Антон Кушнір: "Не рятують навіть самвидав чи Інтернет..."
07/14/2004 | Олесь Бережний
Ця стаття у ДТ торкається якраз тих тем, які так чи інакше обговорювалися чи зачіпалися на культурному форумі Майдану. Зокрема про конкурси, інтернет-ресурси, шлях початківців у "дорослу літературу" тощо. У мене склалося враження, що автор Антон Кушнір навідувався на цей форум при підготовці своєї статті. Можу помилятися. Можливо ці питання турбують багатох небайдужих. А що ви думаєте?
Нижче наводжу уривок і посилання:
ПРО МАЙБУТНЄ ОДНІЄЇ ЛІТЕРАТУРИ, АБО ПРО ГРАФОМАНІВ, СПЕКУЛЯНТІВ ТА МОЛОДІЖНІ ЛІТКОНКУРСИ
Антон КУШНІР
/.../
Потенційно величезна кількість обдарованих письменників залишається невідомою, і то не через радикальне новаторство, а лише через те, що їхні твори банально не дійшли до читача. Незважаючи на мистецьку вартість цих текстів, їхнє культурне значення не більше за писання хронікера районної газети.
Не рятують навіть самвидав чи Інтернет: за нормальної видавничої ситуації і листки самвидаву доходять або до невеликої кількості переважно випадкових людей, або до друзів, а полювання за текстами молодих авторів у мережі — розвага для людей із маніакальною силою волі, і полюбляють такі сафарі здебільшого не читачі, а критики.
З другого боку, література постійно потребує притоку нових текстів і, природно, авторів, і цей приток має полягати не в масовому рекрутуванні початківців після творчих семінарів, а в існуванні відпрацьованого механізму входження молодих авторів у «дорослу літературу».
/.../
http://www.zn.kiev.ua/ie/show/502/47027/
Нижче наводжу уривок і посилання:
ПРО МАЙБУТНЄ ОДНІЄЇ ЛІТЕРАТУРИ, АБО ПРО ГРАФОМАНІВ, СПЕКУЛЯНТІВ ТА МОЛОДІЖНІ ЛІТКОНКУРСИ
Антон КУШНІР
/.../
Потенційно величезна кількість обдарованих письменників залишається невідомою, і то не через радикальне новаторство, а лише через те, що їхні твори банально не дійшли до читача. Незважаючи на мистецьку вартість цих текстів, їхнє культурне значення не більше за писання хронікера районної газети.
Не рятують навіть самвидав чи Інтернет: за нормальної видавничої ситуації і листки самвидаву доходять або до невеликої кількості переважно випадкових людей, або до друзів, а полювання за текстами молодих авторів у мережі — розвага для людей із маніакальною силою волі, і полюбляють такі сафарі здебільшого не читачі, а критики.
З другого боку, література постійно потребує притоку нових текстів і, природно, авторів, і цей приток має полягати не в масовому рекрутуванні початківців після творчих семінарів, а в існуванні відпрацьованого механізму входження молодих авторів у «дорослу літературу».
/.../
http://www.zn.kiev.ua/ie/show/502/47027/
Відповіді
2004.07.20 | Толя Дністровий
Re: Антон Кушнір: "Не рятують навіть самвидав чи Інтернет..."
Все, що геніальне, - не здохне. Я не вбачаю в цих проблемах аж настільки безвихідної ситуацію. Хто працює, той і виживе як літератор. Мої соратники - Андрусяк, Бедрик, Скиба, Соловей, Жадан та інші ніколи з цього приводу не розводилися. Та й старші мої друзі, наскільки знаю, також цим не переймалися (бо бухали в основному). І їхні твори приємно читати. На все прийде час. Не потрібно аж так усе драматизувати. Є часописи, є сякі-такі видавництва. А книжки можна й самим видавати. В першій половині 90-х наших творів просто не друкували. Краще треба думати, чи є що друкувати. Конкурси - ну це понятно, тоді - в 90-х - були єдиним шансом, а ще - скромний самвидав.Антоне, тільки не сприйми ці міркування близько до серця, - те, про що Ти пишеш, як на мене, - це легкий шлях у літературу, ну, щоб одразу визнали, цитували, згадували. Я завжди всім раджу (і собі звісно): ліпше працювати, тихо, скромно працювати. Той же Тарас Прохасько - чим не скромна і симпатична тиха праця? Правда, що вона краща за балачки, "а мене друкують чи ні?"