МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

АЗБУКА: ПОСЛАНИЕ К СЛАВЯНАМ

11/25/2001 | толя дейнека
http://www.newchrono.ru/frame1/Publ/azbuka.htm

Ярослав Кеслер

АЗБУКА:

ПОСЛАНИЕ К СЛАВЯНАМ


Я знаю буквы:
Письмо – это достояние.
Трудитесь усердно, земляне,
Как подобает разумным людям -
Постигайте мироздание!
Несите слово убежденно -
Знание – дар Божий!
Дерзайте, вникайте, чтобы
Сущего свет постичь!
(Послание к Славянам)

Русская Азбука - совершенно уникальное явление среди всех известных способов буквенного письма. Азбука отличается от других алфавитов не только практически совершенным воплощением принципа однозначности графического отображения: один звук – одна буква. В Азбуке, и только в ней, есть содержание.

Для начала вспомним фразу “Каждый охотник желает знать, где сидит фазан.” Она известна каждому с детства и служит для запоминания последовательности цветов радуги. Это так называемый акрофонический способ запоминания: каждое слово фразы начинается с той же буквы, что и название цвета: каждый = красный, охотник = оранжевый и т.д.

Однако акрофоническое запоминание далеко не детская игра. Например, после изобретения С. Морзе в 1838 г. знаменитого кода для телеграфных сообщений возникла проблема массового обучения телеграфистов. Быстро выучить азбуку Морзе оказалось сложнее, чем таблицу умножения. Решение было найдено - для удобства запоминания каждому знаку Морзе противопоставили слово, начинающееся с буквы, которую передает этот знак - например, знак “точка-тире” назван арбуз , поскольку он передает “а” .

Акрофония обеспечивает удобство запоминания азбуки и, тем самым, максимально быстрое ее распространение.

Среди основных европейских алфавитов три в той или иной мере обладают акрофоничностью: греческий, иврит и кириллица (= глаголица). В латинице этот признак полностью отсутствует, поэтому латиница могла появиться только на основе уже распространенной письменности, когда акрофония не существенна.

В греческом алфавите прослеживаются остатки акрофонии в названиях 14 из 27 букв: альфа, бета (правильнее - вита), гамма и т. д. Однако эти слова ничего не означают в греческом языке и являются слегка искаженными производными еврейских слов алеф “бык”, бет “дом”, гимель “верблюд” и т. п. Иврит полностью сохраняет акрофонию до сих пор, что, кстати, немало способствует быстрому обучению иммигрантов в Израиле. Сравнение по признаку акрофоничности прямо указывает на определенное заимствование греками еврейского письма.

Праславянская Азбука также полностью обладает признаком акрофоничности, однако в одном отношении существенно отличается от иврита. В иврите все названия букв - имена существительные в единственном числе и именительном падеже, а среди названий 29 букв славянской азбуки по крайней мере 7 слов - глаголы (см. таблицу 1). Из них четыре из них в повелительном наклонении: два в единственном числе (рцы, цы) и два - во множественном (мыслите, живите), один глагол в неопределенной форме (ять), один в 3-ем лице единственного числа (есть) и один в прошедшем времени - “веди”. (Заметим, что в “древнем” иврите понятие глагол вообще отсутствует). Более того: среди названий букв встречаются и местоимения (како, шта), и наречия (твердо, зело), и имена существительные во множественном числе (люди, буки), как и в обычной речи.

В нормальной связной речи один глагол приходится в среднем на 3 другие части речи. В названиях букв праславянской азбуки наблюдается именно такая частота глагола, что прямо указывает на связный характер азбучных наименований.

Таким образом, праславянская Азбука представляет собой Послание – совокупность кодирующих фраз, позволяющих каждому звуку языковой системы придать однозначное графическое соответствие - то есть букву. При этом системы начертания букв для передачи одной и той же звуковой системы могут быть разными, например, кириллица = глаголица для праславянского языка, кириллица = латиница для современного сербохорватского языка, известные из истории три равноправные системы средневекового грузинского письма и.т.п.

А теперь прочитаем Послание, содержащееся в праславянской Азбуке.

Рассмотрим три первые буквы азбуки – Аз, Буки, Веди.

Азъ – “я”.

Буки (букы) – “буквы, письмена”.

Веди (веде) - “познал”, совершенное прошедшее время от “ведити” - знать, ведать.

Объединяя акрофонические названия первых трех букв Азбуки, получаем следующую фразу: Азъ буки веде – я знаю буквы.

Объединяются во фразы и все последующие буквы Азбуки:

Глаголъ – “слово”, причем не только изреченное, но и написанное.

Добро - “достояние, нажитое богатство”.

Есть (есте) - 3-е л. ед. ч. от глагола “быть”.

Глаголъ добро есте: слово - это достояние.

Живите (вместо второго “и” раньше писалась буква “ять”, произносилось живйте) – повелительное наклонение, множественное число от “жить” - “жить в труде, а не прозябать”.

Зело (передавало сочетание дз = звонкое ц) – “усердно, со рвением”, ср. англ. zeal (упорный, ревностный), jealous (ревнивый), а также библейское имя Зелот - “ревнитель”.

Земля - “планета Земля и ее обитатели, земляне”.

И – союз “и”.

Иже - “те, которые, они же” (передавало придыхательный звук типа озвонченного английского h, греческого h или украинского г).

Како - “как ”, “подобно”.

Люди - “существа разумные”.

Живите зело, земля, и иже како люди: живите трудясь усердно, земляне, и, как подобает людям ,

Мыслите (писалось с буквой “ять”, произносилось мыслйте, так же как и “живете”) – повелительное наклонение, мн. ч. от “мыслить, постигать разумом”.

Нашъ - “наш” в обычном значении.

Онъ - “оный” в значении “единственный, единый”.

Покои (покой) - “основа (мироздания)”. Ср. “покоиться” - “основываться на...”.

Мыслите нашъ онъ покои: постигайте наше мироздание.

Рцы (рци) - повелительное наклонение: “говори, изрекай, читай вслух”. Ср. “речь”.

Слово - “передающее знание”.

Твердо - “уверенно, убежденно”.

Рцы слово твердо – “неси знание убежденно”.

Укъ - основа знания, доктрина. Ср. наука, учить, навык, обычай.

Фертъ, ф(ъ)ретъ – “оплодотворяет”. Азбука зафиксировала различие звуков “п” и “ф”, также как их звонких аналогов “б” и “в”. В средние века южноевропейцев, произносивших “ф” вместо “п”, на Руси звали фрягами именно из-за особенностей речи: этим, например, отличали южных франков от северных пруссов, фракийцев от персов и т. д.

В иудеоэллинском же произношении эти звуки не различались, поскольку в “новогреческом” языке колебания и в произношении, и в написании слов с этими звуками существуют до сих пор. В иврите буква “фэй” для звука “ф” вообще появилась только в XX (!) веке. Присутствие буквы “Ф” в Азбуке связано с необходимостью передачи ослабленного “п”, причем не только в германских или романских языках, но и в славянских: ср. уповать, болг. уфам, серб. уфати, англ. hope, нем. hoffen, а отнюдь не с “древнегреческой” ?, которая в латинице передается именно как ph, а не f.

Праславянский корень пър в форме “fer-” присутствует, например, в англ., ит., фр. fertile “плодородный”, в нем. fertig “готовый, годный”. Показательно, что в этих языках это прилагательные, причем отсутствуют как имена существительное, так и глаголы, от которых они могли бы быть образованы. Это указывает на латинизированный характер корневой основы в этих языках, ср. однокоренное фрукт, при русском спорый, чешском и польском spory “зрелый”, литовском sperus. Кстати, возможно, что в таком случае прозвище египетской царицы Нефертити просто означает “бесплодная”, каковой она и была.

Херъ - “божественный, данный свыше”. Ср. нем. Herr (господин, Бог), греч. “иеро-” (божественный), англ. hero (герой), а также русское имя Бога - Хорс.

Укъ фъретъ Херъ: знание оплодотворяет Всевышний, знание – дар Божий.

Цы (ци, цти) - “точи, проникай, вникай, дерзай”. Ср. аналогично многозначное нем. ziehe с преимущественным значением “проникни”.

Червь (черве) - “тот, кто точит, проникает”.

Ш(т)а (Ш, Щ) - “что” в значении “чтобы”. Ср. укр. “що”, болг. “ще”.

Ъ, Ь (еръ/ерь, ъръ) – представляют собой варианты одной буквы, означавшей неопределенный краткий гласный, близкий к э. Вариант “Ь” возник позднее из iъ, - именно так письменно отображалась вплоть до XX в. буква “ять”.

Раскатистый звук “р” произносится с обязательным первоначальным придыханием (начальный “ъ”) и отзвуком (конечный “ъ”). Слово “ъръ”, по-видимому, означало сущее, вечное, сокровенное, пространство-время, недоступное человеческому разуму, светоч, Солнце. По всей вероятности, “Ъръ” - одно из наиболее древних слов современной цивилизации, ср. египетское Ра - Солнце, Бог.

Само слово “время” содержит тот же корень, поскольку начальное “в” развилось именно из “ъ”, ср. также нем. Uhr, фр. heur, англ. hour “час”, а также яр (в значении “время гона”), яра (“весна”), нем. Jahr, англ. year “год”, фр. jour “день”, обратно заимствованное “эра” в значении “время” и т. д. Многие исконно русские слова содержат этот корень, например: утро - “от Солнца, вот (вон) Солнце, появление Солнца” (корень ут- : ср. англ. out , yond - оттуда, там); вечер (векъ-ръ) - “век Ра, истекающее время Солнца”; рано, ранок (утро) - дословно: “время прихода Солнца”; пора - “по Солнцу, после какого-то определенного положения Солнца”.

В смысле “пространство, Вселенная” от того же корня происходят русское “рама”, англ. room, нем. Raum , а также слово Rome (Рим) в смысле “центр Вселенной”. Слово “рай” (раи) означает: “множество Солнц” = “обиталище богов (Бога Ра)”. Самоназвание цыган “ром, рома” – “свободный (-ая)”, “Бог во мне”, “я – Вселенная”, отсюда же индийский Рама. В смысле “свет, светило, источник света”: клич “ура!” означает - “к Солнцу!”, яркий - “подобный солнечному свету”, “радуга” и.т.д. В Азбуке, по всей вероятности, слово “Ър(а)” стоит в родительном падеже со значением “Сущего”.

Юсъ (юс малый) - “свет, старорусское яс”. В современном русском языке корень “яс” сохранился, например, в слове “ясный”.

Ять (яти) - “постичь, иметь”. Ср. изъять, взять и.т.д.

Считается, что юс малый обозначал носовой звук типа польского e, а юс большой - носовой звук типа польского a. Само по себе наличие в кириллице и глаголице, как в более поздних вариантах славянской Азбуки, двух “юсов”, равно как и двух “еров”, означало чередование о/е, в том числе и с носовой окраской. “Ять”, по-видимому, и есть изначальная буква праславянской азбуки, обозначавшая носовой звук, из которой выделилась кириллическая буква того же названия, обозначившая мягкое е, а прежнее ее начертание в кириллице получило название юс большой, при этом изначальный юс стал по контрасту называться юсом малым.

Цы, черве, шта Ъра юсъ яти! расшифровывается как “Дерзай, точи, червь, чтобы Сущего свет постичь!”.

Совокупность приведенных выше фраз и составляет азбучное Послание:

Азъ буки веде. Глаголъ добро есте. Живите зело, земля, и, иже како люди, мыслите нашъ онъ покои. Рцы слово твердо - укъ фъретъ херъ. Цы, черве, шта ъра юсъ яти!

Современный перевод Послания и вынесен в эпиграф этой статьи.

Праславянская Азбука – это первый в истории современной цивилизации учебник. Человек, прочитавший и понявший азбучное Послание, овладевает не только универсальным методом хранения информации, но и приобретает способность передачи накопленного знания – т.е. становится Учителем. Для передачи грамотности достаточно выбрать подходящий набор знаков, отображающих начальные звуки слов Послания – например, кириллицу или глаголицу.

Сопоставление праславянской азбуки (из которой исключены добавленные Кириллом позднее в церковнославянскую азбуку греческие кси, пси, ижица и пр.) с другими алфавитами приведено в таблице. Как следует из таблицы, греческий алфавит и иврит в совокупности дают практически ту же Азбуку - т.е. являются производными от нее. Это означает, что письменный язык и культура этих народов развивалась на почве уже существовавшей праславянской письменности.

Зададимся, например, вопросом: а для чего в “древнем” греческом алфавите самим грекам нужны буквы кси и пси? Ведь для передачи сочетаний совершенно не сливающихся в произношении звуков к, п и с у греков есть буквы k (каппа), p (пи) и ? (сигма). Возражения типа “это часто встречающиеся в греческом языке сочетания звуков” малоубедительны - в греческом языке часто встречаются и другие сочетания несливающихся глухих согласных звуков - например, пт, кт, фт, однако для их передачи нет особых букв. Более того, в языках, использующих латиницу или кириллицу, и в иврите, ничего подобного нет. Напротив, обычным для всех языков является использование для передачи сливающихся согласных звуков (аффрикат) либо одной буквы (например, русские ц, ч, и щ, сербское ? , немецкое z, английское j, чешские c и c ), либо (для латиницы) разнообразных буквосочетаний - английское ch, немецкое tsch, польское cz, итальянское sc.

Откройте англо- (французско-, немецко- итальянско-) русский словарь на букву Х (икс, греческое “кси”). Практически все слова, начинающиеся на эту букву в этих словарях “заимствованы из греческого”. Слово xebeck с английского переводится русским словом шебека, т.е. парусное судно с кожаной сыромятной (т.е. русской выделки) обшивкой. Слова начинающиеся на xylo- (деревянный) имеют русский эквивалент “шуло”, что так же означает “деревянное”. Слово xeros в переводе с греческого означает “шершавый, шероховатый”. Греческое xiphos “короткий (скифский) меч” соответствует русскому “шип”, корень прилагательного xanthos (желто-зеленый) - русскому жёлтый и.т.д. То же самое относится и к букве “пси” - греческое pseudo- - русское “чудо”, греческое psycho- - “душа, восприятие не органами чувств” - русское “чуять”, греч. psephos по-русски значит “щебень”, греч. psora (чешуя, шелудивая кожа) - русское “чирей” и т. д. В середине слова – греч. opsis - “зрение” - русское “очи” Сами названия греческих букв “э-псилон” и “и-псилон” переводятся как э-щелевое и и-щелевое. Здесь греческий корень псил- точно соотвестствует русскому “щель”, и соответствие греческое пс = русское щ налицо.

Ясно видно, что в греческом алфавите буквы кси и пси появились для передачи на письме нехарактерных для этого языка славянских шипящих - ш, ч, ж и т. п. Добавим, что в иврите буква “шин”, передающая звук “ш”, начертанием практически тождественна как русской “ш”, так и греческой Y (пси).

Поэтому, например, греческое псалом (= привет), оно же еврейское шалом, оно же арабское и тюркское салам – эквивалент русского “бью челом”. А приветствие салам алейкум прямо восходит к византийскому мирному приветствию с открыванием лица – т.е. по-русски, “челом и ликом”. Позвольте, воскликнет Читатель – это же противоречит истории! Да, противоречит, но не реальной, а ныне принятой истории.

Традиционно считается, что древнейшим буквенным письмом было “древнееврейское” – современный иврит, затем на его основе возникло греческое письмо, и уже после этого из греческого письма образовались латиница, кириллица и другие европейские алфавиты. Такая последовательность развития письменности целиком определяется принятой ныне исторической хронологией развития современной цивилизации: сначала культуру развивали якобы “древние” евреи и египтяне, затем “древние” греки”, далее “древние” римляне, и только потом славяне. Затем “мрачные века Средневековья”, западноевропейское “Возрождение” … а “варварская” Россия якобы отстала от Европы на двести лет из-за “татаро-монголького ига”.

Однако, нынешняя хронология стала в Европе общепринятой только в XVI – XVII вв., после того, как Тридентский Католический Собор канонизировал вычисления монаха Дионисия и впервые постановил, что год окончания собора - 1563 от Рождества Христова. Современные исследования, и прежде всего, работы акад. А.Т. Фоменко, показывают, что существующая хронология событий до XVI в. принципиально неверна. Внедренная католической церковью хронология по сути опрокинула в прошлое реальные события, причем, чем ближе они к XVI в., тем дальше оказываются в древности по нынешней хронологии.

Причина этого кроется в распаде общеевропейской Византийской (по-славянски Боснийской) Империи в XV в., завершившемся окончательным падением Царь-Града в 1453 г., на три основные части – православную Восточную Европу (Русская Империя), католическую Западную Европу (Священная Римская Империя) и мусульманскую Южную Европу (Османская Империя). Каждая из трех частей бывшей единой Империи претендовала на наследие Византии – не случайно, в Западной Европе бывшую общую столицу (по-русски Царь-Град) стали именовать по-своему - “Констанинополь”, а в Турции – “Истанбул (Стамбул)”.

В течение всего XVI в. в Европе продолжался дележ византийского наследства, который закончился падением к началу XVII в. монархов старой Имперской династии: Рюриковичей в России, Пржемысловичей = Люксембургов в Центральной Европе, Валуа во Франции, Ависов в Португалии, Тюдоров в Англии и т.д. и приходом к власти новых династий – Романовых в России, Бурбонов во Франции, Габсбургов в Центральной и Юго-Западной Европе, Стюартов в Англии и. т. д.

Вот эти новые династии и договорились между собой о создании такой собственной истории, которая утверждала бы их монархические права. Естественно, всю предыдущую “славную Византийскую историю” каждая из монархий постаралась сделать частью своей. Так появились параллельные версии одной и той же истории. А последующим историкам ничего не оставалось, как только отодвигать в прошлое те события, которые никак не согласовывались между собой иначе, поскольку имели диаметрально противоположный смысл в разных версиях – например, у победителей и побежденных в какой-либо войне.

Этот договор был позднее закреплен и на Венском Конгрессе европейских монархов в 1815 г. при очередном дележе наследства кратковременной Империи Наполеона, да и в 1945 г. на Ялтинской и Потсдамской Конференциях по итогам Второй Мировой Войны XX века.

В том, что этот раздел Европы сохраняется до сих пор с XV в., читатель может легко убедиться сам: приложите линейку к современной карте Европы примерно от Петербурга до “каблука Итальянского сапога”, и справа от линии окажутся преимущественно православные Россия, Румыния, Греция, Сербия, Македония и мусульманские Албания и Турция, а слева – преимущественно католические Литва, Польша, Венгрия, Хорватия, Италия. При этом центром раздела оказывается как раз Босния, язык мусульман которой практически не отличается от языка православной Сербии и католической Хорватии.

Именно здесь, в славянской Центральной Европе, и зародилась европейская буквенная письменность, в отличие от египетской иероглифической, и имя ей – праславянская, а вернее, праевропейская, Азбука. И если отбросить навязанную нам в XVI-XVII вв. неверную хронологию, то якобы “древние” греческое, и еврейское письмо, не говоря уже о латинице, становятся производными Азбуки. Таким же производным Азбуки является и “древнеиндийский” язык - санскрит, само понятие о котором возникло только в XVII в., а “древние” памятники на этом языке “внезапно” обнаружены и того позже. И как не тщатся лингвисты построить единое дерево индоевропейских языков, положив в его корень санскрит, само это “древнеиндийское” название, к примеру, по-испански означает “Священное Писание” (San Escrito), т.е. это калька со средневековой латыни.

А как же быть с “древней” латынью? В том, что латиница была создана позже греческого письма, никто не сомневается. Однако, при сравнении т.н. архаической латыни, традиционно относимой к 6 в. до н. э., и классической латыни, относимой к 1 в до н. э., т.е. на 500 лет позднее, бросается в глаза куда более близкое к современному графическое оформление архаической монументальной латыни, нежели классической. Изображение обоих разновидностей латинского алфавита можно найти в любом лингвистическом словаре.

По традиционной хронологии получается, что латинское письмо сначала деградировало от архаического к классическому, а потом, в эпоху Возрождения, снова приблизилось к первоначальному виду. В рамках излагаемой концепции такого ничем не оправданного явления нет.

Сравнивая латынь с современными языками, необходимо обратить внимание также на то, что структура средневекового латинского языка практически полностью совпадает со структурой русского языка. Ее же унаследовал и современный итальянский язык.

Считается, что литературный итальянский язык создал Данте Алигьери, живший по традиционной хронологии якобы на рубеже XIII-XIV веков. Имя-прозвище Данте Алигьери переводится как “Пруклятый Лигуриец (т.е. гражданин Генуэзской Республики)”. И действительно, он был проклят католической церковью и заочно приговорен к сожжению.

Примечательно, что ни одной подлинной рукописи Данте, как и Бокаччо и Петрарки, не сохранилось. Поэтому Данте творил “Божественную Комедию”, вероятнее всего, в конце XVI в., после Тридентского Собора, издавшего список запрещенных книг и введшего тотальную цензуру. Да и литературный итальянский язык сложился лишь к XVII веку и расцвет литературной латыни приходится именно на XVI – XVII века. Поэзия Данте, Петрарки и Шекспира рождена одной общей эпохой, и это не “античность”, а XVI – XVII вв. А вот от другого итальянского гения - Леонардо да Винчи (1452 – 1519 гг.) сохранились подлинные рукописи, причем в количестве почти 7000 страниц. Это явно указывает на то, что реальная история собственно итальянской культуры начинается только в XV в., а до этого она была византийской, т.е. во многом славянской.

По сути дела историю происхождения искусственного языка латыни повторил Л. Заменгоф, создавший в 1887 г. искусственный язык эсперанто на основе латыни, но с германскими и славянскими элементами. Разница только в том, что латынь создавалась на праславянской основе, но на ее греко-романском диалекте, подвергшемся влиянию иудеоэллинского языка. Но искусственные языки можно было и не создавать.

Проведенный автором этой статьи анализ 20 основных современных европейских языков, включая славянские, балтийские, германские, романские и греческий выявил свыше 1000 ключевых слов, принадлежащих примерно к 250 общим для всех балто-славянским корневым группам и охватывающих все понятия, необходимые для полноценного общения. А это прямо говорит о том, что, по крайней мере, до XIV века население подавляющей части Европы говорило на одном языке – и это был именно праславянский язык. В Средиземноморье, помимо этого языка, говорили еще и на иудеоэллинском – праязыке современных арабского и иврита, в Юго-Восточной части Европы – на тюркском, а в Северо-Восточной – на угорском. Именно распад Единой Византийской = Боснийской Империи и стал причиной разделения общего европейского языка.

В свете развитой здесь концепции становится вполне понятно и внезапно появившееся c конца XVI обилие найденных “древнегреческих” литературных памятников. Литературный погром, инспирированный инквизицией и освященный Тридентским Собором, просто вынудил протестантскую интеллигенцию в конце XVI века искать другие пути и другой язык для публикации своих произведений, поскольку оригинальная литература на латыни подвергалась жесточайшей цензуре, а вольнодумные авторы прямиком попадали на костер инквизиции. Вот и появлась языческая “древнегреческая” мифология, сравнительно безопасная в условиях инквизиции только благодаря своей “древности”, труды “древнеримских” философов, “древний грек-сатирик Эзоп”, он же французкий баснописец XVII века Лафонтен и т. д.

Азбучное имя Всевышнего не в греческой форме Христос, а в русской форме также весьма знаменательно. В традиционной хронологии новой эры “лишнее тысячелетие” появилось по решению Тридентского Собора – до этого века назывались сотнями: например, итальянское Треченто означает “трехсотые годы”, а не “четырнадцатый век”. И эти сотни лет отсчитывались от Рождества Христова, которое было не в I, а в XI веке традиционной истории, конкретно в 1054 г., когда ярко, как Солнце, полгода светила взорвавшаяся сверхновая – Вифлеемская Звезда, нынешняя Крабовидная Туманность. И Русь действительно впервые мог крестить именно Апостол Андрей Первозванный – не в якобы 988 г., а на сто лет позже - примерно в 1088 г. по традиционной хронологии.

И становление современной европейской письменности с точностью до полстолетия полностью укладывается в период XI-XVI вв.: XI век – праславянская азбука (“кириллица”), XII век – иврит, греческое письмо (зодиакальная датировка – 1152 г.), руническое письмо (зодиакальная датировка – 1198 г.), глаголица, XIII век – латиница, XIV век – “искусственные” языки: церковнославянский, богослужебная латынь, языки Торы и Корана, XV век – начало книгопечатания, печатная Библия – XVI век. Заметим, что не случайно исчезновение именно сравнительно поздних рунического письма и глаголицы – они были быстро вытеснены насильно внедрявшейся латиницей.

Возвращаясь к Азбучному Посланию, можно предположить, что первый распространитель славянской письменности и просветитель жил не ранее XI века и был крупной политической фигурой того времени. В восточнославянской истории известен первый письменный свод законов - “Русская правда” Ярослава Мудрого, а в западнославянской - просветительская деятельность основателя западнославянской державы Пржемысла, т. е опять-таки Премудрого. Не исключено, что это одно и то же историческое лицо, которое и стояло у истоков распространения буквенной письменности.

Деятельность Кирилла и Мефодия, создавших церковнославянскую азбуку на основе праславянской, явно проходила уже в условиях латинизации западных и южных славян, поэтому она должна быть передатирована на 400 лет позднее традиционной датировки – на конец XIII - начало XIV века.

Примечательно, что архиепископ новгородский Геннадий в конце XV века ратовал за просвещение русского духовенства, сетуя, что “…не можем добыти, кто бы горазд грамоте…кого бы избрати на поповство… он ничего не умеет, только то бредет по книге, а церковного настатия ничего не знает…”.

При этом из цитируемого отзыва архиепископа ясно, что речь идет о грамотных русских людях, представленных Геннадию для экзамена на предмет пригодности к церковному богослужению, но не знающих при этом церковнославянского языка!

Иными словами, гражданской русской письменностью владело гораздо больше людей, чем церковнославянской. Большинство русских людей до начала XVII века и прихода к власти Романовых было грамотными – в частности, все казачество. А затем “тишайший” царь Алексей Михайлович Романов истребил поголовно грамотных староверов. При нем же и его сыне Федоре уничтожены разрядные книги и почти все подлинные документы, касавшиеся истории до-романовской Руси. Именно Алексей Михайлович окончательно закрепостил большинство населения России, чем и сделал его неграмотным к началу XVIII в., так что Петру I пришлось приглашать иноземных учителей. После смерти Петра во времена бироновщины миллеры-байеры-шлецеры и начали писать “древнерусскую” историю на западноевропейский лад.

М. В. Ломоносов, внесший неоценимый вклад в русскую науку и культуру, первым среди ученых провел критический анализ церкославянской азбуки и обозначил принципиальную границу между нею и гражданской русской азбукой, прямой наследницей праславянской азбуки.

Еще один принципиальный шаг сделал Н.М. Карамзин, введший в гражданскую русскую азбуку букву Ё вместо латинского jo (польского io), поскольку две точки (т.н. диакритический знак) именно над Е, а не над О сохранили идеографическую связь с праславянской азбукой, а не с латиницей, которую и по сей день пытаются навязать русским уже с помощью компьютерных технологий.

Отсчитывая просвещение славян от Премудрого Ярослава, отдавая должное Кириллу, Ломоносову и Карамзину, нельзя не упомянуть и о последнем по хронологии великом просветителе – А.С. Пушкине. Гений Пушкина как просветителя и историка еще не вполне оценен. А ведь именно он создал единый современный гражданский русский письменный язык. В некоторых европейских странах до сих пор существует разделение письменного языка на два - книжный и простонародный - в буквальном смысле: например, риксмол и лансмол в Норвегии, кафаревуса и димотика в Греции и т. п.

Знаменательно, что ироничные англичане называют сложные книжные слова македонскими. При этом они даже не подозревают, как близки к истине, ибо македонский - это тот же праславянский, а значит, и праевропейский язык. Просто латинизация англичан в XIV-XV вв. уничтожила видимую связь их языка с праславянским.

Но пока жив русский язык, будет жива и Азбука – первый буквенный учебник европейской цивилизации.

Відповіді

  • 2001.11.25 | Адвокат ...

    І рентґен -- теж, винайшли москалі...

    "ще Іван Ґрозний казав своїм боярам: ... я вас, б***єй, нсквозь віжу!.." :):
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2001.11.25 | толя дейнека

      дарма ти так

      Азбука - наша спільна спадщина, нема чого це заперечувати. Раджу ще раз перечитати текст, він дуже цікавий та повчальний, якщо буде легше, читай "русский" як "руський".
      Успіхів
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2001.11.25 | Адвокат ...

        Дякую за пораду!

        Той факт, що кирилічна абетка -- то річ старовинна, не є таємницею. Як і не є новиною викладене у наведеному Вами тексті. Також , Ви надто перебільшуєте мою "пристрасть" до москалів,-- вони мене цікавлять лише в контексті наших українських проблєм. :):

        А от до чого я, таки, дуже погано ставляся, так це "пан- слов'яські ідеї". :):


        Тож, чим вкотре читати давно відоме, я був би значно більш радий прочитати Ваші коментарі до того тексту: що видалось цікавим, що -- контраверсійним, з чим Ви солідаризуєтесь, тощо. Іншими словами,-- що спонукало Вас привернути до того тексту увагу інших.

        Хай Вам щастить!
        згорнути/розгорнути гілку відповідей
        • 2001.11.25 | толя дейнека

          E

          не знаю навіть із чого почати...
          хіба вас не здивувало твердження, що слов'янська абетка, а точніше азбука, по меншій мірі одна із найстаріших алфавитних систем у світі? Не здивувало те, що багатенько "давньогрецьких" слів має слов'янське коріння? тощо... тощо...
          Може ви таки не прочитали текст, бо він вам видався завеликим? Це один із наприємніших текстів, що я мав насолоду прочитати останім часом.
          Ця стаття являє собою один із найяскравіших зразків наукової праці великої групи вчених, які утворили проект Цівілізація, і мабуть найбільш вдалий популярний вступ до решти робіт. Безумовно, що як усе нове, ця праця супроводжується досить різкою критикою зацікавлених супротивників, але хто зна, може цей час ми будемо трохи згодом згадувати як час становлення нового історичного світогляду та революційного перегляду деяких непорушних досі догм.

          Щодо стосується моїх думок із цього приводу, то я не вважаю себе настільки фахівцем, щоб пробувати плідно коментувати цей текст. Тому - спробую декілька тез осторонь.

          По перше, сучасна українська письменність, переважно із політичних міркувань, значною мірою позбулася природньо притаманих ій традицій церковнослов'янської спадщини, причому позбулась через спробу протистояти московському впливу заради самоідентифікації. Не нам судити ті часи, але позбувшись частини традицій, наша мова бузумовно шось втратила. Можна наприклад подивитися те, що робить віломий україно-російський актор Олексій Петренко. Якщо ви чули його відтворювання мови наших прадідів, ви ніколи вже не забудете того враження. Ці традиції майже втрачені нині. Сучасний канон украйнської мови у цілому склався лише 100-200 роквів тому, і він цілеспрямовано будувався на усній традиції спілкування, у значній мірі нехтуючи церківно-книжною культурою, яка поєднувала нас із московськими звичками. Це було політичне рішення заради самозбереження, але як у всякій боротьбі, ми щось у ній втратили.

          Щодо ідеї пан-славізму, то вона не має на сьогодні ніякого реального підгрунття. Час плине невпинно, і те що було сто років тому майже не має ніякого відношення до нас, а те що було п'ятсот років тому - і зовсім неправда. Я не розумію польскої (бо не мав практики), так само як росіяни не розуміють українську, а це ж сусідні народи. Державницькі політики (від слова політика) нас роз'єднали дуже вдало та глибоко.

          Іще шкода, що на форумі обговорюються по більшості дрібні чи навіть спекулятивно-скандальні теми. Може час такий... але хочеться не просто якось животіти, а бути першими. Всупереч усьому.
          згорнути/розгорнути гілку відповідей
          • 2001.11.27 | zinc

            Re: Гм

            толя дейнека писав(ла):
            > не знаю навіть із чого почати...
            > хіба вас не здивувало твердження, що слов'янська абетка, а точніше азбука, по меншій мірі одна із найстаріших алфавитних систем у світі?

            в порівнянні з якими ? латиницею чи давньо-грецьким алфавітом ? чи може абеткою Велесової Книги ? а можна ще й про ієрогліфи тут пригадати або санскритську абетку... мабуть молодших абеток виявиться ще й менше ніж старших

            > Не здивувало те, що багатенько "давньогрецьких" слів має слов'янське коріння? тощо... тощо...

            здивувало б, якби все не було навпаки. ви здивуєтесь скільки слів ввійшло в українську мову (і російську і болгарську і ...) з грецької. не треба забувати і про спільні для всіх індоєвропейських мов корені

            > Може ви таки не прочитали текст, бо він вам видався завеликим? Це один із наприємніших текстів, що я мав насолоду прочитати останім часом.

            дочитав хоч і підтошнювало

            > Ця стаття являє собою один із найяскравіших зразків наукової праці великої групи вчених, які утворили проект Цівілізація, і мабуть найбільш вдалий популярний вступ до решти робіт. Безумовно, що як усе нове, ця праця супроводжується досить різкою критикою зацікавлених супротивників,

            правда -- це брехня. проходили вже. слід читати "різка робота зацікавлених вчених, яка яскраво критикується великою кількістю об'єктивних вчених, яким було не впадло звернути увагу на маразм"

            > але хто зна, може цей час ми будемо трохи згодом згадувати як час становлення нового історичного світогляду та революційного перегляду деяких непорушних досі догм.

            ніяких сумнівів :-)

            >
            > Щодо стосується моїх думок із цього приводу, то я не вважаю себе настільки фахівцем, щоб пробувати плідно коментувати цей текст. Тому - спробую декілька тез осторонь.
            >
            > По перше, сучасна українська письменність, переважно із політичних міркувань, значною мірою позбулася природньо притаманих ій традицій церковнослов'янської спадщини, причому позбулась через спробу протистояти московському впливу заради самоідентифікації. Не нам судити ті часи, але позбувшись частини традицій, наша мова бузумовно шось втратила. Можна наприклад подивитися те, що робить віломий україно-російський актор Олексій Петренко. Якщо ви чули його відтворювання мови наших прадідів, ви ніколи вже не забудете того враження.

            цікаво хто його навчив правильному відворенню ? невже стільки живуть ? для реалістичності додайте до слова прадід ще з десяток "пра-", бо мій пра-прадід балакав такою ж мовою як і мій дід, як і я, коли без суржику і нових слів.

            >Ці традиції майже втрачені нині. Сучасний канон украйнської мови у цілому склався лише 100-200 роквів тому, і він цілеспрямовано будувався на усній традиції спілкування, у значній мірі нехтуючи церківно-книжною культурою, яка поєднувала нас із московськими звичками. Це було політичне рішення заради самозбереження, але як у всякій боротьбі, ми щось у ній втратили.

            Гм ? політичне рішення царськоїМосковії щоб врятуватися від української культури ? заборонили видавництво української літератури, змусили спілкуватися усно, а прості українські селяни їм назло прийняли політичне рішення :-) спотворювати церковну слов'янську мову. Звичайно без допомоги Австрії там не обійшлося. Читайте історію, а не великоросійську маячню.

            >
            > Щодо ідеї пан-славізму, то вона не має на сьогодні ніякого реального підгрунття. Час плине невпинно, і те що було сто років тому майже не має ніякого відношення до нас, а те що було п'ятсот років тому - і зовсім неправда. Я не розумію польскої (бо не мав практики), так само як росіяни не розуміють українську, а це ж сусідні народи. Державницькі політики (від слова політика) нас роз'єднали дуже вдало та глибоко.

            не можу пригадати часів після того як Лях, Чех і Рус розійшлися на різні боки, щоб панславізм десь реально був крім як в головах у "кремлівських мрійників"

            >
            > Іще шкода, що на форумі обговорюються по більшості дрібні чи навіть спекулятивно-скандальні теми. Може час такий... але хочеться не просто якось животіти, а бути першими. Всупереч усьому.

            ага. тільки для цього треба щось робити зараз, а не вигадувати казок про "золото Полуботка", арійську кров, велику русь....ік....
            згорнути/розгорнути гілку відповідей
            • 2001.11.28 | толя дейнека

              Re: Гм

              так, щоб не розтікатися мислею по древу, поясню тіки один момент - про політичне рішення.
              Слово політичне - багатопланове, і з часом його значення мінялося та множилося. Коли я його вживав, то в найменшій мірі мав на увазі рішення якогось уряду чи прости боже політичної партії.
              Тут треба читати так - це рішення приймалося творцями писемного канону сучасної української мови волевим засобом там де виникало питання вибору. Альтернативи у складних процесах виникають на кожному кроці, і майже завжди на остаточних рішеннях залишається печатка іх авторів. Частина української мовної культури була відкинути при науковій фіксації канону, як не достатньо українська, і найчастіше фактором неукраїнськості була подібність до російської мови.
              Наприклад, в російськії є два пласта, умовно кажучи розмовний "берег" та церковний "брег", мова усвоїла обидва варіанти та відвела кожному із них по ареалу. Український канон взяв лише розмовний "берег", відмовившись від "брега". Це тільки один із аспектів, не тре його перебільшувати. Може так ми втратили не тільки частину мови, але й частину своєї історії та культури? Я не знаю, але таке могло статися.

              У будь якому разі, у нас досить спадщини та сьогодених справ. Я не у якій мірі не закликаю переглядати канон мови, маємо множити та розвивати те, що нам залишили батьки.
          • 2001.11.28 | Горицвіт

            Re: E

            Не коментую детально викладений Вами вище текст.

            толя дейнека писав(ла):
            > Не здивувало те, що багатенько "давньогрецьких" слів має слов'янське коріння?

            Вам знайома теорія про спільну праіндоєвропейську мову?

            > По перше, сучасна українська письменність (виділення тут і ділі моє - Г.), переважно із політичних міркувань, значною мірою позбулася природньо притаманих ій традицій церковнослов'янської спадщини, причому позбулась через спробу протистояти московському впливу заради самоідентифікації. Не нам судити ті часи, але позбувшись частини традицій, наша мова бузумовно шось втратила.

            > Сучасний канон украйнської мови у цілому склався лише 100-200 роквів тому

            Боюся, Ви плутаєте поняття мови і писемності.

            Мова не будується так легко, "з політичних міркувань", особливо в ті давні часи, коли не було телебачення, радіо, інтернету.
            згорнути/розгорнути гілку відповідей
            • 2001.11.28 | толя дейнека

              Re: E

              Горицвіт писав:
              > Вам знайома теорія про спільну праіндоєвропейську мову?
              так, я чув про таку, але детально не знайомий. Але останнім часом я прочитав декілька матеріалів про спільний базис європейських мов (слов'янських, литовської, скандінавських, німецької, англійської, романських). Є спільна база тисяча-півтори тисячі слів, які складають серцевину мов. Час появи та вжитку цієї спільної корінної тисячі лежить не так далеко від нас у часі - декілька століть. (Наприклад, здається, - кобила, кавалер та шевал'є - однокорінні слова, без жартів). Я прошу ще раз звернути увагу на список спільних слів на літеру X з наведеної статті, відверто, я був просто шокований. Там справді показана невіть не спільність, а першоджерело.

              >
              > Боюся, Ви плутаєте поняття мови і писемності.
              >
              > Мова не будується так легко, "з політичних міркувань", особливо в ті давні часи, коли не було телебачення, радіо, інтернету.

              Радо погоджуюсь із вами, конференція - не те місце, де я одразу відточую формулювання. У цьому контексті я мав на увазі канон сучасної письмової української мови - у вигляді критичної сукупності письмових джерел та словників разом із граматикою, творіня цілком конкретних особистостей, від Котляревського до Грушевського. В свою чергу цей канон безумовно сам став чинником розвитку та й фіксації мови.
              Прошу не судити мене занадто суворо, бо я не фахівець у мовних питаннях, можу плавати у деяких дефініціях.
            • 2001.11.28 | толя дейнека

              і ще

              забув подякувати за ваші слушні мені зауваження, у тому числі й орфографічні :о), - все поспіхом, поспіхом

              але вийшло так, що мої плутані думки дещо відтінили запропонований текст, чого я зовсім не хтів.
          • 2001.12.04 | Євген

            Re: E

            Толю,

            Ти кажеш, що тебе вразило, що "багатенько "давньогрецьких" слів має слов'янське коріння". Саме на цьому будують свою арґументацію автори цитованого тобою тексту.

            Ця загадка розв'язується дуже просто: давньогрецька та слов'янські мови є індоєвропейськими. Дійсно, дуже часто можна зауважити спільні корені. Наведу такий приклад: укр. "тато", румунське "тате", санскрит "atta" тощо. Але це зовсім не означає, що це слово походить з праслов'янської мови. Просто було одне мовне джерело, індоєвропейська мова, яка і дала у сучасних мовах різні варіанти.

            Теорія, про яку ти писав, летить шкереберть ? :)
            згорнути/розгорнути гілку відповідей
            • 2001.12.06 | толя дейнека

              я був не зовсім точним

              я був не зовсім точним, вибачаюся. Справді, наявність спільних слів в різних мовах - не дивини, навпаки, було б дивно, якби їх не було. Я мав на уваз дещо інше, мені слід було звернути увагу на цей уривок

              Зададимся, например, вопросом: а для чего в “древнем” греческом алфавите самим грекам нужны буквы кси и пси? Ведь для передачи сочетаний совершенно не сливающихся в произношении звуков к, п и с у греков есть буквы k (каппа), p (пи) и ? (сигма). Возражения типа “это часто встречающиеся в греческом языке сочетания звуков” малоубедительны - в греческом языке часто встречаются и другие сочетания несливающихся глухих согласных звуков - например, пт, кт, фт, однако для их передачи нет особых букв. [...]
              і далі.

              Справді, навіщо?
              я не думаю, що щось зможу добавити до наведеної статті змістовного, але наявні в ній ідеї, гадаю, заслуговують на якнайширше розповсюдження. Принаймні в частині тлумачення змісту азбуки-абетки.
    • 2001.11.27 | zinc

      Re: І рентґен -- теж, винайшли москалі... і мін'єт теж :-) (-)

      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2001.11.28 | толя дейнека

        мінєт здається пишеться без апострофа

        добре, що ми вміємо з одного слова впізнавати посередні анекдоти (а навіть і чисто кацапські). Може колись почнемо роздивлятися і щось більше.
        Постараюся відповісти трохи згодом, як появиться зайва хвилина. Дякую у любому разі
        згорнути/розгорнути гілку відповідей
  • 2001.11.29 | Неперебийкацапуніс

    Один звук – одна буква??? :-)


    РуСкая Азбука - сАвИршеннА уникальнАе явление среди всех извеСНых спосАбАв буквеннАВА письма. Азбука АтличаеЦЦа Ат других алфавитАв не толькА практически сАвершЭнным вАплАщением принцЬІпа АднАзначнАсти графическАВА АтАбражения: Адин звук - Адна буква.....
    ....Продовжувати? ;):
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2001.11.29 | толя дейнека

      та ви шо, подуріли всі?

      дуже дивно спостерігати чавлячий вплив сучасного моменту на свідомість. Жодної думки осторонь!

      Для тих, хто з першого та другого разу не второпав, сказу ше раз -Йдеться про стару руську азбуку-абетку, якою зокрема писано Острозьку Біблію.

      Щодо фонетичної інтерпретації російського тексту, то навіть в сучасній мовній практиці є декілька варіантів озвучення, в залежності від регіону, так що і це зауваження не приймаю. І зокрема входження в російський правопис форми "буквеннОГО" явно вказує на вплив українськой культури та українських діячів на формування російської граматики, чи не так?
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2001.11.29 | Неперебийкацапуніс

        Re: та ви шо, подуріли всі?

        ....сказу ше раз -Йдеться про стару руську азбуку-абетку, якою зокрема писано Острозьку Біблію.
        ___________________________________________________
        ———»Перепрошую, коли ви чуєте приміром словосполучення «русский язь1к», чи не виникає у вас часом сумнівів про що власне йдеться: про РОСІСЙСЬКУ мову чи про мову древньої України-Руси? Гадаю, що не виникає, а все тому що у сучасній російській мові слово «Русский» не означає нічого іншого, окрім «Російський».

        ——————————————————————————————————————————————————————————————————
        Щодо фонетичної інтерпретації російського тексту, то навіть в сучасній мовній практиці є декілька варіантів озвучення, в залежності від регіону, так що і це зауваження не приймаю.
        ——————————————————————————————————————————————————————————————————
        ———»Отож то й воно, що російська мова абсолютно не підпадає під визначення дане праслав'янській абетці.


        ————————————————————————————————————————————————————————————————————
        І зокрема входження в російський правопис форми "буквеннОГО" явно вказує на вплив українськой культури та українських діячів на формування російської граматики, чи не так?
        ————————————————————————————————————————————————————————————————————
        ———» Ні, скоріше всього що не так. Укаїнська мова просто зуміла вберегти це закінчення на відміну від переважно неслов'янської Росії.
        згорнути/розгорнути гілку відповідей
        • 2001.11.29 | толя дейнека

          Re: та ви шо, подуріли всі?

          Неперебийкацапуніс писав:
          Перепрошую, коли ви чуєте приміром словосполучення «русский язь1к», чи не виникає у вас часом сумнівів про що власне йдеться: про РОСІСЙСЬКУ мову чи про мову древньої України-Руси? Гадаю, що не виникає, а все тому що у сучасній російській мові слово «Русский» не означає нічого іншого, окрім «Російський».

          саме так, я мав на увазі давньоруську мову, мову України-Руси. Я по мірі своїх можливостей намагаюся не обмежуватися, скажімо, тільки сучасний російським тлумаченням слова "русский".

          »Отож то й воно, що російська мова абсолютно не підпадає під визначення дане праслав'янській абетці.

          на мою думку, ми зачасто міряємо давнину сучасною мірою. Скоріше за все, без аналогу сучасних мас-медія та державно-бюрократичних каналів росповсюдження інформації, без тих же сталих словників - раніше мова змінювалась набагато скоріше ніж зараз, зокрема під врливом спілкування із різними іншомовними сусідами. Можна з впевненістю говорити, що Богдан Хмельницький говорив мовою близькою до сучасной, але я не впевнений, що так можна сказати про мову ще на 350 років раніше. І скоріше за все, про це ми не дізнаємось ніколи.

          > І зокрема входження в російський правопис форми "буквеннОГО" явно вказує на вплив українськой культури та українських діячів на формування російської граматики, чи не так?
          > ———————————————————————————————> ———» Ні, скоріше всього що не так. Укаїнська мова просто зуміла вберегти це закінчення на відміну від переважно неслов'янської Росії.


          я інколи бував у Росії, і мені здалося, що вона переважно слов'янська. :о) Може в нас із вами різні виміри слов'янства? Там живуть приблизно такі ж люди, є добрі, є погані, як скрізь
      • 2001.11.29 | Конрад

        Да це ж божевілля!

        Шановний, годі рекламувати покидьки Фоменка та Носовського!
        Спробуйте довести, що в історії не було цілого тисячоліття! Не вдасться, аж ніяк...
        згорнути/розгорнути гілку відповідей
        • 2001.11.30 | толя дейнека

          якби ще й їхнім опонентам...

          якби ще й їхнім опонентам трохи ввічливості та неупередженості, справді дихалося б трохи легше. Якщо говорити тільки про активних дослідників школи, то вони всі без виключень шановані люди, які довели свою спроможність у багатьох галузях та на протязі багатьох років. Як до речі, і гідність.

          І не лінуються виважено, без образ відповідати на будь-яку критику, часом трапляється навіть і змістовну.

          поки ще, із повагою,
          будьте трохи менше войовничими, там де тому не місце
          згорнути/розгорнути гілку відповідей
          • 2001.11.30 | Конрад

            Re: якби ще й їхнім опонентам...

            Шановний, Ви готові виступити на захист Фоменка?

            Ви мабуть чули про існування такої науки як нумізматика? Я наприклад читав Історію Візантії С.Б.Дашкова і там глава про кожного імператора проілюстрована фотографією його монети - ось, будь ласка, Іраклій, оце Костянтин ІХ, а це Мануїл Комнін власною особою, так і написано. Це що, Романови з Габсбургами побудвали спеціальну майстерню, щоб ці соліди та денарії карбувати?

            Вам відомо, що історія спирається на співставлення різних за походженням і тому незалежних джерел? І якщо арабський історик пише - ’’в році такому-то гіждри непереможні війська нашого славного халіфа Імярек во славу Алаха мілостивого побили нечестивих румійців під містом Н.’’, а грецький історик під цією ж датою записує, що ’’в такому-то році панування богохранімого царя нашого Імярек за гріхи наші та недбальством стратигів окаянні ізмаїльтяни побили християнське воїнство під містом Н’’, то ця подія може ввжатися доведеною. Між іншим - арабів мабуть теж запросили на віденський когрес 1815 р. для обговорення всесвітньої фальсифікації джерел?

            Ви в курсі, що основну масу історичних документів складають не твори Тацита чи Плінія, а величезна маса побутових паперів? Наведу приклад - в книзі А.Б.Рановіча про античні джерела з історії первинного християнства наводиться відшукана в Єгипті в давнсьму смітнику записана на папірусі розписка управляючого маєтку його власнику про те, що в році такому-то панування імператора Імярек Парфянського, Сарматського, Германського якогось-то там ще, такого-то числа раб Епафродіт 7 років під час показу мімів вліз на стіну, впав і сломав собі шию, отже просимо того раба списати як жертву випадку. Ну і як - це хто спорядив спеціальну експедицію до Єгипту, щоб виготовити та закопати в пісок цей господарчий папірець разом і з десятками інших доносів, квітанцій, посвідчень? Це ж не Тацита написати...

            Дані археології Вам нічого не говорять? Адже в багатьох європейських містах і досі стоять різні залишки римських споруд з цілком конкретними написами і датами? А римські чи візантійські надгробки - їх теж Романови виготовили?

            Існування радіовуглецевого аналізу Вам відомо?

            Шановний, я не часто хожу на ваш форум, бо не маю бажання сперечатися ані на політичні, ані на мовні теми. Але історію залиште, будь ласка, в спокої - чи мало у нас в Україні своїх її фальсифікаторів, що ще й російських треба пропагувати? Я сам усіялко підтримує критичне мислення, але ж всьому є межа, добродію...

            Конрад
            Українська історична бібліотека
            http://www.ukrhistory.narod.ru
            згорнути/розгорнути гілку відповідей
            • 2001.12.01 | толя дейнека

              так вже трохи краще

              дуже вам вдячний, що приділили частину свого часу для відповіді на мій допис

              Конрад писав:
              Шановний, Ви готові виступити на захист Фоменка?

              думаю, на якомусь рівні - так, навіть по наведеним вами пунктах, але звісно не буду цього робити, просто зважаючи на тему форуму. Той текст, що я вкрав кліпбордом з сайту Цівілізіція та поставив у корінь, стосується першочергово мовних питань, і як мені здається, таки цікавий. Навіть безвідносно до суміжних історичних тем. Так само, як будь який побутовий папірець несе на собі відголосок якихось епох та думок. А як на мене, стаття Я.Кеслера все таки трошки глибша за побутовий папірець.

              Шановний, я не часто хожу на ваш форум, бо не маю бажання сперечатися ані на політичні, ані на мовні теми. Але історію залиште, будь ласка, в спокої - чи мало у нас в Україні своїх її фальсифікаторів, що ще й російських треба пропагувати? Я сам усіялко підтримує критичне мислення, але ж всьому є межа, добродію...

              цей форум точнісінько такий же мій, як і ваш.
              Дуже цікава теза - про межі критичного мислення. Не думаю, що тут можна так рубати, існування чи ні такої межі є окремою темою. Але якщо й є така межа, то де вона пролягає? І геть зовсім не погоджуюсь із вами, що вона пролягає якраз на питаннях хронології чи інтерпретації історії, і буду твердо захищати таку точку зору.
              Я маю надію, нехай й слабу, що ви все ж не є прихильником попередньої цензури праць по історичній тематиці.

              Щодо російськості. Наскільки я знаю, хоча А.Т.Фоменко мешкає в Москві, він за походженням донетчанин. І хоча б тому нам не слід зрікатися наших земляків із світовим ім'ям, не так в нас їх і багато. А взагалі школа поступово перетворюється на міжнародну.

              Я ось тіки що відкрив для себе політологічні роботи Ноама Чомски (Noam Chomsky), до речі теж ніби земляка. Почитайте, тоді скажіть, чи може хтось щось категорично стверджувати про тисячорічну давнину, коли ми не знаємо сьогодення.

              > Конрад
              > Українська історична бібліотека
              > http://www.ukrhistory.narod.ru
              за лінк спасибі, поставив собі у вибране, буду знайомитися по мірі часу.


              ще раз дякую

              --------
              пм. все ж таки не втримаюсь, та порушу своє слово, дане декількома рядками вище
              http://www.newchrono.ru/frame1/Publ/beresta/beresta-atf.html
              невже все так кепсько?
              згорнути/розгорнути гілку відповідей
              • 2001.12.04 | Рюген

                Зовсім добре

                1) Найбільш точний метод датування - дендрохронологічний. У Новгороді є повна прив'язка по роках з середини 8 до 16-го сторіччя.
                2) Мнемоніка абетки - можлива. Решта - повна нісенітниця. Літера "Ш" запозичена у кирилицю з глаголиці, куди, в свою чергу потрапила з арамейської. Тобто все навпаки. Фінікійське письмо (графічна основа грецького, латинського та кирилічного алфавітів) пішло від єгипетських ієрогліфів, котрі вживалися для передачі звуків (головно приголосних). З фінікійського ж виникло єврейське, арабське та, ймовірно, вірменське. Еволюцію легко прослідкувати, що вже давно й зроблено.
                3) Ignorance is not the excuse. Не знаєте - не пишіть.

                Чому войовниче невігластво є такою характерною рисою Майдану? Хтось пояснить?
                Ось погляньте - на сайті газета.ру обговорюються автомобілі. Здавалося б: вже там хамства! А порівняйте. Ганьба майданівцям!
                згорнути/розгорнути гілку відповідей
                • 2001.12.05 | Адвокат ...

                  Впєрьод, на .ру!!!

                  Рюген писав(ла):

                  > Ось погляньте - на сайті газета.ру обговорюються автомобілі. Здавалося б: вже там хамства! А порівняйте. Ганьба майданівцям!

                  Теревені про авта, або футбол Вам пасуюють більше. Дивно, Ви такий "білий та пухнастий", майданівці -- гидкі- гидкі, москальські авто- балакуни, теж,-- "білі та пухнасті", а Ви з нами нервуєтесь... Життя -- коротке, живіть на повні груди, subj!
                  згорнути/розгорнути гілку відповідей
                  • 2001.12.05 | Рюген

                    Re: Впєрьод, на .ру!!! А на майдан - це назад, виходить? Не чека

                    Дивна Ви людина, Адвокате!
                    Обрали собі інтелігентний нік, то маєте відповідати. Он Ромулюс відкопав, що мій означає "лаятись", "обсирати". То я й намагаюсь виправдовувати його. А Вам - не годиться. Чи в нас все - навпаки?
                    Далі. Моє останнє зауваження в принципі було побажанням якоїсь коректності й не більше. Ви по суті нічого не сказали (заперечили б чи що?), а накинулись на те, що мені не подобається, коли нестачу знань компенсують надлишком хамства. Вам це подобається? Навряд. Тоді чому ж захищаєте? З почуття солідарності?
                    От Ви взялися мене таблиці множення вчити. Я, звичайно, людина темна і в кібернетиці нічого не тямлю. А через те шанобливо ставлюся до її адептів. Єдине, що мене трохи бентежить, що за останні згадані Вами 30 років крім стійкої оборони школи академіка Глушкова від клятих москалів до нас, простих смертних, ніяких інших досягнень вітчизняних кібернетиків якось і не потрапило. Не рахуючи, звичайно, так-сяк зробленого перекладу технічної документації до компілятора Microsoft C v.4.0, який мені колись попався в руки і на якому гордо стояло "Інститут кібернетики АН України". Тому вітчизняним кібернетикам негайно треба чимось корисним зайнятися. Як не можуть текстового редактора, чи компілятора написати (про графічні чи видавничі пакети я вже й не кажу), то хоча б новою Влесовою книгою чи абеткою якоюсь чудернацькою публіку потішили б, га? А то москальську обговорюєте. Неподобство.
                    І даремно Ви мене женете з майдану. Треба ж Вас комусь до відчуття реальності повертать.
                    згорнути/розгорнути гілку відповідей
                    • 2001.12.06 | Адвокат ...

                      І не могли. ;-) (updated )

                      > Дивна Ви людина, Адвокате!

                      Та що Ви, пане, кажете? Невже?! :):

                      > Обрали собі інтелігентний нік, то маєте відповідати. Он Ромулюс відкопав, що мій означає "лаятись", "обсирати". То я й намагаюсь виправдовувати його.

                      Subj!, "обсерателю", subj! Ви міряєте всих, та й мені, грішному, потрапило, свєцько- москальськими мірами. До Вашої уваги є таке спостереження: "інтєлліґент", "інтєлліґєнтность" вітсутні у всих мовах, крім москальської. Здогадайтеся ( з однієї спроби! )-- чому?


                      > А Вам - не годиться. Чи в нас все - навпаки?

                      Пане, що годиться моєму нікові, то мені краще знати. А от, що у Вас -- "навпаки",-- то Вам!

                      > Далі. Моє останнє зауваження в принципі було побажанням якоїсь коректності й не більше. Ви по суті нічого не сказали (заперечили б чи що?), а накинулись на те, що мені не подобається, коли нестачу знань компенсують надлишком хамства. Вам це подобається? Навряд. Тоді чому ж захищаєте? З почуття солідарності?

                      Та, ні, то -- по суті. Я й продовжую вважати, що інттєлліґєнтниє теревені про авта Вам пасували б більше. То моя опінія така. :):


                      > От Ви взялися мене таблиці множення вчити. Я, звичайно, людина темна і в кібернетиці нічого не тямлю. А через те шанобливо ставлюся до її адептів. Єдине, що мене трохи бентежить, що за останні згадані Вами 30 років крім стійкої оборони школи академіка Глушкова від клятих москалів до нас, простих смертних, ніяких інших досягнень вітчизняних кібернетиків якось і не потрапило.

                      Та Ви не переймайтесь! Вони ж не тези до чергового с'єзда кпсс кльопали,-- от Ви й ніц від них і не мали. Це, жарт, звичайно, але Ви його чесно заслужили!


                      > Не рахуючи, звичайно, так-сяк зробленого перекладу технічної документації до компілятора Microsoft C v.4.0, який мені колись попався в руки і на якому гордо стояло "Інститут кібернетики АН України".

                      Вам зміст того перекаду був зрозумілий?


                      > Тому вітчизняним кібернетикам негайно треба чимось корисним зайнятися. Як не можуть текстового редактора, чи компілятора написати (про графічні чи видавничі пакети я вже й не кажу), то хоча б новою Влесовою книгою чи абеткою якоюсь чудернацькою публіку потішили б, га? А то москальську обговорюєте. Неподобство.

                      Пане, я маю добру пам'ять, і певно пам'ятаю хто, за яких умов та кого у совєцький час повчав: "работать надо!"
                      Стосовно текстового редактора. Його може "написати" і мавпа, як матиме більш меньш гарний toolkit. З компіляторами справа гірша. Хоча, як взяти до уваги досвід GNU, то й це можливо. Але у Ваших зверхніх повчання є одна хиба: Ви дуже погано уявляєте процес створення програмового продукту. Моя порада: Інтернет -- великий, матеріялу -- безкрай, почніть з linux.org.ua, і за пів року будете грамотний! А ще через рік, як "нє попустіт", второпаєте, хто й нащо абетки вигадує.


                      > І даремно Ви мене женете з майдану. Треба ж Вас комусь до відчуття реальності повертать.

                      А Ви таки маєте проблеми з перекладом! Можливо подвійним,-- я пропонував Вам лише покращити якість Вашого життя. :): Бо, прости Господи, в мене серце розривається, як уявляю Ваші зусилля, Вашу щоденну невтомну працю... а, як згадаю, що вона марна... Киньте, займіть се чимось більш приємним та/або корисним! Бо дуже буде шкода,-- не мені, як Ви зрозуміли,-- як Ви "сґорітє на том попріщє".
                      згорнути/розгорнути гілку відповідей
                      • 2001.12.06 | Рюген

                        Дякую за розвагу

                        З тулкітом Ви, шановний, мене потішили! Може, у Вас взагалі уявлення про програмування "тулкітове" (Там тулкитайские братья свихнулись по нашим понятьям).
                        Дякую також за зворушливу турботу про моє дозвілля. Нема чого хвилюватися. Ви мене добре розважаєте. Власне, для цього я тут і гуляю. Сподіваюся, що й надалі користуватимусь Вашою увагою. А для того, щоб Ви не лінувалися, буду Вас потроху під'южджувать. До наступної зустрічі.
                        згорнути/розгорнути гілку відповідей
                        • 2001.12.07 | Адвокат ...

                          Чим би дитя не бавилось, аби грошей не просило. ;-) (-)

                          згорнути/розгорнути гілку відповідей
                          • 2001.12.07 | Рюген

                            Точно! Тому я й пропоную припинити дотування Галичини з державно

                            згорнути/розгорнути гілку відповідей
                            • 2001.12.14 | Адвокат ...

                              І багато Ви знаєте галичан, що мали зиск з того фінансування?

                              Subj!

                              А по друге, чи не кацапню антидержавну має дотувати держб'юджет, часом? Чи пан має щось цікавіше? То давайте, не соромтесь!
                              згорнути/розгорнути гілку відповідей
                              • 2001.12.14 | Рюген

                                О, Мовознавцю,

                                я сам хотів був написати "б'юджет", але потім вирішив, що це буде відвертим знущанням, і стримався. Що ж, Ви самі смієтеся з себе!
                                Що стосується теми, тобто зисків:
                                1. Пенсії
                                2. Медичне обслуговування
                                3. Освіта
                                4. Правоохоронні органи.
                                Все це, дорогенький, (в обох розуміннях) з державного "б'юджету". І витрачати його треба так, як хочуть ті, хто його заробляє. А хто його заробляє...
                                Не подумайте, що я такий жорстокий, і бажаю, щоб ті галицькі бабусі з голоду повмирали. Я хочу, щоб працездатні галичани замість того, щоб по мітингах бігати, чи по панчохах гроші лівим шляхом зароблені ховати, взялися б "рідну державу" утримувати власним коштом, а не за рахунок тієї самої "антидержавної кацапні".
                                Але зустріти Вас було приємно. Особливо отеє "subj!"
                                Привіт від "ур'яду"
                                згорнути/розгорнути гілку відповідей
                                • 2001.12.15 | Адвокат ...

                                  Не знаю, з якого Ви ур'яду... ;-)

                                  ... але "ідеї" Ваші я вже колсиь чув. Не зваших, пене, вуст, але,-- тими ж самими словами. Уста були ур'ядові, ур'яд -- комуняцьким, діло було недовго перед тим, як совок гепнувся... Кльово збереглися, пане! :):

                                  Дам Вам одну пораду, може вона Вам допоможе. Не переймайтеся тим, що мають, чи не мають робити працездатні галичани. Хай вони самі тим переймаються. Подбайте про себе, про свою родину. І на душі стане тепліше!

                                  P.S. Я так зрозумів, що ви з тієї гілки вашго ур'яду, що "отнімаєт і дєліт", а не з тієї, що заробляє та множить. :):
                • 2001.12.06 | толя дейнека

                  Зовсім добре не буває ніколи

                  Рюген писав:
                  3) Ignorance is not the excuse. Не знаєте - не пишіть.
                  мені б дуже цікаво було б побачити чоловіка, який знає. Якщо вже сперечатися цитатами, можна слід за кимось відповісти: Я знаю тільки те, що я нічого не знаю.

                  1) Найбільш точний метод датування - дендрохронологічний. У Новгороді є повна прив'язка по роках з середини 8 до 16-го сторіччя.
                  дуже добре, що вже не "радіовуглецевий та радіокарбонатний методи", як писав один академік. Дуже радий також, що дендрохронологічний метод відповідає на всі питання. Але найбільше тішить те, що хронології як окремої дисципліни нема, за непотрібністю.

                  2) Мнемоніка абетки - можлива. Решта - повна нісенітниця. Літера "Ш" запозичена у кирилицю з глаголиці, куди, в свою чергу потрапила з арамейської. Тобто все навпаки. Фінікійське письмо (графічна основа грецького, латинського та кирилічного алфавітів) пішло від єгипетських ієрогліфів, котрі вживалися для передачі звуків (головно приголосних). З фінікійського ж виникло єврейське, арабське та, ймовірно, вірменське. Еволюцію легко прослідкувати, що вже давно й зроблено.

                  Насправді я бузумовно хтів ознайомити відвідувачів форуму тільки із мовною стороною питання, і тому щиро радий (без посміхів), що ви знаходите сенс у тлумаченні азбуки.

                  Щодо решти - не треба робити вигляду, що питань не існує, їх не існує тільки в відштукатурених догматичних наукових схемах. Істориків звинувачують у тому, що вони охоче читають тільки те, що вміють, а те що не вміють - лінуються. Хіба є на тих схемах взаємопоходжень коптський алфавіт? Або розв'язані таємниці етруського? Дзуськи...
                  Розв'язання таких та решти проблем - питання наукового пошуку та дискусій. А не тікання в повний ігноранс.

                  Писання історії - справа кожного разу має політичний чиник, і треба бути цього добре свідомим; незалежність та неупередженість - ті речі, які ще треба довести, і сплатити болісними зусиллями. Якщо є сумніви - включіть телевізор, там робиться така сама сьогоднішня історія, з усім своїм брудом та обманом. Впертість істориків по людськи легко пояснити, важко погодитися, коли тебе звинувачують, що ти все життя проплавав в казках. Мене у роботах Фоменка та багатьох-багатьох інших подекуди та частенько дещо шокує, але єдине, що я кажу - істина народжується у суперечці, і ніяк інакше.
                  Тупу впертість із задоволенням залишаю Алексію ІІ, вона йому потрібніша.
                  згорнути/розгорнути гілку відповідей
                  • 2001.12.06 | Рюген

                    Істина у суперечках гине, а не народжується (-)

                    згорнути/розгорнути гілку відповідей
                    • 2001.12.06 | Адвокат ...

                      Yes, you are right!

                      Істину вкладають у вуха попам РКПЦ (ҐБ) та ком- парт- активістам. А вже вони, без суперечок, сповішають її "підлеглим". "Демократично та толєрантно".

                      Лєпота!!!
                    • 2001.12.07 | толя дейнека

                      гине точнісінько так, як птах фенікс (-)

                      :о)
                      усього найкращого
                • 2001.12.06 | толя дейнека

                  духовно споріднений текст, вкрадений з форуму УП

                  "Пропаганда для демократии это то же самое, что и насилие для тоталитаризма. Ее техника отточена до уровня высокого искусства и превосходит все мечты Оруэлла".
                  Автор: Догматик
                  Дата: 28 Лист 2001 16:51

                  КАРТИНКИ С ФАБРИКИ СОГЛАСИЯ:
                  Ноам Чомски о системе пропаганды в "демократическом" обществе

                  Михаил ЦОВМА

                  Значение работ известного американского ученого и общественного деятеля Ноама Чомски признается во всем мире. В лингвистике его роль столь велика, что некоторые сравнивают его вклад в эту область с вкладом Фрейда в психологию или Руссо в общественную мысль. В то же время Ноам Чомски широко известен и как политический комментатор, который начиная с начала шестидесятых годов активно участвовал в движении протеста против американской агрессии в Индокитае, а затем в Латинской Америке и на Ближнем Востоке. Темами его работ стали внешняя политика США, в особенности по отношению к странам Третьего мира, новый мировой порядок, и то, что он сам называет "системой промывания мозгов в условиях демократии". Один из его друзей, посетивший в начале восьмидесятых годов Польшу с удивлением обнаружил, что образованные поляки считают, что на самом деле существует два Ноама Чомски - лингвист и политик, просто у них не укладывалось в голове, что один человек мог внести столь значительный вклад сразу в две столь значительные области.

                  В России имя Чомски до последнего времени было мало кому известно, разве что некоторым лингвистам. Ни одна из его политических работ, за исключением маленького отрывка из его статьи о новом мировом порядке по недоразумению появившегося в газетах "24" и "День", не переведена на русский язык (видимо потому, что Чомски не вызывал особых симпатий как у советского бюрократического монстра, так и у нового, вполне проамериканского демократического режима. Надеемся, что эта статья обратит внимание читателей на идеи и деятельность этого человека и сослужит добрую службу, помогая нам разобраться в том как работает формально-демократический механизм, возникающий сегодня и на территории бывшего Восточного блока.

                  Ноам Чомски родился в 1928 году в Филадельфии в семье эмигрантов, выходцев с Украины. Родители определили его в экспериментальную школу, поскольку уже в раннем возрасте он проявлял многочисленные таланты. Десятилетним мальчиком он уже писал статьи, защищая испанских анархистов, сражавшихся против Франко. Окончив университет и получив диплом доктора философии в области лингвистики, он начал преподавать в одном из самых престижных университетов США - Массачусетском Технологическом Институте (MIT). К началу шестидесятых его карьеру можно было считать удавшейся - у него была интересная работа, в которой ему удалось сделать поистине революционные открытия, любимая семья и дом в пригороде. Но он слишком рано разглядел вьетнамскую войну и начал высказываться против нее задолго до того, как мощное антивоенное движение сделало подобные высказывания достаточно безопасными. Он отказался платить налоги (и продолжал не платить до середины 70-х) и участвовал в организации помощи призывникам, не желавшим идти в армию. В середине шестидесятых он активно участвовал в антивоенных демонстрациях, после которых ему приходилось делить камеру с другими "статусными интеллигентами" - доктором Бенджаменом Споком, Норманом Мейлером... В 1967 году "Нью-Йоркское книжное обозрение" опубликовало его статью "Ответственность интеллектуалов", которая сыграла огромное значение в определении того, каким будет антивоенное движение, но которую Чомски, по собственному признанию, так и не читал - статья на самом деле представляла собой расшифрованное с магнитной ленты его выступление перед студентами. Этот невольный "литературный экспромт" оставил имя Чомски в один ряд с именами других писателей-бунтарей - Торо и Эмерсона.

                  В чем же заключалась "ответственность интеллектуалов"? В том, чтобы "говорить правду и разоблачать ложь". С тех пор Чомски не прекращает своей активной общественной деятельности. Он много пишет на международные темы, выступает на конференциях и в студенческих кампусах. Расписание его лекций известно на пять лет вперед, потому что желающие пригласить его уже давно выстроились в длинную очередь - не потому, что он отказывает, а потому, что их действительно много. Книги Чомски обречены на то, чтобы стать бестселлерами (в том смысле, в каком могут стать бестселлерами книги, приходящие к столь радикальным и нелицеприятным для западной демократии выводам). И все же, несмотря на то, что его статьи и толстые тома появляются с завидной регулярностью, Чомски не считает себя писателем. Впрочем, примерно такого же мнения придерживаются "Нью-Йоркское книжное обозрение" и американские академические журналы, которые начиная с 1972 года, когда в Америке началась активная борьба с так называемым "кризисом демократии", не опубликовали ни одной его статьи или рецензии на его книги. Поэтому неудивительно, что человек широко известный и почитаемый за рубежом, у себя на родине известен гораздо хуже. Причины этого обнаружить несложно, и мы вернемся к этому чуть позже, когда будем рассказывать о взглядах Чомски на "систему промывания мозгов при демократии". Скажем только, что снятый не так давно документальный фильм "Производство согласия: Ноам Чомски и медиа" (Manufacturing Consent: Noam Chomsky and the Media), получивший призы на престижных международных фестивалях, получил мягко говоря чень критическую оценку в "Нью-Йорк Таймс", причем имя Чомски не упоминалось вообще. Несмотря на то, что он, если верить все той же "Нью-Йорк Таймс", является "вероятно самым значительным из всех живущих ныне интеллектуалов", фильм так и не был показан ни по одному из общенациональных телеканалов и сумел пробиться лишь на несколько местных кабельных каналов. (Что касается "Нью-Йорк Таймс", то пусть вас не обольщает приведенная цитата, которой обычно пользуются авторы рецензий на книги Чомски. В следующем предложении журналист "Нью-Йорк Таймс" задает читателю вопрос: "А если это так, то как он может писать такие ужасные вещи об американской внешней политике?")

                  Радикализм политических работ Чомски, по крайней мере в сравнении с господствующей идеологией, вызывает недовольство и иногда даже страх нтеллектуального истэблишмента, старающегося всячески принизить значение его ворчества. Его идеи пытаются исказить, игнорировать или представить в смешном виде. Это вовсе не удивляет и не беспокоит Чомски. Напротив, "диссидент должен начать беспокоиться, если его начинает принимать мэйнстрим. В этом случае он, наверное, делает что-то не так, иначе подобное поведение истэблишмента не имеет смысла. Почему институты вдруг оказываются восприимчивы к критике в свой адрес?"

                  Знакомство с работами Чомски неизбежно приведет нашего читателя, воспитанного на недоверии к советской пропаганде и вкушающего ныне демократическую пропаганду о достижениях западной цивилизации, к вопросу: "а может ли в условиях западной демократии иметь место то, о чем пишет автор?"

                  Язык официальной западной пропаганды цветист и афористичен, так же как и "новояз" Оруэлла. Для западного читателя, обладающего минимальными способностями видеть мир не только таким, каким он представляется в масс медиа, достаточно очевидно, что роман Оруэлла "1984" в той же степени относится к западному обществу, как и к Восточному блоку. Характерно, что приближение 1984 года в свое время вызвало не только традиционную пропагандистскую кампанию " официальных средствах массовой информации на Западе, но и целый поток более критических произведений, среди которых были статья Чомски "1984: оруэлловский и наш", песня группы Dead Kennedys "Калифорния юбер аллес" и многие другие. Как считает Чомски, "промышленно развитые капиталистические страны мало чем напоминают оруэлловскую Океанию, хотя основанные на терроре и пытках режимы, навязанные и поддерживаемые ими в других странах достигают уровня насилия, какой не описывал даже Оруэлл". Тем не менее, они достаточно далеки от идеала демократии, поскольку основываются на манипуляции общественным сознанием. "Пропаганда для демократии это то же самое, что и насилие для тоталитаризма. Ее техника отточена до уровня высокого искусства и превосходит все мечты Оруэлла".

                  У жителей западной "Евразии" были и есть все основания вспоминать Оруэлла, поскольку всякий раз, когда Соединенные Штаты вторгались в какую-нибудь небольшую страну, гражданам напоминали, что "война это мир", а "свобода это рабство".

                  В войне между Евразией и Океанией, победила Евразия, но это означало лишь, что машина ее противника, зеркально ПОВТОРЯВШАЯ ее собственную, одержала победу, тем самым оставив в неприкосновенности основные принципы. Зачастую реалии представляются правящими классами и их идеологами с поразительной откровенностью. В свое время ведущая ежедневная деловая газета "Файненшл Таймс" опубликовала статью, которая называлась "Падение советского блока оставило Международный Валютный Фонд и "Большую Семерку" править миром и создавать новый имперский век".

                  Итак, как же, по мнению Чомски, действует пропагандистская машина демократического общества?

                  Несмотря на все глубинные и поверхностные сходства между системами пропаганды и контроля за обществом в странах Восточного и Западного блоков, или при тоталитарных режимах и в условиях формальной демократии, между ними существовали и значительные отличия. Несмотря на наличие развитой пропагандистской системы, тоталитарные режимы опирались прежде всего на силу репрессивного аппарата. Напротив, буржуазные демократии по крайней мере формально предоставляют свободу слова и объединений. В то время как они также в значительной степени опираются на применение силы, тот факт, что существуют свобода слова и объединений, заставляет систему больше считаться (или по крайней мере серьезно беспокоиться) о том, что люди думают. Именно поэтому фальсификации играют значительно более важную роль в поддержании порядка. При буржуазной демократии действительным врагом правящих элит в конце концов является способность людей мыслить. Стремление к сохранению властного статус кво диктует необходимость контроля за мыслями, "производства согласия".

                  В рассмотрении этих тем Чомски в основном сосредотачивается на роли средств массовой информации в демократических обществах, причем в основном опираясь на то, как работают масс медиа в США. В то время как американские медиа безусловно обладают своей спецификой (так, например, американская пропагандистская модель сочетает в себе казалось бы мало совмещающиеся друг с другом минимальный контроль со стороны государства и исключительную услужливость медиа по отношению к этому государству), выводы, которые делает Чомски и его соавтор Эдвард Герман, имеют достаточно универсальное приложение. Основные пропагандисты идей в буржуазных демократиях выдвигают идеи, согласующиеся с интересами элит. Все, начиная от спектра мнений, представленного в средствах массовой информации, вопросов, которые выделяются особо, времени появления тех или иных тем, источников, которые считаются заслуживающими доверия и кончая интерпретацией роли, которую играют сами СМИ, - все это является высокофункциональными средствами на службе власти и они используются в соответствии с нуждами государства и различных властных группировок.

                  Здесь следует обратить внимание на то, как взаимосвязаны между собой принципы действия масс медиа и общие механизмы общественной власти. Если мы обратимся к самому понятию "демократия", то нетрудно заметить, что как и многие понятия, имеющие отношение к политике, оно имеет по крайней мере два совершенно различных смысла. Есть словарное определение демократии, которое говорит, что та или иная система демократична в той степени, в которой граждане могут участвовать в принятии основных решений, касающихся общества. Есть и другой, так сказать "оруэлловский" смысл понятия "демократия". В этом значении оно обычно и употребляется в американском (а теперь все больше в международном) "новоязе", означая, что демократическими являются общества, в которых действительная власть принадлежит бизнесу, конкретно - бизнесу, находящемуся в зависимом положении по отношению к тому, что стоит у власти в Соединенных Штатах.

                  Итак, на вершине пропагандистской системы как раз и находятся различные взаимосвязанные между собой элиты, в основном предпринимательские и правительственные, которые зачастую пересекаются. Они, или по крайней мере их важные секторы, в основном свободны от иллюзий, поскольку для того, чтобы сохранять свое положение в мире они должны более или менее отчетливо понимать, как он устроен. Понимая каковы их действительные интересы, какие стратегии необходимы для их отстаивания, и наконец, понимая, что их собственные интересы противоположны интересам большинства населения, элиты осознают необходимость насаждения "необходимых иллюзий" вне своего круга. Элиты также в некоторой степени подвержены тому, чтобы в конце концов верить тому, что сами говорят, но по крайней мере часть представителей элит действительно свободна от иллюзий.

                  Вторую группу действующих лиц в пропагандистской машине составляют журналисты и "светское духовенство", в основном состоящее из академиков и различных экспертов. Представители этой группы обычно достигают своего положения, пропагандируя взгляды, отвечающие интересам элиты, причем они также склонны верить в то, что говорят.

                  Третью группу составляют представители образованного и политически активного среднего класса. Именно они и являются основными "мишенями" или объектами пропаганды, поскольку потенциально обладают достаточными ресурсами и способностями к политической деятельности. Чомски считает, что "большинство этих людей не гангстеры", поэтому, например, они в принципе могли бы активно выступить против военной агрессии США в ту или иную страну, если бы располагали достаточной информацией о том, что действительно происходит.

                  Четвертую группу составляют политически неорганизованные "низшие классы", которые в меньшей степени выигрывают от существования этой системы. Они, по мнению Чомски, представляют наименьшую угрозу для системы, поскольку в гораздо меньшей степени интегрированы в нее ("Они не часть системы, а всего лишь зрители"), к тому же не обладают достаточными ресурсами и возможностями для коллективного действия. Эта часть населения гораздо менее "образована" и "индоктринирована системой", поэтому ее активно пытаются отвлечь от политической деятельности с помощью зрелищных мероприятий, бытовых интересов и религиозного фанатизма, который зачастую принимает фундаменталистский характер.

                  Основное внимание при рассмотрении данной пропагандистской модели Чомски уделяет именно "идеологическим институтам" и "господствующей интеллектуальной культуре и ценностям, которыми она руководствуется". Отчасти это вызвано его представлениями о том, какая часть пропагандистской модели играет более важную роль, отчасти его собственным положением и способностью к анализу тех или иных ее частей (он, например, также уделяет большое внимание системе образования и ее роли в индоктринировании и контроле за образом мышления). Чомски представляет многочисленные примеры того, как работает пропагандистская машина, делая вывод о том, что информация в большинстве случаев в значительной мере и систематически искажается. Отклонения от "ортодоксии", особенно среди тех, кто имеет возможность обратиться к более или менее широкой аудитории, неизбежно вызывают санкции.

                  Что касается информации, проходящей средствах массовой информации, то присутствующие в ней искажения не являются в большинстве случаев прямой фабрикацией лжи, скорее речь идет о систематическом ограничении поля восприятия или выделении тех или иных моментов. Так, например, во время войны в Персидском заливе основная масса информации жестко контролировалась военным и дипломатическим ведомствами, причем в этой ситуации представители СМИ либо почти не замечали этого, либо не ставили правомерность подобных действий под сомнение. В результате создавалась замечательная возможность для манипуляций - о мирных инициативах Ирака перед войной или о масштабах и характере жертв и разрушений в результате бомбардировок иракской территории либо не сообщалось вовсе, либо всякая информация, касающаяся этих тем представлялась как незначительная или не подтвержденная. Репортажи CNN из зоны конфликта получили явно негативную оценку со стороны официальных представителей администрации, в то время как делался явный упор на очень "личные" истории о том, как воюют "наши мальчики". (Параллели с российской ситуацией, надеюсь, проведут сами читатели. Отмечу лишь, что по сравнению с США, например, у нас существуют некоторые отличия, в частности явно неустоявшийся характер "демократии", который приводит к возможности более активного вмешательства режима в то, как события освещаются в СМИ, а с другой стороны, пережитки того, что некоторое время назад Россия была фактически "самой свободной страной".)

                  Можно, конечно, спорить о том, насколько именно средства массовой информации (как центральный момент рассматриваемой Чомски пропагандисткой модели) обеспечивают "производство согласия". Безусловно, не только наличие или отсутствие достоверной информации о существующем режиме обеспечивает это "согласие". Скорее, здесь играет важную роль материальные интересы, цинизм, отсутствие сколь-нибудь значимой заинтересованности в общественных проблемах и т.д. Но тем не менее, определенные аспекты фабрики согласия показаны Чомски очень хорошо. Чомски приводит один случай на примере которого показывается, в какой степени существующая пропагандистская модель может контролировать содержание и направленность дискуссий. В мае 1983 года диктор московского радио Владимир Данчев в серии из пяти передач постоянно осуждал советскую агрессию в Афганистане, призывая повстанцев не складывать оружие. (Видимо недельная задержка в обезвреживании этого "буржуазного пропагандиста" была вызвана тем, что передачи велись на английском языке.) Тем не менее, этот факт сам по себе замечателен, если мы вспомним, что в официальной советской теологии не существовало никакой "агрессии в Афганистане", а существовало лишь "оказание интернационального долга". Тем не менее в условиях советского режима, опиравшегося на систему жесткого силового, а не демократического контроля, сам факт протеста имел место.

                  Посмотрим теперь на сходные события, вторжение Соединенных Штатов в Южный Вьетнам в 1962 году. Официальная американская точка зрения заключалась примерно в том же самом - Южный Вьетнам попросил Соединенные Штаты об оказании помощи в противостоянии агрессивной деятельности, которую якобы вел Северный Вьетнам. С тех пор несправедливый империалистический характер вьетнамской войны признан всей прогрессивной международной общественностью. Антивоенной движение в США в конце концов привело к тому, что американские войска были выведены. Однако напрасно на протяжении последующих двадцати с лишним лет Чомски искал упоминания в прессе об "американской агрессии в Южном Вьетнаме" - такого события просто не существует в американской истории. После помещения Данчева в психиатрическую лечебницу американская пресса продолжала активно писать об этом случае. Основным лейтмотивом всех статей была констатация того, что "этого не могло бы произойти здесь" (на Западе). Описанная ситуация с отсутствием в истории "американского вторжения в Южный Вьетнам" придает этой фразе и другой смысл. В Америке не было своего Данчева, хотя там ему не грозило наказание, которое по своей суровости соответствовало нашей психушке. Тем не менее даже в период расцвета антивоенного движения в США только очень незначительная группа интеллигенции выступала против войны по принципиальным соображениям, потому что эта война несправедлива. Большая часть интеллигенции и общественных деятелей выступила против войны уже после того, как это стало "можно" (поскольку против этого выступили предпринимательские круги), да и то по "прагматическим" причинам, из-за слишком дорогой цены, которую пришлось заплатить за войну. Проведенные уже в 1982 году опросы общественного мнения показали что доля принципиальных противников вьетнамской войны среди интеллектуалов была гораздо ниже, чем среди населения в целом.

                  Безусловно, столь краткое изложение некоторых моментов, касающихся действия пропаганды в демократических обществах страдает некой схематичностью. Оно безусловно не заменит более подробного знакомства с идеями Ноама Чомски. Более того, учитывая тенденции последних лет, в частности становление "нового мирового порядка" (также ставшего объектом внимания Чомски), нельзя до конца разобраться в том, что представляет из себя открываемый нами сегодня "демократический мир" не беря в расчет глобальные процессы. Говоря коротко, укрепляющаяся сегодня мировая система так же далека от демократии, как и описанные нами методы манипуляции. Как пишет Чомски "новый имперский век знаменует собой дальнейший отход в сторону авторитаризма в рамках формально демократической практики.
                  згорнути/розгорнути гілку відповідей
  • 2002.01.13 | толя дейнека

    ось, до речі, і розвиток теми :о)

    Ця праця опублікована 1880 року мізерним накладом. Вона не залишилася не поміченою фахівцями, однак масовий освічений читач досі не відає про її унікальні результати. Брошура "Древность малороссийского языка" Михайла Красуського (про її існування повідав упорядникові ще під час роботи ІХ Міжнародного з'їзду славістів покійний О.Знойко) була виявлена в конволюті ... без назви. Тут допоміг С.Плачинда. Згдом прапився поклик на досить оперативну рецензію в "Русском филологическом вестнике", проте саме за той рік немає часопису в подільському сховищі дореволюційних журналів...

    Отже ім'я талановитого сходознавця було викинуто з історії індоєвропейських студій. Покищо знань про нього надто мало. Поляк за національністю, польській і російський філолоґ. У молоді роки переїхав з батьківщини в Одесу, тривалий час жив тут... Пошук триває. Друкуємо розвідку мовою ориґіналу свідомо [В журналі праця Красуського була надрукована російською мовою - примітка перекладача]: так рельєфніше проступає об'єктивний погляд на вік нашої мови науковця, для якого, власне, українська культура була чужою (в брошурі це проявилося зокрема, пасажем щодо козаків як "розбішак"). Безперечно, раніше до проблеми впритул підходили М.Максимович, П.Лукашевич, М.Драгоманов, який читав у Київському університеті історію Сходу... А проте розв'язати її змогла лише людина з колосальним знанням орієнтальних та європейських мов. Закладений у заголовок парадокс М.Красуський вирішив блискуче, і не спростували його навіть випробуваним методом замовчування. Поза сумнівом, ця праця сприятиме радикальному переглядові підходів до індоєвропейських студій не лише в Україні, а й у сусідніх державах.

    --------------------------------------------------------------------------------

    Дозволено цензурою
    Одеса, 21 грудня 1879 р.


    Михайло КРАСУСЬКИЙ
    ДАВНІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
    (Переклад з російської)
    <...>
    Немає сумніву, що назви чисел, що їх вживають усі індо-європейські народи, належать глибоій давнині, тож яби ми могли пояснити їхнє (тобто назв чисел) походження, то таким чином знайшли б ключ до розв'язання арійського питання. Ось як, на мою думку, на підставі форм української мови можна пояснити походження назв перших чисел, а саме:


    1

    Один походить від укр. од-він (від нього), розуміючи під цим, що рахування починається від першого пальця руки. Проте, це не новина, та й взагалі загальновизнано, що для назви одиниці використовувався займенник. Укр. він, російською - он; чеською - on; польською - on, оny; у новгородців зустрічаємо ен, ена (він, вона), у санскриті - ena (той), але й у тверських корелів вона означає він, а він - вона, литовською - anas (він), wenas (один). Укр. одне, російське одно, польське jedno, італійське uno, відкидає g; так само й лат. unus, una (один, одна) замість udnus та udna, грецьке en, enos замість eden, edenos, анґл. one, німецьке ein, французьке un. Санскр. una у значенні одтин, одна відшукуємо у формі una vincanti, що вже змінена з лат. unus-de-viginiti, undeviginiti (дев'ятнадцять). Так запозичення (прикладів можна знайти багато) спростовує думку, яка стверджує, що слов'яни відокремилися від індусів останні. Навпаки індуси відокремилися від них, ще раніше, ніж від греків, римлян та литовців.

    2

    Два, двоє походить від твій, твоє. Тут мається на увазі другий палець руки - вказівний, що слугує для позначення особи, що їй належить якійсь предмет. Польською замість twoja часто вживається twa (твоя). У санскриті tva, tvam означає ти, dva означає два, італійською tuo (твій), duo (два), ґотське - twa, анґл. - two, німецьке - zwei. Укр. дві, польською також - dwie, російською - две, але у санскр. dwi означає теж саме, що й dwa та вживається лише на початку складних числівників. Це без сумніву вже запозичене з українських змінених форм. Так, замість "двасто" українець завжди каже двісті, що російською - двести, польською - dwiescie. Українське і перейшло також й у латину, наприклад: viginti ex dviginti, замість dwaginti (двадцять). А деякі стверджують, що українське і вже в історичний час походить від Ъ (ять) (польське ie), тоді як українське новійший пишеться і у латині novissimus, а не як російське та польське новейший.

    3

    Українське три походить від тере, тре (3-тя особа однини від терти), бо середній палець тре бокові. Італійське tre (три) найбільше зберігло початкову українську форму. Лат. tres, анґл. three, грецьке treis, німецьке drei, французьке trois. Але українець мав змінити тре на три, аби відрізняти числівник від дієслова [крім того, на Західній Україні чергування и та е у вимові та діалектах зустрічається досить часто]. Те ж саме й литовське trys, польське trzy, російське три (читається - "трі" ) та санскр. tri, як і російське. Проте українець не каже "тритій", але третій, і тут між іншим відшукалося закінчення -т, яке у росіян зберіглося у формі трет (що українською означає - тре).

    4

    Українське чотири, штири, польське estery, кельтське cetir, походять від українського ще-тере, бо четвертий палець "все ще те" інші, як і третій. По-санскритському (у латинській транскрипції) - thshatur, вимовляється - "чатур" (чотири), литовською - keturi, латинське quatuor та грецьке, змінюючи thsh на t - tettares, tessares. Четвертий кельтською cethvirtas, литовською - ketvirtas [Порівняй українське - четвірка], санср. thshaturtha, грецьк. tettartos. Латинське quartos відкидає всередині t замість литовського ketvirtus, так само польське czworo загубило t від четверо, санскритською - thshawar, чеською - ctvar. Вже від польського czworo походить анґлійське four (чотири), німецькі vier, vierte; а що німці роблять з vox! Натомість ґотське fivor (чотири) замість "fitvor" змінює українське ч, або санскритське thsh та грецьке t на f. Санскритська форма thshatur замість чотири, а також лат. quatuor замість литовськ. keturi, зовсім не мають нас дивувати, як згадаємо, що у деяких місцевостях Росії замість російського четыре, кажуть "чатыри" тощо, наприклад: жана (замість рос. жена); табе, сабе, яго (замість тебе, себе, его). У санскриті частіше українське о змінюється на а так само, як в одному з російських діалектів, що його звуть "акаючим", що на переконання російських вчених пішло від змішання з чужинцями. Хоча росіяни вимовляють а, та все ж ще по-старому пишуть о, так само, як пишуть та вимовляють о у новгородському діалекті та українській мові [У сучасній російській, навіть літературній, мові "акання" стало нормою. У ній, попри написання, ніхто не вимовляє молоко, собака - слід казати малако, сабака тощо. Причина цього полягає в особливостях мовного апарату фіно-угорських племен - корінного населення Московії, що підкорилося українським колоністам з Руси та стало етнічною основою для формування пізнішої російської нації]. Тож думка деяких вчених, що українське о походить від санскритського а (а не навпаки), не має наукового підґрунтя. Інакше довелося б стверджувати, що від індо-європейців також походять чуди, чуваши, мордва [народи, які живуть на північ та схід від міста Москви] та інші, що як відомо належать до угро-фінської ґрупи. Ні, я вважаю, що не лише справжня російська мова є порівняно новою так само, як білоруська, але й стара литовська мова, що наближається до санскриту та латини, також великою мірою зіпсута змішанням. Литва з трьох боків була оточена чужинцями.

    5

    П'ять, п'ятий походить від українського пів-утятий, чи підтятий (напів урізаний, підрізаний, втятий), вказує на розміри п'ятого пальця у порівнянні з іншими. П'ять чеською - pet, старосло'янське носове пентъ, старопольське також носове pent, penc, грецьке pente, санскритське pantshan, або "панчан". П'ятий чеською - paty, польською - pionty, piaty, ведійське pantshata, грецьке pemptos, звідси, змінюючи p на t, анґлійське fifth (п'ятий), німецьке fuenf (п'ять). Але й російське это (це) простий люд переробляє на енто, ефто, евта. Так само утворилися й німецьке fuenf, та анґлійське five (п'ять). Литовською penktas (п'ятий), латиною quintus, але й санскритське ap (вода), латиною - aqua (p змінюється на qu). Тут доречно буде згадати, що носові звуки, що увійшли до старослов'янського та польського пентъ й pent, pienc, грецького pente, санскр. pantshashan, зовсім не можна вважати, як це деякі роблять, рідними та природніми для індо-європейських народів, бо вони набуваються через вплив вологого клімату та запалень носової оболонки, нежиті тощо. Людина, що має нежить завжди гундосить та говорить "у ніс". Тому й не дивно, що поляки, чи то колишні західні поляни, набули носові звуки, бо відомо, що колшня Речьпосполіта була майже повністю вкрита ставами та болотами. Греки також жили майже на воді, а щодо індусів, в яких санскрит був одним із багатьох діалектів, то вони й зараз попри сильну спеку та посуху, впродовж кількох місяців на рік живуть у багнюці, а цілі області у зв'язку із періодичним сезоном дощів стають непрохідними. Натомість руси-українці жили й живуть у сухому кліматі влітку і взимку, тож і не терплять носових звуків ще більше, ніж росіяни, що мешкають зараз на півночі, у кліматі вологішому. Вище вже зазначалося, що простолюд у них вже змінює это на енто та інше. Таких звуків у Росії вже багацько, тож росіяни відрізняються непоганою французькою вимовою.

    6

    Українське шість походить від ще-єсть, тобто скінчивши рахувати на одній руці, починається так само на іншій, тобто ще існує можливість рахувати. Українське ще досить часто вимовляється як ше. Шість латиною буде sex, гебрейське шаш, литовське szeszi, санскр. shash (читаємо шаш або шать), грецьке sfechs, eks, провансальське ksiks, ґотське saihs, німецьке sechs, анґлійське six. Це останнє пишеться через i, так само, як українське змінене шість. Щодо санскр. shash, то тут е замінене на а. Як третій отримує друге т від закінчення тре(т), так само лат. sex, гебрейське шеш та інші втратили своє t, але знову набувають його у деяких похідних формах, а саме: італійське sesto (шостий), латинське sextus, санскритське shashta. Тут доречно буде згадати, що українське ще, старослов'янське еште не походять від латинського etiam, навпаки, українське ще чи сче проглядається у грецьких та латинських закінченнях на -sko, наприклад sene-sco (старіюся або "старію-ще"). На означення вищого ступеню українець вживає ще, наприлад, новіший (новий-ще), російською - новейший, польською - nowiejszy або nowszy, латиною - novissi-mus. У множині ураїнське новіші, польське - nowiejsi, також nowsi, у санскриті перероблено на носове nawjans або nawjes (найновіший). Взагалі ураїнське ще відіграє велику роль у наших мовах. Українське був-ще створює російське бывший (колишній, бувший), польське bywszy. Українське ділаю-ще, утворює російське делающий (той, що робить щось), або польське dzialajac, dzialajacy тощо.

    7

    Польське siedem, siedm, чеське sedm замість sedem, українське сьомий, седьмий зберегло початову форму та літеру д, та само, як польське siodmy. Немає сумніву, що назва цього числа походить від українського сидимо, або залишаємося без роботи, святкуємо цей день після 6 днів праці. Італійською sedemo (сидимо) має таке ж закінчення, як і в укр. Польське siedzimy має правильніше закінчення, бо воно, як і латинське -mus, походить від укр. ми. Українсье сім (замість "сидим"), російсье семь, італійське sette, лат. septem, санскр. saptam, звідси гебрейське шеба, німецьке sieben, анґл. seven, зендське hapta замість sapta, грецьке epta. Ми бачили, що греки з pente (п'ять) зробили pemptоs (п'ятий). Таким самим чином виникло лат. septem, санскр. saptam замість setem, sedem. Як ми вже бачили раніше, від тре(т) пішло заінчення у слові третій, так само, як від сидим походить седьмий, литовською septimus, санскр. saptama отже це доводить, що ми не помилилися, виводячи три від тре(т). Як сім замість сидим походить від укр. сидимо, тобто не працюємо, так само й укр. тиждень, польське tydzien, походить від українського тиш-день, тобто "день тиші" (спокійний, тихий день), та можливо є давнішим від числівника сім. Українське неділя (сьомий день тижня), також походить від не-ділати (нічого не робити, не працювати, відпочивати).
    Українське сімкрот замість "седмрот", польське siedmkroc, санскр. saptakritwas (сім разів). Литовське tris kartas (три рази), du kartu (два рази). Українське кроть, польське kroc, російське крат, старослов'янське крате, походить від українського крутити. Від укр. скрутитися в значенні турбуватися, походять українські скрута (скрутне, важке становище), скрутний, скрутно, польське kruto, російське крутень (у словнику В.Даля означає нетерплячий, швидкий, у тверському діалекті "окрутный" означає спритний, зграбний). Тож можемо стверджувати, що вже звідси, а саме від українського крутити в переносному сенсі виникли санскритські корені: kar, kri (робити, працювати), лат. creo (роблю, створюю), creator (творець), санскр. kartar (творець). Проте, українське слово крутити знаходимо в інших мовах також і в прямому значенні. Так наприклад: укр. кручу перейшло у старослов'янськім та польськім у носове кронцом, krencem, krece, санскр. теж носове kunthshami (читаємо "крунчамі" - згинаю), латиною вже не носове cucio (катую), crux (тортура, хрест) тощо. Польське okrutny (лютий), okrutnie (безжально, по-звірячому) також походить від українського окрутити у значенні згинати, сручувати тощо. Російське кручинить у словникові Даля тлумачиться як сумувати, знущатися. Таким чином лат. crucio походить від того самого кореня, що й creo, але без українсьої мови, якої не лише західні але й слов'янські вчені не знають достатньо, ми не могли у тому пересвідчитися. Сансритське krig (читаємо "крідж" - грати, бавитися), походить від того самого кореня, бо від крутити походить круг, кружляти, російське кружить, польське krazyc, або гуляти, грати у коло, українською - кружитися. Від санскритського krunthshami, помилково виводять анґлійські shrine, screen, французьке ecran, але вони походять від українського крити, скрити. Звідси українське сриня, польське skrzynia (скриня, шафа) тощо. Проте укр. крити, покрити, накривати знаходиться й в анґлійському to cover та у французькому couvrir, але слово скриня (лат. scrinium) напряму вироблене українцями, а не італійцями або греками.


    8

    Українське вісім, російське восемь, польське osіem, osm, походить від українського від-сім (від семи), або той, що йде після семи. На вислів, що польською звучить як od, російською - от, українці відповідно до законів фонетики вживають кілька форм: від, од. Тким чином од-він (див. один) краще узгоджується, ніж "від-він", натомість від-сім краще, ніж "од-сім". Так від укр. вісім походить польське osiem, також можна вважати, що прямо з українського від-сім вийшло санскритське washtim, а по тому ashtam ("аштам" - вісім), литовське aszutni, ґотське shtau, латинське octo, французьке huit, валійське with (вісім). Таким чином ані греки, ані римляни вже не знали слов'янсього ш та санскритьського sh, тож санскр. ashtan змінилося на лат. octo, так само, як санскр. thshatur ("чатур") латинсьою буде quatuor, бо українського ч та польського cz, також вже не знали жителі Latium, хоча інші італійці досьогодні вимовляють ce, ci як че, чі, а також sce, sci, як українське ше, ши. Виходить, що й їхні пращури (не римські аристократи) знали укр. ч та ш, польськ. cz, sz, французьке che, анґлійське ch, sch тощо. Відомі слова "lasciate ogni speranca" Дант вимовляв точнісінько, як українець вимовляє лишайте. [Дійсно, вченими доведено, що перші мешканці Італії, "вчителі вчителів" - етруски походять з Середнього Подніпров'я - сучасна Україна - та мають спільність з праукраїнською Трипільською культурою].

    9

    Дев'ять походить від українського давити, бо дев'ятий палець "давить" чи "тисне" на восьмий, але повторювати "тре", як для означення третього пальця вже було незручно. Тож бо й мав наш найдавніший математик знайти інший термін, що також підходив би за сенсом. Лат. novem, санскр. nawam (дев'ять) виводять з санскр. nawa, лат. novus (новий). Дійсно, схожисть значна, але цього ще недостатньо, бо ніхто не скаже, що наприклад українське дути походить від того самого кореня, що й анґлійське duty (обов'язок). Скоріше від укр. дев'ять, чеське devet, походить старослов. носове девент, девонт, польське devenc, dzevec та санскр. avant, потім navant, navan. Якщо лат. novem або санскр. navan могли вивести грецьке ennea, анґлійське nine (дев'ять), то тим більше українське первісне д могло бути відкинуте від форми дев'ять, як те саме зробили самі ж слов'яни у польському osiem замість українського вісім. В тому, що дев'ять, чеське devet, походить від українського давити, переконує нас й сама форма дев'ятого пальця, вигнута від натискання на бокові.
    Певно вищезгадані санскритське nava, латинське novos, українські новий, новак походять від того ж кореня, що й російське невеста (наречена) та польське niewiasta (жінка) або недосвідчена, та, що не-відає. Здається це підтверджує й форма грецького nefos, франц. neuf, анґл. new (новий). Польське nie wie означає не знає, не відає, не розуміє; російське невежа означає власне неосвіченого, того, хто не знає, та відповідає грецькій формі nefos. Тож можна принустити, що первісна форма була "невий", потім новий, лат. novus, італійське nuovo, novo, французьке nouveau та санскритське через звичайну зміну українського о на а - nava.


    10

    Десять походить від українського досить, польське dosyn, dosc, у новгородськім діалекті також досыть, а це походить від до-сита, лат. ad-satis. Десять чеською - deset, старослов. - десонт, польськ. - desent, dziesiec, санскр. - dasan, замість дасант, циганською - деш, латиною - decem, грецькою - deka, французьою - dix, германською - zehen, німецькою - zehn, анґлійською - ten, китайською - tschi (десять). Санскритське dasan Бонн виводить з dwa та san замість thshan, закінчення panthshan (п'ять) або два рази п'ять, але, як ми бачили вище , той самий вчений Бонн стверджує, що на початку складних числівників санскрит вживає dwi замість dwa. Натомість два а у слові dasan доводять лише те, що вже зазначалося, а саме, що українське о та е санскрит постійно змінює на своє вічне а, тож і укр. десять, чеське deset, старослов'янське десонт, могло змінитися на dasan. Латинське desem також пишимо з е, а не з а, так само й грецьке deka, циганське деш, германсье zehen, німецьке zehn, анґлійсье ten.
    <...>

    повністю - на http://ideya.uazone.net/ukrmova.html
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2002.01.14 | Пані

      Існує ціла лінгвістична теорія ...

      Існує ціла лінгвістична теорія (назву якої я нажаль забула), одним з батьків-засновників якої і є цитований автор. Коротко ідея полягає в тому, що всі (індо-європейські) мови мають спільні "корені" (там інше слово вживається) для більшості фундаментальних понять. Наприклад "корінь" "ст" скрізь одначає стаціонарне положення (стабільність, стояти), "ва" - вода, "со" - сонце (solar, sonne) і таке інше.

      Якщо хтось має відповідні посилання, або може дописати це детально і фахово, це було б цікаво і доречно. Може я сама щось згадаю чи знайду, але надто не сподівайтеся.

      Щодо того, звідки саме походять всі ці "корені" то гіпотез є багато, найчастіше все ж називається Месопотамія.
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2002.01.15 | толя дейнека

        корені

        скоріше - корені спільних слів складаються з двох-трьох (рідше чотирьох) согласних та декількох голосних між ними, подорожуючи через запозичення вони змінюються за річними чинниками - від етнічних до навіть медичних

        Анализ выборки 25 основных европейских языков показывает, что, во-первых, во всех европейских языках происходят, хотя и с разной скоростью, но одни и те же эволюционные фонетические процессы, и, во-вторых, что общий лексический фонд европейских языков, (без учета финно-угорских, тюркских и др. заимствований), и на сегодня содержит порядка 1000 ключевых слов (не включая латинизированные интернациональные слова XVII-XX вв.!), принадлежащих примерно к 250 общим корневым группам. Словарный запас на основе этих корневых групп охватывает практически все необходимые для полноценного общения понятия, включая, в частности, все глаголы действия и состояния.

        можна перегглянути приміром ще Ярослав Кеслер "Путешествие в Словарь"
        http://www.newchrono.ru/frame1/Publ/kes-dict.html
        хоча, безумовно, й це не істина, а скоріше робочий матеріал та трохи їжі для роздумів


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2024. Цей сайт підтримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг".