11/04/2008 | 24199108

Після ісламської революції 1 вересня 1969 року у Лівії була створена особлива політична система - Лівійська Джамахирія. Формально вона була вибудувана знизу догори на основі прямої демократії. Було дозволене вільне носіння і зберігання вогнепальної зброї. Лівійцям, які потребували житло, стали роздавати квартири безкоштовно.

«Представництво народу в парламентах є обманом,
а парламентаризм - це порочне вирішення проблеми демократії.
Основне призначення парламенту - виступати від імені народу,
що саме по собі недемократично,
оскільки демократія означає владу самого народу,
а не владу тих, хто виступає від його імені»
Муамар Каддафі

Українські медіа останніми днями рясніють гламурними повідомленнями про візит до Києва лідера Лівійської джамахирії Муамара Каддафі. Родзинкою майже усіх цих повідомлень є інформація про персональне шатро харизматичного гостя, яке найімовірніше розгорнуть під адміністрацією Віктора Ющенка. На цьому "родзинки" інформацій, як правило, закінчуються.

Здається, власники українських телеканалів старанно приховують від народу з давніми традиціями анархізму деталі державного устрою Лівії і погляди її лідера. А вони, між іншим, - живе арабське втілення ідей Нестора Івановича Махна, про 120-річний ювілей якого українські ЗМІ теж всі дружно "забули".

І не дивно, бо якби ЗМІ в Україні виконували свою пряму функцію, а Ющенко був "вижимкою" настроїв народних мас, то... По-перше, про Нестора Івановича і Муамара Каддафі ми б знали трішки більше, ніж про гуляйпільську тачанку і арабське шатро. По-друге, Ющенко вже б давно розігнав антинародний парламент. А зекономлені гроші пустив би НЕ на чергові "вибори" невідомо кого, а на поповнення персональних депозитів кожного українця. Видалення державного "апендициту" вирішило б майже всі державні проблеми. Бо, з одного боку, гарних законів написано вже стільки, що ми всі маємо жити якнайменше в раю. З іншого боку, ВРУ - це така споруда з "буфетом для бідних", в яку навіть вождь комуністів Пєтя Сімонєнко їздить на Мерседесі і в костюмі "от Кутюр" з етикеткою "от" фабрики "Більшовичка".

Повертаючись до особистості Каддафі, варто звернутися до його "Зеленої книги" і сутності Лівійської Джамахирії:

«Парламенти стали узаконеним бар’єром, який заважає народу здійснювати свою владу, що відсторонив маси від участі в політиці і монополізував їхню владу. Народу залишили чисто зовнішній фальсифікований прояв демократії - право на стояння в довгих чергах до урн на виборчих дільницях».

Муамар Каддафі заперечує партійно-кланову систему, яка знеособлює людину і шкодить її свободі:

«Справжнім Законом суспільства є або звичай, або релігія», - переконаний Каддафі. - Є звичай - він природний, зрозумілий кожному незалежно від освіти».

Відмовляючись від класового підходу, лівійський революціонер заявляє, що основа його поглядів - нація:

«Нації для плідного розвитку потрібно мати єдину релігію, і тоді соціальний фактор (національна приналежність) збігається з релігійним, тим самим, підвищуючи стабільність націй».

«Особистість повинна розвиватися в родині природним шляхом подібно до того, як це відбувається в Європі... Нація може загинути, якщо протиріччя між родинами будуть впливати на плем’я, а між племенами - на націю».

Після ісламської революції 1 вересня 1969 року у Лівії була створена особлива політична система - Лівійська Джамахирія*. Формально вона була вибудувана знизу догори на основі прямої демократії:

«Пряма демократія - це ідеальне рішення, яке, будучи втіленим на практиці, не може бути предметом суперечки і розбіжностей».

Було дозволене вільне носіння і зберігання вогнепальної зброї. Лівійцям, які потребували житло, стали роздавати квартири безкоштовно.

Федерація самоврядних громад - ідеал російського анархіста Кропоткіна - може бути теоретичним описом системи джамахирійських кварталів, які Каддафі намагався запровадити на першому етапі перетворень у Лівії:

"Той, хто володіє будинком, у якому ти живеш, або засобами транспорту, яким ти користуєшся, або грошима, на які ти живеш, - той володіє частиною або всією твоєю волею. Воля нероздільна, і, щоб бути щасливою, людина має бути вільною".

З іншого боку, сам Каддафі, його найближчі соратники і армія існують поза Лівійською Джамахирією. Каддафі може в будь-який час впливати на всю країну і всю політичну систему. Держава в Лівії як політичний інститут все-таки існує, хоча у дуже своєрідній формі.

У Лівії присутні типові елементи капіталізму - наймана праця, приватна власність, підприємництво. Але при цьому, найбільш дохідні галузі - насамперед нафтовидобутку, належать державі.

Каддафі говорить: «В Джамахирії власницькі відносини людей являють собою партнерство у керуванні загальною власністю. "Не наймані робітники, але партнери!"» - таке гасло Джамахирії.

Цікавим могло б бути зіставлення реальних економічних структур Гуляй-Поля і Лівії. Можна відзначити, що відносно сільського господарства і Батько Махно, і Каддафі проводили схожу політику. І той, і інший заохочували доступними їм методами фермерське господарство, вільну працю селян.

Каддафі постійно намагається вгамувати державу і чиновників. Зробити так, щоб народ одержував безпосередню персональну користь від продажу нафти.

На самому Каддафі зав’язано багато чого, він все одно вождь, після смерті якого може все значно змінитися.

*Цікаво відзначити, що семантика слова "Джамахирія" пов’язана з поняттями, які ідеолог російського анархізму Кропоткін вважав ранніми формами анархізму. Він відзначав, що історик Костомаров використовував поняття "народоправство", яке цілком може вважати вдалим перекладом арабського слова «Джамахирія» українською.