РІК "ТИХОЇ САПИ"
09/05/2002 | glad
РІК "ТИХОЇ САПИ"
Як відомо, президент Російської Федерації В. Путін в односторонньому порядку оголосив 2002 рік роком України в Росії. Президент України Л. Кучма, щоб витримати дипломатичний етикет, змушений був заявити про оголошення 2003 року роком Росії в Україні. За рівноправних умов це було б нормально. Але не сьогодні. Чому? А тому, що всі у світі, хто хоч трохи цікавиться сьогоднішніми подіями в Україні, бачать, як безпардонно, нахраписто ведеться атака на українську мову, культуру, духовність. Минуло лише десять років від проголошення незалежності України, і Росія, побачивши нашу байдужість, незгуртованість, активізувала діяльність п'ятої колони в Україні. Ми, розвісивши вуха, слухаємо так званих інтернаціоналістів - комуністів та їхніх однодумців соціалістів про другу державну мову в Україні. Чому ж ми мовчимо? Чому не затикаємо пельки отим чужинцям з українськими прізвищами українськими ж соковитими словами у нашій же українській хаті? Мабуть, гадаємо: обійдеться, минеться... А не минеться! Росія оголосила рік "тихої сапи". А це щось означає.
Рік України в Росії - це не просто концерти, розваги, дипломатичні прийоми з келихом шампанського. Рік України в Росії, а потім навпаки - Росії в Україні є глибоко продуманою акцією русифікації українства - як того, що опинилося в межах Росії, так і нашого, материкового.
Якщо хтось не розуміє, що воно таке сучасна русифікація, то розповім ось такий випадок. Вранці 16 грудня минулого року ввімкнув я радіоприймач, хотів пошукати гарну музику, і раптом натрапив на хвилю радіостанції "Кубань", що у Краснодарському краї Росії. Транслювали програму "Вмєстє" ("Разом" - українською). Вчителька російської мови та літератури із станиці Старотитарівської Н. М. Алєксєєва розповідала про те, як вона відучує дітей від діалектних слів, невірної побудови речень, як діти обурюються, коли вона поправляє їх. Натомість малі доводять учительці, що правильно буде сказати "пішов до бабусі", а не "пошол к бабушкє". Сама Алєксєєва - росіянка, після ВНЗ прислана до станиці. І спочатку не могла втямкувати, про що їй говорить техпрацівниця з приводу побитого скла у вікнах: "Поставте драбину до горища і там візьміть шибку!" Вчителька не знала, що воно таке драбина, шибка, а про горище думала, що це взагалі якась гора. Техпрацівниця говорила українською мовою, а для вчительки Алєксєєвої це, виявляється, діалект! І звичайно ж, російської! Велика і прадавня мова, мова І. Котляревського, Т. Шевченка, І. Нечуя-Левицького, Лесі Українки, І. Франка і ще сотень інших видатних українців, як виявляється, на Кубані є всього лиш діалектом! Ось так! Дожилися нащадки запорожців! У кращому ж випадку їм кажуть, що їхня мова - це козацька мова, а не українська.
Я не заздрю тим діткам із школи станиці Старотитарівська, які думають по-українському, а отже і будують речення за правилами генетичної пам'яті, а не за тими, що їх втовкмачує в юні голови вчителька-русифікаторка. Вона із затятою упертістю продовжує відривати молоді пагінці від прадавнього кореня.
На превелику біду отих малюків-козачат, їхня вчителька ще й краєзнавець, за сумісництвом. Це в неї, бачите, таке хобі. Ще б пак! Кубань - славна своїм минулим. А чи усвідомлює ота вчителька, що нищить так звані діалектизми в мові дітей, а фактично - українську мову того краю, де живе і працює? Якою мовою вона пояснить історію Старотитарівської станиці або ж - Канівської, Старомінської (вірніше, Староменської, від м. Мена на Чернігівщині) та багатьох інших, яким незабаром виповнюватиметься 200-210 років?
Так ось. Рік України в Росії. Перша поїздка визначних художніх колективів до Москви на поклон. А чому не на Кубань? Не в Поволжя? Не на Південний Урал? На Алтай, В Сибір, на Далекий Схід, де масово живуть українці, яким, мабуть, уже прищепили оте "к бабушкє"? Образливо було слухати і дивитися дійство, яке влаштував В. Путін у Москві, а його, не подумавши, підтримали керівні кияни. Говорячи про нові рівноправні стосунки між Росією й Україною, він нічого не говорить про порятунок української культури в Російській Федерації, на Кубані зокрема. Коли б він справді переймався проблемами українців, то розпочав би цей рік з відновлення сотень українських шкіл на Кубані, щоб не ламати тендітні душі дітей, повернув би українську мову до технікумів, інститутів, видавництв, газет, журналів.
Так про які ж нові стосунки між Росією і Україною йдеться? Історія твориться певним народом і осмислюється його ж мовними засобами. Все інше, як на Кубані, - фальш, старі імперські потуги... Тож радив би художнім колективам, окремим виконавцям бути свідомими українськими громадянами, їздити передовсiм не до Москви чи якогось обласного центру, а до кубанських станиць, до того ж села Золотоношки в Башкортостані, селяни якого є вихідцями з Драбівського району на Черкащині. Їздити не лише з піснями, танцями, гуморесками, а й з історико-краєзнавчими лекціями про українців, їх прадавню історію, минуле й сьогодення тих країв, звідки виселилися слухачі або їхні предки. Але, зважаючи на невизначеність українсько-російського кордону, російську економічну й інформаційну експансію, варто б узагалі утриматися від будь-яких культурних заходів.
Володимир ЩЕРБА
Шрамківка, Черкаської обл.
"Народна Газета"
http://www.nh.iptelecom.net.ua/
Як відомо, президент Російської Федерації В. Путін в односторонньому порядку оголосив 2002 рік роком України в Росії. Президент України Л. Кучма, щоб витримати дипломатичний етикет, змушений був заявити про оголошення 2003 року роком Росії в Україні. За рівноправних умов це було б нормально. Але не сьогодні. Чому? А тому, що всі у світі, хто хоч трохи цікавиться сьогоднішніми подіями в Україні, бачать, як безпардонно, нахраписто ведеться атака на українську мову, культуру, духовність. Минуло лише десять років від проголошення незалежності України, і Росія, побачивши нашу байдужість, незгуртованість, активізувала діяльність п'ятої колони в Україні. Ми, розвісивши вуха, слухаємо так званих інтернаціоналістів - комуністів та їхніх однодумців соціалістів про другу державну мову в Україні. Чому ж ми мовчимо? Чому не затикаємо пельки отим чужинцям з українськими прізвищами українськими ж соковитими словами у нашій же українській хаті? Мабуть, гадаємо: обійдеться, минеться... А не минеться! Росія оголосила рік "тихої сапи". А це щось означає.
Рік України в Росії - це не просто концерти, розваги, дипломатичні прийоми з келихом шампанського. Рік України в Росії, а потім навпаки - Росії в Україні є глибоко продуманою акцією русифікації українства - як того, що опинилося в межах Росії, так і нашого, материкового.
Якщо хтось не розуміє, що воно таке сучасна русифікація, то розповім ось такий випадок. Вранці 16 грудня минулого року ввімкнув я радіоприймач, хотів пошукати гарну музику, і раптом натрапив на хвилю радіостанції "Кубань", що у Краснодарському краї Росії. Транслювали програму "Вмєстє" ("Разом" - українською). Вчителька російської мови та літератури із станиці Старотитарівської Н. М. Алєксєєва розповідала про те, як вона відучує дітей від діалектних слів, невірної побудови речень, як діти обурюються, коли вона поправляє їх. Натомість малі доводять учительці, що правильно буде сказати "пішов до бабусі", а не "пошол к бабушкє". Сама Алєксєєва - росіянка, після ВНЗ прислана до станиці. І спочатку не могла втямкувати, про що їй говорить техпрацівниця з приводу побитого скла у вікнах: "Поставте драбину до горища і там візьміть шибку!" Вчителька не знала, що воно таке драбина, шибка, а про горище думала, що це взагалі якась гора. Техпрацівниця говорила українською мовою, а для вчительки Алєксєєвої це, виявляється, діалект! І звичайно ж, російської! Велика і прадавня мова, мова І. Котляревського, Т. Шевченка, І. Нечуя-Левицького, Лесі Українки, І. Франка і ще сотень інших видатних українців, як виявляється, на Кубані є всього лиш діалектом! Ось так! Дожилися нащадки запорожців! У кращому ж випадку їм кажуть, що їхня мова - це козацька мова, а не українська.
Я не заздрю тим діткам із школи станиці Старотитарівська, які думають по-українському, а отже і будують речення за правилами генетичної пам'яті, а не за тими, що їх втовкмачує в юні голови вчителька-русифікаторка. Вона із затятою упертістю продовжує відривати молоді пагінці від прадавнього кореня.
На превелику біду отих малюків-козачат, їхня вчителька ще й краєзнавець, за сумісництвом. Це в неї, бачите, таке хобі. Ще б пак! Кубань - славна своїм минулим. А чи усвідомлює ота вчителька, що нищить так звані діалектизми в мові дітей, а фактично - українську мову того краю, де живе і працює? Якою мовою вона пояснить історію Старотитарівської станиці або ж - Канівської, Старомінської (вірніше, Староменської, від м. Мена на Чернігівщині) та багатьох інших, яким незабаром виповнюватиметься 200-210 років?
Так ось. Рік України в Росії. Перша поїздка визначних художніх колективів до Москви на поклон. А чому не на Кубань? Не в Поволжя? Не на Південний Урал? На Алтай, В Сибір, на Далекий Схід, де масово живуть українці, яким, мабуть, уже прищепили оте "к бабушкє"? Образливо було слухати і дивитися дійство, яке влаштував В. Путін у Москві, а його, не подумавши, підтримали керівні кияни. Говорячи про нові рівноправні стосунки між Росією й Україною, він нічого не говорить про порятунок української культури в Російській Федерації, на Кубані зокрема. Коли б він справді переймався проблемами українців, то розпочав би цей рік з відновлення сотень українських шкіл на Кубані, щоб не ламати тендітні душі дітей, повернув би українську мову до технікумів, інститутів, видавництв, газет, журналів.
Так про які ж нові стосунки між Росією і Україною йдеться? Історія твориться певним народом і осмислюється його ж мовними засобами. Все інше, як на Кубані, - фальш, старі імперські потуги... Тож радив би художнім колективам, окремим виконавцям бути свідомими українськими громадянами, їздити передовсiм не до Москви чи якогось обласного центру, а до кубанських станиць, до того ж села Золотоношки в Башкортостані, селяни якого є вихідцями з Драбівського району на Черкащині. Їздити не лише з піснями, танцями, гуморесками, а й з історико-краєзнавчими лекціями про українців, їх прадавню історію, минуле й сьогодення тих країв, звідки виселилися слухачі або їхні предки. Але, зважаючи на невизначеність українсько-російського кордону, російську економічну й інформаційну експансію, варто б узагалі утриматися від будь-яких культурних заходів.
Володимир ЩЕРБА
Шрамківка, Черкаської обл.
"Народна Газета"
http://www.nh.iptelecom.net.ua/