Відповіді

• 2004.10.07 | art-em

  Re: Оголошення від Nеабищо

  Був я на цьому вечорі. (Тут уже, сподіваюся, ніхто не напише, що я під іменем Стронґовського цю тему розпочав?..) І от мої висновки. Ґільдія отримала розголос не останньою мірою через концепцію постфутуризму, розвинувши її до такої міри, що їх вірші вже стали впізнаваними. Свого часу я писав, що Горобчук переріс цю концепцію, і це йому пішло тільки на користь. Але тут... Навіть ті з виступаючих, які були учасниками "Неабищо" - виявилися, більшою мірою, невмілими, досить-таки посередніми дівчатами або не дівчатами, що продовжували традицію ліричного дівочого віршописання. Без концепції - вони вже нецікаві! На це питання Стронґовський відповів, що концепцію, мовляв, придумав Здорик, а він уже пішов з "Неабищо", тож нафіґ нам та концепція. Ну але ж, народ, не знижувати ж планку при цьому!.. Щоправда, у самого Іллі вірш був приблизно на його рівні, а ще шкода, що не чув особистої творчости Левченка нової - він читав тільки Юрка Гудзя, заради якого глядачі, переважно, і зібралися. А так - що ж з ними буде далі, як ви думаєте?..
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2004.10.08 | стронґовський

    Великі Самогони

    
    Та-ак-с. Дуже цікаво, виявляється, наш виступ був сприйнятий. Вдячний Артемові, що він взагалі прийшов – незважаючи на кількість людей, що прочитали оголошення на Майдані (а анонсувалось і на Самвидаві, і, дяка Отарові, на Літклубі), в залі було присутньо в десять разів менше, аж 13-еро. Це дуже багато, особливо якщо ми, нібито, забили на концепцію постфутуру (забили, до смерти забили, садюги).
    Спочатку відповідь особисто Артемові й всім, хто гадає, що ми це переросли, чи загубили, чи ніколи й не мали. Нічого подібного. Постфутур від ґільдії (бо є й инші зразки – наберіть postfuturism у ґуґлі) живий, і, гадаю, житиме. Просто він... Як би це пояснити... в латентному, прихованому стані. Результати ще будуть. Є люди, що продовжують вважати себе постфутуристами, але таких аж двоє – Левченко і невимовно скромний я. І то, Левченко зараз більше працює, гадаю, на „Вбите Сало”. Де решта? Елементарно, Ватсон, вони то загубили, чи переросли, чи й те й инше, альбо щось третє. Вероніка Кавун зараз не пише. А якщо і пише, то не показує. Каже, що втомилась комусь щось доводити і не хоче бути схожою на ті відгодовані самозакохані зверхні пики, з яких складається сучукрліт. Я не знав, що їй відповісти, коли спитала „Невже стати такими і є нашою мрією?” Подумайте над цим, панове літератори, бо я все більше схиляюся на сторону Ніки – не варто ламати, виховувати, витрачати, розпинати себе, щоб стати іще однією відгодованою еґоїстичною свинею, в яку зрідка кидаються тортами знайомі кнури-критики й камінням заради розваги чи й навіть з громадянської позиції – читачі. Ромцьо Здорик, який дійсно цю кашу й заварив, подався в політики місцевого масштабу, патріотизм з нього ллється так, як раніше – вірші. Зараз це вже геть инша людина, яка б не здогадалася вигадати літературний напрямок. Богдан Горобчук, якого все більше шаную за все ним роблене, знайшов свій шлях якого і дотримується з педантністю параноїка. Схожий на учня ювеліра, котрий на дорозі постфутуру знайшов діяманта, котрого і шліфує підручними засобами. Покищо в нього виходить, за що не можу не радіти. Олег Левченко накатав прорву статей про постфутур, віддав це на факультет хвілолоґії та літературознавства житомирського Педуніверу і зараз там пишуться декілька робіт по нашій тодішній творчости. Те, що він пише – не те, що я вважав постфутуром, проте через те, що ми від початку не збігалися в тому, що це за хрукт, можу і помилятися. Дуже своєрідно зараз пише, навіть наближення про розуміння мною мова не йде. Скоро після краху мого жорсткого диску буде відновлена нова версія Равлика, почитаєте. Стосовно мене... Андрусяк в своїй рецензії на „Останнїй зошит постфутуризму” справедливо, гадаю, відмітив, що гратися в постфутур у мене виходило найпереконливіше (повністю його статтю шукайте на dyskurs.narod.ru). Ще півтора роки тому пішов у якийсь малозрозумілий степ, що з того вийде не знаю, нарід не доганяє. Граюся в щось, але це теж не те, що я уявляв постфутуром.
    Але от що найцікавіше. Ми, батьки-засновники, то всьо переросли, нашими стопами вже йде нове покоління, котре, нібито, теж двотисячники, але вже геть... І слів-то немає, яке. Теж ні на кого не схоже, який би родовід не простежувався. І дехто з нього якраз і продовжує експлорувати ту стежку, що ми її вигадали. Назараз ще рано казати про результат, але робота ведеться, і як відповідало вірменське радіо, з та-аким натхненням...
    
    Виступаючим від „Неабищо”, власне, був один я Артеме. Решта, як ти міг помітити, представляла инші об’єднання. „Оксія”, наприклад, ще не досягла нашого рівня, але і Хабаров, і Лаптик і Радушинська мають перспективи, а Лаптик вже є прозаїком. Дівоче віршування... Може бути, але, гадаю, такого всюди є, ми привезли своє, житомирське. За „Перевесло” мовчу, втомився пояснювати свою позицію стосовно шароварно-солов’їстської творчости. Левченко представляв Ґудзя і, певно, це найліпше, що він коли-небудь робив в житті. Його моновистава – найґеніяльніша з усієї театральщини, що я її набачився. Другого Левченка немає, що б не доводили пошукові системи. І не треба (зовсім без Левченків, звісно, теж хріново буде:).
    Що з нами буде далі?.. А що буде далі з Літтусівкою, Крейдою, Літклубом? Що буде з Парканом, 99 і Захарполіс ММ? Куди попливе Біла Риба? Чи здохне „Молода Література” (і сайт і поняття:)? Куди приносити квіти на могилки Бу-Ба-Бу, ЛуГоСаду, Пропалої Грамоти, Нової Деґенерації???
    Артеме, незгірш від мене ти розумієш (стронґовський припиняє набирати текст і замислюється, чи зрозуміє Захарченко), що пишуть (переповідає неодноразово жоване на Майдані, і не тільки) тисячі, а покоління складають одиниці. П’ять-десять осіб, от і все, на що максимально здатні кожні умовні десять років. З тих, кого читаю я, ти, Отар, пан Леонід чи пані Анетта, кого читають лише найближчі друзі й ким зачитуються мільйони (примарна ситуація для українського автора, думає автор) за півсотні, уявляєш (це він точно уявить), за півсотні років з нашого покоління лишиться менше ніж пальців на руках людей, які щось важитимуть для тих, майбутніх, серед яких будемо і ми з тобою (оптиміст хлопчик). Я збираюся увійти в гісторію, має ж бути яка-небудь мета в житті. Це перегони, великі перегони, з масою темних коників, які постійно вибувають і виникають, на які дехто зважується робити ставки – грошима, моральною чи дружньою підтримкою, чи просто з поваги до більш талановитих. Список моїх ставок в мене на сайті. Я вірю, що серед них хтось виграє, зірве джекпот. І, звісно, я ставлю на себе. На себе я ставлю все, бо мені крім себе нема чого втрачати і нема кого звинувачувати, якщо зійду з дистанції. Але я не зійду. Принаймні, не в небуття. На татуйованому тілі вічности буде і мій слід. І в разі перемоги якої-небудь з моїх ставок, буду вважати свою задачу виповненою.
    Ще про дівоче віршування. Зараз, про це не говорять, але так воно і є, Неабищо як орґанізації в тому сенсі, якою воно було рік-два тому вже не існує, моя, наголошу, особиста думка, як особи зі складу поварів цієї зупи. Вже півроку – точно. Мені в напряг Неабищівські засідання – безсенсові й тягучі. Наш колектив (знехотя розписується за всіх, йому, гаду, не вперше) втомився одне від одного, як втомлюються члени родини від трирічного шлюбу. Проте сім’ю можуть врятувати діти, тут же такого немає. Немає молодої крови, що хотіла б до нас ходити, ходять, щоправда, проте не залишаються. Горобчук був нашим останнім надбанням. Ми надто зрослися, надто змонолітизувались (диви, диви які слова знає!!!), щоб прижився будь-який новий паросток. На нашому пні нікого нового, переконаний, не виросте, якщо тільки яка-небудь мутація, з нашим чорнобильським ґенотипом... Як колектив, що розвивається, ми себе вичерпали. Як колектив, що здобувається, ми вже здобулись. Що ж лишилось? Бренди, створені нами, вдоста розкручені, щоби так просто їх полишити, особисто того не хочу. І Равлик, і постфутур і Неабищо, Скажена жабка і Зґвалтовані орґазмом, і Вбити Сало, і Розвезяю себе по асфальту, і Не я пишу вірші – вони мене пишуть, і Діти вмирали радісно, і сотні инших цікавезних брендів, складнів, книжок, ідей, креативів, вони житимуть. Особисто маю плани робити з Левченком видавництво. Процес апробований – Мар’яна Савка з чоловіком зробили „Видавництво Старого Лева”, надзвичайно успішне, сказав би, як на наші маразматичні часи. Не можу дати ґарантії, що буду письменником, тобто писатиму, але скорше для себе. А от почати заробляти тим, чим живеш – оце ідея. Найліпша робота – оплачуване хобі.
    Що прикольно, ми вже впливаємо на літературний процес. В процесі мандрів нетом надибав вірші ну цілковитих наших наслідувачів. Якщо знайду в нетоподібних хащах своїх архівів, кину ланку. В творчих тусівок майже кожного обласного центру і менше можна надибати ґільдійські складні. Щодень йдуть електронні листи. Видаються книжки і складні. Дмухохід іде.
    Так що, деяка впевненість у подальшій власній долі і долі Неабищо в мене є. Я пройшов чудову школу і не вина школи в тому, що її закінчив, радше заслуга. Я пишаюся тим, ким став (якщо кимось стане, знаєте, як пишатиметься!). Мабуть, до цього і треба прагнути.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2004.10.08 | art-em

      бренди на ніч

      Подумав над позицією Ніки. Щонайцікавіше, досі сподіваюся писати твори для того, щоби людям ставало краще. Досі вірю, що зможу пожертвувати заради цього амбіціями, бажанням бути в центрі. Інша справа, що розголос та відомість потрібні для того, щоби більша кількість людей могла долучитись до цих творів, і більшій кількості людей стало краще, - виправдовую себе перед собою. І міркую, чи вистачить сили піти бомжувати, лишень пика почне відгодовуватись.
      Свіжі люди не прийдуть не через суб'єктивну вашу відстороненість - просто вони вже теж інакші, так само, як мо=и не вписувались до тусовки Дністрового. (до речі, Ушкалов чомусь вписується.)Але ж це не означає, що варто брати на борт тих, кому аби куди вписатися, ніч перекентуватись. А ще!
      На старих брендах сидіти не можна, це вірно. Але без нових брендів "Неабищо" неможливе, якщо ти зупиняєшся і чекаєш, доки сучасники наздоженуть тебе - ти перестаєш бути лівим письменником, казав Шкурупій. То що, "Неабищо", за цією концепцією, перестало існувати? Чи це перепочинок? Я розумію, що цієї відповіді дати ніхто не зможе.
      Ще з попереднього приводу. Москалець в якомусь із есеїв писав, що Сковорода був як слід впійманий світом, оскільки багато працював на імідж відірваного від світу, мав бутафорську торбу та бутафорську флейту, і продавав їх вигляд за прихильність старшини. І що, мовляв, собі він при цьому ніяк не міг би довести свою незалежність, собі можна це довести, тільки відмежувавшись від людей. Так, як зробив Москалець. Гоніво! Сковорода - постать, ширша за це! Він - педагог, і мусив усім показати, як це робиться, для того і викликав увагу, такі самі були і піар-акції Діогена. Це знову - маємо чим воправдатися перед собою, Іллє, за бренди.

• 2004.10.11 | б-о горобчук

  від причетного

  ну що вже я можу сказати?. насправді з самого початку, тобто власне зі створення неабищо, а потім вже й від з'яви самої ідеї постфутуру у здорика поняття ВЛАСНЕ НЕАБИЩО і ВЛАСНЕ ПОСТФУТУР розмежовувались, при чому тільки сліпі того не помічали. деякі корінні неабищани і не думали ніколи писати в посфутуризмі. це та ж валя налапко чи там люда сайко чи наталка васьковська. та і взагалі - постфутур це зовсім не стилістика, тому як про напрям а-ля футуризм чи там постмодерн навіть не йшлося. власне, посфутуристами свого часу були, на мою думку, тільки п'ятеро, що, власне, і репрезентовані останнім його зошитом, що таки і став останнім. і ось що цікаво - постфутуризм такі зіграв свою неабияку роль. перш за все як бренд. і хоч дехто може твердити що я його переріс і тепер постфутуристом лишається лише стронговський, бо й левчено своєю теперішньою творчістю явно не втискується у рамки того, що свого часу вважалось постфутуром.
  
  насправді нічого ніколи й не помирало, просто постфутуризм - це такий собі ембріональний період геніальності, дехто від нього відмовляється як від свого стилю і напряму, як це зробив колись я (але - що цікаво - деякі теперішні мої речі ще й як посфутуристичні, так що нічого так даремно не минає : )), дехто офіційно оголошує про відхід від літератури взагалі як ніка і здорик, дехто йде у театр і політичну ідіотизацію і вульгаризацію поезії - левченко. і тільки стронговський має нахабсво ; ) чи там - обгрунтовану впевненість казати, що ні від чого ніколи не відікався...
  
  але посфутур - це абсолютно індивідуальне явище і що б хто не казав - словам вірити не можна. можна вірити лише творам. ну і своєму до них ставленню..
  
  а щодо неабищо - бренд живе, і він цікавий. принаймні я, маючи досить переспективний вже київський бренд екZил - не полишаю вважати себе корінним неабищіанцем, що можна бачити на деяких сайтах ну і на деяких фестивалях чи там в тому ж ірпені на семінарі. а як-не-як в 2004 році від екZилу було вже 6 складнів - 4 моїх і 2 ше одного чувака - віктора морозова... найближчим часом мають вийти речі галі ткачук, свєти богдан і інших дуже і дуже хороших і перспективних людей...
  
  щодо презентації в нспу - то був, звісно, не такий шик як я сподівався. то, чесно кажучи, був зовсім вже не шик. неабищівським духом пахло лише при виступах двох - максимум - трьох авторів. і то - включно зі мною і стронговським, на що фальварочний (якась нспушна шишка ; )) і звернув зрештою увагу. чесно - всю ту штуку витягнула лише левченкова вистава на текст гудзя. отам була обіцяна давно всією гільдією геніальність... шкода що виходить саме так..
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2004.10.11 | art-em

    до безпосереднього

    Ось так і виглядають розповіді людей, які підпали під процес дорослішання-знецікавлення, який, щоправда, можна ще змити, як полуду з очей. Досі вважаю, що Горобчук зараз пише краще, аніж писав тоді, коли ще тримався за бренд старших товаришів усіма кінцівками, але потім люди розуміють, що найцікавіше було і найправильніше тоді, коли вони ще мало розуміли, але жили і вірили. Хто зуміє згадати ту безпосередність, і написати так щиро, як тоді, але з теперішньою майстерністю?..
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2004.10.12 | б-о горобчук

      Re: до безпосереднього

      ех, артеме, нічо ти не розумієш насправді... все на-а-абагато складніше аніж банальний розвиток літературно-художньої майстерності і супутня йому втрата совісті щирості + набуття натомість цинізму. адже кожен з нас змінюється... хіба не змінився той же андрухович з часів рекреацій дотепер?.. але бу-ба-бу як система від зміни одного андруховича - та й інших - не загнулась. тож виникає питання : що в такому разі бу-ба-бу і що в такому разі концепція бу-ба-бу: це концепція неборака-ірванця-андруховича, чи щось інше, від їх змінної волі незалежне, це той корабель, який вони створили, пустили в моря дальні, а керувати ним не здатні, бо одна справа - уявлення авторів про БРЕНД , а інша - це він сам і його суб'єктивне сприйняття кожним...
      
      десь така ж різниця між горобчуком чи там левченком, неабищо вцілому і власне постфутуризмом. не ми ж його робили. те що задумав під ним здорик - не відбулось, бо надто слабким в літературному плані є косити під семенка чи о під хлєбнікова не маючи подібних соціально-політично-літературних реалій і, не побоюсь сказати, - таланту. тож довелося на ходу міняти віхи, виникали і ідеї соцсюрреалізму, чи там соцсимволізму - якшо пам'ятає хто - мої сонети про партизанок-куртизанок, про лева і т.д. постфутуризм як бренд цікавий ще й невизначеністю свого формулювання, яка для кожного з гільдійців лишалась особистою. отож і сам постфутур завжди був особистим явищем, спонукаючи творити несхоже на інших, але загалом в якомусь загальному, непевному і абстрактному руслі, яке можна і вважати, якщо хочете, житомирською школою постфутуризму.
      
      як би там не було - проблема ще не вичерпана, жодна людина ще не заявила: я не вірю в мій постфутуризм чи там - його взагалі як такого немає... тож він є. в будь-якій формі, навіть неважливо якої художньої вартості - але є.
      
      ну а закиди щодо зміни мною напрямку і повного відходу від старого - не зовсім правдиві. якщо я почав писати якісну і, так би мовити, комерційноздатну поезію - це ще не значить, що в ній не можна віднайти давньої моєї системи образів чи там загального змісту. просто шати стали привабливішими, тіло - те ж. от тільки треба дістатись до того тіла щоб воно дало тобі кайф.