Посібник з самвидаву (draft 1.0)
01/10/2004 | Witer
Видавали колись самвидав з друзяками, і тут трохи нашого узагальненого досвіду - може, то стане в добрій пригоді для тих, хто хоче займатися самвидавом.
писав то розмовним складом трохи навпоперек з наукізмами, такщо якщо хтось буде мати настрій, то відредагуйте і зробіть його читабельнішим. Тексту теж багацько - хочете, можете поскорочувати. Словом, повний копілефт:)
*********************************************************************
Як починати? (лірика)
Коли перед вами гектар поля, то невідомо, з якого боку його копати, та й взагалі, починати якось тяжко (особливо тоді, коли перед тим ніколи ще цього поля копано не було). За скільки часу копається квадратний метр поля? Скільки лопат треба, щоб успішно розпочати і завершити процес? чи варто копати вночі або з самого рання? а підчас спеки?
Особливо тяжко братися за справу, коли бачиш, що стоїш один. Тому краще всього робити таку справу командою - тоді і справу можна поділити: один другого змінює, третій лопати ремонтує, четвертий канапки для всіх і компотик по горнятках розливає, щоб їжа не сухою була, п"ятий бур"ян вивозить і камінці забирає, щоб лопати не ламалися тощо...
Як починати? (практика)
Так само і з початком самвидаву. Збирається 3-4 чоловік, які придумують назву, підбирають матеріал, структурують його по рубриках, макетують, видруковують, розповсюджують, збирають кошти назад і все починається спочатку...
Найтяжче на першому етапі, він десь такий:
1) банально зорганізуватися - прийти вчасно, не тратити час на пусті балачки; знайти компетентних консультантів щодо певних питань, щоб не винаходити велосипед;
2) досягти згоди між собою про назву і концепцію газети; про рубрики і тематику статей, про дизайн і інші речі такого типу;
3) зібрати матеріал, визначити рівень його якості, структурувати;
4) знайти технічні можливості для газети (комп"ютер з інтернетом для макетування, потужності для роздруку);
5) зробити комп"ютерний шаблон для першого номера (зазвичай про то проситься якогось комп"ютерного дизайнера); вмакетувати туди весь об"єм номера (а перед тим бажано хоть трохи ознайомитися з макетувальними програмами типу Корела, Фотошопа і Пейджмейкера), вичитати помилки (ууу!), розібратися з сигнальним примірником;
6) віднести оригінал-макет у видавництво/на ксерокс/на різограф до знайомих, принести тираж;
7) розподілити між людьми (точніше, між собою:) ) зони на розповсюдження газети, заставити себе підійти до першої людини і запропонувати їй купити цей товар. Чесно, на початку дууууже мрачний етап;
8) зібрати кошти назад;
9) відсвяткувати вихід газети і приготуватися до виходу наступного номера.
Сама робота над газетою (зрілий період) включає в себе такі етапи:
1) планування номера
- аналіз помилок і переваг попереднього номера і розмисли над їх практичним втіленням/уникненям;
- розгляд актуальних питань, по яких варто підготувати статті;
- пошук людей, які б могли ці статті написати; пошук шляхів, якими можна заохотити людей;
- планування роботи по макетуванні, роздруку і розповсюдженні.
2) збір матеріалу
- поговорити з авторами (нагадати про терміни, приспішити, спитати, як справи);
- відбір якісного матеріалу (цікавого, актуального, такого, що відповідає концепції газети);
- заповнити чимось всього номера (це теж проблема, якщо матеріалів бракує).
3) макетування
- володіння програмами; стабільність комп"ютера (щоб по 10 разів не робити то саме);
- малюнки, фотографії - їх отримання, обробка;
- вичитка матеріалу (помилки, помарки).
4) роздрук (складніший варіант - складніші програми, роздрук на різографі/в друкарні)
- виведення оригінал-макету на принтер (в випадку невідчитування з файлу різограф може зчитати інфо як сканер, правда, якість буде гіршою);
- збереження кількох копій на носіях (дискетах/компакті) - частенько буває, що в видавництві один з носіїв не читається, і тоді біда чорна;
- піти в видавництво, здати туди макет, оплатити, принести назад готовий тираж.
4а) (простіший варіант - ксерокс)
- роздрукувати на принтері оригінал-макет;
- піти і наксерити скільки влізе:)
5) розповсюдження
- знайти людей (зазвичай - себе самих, красивих і розумних) (ХТО), які б хотіли розповсюджувати газету, поділити територію (ДЕ) і час (КОЛИ) між всіма; подумати, ЯК її краще пропонувати людям;
- розповсюдити:)
- зібрати кошти назад, підвести баланси
6) підведення підсумків
- зворотній зв"язок: як люди реагували на газету;
- плавний перехід до планування.
Люди, що необхідні для такої роботи:
1) редактор: людина, що організовує процес; медіатор на всіх переговорах, той, хто збирає статті до номера і думає, як їх там розташувати - відповідальний перед спільнотою за вихід номера (але це не означає, що ця особа робить все сама -а так деколи траплюється теж)
2) ті, хто пише статті;
3) макетувальник(и)
4) відповідальний(/і) за друк номера - віднесення макету в видавництво, слідкування за роздруком і принесення його назад (важливо, бо можуть підмінити:) );
5) розповсюджувачі.
Окремо бажано було б мати ще кількох людей:
1) скарбник - відповідальний за кошти;
2) художник - той, хто працює з фотографіями і карикатурами;
3) комп"ютерщик - той, хто сконфігурує комп(и) і навчить працювати в хитромудрих програмах;
4) історик - щоб старанно фіксував кожен епохальний момент для майбутніх поколінь
Всі ці функції можуть поєднуватися в кількох людях і навіть в одній людині (яка, проте, загнеться вже на третьому номері, якщо вона не така, як Михайло Свистович)
Оскільки ситуація є революційною, то корисним було б розуміння того, як треба організувати сам процес. Неієрархічна структура сильно ускладнює сам процес, проте альтернатив, як на мене, немає. В такому випадку неможливо буде знищити всю справу, ізолювавши одну або декілька людей, як це було з українським самвидавом у кінці 1970х років. Така структура потребує певної кікльості взаємозамінних людей.
Знову ж таки, легально видавати таку газету в кучмівській ситуації означає а) приректи її на швидке знищення під формальним приводом податково-пожежно-кримінального-етц. характеру, 2) створити собі величезний менінгіт з дотриманням формальних правил, відволікши на це дійсно активних людей.
Газета, як на мене, повинна продаватися, а отже, вона може бути прибутковою і давати кошти на інші активності.
Отже, структура може бути такою:
1) редактор (а краще, двоє ротованих (змінюваних щономера) співредакторів) як координатори процесу,
2) рада всіх, хто робить газету, як орган, що приймає рішення, і
3) змінювані макетувальники і відповідальні за друк номера.
Така система можлива, якщо вдасться налагодити навчання для багатьох (комп"ютер), і рівень ініціативності, активності і компетентності буде приблизно однаковим (тобто досить високим).
Ще окремі питання, які варто дискутувати:
- оплата/неоплата праці тих, хто це робить (моя версія: 1) певні кошти для тих, хто це клепає (редактор і макетувальник, якщо вони постійні і незамінні) - щоб з голоду не вмерти:), а для всіх інших - кожен робить рівно стільки, скільки хоче робити, не вимагаючи НІЧОГО взамін); 2) якщо всі ротовані, то робота не оплачується, можуть тільки повертатися кошти, пов"язані з витратами на матеріали.
- реклама: то можна робити дуже стьобно, було би бажання:)
- додаткові витрати: немає грошей - немає проблем! не планувати собі додаткових витрат і не плекати ілюзій, що це може тривати вічно: спецслужби можуть припинити випуск газети в будь-який момент.
- критерій для визначення фальшивих/нефальшивих газет: розповсюджувати її щиро, весело, приязно - і наголошувати на цьому для всіх людей. куповані представники ніколи не зможуть те робити так, як роблять то люди за ідею, спілкуватися, а не просто втюхувати газету - а, отже, люди мають вже конкретний приклад того, як відрізнити фальшивку від нефальшивки: ставлення до людей.
окреме питання - як підбирати тематику, оцінювати своїх читачів, щоб відповідати їхнім смакам і т.д., як відбирати статті, як поєднувати весело, цікаво і актуально, як бути близьким до людей (говорити і про вкрадені каналізаційні люки на вулиці Пердюченка, і про конституційну рефо, і про тарифи на воду, і про баден-баден), як тримати зв"язок з читачами... запитуйте-відповідаємо, бо є ціла купа очевидних для нас питань, які є вельми неочевидними для інших.
для Майдану:
можна би було розробити шаблони в Ворді, Пейджмейкері, Корелі і ще парочці програм для макетування, написати щось типу FAQ's (зробити їх в пдф-ах з вставленими скріншотами) - і повісити на сайті, най собі люди макетують свої копії
варто буде готові номери в пдф-форматі вивішувати, щоб народ міг і собі розповсюджувати (як підчас УБК роздруки УП роздавали)
писав то розмовним складом трохи навпоперек з наукізмами, такщо якщо хтось буде мати настрій, то відредагуйте і зробіть його читабельнішим. Тексту теж багацько - хочете, можете поскорочувати. Словом, повний копілефт:)
*********************************************************************
Як починати? (лірика)
Коли перед вами гектар поля, то невідомо, з якого боку його копати, та й взагалі, починати якось тяжко (особливо тоді, коли перед тим ніколи ще цього поля копано не було). За скільки часу копається квадратний метр поля? Скільки лопат треба, щоб успішно розпочати і завершити процес? чи варто копати вночі або з самого рання? а підчас спеки?
Особливо тяжко братися за справу, коли бачиш, що стоїш один. Тому краще всього робити таку справу командою - тоді і справу можна поділити: один другого змінює, третій лопати ремонтує, четвертий канапки для всіх і компотик по горнятках розливає, щоб їжа не сухою була, п"ятий бур"ян вивозить і камінці забирає, щоб лопати не ламалися тощо...
Як починати? (практика)
Так само і з початком самвидаву. Збирається 3-4 чоловік, які придумують назву, підбирають матеріал, структурують його по рубриках, макетують, видруковують, розповсюджують, збирають кошти назад і все починається спочатку...
Найтяжче на першому етапі, він десь такий:
1) банально зорганізуватися - прийти вчасно, не тратити час на пусті балачки; знайти компетентних консультантів щодо певних питань, щоб не винаходити велосипед;
2) досягти згоди між собою про назву і концепцію газети; про рубрики і тематику статей, про дизайн і інші речі такого типу;
3) зібрати матеріал, визначити рівень його якості, структурувати;
4) знайти технічні можливості для газети (комп"ютер з інтернетом для макетування, потужності для роздруку);
5) зробити комп"ютерний шаблон для першого номера (зазвичай про то проситься якогось комп"ютерного дизайнера); вмакетувати туди весь об"єм номера (а перед тим бажано хоть трохи ознайомитися з макетувальними програмами типу Корела, Фотошопа і Пейджмейкера), вичитати помилки (ууу!), розібратися з сигнальним примірником;
6) віднести оригінал-макет у видавництво/на ксерокс/на різограф до знайомих, принести тираж;
7) розподілити між людьми (точніше, між собою:) ) зони на розповсюдження газети, заставити себе підійти до першої людини і запропонувати їй купити цей товар. Чесно, на початку дууууже мрачний етап;
8) зібрати кошти назад;
9) відсвяткувати вихід газети і приготуватися до виходу наступного номера.
Сама робота над газетою (зрілий період) включає в себе такі етапи:
1) планування номера
- аналіз помилок і переваг попереднього номера і розмисли над їх практичним втіленням/уникненям;
- розгляд актуальних питань, по яких варто підготувати статті;
- пошук людей, які б могли ці статті написати; пошук шляхів, якими можна заохотити людей;
- планування роботи по макетуванні, роздруку і розповсюдженні.
2) збір матеріалу
- поговорити з авторами (нагадати про терміни, приспішити, спитати, як справи);
- відбір якісного матеріалу (цікавого, актуального, такого, що відповідає концепції газети);
- заповнити чимось всього номера (це теж проблема, якщо матеріалів бракує).
3) макетування
- володіння програмами; стабільність комп"ютера (щоб по 10 разів не робити то саме);
- малюнки, фотографії - їх отримання, обробка;
- вичитка матеріалу (помилки, помарки).
4) роздрук (складніший варіант - складніші програми, роздрук на різографі/в друкарні)
- виведення оригінал-макету на принтер (в випадку невідчитування з файлу різограф може зчитати інфо як сканер, правда, якість буде гіршою);
- збереження кількох копій на носіях (дискетах/компакті) - частенько буває, що в видавництві один з носіїв не читається, і тоді біда чорна;
- піти в видавництво, здати туди макет, оплатити, принести назад готовий тираж.
4а) (простіший варіант - ксерокс)
- роздрукувати на принтері оригінал-макет;
- піти і наксерити скільки влізе:)
5) розповсюдження
- знайти людей (зазвичай - себе самих, красивих і розумних) (ХТО), які б хотіли розповсюджувати газету, поділити територію (ДЕ) і час (КОЛИ) між всіма; подумати, ЯК її краще пропонувати людям;
- розповсюдити:)
- зібрати кошти назад, підвести баланси
6) підведення підсумків
- зворотній зв"язок: як люди реагували на газету;
- плавний перехід до планування.
Люди, що необхідні для такої роботи:
1) редактор: людина, що організовує процес; медіатор на всіх переговорах, той, хто збирає статті до номера і думає, як їх там розташувати - відповідальний перед спільнотою за вихід номера (але це не означає, що ця особа робить все сама -а так деколи траплюється теж)
2) ті, хто пише статті;
3) макетувальник(и)
4) відповідальний(/і) за друк номера - віднесення макету в видавництво, слідкування за роздруком і принесення його назад (важливо, бо можуть підмінити:) );
5) розповсюджувачі.
Окремо бажано було б мати ще кількох людей:
1) скарбник - відповідальний за кошти;
2) художник - той, хто працює з фотографіями і карикатурами;
3) комп"ютерщик - той, хто сконфігурує комп(и) і навчить працювати в хитромудрих програмах;
4) історик - щоб старанно фіксував кожен епохальний момент для майбутніх поколінь
Всі ці функції можуть поєднуватися в кількох людях і навіть в одній людині (яка, проте, загнеться вже на третьому номері, якщо вона не така, як Михайло Свистович)
Оскільки ситуація є революційною, то корисним було б розуміння того, як треба організувати сам процес. Неієрархічна структура сильно ускладнює сам процес, проте альтернатив, як на мене, немає. В такому випадку неможливо буде знищити всю справу, ізолювавши одну або декілька людей, як це було з українським самвидавом у кінці 1970х років. Така структура потребує певної кікльості взаємозамінних людей.
Знову ж таки, легально видавати таку газету в кучмівській ситуації означає а) приректи її на швидке знищення під формальним приводом податково-пожежно-кримінального-етц. характеру, 2) створити собі величезний менінгіт з дотриманням формальних правил, відволікши на це дійсно активних людей.
Газета, як на мене, повинна продаватися, а отже, вона може бути прибутковою і давати кошти на інші активності.
Отже, структура може бути такою:
1) редактор (а краще, двоє ротованих (змінюваних щономера) співредакторів) як координатори процесу,
2) рада всіх, хто робить газету, як орган, що приймає рішення, і
3) змінювані макетувальники і відповідальні за друк номера.
Така система можлива, якщо вдасться налагодити навчання для багатьох (комп"ютер), і рівень ініціативності, активності і компетентності буде приблизно однаковим (тобто досить високим).
Ще окремі питання, які варто дискутувати:
- оплата/неоплата праці тих, хто це робить (моя версія: 1) певні кошти для тих, хто це клепає (редактор і макетувальник, якщо вони постійні і незамінні) - щоб з голоду не вмерти:), а для всіх інших - кожен робить рівно стільки, скільки хоче робити, не вимагаючи НІЧОГО взамін); 2) якщо всі ротовані, то робота не оплачується, можуть тільки повертатися кошти, пов"язані з витратами на матеріали.
- реклама: то можна робити дуже стьобно, було би бажання:)
- додаткові витрати: немає грошей - немає проблем! не планувати собі додаткових витрат і не плекати ілюзій, що це може тривати вічно: спецслужби можуть припинити випуск газети в будь-який момент.
- критерій для визначення фальшивих/нефальшивих газет: розповсюджувати її щиро, весело, приязно - і наголошувати на цьому для всіх людей. куповані представники ніколи не зможуть те робити так, як роблять то люди за ідею, спілкуватися, а не просто втюхувати газету - а, отже, люди мають вже конкретний приклад того, як відрізнити фальшивку від нефальшивки: ставлення до людей.
окреме питання - як підбирати тематику, оцінювати своїх читачів, щоб відповідати їхнім смакам і т.д., як відбирати статті, як поєднувати весело, цікаво і актуально, як бути близьким до людей (говорити і про вкрадені каналізаційні люки на вулиці Пердюченка, і про конституційну рефо, і про тарифи на воду, і про баден-баден), як тримати зв"язок з читачами... запитуйте-відповідаємо, бо є ціла купа очевидних для нас питань, які є вельми неочевидними для інших.
для Майдану:
можна би було розробити шаблони в Ворді, Пейджмейкері, Корелі і ще парочці програм для макетування, написати щось типу FAQ's (зробити їх в пдф-ах з вставленими скріншотами) - і повісити на сайті, най собі люди макетують свої копії
варто буде готові номери в пдф-форматі вивішувати, щоб народ міг і собі розповсюджувати (як підчас УБК роздруки УП роздавали)
Відповіді
2004.01.10 | magda
А Ви інструкцію з використання туалетного паперу читали?
Интереснейшая вещь, батенька. Іноді по Інтернету гуляє. Вам по милу не приходила? Попитайте в народа, може Вам знайдуть примірничок.По ступеню корисності подібна до Вашого драфту 1.0. Будь ласка, змилуйтесь і не вивішуйте тут наступні версії.
Ви б нам ще розповіли, як комп'ютер вмикати.
2004.01.11 | Михайло Свистович
Re: Я не розумію Вашої агресивної реакції.
magda пише:>
> По ступеню корисності подібна до Вашого драфту 1.0. Будь ласка, змилуйтесь і не вивішуйте тут наступні версії.
>
> Ви б нам ще розповіли, як комп'ютер вмикати.
Мені доводилось декілька разів в житті збирати меблі. А ще доводилось читати багато інструкцій на різні теми. І на ті теми, в яких я розбирався, інструкції здавались мені верхом дурості і непотрібності. Але меблі я збираю погано, тому постійно мав з цим проблеми. Останнім часом доводилося збирати польські меблі, до яких додавалися інструкції. що рясніли здавалося б найнепотрібнішими подробицями типу "закручуйте гвинт за годинниковою стрілкою". Однак інші подробиці, з яких дико сміявся мій кум, в якого руки стоять краще, і з яким ми один раз збирали меблі разом, мені дуже знадобилися, коли я збирав меблі сам. І хоча читати як закручувати гвинт ніби смішно, не виключено, що є люди, які цього не знають.
Тому, якщо Ви у чомусь розбираєтесь, і Вам здається все ясно, не треба думати, що всі такі, як Ви. Хлопці з югославського "Отпора" радять взагалі пояснювати все до найменших дрібниць, щоб ні в кого не залишалося запитань чи різночитань. І ще вони вчили, що ніколи нікому не треба вказувати на його недоліки просто так без меті в образливому тоні для того, щоб інші не стидалися задавати будь-які, навіть найдурніші питання. Краще показати свою дурість й отримати знання, щоб позбавитися її, ніж вдавати із себе розумного, але залишатися некомпетентним. Для Вас це може інструкція з користування туалетним папером, для декого - дуже корисгний матеріал. Коли я засновував цей сайт, мій стаж користування інтернетом був 4 дні. Тому прогалини у знаннях "як користуватися туалетним папером" не означають, що людина, яка лише сьогодні навчилась це робити, завтра не зробить щось набагато краще ніж та, яка вміє користуватися цим винаходом людства багато років.
Я знаю цих людей і знаю їхній успішний досвід самвидаву. Його взагалі можна назвати унікальним як на нинішню Україну, де самвидав не набув поширення, натомість опозиційна преса не заповнида цю прогалину у непоінформованості людей.
2004.01.11 | Костя Порох
Напрасно ви так.
Тому такі інструкції, навчання, громадянська освіта,..., є надзвичайно корисними. Я, наприклад, не знав як видавати самвидав.
2004.01.11 | Михайло Свистович
Re: Я підтверджую успішний досвід автора цього допису.
Точно як в рекламі: "Тест пройдено. Агент з якості".Самвидав цих хлопців самоокупний, популярний і цікавий для тієї цільової аудиторії, на яку він розрахований. І навіть бородаті представники нібито нецільової аудиторії прибігали до цих деякою мірою залежних від них "молодих" з благанням в очах: "Не залишилось газетки?"
До автора: "А чому ти не запостив той варіант, що мені надсилав колись?"
2004.01.12 | Franko
Доєднуюся.
Це справді цікавий і популярний самвидав. Який досяг того рівня, коли він може відтворювати себе майже автоматично, залишаючись при тому цікавим, популярним і самоокупним самвидавом.Вітер давно вже обіцяється поставити в Інтернет електронну версію хоча б одного примірника їхнього самвидаву. (дядьку це був натяк)
2004.01.11 | Михайло Свистович
Re: На прохання Вітра ставлю ще один варіант його посібника.
Локальна преса для малих спільнот: Найбільш Часто Задавані Запитання.Базою для цієї статті є власний досвід.
1. Навіщо це робити?
Коли є 20 чоловік, вони ще зможуть якось разом поговорити. Коли є 50 – це складно. Треба організовуватися. Коли їх є 100 – потрібний зал, гучномовець. Коли більше – стадіон, вебсайт або... газета. Розповсюджуючи її, ми “практикуємо з спільнотою той сам дискурс” - маємо можливість ефективно доносити ідеї і інформацію до більшого числа людей, даючи їм час на обдумування.
2. Як починати?
Розкажемо про себе. Ми - студенти. Зібралося нас четверо в вересні після акції “Повстань, Україно!”- треба щось робити. “А давайте газету”, запропонував хтось з наших. Її вдалося організувати аж під початок листопада. Перший тираж (А4 двосторонній в 20 примірників) розпродали між друзяками. Собівартість примірника в першому тиражі – 36 копійок, а ми продавали по 10. На виручені гроші наклепали ще газет. Для першого і другого тиражу скинулися по 3 гривні з носа. Перед третім тиражем зайшли в видавництво, що знаходилося неподалік, перепиталися про їхній ксерокс. Виявилося, що при тиражі від 50 примірників ціна за екземпляр на різографі – 12 копійок (а не 36). Тираж продали по 20 копійок/примірник, отже, газета стала окупною. З шостого номера ми вдвічі збільшили формат газети (А3 двостороння, або 4хА4, підняли ціну до 25 копійок), з 10-го – тираж. Всього з листопада по червень вийшло 22 номери газети, при чому останніх 10 тиражем від 150 до 200 примірників.
Найтяжче – почати: зібрати команду, розподілити обов”язки, випустити перший і другий номер, трошки обнагліти, продаючи перші геть сирі номери друзякам. Далі залишається тільки постійно самовдосконалюватися і лапати насолоду від процесу.
3. Які ресурси для газети необхідно?
Люди: автори (фанати-волонтери), макетувальники (такі самі), розповсюджувачі (в нас – це, нажаль, одні і ті самі люди
Техніка: Комп”ютер потужністю від 600 МГц, хард-диск добряченький, на комп”ютері PageMaker 6.5 (краще 7.0), CD-RW (якщо нема, то згодиться і принтер 600 dpi).
Гроші: скинутися на перших 3-4 номери по 3 гривні (коли більше 4-х людей, то, відповідно, по менше), далі, коли процес піде, появиться і окупність. Конкретніше: тираж 200 примірників А3 двостороннього формату (тільки друк) обходиться в 34 гривні (собівартість номера – 17 копійок). Прибутків від такої газети ніколи не буде достатньо, щоб платити гонорари чи утримувати когось “на ставці” – отже, це однозначно волонтерська діяльність.
4. Яким може бути структура/зміст газети?
Кожна шпальта поділена на 3 частини:
Перша сторінка
1) передова стаття – тут реакція на актуальні події, чи просто розмова про принципи і “ідеологеми” (копілефт, неієрархічність, позаідеологічність тощо); 2) найактуальніша подія тижня нашого вузу; 3) новини нашого вузу - коротко
Друга сторінка
1) українські новини – зазвичай з коментарями, беремо з “Майдану” і з УП; 2),3) статті на внутрішню тематику або “розмишлізми”
Третя сторінка
1) статті щодо проблем “виживання” студента: гуртожиток, студентські органи самоврядування, їдальня, особисте життя; 2) різноманітне – інтернет, спорт, тощо; 3) творчість – тут зазвичай друкується поезія, а зрідка і проза
Четверта сторінка
1) стаття на злободенну українську тематику (наприклад, про політичні контексти “Укрзалізниці” чи політичні казочки) 2), 3) – матеріали на вільну тему (наприклад, про вуличних бандитів чи про поїздку автостопом).
Розкидка приблизна, назви рубрик постійно міняються, матеріали бувають і на 2 смуги – в залежності від цікавості і актуальності.
Важливою є назва газети –“как ви яхту назовьотє, так она і попливьот”.
5. Як оформлювати?
Непогано мати знайомих дизайнерів, які б сконструювали шапку і мінімальний дизайн “матриці”, в яку пізніше і вставляється весь решта матеріал.
Ми даємо багато малюночків, які витягуємо з інтернету, з стьобними підписами, а також фотографії політиків (той-таки інтернет виручає). Дизайн поки кострубатий, але в тому є своя перевага – він більше “мобільний”.
6. Як організовувати?
Весь процес витворення газети поділяється на такі стадії:
1. Збір матеріалу. В кращому випадку: завчасно сідається і планується номер – визначається ключові теми тижня (всередині спільноти і в Україні), а також теми, які могли б бути цікавими для читачів, “роздається завдання” і збирається готові статті назад. В гіршому (в більшості випадків - але це можливо, коли вже є певний запас популярності) очікується, що “народ” поприсилає свої матеріали.
2. Макетування. Весь знесений матеріал і новини впихається в вже наявну матрицю. Вибирається фраза номера і малюночки відповідно до проблематики. Найбільш відповідальний момент – приходиться вибирати між кількома матеріалами, бо не все влазиться. Цей процес вимагає найвищої кваліфікації, але “не святі горшки ліплять” – з третього разу ми освоїли “пожмакер” і інші чудеса техніки.
3. Розповсюдження. Наймрачніша фаза. Необхідно розбити територію на рівномірні ділянки (благо, наш вуз досить компактний) і відповідно направити на ці ділянки людей.
4. Збір коштів від розповсюджувачів назад і підведення підсумків.
5. Збір матеріалу
7. Як організовувати команду?
Ідеальна структура (в структурно-функціональному зрізі):
1) два співредактори – організовують весь процес (обговорення, макетуваня, розповсюдження, підсумки); відповідають за зміст;
2) макетувальник (и) – форматують номер;
3) автори – пишуть туди;
4) художник (и) – готують малюночки, вдосконалюють дизайн;
5) розповсюджувачі – прпонують всім оцей продукт;
6) ті, хто віднесе макет в друкарню на різограф;
7) співчуваючі.
Співредактори повинні щотижня ротуватися, макетувальники – також. Це допоможе всім здобути однаковий досвід, а також не дасть нікому узурпувати “владу” – чи шляхом накопичення унікального знання, чи через монополію на прийняття рішень.
Проблемами тут є: брак людей (хто робить газету – той і вирішує, кою вона буде), а також неоднаковий рівень залучення людей (наскільки активною має бути людина, щоб приймати рішення щодо змісту газети?)
8. А нащо продавати?
1.Коли люди отримують щось безкоштовно, вони це не цінують. Реально 25 копійок за нашу газету – це не гроші, булочка з джемом 40 копійок коштує.
2.Коли люди отримують щось “на халяву”, вони вважають, що це “комусь вигідно” – адже ж вкладено непогані гроші, і тою чи іншою мірою затрати мусять окуповуватися.
3.Для того, щоб вільно публікувати матеріали і не залежати ні від кого, газета повинна бути матеріально незалежною.
4. Самоокупність – це, як на мене, категоричний імператив будь-якої потенційної опозиційної дії. Зовнішніх безоплатних спонсорів нема, - за все приходиться платити. Або тоді за гроші прийдеться платити самому – змістом.
ПОСТ СКРИП ТОМ
На одному вебсайті був поданий деееетальний опис того, як складати палатку при штормовому вітрі в сильний дощ на вершині гори: “... можна тимчасово звільнити одну-дві петлі, але не основні, а проміжні додаткові. Після відкріплення каркасних фіксаторів їх по можливості варто прикріпити назад, аби зменшити вітрове навантаження на сусідів... ”(і так 10 кілобайт). Воістину, тільки теоретизуючи, плавати навчитися неможливо. То ж - до води!