МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

До мови з розумом: Невдала лексика минулого

06/21/2009 | Святослав Караванський
Святослав Караванський

ЩО НАС ГУБИТЬ?* або чому нас не читають? /продовження, попередній матеріял: http://www2.maidanua.org/n/mova/1244823367 /

3. Невдала лексика минулого

Сучасник має усвідомлювати, що лексика минулого, яку записано у словниках і канонізовано в літературі, не завжди є українською лексикою, або коли й є українською, то її невдало або неоковирно скомпановано. І це стосується не лише до лексики підсовєтської, але й до лексики досовєтської. Деякі досовєтські форми так само не відповідають вимогам сучасности, бувши або надто слонуватими або важко-мовними або важкозрозумілими. Треба не забувати, що українська мова перебуває у стані вироблення, і тому там, де нашу лексику можна покращувати – покращуймо.
Марнославство чи порожній гонор? Слово марнославство канонізовано як українське, і його заохочували вживати в УССР. Тож і в підоглядних текстах воно присутнє:

“Пиха і марнославство правили його почуттями.”

Але це неживе слово, його змавповано з російського книжного слова тщеславие. У народі кажуть гординя, порожній гонор, чваньливість. Сказати можна і честолюбство – слово зрозуміле, бо походить від слова честолюб з великої родини -любів: грошолюб, самолюб, користолюб. Слова ж марнослав, що від нього мало би утворитися марнославство, немає в нашій мові. Виходить, що марнославство – байстрюк, безбатченко. Книжне, важке слово. Спробую підказати свою заміну:

“Пиха і порожній гонор правили його почуттями.”


Миттєвості чи короткі миті? Письменники, шукаючи заміни російському слову мгновения, винайшли переважно для ритмо-мелодичного ефекту слово миттєвості, яке у певних словосполуках досить гарно прижилося. Але ті, хто думає по-російськи і там, де росіяни вживають слова мгновение і мгновения, механічно тулить миттевість і миттєвості, українську мову не покращають. Бо перш, ніж механічно тулити ці синоніми слів мить і миті, треба трохи подумати. Візьмім таке висловлення:

“А клятви в любові – тільки миттєвості блискавки,...”

Чи це легко зрозуміти? Щоб думка автора краще сприймалася читачем, мабуть таки краще сказати “короткі миті блискавки”, а ще краще “короткі спалахи блискавки”:

А клятви в любові – тільки короткі спалахи блискавки,...

Те саме і в іншому місці того самого автора:

“На нього задивлялися... люди..., й він ловив миттєвості, знімав..., висвічуючи... душу людини.”

Я б сказав у цьому разі так:

...й він ловив ці короткі миті, знімав..., висвічуючи...

Додати ці треба тому, щоб був зв’язок із попередньою частиною речення.
Надзвичайно чи дуже? Для підсилення якости речей або явищ уживають прислівники. А вибір прислівників окреслюють мовні стилі. Розповідати, наприклад, можна дуже цікаво, дуже-дуже цікаво, цікаво ще й дуже, а можна надзвичайно цікаво. То як краще? У нормальній – “домашній” - розповіді краще те, що простіше, бо простіше – дохідливіше. Гляньмо на вибір прислівників у наших піддослідних авторів:

“Один розводив елітних кроликів, надзвичайно дорогих...”

У такій “домашній” (не офіційно-газетній) розповіді краще звучить простіше й коротше слово, бо нащо розтягати розповідь? Сказати дуже дорогих цілком вистачить, щоб пояснити обставину. У разі оповідачеві це видасться недосить, то можна подвоїти дуже:

Один розводив елітних кролів, дуже-дуже дорогих,...

Або додати словечко ще:

Один розводив елітних кролів, ще й дуже дорогих...


Обов’язково чи хай там що? У “домашній” (не газетній) розповіді ми уникаємо бюрократично забарвлених слів, таких, як обов’язково, одноразово, терміново тощо. Правда, вторгнення канцелярій у наше життя сприяє просуванню “повстяної” лексики в мову сучасників. Так, слово обов’язково на сьогодні безцеремонно відтрутило своїх конкурентів у живому спілкуванні. Тому сучасний письменник стоїть перед вибором: чи підтримувати нахабного канцелярського щура, чи наводити приклади небюрократизованої мови. Отже, маємо два погляди на проблему і дві розв’язки проблеми:

“Приходь, Ніколя, обов’язково, приходь.”

Це так в аналізованій публікації розв’язує згадану проблему сучасний автор. Якби на мене, я б написав простіше:

Приходь, Ніколя, хай там що, приходь.

Канцелярська лексика не красить художній твір, а псує.
Стрімко чи стрілою або кулею або метеором? Читаю:

“...маля зрннало стрімко, як торпеда після пострілу.”

Моду на слово стрімко в нашій мові започаткував виданий у Москві 1948 року РУС, де в перекладї російського слова стремительно на перше місце поставлено слово стрімко, яке сподобилось на таку честь завдяки звуковій подобі до слова стремительно. Переклад цього слова у московському РУС-і розкриває кухню, що в ній Кремль готував “злиття мов” – оту царську мрію “дабы не было различия”. Діставши державну підтримку, слово стрімко “виставило за двері” наші питомі слова нестримно, прожогом, гінко, шпарко, стрілою, кулею, а в разі руху вділ ще стрімголов, каменем. Словник Грінченка так пояснює слово стрімко: 1) рівно: “Очі грають, стан високий стрімко розігнувся” (П. Куліш); 2) круто: “Стрімко крокви поставив” (Канівщина); 3) шпичасто: “Не верши стіжка стрімко” (Київщина). Ці всі значення далекі від значення слів нестримно та стрілою, що, як на мене, найкраще перекладають російську форму стремительно. СУМ (том ІХ, 1978 р.) пояснює стрімко, як і Грінченко, але додає ще одне значення, що відповідає значенню стремительно. Дано ілюстрації з творів авторів радянської доби, і всі ці твори написано після 1948 року, коли побачив світ “нормативний” РУС у Москві. Ось одна ілюстрація зі СУМ-у:

Вода стрімко неслась в озеро.” (М. Томчаній, 1960 р.)

Чи не краще:

Вода нестримно збігала в озеро?

Саме так вживають слово нестримно наші класики, які добирали свою лексику з живої мови та образного мислення, а не з політизованих словників:

Потоки біжать нестримно стрімголов додолу.” (М. Черемшина)

Слово нестримно створює в нашій уяві образ, воно малює картину. Слово стрімко більшість мовців розуміє через російську мову: стрімко – це – стремительно. Образу нестримности руху слово стрімко не створює. Воно стає зрозумілим через свою подібність до слова стремительно. Можна не сумніватися, що для поповнення свого словесного запасу, багато не так письменників, як їхніх редакторів часів “дружби народів”, зверталися до “нормативних” словників і звідти запозичали форми на взір стрімко та стрімкий. Усі приклади, які наводить СУМ до слів стрімко та стрімкий, взято з творів літератури, датованих після 1948 р. і навіть після 1955 р. Що ж до прикладу, взятого з аналізованої публікації, то його можна віддати так:

...маля зринало метеором, як торпеда після пострілу...


*) Зберігаємо правопис автора - http://www2.maidanua.org/n/lib/1158493828

Відповіді

  • 2009.08.01 | Lexa62

    про "марнославство"

    ой як шкода, що такого слова нема.... адже поняття є. Воно не порожній гонор, і не пиха. Воно інше, якщо автор його не відчуває, то шкода.
    Зазирнув у Вікіпедію. Там перекладено назву твору Теккерея як "Ярмарок суєти", цікаво, в російському перекладі "Ярмарка тщеславия".
    А як же "марнота"? "Ярмарок марнот"? "Ярмарок пихи"? "Ярмарок порожнього гонору"? Чи все ж таки "Ямарок марнославства"?
  • 2009.08.01 | Lexa62

    про "стрімко"

    "Слово нестримно створює в нашій уяві образ, воно малює картину. Слово стрімко більшість мовців розуміє через російську мову: стрімко – це – стремительно. Образу нестримности руху слово стрімко не створює. Воно стає зрозумілим через свою подібність до слова стремительно."

    Слово "стремительно" також не створює образ нестримного руху.
    Отже так його і потрібно перекладатьи, щоб не створювало образу нестримності руху. Якщо при перекладі створюються інші образи, не ті, які є в оригіналі, то це вже не переклад.


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2024. Цей сайт підтримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг".