МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

До мови з розумом: Зі слабої голови на здорову

04/03/2011 | Святослав Караванський
До мови з розумом Святослав Караванський

ЗІ СЛАБОЇ ГОЛОВИ НА ЗДОРОВУ (Кілька слів про український сленг)*

Коли чуєш поспіхом сказані, непродумані, логічно непідперті вислови, приходить на пам’ять приказка “Що швидко робиться, то сліпе родиться”. Якось почув я такий категоричний вирок: “Відсутність сленгу в сучасній українській мові свідчить про її меншовартість”. І далі автор цього вироку посилається на те, що в усіх розвинених світових мовах, як конечна складова частина, присутня сленгова лексика. Сленг – необхідний складник кожної світової мови. З останнім твердженням важко не погодитися. Те, що в сучасній нашій мові відсутній український сленг, теж правда. Але чи це ознака неповноцінности нашої мови? Чи наша мова нездатна до вироблення свого, чисто українського сленгу? Чи в нашій мові ніколи не було сленгової лексики? Відповідь на ці питання може дати лексикологія. Гляньмо на сучасний російський сленг – “феню”, поширену в русифікованих українських містах. Де взялося у цій “фені” слова урка, уркач? Це ж безперечні нащадки нашого вуркагана. Або слово стукач? Або взяти такі слова та вирази, як хіпіш, хіпішувати, шухер, стояти на шухері. Що це за слова? Ці слова узято зі старогебрейської мови, тобто мови, яку могли знати й вивчати у хедерах (гебрейських школах) на Україні. На території Московщини (Великоросії) хедерів не було, бо там не було гебрейського населення. Про що це все говорить? Це говорить про те, що в Україні, до окупації її Москвою, а також перші століття після окупації, але перед тотальною русифікацією українських міст, існував свій оригінальний сленг, базований на українській та інших відомих в Україні мовах. Коли русифікувалися українські міста, став русифікуватися і сленг, але русифікуючись, він і собі українізував феню, і то так, що українізована феня здобула всеросійське (пізніше всесоюзне) поширення. До наведених вище українізмів у всесоюзній фені можна додати і таку нашу лексику: урвати куш від нашого слова урвати. Хата, хови[і]ра, халява – це все українські слова, адаптовані фенею. Про їхнє незаперечне українське походження свідчигь лексика львівського сленгу, оприлюднена у «Лексиконі львівському» (Львів, 2009). Ці слова української мови у сленговому значенні сучасної всесоюзної фені відомі львов’янам молодшого, середнього і старшого покоління, їх зафіксовано у творах галичан, написаних до совєтської окупації. До лексики, відомої жителям Львова до 1939 року, належать і слова фраєр, фраєрка, фраєрнутися – лексика, тепер засвоєна всесоюзною фенею. Безперечне українське походження мають слова придурня, придурок та термін картярської гри сто вгору, практикований носіями фені. Ця лексика поширилася серед всеросійського злочинного світу з царської каторги, де відбував покарання великий процент українського злочинного світу. З давньогебрейських фондів українського сленгу походить, мабуть, і слово фені кіча, у значенні “тюрма” . Кіча, очевидно, розвинулась із слова одеського сленгу кічман:

“С одесского кичмана Бежали два уркана...”

Великий вплив на розвиток фені мав одеський злочинний сленг, який у кінці ХУІІІ і на початку ХІХ століття безперечно був загальноукраїнський із своїм одеським кольоритом. До чисто одеського сленгу треба віднести слова чудачка, чудоха (жінка, фраєрка) і слово фармазон (обман, дурисвітство), розвинений зі слова “франк-масон”. До загалноукраїнського сленгу треба віднести одеські сленгізми чмур (чоловік, фраєр), чухати, чухнути, нарізати (тікати). Останнє слово розвинулося з українського ж таки сленгового виразу поли вріж і тікай. Цей вислів, породжений сленгом, згодом став виразом української мови. Процес влиття сленгу у нормальну мову – процес відомий усім мовам. Наявність цього процесу в нашій мові свідчить, що українська мова має усі риси, притаманні розвиненим мовам світу. Русифікація українських міст змусила русифікуватися і сленг. У цьому процесі нема жодної провини української мови. Русифікацію України ініціювала не українська мова, а окупанти. Замість винувати мову у меншовартості, можна порадити “винувачам” нашої мови глибше занурюватися до “океану мови” і відшукувати забуті лексичні пласти. Наведу один такий пошук, на цей раз дуже близької до сленгової лексики – лексики непристойної. Російське слово целка під впливом прищеплених суспільству понять про межі пристойности належить до нецензурної лексики. Але, і нецензурне слово мусить мати свого близнюка в нашій мові. Існують обставини, коли треба вжити саме це слово у перекладі з російського оригіналу. Віддавши це слово, словом незайманка, ми губимо справжній кольорит слова. Наприклад, розв’язуючи в суді справу про хуліганство, постає потреба в українському тексті віддати мову російськомовної особи. Словники таких слів не наводять. Щоб не винувати нашу мову у меншовартості, вдамося до лексичного дослідження. Серед родини слів із коренем ціл- існує українське слово цілушка (окраєць хліба). Це слово є похідним словом від слова цілуха, у словниках не записаного. У словниках є слово цілух (сорт тарані). Цілушка не могла піти від цілуха, тільки від цілухи. Мусіло бути у нас слово цілуха. І що б воно мало значити? Мабуть, щось ціле, недоторкане, незаймане. Бо ж цілушка – це ціла, непочата частина хліба. Але у словниках його нема. Чи не тому його нема у наших словниках, що й слова целка нема в російських словниках? Целки таки нема в російських словниках, але словник В. Даля наводить слово, якого ми шукаємо, наводить слово целуха. Значить, слово існувало у мові сусідів, яка зберегла багато коренів києво-руської, тобто української мови. Зауважу, що в архангельських говірках, як свідчить той же Даль, дуже багато українізмів. Очевидно, це лексична спадщина першо-прохідців з Київської Руси. Вертаюсь до слова целуха і до його значень. Серед ряду значень, Даль наводить такі: (архангельськ.) неразбитая огромная льдина, (рязанськ.) горбушка хлеба. Тобто щось непочате, ціле, незаймане, неторкане. Навряд чи таке слово не було від початку своєї появи прикладано до дівчини, бо ж і слово ціла прикладали до незайманої дівчини і ми і росіяни. Мабуть таки, целуха була синонімом слова целка, яке й витіснило целуху з мови. Але Даль слова целка не наводить, і це свідчить, що якби він знав про ще одне значення слова целуха, то не навів би. Але чи знав він, чи ні, ми ніколи не знатимем. Щождо целки й цілухи ми догадуємось, з великою мірою вірогідности, що це синоніми. Наш лексичний здогад помагає краще зрозуміти і слово цілух, згадане вище. Чому саме таким словом названо сорт риби? Очевидно, що наші предки, знали багато видів риб і мали давно засвоєні мовою назви цих риб: щука, окунь, карась тощо. Коли ж завдяки торгівлі або зміні теренів розселення, праукраїнці здибалися з невідомими досі видами риб, то давати назви цим новим видам риб найлегши було, прикладаючи до невідоних риб засвоєні мовою назви людей або тварин. Так, рибу, відому сьогодні під назвою скумбрія, народ назвав баламутом, перенісши на рибу назву зальотної людини. Щось подібного сталолся і з невідомим досі сортом тарані: її названо цілухом, узявши це слово з уже відомого мові слова. Очевидно, що слово цілух, перед тим як стати назвою риби, значило неодружений парубок. З бігом часу первісне значення цього слова забулося, і до нас дійшла лише назва риби.
*) Зберігаємо правопис автора

Відповіді



Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2024. Цей сайт підтримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг".