05/16/2007 | Олександр Татарчук

Екологічні катастрофи руйнують довкілля, економічні кризи нищать ринки та галузі, а гуманітарні катастрофи порушують генофонд.

А от які наслідки має культурна агресія та поневолення етносів? У гуманітарній сфері – наслідки також катастрофічні. Але – на відміну від кризи екологічної – ці наслідки можна і треба долати, бо символічний ресурс не є вичерпаним і є відновлювальним.

Під час воєн столицю ворожої держави, буває, перейменовують на честь перемоги. Таке неодноразово робили починаючи від Александра Македонського, який заставив Александріями половину відомого йому світу. До цього в еллінському світі (який якраз руйнував Александр) вважалося, що нове ім’я варто давати новому місту, але перейменувати ж виявилося значно простіше.

Справедливість, мабуть, є – зо всіх македонських Александрій залишилася на картах лише та, яку учень Аристотеля відбудував майже заново. З 40 Цезарій залишилося місто на ім’я Кесарія, з кільканадцяти Агрипиних Колоній – місто Кельн.
Втім нащадки імперських традицій вже не зупинялися на містах, які здобули власною зброєю – і ось вже Константин перейменовує місто Візантій на честь себе любимого, з’являються Адріанополі, Аркадіополі та інші витвори перейменування дійсності. Славетні расисти Мартинус та Андреас Преторіус в Південній Африці вже не засмучуються створенням нового міста, а просто дають нову назву такому „варварському” місту як Тшвана. Диктатор Домініканської „республіки” Рафаель Леоніда Трухільо перейменовує столицю на честь себе.

Мабуть не варто згадувати всі випадки перейменування при живому Сталіні міст з багатою історією у Сталінабад, Сталінград чи Сталіно, а також всіх Леніно, Ленинських та Кіровоканів-Ленінаканів. Бо це було масове новітнє варварство, одна з характерних рис радянської диктатури.

В Криму перейменуванню – фактично ж спробі тотального знищення історії – підлягали ледь не кожне село та селище, і навіть гори та ріки. Досьогодні ентузіасти продовжують вишукувати по архівах та методом „усної історії” тисячі (!) назв, якими грецькі, кримськотатарські, вірменські, німецькі, болгарські, російські, українські, караїмські, кримчацькі, єврейські, та середньовічні (невідомого походження) назви було спотворено на Червоний Луч, Іллічовку, Войково, Советское, Мирное, Боевое.

Уряд цією роботою не займається, бо це ніяк не входить до його задач. Проте входить до задач підтримка на місцевому рівні пам’ятних дощок про комуніста-ката Бела Кун, більшовика Орджонікідзе та наркома Дибенко, не кажучи вже просто про пам’ятники Леніну який, як відомо, ніколи не був в Криму.

Лише у 2007 році вперше з’явилися туристичні карти, які не приховують від мандрівників історичних (фактично – до 1944 року) назв кількох сотень міст та сіл. Ці назви не вживаються ба навіть просто ігноруються діючою владою півострову, більш того – деінде зустрічає пряме протистояння в чиновників.

Так, міська рада Алушти, захоплена війною проти НАТО та за статут російської регіональної мови, виступила категорично проти ... розміщення на її теренах дорожніх показників із надписами „Рибачьє – історична назва Туак”, „Малий Маяк – історична назва Біюк Ламбат”. Проте не має нічого проти, щоб найбільш забудовані райони продовжували мати неісторичні назви Іллічовка, Юбілейний та навіть 60-лєтія Октября.

Так, селищна голова міста Кайдагора (перейменованого на Орджонікідзе), пані Маргарита Шпитальна прийшла до „парадоксального” висновку, що як назва курорту фамілія цього комуніста не тільки не приваблює, але прямо відлякує туристів, курортників та інвесторів. Втім замість повернення історичної назви (про яку навіть важко сказати – чи це грецька, чи вірменська), яку мало монастирське містечко на місці „Орджонікідзе”, мерка запропонувала ... назвати селище „Зурбаган” – на честь літературного міста в творчості письменника Олександра Ґрина. Чи планувалося потім знесення пам’ятника Леніну на головній площі міста та встановлення, згідно з Ґрином ж, статуї Фрезі Грант – невідомо, бо щойно пані мерку затримали на отриманні хабара за відведення 2 гектарів пляжного „Зурбагану” зацікавленій фірмі.

Проте с перейменуванням – будь-яким, аби не Орджонікідзе – невдала любителька Ґрина мала рацію. Достатньо порівняти, як круто змінилася доля тих селищ, що були все-таки перейменовані (встигли на хвилі „Перебудови”) – Коли Ботаніческоє знову стало Нікітою, Фрунзенськоє Партенітом, а Планерськоє – Коктебелєм.

Можна також припустити, що доля Ялти розвивалася б трохи іншім вектором, коли б залишилося в силі по сьогодні безглузде рішення комуністів „перейменувати Ялту як символ буржуазного курорту в місто Красноармейськ”.

Як не дивно, але навіть пост-радянські мільйонери з колишньої ЦК КПРС воліють мати дачки не в Малому Маяці, а в сусідньому Утьос-Карасані, не в Солнечногорському, а в сусідній Сатері, і не в Комарово, а в Форосі.

Втім, зараз тисячі міст, сіл, містечок та селищ чекають, коли їм повернуть старі назви.

На це сподівається і весь цілком депортований у 1944 році кримськотатарський народ, і народи, які були відправлені у депортацію перед чи слідом за ними.

Вірмени, яким маємо повернути Кайдагор замість Орджонікідзе, німці, що мають отримати свого Фріденталю, греки, які прикрашали берег назвами, а тепер не мають і власного Кастрополю, і кримчаки, в яких відібрано в топоніміці єдині власні назви (Кримчак та Ені-Кримчак). І навіть євреї-колоністи, нащадки яких ще мешкають в Криму, були б раді отримати назад єдину ледь не у світі назву села на мові есперанто – містечко Войо-Нова.

Коли ми просто приберемо – для початку – тільки лише назви комуністичних вождів та їхніх витворів з кримської топоніміки, то зробимо щасливішими багато етнічних громад. Бо мати право називати власним іменем власну малу батьківщину – це велике щастя для тих, хто розуміє, чому це так.

На додаток наводимо коротенький (далеко неповний!) перелік об’єктів, якім є сенс скасувати комуністичні, суто ідеологічні сталінські перейменування в першу чергу, прямо таки негайно.


Завет-Ленинский - Кучук-Алкалы

Ленино - Семь Колодезей
Ленинское - Петровское
Ленинское - Кир-Байлар
Советский - Ички
Советское - Долоссы
Советское - Найман
Совхозное - Пятиозёрный
Совхозное - Темир-Ага
Колхозное - Узунджу
Коммунарное - Кереит
Коммунары - Анновка
Кировское - Ислам-Терек
Куйбышево - Албат
Куйбышево - Исары
Красная Зорька - Карача-Кангил
Красная Поляна - Кара-Чокмак
Красная Поляна - Кызыл-Чонрав
Красная Слобода - Соллар
Красноармейское - Мурза-Кояш
Красноармейское - Коджелак
Красногвардейское - Курман-Кемельчи
Красногвардейское - Новый Цюрихталь (ранее Верборюс)
Красногорка - Кенегез
Красногорское - Нейзац (ранее Чукурча)
Краснодарка - Кончи-Шавва
Краснодольное - Борлак (Барлак)
Красное - Чолгары
Красное Село - Болгарщина, Колония Болгарская
Краснокаменка - Кизилташ
Краснолесье - Тавель
Красносёловка - Ени-Сала (ранее Нео-Хори)
Красносельское - Кунан
Красносельское - Новый Босалак
Краснофлотское - Кайнаш
Красноярское - Донузлав
Красный Мак- Биюк-Каралез
Червоное - Ак-Шейх Татарский
Червоное - Ногайлы-Ахмат
Войково - Айбары
Войково - Коп-Кипчак
Ильинка - Булгак
Ильинка - Вилор
Ильичёво - Кара-Кую
Ильичёво - Киянлы
Орджоникидзе - Кайдагор
Партизанское - Горная Лаванда
Партизанское - Саблы
Партизаны - Шейх-Эли
Первомайское - Бейтаныш
Искра - Тегеш
Первомайское - Джурчи
Первомайское - Эссен-Эли Малое
Пионерское - Герценберг
Пионерское - Джалман
Правда - Дер Эмес
Лоховка - Менгермен Немецкий

http://mediacrimea.com.ua/index.php?newsid=1009