МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

До мови з розумом: За всеосяжну мовну палітру!

04/08/2007 | Святослав Караванський
До мови з розумом Святослав Караванський

ЗА ВСЕОСЯЖНУ МОВНУ ПАЛІТРУ! *

Коли глянути в українські словники, видані до 1917 р., то можна подумати, що українська лексика досить обмежена у стилістичних нюансах. Так, словник Желехівського згадує лише кілька стилістичних шарів нашої лексики: евфемічний, іронічний, застарілий, образний, поетичний, тривіяльний і жартівливий. Словник Уманця і Спілки розрізняє вже трохи інший діяпазон стилістичних відтінків, виділяючи збірні, здрібнілі, книжні, пестливі, церковнослов'янські словесні одиниці, а також медичні та музичні терміни. Грінченко, лишивши нам один з найдовершеніших словників, не додає зовсім до тексту словника узагальнених стилістичних позначок. На підставі цих словників, можна дійти висновку, що українська мова бідна стилістично, бо ж словники не згадують вульгарної, дитячої, діялектної, жаргонної, лайливої, військової, релігійної, фамільярної, урочистої лексики, а також термінів біології, астрономії, філософії тощо. Але від мовознавчих праць самодіяльних ентузіястів годі вимагати більшого. Подякуймо їм і за те, що зроблено самовідданою працею. Таке було становище з нашими словниками до 1917 року. А що сталося після? На початку революції та радянської епохи словники дещо покращали стилістичну палітру нашої лексики. Наприклад, РУС УАН за редакцією А. Кримського пропонує стилістичні позначки майже для всіх різновидів лексики в тому числі й урочистої. Зате виникає інша проблема. Стилістична позначка для урочистої лексики є, а самої урочистої лексики у словнику нема. Той же РУС Кримського (а за ним і всі дальші РУСи), перекладаючи слово возвеличивать, обмежується лише формою звеличувати, а вживаного у нас урочисто возвеличувати не наводить. Не обходиться совєтська лексикографія і без анекдотів. Так, УРС АН УССР у шести томах наше слово глагол перекладає як російський глагол, не пояснюючи, що це не граматичний термін (тобто не дієслово). Такий неточний переклад може збити читача з пантелику. Насправді ж глагол – це урочистий відповідник до слова слово: “Читаєм Божії глаголи!...” (Т. Шевченко). Гляньмо ж на деякі з цих глаголів. ЗАСЯТИ чи ВОЗСІЯТИ? РУС А. Кримського слово воссиять перекладає як засяти. Пізніші РУСи додають до цього засіяти, засяяти. Чому така обмежена палітра? А наші ж колядники співають “...звізда ясна возсіяла...”. Слово запозичено із старослов'янської мови. Звідти ж запозичили його й росіяни. То чому ми не маємо права на старослов'янську спадщину, коли йдеться про урочисту лексику? Чи ж ця книжна мова прийшла на Північ не з Києва? Чи існує небезпека, що ми станемо вживати слово возсіяти, замість засіяти або зазоріти? Такої небезпеки нема: слово возсіяти має обмежену сферу вжитку, але таки належить до урочистої лексики. На те й існує у словниках позначка “ур.”, щоб відповідно характеризувати такі слова у мовному реєстрі. Слова із приростком воз-: возвеселити, возгласити, воздати, воззвати, вознестися, возстати тощо, полюбляв уживати Т. Шевченко для досягнення ефекту урочистости: “Послав на землю їм пророка. Святую правду возвістить!”. Але цих, перелічених тут слів у словниках нема. Чи ж може література обходитися без цього шару лексики, коли йдеться про якнайточніше відтворення явищ та подій життя? ПІДНЕСЕННЯ, ПІДІЙМАННЯ чи ВОЗНЕСІННЯ? На поставлене в попередніх рядках питання дають відповідь письменники. Справжній письменник не може обійтися без урочистої лексики, коли опис ситуації потребує саме таких засобів. І він уживає їх, дарма що каструвальна практика соловецького мовознавства вилучила цей шар лексики з активного словникового запасу нашої мови. Читаємо у творі радянського письменника: “...це нагадувало воскресіння мертвих і вознесіння їх з домовин...”. Слова вознесіння не наводить ні шеститомний УРС ні 11-титомний СУМ. А без нього, бач, і “вода не освятиться”. А як наші “незалежні” словники? Чи реєструють цю лексику, чи копіюють доробок офіцера Червоної армії Білодіда? ПРОМОВЛЯЄ чи ГЛАГОЛИТЬ? Старослов’янська спадщина багата на крилаті вирази, які пожвавлюють “пісне” буденне мовлення. Хто з нас не знає виразу ”устами малятка глаголить істина”? Частота вживання цього виразу у повсякденному мовленні урізала його урочисте звучання, а втім заміни у виразі дієслова глаголить на промовляє не спостережено. А раз так, то слово глаголати має право бути канонізованим серед лексики з обмеженою сферою вживання. ЗІРКА чи ЗОРЯ? Урочисту лексику не конче постачає нам старослов’янщина. Часом урочисте слово добирано з двох рівноправних синонімів. Слову зірка, наприклад, ми надаємо більш прозаїчного звучання, тоді як зоря звучить дещо піднесеніше: “...сині очі зорями цвітуть.” (В. Сосюра). “Зірками цвітуть” не скажеш. Так само, мандрівних артистів ми радше звемо мандрівними зорями, а не зірками. НАЙЩЕДРІШИЙ чи ПРЕЩЕДРИЙ? Піднесено-урочисту лексику творять ще приросток пре- та прислівник у ролі приростка все-. Форми всечесний, всесвітлий, прехороший, пресвятий, пренепорочний, прещедрий набувають від цих префіксів урочистого забарвлення: “Країно рідна! Хай тобі дощі несуть прещедру благостиню...!” (М. Рильський). Академіки з ласки Кремля ставилися до цих форм дещо поблажливіше і їм пощастило зайти до словників, хоч і тут проведено селекцію. Відомі літературі лексичні одиниці пребезумний, преласкавий, пренеповинний, пречесний не сподобилися бути присутніми ні в шеститомному УРСі ні в 11-титомному РУСі.

* * *

Прочитавши про нехтування нашої урочистої лексики в минулому, не один читач подумає: “Чи не слід тепер переглянути канони мовознавчої науки зрілого соціялізму?” А таки треба, дорогі читачі, ой, треба!
*) Зберігаємо правопис автора

Відповіді

  • 2007.04.08 | ГайдиДоБайди

    Re: Хрестос воскрес! :)



    Скресне на весну = незабаром весна настане, буде :)

    Скресне лід, сресне крига :)


    Світло ускрешає.

    Двері пекла скрешають :)

    крига, книга... :)
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2007.04.09 | harnack

      Коби католики повернули оте "смертію смерть поправ"! ітд

      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2007.04.09 | ГайдиДоБайди

        Re: Це не звучить

        Повірте мені, не звучить. Я сам виріс у греко-католицькій громаді в Німеччині. Уже немовлятком брав участь в літніх таборах греко-католицької Церкви, які перейшли тоді до сумівців.

        З ваших слів вийде лише нацькованість радянських часів. ЇЇ мало пов'язувати до мовознавства, тим паче до знання про жахіття російської і польської і румунської і німецької займанщин.

        "Хліб наш насущний дай нам днесь"

        От, тут саме суть спору, а не в піснях, що збереглися якраз в Греко-Католицькій Церкві, бо Московський патріярхат заборонив народні пісні і з тим народні поспіви. Греко-Католицька Церква постійно терпіла під занедбанням, що інше явище, що треба відповідно розуміти. Тим більше, що теперішня Греко-Католицька Церква, це плодом зросійщення і жахітливого переслідування з боку Кремля.

        Отже, Вам бракує природне почуття, у ставленні до огидних явищ зросійщення.

        От, тому мені природно дошкуляє, коли нахабно співають у церковному славні "Боже великий, єдиний"

        "Ти її осіни"

        Це дійсно не природний стан.

        Церковно-слов'янська мова, це ж для нас, у порівнянні до латинських країн, латинська мова. Звідки Греко-Католицька Церква відповідно до неї ставиться.

        Хоча звісно, українська мова не вийшла від старослов'янської. Це сутньо мовознавча різниця. Тому помилково Шевченка так просто порівнювати з Лутером. Проте Церква не мовознавчою установою :)

        Уже самоназва молитви "Отче наш" доказує на природну особливість.

        Уявіть собі - "Батько наш" :)

        Отже, Ви злісно хочете підтаскати чужий, якби не казати неписьменно-ворожий правопис. Як відомо, старослов'янську мову пристосували відповідно до укр. мови в Україні. Тому старослов'янська мова повсюди відрізнилася.

        Отже, різниця тут в цьому, що ОТЕЦЬ не чуже слово. А корінь походить з українського підмету. Отець стосовно слова батька має в укр. мові духовне значіння, що виринає з його словотвору. Душпастир, вівці, пасти.

        Що тепер в наші часи вислів "хліб наш насущний дай нам днесь" замінюють з більш зрозумілими словами, гадаю, що це також досить природним явищем. Старослов'янська мова стає чимбільше менш зрозумілою. Проте якраз вислів "хліб наш насущний дай нам днесь", це становить свого роду межа, бо й теперішнім українцям зрозуміло, що мається на думці, бо ж хліб. Якби цей вислів тільки замінювати з злободенними словами, то саме виникає загроза, що втрачається духівний зміст. Отже, тут не справа в простій заміні з укр. словами, а як таки, то треба відповідно пристосовувати відповідне висловлення.

        Отже, у таких випадках, як "хліб наш насущний дай нам днесь", що ще загально можуть розуміти, стоїть Церква перед питанням, як зберігати духовний зміст. Звісно, це радянським філіхіхілогам незрозуміло. Тут же не мова про "комуністичний рай" :)

        Та будьмо чуйними. Десь, чогось. Денно-днесь. Тут не спотикаємося з чужоплянетниками :) Тим більше, уже кожен почув про сущих українців :) Це звучить немов як щире золото :)

        Інша справа з явним зросійщенням, яке аж не зрозуміло для українця, як:

        "Ти її ОСІНИ"

        Та саме це Вам не коле очі. А це саме камінь спотикання, а не духівним питанням.

        Відповідно:

        "Христос народився!"

        Це немов звучть зрозуміло. Проте цей вислів не так сприймається як:

        "Христос рождається"

        Усе ж, тут з духовного боку не так багато втрачається, коли висловлювати - нова надія народилася або нова надія родиться. Усе ж, і тут немов відчуваю, що, можливо, втрачаються з "народитися" духовні відтінки. Було б краще, коли висловлюватися "Христос на світ народився", наприклад. Справа в тім, що Христос не просте людське живло, яке появляється на світ з народженням.

        Значить, з мовознавчого боку треба тут зважати, що справа не вирішується в заміні правопису. А треба різні правописи зрозуміти, їх походження, бо звідки виринають саме духовні різниці. Та тут не відразу знайти точний відповідник. Тому тут не слід поспішати, бо легко втрачаються сутні відтінки, які пізніше годі повернути.

        Та як не крути, а як постала вимова ВОСКРЕС! От, вставили вставну голосівку -о- в в(о)скрес, щоб уникати невимовне нанизування приголосівок.

        Та таке правило, чи, у цьому разі, такий звичай, притаманне українській мові. Якраз українській мові. Отож, тут лише злі духи відсахаються :)

        Христос воскрес!

        Воістину воскрес!


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2024. Цей сайт підтримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг".