05/26/2009 | Святослав Караванський

Святослав Караванський

ЩО НАС ГУБИТЬ? або чому нас не читають?

Мушу визнати – заголовок цього дослідження я запозичив у злочинного світу. Серед побутових злочинців СССР мали поширення так звані наколки – виколоті на тілі малюнки. Одна з таких наколок мала назву “Що нас губить?”. Під цим питанням на шкірі виколювано три речі: пляшку горілки, віяло з кількох гральних карт та жіночу голівку. Тобто три речі були причиною злочинности: алкоголь, азартні ігри та плотська насолода. Шукати причин своєї недолі варто не лише “вічним студентам” тюрем, а й усім, хто має проблеми з долею. Візьмім питання українського письменства. Чому воно не має читачів? Беру щойно виданий український роман. Читаю. Не можу відірватися. Так гостроцікаво скомпановано події й факти, що поки не перегорнеш останньої сторінки, не випускаєш книжки з рук. Прочитав і глянув на тираж: тираж 1.000 примірників. І це на 40 мільйонів українців? Та це ж крапля в морі! У чім причина? Становище з українським письменством не може не викликати у щирих шанувальників українського слова питання: у чому річ, де корінь зла? Чому мова нашого письменства не приваблює читачів? Щоб відповісти на це питання, звернімось до текстів, оприлюднених у книжках, журналах, квартальниках, альманахах і проаналізуймо їх під оглядом здобутків і втрат у цих текстах нашої милозвучної мови, що лягла в основу низки інших мов, а сама, як бачимо, занепадає. Такий аналіз підкаже нам, де корінь зла. Проглянувши один такий квартальник, я цікавився, якою мовою його зроблено, і що саме в цій мові несе в собі зерна занепаду. Цей огляд показав, що в мові оглянутих текстів присутня така невластива українцям лексика: 1. Лексика, успадкована від лінгцоциду під зорями Кремля 2. Лексика, породжена незнанням мови 3. Невдала лексика минулого 4. Гіперпуризм 5. Брак словотворчого хисту 6. Відверте мавпування 7. Сліпа віра лінгвоцидним словникам 8. Ребуси від захоплення сюжетом 9. Норми “геніїв” 10. Незнзння живої мови і живих зворотів 11. Схильність до газетної мови 12. Конфлікти з граматикою 13. Невідредагованість тексту автором 14. Незнання класики 15. Мавпування імперських стилів 16. Відсутність мовної редактури. Розгляньмо кожну з цих точок окремо.

1. Спадщина лінгвоциду під зорями Кремля

Українська мова приваблювала читачів минулого своєю унікальністю. Українській мові був властивий свій оригінальний стиль вислову, відмінний від канцелярсько-бюрократичних “високих” офіційних стилів. Саме стиль українських творів, почавши від Котляревського, був тим магнетом, який притягав читачів. Але що далі від Котляревського, то український стиль ставав збиватися на копіювання інших мов. Це мавпування робило із своєрідного мовного явища – української мови - мову-копію інших мов. Якщо Шевченко звертався у своїх творах до земляків, то пізніші автори, йдучи за “батьками“ нації, пишуть свої твори для співвітчизників. Ця нова якість української мови зменшила зацікавленість українськими творами читачів. Співвітчизників, товаровиробників тощо вони мають і в мові Леніна-Брежнева. Свого апогею копіювання інших мов досягло в СССР. Влада припинила самостійний розвиток української мови, терором і репресіями змусивши українців забувати свою питому лексику, а натомість послуговуватися російською. Така практика ще більше позбавила нашу мову своїх неповторних рис. На ділі, між російським та українським стилем розповіді не стало різниці. Розповіджене нашою мовою було так само сухе й стандартне, як і російське. Відпала зацікавленість українським стилем і українськими творами в читачів. Заходами влади спотворено лексику, граматику, правопис. Читати українські твори стало нецікаво. І попит на українську книжку впав. Проголошення незалежности України нічого не змінило. Не відроджено ні український стиль, ні українську лексику, ні граматику, ні правопис. І проаналізовані тексти підтвердили цей стан.

---

Заарештований чи заарештовано? Читаю в аналізованих текстах: “...він... завдання виконав: яхта заарештована”. Це написано не по-українськи, а по-російськи: “яхта арестована”. Українці в такій оказії вживали безособовий пасив: “От її [березу] зрубано,... хреста важенного обтесано, та на двох паровицях привезено і укопано”. Цю нашу мовну особливість в СССР оголошено націоналістичною і заборонено. І цим унезграблено нашу мову. Замість легких форм

Обід видано, Яхту заарештовано,

нам належало казати

Обід був виданий, Яхта була заарештована.

І довше, і незграбно, і непривабливо. Саме те, чого й хотіла влада – упослідити і зробити нашу мову нездатною приваблювати мовців.

---

Яйцюватий чи яйцеподібний? Той таки автор пише: “Яйцеподібна приплющена голова...”. Форми

клиноподібний серцеподібний змієподібний тощо –

форми прищеплені лінгвоцидом. Назвім їх форми Щ. Українці наведені поняття віддавали простіше:

клинкуватий серцюватий зміюватий.

Але цієї моделі не знали росіяни. Тому нам “приписано” вживати тільки форми Щ. Наслідок? Мову унезграбнено.

---

Розсовувати чи розсувати? Витягувати, притягувати чи витягати, притягати? У того ж автора: “Розсовувала руками трави...” Нащо така довга форма розсовувати, коли ми кажемо коротко

розсувати?

Така була тенденція в СССР – зближувати мови. Тобто, хай гірше, аби ближче до російської мови. Так само нас змушували казати витягувати, притягувати замість коротких форм

притягати витягати.

І згаданий автор іде за цим примусом: “Дами витягували шиї...”. А вже інший автор підпрягається й собі:

“Це... притягує до себе душу поета”.

---

Дружний чи дружній? Аналізую далі: “...череда їх недружна”. Чому недружна, а не недружня? Ми говоримо

дружній мужній заможній –

це та м’якість вимови, що робить нашу мову мелодійною, а нас всупереч мелодійності змушують казати дружний, заможний, тобто руйнують мелодійність, щоб звучало немелодійно, але по-російськи.

---

Зворотний чи зворотній? Так само ми говоримо

природній зворотній,

а нас змушують казати й писати природний, зворотний, щоб не було“различия”. І в аналізованих текстах саме така московська вимова:

“Олені...почали повертатись у зворотний бік.”

* * *

Що ж ми бачимо? Мова аналізованих текстів своїм додержанням лінгвоцидних рис, запроваджених в СССР, аж ніяк не сприяє читацькій зацікавленості. Вилучаючи з мовного простору України питомі українські риси, антинародня влада хотіла прищепити населенню нехіть до своєї рідної мови. І цього вона досягла. Затим що українські книжки, написано не українською мовою, а суржиком, вони перестали цікавити українських читачів. І наслідок, як кажуть, перед очима: тиражі українських книг мізерні.

(Далі буде)