Не вповні курортні записки про Судак-2007, Крим
08/10/2007 | Киянка
Відразу скажу, що з’їздили ми в Судак згідно запланованої програми й приблизно знаючи, чого очікувати, й нам разом взагалі скрізь та завжди чудово, так що подорож вийшла добра :).
Але писатиму про все і всяке, щоб хороші люди знали, на що можна там розраховувати, де і як відпочити та над чим варто ще попрацювати :).
Шукали місце по Інтернету. Оскільки хотіли жити в наближених до природи дачних умовах (але зі зручностями), то вибирали серед невеликих готельчиків, гостьових будинків та попросту приватного сектору. Однак найважливіше для нас було місце, хотілося мальовничого, для душі. Тому вирішили знайти біля Генуезької фортеці в Судаку.
Нас не лякали тамтешні сутички, бо татар, що вимагали своєї землі, ми розуміли, а місцеві завіряли (і як ми переконалися, так воно й було), що це ніяк не позначилося на курортному сезоні. Взагалі ж після цілорічних наших київських баталій нам хотілося на відпочинку (наскільки це на узбережжі взагалі можливо) тиші, тож зупинилися на «другому ряді» від моря, не дивлячись на сходи :), на невеликій вулиці Рибачій (карти курортних містечок з номерами будинків по вулицях є в Інтернеті досить докладні, кожен може вибрати, що хоче, й списатися з господарями будинків, які приблизно цікавлять по місцю).
Ціни там на житло середньо-курортні, середовище – так само. Якщо хтось хоче дійсно тихого спокійного відпочинку, краще взагалі не їхати на узбережжя Криму. Але на Рибачій порівняно було нешумно (тобто, дискотеки чи музика з кафе була часом ледь чутна й не заважала, проблему складали лише сусіди-відпочивальники, яких на середньостатистичний метр :) курортного дворику приходиться чимало :(, - зрання вереск дітей, пізно – «музика» та більярд вкупі зі ржанням дорослих). Якщо цей момент не надто напрягає – то нічого. «Нашим» господарям ми таки вдячні, адже для нас зручно було замовити житло наперед. Але взагалі треба бути готовими, що господарі можуть виявитися різними – хтось не особливо клопочеться порядком, хтось – тишею, хтось – цивілізованими умовами згідно коштів, хтось в останній момент може підвищити ціну, пропонувати не ті кімнати, про які домовлялися, хтось – показатися надто строгим чи нав’язливим. Ну а сусіди – це вже як Вам пощастить :). Якщо замовляєте заздалегідь, докладно розпитуйте всі нюанси, які Вас цікавлять.
«Наш» дворик, крім середніх характеристик, був симпатично озеленений, та на даху будинку був влаштований солярій, на якому вдень не знаю хто міг би втриматися, але ввечері, коли там часом не було сусідів з попсятиною та відповідним «джентльменським» набором, на ньому бувало приємно сидіти, а до Генуезької фортеці – метрів 100, якщо не менше. Привіз нас до господи сам господар за 30 дол. від Феодосії. Багато хто з господарів також влаштовує ті чи інші екскурсії.
Наша мета була не лише покупатися в теплому морі, але й побувати в ряді екскурсійних точок, перед тим як у ближньому майбутньому їздити в інші курортні місця (поки в Криму не цивілізують курорти ближче до нормальних в середньому умов). Мету ми досягли, а от чекати мабуть доведеться ще довго, поки ми знов поїдемо в Крим. Палаци ми дивилися й дивитимемося в інших краях (хіба що ханський в Бахчисараї нас може ще зацікавити), а печери, водоспади, гірські джерела й дороги, бухти, Судакську фортецю та турнір «Генуезький шолом» ми відвідали з цікавістю.
Від Рибачої – 7-8 хвилин ходу (сходи метрів 30) до Судакського пляжу з крупного сірого піску (дрібнесенької гальки). Вхід туди безкоштовний (а є ще огороджені ділянки санаторіїв), але прокат дорогий – наприклад, один шезлонг – 5 грн. за годину, 15 за півдня і 25 за день, при тому ставляться вони дуже близько одне до одного, пластикові не мають навіть маленького висувного столику, тож і стоять частково не зайняті. Сонце – скажене (але ближче до вечора під фортецею вже тінь), море – дуже тепле (до 27 градусів) і брудне (плаває сміття, так само воно й на піску). Хто не може з цим миритися – є по інший бік фортеці невеликий платний гальковий пляж санаторію (7 грн. вхід) та дикий з каменями. Там ще можна часом зловити крабика.
В іншому – все типове пляжне. Після 9 години важко знайти місце (але ми примудрялися :), хоч ясно, що краще б менше народу поруч). Ходять продавці всяких смаколиків (чи підозрілого їдла) – це вже хто як оцінює :), якщо придивитися, то можна вибрати пару татар, які продають свою кулінарну продукцію, спостерегти, що люди наче не травляться, які раніше Вас купують :), ну й ризикнути. Незанудам :) сподобаються або здобні (як у бабусі) пиріжки з фруктами-ягодами, або пахлава чи чурчхела, можливо – й рибка, або готові якісь блюда. Ну, це для тих, в кого є сміливість, почуття гумору, деяка доля авантюризму, а головне - травна система справно працює. Хто добре бачить, в кого від запаху шашлику ніколи очі не розширюються та хто на дієтах – краще відвертатися :). На набережній – ятки з їжею, напоями, сувенірами, курортними товарами. До речі, сувеніри вже навчилися вишуканіші робити, принаймні деякі.
Ціни на поїсти, в тому числі в кафе, магазинчиках, базарах – вище київських, якість та вибір – гірші. Досить мало кримських овочів-фруктів; таке враження, що мало хто з місцевих хоче щось вирощувати, простіше мабуть заробляти на здачі житла та перепродуванні імпортних персиків та винограду. Вино, правда, місцеве на розлив пропонують, але яке воно – хто зна. Добре, що його можна купити і в фірмових магазинах :), раптом не з тієї ж діжки :).
На набережній, Кипарисовій алеї, біля Генуезької фортеці – типові курортні кафешки та «солідніші» кафе й ресторани, їжа там буває смачна, але незалежно від ціни та претензійності оформлення, Вас як правило насильно пригостять попсовою музикою, якщо не зеківсько-бидляцькою взагалі. Це – очевидно не тільки «орієнтація на споживача», але й власний смак там працюючих, в чому ми неодноразово переконувалися (єдине виключення склало кафе з татарської кухнею та етнічною музикою неподалік водоспаду «Джур-джур»).
Це – так в усьому: в Криму поруч чудової природи та екскурсійних перлин зберігаються суттєві залишки совка з елементами дикого капіталізму та ще відчутнішою присутністю середнячків з нових русских, навіть якщо це бидло й вітчизняного походження. Воно агресивно заповнює собою простір, матюкається та смітить через чи й у межах парканів навіть дорожчих готелів. Бідні татари! Ну нічого, вони ще своє візьмуть, як більш трудолюбні та багатодітні… Думаю, і в чемних туристах вони будуть зацікавлені, й створять необхідне курортне середовище.
Та що там, навіть такий романтичний захід, як лицарський турнір, бидло може почасти спаскудити. На «Генуезький шолом» (Генуэзский шлем) 2007 року, як і в попередні роки, зібралися учасники та шанувальники історичного бою, ролевики. Ми очікували відповідного дійства та коментарів, і якщо перше було, то другі… Мені здалося, що частина самих учасників-лицарів були готові вбити коментатора своїх боїв. Для чого організатори слідкують за достовірністю відтворення середньовічних костюмів та зброї, й водночас лицарські турніри доручають коментувати убогому пацану, який це робить так, наче то б’ються зеки на зоні? Хотілося заткнути вуха, а хлопці-вояки ж дійсно були молодці! Лицарі билися шляхетно і красиво, а водночас сильно й винахідливо, їм подяка. Оце гарне й мабуть корисне хобі для хлопців.
Цікаво було спостерігати за ковалями, гончарями містечка майстрів, попробувати :) лук, сокирку, ніж, подивитися дійсно оригінальні сувеніри в середньовічному стилі, послухати пісні учасників… Це було значно пізнавальніше, ніж псевдо-історичні екскурсії, з фальшивою локшиною на вуха, по фортеці, яка невідомо як колись виросла на русской земле та тимчасово була генуезькою, а татари, бачте, взагалі наїзники та не любили жити на узбережжі… Добре, що я за першою освітою історик :). І фортеця справді дуже енергетична, велична, вона там справжня, як і справжні татарські господи, кафешки та кінні екскурсійні господарства, де Вам під час прогулянки розкажуть з непідробною любов’ю та турботою про рідний край.
Але все ж варто хоч раз в житті, не чекаючи покращення (коли ще воно буде), побачити підземні величні зали кримських печер (екскурсія з Судаку з обіду й до ночі, десь в межах 125 грн.), почути джур-джур водоспадів під зеленим мереживом столітніх буків, помилуватися бухтами й берегами в срібному надвечір’ї, побродити в русявих травах та ступити на сиві скелі біля мурів Генуезької фортеці, послухати відлуння цокоту підков під середньовічними вежами, погомоніти з господарями татарської кафешки, пострибати з дитиною в теплі хвилі (особливо якщо зір у Вас не дуже :) ), а ввечері поспівати під морський бриз з коханою людиною. Наприклад, повстанські пісні :), або «В Чорне море кров Дніпром тече». Оце круто було! :). Нам вдалося-таки відпочити. Ми ще колись приїдемо туристами до Криму, але і для цього попереду – ще багато зусиль з очищення всієї України.
Обговорити цю статтю у форумі
Але писатиму про все і всяке, щоб хороші люди знали, на що можна там розраховувати, де і як відпочити та над чим варто ще попрацювати :).
Шукали місце по Інтернету. Оскільки хотіли жити в наближених до природи дачних умовах (але зі зручностями), то вибирали серед невеликих готельчиків, гостьових будинків та попросту приватного сектору. Однак найважливіше для нас було місце, хотілося мальовничого, для душі. Тому вирішили знайти біля Генуезької фортеці в Судаку.
Нас не лякали тамтешні сутички, бо татар, що вимагали своєї землі, ми розуміли, а місцеві завіряли (і як ми переконалися, так воно й було), що це ніяк не позначилося на курортному сезоні. Взагалі ж після цілорічних наших київських баталій нам хотілося на відпочинку (наскільки це на узбережжі взагалі можливо) тиші, тож зупинилися на «другому ряді» від моря, не дивлячись на сходи :), на невеликій вулиці Рибачій (карти курортних містечок з номерами будинків по вулицях є в Інтернеті досить докладні, кожен може вибрати, що хоче, й списатися з господарями будинків, які приблизно цікавлять по місцю).
Ціни там на житло середньо-курортні, середовище – так само. Якщо хтось хоче дійсно тихого спокійного відпочинку, краще взагалі не їхати на узбережжя Криму. Але на Рибачій порівняно було нешумно (тобто, дискотеки чи музика з кафе була часом ледь чутна й не заважала, проблему складали лише сусіди-відпочивальники, яких на середньостатистичний метр :) курортного дворику приходиться чимало :(, - зрання вереск дітей, пізно – «музика» та більярд вкупі зі ржанням дорослих). Якщо цей момент не надто напрягає – то нічого. «Нашим» господарям ми таки вдячні, адже для нас зручно було замовити житло наперед. Але взагалі треба бути готовими, що господарі можуть виявитися різними – хтось не особливо клопочеться порядком, хтось – тишею, хтось – цивілізованими умовами згідно коштів, хтось в останній момент може підвищити ціну, пропонувати не ті кімнати, про які домовлялися, хтось – показатися надто строгим чи нав’язливим. Ну а сусіди – це вже як Вам пощастить :). Якщо замовляєте заздалегідь, докладно розпитуйте всі нюанси, які Вас цікавлять.
«Наш» дворик, крім середніх характеристик, був симпатично озеленений, та на даху будинку був влаштований солярій, на якому вдень не знаю хто міг би втриматися, але ввечері, коли там часом не було сусідів з попсятиною та відповідним «джентльменським» набором, на ньому бувало приємно сидіти, а до Генуезької фортеці – метрів 100, якщо не менше. Привіз нас до господи сам господар за 30 дол. від Феодосії. Багато хто з господарів також влаштовує ті чи інші екскурсії.
Наша мета була не лише покупатися в теплому морі, але й побувати в ряді екскурсійних точок, перед тим як у ближньому майбутньому їздити в інші курортні місця (поки в Криму не цивілізують курорти ближче до нормальних в середньому умов). Мету ми досягли, а от чекати мабуть доведеться ще довго, поки ми знов поїдемо в Крим. Палаци ми дивилися й дивитимемося в інших краях (хіба що ханський в Бахчисараї нас може ще зацікавити), а печери, водоспади, гірські джерела й дороги, бухти, Судакську фортецю та турнір «Генуезький шолом» ми відвідали з цікавістю.
Від Рибачої – 7-8 хвилин ходу (сходи метрів 30) до Судакського пляжу з крупного сірого піску (дрібнесенької гальки). Вхід туди безкоштовний (а є ще огороджені ділянки санаторіїв), але прокат дорогий – наприклад, один шезлонг – 5 грн. за годину, 15 за півдня і 25 за день, при тому ставляться вони дуже близько одне до одного, пластикові не мають навіть маленького висувного столику, тож і стоять частково не зайняті. Сонце – скажене (але ближче до вечора під фортецею вже тінь), море – дуже тепле (до 27 градусів) і брудне (плаває сміття, так само воно й на піску). Хто не може з цим миритися – є по інший бік фортеці невеликий платний гальковий пляж санаторію (7 грн. вхід) та дикий з каменями. Там ще можна часом зловити крабика.
В іншому – все типове пляжне. Після 9 години важко знайти місце (але ми примудрялися :), хоч ясно, що краще б менше народу поруч). Ходять продавці всяких смаколиків (чи підозрілого їдла) – це вже хто як оцінює :), якщо придивитися, то можна вибрати пару татар, які продають свою кулінарну продукцію, спостерегти, що люди наче не травляться, які раніше Вас купують :), ну й ризикнути. Незанудам :) сподобаються або здобні (як у бабусі) пиріжки з фруктами-ягодами, або пахлава чи чурчхела, можливо – й рибка, або готові якісь блюда. Ну, це для тих, в кого є сміливість, почуття гумору, деяка доля авантюризму, а головне - травна система справно працює. Хто добре бачить, в кого від запаху шашлику ніколи очі не розширюються та хто на дієтах – краще відвертатися :). На набережній – ятки з їжею, напоями, сувенірами, курортними товарами. До речі, сувеніри вже навчилися вишуканіші робити, принаймні деякі.
Ціни на поїсти, в тому числі в кафе, магазинчиках, базарах – вище київських, якість та вибір – гірші. Досить мало кримських овочів-фруктів; таке враження, що мало хто з місцевих хоче щось вирощувати, простіше мабуть заробляти на здачі житла та перепродуванні імпортних персиків та винограду. Вино, правда, місцеве на розлив пропонують, але яке воно – хто зна. Добре, що його можна купити і в фірмових магазинах :), раптом не з тієї ж діжки :).
На набережній, Кипарисовій алеї, біля Генуезької фортеці – типові курортні кафешки та «солідніші» кафе й ресторани, їжа там буває смачна, але незалежно від ціни та претензійності оформлення, Вас як правило насильно пригостять попсовою музикою, якщо не зеківсько-бидляцькою взагалі. Це – очевидно не тільки «орієнтація на споживача», але й власний смак там працюючих, в чому ми неодноразово переконувалися (єдине виключення склало кафе з татарської кухнею та етнічною музикою неподалік водоспаду «Джур-джур»).
Це – так в усьому: в Криму поруч чудової природи та екскурсійних перлин зберігаються суттєві залишки совка з елементами дикого капіталізму та ще відчутнішою присутністю середнячків з нових русских, навіть якщо це бидло й вітчизняного походження. Воно агресивно заповнює собою простір, матюкається та смітить через чи й у межах парканів навіть дорожчих готелів. Бідні татари! Ну нічого, вони ще своє візьмуть, як більш трудолюбні та багатодітні… Думаю, і в чемних туристах вони будуть зацікавлені, й створять необхідне курортне середовище.
Та що там, навіть такий романтичний захід, як лицарський турнір, бидло може почасти спаскудити. На «Генуезький шолом» (Генуэзский шлем) 2007 року, як і в попередні роки, зібралися учасники та шанувальники історичного бою, ролевики. Ми очікували відповідного дійства та коментарів, і якщо перше було, то другі… Мені здалося, що частина самих учасників-лицарів були готові вбити коментатора своїх боїв. Для чого організатори слідкують за достовірністю відтворення середньовічних костюмів та зброї, й водночас лицарські турніри доручають коментувати убогому пацану, який це робить так, наче то б’ються зеки на зоні? Хотілося заткнути вуха, а хлопці-вояки ж дійсно були молодці! Лицарі билися шляхетно і красиво, а водночас сильно й винахідливо, їм подяка. Оце гарне й мабуть корисне хобі для хлопців.
Цікаво було спостерігати за ковалями, гончарями містечка майстрів, попробувати :) лук, сокирку, ніж, подивитися дійсно оригінальні сувеніри в середньовічному стилі, послухати пісні учасників… Це було значно пізнавальніше, ніж псевдо-історичні екскурсії, з фальшивою локшиною на вуха, по фортеці, яка невідомо як колись виросла на русской земле та тимчасово була генуезькою, а татари, бачте, взагалі наїзники та не любили жити на узбережжі… Добре, що я за першою освітою історик :). І фортеця справді дуже енергетична, велична, вона там справжня, як і справжні татарські господи, кафешки та кінні екскурсійні господарства, де Вам під час прогулянки розкажуть з непідробною любов’ю та турботою про рідний край.
Але все ж варто хоч раз в житті, не чекаючи покращення (коли ще воно буде), побачити підземні величні зали кримських печер (екскурсія з Судаку з обіду й до ночі, десь в межах 125 грн.), почути джур-джур водоспадів під зеленим мереживом столітніх буків, помилуватися бухтами й берегами в срібному надвечір’ї, побродити в русявих травах та ступити на сиві скелі біля мурів Генуезької фортеці, послухати відлуння цокоту підков під середньовічними вежами, погомоніти з господарями татарської кафешки, пострибати з дитиною в теплі хвилі (особливо якщо зір у Вас не дуже :) ), а ввечері поспівати під морський бриз з коханою людиною. Наприклад, повстанські пісні :), або «В Чорне море кров Дніпром тече». Оце круто було! :). Нам вдалося-таки відпочити. Ми ще колись приїдемо туристами до Криму, але і для цього попереду – ще багато зусиль з очищення всієї України.
Обговорити цю статтю у форумі