Хрещення Підкарпаття
06/29/2009 | stryjko_bojko
До 1020 річниці хрещення в Україні
http://razvitieregiona.borda.ru/?1-5-60-00000081-000-0-0-1220118702
Шкода, що тільки у 2008 році українці, вже після росіян, згадали про історію хрещення Київської Русі, яке почалося 1020 років тому, за князювання Володимира Великого.
Але для справедливості треба згадати, а коли ж стали християнами русини? Історія нашого хрещення є такою. Перші звістки про християнство, як утверджують богослови, могли принести до нас легіонери імператора Риму Траяна, котрий у 102 році пішов походом на Трансільванію через долину Тиси. У 327 році римський імператор Константин, збудувавши неприступну фортецю Константинополь, (нині Стамбул) оголосив християнство державною релігією і одразу ж почав привертати до нього язичників, які жили в селах, тобто „русах” (лат. „рус” означає село) . Рутенія (Русинія) входила тоді як частина римської провінції до стародавньої імперії. Саме після цього настало масове поширення християнства серед рутенів-русинів, жителів нашого краю. Масового акту їх хрещення, як 1020 років тому у Київській Русі, не було. Прийняття християнства відбувалося тут поступово і цивілізовано, як личить християнам – через душу, а не акцією масового хрещення. Тому підкарпатські русини не мають відношення до цієї акції на Дніпрі. Єдине можливе - це участь наших християнських місіонерів у цьому дійстві, адже русинська місіонерська діяльність на території Київської Русі визнана наукою. Отже, християнство в Рутенії поширювалося задовго до його прийняття східними слов’янами. Про це дуже проникливо вповів російський академік М.Надєждін у своїх „Записках о путешествии по южнославянским странам” (1842). Автор стисло подає помилкову гіпотезу, поширену у східних слов’ян, ніби „руські люде” переселялися до нас із-за Карпат разом із мадярами, а потім із подільським князем Федором Корятовичем. Останнє неможливе хоча б тому, що цей князь був втікачем до Угорщини і не міг вести за собою нікого.
Далі академік М.Надєждін пише, побувавши у нашому краї : „Який новий світ відкрився мені, коли я під моєю мандрівною ногою відчув всюди сліди старого руського життя на цьому забутому нами півострові південно-слов’янського світу. Початок нашої історії, походження і смисл наших древніх літописів, розповсюдження благодатних променів християнства в нашій Вітчизні, мандрування до нас церковнослов’янської мови, що зробила значний вплив на нашу розумову і літературну освіту, – всі ці пункти, більше чи менше загадкові, прояснилися”. Отже, академік М.Надєждін висунув гіпотезу, і правильну, про початок „нашого історичного життя” (імперського, потім радянського) саме із Підкарпатської Русі. Його гіпотезу підтримали німецькі, австрійські, чеські, польські, французькі дослідники, російські професори А.Кочубинський, Ф.Успенський, Є.Голубинський та ін. Очевидно, що угорські „руські” були християнськими місіонерами у Києві.
Папа Іван VIII вирішив похрестити східних слов’ян. Але на той час вони не мали ні свого алфавіту, ні релігійної літератури. Він запросив Кирила і Мефодія для розробки для них алфавіту і написання релігійних книг. Кирило підготував алфавіт, тому із того часу він називається „кирилицею”. Пізніше стараннями Кирила і Мефодія було перекладено євангеліє із грецької на старослов’янську мову.
Папа Андріян ІІ у 860 році визнав Слов’янську літургію Кирила і Мефодія.
У 863 р., за велінням папи, до нашого краю, який входив на той час до складу Великої Моравської держави, прибули монахи Кирило і Мефодій. З їх ініціативи воєводи Балица і Драг з допомогою немешів Тодира і Шандора на землі с. Грушево (нині Тячівський район) побудували монастир і церкву Св. Архангела Михаїла. Жителі сіл Тересва, Крива і Грушова були зобов’язані матеріально підтримувати монастир.
У 863 р. Мефодій розпочав хрещення русинів із довколишніх сіл, а із часом йому стали допомагати 4 монахи. Вони активно навчали наших праотців та проводили богослужіння на слов’янській мові у перекладі із грецької.
Кирил поїхав у Нітру (територія теперішньої Словаччини), де проводив аналогічну місіонерську роботу.
У 890 році мадярські кочові племена перебралися через Верецький перевал і почали руйнувати Велику Моравську державу із сходу, а із заходу - войовничі германці. В результаті цього Велика Моравська держава розпалася.
Але на той час на території Підкарпаття було збудовано уже 12 дерев’яних церков, які стали центрами духовного виховання та навчання читанню і письму.
На жаль, книгу „Грушовськый монастырь”, що її надрукували наші просвітителі у Грушові і яку зберігав канонік А. Хіра (з нею один авторів цієї статті – Ю.Думнич - мав щастя ознайомитись), було знищено у 1948 році органами КГБ після арешту цього священика. До речі, крім цієї книги, було знищено і понад 145 тис. книг, вилучених із бібліотеки греко-католицького єпископату, друковані праці, зібрані у всьому краю. Цю літературу було перероблено на картон на Рахівській картонній фабриці. Це робилося навмисно, щоб наступні покоління не знали історії нашого народу. Тому вчені України нічого не пишуть, бо як-правило, не знають про хрещення народу нашого краю, а його історію свідомо і не свідомо перекручують на догоду владі.
У Грушовському монастирі було перекладено Євангеліє, Псалтир. Цей заклад діяв аж до 1706 року, коли Михайло Анафій його спалив, маєток присвоїв, а монахів розігнав.
І перший мадярський король Святий Стефан був язичником і прийняв християнство від русинів. Доказом цього є його коронна мантія, на якій із боку спини написано церковно-слов’янською „С нами бог!”.
Ось чому дуже важливо відмітити доведений, але замовчуваний нашими східними братами початок хрещення русинів 125 років раніше початку хрещення Київської Русі, щоб нащадки знали правдиву історію своїх народів.
Ю. Думнич,
М. Шарга.
http://razvitieregiona.borda.ru/?1-5-60-00000081-000-0-0-1220118702
Шкода, що тільки у 2008 році українці, вже після росіян, згадали про історію хрещення Київської Русі, яке почалося 1020 років тому, за князювання Володимира Великого.
Але для справедливості треба згадати, а коли ж стали християнами русини? Історія нашого хрещення є такою. Перші звістки про християнство, як утверджують богослови, могли принести до нас легіонери імператора Риму Траяна, котрий у 102 році пішов походом на Трансільванію через долину Тиси. У 327 році римський імператор Константин, збудувавши неприступну фортецю Константинополь, (нині Стамбул) оголосив християнство державною релігією і одразу ж почав привертати до нього язичників, які жили в селах, тобто „русах” (лат. „рус” означає село) . Рутенія (Русинія) входила тоді як частина римської провінції до стародавньої імперії. Саме після цього настало масове поширення християнства серед рутенів-русинів, жителів нашого краю. Масового акту їх хрещення, як 1020 років тому у Київській Русі, не було. Прийняття християнства відбувалося тут поступово і цивілізовано, як личить християнам – через душу, а не акцією масового хрещення. Тому підкарпатські русини не мають відношення до цієї акції на Дніпрі. Єдине можливе - це участь наших християнських місіонерів у цьому дійстві, адже русинська місіонерська діяльність на території Київської Русі визнана наукою. Отже, християнство в Рутенії поширювалося задовго до його прийняття східними слов’янами. Про це дуже проникливо вповів російський академік М.Надєждін у своїх „Записках о путешествии по южнославянским странам” (1842). Автор стисло подає помилкову гіпотезу, поширену у східних слов’ян, ніби „руські люде” переселялися до нас із-за Карпат разом із мадярами, а потім із подільським князем Федором Корятовичем. Останнє неможливе хоча б тому, що цей князь був втікачем до Угорщини і не міг вести за собою нікого.
Далі академік М.Надєждін пише, побувавши у нашому краї : „Який новий світ відкрився мені, коли я під моєю мандрівною ногою відчув всюди сліди старого руського життя на цьому забутому нами півострові південно-слов’янського світу. Початок нашої історії, походження і смисл наших древніх літописів, розповсюдження благодатних променів християнства в нашій Вітчизні, мандрування до нас церковнослов’янської мови, що зробила значний вплив на нашу розумову і літературну освіту, – всі ці пункти, більше чи менше загадкові, прояснилися”. Отже, академік М.Надєждін висунув гіпотезу, і правильну, про початок „нашого історичного життя” (імперського, потім радянського) саме із Підкарпатської Русі. Його гіпотезу підтримали німецькі, австрійські, чеські, польські, французькі дослідники, російські професори А.Кочубинський, Ф.Успенський, Є.Голубинський та ін. Очевидно, що угорські „руські” були християнськими місіонерами у Києві.
Папа Іван VIII вирішив похрестити східних слов’ян. Але на той час вони не мали ні свого алфавіту, ні релігійної літератури. Він запросив Кирила і Мефодія для розробки для них алфавіту і написання релігійних книг. Кирило підготував алфавіт, тому із того часу він називається „кирилицею”. Пізніше стараннями Кирила і Мефодія було перекладено євангеліє із грецької на старослов’янську мову.
Папа Андріян ІІ у 860 році визнав Слов’янську літургію Кирила і Мефодія.
У 863 р., за велінням папи, до нашого краю, який входив на той час до складу Великої Моравської держави, прибули монахи Кирило і Мефодій. З їх ініціативи воєводи Балица і Драг з допомогою немешів Тодира і Шандора на землі с. Грушево (нині Тячівський район) побудували монастир і церкву Св. Архангела Михаїла. Жителі сіл Тересва, Крива і Грушова були зобов’язані матеріально підтримувати монастир.
У 863 р. Мефодій розпочав хрещення русинів із довколишніх сіл, а із часом йому стали допомагати 4 монахи. Вони активно навчали наших праотців та проводили богослужіння на слов’янській мові у перекладі із грецької.
Кирил поїхав у Нітру (територія теперішньої Словаччини), де проводив аналогічну місіонерську роботу.
У 890 році мадярські кочові племена перебралися через Верецький перевал і почали руйнувати Велику Моравську державу із сходу, а із заходу - войовничі германці. В результаті цього Велика Моравська держава розпалася.
Але на той час на території Підкарпаття було збудовано уже 12 дерев’яних церков, які стали центрами духовного виховання та навчання читанню і письму.
На жаль, книгу „Грушовськый монастырь”, що її надрукували наші просвітителі у Грушові і яку зберігав канонік А. Хіра (з нею один авторів цієї статті – Ю.Думнич - мав щастя ознайомитись), було знищено у 1948 році органами КГБ після арешту цього священика. До речі, крім цієї книги, було знищено і понад 145 тис. книг, вилучених із бібліотеки греко-католицького єпископату, друковані праці, зібрані у всьому краю. Цю літературу було перероблено на картон на Рахівській картонній фабриці. Це робилося навмисно, щоб наступні покоління не знали історії нашого народу. Тому вчені України нічого не пишуть, бо як-правило, не знають про хрещення народу нашого краю, а його історію свідомо і не свідомо перекручують на догоду владі.
У Грушовському монастирі було перекладено Євангеліє, Псалтир. Цей заклад діяв аж до 1706 року, коли Михайло Анафій його спалив, маєток присвоїв, а монахів розігнав.
І перший мадярський король Святий Стефан був язичником і прийняв християнство від русинів. Доказом цього є його коронна мантія, на якій із боку спини написано церковно-слов’янською „С нами бог!”.
Ось чому дуже важливо відмітити доведений, але замовчуваний нашими східними братами початок хрещення русинів 125 років раніше початку хрещення Київської Русі, щоб нащадки знали правдиву історію своїх народів.
Ю. Думнич,
М. Шарга.
Відповіді
2009.06.29 | stryjko_bojko
Книга у південних слов'ян
Книга у південних слов'янhttp://aboutbooks.org.ua/slovyany.html
Створення слов'янської абетки за традицією зв'язується з іменами візантійських місіонерів Костянтина-Кирила (близько 827-869) та його брата Мефодія (815-885). У 862 р. у Константинополь прибутку посли моравського князя Ростислава з проханням до імператора Михайла і патріарху Фотію направити в Моравію проповідників для улаштування там нової, християнської релігії. Політичний сенс цієї акції є очевидним: Моравія прагнула опертися на Візантію, щоб послабити натиск Східно-Франкского королівства і західної церкви. Посли виклали ще одну прохання - щоб християнська проповідь велася на понятном народу слов'янському наречии. Природно, що візантійський імператор і патріарх Фотій охоче погодилися виконати прохання Ростислава, і з такою місією в Моравію були спрямовані брати Константин (у чернецтві Кирило) і Мефодій, родом з Солуні (нині Салоніки). Костянтин, які вивчали богослов'я і «еллінські художества», був свого часу призначений Патріаршим бібліотекарем і одночасно викладав у вищому навчальному закладі філософію (звідси й прізвисько Філософ). Він оволодів кількома мовами, в тому числі місцевим слов'янським діалектів. Мефодий обіймав високий адміністративний пост в одній із слов'янських провінцій Візантійської імперії. Звичайно, не тільки знання слов'янської мови зумовило вибір братів для поїздки в Моравію, але й їх великий дипломатичний і місіонерський досвід. Ще в 851 р. Костянтин був включений у Візантійській посольство в арабські землі для ведення переговорів про перемир'я і одночасно вів там релігійні диспути з вченими мусульманами. У 860 р. імператор і патріарх Фотій направили Костянтина в Херсонес Таврійський, а звідти в Хазар, щоб переконати хагана прийняти християнство. Як стверджує автор «Житія», Костянтин Скажи ж у вуха імператору, що для успіху християнської пропаганди в Моравії, як і в інших слов'янських країнах, необхідно створити слов'янську абетку і перевести грецькі церковні тексти на слов'янські мови. Бо користуватися лише словесной проповіддю все одно що «писати на воді», цим можна «єретичної ім'я собі знайти». За згодою імператора Кирило ще перед від'їздом склав слов'янську абетку ( «улаштувавши письмена») з 38 літер. З них частина була запозичена з грецького алфавіту, а інша придумана спеціально для передачі специфічних звуків слов'янських діалектів. Абетку, що відповідає слов'янської фонетика, неможливо було скласти механічно, застосовуючи лише грецький алфавіт, так як він не має цілого ряду букв, що відповідають деяким слов'янським звукам. За допомогою слов'янського алфавіту Кирило здійснив переклад Євангелія та деяких інших церковних книг, що одержали потім поширення не тільки в Моравії, але й в інших слов'янських країнах. Спочатку місія Кирила та Мефодія в Моравії протікала успішно. Вони знайшли чимало послідовників і за межами Моравії. Першим зацікавився їхньою діяльністю слов'янський князь в Панноніі Коцел, виходячи з тих же міркувань, що і Ростислав Моравський. Секрет успіху місії Кирила і Мефодія полягав і в тому, що пропаганда християнства велася зрозумілою народу мовою. І хоча за давньою католицької традиції богослужіння повинно було йти тільки на латині, грецькою або давньоєврейському мовами, для літургії у мораван і південних слов'ян Папа Іван VIII зробив виняток, а в 873 р. призначив Мефодія архієпископом Панноніі. Згодом, у середині 80-х рр.. IX в., Під тиском франків і німецького кліру місії Мефодія було покладено край і в Моравії, і в Панноніі. Здійснені Кирилом і Мефодієм перекази були оголошені єретичні. Учні Мефодія були вигнані, бігли до Болгарії, де продовжили свою просвітницьку діяльність, сприяючи поширенню православ'я та слов'янської писемності. Такі були історичні обставини виникнення системи слов'янського письма, точніше, двох її систем, так як найдавніші пам'ятники слов'янської писемності написані за допомогою двох різних алфавітів: 40-буквений глаголиця (від слова «дієслова», тобто говорити) і 38 -, потім 43 -буквений кирилиці, названої так по імені засновника слов'янської абетки. Питання про те, як склалися обидва ці алфавіту, до сих пір не знайшов остаточного рішення. Можна, однак, вважати доведеним, що саме глаголіца стала плодом діяльності Кирила і Мефодія. На жаль, не збереглося жодного пам'ятника писемності середини IX ст., І в нашому розпорядженні є лише тексти кінця IX - початку Х ст., Що показують, що слов'яни в той час користувалися обома алфавіту паралельно, і нерідко обидва уживаються в одному і тому ж тексті. Болгарські учень К. Мітеев та І. Грошев виявили на стіні Симеонових церкви в Преславе відноситься до 931 р. напис, зроблений і кирилицею, і глаголиця. Найдавніша на території Росії напис кирилицею відноситься до середини Х ст., Це напис, читаємо звичайно як «гороухша» або «гороушна», тобто гірчиця на корчаге, в одному з гнездовскіх курганів поблизу Смоленська. Нещодавно в Добрудже була виявлена напис, виконана кирилицею і датуються 943 р. Відомо також чимало кириличних написів другої половини Х ст. у Сербії, Болгарії, Моравії. Що ж стосується глаголиця, то тут найдавніших пам'ятником, поряд з уже згаданої преславской написом, є так звані «Київські листки» - фрагменти католицької літургійної книги «Міссала», що відносяться до Х ст. Короткі глаголіческіе написи XI ст. виявлені і на стінах Софійського собору в Новгороді. Що стосується географічного поширення двох слов'янських алфавітів, то ареали їх побутування перетнулися, але все ж глаголіца була більш характерна для західних областей слов'янського світу (Моравія, Хорватія, Македонія, західна Болгарія), де і проходила просвітницька діяльність Кирила, Мефодія та їхніх учнів. У Болгарії глаголіца була витиснута кирилицею. Остання болгарська глаголіческая напис датується 1576 р. католиками-хорватами цей лист вживалося в богослужбових цілях аж до XX в. Нам не відома жодна давньоруська книга, повністю написана на глаголиця, але вставки, зроблені за допомогою цієї абетки в кириличні тексти, досить численні в ХI-ХII ст. Існує припущення, що глаголиця на Русі користувалися в якості тайнопісі. Ареалів розповсюдження кирилиці з'явилися південні і східні слов'янські землі. Там стилізоване та загадкове глаголіческое лист не витримало конкуренції з ясною і легко засвоюється кирилицею. Крім того, постійне спілкування з Візантією вимагало системи письма, подібною з візантійської. Першої слов'янської книгою був виконаний Кирилом переклад з грецької так званого Ізборного Євангелія. Після смерті Кирила Мефодій та його учні в Моравії і Панноніі, а потім у Болгарії перевели Номоканон, Патерик і деякі інші церковні книги. Для декоративного оздоблення ранніх болгарських рукописів характерна балканська «плетенка», геометричний або рослинний орнамент у вигляді стилізованих Акант та інші рослинні мотиви, виконані найчастіше по білому фону червоної, жовтої, зеленої та коричневою фарбами. Розквіт слов'янської писемності в Болгарії в IX-X ст. пов'язаний з іменами таких продовжувачів справи Кирила і Мефодія, як чернорізец хоробрим та Іван Екзарх. Пам'ятники болгарської писемності того часу отримали потім поширення і на Русі. Деякі з них, наприклад «Закон Судний людем», збереглися лише в російських списках. У 1185-1186 рр.. зі звільненням країни від 160-річного візантійського панування розпочався період Другого Болгарського царства, відзначений новим розквітом культури, книжкового справи. У мистецтві переписування книг виділилися дві школи книжкового орнаменту: елітарний верстатний, або тирновскій стиль, і більш демократична, провінційне напрямок. Майстри цієї народної школи книжкової мініатюри створили такі пам'ятки книжкового мистецтва, як Болонська Псалтир або «Євангеліє попа Добрий». Книжковий орнамент цієї школи обмежується, в більшості випадків заставками та ініціалами, скромними за барвистою гамі (червоний, жовтий, зелений). Одним із центрів цієї школи в XIII-XIV ст. став скріпторій Рільского монастиря. У першій половині XIV ст. в Тирново - столиці Болгарського царства виникла при сприянні патріарха Євфимія так звана Тирновская кнігопісная школа, досягла свого розквіту в роки правління царя Івана Олександра (1331-1371). Своєрідна школа мініатюрістов завершила в 1356 р. чудове Четвероевангеліе (зберігається в Лондоні) з портретним зображеннями царя Івана Олександра і членів його сім'ї на головну аркуші з 965 слайдами у тексті. Багате иллюстрирован і переклад візантійської хроніки Костянтина Манасіїні: її мініатюри досить реалістичні. До пам'ятників Тирновской школи належить і Томічева Псалтир (середина XIV ст.), Що зберігається в Державному Історичному музеї в Москві. У Тирновской кнігопісной школі був вироблений і характерний почерк, так званий тирновскій полуустав, чинивших великий вплив на графіку кириллического письма. Під другим по-ловіне XIV ст. в Болгарії була проведена реформа орфографії, яка зіграла позитивну роль у розвитку не тільки болгарської, але й сербської писемності. У XV ст. Південнослов'янського орфографія витісняє російська полуустав спершу з книжкової, пізніше - з актова писемності. Західна гілка Південнослов'янського народів виявилася вже в епоху раннього середньовіччя розколотою з конфесіональними ознакою: хорвати і словенці залишалися католиками, серби - православними. Але й серби відчували вплив західної, романської культури, що відбилося почасти і в розвитку їхніх книжкового мистецтва. Так, в орнаменти одного з найстаріших сербських рукописних пам'ятників, Євангелії Мирослава, помітні «отзвуки» романського стилю. Рукопис виконана і оформлена на замовлення хумского «велікославного князя Мирослава», очевидно, в кінці XII в. в Студеніце. Ініціали прикрашені рослинним орнаментом. Цікаві вплетенние в рисунок літер фігури людей, що представляють собою не тільки біблійних персонажів, але і воїнів, музикантів, мисливців та інших. Є дані, що в XII-XIII ст. скріпторіі і школи переписувачів виникли при дворах князів Мирослава та Вука, а пізніше, у XV ст., при дворі правителя-библиофил Стефана Лазаревича. Відомі були своїми скріпторіямі і сербські монастирі в Студеніце, Мілішеве, пече. Переписувалися не тільки богослужбові книги, але і Житія, причому, як і в Болгарії, Житія видатних політичних діячів. Усердно розмножуються і поширювали і такий великий звід феодального права, як «законник» Стефана душа (1349). До кінця XIII і в XIV ст. романські вплив у книжковому орнаменти все сильніше заглушається візантійський. Воно помітно, наприклад, в орнаменти знаменитої Сербської Псалтирі XIV ст. (зберігається в Мюнхені), яка містить понад 150 мініатюр, цікавих і тим, що вони відтворюють деякі деталі тодішнього сербського побуту. Змішання романського та візантійського стилів в малюнку мініатюр та орнаменту характерно і для так званої Прізренской рукописи кодексу царя душа (XIV-XV ст.), Оригінал якої не зберігся. Нарівні з романські та візантійськими мотивами в сербському книжковому мистецтві все сильніше починали проявлятися мотиви слов'янські, зокрема «плетенка». З'являються також стилізовані казкові птахи та звірі - як у заставках, так і в ініціали. Османської навала поклало кінець діяльності багатьох центрів слов'янської кніжності. І все ж переписывание книг продовжувалося в Рільском і Бачковском монастирях (Болгарія), в слов'янських монастирях на Афоні (Греція), в ряді інших місць.