МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

До мови з розумом: Надмірна правильність або переукраїнськість

02/24/2007 | Святослав Караванський
До мови з розумом Святослав Караванський

НАДМІРНА ПРАВИЛЬНІСТЬ або ПЕРЕУКРАЇНСЬКІСТЬ* (Майбутнім редакторам від Бога)

Редакторська праця нагадує працю лікаря: редактор, образно кажучи, лікує мовні хвороби ‘текстовиробників’. Отже, той, хто береться до редагування, мусить бути обізнаним з цими недугами. Тому у дальшому тексті і піде мова про мовно-стилістичні болячки, поширені серед працівників пера. Навчальні заклади прищеплюють усім нам, в тому числі і майбутнім письменникам, повагу до літературно-мовних норм. Однак до всякої норми ніколи не шкодить підходити з певною дозою критичности. Бо крім норми ще існує здоровий глузд та літературний мовний смак. Мудрому редактору доводиться мирити ці три, далеко не однозгідні суб’єкти. ІНШИМ - ІНШЕ чи ІНШИМ - ДРУГЕ? Хоч займенник інший дуже поширений у нашій мові, це не виключає права на існування його конкуренту і побратиму займеннику другий. Згадаймо відоме ще з дитячих літ: “І сам не гам і другому не дам!” або з літератури: “Мортхо... читав одному одне, іншому друге...” (І. Чендей). Деякі ж автори – по-своєму розуміючи поняття чистоти мови - “затинаються” (зациклюються) на певних мовних забобонах і визнають слово другий лише як числівника, хоч воно має всі риси також і займенника. Наслідком цього з’являються друком такі перли: “Одні були за, інші – проти. Одні казали одне, іншіінше”. Звучить кепсько? Правда ж? А через що? Через дискримінацію слова другий. Лишаю читачам – серед них і майбутнім або й уже дійсним редакторам - право довести останній вираз до мовно-літературних кондицій. ТИХЕНЬКО ЗАЙДЕШ ТИ І Я чи ТИХЕНЬКО ЗАЙДЕМ ТИ І Я? Жива мова не завжди йде в парі з “академічною” логікою, бо має свою логіку, підпорядковану мовному смакові та легкомовності. Згідно з цією живомовною логікою ми говоримо: “Я з дітьми пішов на річку”. Логіка тут та, що мову мовлю Я, описуючи свою дію, то й дієслово узгоджую із собою: “Я пішов”, бо я міг би сказати й так: “Я пішов з дітьми на річку”. “Академічна” ж логіка моє перше речення переробить так: “Я з дітьми пішли на річку”. У даному разі така переробка не шкодить. Але в інших випадках граматично правильні фрази віддають штучністю або академічністю. А такий стиль не завжди сприяє успіхові художнього твору. Радше навпаки, шкодить. Колись я присвятив дружині такі рядки “Коли на суд віків та внуків Збереться наша вся сім’я, І в колі слова та науки Тихенько зайдеш ти і я...”. Уживши саме такого узгодження граматичних форм, я, крім усього іншого, змалював картину: першою заходиш ти, а за тобою - я. Але одеський редактор-письменник (в одній особі), очевидно під впливом гіперпуризму, переробив мої слова так: “тихенько зайдем ти і я”. Як на мене, переробка звучить штучно, і крім того зникає картина, хто за ким заходить, виглядає, що ми заходимо так, як заходять до автобусів на деяких автобусних зупинках. У даному прикладі не автор, а редактор виявив симптоми гіперпуризму. Редактори ж майбутніх художніх шедеврів мають знаходити золоту середину між академічністю та живомовністю. У переважній більшості випадків живомовній стихії варто віддавати перевагу. ПОЗДОРОВМО НАШИХ ДРУЖИН чи ПОЗДОРОВМО НАШИХ ЖІНОК? Під впливом академічних рекомендацій на деякі наші первовічні слова накладено свого роду табу. Десь, колись, комусь із законодавців мови – очевидно ще за часів СССР – спала на думку золота ідея, що заміжню особу жіночої статі куди культурніше називати словом дружина, а не жінка. У результаті виробилось табу на вживання авторами слова жінка. СССР уже давно відійшов у засвіти, але табу живе й досі. Читаю літературний репортаж про життя письменницьких родин у Києві на початку війни 1941 р. Авторам доводиться говорити про сім’ї письменників – про жінок, дітей, батьків, родичів. Найчастіше, річ ясна, згадувано жінок або згідно з уподобаннями авторів – дружин. Авторам подобається саме такий слововжиток: жодного разу в репортажі не вжито слова жінка, тільки дружина: “...письменники та їхні дружини...”, “Дружини у дворі пригнічені...”, “Дружини письменників із дітьми...”, “Дорогі і любі наші дружини!...”, “...письменники надіслали своїм дружинам...”, “...письменники забігли до дружин...”. У цих цитатах відчувається штучність висловлювання, бо відсутній шарм живого слова, а надто у трьох останніх. Десь варто б ужитн слово подруга, десь найдорожча, а десь і жінка, а не повторювати раз-у-раз слово дружина. Наприклад: замість “...забігли до дружин...” краще сказати “...забігли до жінок...”, замість “...надіслали своїм дружинам...” - “...надіслали своїм вірним подругам (або найдорожчим)...”. Наведені приклади описують симптоми хвороби, згаданої у заголовку теми. Як я вже казав, критерієм, який вирішуватиме долю того чи того слова чи виразу має бути його “прописка” у живому або мертвому мовленні. Коли слово чи вираз відомі у живому варіянті, таку лексичну одиницю варто акцептувати у творі. І навпаки, коли слово чи вираз або й ціла стилістична конструкція звучать штучно, непереконливо або “над міру правильно”, то цю лексичну одиницю варто замінити на таку, що має поширення в живій мові. При цій нагоді варто згадати, що в робочому кабінеті Льва Толстого (світова величина!) зберігається збірничок українських народніх виразів. От де джерело світових літературних стилів!
*) Зберігаємо правопис автора

Відповіді

  • 2007.02.25 | harnack

    Файно: академомовність vs. живомовність!

  • 2007.02.25 | Hoja_Nasreddin

    Re: До мови з розумом: Надмірна правильність або переукраїнськіс

    >Одні були за, інші – проти.
    1.Одні були за, решта - проти
    2.Хтось був за, хтось - проти.

    >"Я з дітьми пішли на річку". У даному разі така переробка не шкодить.
    А як на мене, то "шкодить". Очевидно, що потрібно було сказати "Ми з дітьми пішли на річку".
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2007.02.25 | lanes

      Re: До мови з розумом: Надмірна правильність або переукраїнськіс

      Hoja_Nasreddin пише:
      > >Одні були за, інші – проти.
      > 1.Одні були за, решта - проти
      > 2.Хтось був за, хтось - проти.
      >
      > >"Я з дітьми пішли на річку". У даному разі така переробка не шкодить.
      > А як на мене, то "шкодить". Очевидно, що потрібно було сказати "Ми з дітьми пішли на річку".
      Погоджуюсь, так звучить природніше.
    • 2007.02.25 | Правду кажучи

      Re: Це також тільки глупа калька з фокльорних плівок радянщини

      Це цілком не природно. Звернення до батьків на "Ви", не віддзеркалює суття українськости, а радше часового устрою. От, виростаючи, я тикався з своїми дідом, бабою, матір'ю.

      Викання, це лише подоба, яка, сам по собі, ще не свідчить про повагу, тобто про внутрішній світ українця. Таким же зверенням на "Ви" до батьків і старших, ще не звідчить про українськість, а це має обумовлювати певні обставини. Коли таких обставин, природно, у взаєминах немає, то це лише свідчить про безтовковість, штучно уживаючи Викання.

      Та й тут, це змогло в наші часи скоріше відбивати холодність і відчуженість у російських родинах, відбиваючи скоріше послух до государя-самодержця.

      Українська паніматка не Катериною ІІ, тощо :)
    • 2007.02.27 | jz99

      Re: До мови з розумом: Надмірна правильність або переукраїнськіс

      Hoja_Nasreddin пише:
      > >"Я з дітьми пішли на річку". У даному разі така переробка не шкодить.
      > А як на мене, то "шкодить". Очевидно, що потрібно було сказати "Ми з дітьми пішли на річку".

      Або "Я й діти пішли на річку".

      Автор, критикуючи переукраїнськість, припустився "переакадемічності"... :)

      Святослав Караванський пише:
      > “Академічна” ж логіка моє перше речення переробить так: “Я з дітьми пішли на річку”.
      З чим я тут згоден, то це що слово "академічна" правильно взято в лапки, бо справжня академічна логіка, без лапок, в цьому випадку якраз не суперечить живомовній: у вислові "Я з [хтось, щось]" оте [хтось, щось] є супутнім, підпорядкованим, пасивним, воно є об'єктом, над яким вчиняється дія, тому це може бути й жива істота чи їхня спільність, і неживий предмет чи їхня сукупність ("Я пішов з відрами на річку").

      Заміна "я" на "ми", звісно, все міняє, а також "з" на "і/й/та".
  • 2007.02.25 | ІВАН

    Re: До мови з розумом: Надмірна правильність або переукраїнськіс

    Розумію що автор (як каждий творець) хоче накинути своє бачення, але годі мені погодитись з його баченням і логікою при вживанні слова жінка, дружина, подруга.... На мою думку ( не завжди погоджуюсь зі своїми думками), слово жінка в українській мові має конкретне значення,і аж ніяк не може відноситись (хіба що в говірках) до цієї людини з якою ми вінчались, а слово подруга, то те саме що в польській мові колежанка ( в українській вже теж прижилось).Можна б запитати чи це рідне українське слово? Вживаєтся його в російській мові-ну а котра мова старша ? Прошу не мішати з поняттям "старший брат". Думаю що слово "дружина" найбільше відповідне для окреслення кращої половини людьського роду,яка є замужем,чи має чоловіка.
    Так для порівняння: в польській мові замужню жінку звется: жона, малжонка.До речі-карпатяни (бойки і лемки) ту з якою є в шлюбі називають-жоною. В чеській : манжелька, жона. В російській -всі знаєте. А в англійькій : вайф (це фонетично)у відрізненні від: вумен,лейді-жінка.
  • 2007.02.25 | Pavlo_M

    Дружина або жінка

    Я не є філологом, але, на мою думку, слова "дружина" і "жінка" мають велику відмінність й смислове навантаження.
    Жінка - це особа жіночої статі (своя, чужа тощо). А дружина - це щось більш сакральне. Дружина - це подруга чоловіка, це людина, якій можна довіряти і з якою можна радитися, з якою утворена певна "корпорація", яка називається см'єю. А слово жінка має дещо інший присмак.
    Тому, можливо, автору не варто було критикувати занадто часте вживання слова "дружина" у згаданих ним цитатах. Кажуть же, що з пісні слова не треба викидати, навіть, якщо вони дуже часто повторюються.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2007.02.25 | Правду кажучи

      Re: Ви глибоко помиляєтеся

      Ви, очевидячки, не маєте українську духовість, а керуєтеся, без образи, єсуїтсько-російським світоглядом.

      Помимо служних завваг пана Караванського:

      Вийдемо з української мови, а не з займанського мрякобісся.

      жених
      жона, вона жениХАТА

      дружИна
      дружинА

      Жінка має первинне значіння вінчаної особи жіночої статі. От, дівчина, жінка. Сперва не існували жінки без подружжя. Це було в давнині дуже важливо (принаймні після потопу), бо люди так довго не жили. Жінка як огнище, тобто хата сім'ї.

      Жінка походить від дієслова женити, як іменник думка від думати, господарка від господарити. Значить, наросток -ка не тілки стоїть тут за жіночий рід, а за умозірну тямку, за умозірне пійняття. На це треба звертати увагу, коли слововивід походить від дієслова.

      женити - жона (вона) вона Женахата - Ж (В)она = жінка. Чи краще і відповідніше:

      Же-ни-ти - жін-ка, значить, відкритий склад же- перейшов у закритий, творячи нове слово.

      Хоча тут бувають свої особливості, і визнаю, свої нерозв'язанощі, бо в похідному словотворі не переходить голосівка -і- від слова жінки в о/е (хоча це може якраз доказувати, що при словотворі слова жінка, прийняло це слово відмінне значіння до іменника жона, що це не дозволяє перехід у відкритому складі, бо походження, тобто окремішнє значіння на таке не дозволяє), коли склад буває відкритим. Складність у тому, що в дотеперішньому "мовознавсті" виводять слово жінка з "попередніших" мов як ґодську і латинську та вони не вияснюють одночасну наявність жона і "жена", хоча більш зрозуміло тільки жона і жених, бо на "жоних" аж не вийде. Та щодо старости, це не збігається з дослідженнями М. Красуського, у його праці Давність Української Мови. Тим більше дурниця, що україснька приголосівка -г- мала б походити від "старішої -ґ-. Хоча від того також вийшов мовознавець Шерех/Шевельов. Одначе, він побудував свої дослідження на уявному походженні укр. від старокнижної, що вигадали зросійщики в Москві. Така підлість, одначе, може мати багато старішого кореня від Візантії і ще раніше. Пригадуймо, що наші предки, тобто скити відбили напади персів. Не виключено, що тут також стикаємося з пізньо-послідовною помстою. Скитія була непоборною, коли вона сягала від Вологи до Карпат. Уже Русь з її князями нагадує більш перських порядків. Та щодо мови падає у вічі, що такі слова як робота/праця, порох/прах, створіння/твар мають той же корінь, тільки -оро- переходить на -ра-, тощо, що може якраз доказувати як з усної мови висотали книжну, у якій потребували нові слова для умотвірних тям високого, тобто духівного мислення. Звідки робота це тілесне зайняття і слово праця означає зайняття з головою. Як узагалі "мовознавство" дуже хитке. Ось, дуже вигідно використовують імперіялісти і дурні хохли тямку уґро-фінські мови. Хоча фінські мови не знають таки відмінювання, а угорська мова має аж 20 відмінків чи відмінок, тепер точно не пригадую.

      Очевидно, що жінка зв'язується до роду, бо вона плідна, на відданні. Звідки, зрозуміло, що ЖІНОЧИЙ РІД. Образно, дівчина вінчається, бо в ній визріла утроба, родовище сім'ї.

      От, Вам треба поринати в духовий світ українського роду.

      Звідки дуже природно вживати моя жінка, у значінні вінчаної жінки, супруги чоловіка, своєї заміжкині. Це свідчить про ніжне ставлення і про повагу до неї.

      ДружИна ж походить саме від шлюбу. От, пригадуйте дружинУ князя. Звідки вжиток іменника дружИна стосується подружнього стану та сухо не випромінює таку теплоту і ніжнього, як і пестливого звернення до жінки.

      Крім того, дружинА князя. Звідки вжиток іменника дружИни, коли було б слід брати до уст жінка, свідчить про нерівноправне ставлення з відтінком зневажливости, так би мовити, як супутник навколо чоловіка.

      У цьому розумінні відповідає такий нещасливий вжиток цілком "дхуовому" світу росіянина, як представник імперіялістичного яничарства.

      А слововжиток жінка передає розуміння і повагу у ставленні до значіння жінки як сімейне огнище, що також стосується до народу і суспільства в загальному.

      Звичайно, виходячи з вищевикладеного, то можемо тепер також уживати інше звертання, підкреслюючи його урочистість, як ось - наші царівні, наші господині, наші хазяйки і т. д., замість наших дружИн.
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2007.03.05 | Большой Брат

        Re: Ви глибоко помиляєтеся

        О нагородил... Семь верст до небес, и все - лесом. Даже больше: На городе бузина, а в Киеве дядько.
    • 2007.03.05 | Kohoutek

      Re: Дружина або жінка

      Pavlo_M пише:
      > Я не є філологом, але, на мою думку, слова "дружина" і "жінка" мають велику відмінність й смислове навантаження.
      > Жінка - це особа жіночої статі (своя, чужа тощо). А дружина - це щось більш сакральне. Дружина - це подруга чоловіка

      В українській мові "дружина" також може означати й чоловіка. Аналог англійського spouse.
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2007.03.05 | Правду кажучи

        Re: Це сміливе твердження

        ДружИна = Ehefrau, Ehegattin, wife, female spouse

        Мабуть, Вам треба брати під увагу, що маємо:

        друг

        проте лише

        подргуа

        подруги (множина) = Ehegatten, Eheleute, husband and wife, married couple, two people who are married, husband and wife

        Вийдемо від того, що дружИна походить від висільних звичаїв:

        дрУжка = Brautführerin
        дружкО = Brautführer

        дрУжка - дружИна
        дружкО, дрУжба - дружинники = оточення князя, товариство, тощо

        Значить, дружки ведуть жінку до мужа та при вівтарі жінка стане дружИною свого мужа. Наросток -ина доказує на відокремлену частину. Наросток -инА з наголосом на -а- має збірне значіння як -ття, не доказуючи на стать. ДрУжба=дружко, дружбА=приятельство, як у дружИна і дружинА.

        Хоч ми змогли створити слово "другиня" з огляду на наші часи. Гадаю, це має свою причину, коли маємо тільки друг, і тільки подруга. Дуже ймовірно, що причина в суспільних взаєминах. Значить, раніше, ти не так просто дружив з дівчиною, жінкою:) Коли подруга, то це означає, що з нею граєш, забавляєшся.

        Тут взагалі цікаво більше висвітлювати. Чому сьогодні вживаємо так часто чоловік (чоло), а занедбаємо муж, хоч широко вживаємо йти заміж?
        Хоч муж сьогодні має також значіння державного діяча, політика.

        Тут не зайво перепитувати, як прищеплене христянство діяло на нашу мову. Тобто не християнство як таке, а чужі впливи з Візантії, тощо.
        згорнути/розгорнути гілку відповідей
  • 2007.02.25 | igorg

    Який гарний термін "затинається, затнувся" про компютер. Це коли

    кажуть завис, зависає.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2007.02.26 | Hoja_Nasreddin

      Re: Який гарний термін "затинається, затнувся" про компютер. Це

      Затнутися і зависнути - різні речі. Бо людина затинається (наприклад, заїка, або коли дуже схвильована), але таки говорить. А комп як завис, то здебільшого тільки перевантаженням його й можна привести до тями.
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2007.02.26 | igorg

        То поясніть який стосунок має до цього стану слово завис

        згорнути/розгорнути гілку відповідей
        • 2007.02.26 | Правду кажучи

          Re: Німецькою мовою кажуть

          Der Rechner/Komputer hat sich aufgehängt.

          Значить, це такий образний вислів.

          Дослівно aufhängen = повісити. Українська мова тут тонкіша, бо кажемо завіс, а не повіс. Отже, тут помічається ще різниця, залежно від приростка. Хоча й тут німецька мова має erhängen und aufhängen. Можна казати людина hat sich erhängt або людина hat sich aufgehängt, проте стосовно самочислила можна тільки так висловитися, що Komputer hat sich aufgehängt. Значить, так дивлячися, то мови чимсь тотожно передають це саме почуття.

          Затинати означає приблизно вдарити, тобто затинатися дійсно означає заїкатися. Стосовно самочислила/комп'ютера це змогли б порівнювати з шпотатися, тобто короткі переривання під час роботи.

          Коли самочислило завісло, то воно припиняє роботу цілковито, сталася цілковита каламуть у працівній пам'яті. Коли затинається, то відбувається лише часткове перебивання/переривання, що не веде до цілковитого припинення роботи, тобто, образно, зашпортався.

          Завішення самочислила можна порівнювати з осічкою запальника у рушія/двигуна.

          На всякий раз, коли Вам не подобається завішення, то можна також обійтися з допомогою інших висловів:

          Самочислило попрощалося, душу віддало, пам'яттю закололося, увесь застрягло і безліч інших.

          От, і можна ще наближатися до вашого вислову, відповідно пристосовуючи:

          От, як не затинало в самочислило, затинало, тепер затинало (і більше ні руху)
  • 2007.02.26 | BoaConstriktor

    А чому "даний"???

    > У даному прикладі не автор, а редактор виявив симптоми гіперпуризму. Редактори ж майбутніх художніх шедеврів мають знаходити золоту середину між академічністю та живомовністю. У переважній більшості випадків живомовній стихії варто віддавати перевагу.

    Два рази у статті автора зустрів слово ДАНИЙ. Якщо мені не зраджує пам"ять, то у порадах Б.Антоненка-Давидовича йдеться про доцільність іикористання цієї лексеми виключно для позначення "того, що хтось/щось комусь дає" (Талант, даний нам Богом).
    Натомість варто б у вказаних випадках вживати ЦЕЙ, ТАКИЙ.
    Я помиляюся?


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2024. Цей сайт підтримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг".