почуття, як ,зокрема,стверджують Є.Сверстюк і члени ВО”Свобода” і інших партій національно-патріотичного спрямування ,чи це- все таки ідеологія, ідеологія єдності титульної нації , самовизначення її через побудову національної держави,ідеологія,про яку забули патріоти і яку треба ще занести як молитву до українців за національністю , щоб вона покликала їх до праці, звільнила би їх від того гріха?! Чому і досі ,як в радянські часи, український націоналізм пов’язуємо зі С.Бандерою,УПА, з періодом збройних кривавих протистоянь?!. І сьогодні для більшості націоналіст- то «бандерівець». Хоч в наш час незалежній Україні вкрай потрібні ширі, правдиві, досвідчені, роботящі будівничі національної держави, а не вояки. То ж з огляду на таке мали би відійти від тих штампів та згадати, що першим щирим мислячим українським націоналістом був Т.Шевченко, який виклав ідеологію українського націоналізму, відтак, національну ідею української титульної нації в своєму “Кобзарі”, зокрема, в “Посланії і мертвим і живим і ненарожденним..» в декількох словах :”Обнімітеся,брати мої..”,”Схаменіться..”. Актуальні і сьогодні його думки про шанування українцями рідної мови, прочитання історії від титли до титли, про національний сором “ славних прадідів великих правнуків поганих”, про що ми мали би пам’ятати, ‘” якби ми вчились так, як треба”, як заповів Тарас. ” То й мудрость би була своя” подивитися на себе очима Т.Шевченка і не приховувати ворога в собі, що нам заважає у всьому, хворобу нації, отой гріх, усвідомити, що Тарасів “Кобзар”, його “Посланіє..”- це і є той псалтир, та молитва, з якою ми мали би спільно йти до Бога, щоб позбутися гріха байдужості,зневіри,приреченості.
Натомість ми зі сліпими поводирями і на 20-тому році незалежності ведемо пошук якоїсь “об’єднавчої” національної ідеї, ідеї не для якоїсь там етнічної нації,а для всього багатонаціонального народу України, який вже нарекли “українським”, громадян України,росіян,євреїв, поляків – “українцями”, для так званої політичної “української нації”. Щоб мати плутанину,як казав один журналіст, « бузину» в головах, бо титульна ж українська нація в складі українців за національністю невідомо чи і існує в такому разі, з такою “бузиною” і як її вже й називати!
Навіть академік Іван Дзюба пише не про українську титульну націю, а про “.. наше суспільство, яке так і не стало сконсолідованим,СУЧАСНОЮ ПОЛІТИЧНОЮ НАЦІЄЮ”(“Слово просвіти”,число24,стор.1). Конституція ж України наголошує, що “держава сприяє консолідації української нації,..розвиткові,зокрема,ЕТНІЧНОЇ самобутності” ( стаття 11 ) То ,мабуть , в Конституції мова йде про титульну українську націю,без консолідації якої марно і мріяти про якусь “сучасну політичну “українську «націю”, бо остання позбавлена етнічних ознак.
Чи не направлені оті лукаві вправи з єдиною національною ідеєю, з “сучасною “українською” політичною нацією”, якими бавився свого часу В.Ющенко за порадами того ж І.Дзюби і інших(сьогодні ці ж радники в тому ж числі “С.П.” називають ті незграбні вправи В.Ющенка “великою національною поразкою”?!!), проти самовизначення титульної нації, яке за визначенням багатьох так і не відбулося, бо і не видно сил, які б працювали в цьому напрямку?! Чи не грають в такому разі сліпі вожді національно – патріотичних сил з такими радниками в одні ворота з В.Януковичем і його командою ,з захисниками прав “російськомовних”, які сьогодні оперують тими же словами про “українські інтереси”, “національну ідею”, “національні пріоритети “ і інше, вкладаючи в них свій зміст і своє бачення майбутнього України як Малоросії?! Чи не слухаємо ми разом із поводирями “про Матрьошу, про Парашу, правду нашу..”, не вміючи чи не бажаючи , або ж боячись звинувачень в “бандерівщині” заспівати “Грає синє море”?!
Глянути на себе очима Т.Шевченка, А.Погрібного і багатьох інших, згадати молитви і позбутися отого гріха мали би нам допомогти радіо,телебачення, друковані ЗМІ, якби ж і серед журналістів, насамперед, українців за національністю , як не прикро, не була поширена та ж хвороба, отой гріх. То ж маємо те,що маємо. Одна із журналістів місцевої газети, українка за національністю,яка розповіла та ще й сфотографувала дійство на вулицях міста, де молода українка за національністю захищала російську мову від “дискримінації” в Миколаєві, на запитання про її ставлення до такого ганебного явища пояснила, що ЗМІ- то дзеркало, яке лише показує дійсність. Дзеркало мертве,байдуже, за яким стоїть байдужий журналіст, кажуть , на сторожі об’єктивності показу подій. Правда ,саме дзеркало часто-густо використовують на замовлення ,зокрема,для того,щоб направити його куди слід на вимоги політичних сил, виправдати, захист прав “російськомовних”. То ж не дивно, що за твердженням редакторів ,мають співати “ про Матрьошу, про Парашу…” відповідною мовою,бо не буде грошей,а славa буде,слава “націоналістів”, “бандерівців”, а той “расистів”, “нацистів”. “фашистів”. Отаке дзеркало,мертве і байдуже,кажуть. Таке воно не тільки в місцевій пресі східних,південних регіонів чи в Криму . Таке воно в більшості центральних газет,на радіо,на телебаченні. Таке воно навіть в газетах партій і громадських організацій національно-патріотичного спрямування,де багато нарікань на ганебний стан української мови в Україні,галасу навколо захисту державної мови, звинувачення на адресу влади і сподівання на неї, погроз на адресу Д.Табачникa, закликів до хворої нації до спротиву, йти на ”останні барикади”, незрозумілий оптимізм з приводу останнього. Окремі ж публікації про реальний стан української справи і хвору націю , діагноз хвороби просто замовчуються. Фактично відсутні заклики до українців молитися і позбутися отого гріха, провести оздоровлення титульної нації, пошуку неординарних шляхів до того.
Прикладом може слугувати тижневик “Слово просвіти”, орган ВУТ “Просвіта”. На першій сторінці тижневика - відоме гасло “Без мови немає нації!”. А ось як те гасло реалізувати, як провести, як не прикро, українізацію українців за національністю, щоб прискорити побажання В.Захарченка, висловлене на сторінках того ж тижневика ( “українська нація з українською мовою,культурою ще має народитися..”!), і щоб нація народилася,була ,звелася на ноги, така розмова, як не прикро, відсутня. Не гукають ,як радив свого часу Анатолій Погрібний, “вдарити у дзвони до українців”, хоч і каже дехто ,що А.Погрібний “ і сьогодні з нами”. Добре,хоч не приховують , що свого часу, коли був живий А.Погрібний, “Не дослухалися!А була б інакшою Україна!”. Не слухають його порад і сьогодні… То чи з нами сьогодні Анатолій Погрібний,Т.Шевченко, І Франко,С.Петлюра і всі,кому дійсно боліла справа українського національного духовного відродження, хто соромив українців, нагадував їм про отой гріх і закликав до молитов?! Чи з Вами вони ,сліпі вожді сліпих, коли орган ВУТ “Просвіта”, яке має бути заспівувачем в такій справі і кликати до неї всі національно-патріотичні сили, не б,є на сполох, друкуючи Л.Костенко(“втрачаємо незалежність”, до прірви штовхають і патріоти!), В.Войтенко, О.Романчука, М.Голубця, В.Шовкошитного, С.Мельничука, Л.Масенко і багатьох інших, висловлене за “круглими столами” про те,що самовизначення нації не відбулося,що лідери не виправдали сподівань , прийшов час зійти їм зі сцени, сподіватися маємо лише на лідерів,позбавлених радянщини, не видно сил,які б щиро бажали і працювали над зупиненням зросійщення і денаціоналізації українців за національністю, на самовизначенням нації?!.
Натомість,в числі 23 члени редакції, журналісти пишуть про що завгодно,тільки не про проблему мови і нації: про “людське спілкування”,”лихо з розуму”,”острів Дурнів”, “ на війні як на війні”, “ як Жанна Д.Арк”, “майбутні історики”, “ внести свою лепту”, “ вибір завжди є”, “хочу ще!”. Правда, говорячи про вибір, М.Кучеренко закликає “ клювати у скроні націю,аморфну і збайдужілу до себе”, не даючи пояснень, як вилікувати хворого, якщо тільки клювати. В День журналіста редакція пише:”Ми відкриті читачам і слову”. А на злободенні статті в самому ж тижневику фактично жодного слова від редакції,журналістів чи читачів. Невже останні всі збайдужіли і мовчать, як мовчить редакція, ВУТ “Просвіта”,а за ним – всі партії і громадські організації національно-патріотичного спрямування ?! Мабуть,ні,бо ось що пише якийсь Олекса в коментарі до відкритого листа П.Мовчану на сайті “Слово і діло”:” Олекса - Отож-бо… Настав час боротьби з проффесійними патріотами. Вони ж зайняли усі національно-патріотичні ніші, спаплюжили усі слова і назви. Настав час вже їх питати - а чому ви так чинили? І кому ви служите? Саме ви зневірили народ! Ні аналізу поразок, ні покаяння…
Не викинувши їх на смітник так і будемо тупцювати, поки окупант не накине нові пута і не зав"яже їх мертвим вузлом. Не розірвавши пута втратиш не тільки мову, а й саме життя! Геть з дороги! Помічники москидного імперіалізму.”:
Можливо,дехто образиться на відвертість і категоричність слів Олекси, але він сказав те,що казали на сторінках тижневика багато хто лише натяком,сподіваючись,що останній зрозуміють ті ,кому він адресований. Мабуть,натяків замало. Чи не тому, що за словами В.Шевчука “пошесть пішла,пішла по Україні - зраджувати. Народ свій,віру дідів і прадідів солодку рідну мову…..Мислячому давно немає щастя на Україні! Та й місця теж. Немисліє - ось те, до чого прагнуть нас привчити на рідній,нашій – таки землі”. Прикро, що ота пошесть, немисліє поширена не тільки серед нинішніх духовних “вишневецьких” на чолі з В.Колесніченко,серед яких ,зокрема, той Голова міста, українець за національністю,який,вступивши в партію регіонів і виконуючи її програмні засади, аж в апеляційному суді на 20-тому році незалежності відстояв своє право виступати публічно російською мовою,. Має місце ота пошесть й серед сліпих вождів сліпих. Кажуть,що то їхнє право бути перевертнями,зрадниками. Можливо,і так,але і ми,українці за національністю,нація,суспільство мали би право на відповідну реакцію на їхні вчинки, на те ,зокрема, явище,коли за словами А.Погрібного ,не говорити національною,українською мовою “ у нас воно природність,ледь не норма для великого відсотка українців . Норма ненорми- такий напрошується каламбур”,право дати відповідну оцінку бездіяльності сліпих вождів., сказати т правду у вічі, публічно,так,як діють зрадники.
То чи дослухаємося,побратими – українці, разом з останніми до слів Т.Шевченка “Схаменіться..”,щоб спільно позбутися отого гріха, не забуваючи про молитви та про те,що на Бога сподівайся,а сам не дрімай,не зівай. Як бачимо, сподіватися маємо лише на себе,на тих українців за національністю, членів партій і громадських організацій, освітян,журналістів , яких не привчили до немислія, які критично сприймають байдужі дзеркала ЗМІ . Маємо сподіватися на самоорганізацію української нації,в якій знайдемо нових лідерів замість сліпих вождів. Сьогодні про самоорганізацію українських громад, про створення загальнонаціонального руху( не за сприяння сліпим вождям прийти до влади,а за духовне відродження!!!),українське посполите рушення говорить багато хто, зокрема народні депутати О.Доній та Т.Стецьків, відомий громадський діяч М.Поровський, забуваючи, що настав час від слів йти до діла.
То ж почнемо самі!.Зробимо перші кроки,провівши повсюдно до роковин незалежності і референдуму про незалежність збори українських громад. Станемо учасниками громадянської акції “Калинова гілка”, щоб визначити тих українців за національністю, які уже сьогодні твердо скажуть “Українською?Так!”,будуть турбуватися про зростання чисельності таких бодай в наступних поколіннях українців за національністю, звільнення останніх від того гріха. Згадаймо сподівання Л Масенко на те,що змінити ситуацію з безнадійної бодай на перспективну можуть лише молоді лідери, звільнені від впливу радянщини. Згадаймо загальновідоме, про що мали би пам’ятати з перших днів незалежності України:” Людина будує рівночасно державу і себе саму”. То ж якщо ми бажаємо будувати українську національну державу,бодай, на 20-тому році незалежності, то маємо нарешті потурбуватися про виховання молодої особистості української національності такою ж, підготовленою до того, дбаючи про це з дошкільного віку.
Сьогодні освіта з вихованням особистості – це та ланка, за яку маємо спільно потягнути, щоб уже з наступного навчального року зрушити ланцюг українського національного відродження, звільняючи українське нове покоління від отого гріха. Стратегією розвитку освіти, яку планують виробити на недалекому Всеукраїнському з’їзді працівників освіти, має стати і тісний зв'язок виховання особистості з національністю дітей,коли б держава уже з дошкільного віку сприяла виконанню вимог статті 11 Конституції України про розвиток мовної, релігійної, культурної, ЕТНІЧНОЇ самобутності особистості, прищеплювала усвідомлення значущості використання національних мов,насамперед, українцями за національністю як більшістю української мови, усвідомлення українцями за національністю своєї відповідальності за стан справ в суспільстві і державі. Тільки в такому разі буде нова школа і новий учитель, які в вихованні особистості будуть опиратися на коріння націй, насамперед,титульної української, багатовікові духовні надбання етнічних націй. Ми маємо виховувати з дошкільного віку особистостей, які б усвідомлювали свою національність,виховувати українців,росіян,татар і інших, а не “російськомовних” чи “ україномовних” в неіснуючій і передчасній сьогодні в Україні “ української політичної нації”, виховувати без проголошених В.Ющенко шкідливих гасел до всіх громадян “Думай по-українськи!”,”Говори української”«і інші. Ми маємо виходити з того, що Україна - багатомовна держава з повагою до всіх національних мов і прав на останні громадян відповідних національностей, але з єдиною державною мовою,українською,як мовою більшості населення.
Ми маємо погодитися з Міносвіти (“Слово просвіти”,число 25,стор.3,”Сім мостів освіти України…”), що треба звільнити освіту і виховання особистості від впливу політиків, щоб кожен громадян як особистість в майбутньому надавав в своїй політичній ,громадській діяльності пріоритет інтересам нації, суспільства,держави над партійними і дбав про підпорядкування останніх першим. То ж запросимо всіх небайдужих, мислячих українців за національністю , тих,хто залучився до акції “Калинова гілка” і сказав “Українською? ТАК!”, висловитися на сайті акції чи в інший зручний спосіб, в ЗМІ про те,як зробити виховання особистості національним,українським, які зміни треба внести в стратегію розвитку освіти,шануючи і права поколінь інших національностей. Запросимо працівників освіти,учнів старших класів,студентів, фахівців з педагогіки, філології, вчених, журналістів ,українців за національністю, щоб після узагальнення пропозицій передати їх в Міносвіти, на Всеукраїнський з’їзд працівників освіти, врахувати в роботі кожного, причетного до виховання особистості в дитсадку,в ЗОШ,в Вуз.ах, бо сподівань на владу ,як показує досвід, фактично немає. Будемо розраховувати на активну участь в обговоренні вчителів української мови, студентів педагогічних ВУЗів, які будуть працювати в новій школі новими вчителями. Особливу надію маємо покладати на участь працівників освіти,студентів,фахівців із західних регіонів ,де є певний досвід такої роботи.,Залучимо до розмови слова і поради видатних педагогів минулих часів,вчених,зокрема,А.Погрібного про поєднання виховання особистостей з національністю..Будемо сподіватися на допомогу в такій справі,зокрема, на участь в акції “Калинова гілка” редакцій газет,насамперед,тижневика “Слово просвіти”, всього ВУТ “Просвіта” з його можливостями в питаннях освіти і виховання, на активну участь народних депутатів, відповідних комітетів Верховної Ради: справа занадто важлива і нагальна, стосується всіх .
То ж від нас, побратими – українці, залежить,чи позбудемося того гріха,бодай в прийдешніх поколіннях,чи прокинеться Україна, чи прийде довгоочікувана весна українського національного духовного відродження,чи зійде сонце єдності титульної нації, відродження, в променях якого “згинуть наші ворiженьки, як роса на сонці”..! Час вимагає поспішати зі словом і ділом. Чи готові ми до такого?! Чи хтось запропонує інший шлях?
P.S. Ці рядки були вже написані, коли в “Слові просвіти” надрукували звіт про презентацію книги І.Дзюби (число 25,стор.4, “Інтелектуальний спротив Івана Дзюби”). І знову,вкотре ,вибачайте на слові,товчуть воду в ступі. Бачте, не маємо єдності демократів,патріотів, хоч немає нації, хоч ця єдність на прикладі В.Ющенка не працює на те, щоб нація була, а працює на свою присутність при владі…. Вороги України - Путін, Кіріл, а про те, що останні грають на відсутності єдності нації,на отому гріху,ні слова. Слава Богу, хоч В.Панченко нагадав про слова І.Дзюби ж “А нації ж то нема!” і закликав “ ми самі собі повинні говорити правду”, погукав до “ діагностики дуже тяжкої, але потрібної”. Не почули, бо І Дзюба знову говорив про “єдність українського суспільства”, а обіцяна “національна самокритика” скоріш за все буде стосуватися тих, хто бавиться “ українською політичною нацією”. Бо критика титульної нації, українців за національністю написана давно Т.Шевченко,І.Франко і іншими “поетами національного сорому”,як їх величав С.Петлюра,написана останнім, в наш час - А.Погрібним і іншими. Варто лише згадати про неї, не забувати і закликати дослухатися. Не кличуть… Мабуть ,соромно почути правду про свої ж помилки та запитання:” Куди ж вели ви і що казали?!”. Правда, нікому і запитати, на що розраховують. То де ж той спротив і чи є він, коли і захисники прав “російськомовних” кличуть до “української політичної нації”?! Як не прикро, несуть патріоти в Україну “великих слів велику силу і більш нічого..”, як казав Т.Шевченко. І мають наміри робити так і те ж саме далі. Допоки?!