Леонід Шульман: Реформація науки (спроба системного підходу)
05/10/2005 | Резонер
РЕФОРМА ОРГАНІЗАЦІЇ НАУКИ
ТА ПРОЦЕСУ ВЗАЄМОДІЇ НАУКА-ДЕРЖАВА
(спроба системного підходу)
Д-р фіз.-мат. Л.М.Шульман,
г.н.с. Головної астрономічної обсерваторії НАНУ, shulman@mao.kiev.ua
Вступ
Більшість пропозицій та листів на форум стосується реформи не науки, а Національної академії наук. Згоден з ідеєю необхідності демократизації НАНУ, але мене дратує комплекс меншовартості, який стирчить з багатьох пропозицій. Хай кожного з нас, мовляв, оцінять іноземні експерти. Невже ми вважаємо свою спільноту збіговиськом дурнів? Невже ми потребуємо, щоб іноземний колеґа, дуже часто людина доволі пересічна, авторитетно написала, що “підсудний” не йолоп, а на щось здатний науковець. Як на мене, то я вважаю цю вакханалію нікому не потрібних рецензувань знущанням чиновників з науковців і здорового глузду взагалі.
Наприклад, чиновники апарату Президії НАНУ вимагають при затвердженні нової теми досліджень рецензій на саму пропозицію теми, потрібно рецензувати і нікому не потрібний документ, який називається підсумковим звітом. Вважаю цей документ зайвим у фундаментальних науках, де результати публікуються у фахових журналах та монографіях, кожна з яких проходить процедуру рецензування. Звіт має право на життя в прикладних галузях, де публікації недоцільні з мотивів державної чи комерційної таємниці. Але в цьому випадку рецензування (тобто ознайомлення конкурентів із результатами досліджень) не просто недоцільне – воно шкідливе. Хіба не зрозуміло, що кваліфіковану, але не обов’язково об’єктивну, рецензію може дати тільки конкурент, який працює в тому ж напрямку. Якщо рецензент не є конкурентом і не працює в тому ж напрямку, то рецензія може бути схвальною, але суто формальною. А як бути тим, чий напрямок є унікальним? Хто їх рецензуватиме?
Цей порядок віддзеркалює стандартне войовниче заперечення творчого характеру наукової праці, притамане нашій верхівці. Чи можемо ми уявити, щоб задум поета написати вірша на деяку тему мав пройти попередню експертизу інших поетів? Звичайно, після оприлюднення свого вірша, його автор може зустріти оцінку свого твору з боку літературних критиків. Таку ж ситуацію я бажав би бачити в фундаментальних науках. Критика наукової праці має бути не в рецензіях, часто анонімних, а в оприлюднених статтях оппонентів, з арґументованими критичними зауваженнями та всіма іншими атрибутами наукової праці. Тим більше, що рецензування не заважає зливі антинаукових брошюр та книг, виданих власним коштом чи за спонсорські гроші. Наприклад, книга правозахисника і дисидента М.Руденка “Архітектура Всесвіту”, яка була спробою не обізнаного з фізикою письменника зробити переворот у одному з найскладніших розділів фізики – космології, успішно пройшла рецензування. Її публікацію підтримали: один архітектор і один доктор фіз.-мат. наук, який є спеціалістом з фотоніки, а відтак не розуміється на космології.
Моя пропозиція стосуватиметься не Національної академії, а науки вцілому, як підсистеми нашого суспільства. Головним моментом є проблема не організації, а проблема використання науки державою та суспільством. Саме тут маємо абсолютний нуль. Держава не вміє користуватися власним науково-технічним потенціалом, покладає свої сподівання на іноземних інвесторів, сприймає науку як тягар для держбюджету і переймається лише одним питанням: як скоротити чи взагалі знищити науку. І це під риторику про інноваційний розвиток України.
Виклад нижче організований у два блоки питань. Перший блок – яку структуру та організацію науки я б вважав за ідеальну. Другий блок – як перейти від чинного до того ідеального стану.
Ідеальна організація науки
Наука з висоти пташиного польоту
Слово наука в українській мові застосовується до кількох принципово різних видів діяльності. Доцільно впровадити різний підхід до різних видів діяльності, що їх об’єднує слово наука:
- Фундаментальних наук (математика, фізика, астрономія, хімія, біологія, геофізика)
- Прикладних наук (технічні, медичні, аграрні)
- Соціогуманітарних практичних (правознавство, лінгвістика, економіка, соціологія, археологія, фольклористика...)
- Соціогуманітарних загальнопізнавальних (історія, філософія, політологія, літературо- та мистецтвознавство, культурологія...)
Пропонована термінологія не є загальновизнаною. Особливий різнобій має місце у визначенні поняття “фундаментальності”. Тут пропонується вважати фундаменталь-ними науками такі, де основна мета діяльності – відкриття і вивчення нових явищ у живій та неживій природі, відшукання і кількісне формулювання законів природи. Такі науки заслуговують називатися фундаментальними, бо вони є фундаментом прикладних наук. Вищим досягненням у фундаментальних науках є відкриття. Предметом відкриття може бути нове, тобто раніше невідоме явище (наприклад, надпровідність), новий об’єкт (наприклад, нова планета, нова елементарна частка, новий хімічний елемент, новий вид вірусив, нова рослина чи тварина), нова теорема математики. Після того, як нове явище чи об’єкт відкрито, настає тривалий етап його всебічного дослідження. Накопичується експериментальний матеріал, розробляється та деталізується теорія, тобто математичне описання об’єкту досліджень та процесів, з ним пов’язаних.
Є інші тлумачення цього терміну. Наприклад, дехто заперечує поняття фундамен-тальної науки взагалі, натомість вважаються фундаментальними окремі дослідження, які виконуються великим колективами і пов’язані з великими витратами. В такій термінології фундаментальним дослідженням протиставляється дрібнотем’я – роботи, що виконуються без великих витрат і, дуже часто, індивідуально. Таким чином, літак розробляється фундаментально, а Архімед, Ньютон, Менделеєв, Ейнштейн і т.п. – типові “дрібнотемники”. Останнім часом в Національній академії винайшли ще один псевдонім для прикладних досліджень. Їх називають “цілеспрямованими фундаментальними дослідженнями”. Виходить, таким чином, що розробка електрозварювального аґрегату – цілеспрямоване фундаментальне дослідження, а Гаусс, Рентген, Фейнман чи Лобачевський та всі іншіх видатні фізики, математики, хіміки, астрономи та біологи провадили свої дослідження безцільно.
Найкурйознішу претензію на фундаментальність мені доводилося чути від представників будівельної галузі, які вважали фундаментальними дослідженнями розробку будівельних норм і правил, тобто взагалі не науку, а складання інструктивних документів.
Типовою ознакою наукової праці фундаментального характеру є некомерційність. Результати фундаментальних досліджень публікуються у вигляді статей та монографій, а останнім часом і у вигляді документів на Інтернеті. Результати практично безкоштовно загальнодоступні світовій спільноті. Продукт праці науковця у фундаментальних галузях науки не є товаром зокрема тому, що практичне використання отриманих ним результатів часто відокремлене від моменту отримання тривалістю життя багатьох поколінь. Така ситуація і є обґрунтуванням утримання фундаментальних наук за рахунок суспільства, що має місце протягом всієї історії людства. Колись вчених підтримували меценати, вченим платили за викладацьку роботу, але фундаментальні дослідження вони робили з власної ініціативи.
Ще одна ознака фундаментальних досліджень. Їх часто можна виконати індивіду-ально чи силами досить малого колективу (2-5 чол), хоча й деякі експериментальні роботи вимагають колективних зусиль, або навіть зусиль світової наукової спільноти шляхом організації міжнародних наукових програм,
Прикладні науки – створення нових виробів, нових матеріалів, технологій та техно-логічного обладнання, нових методів лікування хвороб, медичних препаратів та медич-ного обладнання, нових сільгоспкультур, нових порід свійських тварин та промислових риб, нових технологій сільгоспвиробництва, пошук покладів корисних копалин. З такого означення випливає, що до прикладних належать технічні, медичні, фармакологічні, сільськогосподарські та (частково) геологічні науки.
Свою назву "прикладні" ці науки дістали тому, що знання, отримані фундаментальними науками, застосовуються, тобто прикладаються для досягення конкретного практичного результату. Вищим досягненням у прикладних роботах є винахід, тобто створення нового пристрою, речовини, або способу виробництва чогось. До винаходу можна прирівняти нову сільгоспкультуру, нову породу худоби чи нове родовище якоїсь копалини. Прикладна робота не обов’язково дає на виході винахід. Це може бути новий виріб, або навіть новий вид послуг (наприклад, мобільний зв’язок), але, на відміну від фундаментальних, всі без винятку прикладні дослідження створюють комерційний продукт, а в разі отримання патентів – інтелектуальну власність. Прикладна наука є важливою складовою економіки держави. Ступінь розвитку держави та її місце у світі визначається саме рівнем та фронтом прикладних досліджень і розробок.
Крім фундаментальних та прикладних існують ще соціогуманітарні науки. Дехто ділить їх також на фундаментальні та прикладні, проте такий поділ є протиприродним, бо на відміну від фундаментальних наук, соціогуманітарні не спрямовані на відкриття нових явищ природи та законів, що ними керують, а на відміну від прикладних наук соціогуманітарні дослідження не призводять до винаходів чи створення нової промислової чи сільськогосподарської продукції. Тут доцільніше розділити соціогуманітарні науки на практичні і загальнопізнавальні. Єдиним видом продукції гуманітаріїв у загальнопізна-вальних науках є різні узагальнення, концепції, висновки та рекомендації, оприлюднені у статтях та монографіях. Предметом цих соціогуманітарних наук є суспільні явища та міжлюдські стосунки, а також сфера духовного життя людини. Таким чином, ці науки близькі до літератури та мистецтва. Практичні соціогуманітарні науки, на відміну від загальнопізнавальних, дають також деякі матеріалізовані результати, наприклад записи фольклору, археологічні знахідки, законопроекти, виграні судові процеси...
Слід зауважити, що деякі види наукової діяльності не вкладаються в таку просту схему. Наприклад, економіка єдина в двох обличчях. З одного боку існує економіка як гуманітарна наука, яка містить якісний опис економічних явищ, хоча й використовує статистичні дані. З іншого боку існує математичне моделювання економічних явищ, яке слід віднести до фундаментальних наук (економічна кібернетика). Під терміном геологія співіснують кілька фундаментальних наук: геологія (загальне вчення про Землю як планету), геофізика, геохімія. Разом з тим є кілька прикладних геологічних наук: методи геологічної розвідки, інженерна геологія та гірська інженерія. Екологія є конгломератом різних фундаментальних, прикладних та соціогуманітарних наук.
Вищенаведена класифікація побудована на базі кінцевої мети наукової праці. Але науки відрізняються ще й потребами в ресурсозабезпеченні.
З цього погляду слід відрізняти:
1) Кабінетні, або “застільні” науки. До цих наук належать майже всі соціогумані-тарні, а також математика і теоретична фізика та всі інші, де для створення наукової праці досить письмового стола. Звичайно, необхідні: заробітна плата та/або інші механізми винагороди науковця (наприклад, гонорари за публікації), відшкодування витрат на наукові відрядження, доступ до бібліотек та Інтернету. Необхідні також можливості друкуватися і брати участь у наукових конференціях. В наш час кожному науковцю потрібен персональний комп’ютер, але, якщо комп’ютер є в нього вдома, то стають непотрібними: робоче місце в деякому інституті, а відтак і самі наукові установи з їх адміністративною ієрархією. Ці науки "найдешевші".
2) Експедиційно-музейні науки. До таких належать: етнографія, фольклористика, ботаніка, геологія, зоологія, археологія, географія… Крім того, що треба для кабі-нетних наук, наукам цього класу потрібні кошти на експедиційні та транспортні витрати, матеріали (наприклад, реактиви, фотоматеріали, магнітні та інші носії інформації та ін.), потрібне деяке обладнання (напр., мікроскопи, магнітофони, фото- та відеокамери, спектрографи). Потрібні також приміщення для музеїв, сховища для колекцій, лабораторії для опрацювання зібраних матеріалів. У деяких галузях цього типу потрібні терарії, віварії, ботанічні сади. Таким чином потрібні будівлі, допоміжний персонал і транспорт.
3) Експериментальні науки. До таких належать: хімія, біологія, медицина, геофі-зика… У таких галузях основна діяльність – експерименти, проте все експеримен-тальне обладнання, що використовується, виключно придбане. Здебільшого вчені, які працюють в експериментальних галузях, не розуміються на устрої своїх при-ладів і не створюють їх власноручно. Вони складають свої експериментальні уста-новки з готових приладів промислового виробництва. Понад те, що потребуть науки двох попереднії класів, тут потрібні кошти на експериментальне облад-нання (напр., хроматографи, сейсмографи, магнітометри, ЕПР-установки, томо-графи, рентгенографічні системи…), матеріали та реактиви. Для експлуатації обладнання потрібне утримання висококваліфікованого інженерного персоналу. Крім того, необхідні будівлі, спеціально спроектовані для даної науки (напр., клініка для медицини, іоносферна станція для геофізиків і т.п.).
4) Суперекспериментальні науки: фізика, астрономія, космічні дослідження, більшість технічних наук… Визначальною характеристикою таких наук є не тільки те, що експерименти провадяться на складному та дуже дорогому обладнанні, а й те, що це обладнання нерідко є результатом діяльності вчених-експериментаторів. Праця в цих галузях потребує наддорогої експериментальної техніки: прискорювачів елементарних частинок, ядерних реакторів, оптичних та радіо- телескопів, космічних ракет та супутників тощо. Потрібні також виробничі потужності і приладобудівна база. Витрати на створення нормальних умов для праці в цих галузях відчутні в масштабах бюджету країни.
Точно визначити потреби в фінансування для наук кожного з названих класів важко, тим більш, що вони залежать від конкретної наукової тематики. Орієнтовно для успішної наукової праці річні витрати у кабінетних науках повинні складати 50-60 тис. грн., в експедиціно-музейних галузях – 150-200 тис. грн., в експериментальних науках – 300-600 тис. грн., а в суперекспериментальних науках – 600-800 тис. грн. на одного науковця. Зазначені суми включають в себе не лише його зарплату, а всі витрати, в тому числі витрати на відрядження, придбання приладів та матеріалів, зарплату допоміжного персоналу, роботи сторонніх організацій та витрати на утримання інфраструктури разом із складною експериментальною технікою. Сучасний стан фінансування науки дуже далекий від цих обсягів. Наразі всі галузі науки фінансуються нижче "кабінетного" рівня.
Ідеальна організація прикладної науки
Почнемо з прикладної науки, бо ця складова є найважливішою. Саме прикладна наука повинна бути (і в розвинених країнах є) найпотужнішою виробничою силою, від якої залежитть економічний рівень країни, а відтак і рівень життя. Головна причина невикористання державою власної прикладної науки – економічне безправ’я науковців-прикладників. Більшість прикладних НДІ перебувають у промисловості, меншість – у Національній академії. Є також науковці в технічних університетах. Але розробки не втілюються у ринковий продукт, бо не існує механізму, який би змусив виробників ставити нову продукцію на серійне виробництво й боротися за захоплення своєї частки ринку. Не можна погодитися із пропозицією комерціалізації прикладної науки в такий спосіб, щоб науковці-прикладники самі шукали споживача (замовника) своїх розробок на ринку інновацій. Ця пропозиція хибна. І держава, і приватний виробник не довіряють власній науці. Вони, в разі крайньої потреби, забажають купити ліцензію у закордонного виробника. Цей психологічний бар’єр прирікає Україну на долю слаборозвиненої країни.
Мета реорганізації прикладної науки – відвоювати від іноземного постачальника внутрішній ринок наукомісткої та високотехнологічної продукції, а також збільшити у експорті частку товарів з великим вмістом доданої вартості. Щоб змінити чинну ситуацію і перейти до інноваційної моделі економіки, треба підпорядкувати прикладним НДІ (галузевим та академічним) відповідні виробничі підприємства (а не навпаки, як це було часто в СРСР, де в кожному НВО головною одиницею був завод, а не НДІ). Тобто вчинити так, як це було в авіаційній промисловості СРСР. Промисловий сектор прикладної науки слід перетворити на сукупність науково-виробничих об’єднань, де виробництво підпорядковане науці, а директор зобов’язаний виробляти і просувати на ринок розроблені власними науковцями вироби. Науково-виробничі об’єднання не фінансуються з держбюджету, а заробляють на себе продажем своєї продукції. Деяка частка прибутку НВО відраховується у вигляді податка на утримання фундаментальних наук.
Тут важливим моментом є диверсифікація, тобто анитимонопольна спрямованість реформи. У жодній галузі виробництів не повинен залишатися единий розробник і єдиний виробник високотехнологічної продукції. Реорганізуючи систему прикладна наука – виробництво наукомістскої продукції, держава повинна із самого початку організувати паралелізм і дублювання розробок. Ці явища в СРСР розглядалися як неґативні, що й було однією з причин низької якості продукції. Треба взяти за правило, що кожний вид продукції, принаймі на першому етапі, коли ще не завойовані позиції на світовому ринку, має розроблятися та вироблятися не менш, як двома-трьома НВО.
Другим сектором прикладної науки повинен стати сектор малих інноваційних підприємств (МІП): конструкторських та проектних бюро, лабораторій, сервісних фірм.... МІП можуть бути приватними незалежними або ж входити до структур технічних університетів. Потенційні замовники МІП – малий і середній бізнес, який не в змозі утримувати власний інноваційний потенціал, але потребує час від часу інтелектуальної продукції: проекти будівель, нові моделі одягу та взуття, нестандартне обладнання, яке не виробляється серійно й т.п. Цей сектор також працює на ринкових засадах і не фінансується з бюджету.
Третім сектором прикладної науки є сектор агротехнічної і зооветеринарної підтримки сільського господарства. Підприємства сільгосптехніки та сільгоспхімії, а також гідромеліорація, належать до першого сектора. Але є лісове, мисливське та рибне господарство, насіннева, селекційна та племінна діяльність, грунтознавчі лабораторії, агроконсультаційні пункти. Хоча й цей сектор може мати у своєму складі приватні комерційні МІП, але основну діяльність доцільно зосередити у спеціальних мережах, які перебувають на державному утриманні і надають свої консультації безкоштовно. Звичайно, насіння, розсада, саджанці, запліднення худоби та молодняк, засоби захисту рослин тощо мають бути платними.
Четвертий сектор прикладної науки – медицина. Медична наука не може існувати окремо від лікувальної практики, але більшість клінік (державних і приватних) не мають змоги утримувати інноваційні структури і вести дослідження. Тут також доцільне держбюджетна підтримка медичних наук у галузевій академії і медичних інститутах.
Наукова та інша діяльність поєднується із громадським впливом шляхом створення і активізації громадських організацій: науково-технічних, медичних та агронаукових товариств. Ці товариства видають фахові журнали, організовують наукові конференції, провадять в разі потреби наукову експертизу проектів та результатів робіт, а також здійснюють громадський контроль за присудженням вчених ступенів та звань.
Ідеальна орґанізація фундаментальних наук
Реформуються одночасно обидва сектори фундаментальної науки: академічний і університетській. У складі Національної академії залишаються лише фундаментальні науки, тобто так звана “чиста” некомерційна наука. Вона отримує 100-відсоткове бюджетне фінансування за нормативним принципом, тобто в різних класах наук (див. вище) академічним інституам виділяються кошти в залежності від кількості докторів і кандидатів наук. Варто звернути увагу, що конкурсний принцип розподілу фінансування в цій пропозиції заперечується. Критичні зауваження на адресу конкурсів див. у додатку “Про визначення пріоритетних напрямків та конкурсний розподіл фінансування науки”.
Визнається творчий характер праці науковця у фундаментальних науках, тобто
? Кожному доктору наук дається право самочинно висувати і розробляти разом з очолюваним колективом власну, або вже відому, але актуальну наукову ідею. Власні творчі плани ніким не експертуються і не затверджуються, а лише фіксуються у темплані інституту. В разі потреби у великих інвестиціях керівник наукового напрямку чи теми звертається по схвалення, в залежності від масштабів проекту, до Вченої ради свого інституту, Академії наук, Уряду та Верховної ради України.
? Крім наукових тем із чітко окресленими межами у часі, у фундаментальних науках можуть розроблятися наукові напрямки, які відрізняються від тем тим, що не обмежені у часі. Досі ця особливість фундаментальних наук ігнорувалася. Вважалося, що у фундаментальних науках, подібно до прикладних, кожна тема має завершитися у 2-3 роки і дати конкретний результат. Це – наслідок нерозуміння чиновниками ситуації у фундаментальних науках, де розробка напрямку може тривати досить довго, іноді протягом життя кількох поколінь. До таких робіт належать, зокрема, каталожні та деякі інші праці астрономів.
? Кандидат наук має право приєднатися до колективу, очоленому доктором, а також висунути власну наукову ідею. В останньому випадку право кандидата вести самостійне чи з помічниками дослідження має підтвердити Вчена рада інституту.
? Академія наук позбавляється статусу вищої науково-керівної інстанції, тобто не керує складанням і виконанням наукових планів, не контролює плани та звіти. Вона перетворюється на громадську організацію, яка видає фахові видання, організовує міждисциплінарні конференції, представляє інтереси наукової спільноти перед Урядом та Верховною Радою. Організовує в разі потреби кваліфіковану експертизу проектів нормативних актів.
? Науковці академії наук мають право викладати за сумісництвом в університетах, керувати самостійними науковими працями студентів, а студенти та викладачі університетів – працювати на експериментальному обладнання академічних інститутів.
? В університетах ліквідується погодинний облік праці викладачів і центр ваги педпроцесу переноситься на індивідуальну роботу студентів із викладачами. Професорсько-викладацький склад університетів має право працювати за сумісництвом у академічних інститутах.
Ідеальна організація соціогуманітарних наук
Переважна більшість соціогуманітарних наук належать до кабінетних (“застільних”). Для праці в цих галузях бюрократична надбудова у вигляді інститутів з їх апаратом не потрібна. Гуманітарію краще бути особою вільної професії. На мій погляд організація праці у соціогуманітарних галузях має бути подібною до організації письменницької праці. Тобто основною формою оплати праці в цих науках має стати гонорари за публікації та надання послуг (наприклад, юристів). Це не виключає викладацької праці в університетах, а також існування адвокатських та нотаріальних контор, а також консалтинґових фірм. Таким чином у соціогуманітарних науках доцільно мати кілька спеціалізованих громадських організацій (товариств, спілок, асоціацій) з фондами для авансування членів цих організацій. Наприклад, археологічної асоціації, спілки істориків, філософського товариства й т.д. Деяким з цих організацій також потрібна допомога держави, зокрема для підтримки окремих досліджень урядовими ґрантами..
Процес реформування
Ясно, що будь-яка раптова «революційна» реформа здатна тільки зруйнувати сферу науки. Тому треба розглянути поступовий шлях переходу від зруйнованої радянської організації (науковий главк промислового міністерства – головний НДІ – ВО або НВО – завод) до пропонованої тут організації. Головний акцент – не організація, а використання прикладної науки.
Перший крок. План економічного контрнаступу.
Стратегічна мета першого кроку – змінити чинну ситуацію на ринку, а саме: ненормальне становище, коли 60% ВВП Україна експортує (головним чином у вигляді транзитних послуг та товару з низьким вмістом доданої вартості), а імпортує 53%, головним чином товарів із високим вмістом доданої вартості. Зовнішній товарообмін має знизитись до 10-15% ВВП, зрозуміло, не шляхом скорочення товарообігу, а шляхом збільшення ВВП. Внутрішній ринок має бути відвойований від закордонного кінцевого продукту, а експорт сировини треба замінити експортом товарів із високим вмістом доданої вартості. Отже стратегічна мета – звернути з шляху розбудови експортно-сировинної економіки колоніального типу на шлях побудови економіки розвиненої держави.
Створюється державна інституція, яку я умовно називаю “Штабом економічного контрнаступу”. Звичайно, я не наполягаю саме на такій назві. Назва може бути й іншою. Важлива функція. Діяльність Штабу повинна включати такі елементи.
· Скласти перелік товарів і послуг, ринок яких захопили імпортери закордонного кінцевого продукту (мобільні телефони, складна побутова електротехніка та електроніка, комп’ютери, фотоапаратура та культтовари, автомобілі, меблі, вікна-двері, парфумерія та косметика, медапаратура та медпрепарати, книжкова продукція, одяг, взуття, дитячі іграшки, деякі продукти харчування та ін.)
· Оцінити втрати, які несе українська економіка від такого імпорту, і скласти бажану послідовність відвоювання внутрішнього ринку.
· Оцінити втрати національної економіки від експорту товарів із низьким вмістом доданої вартості і розробити заходи для економічної протидії такому експорту водночас із стимулюванням експорту товарів з високою доданою вартістю.
· Визначити потребу України в інвестиційному товарі (промислове обладнання, сировина, матеріали, комплектуючі) та рекомендувати оптимальнтй розподіл ринку інвестиційного товару між імпортом і власним виробництвом.
Крок другий. Активізація власного інноваційного потенціалу.
На цьому кроці слід визначити інноваційний потенціал держави, тобто скласти перелік потенційних виробників імпортзамінної продукції та її потенційних розробників (науково-дослідні інститути, конструкторські бюро, лабораторії та кафедри університетів). Далі по кожній позиції слід впровадити державну цільову науково-технічну програму. Ці програми повинні докорінно відрізнятися від тих програм, що ми маємо зараз. Для України стало типовим явищем перекручення принципу програмно-цільового фінансування.
Фактично відбувається таке. Ґрупа впливових керівників науки ініціює впровадження державної наукової програми. Мета програми – отримати додаткове фінансування своїх інститутів. Програма отримує назву, яка формально об’єднує під одним дахом кілька тем, здебільшого ніяк не пов’язаних між собою. Далі фінансування ділиться між учасниками програми шляхом неформальних переговорів, після яких формально провадиться конкурс проектів. Призначається керівництво програми. “Проекти-переможці” завершаються паперовими звітами, які керівництво програми збирає у зведений звіт. На цьому виконання програми завершується. Отже попри свій титул цільової програма виявляється безцільною, бо єдиною її реальною метою є отримання додаткового фінансування.
Що треба робити натомість?
По-перше, державна науково-технічна програма (ДНТП) повинна присвячуватися не якомусь розділу науки, а захопленню частки ринку певної продукції, тобто не “Фотоніка” чи “Ядерне матеріалознавство”, а “Мобільний телефон”, “Кольоровий телевізор”, “Персональний комп’ютер” і т.д.
По-друге, ДНТП повинна передбачати не лише працю науковців, але всі ланки конвеєру ринкової пропозиції, тобто: вивчення попиту і ринкової ситуації, розробку стратегії відвоювання ринку (які комплектуючи та матеріали виробляти в Україні, які – імпортувати, на які зовнішні ринки і як просувати товар), розробку кінцевого продукту і комплектуючих, розробку технології виробництва, інженерну підготовку виробництва, серійне виробництво, маркетинґ. По кожній ланці повинні бути визначені виконавці, як повноправні учасники ДНТП.
По-третє, треба відмовитися від такої спадщини СРСР, як впровадження розробки у виробництво. Цей стиль містить дві хиби. По-перше, розділення розробки і постановки на виробницво у часі, по-друге, спротив виробничників впровадженню нових виробив. Виробничі підприємства повинні із самого початку працювати разом з відповідним сектором прикладної науки і бути учасниками ДНТП. Інженерна підготовка виробництва, проектування і виготовлення технологічного обладнання і оснащення має виконуватися одночасно з розробкою.
З метою диверсифікації та розгортання конкуренції із самого початку держава, оголошуючи конкурс на ДНТП, повинна визначити не одного, а двох-трьох переможців, і впровадити дві-три ДНТП однакової спрямованості. Критерієм успіху ДНТП повинно бути виконання бізнес-плану. В разі успіху розробники і виробники повинні винагороджуватися участю у прибутках від продажу розробленої продукції. Фактично організації-учасники ДНТП є віртуальним НВО.
Третій крок. Перетворення віртуальних НВО на постійних суб’єктів ринку
Виробничі підприємства, які успішно виконали ДНТП, передаються у власність або довготермінову оренду науково-технічним колективам. Таким чином налагоджується перманентна розробка конкурентоспропоможної продукції, її виробництво та його науково-технічний супровід. Науково-технічні колективи, що увійшли до складу НВО, виводяться із складу Національної академії та університетів і перетворюються на інженерні центри промислових фірм, які вони очолюють. Якщо до цього налагодити участь розробників у прибутках від продажу продукції, система стане життєздатною і успішною.
Де взяти кошти на перебудову науки?
Первинний поштовх до розвитку має бути прокредитований, або авансований ґрантами. Якщо держава бажає отримати результат, кредитування мусить бути значним, тому виникає питання про джерела фінансування. Практика бюджетного фінансування науки протягом років незалежності показує, що держава неспроможна виконати навіть чинний закон, згідно з яким наука (вся, а не лише фундаментальна) мала б отримувати 1.7% ВВП. Як відомо, держава витрачала у 5-6 разів менше й те, на думку багатьох високопосадовців, забагато. Щоб профінансувати перші кроки економічного контрнаступ, треба значно більше. Перерахую можливі джерела.
? Детінізація економіки. Ця діяльність вже розпочата урядом Ю.Тимошенко. Є сподівання, що доведення до логічного кінця цієї роботи подвоїть доходну частину бюджету. І тоді бюджет України буде не вдесятеро, а всього у п’ять разів меншим за бюджет Ізраїлю, крайни з удесятеро меншим населенням, яка перебуває у стані перманентної війни.
? Інвестиційна емісія. Емісія називається інвестиційною, якщо вона витрачається на створення нових виробничих потужностей і має наслідком збільшення ВВП на суму, що перевищує емісію (з урахуванням швидкості обертання грошової одиниці). Деяка інфляція, яка виникає через запізнення збільшення ВВП по відношенню до збільшення грошової маси, не заважає економічному розвитку.
? Зміна структури імпорту. Докорінне скорочення імпорту енергоносіїв та продовольства. Збільшення за цей рахунок збільшення імпорту знань, наукового обладнання, інвестиційного товару.
? Зміна структури експорту. Замість низькосортної сталі, насіння соняшника та металобрухту експортувати продукцію машинобудування та військову техніку (не з пострадянських запасів, а нову продукцію).
Останні два пункти заслуговують на пояснення. Основна стаття витрат на імпорт – оплата енергоносіїв. Потреба України в енергоносіях штучно завищена шляхом невірної стратегії розвитку української енергетики. Маємо найкращі в Європі уранові копальні, та виробництво цирконію. Проте розвиток ядерної енергетики штучно загальмований переважно проросійськими силами за піар-підтримки нашої гуманітарної інтелігенції, яка налякана чорнобильською аварією. Свого часу Франція здолала нафтову кризу 70-х років переходом до ядерної енергетики. Зараз 93% енергії Франція виробляє на АЕС і експортує енергію до Анґлії. Енергія АЕС коштує 2-3 коп. за кВт-год, тобто значно дешевша за енергію ТЕС, які працюють на вуглеводневому паливі. Жодної аварії на французьких АЕС. Це пояснюється тим, що французи спроектували не найдешевший, а найбезпечніший реактор.
Зменшення витрат на імпорт енергоносіїв до рівня побутових потреб (газ) та потреб транспорту рівнозначно значному збільшенню доходної частини бюджету. Вивільнені кошти варто було б витратити на імпорт наукової літератури, наукового та техноло-гічного обладнання, а також матеріалів та комплектуючих для виробництва наукомісткої високотехнологічної продукції, що додатково б прикорило б зростання ВВП.
Із скороченням імпорту продовольства справа складніша. На ринку продовольства України панують посередницькі паразитарні структури, які звикли до отримання надпри-бутків. Саме діяльність цих структур разом із політикою кучмізму мала наслідком істотнє скорочення власного виробництва сільгосппродукції одночасно із зростанням цін. Уряд створює систему економічного реґулювання ринку продовольства, зрокрема шляхом імпорту. Проте, треба розробити програму перетворення України на крупного експортера сільгосппродукції шляхом впровадження нових технологій, нових вітчизняних товарів сільгосптехніки та сільгоспхімії. Відновити науково-технічну підтримку сільського госпо-дарства (насіннєву та племінну справи, агрономічне та зооветеринарне обслуговування) та переробної промисловості.
Проґноз очікуваних результатів
Якщо здійснити пропоновану реформу, то крім економічного зростання її наслідком була б зміна ставлення до науки. Замість проблеми скорочення і знищення науки постала б інша державна проблема: розвиток і розширення сфери науки (насамперед прикладної, а слідом за нею і фундаментальної) і продуктивної вищої освіти. Європа, куди наче прямує Україна, вже поставила таке завдання. Про цю проблему можна прочитати на сайті http://www.innovations-report.de/html/berichte/bildung_wissenschaft/bericht-7803.html, де оприлюднено огляд доповіді ґрупи експертів високого рівня Голові Комісії з питань досліджень у Європі Пилипу Бускену на міжнародній конференції в Брюсселі, яка відбулася у 2004 р. Ґрупа виявила серйозні недоліки, що стоять на шляху до збільшення чисельності професіональних науковців у Європі.
“Високоякісність наукового і технологічного розвитку є ключовим моментом забезпечення майбутнього Європи”, – сказав Пилип Бускен. – “Щоб стати найдинамічні-шою у світі економікою, яка ґрунтується на знаннях... Європейський Союз мусить звернути увагу на нестачу науковців і дослідників в Європі. Він повинен не тільки утримувати і приваблювати науковців вищої кваліфікації, але й заохочувати молодих результативних науковців стати наступним поколінням інноваторів та інвесторів у Європі.”
Варто також згадати продеклароване на президентському сайті бажання збудувати економіку інноваційного типу:
«Україна належить до числа країн з високим науковим потенціалом. Наукові школи України відомі унікальними досягненнями в сферах розробки нових матеріалів, дослідженнями в галузі фізики низьких температур, електрозварювання, інформатики і багатьох інших. Пріоритетом для діяльності органів державної влади сьогодні має стати створення умов, що забезпечують не тільки збільшення цього потенціалу, а насамперед його максимальну реалізацію в інтересах суспільства.
Для цього держава зобов'язана стати безпосереднім провідником інноваційного розвитку, замовникомі організатором досліджень і розробок на найсучасніших напрямках науково-технічного розвитку.»
Слово сказане, потрібне діло.
==============
Додаток
ПРО ВИЗНАЧЕННЯ ПРІОРИТЕТНИХ НАПРЯМКІВ ТА
КОНКУРСНИЙ РОЗПОДІЛ ФІНАНСУВАННЯ НАУКИ
1. Пріоритети
Маю простий тест для оцінки іноваційних пропозицій щодо організації та фінансування науки. Я називаю його тестом Ейнштейна. Коли читаємо про якусь пропозицію, варто спитати себе: “А чим би обернулася така новація в науковій кар’єрі Ейштейна або будь-якого іншого вченого, який згодом увійшов до історії світової науки?” Легко бачити, що напрям досліджень жодного видатного вченого ніколи й ніде не був би визнаний пріоритетним на момент, коли цей вчений, молодий і талановитий, розпочинав роботу, яка згодом стала революційною і визначною для науки. Найчастіше найцінніші наукові ідеї в момент їх висунення сприймаються науковою спільнотою скептично. Так було із законом всесвітнього тяжіння Ньютона. Так було і з теорією відносності Ейнштейна. Саме тому Нобелівську премію Ейнштейну дали не за теорію відносності, а за фотоефект.
Ба більше. У сучасній Україні Ейнштейн навіть не захистив би кандидатської дисертації. Дивіться самі. Він працював у патентному бюро в Берні. Його тема не була плановою і її не затвердила вчена рада. Жодна Спеціалізована вчена рада не прийняла б його дисертацію до захисту як таку, що не відповідає профілю спецради. І опонентів не знайшлося б, бо не було тоді жодної людини, яка б мала протягом останніх років принаймі три публікації з теорії відносності, якої тоді ніхто, крім самого Ейнштейна, не знав.
Ще один приклад – французький математик Фур’є. Молодим вченим він надіслав до Паризької академії піонерську працю про тригонометричні ряди, які зараз весь світ називає рядами Фур’є. Академіки відправили рукопис до архіву. Працю Фур’є було надруковано тоді, коли він став президентом академії та знайшов у архіві свою юнацьку працю. На цих прикладах видно, що визначення пріоритетних напрямків з метою конценирації на них зусиль науковців шкідливе. Воно є проявом невизнання творчого характеру праці вченого і гальмом для висунення нових ідей. Хто б і як би не визначав ці пріоритети, можна сформулювати таке твердження.
Теорема про пріоритети.
У будь-якій фундаментальній науці будь-яка процедура визначення пріоритетів оголосить пріоритетними напрями директорів інститутів, членів Академії та, рідше, деяких їх висуванців.
Шкідливість і безглуздість цього правила випливає з того, що напрямки вельмичиновних науковців були пріоритеними в часи їх молодості, коли за законами природи людина найбільш здатна до ґенерації нових ідей. Далі ці вчені зробили кар’єру, здобули чини і звання, але напрямки їх праці практично вичерпалися. Залишилися деякі непринципові поліпшення та уточнення. Саме в цей момент ці напрямки будуть визнані пріоритетними і на них адміністративним чином концентруватимуться сили.
Альтернативна пропозиція. Відмовитися взагалі від адміністративнорго визначення пріоритетів у фундаментальних науках, визнати творчий характер праці вченого і створити умови для реалізації творчих задумів (переважно молодих) науковців.
2. Розподіл фінансування на конкурсній основі
Законодавство США стимулює виникнення різноманітних благодійних фондів. Виявляється, що податок на спадщину такий великий, що заповісти капітал нащадкам збитково. Вигідніше заснувати благодійний фонд, заповісти йому свій капітал і призначити свого спадкоємця пожиттєвим директором фонду з достатньо великою зарплатою. Деякі фонди фінансують вчених. Перед керівниками фондів постало питання: “Кого фінансувати, а кого – ні?”. Це робиться за допомогою конкурсів проектів та їх експертизи. Ця процедура прийшла і до нас. Існує Державний фонд фундаментальних досліджень, який також провадить конкурси.
У прикладних галузях конкурси (тендери) – стандартна процедура ринкової економіки. Замовник, тобто виробнича фірма, шукає найкращого розробника продукції певного призначення. А чи можна знайти замовника на фундаментальне дослідження?
Теорема про замовника.
У фундаментальних науках замовник дослідження принципово не існує, оскільки ніхто, крім автора, не знайомий із змістом дослідження і ніхто, в тому числі дуже часто і автор, не здатний оцінити практичну користь від очікуваних чи вже отриманих результатів.
Наслідок.
Держава в особі своїх чиновників не є і принципово не може бути замовником фундаментальних досліджень, а відтак конкурс фундаментальних проектів не має реального сенсу.
Попри цей висновок конкурси фундаментальних проектів систематично провадяться в Європі, США, Росії та Україні. Конкурсність цих дійств доволі віртуальна, оскільки “підсудні” є водночас суддями. Фактично на конкурсах змагаються не наукові ідеї, а авторитетність конкурсантів та їх особисті стосунки з потенційними експертами. Звідси випливає ще одна теорема.
Теорема про експертизу.
Об’єктивна і неупереджена експертиза фундаментальних наукових проектів принципово неможлива.
Доведення.
Неможливість ця випливає не тільки з того, що експертами є самі конкурсанти, але й з того, що розгалуженність сучасної науки унеможливлює підшукання експерта, який би знав предмет проекту на професійному рівні. Якщо такий експерт знайдеться, то він виявиться конкурентом свого “підсудного”. Виникне, таким чином конфлікт інтересів. Чим вище інноваційний рівень проекту, тим менше шансів, що колеги його зрозуміють, тим він більш ризикований і тим менше шансів на його позитивну оцінку з боку експертів. Отже найбільші шанси на схвалення мають не нові оригінальні ідеї, а тривіальні пропозиції, цілком зрозумілі більшості експертів.
Висновок.
Конкурсний відбір наукових пропозицій для фінансування принципово хибний і шкідливий, бо гальмує висунення принципово нових ідей, а також відвертає увагу вчених від тривалих пошуків розв’язку складних проблем, заохочуючи до виконання ординарних та короткотривалих проектів.
Альтернативна пропозиція.
Усвідомити, що фінансування науки органічно поєднане з певним ризиком, що не більше як 5-10% наукових задумів втіляться у щось справді важливе. Щоб не загубити ці 5-10%, які мають найменші шанси пройти крізь фільтр конкурсів, треба замість конкурсного впровадити нормативний принцип фінансування науки, за яким на кожного науковця припадало би певне фінансування в залежності від його наукового ступеня та класу науки, в якій він працює.
Слід також мати на увазі, що решта 90-95% фінансування також не вся буде витрачена дарма. Це – рутинні роботи, результати яких теж корисні, а іноді й необхідні. Деякий незначний відсоток профінансованих робіт виявиться бросовим, але фінансування тривіальних та бросових робіт – неминуча плата за успіх геніїв. Спроба поставити справу так, щоб фінансувати тільки геніальні проекти, – утопія. Запропонований нормативний принцип має ще одну перевагу. Психологічний комфорт науковця, відсутність стресу, викликаного необхідністю боротися за існування кожні 2-3 роки, – могутній стимул творчої активності. Згадаємо, що бурхливий злет науки в СРСР мав місце у 1947-1967 рр., коли наука практично не обмежувалася у фінансуванні.
ТА ПРОЦЕСУ ВЗАЄМОДІЇ НАУКА-ДЕРЖАВА
(спроба системного підходу)
Д-р фіз.-мат. Л.М.Шульман,
г.н.с. Головної астрономічної обсерваторії НАНУ, shulman@mao.kiev.ua
Вступ
Більшість пропозицій та листів на форум стосується реформи не науки, а Національної академії наук. Згоден з ідеєю необхідності демократизації НАНУ, але мене дратує комплекс меншовартості, який стирчить з багатьох пропозицій. Хай кожного з нас, мовляв, оцінять іноземні експерти. Невже ми вважаємо свою спільноту збіговиськом дурнів? Невже ми потребуємо, щоб іноземний колеґа, дуже часто людина доволі пересічна, авторитетно написала, що “підсудний” не йолоп, а на щось здатний науковець. Як на мене, то я вважаю цю вакханалію нікому не потрібних рецензувань знущанням чиновників з науковців і здорового глузду взагалі.
Наприклад, чиновники апарату Президії НАНУ вимагають при затвердженні нової теми досліджень рецензій на саму пропозицію теми, потрібно рецензувати і нікому не потрібний документ, який називається підсумковим звітом. Вважаю цей документ зайвим у фундаментальних науках, де результати публікуються у фахових журналах та монографіях, кожна з яких проходить процедуру рецензування. Звіт має право на життя в прикладних галузях, де публікації недоцільні з мотивів державної чи комерційної таємниці. Але в цьому випадку рецензування (тобто ознайомлення конкурентів із результатами досліджень) не просто недоцільне – воно шкідливе. Хіба не зрозуміло, що кваліфіковану, але не обов’язково об’єктивну, рецензію може дати тільки конкурент, який працює в тому ж напрямку. Якщо рецензент не є конкурентом і не працює в тому ж напрямку, то рецензія може бути схвальною, але суто формальною. А як бути тим, чий напрямок є унікальним? Хто їх рецензуватиме?
Цей порядок віддзеркалює стандартне войовниче заперечення творчого характеру наукової праці, притамане нашій верхівці. Чи можемо ми уявити, щоб задум поета написати вірша на деяку тему мав пройти попередню експертизу інших поетів? Звичайно, після оприлюднення свого вірша, його автор може зустріти оцінку свого твору з боку літературних критиків. Таку ж ситуацію я бажав би бачити в фундаментальних науках. Критика наукової праці має бути не в рецензіях, часто анонімних, а в оприлюднених статтях оппонентів, з арґументованими критичними зауваженнями та всіма іншими атрибутами наукової праці. Тим більше, що рецензування не заважає зливі антинаукових брошюр та книг, виданих власним коштом чи за спонсорські гроші. Наприклад, книга правозахисника і дисидента М.Руденка “Архітектура Всесвіту”, яка була спробою не обізнаного з фізикою письменника зробити переворот у одному з найскладніших розділів фізики – космології, успішно пройшла рецензування. Її публікацію підтримали: один архітектор і один доктор фіз.-мат. наук, який є спеціалістом з фотоніки, а відтак не розуміється на космології.
Моя пропозиція стосуватиметься не Національної академії, а науки вцілому, як підсистеми нашого суспільства. Головним моментом є проблема не організації, а проблема використання науки державою та суспільством. Саме тут маємо абсолютний нуль. Держава не вміє користуватися власним науково-технічним потенціалом, покладає свої сподівання на іноземних інвесторів, сприймає науку як тягар для держбюджету і переймається лише одним питанням: як скоротити чи взагалі знищити науку. І це під риторику про інноваційний розвиток України.
Виклад нижче організований у два блоки питань. Перший блок – яку структуру та організацію науки я б вважав за ідеальну. Другий блок – як перейти від чинного до того ідеального стану.
Ідеальна організація науки
Наука з висоти пташиного польоту
Слово наука в українській мові застосовується до кількох принципово різних видів діяльності. Доцільно впровадити різний підхід до різних видів діяльності, що їх об’єднує слово наука:
- Фундаментальних наук (математика, фізика, астрономія, хімія, біологія, геофізика)
- Прикладних наук (технічні, медичні, аграрні)
- Соціогуманітарних практичних (правознавство, лінгвістика, економіка, соціологія, археологія, фольклористика...)
- Соціогуманітарних загальнопізнавальних (історія, філософія, політологія, літературо- та мистецтвознавство, культурологія...)
Пропонована термінологія не є загальновизнаною. Особливий різнобій має місце у визначенні поняття “фундаментальності”. Тут пропонується вважати фундаменталь-ними науками такі, де основна мета діяльності – відкриття і вивчення нових явищ у живій та неживій природі, відшукання і кількісне формулювання законів природи. Такі науки заслуговують називатися фундаментальними, бо вони є фундаментом прикладних наук. Вищим досягненням у фундаментальних науках є відкриття. Предметом відкриття може бути нове, тобто раніше невідоме явище (наприклад, надпровідність), новий об’єкт (наприклад, нова планета, нова елементарна частка, новий хімічний елемент, новий вид вірусив, нова рослина чи тварина), нова теорема математики. Після того, як нове явище чи об’єкт відкрито, настає тривалий етап його всебічного дослідження. Накопичується експериментальний матеріал, розробляється та деталізується теорія, тобто математичне описання об’єкту досліджень та процесів, з ним пов’язаних.
Є інші тлумачення цього терміну. Наприклад, дехто заперечує поняття фундамен-тальної науки взагалі, натомість вважаються фундаментальними окремі дослідження, які виконуються великим колективами і пов’язані з великими витратами. В такій термінології фундаментальним дослідженням протиставляється дрібнотем’я – роботи, що виконуються без великих витрат і, дуже часто, індивідуально. Таким чином, літак розробляється фундаментально, а Архімед, Ньютон, Менделеєв, Ейнштейн і т.п. – типові “дрібнотемники”. Останнім часом в Національній академії винайшли ще один псевдонім для прикладних досліджень. Їх називають “цілеспрямованими фундаментальними дослідженнями”. Виходить, таким чином, що розробка електрозварювального аґрегату – цілеспрямоване фундаментальне дослідження, а Гаусс, Рентген, Фейнман чи Лобачевський та всі іншіх видатні фізики, математики, хіміки, астрономи та біологи провадили свої дослідження безцільно.
Найкурйознішу претензію на фундаментальність мені доводилося чути від представників будівельної галузі, які вважали фундаментальними дослідженнями розробку будівельних норм і правил, тобто взагалі не науку, а складання інструктивних документів.
Типовою ознакою наукової праці фундаментального характеру є некомерційність. Результати фундаментальних досліджень публікуються у вигляді статей та монографій, а останнім часом і у вигляді документів на Інтернеті. Результати практично безкоштовно загальнодоступні світовій спільноті. Продукт праці науковця у фундаментальних галузях науки не є товаром зокрема тому, що практичне використання отриманих ним результатів часто відокремлене від моменту отримання тривалістю життя багатьох поколінь. Така ситуація і є обґрунтуванням утримання фундаментальних наук за рахунок суспільства, що має місце протягом всієї історії людства. Колись вчених підтримували меценати, вченим платили за викладацьку роботу, але фундаментальні дослідження вони робили з власної ініціативи.
Ще одна ознака фундаментальних досліджень. Їх часто можна виконати індивіду-ально чи силами досить малого колективу (2-5 чол), хоча й деякі експериментальні роботи вимагають колективних зусиль, або навіть зусиль світової наукової спільноти шляхом організації міжнародних наукових програм,
Прикладні науки – створення нових виробів, нових матеріалів, технологій та техно-логічного обладнання, нових методів лікування хвороб, медичних препаратів та медич-ного обладнання, нових сільгоспкультур, нових порід свійських тварин та промислових риб, нових технологій сільгоспвиробництва, пошук покладів корисних копалин. З такого означення випливає, що до прикладних належать технічні, медичні, фармакологічні, сільськогосподарські та (частково) геологічні науки.
Свою назву "прикладні" ці науки дістали тому, що знання, отримані фундаментальними науками, застосовуються, тобто прикладаються для досягення конкретного практичного результату. Вищим досягненням у прикладних роботах є винахід, тобто створення нового пристрою, речовини, або способу виробництва чогось. До винаходу можна прирівняти нову сільгоспкультуру, нову породу худоби чи нове родовище якоїсь копалини. Прикладна робота не обов’язково дає на виході винахід. Це може бути новий виріб, або навіть новий вид послуг (наприклад, мобільний зв’язок), але, на відміну від фундаментальних, всі без винятку прикладні дослідження створюють комерційний продукт, а в разі отримання патентів – інтелектуальну власність. Прикладна наука є важливою складовою економіки держави. Ступінь розвитку держави та її місце у світі визначається саме рівнем та фронтом прикладних досліджень і розробок.
Крім фундаментальних та прикладних існують ще соціогуманітарні науки. Дехто ділить їх також на фундаментальні та прикладні, проте такий поділ є протиприродним, бо на відміну від фундаментальних наук, соціогуманітарні не спрямовані на відкриття нових явищ природи та законів, що ними керують, а на відміну від прикладних наук соціогуманітарні дослідження не призводять до винаходів чи створення нової промислової чи сільськогосподарської продукції. Тут доцільніше розділити соціогуманітарні науки на практичні і загальнопізнавальні. Єдиним видом продукції гуманітаріїв у загальнопізна-вальних науках є різні узагальнення, концепції, висновки та рекомендації, оприлюднені у статтях та монографіях. Предметом цих соціогуманітарних наук є суспільні явища та міжлюдські стосунки, а також сфера духовного життя людини. Таким чином, ці науки близькі до літератури та мистецтва. Практичні соціогуманітарні науки, на відміну від загальнопізнавальних, дають також деякі матеріалізовані результати, наприклад записи фольклору, археологічні знахідки, законопроекти, виграні судові процеси...
Слід зауважити, що деякі види наукової діяльності не вкладаються в таку просту схему. Наприклад, економіка єдина в двох обличчях. З одного боку існує економіка як гуманітарна наука, яка містить якісний опис економічних явищ, хоча й використовує статистичні дані. З іншого боку існує математичне моделювання економічних явищ, яке слід віднести до фундаментальних наук (економічна кібернетика). Під терміном геологія співіснують кілька фундаментальних наук: геологія (загальне вчення про Землю як планету), геофізика, геохімія. Разом з тим є кілька прикладних геологічних наук: методи геологічної розвідки, інженерна геологія та гірська інженерія. Екологія є конгломератом різних фундаментальних, прикладних та соціогуманітарних наук.
Вищенаведена класифікація побудована на базі кінцевої мети наукової праці. Але науки відрізняються ще й потребами в ресурсозабезпеченні.
З цього погляду слід відрізняти:
1) Кабінетні, або “застільні” науки. До цих наук належать майже всі соціогумані-тарні, а також математика і теоретична фізика та всі інші, де для створення наукової праці досить письмового стола. Звичайно, необхідні: заробітна плата та/або інші механізми винагороди науковця (наприклад, гонорари за публікації), відшкодування витрат на наукові відрядження, доступ до бібліотек та Інтернету. Необхідні також можливості друкуватися і брати участь у наукових конференціях. В наш час кожному науковцю потрібен персональний комп’ютер, але, якщо комп’ютер є в нього вдома, то стають непотрібними: робоче місце в деякому інституті, а відтак і самі наукові установи з їх адміністративною ієрархією. Ці науки "найдешевші".
2) Експедиційно-музейні науки. До таких належать: етнографія, фольклористика, ботаніка, геологія, зоологія, археологія, географія… Крім того, що треба для кабі-нетних наук, наукам цього класу потрібні кошти на експедиційні та транспортні витрати, матеріали (наприклад, реактиви, фотоматеріали, магнітні та інші носії інформації та ін.), потрібне деяке обладнання (напр., мікроскопи, магнітофони, фото- та відеокамери, спектрографи). Потрібні також приміщення для музеїв, сховища для колекцій, лабораторії для опрацювання зібраних матеріалів. У деяких галузях цього типу потрібні терарії, віварії, ботанічні сади. Таким чином потрібні будівлі, допоміжний персонал і транспорт.
3) Експериментальні науки. До таких належать: хімія, біологія, медицина, геофі-зика… У таких галузях основна діяльність – експерименти, проте все експеримен-тальне обладнання, що використовується, виключно придбане. Здебільшого вчені, які працюють в експериментальних галузях, не розуміються на устрої своїх при-ладів і не створюють їх власноручно. Вони складають свої експериментальні уста-новки з готових приладів промислового виробництва. Понад те, що потребуть науки двох попереднії класів, тут потрібні кошти на експериментальне облад-нання (напр., хроматографи, сейсмографи, магнітометри, ЕПР-установки, томо-графи, рентгенографічні системи…), матеріали та реактиви. Для експлуатації обладнання потрібне утримання висококваліфікованого інженерного персоналу. Крім того, необхідні будівлі, спеціально спроектовані для даної науки (напр., клініка для медицини, іоносферна станція для геофізиків і т.п.).
4) Суперекспериментальні науки: фізика, астрономія, космічні дослідження, більшість технічних наук… Визначальною характеристикою таких наук є не тільки те, що експерименти провадяться на складному та дуже дорогому обладнанні, а й те, що це обладнання нерідко є результатом діяльності вчених-експериментаторів. Праця в цих галузях потребує наддорогої експериментальної техніки: прискорювачів елементарних частинок, ядерних реакторів, оптичних та радіо- телескопів, космічних ракет та супутників тощо. Потрібні також виробничі потужності і приладобудівна база. Витрати на створення нормальних умов для праці в цих галузях відчутні в масштабах бюджету країни.
Точно визначити потреби в фінансування для наук кожного з названих класів важко, тим більш, що вони залежать від конкретної наукової тематики. Орієнтовно для успішної наукової праці річні витрати у кабінетних науках повинні складати 50-60 тис. грн., в експедиціно-музейних галузях – 150-200 тис. грн., в експериментальних науках – 300-600 тис. грн., а в суперекспериментальних науках – 600-800 тис. грн. на одного науковця. Зазначені суми включають в себе не лише його зарплату, а всі витрати, в тому числі витрати на відрядження, придбання приладів та матеріалів, зарплату допоміжного персоналу, роботи сторонніх організацій та витрати на утримання інфраструктури разом із складною експериментальною технікою. Сучасний стан фінансування науки дуже далекий від цих обсягів. Наразі всі галузі науки фінансуються нижче "кабінетного" рівня.
Ідеальна організація прикладної науки
Почнемо з прикладної науки, бо ця складова є найважливішою. Саме прикладна наука повинна бути (і в розвинених країнах є) найпотужнішою виробничою силою, від якої залежитть економічний рівень країни, а відтак і рівень життя. Головна причина невикористання державою власної прикладної науки – економічне безправ’я науковців-прикладників. Більшість прикладних НДІ перебувають у промисловості, меншість – у Національній академії. Є також науковці в технічних університетах. Але розробки не втілюються у ринковий продукт, бо не існує механізму, який би змусив виробників ставити нову продукцію на серійне виробництво й боротися за захоплення своєї частки ринку. Не можна погодитися із пропозицією комерціалізації прикладної науки в такий спосіб, щоб науковці-прикладники самі шукали споживача (замовника) своїх розробок на ринку інновацій. Ця пропозиція хибна. І держава, і приватний виробник не довіряють власній науці. Вони, в разі крайньої потреби, забажають купити ліцензію у закордонного виробника. Цей психологічний бар’єр прирікає Україну на долю слаборозвиненої країни.
Мета реорганізації прикладної науки – відвоювати від іноземного постачальника внутрішній ринок наукомісткої та високотехнологічної продукції, а також збільшити у експорті частку товарів з великим вмістом доданої вартості. Щоб змінити чинну ситуацію і перейти до інноваційної моделі економіки, треба підпорядкувати прикладним НДІ (галузевим та академічним) відповідні виробничі підприємства (а не навпаки, як це було часто в СРСР, де в кожному НВО головною одиницею був завод, а не НДІ). Тобто вчинити так, як це було в авіаційній промисловості СРСР. Промисловий сектор прикладної науки слід перетворити на сукупність науково-виробничих об’єднань, де виробництво підпорядковане науці, а директор зобов’язаний виробляти і просувати на ринок розроблені власними науковцями вироби. Науково-виробничі об’єднання не фінансуються з держбюджету, а заробляють на себе продажем своєї продукції. Деяка частка прибутку НВО відраховується у вигляді податка на утримання фундаментальних наук.
Тут важливим моментом є диверсифікація, тобто анитимонопольна спрямованість реформи. У жодній галузі виробництів не повинен залишатися единий розробник і єдиний виробник високотехнологічної продукції. Реорганізуючи систему прикладна наука – виробництво наукомістскої продукції, держава повинна із самого початку організувати паралелізм і дублювання розробок. Ці явища в СРСР розглядалися як неґативні, що й було однією з причин низької якості продукції. Треба взяти за правило, що кожний вид продукції, принаймі на першому етапі, коли ще не завойовані позиції на світовому ринку, має розроблятися та вироблятися не менш, як двома-трьома НВО.
Другим сектором прикладної науки повинен стати сектор малих інноваційних підприємств (МІП): конструкторських та проектних бюро, лабораторій, сервісних фірм.... МІП можуть бути приватними незалежними або ж входити до структур технічних університетів. Потенційні замовники МІП – малий і середній бізнес, який не в змозі утримувати власний інноваційний потенціал, але потребує час від часу інтелектуальної продукції: проекти будівель, нові моделі одягу та взуття, нестандартне обладнання, яке не виробляється серійно й т.п. Цей сектор також працює на ринкових засадах і не фінансується з бюджету.
Третім сектором прикладної науки є сектор агротехнічної і зооветеринарної підтримки сільського господарства. Підприємства сільгосптехніки та сільгоспхімії, а також гідромеліорація, належать до першого сектора. Але є лісове, мисливське та рибне господарство, насіннева, селекційна та племінна діяльність, грунтознавчі лабораторії, агроконсультаційні пункти. Хоча й цей сектор може мати у своєму складі приватні комерційні МІП, але основну діяльність доцільно зосередити у спеціальних мережах, які перебувають на державному утриманні і надають свої консультації безкоштовно. Звичайно, насіння, розсада, саджанці, запліднення худоби та молодняк, засоби захисту рослин тощо мають бути платними.
Четвертий сектор прикладної науки – медицина. Медична наука не може існувати окремо від лікувальної практики, але більшість клінік (державних і приватних) не мають змоги утримувати інноваційні структури і вести дослідження. Тут також доцільне держбюджетна підтримка медичних наук у галузевій академії і медичних інститутах.
Наукова та інша діяльність поєднується із громадським впливом шляхом створення і активізації громадських організацій: науково-технічних, медичних та агронаукових товариств. Ці товариства видають фахові журнали, організовують наукові конференції, провадять в разі потреби наукову експертизу проектів та результатів робіт, а також здійснюють громадський контроль за присудженням вчених ступенів та звань.
Ідеальна орґанізація фундаментальних наук
Реформуються одночасно обидва сектори фундаментальної науки: академічний і університетській. У складі Національної академії залишаються лише фундаментальні науки, тобто так звана “чиста” некомерційна наука. Вона отримує 100-відсоткове бюджетне фінансування за нормативним принципом, тобто в різних класах наук (див. вище) академічним інституам виділяються кошти в залежності від кількості докторів і кандидатів наук. Варто звернути увагу, що конкурсний принцип розподілу фінансування в цій пропозиції заперечується. Критичні зауваження на адресу конкурсів див. у додатку “Про визначення пріоритетних напрямків та конкурсний розподіл фінансування науки”.
Визнається творчий характер праці науковця у фундаментальних науках, тобто
? Кожному доктору наук дається право самочинно висувати і розробляти разом з очолюваним колективом власну, або вже відому, але актуальну наукову ідею. Власні творчі плани ніким не експертуються і не затверджуються, а лише фіксуються у темплані інституту. В разі потреби у великих інвестиціях керівник наукового напрямку чи теми звертається по схвалення, в залежності від масштабів проекту, до Вченої ради свого інституту, Академії наук, Уряду та Верховної ради України.
? Крім наукових тем із чітко окресленими межами у часі, у фундаментальних науках можуть розроблятися наукові напрямки, які відрізняються від тем тим, що не обмежені у часі. Досі ця особливість фундаментальних наук ігнорувалася. Вважалося, що у фундаментальних науках, подібно до прикладних, кожна тема має завершитися у 2-3 роки і дати конкретний результат. Це – наслідок нерозуміння чиновниками ситуації у фундаментальних науках, де розробка напрямку може тривати досить довго, іноді протягом життя кількох поколінь. До таких робіт належать, зокрема, каталожні та деякі інші праці астрономів.
? Кандидат наук має право приєднатися до колективу, очоленому доктором, а також висунути власну наукову ідею. В останньому випадку право кандидата вести самостійне чи з помічниками дослідження має підтвердити Вчена рада інституту.
? Академія наук позбавляється статусу вищої науково-керівної інстанції, тобто не керує складанням і виконанням наукових планів, не контролює плани та звіти. Вона перетворюється на громадську організацію, яка видає фахові видання, організовує міждисциплінарні конференції, представляє інтереси наукової спільноти перед Урядом та Верховною Радою. Організовує в разі потреби кваліфіковану експертизу проектів нормативних актів.
? Науковці академії наук мають право викладати за сумісництвом в університетах, керувати самостійними науковими працями студентів, а студенти та викладачі університетів – працювати на експериментальному обладнання академічних інститутів.
? В університетах ліквідується погодинний облік праці викладачів і центр ваги педпроцесу переноситься на індивідуальну роботу студентів із викладачами. Професорсько-викладацький склад університетів має право працювати за сумісництвом у академічних інститутах.
Ідеальна організація соціогуманітарних наук
Переважна більшість соціогуманітарних наук належать до кабінетних (“застільних”). Для праці в цих галузях бюрократична надбудова у вигляді інститутів з їх апаратом не потрібна. Гуманітарію краще бути особою вільної професії. На мій погляд організація праці у соціогуманітарних галузях має бути подібною до організації письменницької праці. Тобто основною формою оплати праці в цих науках має стати гонорари за публікації та надання послуг (наприклад, юристів). Це не виключає викладацької праці в університетах, а також існування адвокатських та нотаріальних контор, а також консалтинґових фірм. Таким чином у соціогуманітарних науках доцільно мати кілька спеціалізованих громадських організацій (товариств, спілок, асоціацій) з фондами для авансування членів цих організацій. Наприклад, археологічної асоціації, спілки істориків, філософського товариства й т.д. Деяким з цих організацій також потрібна допомога держави, зокрема для підтримки окремих досліджень урядовими ґрантами..
Процес реформування
Ясно, що будь-яка раптова «революційна» реформа здатна тільки зруйнувати сферу науки. Тому треба розглянути поступовий шлях переходу від зруйнованої радянської організації (науковий главк промислового міністерства – головний НДІ – ВО або НВО – завод) до пропонованої тут організації. Головний акцент – не організація, а використання прикладної науки.
Перший крок. План економічного контрнаступу.
Стратегічна мета першого кроку – змінити чинну ситуацію на ринку, а саме: ненормальне становище, коли 60% ВВП Україна експортує (головним чином у вигляді транзитних послуг та товару з низьким вмістом доданої вартості), а імпортує 53%, головним чином товарів із високим вмістом доданої вартості. Зовнішній товарообмін має знизитись до 10-15% ВВП, зрозуміло, не шляхом скорочення товарообігу, а шляхом збільшення ВВП. Внутрішній ринок має бути відвойований від закордонного кінцевого продукту, а експорт сировини треба замінити експортом товарів із високим вмістом доданої вартості. Отже стратегічна мета – звернути з шляху розбудови експортно-сировинної економіки колоніального типу на шлях побудови економіки розвиненої держави.
Створюється державна інституція, яку я умовно називаю “Штабом економічного контрнаступу”. Звичайно, я не наполягаю саме на такій назві. Назва може бути й іншою. Важлива функція. Діяльність Штабу повинна включати такі елементи.
· Скласти перелік товарів і послуг, ринок яких захопили імпортери закордонного кінцевого продукту (мобільні телефони, складна побутова електротехніка та електроніка, комп’ютери, фотоапаратура та культтовари, автомобілі, меблі, вікна-двері, парфумерія та косметика, медапаратура та медпрепарати, книжкова продукція, одяг, взуття, дитячі іграшки, деякі продукти харчування та ін.)
· Оцінити втрати, які несе українська економіка від такого імпорту, і скласти бажану послідовність відвоювання внутрішнього ринку.
· Оцінити втрати національної економіки від експорту товарів із низьким вмістом доданої вартості і розробити заходи для економічної протидії такому експорту водночас із стимулюванням експорту товарів з високою доданою вартістю.
· Визначити потребу України в інвестиційному товарі (промислове обладнання, сировина, матеріали, комплектуючі) та рекомендувати оптимальнтй розподіл ринку інвестиційного товару між імпортом і власним виробництвом.
Крок другий. Активізація власного інноваційного потенціалу.
На цьому кроці слід визначити інноваційний потенціал держави, тобто скласти перелік потенційних виробників імпортзамінної продукції та її потенційних розробників (науково-дослідні інститути, конструкторські бюро, лабораторії та кафедри університетів). Далі по кожній позиції слід впровадити державну цільову науково-технічну програму. Ці програми повинні докорінно відрізнятися від тих програм, що ми маємо зараз. Для України стало типовим явищем перекручення принципу програмно-цільового фінансування.
Фактично відбувається таке. Ґрупа впливових керівників науки ініціює впровадження державної наукової програми. Мета програми – отримати додаткове фінансування своїх інститутів. Програма отримує назву, яка формально об’єднує під одним дахом кілька тем, здебільшого ніяк не пов’язаних між собою. Далі фінансування ділиться між учасниками програми шляхом неформальних переговорів, після яких формально провадиться конкурс проектів. Призначається керівництво програми. “Проекти-переможці” завершаються паперовими звітами, які керівництво програми збирає у зведений звіт. На цьому виконання програми завершується. Отже попри свій титул цільової програма виявляється безцільною, бо єдиною її реальною метою є отримання додаткового фінансування.
Що треба робити натомість?
По-перше, державна науково-технічна програма (ДНТП) повинна присвячуватися не якомусь розділу науки, а захопленню частки ринку певної продукції, тобто не “Фотоніка” чи “Ядерне матеріалознавство”, а “Мобільний телефон”, “Кольоровий телевізор”, “Персональний комп’ютер” і т.д.
По-друге, ДНТП повинна передбачати не лише працю науковців, але всі ланки конвеєру ринкової пропозиції, тобто: вивчення попиту і ринкової ситуації, розробку стратегії відвоювання ринку (які комплектуючи та матеріали виробляти в Україні, які – імпортувати, на які зовнішні ринки і як просувати товар), розробку кінцевого продукту і комплектуючих, розробку технології виробництва, інженерну підготовку виробництва, серійне виробництво, маркетинґ. По кожній ланці повинні бути визначені виконавці, як повноправні учасники ДНТП.
По-третє, треба відмовитися від такої спадщини СРСР, як впровадження розробки у виробництво. Цей стиль містить дві хиби. По-перше, розділення розробки і постановки на виробницво у часі, по-друге, спротив виробничників впровадженню нових виробив. Виробничі підприємства повинні із самого початку працювати разом з відповідним сектором прикладної науки і бути учасниками ДНТП. Інженерна підготовка виробництва, проектування і виготовлення технологічного обладнання і оснащення має виконуватися одночасно з розробкою.
З метою диверсифікації та розгортання конкуренції із самого початку держава, оголошуючи конкурс на ДНТП, повинна визначити не одного, а двох-трьох переможців, і впровадити дві-три ДНТП однакової спрямованості. Критерієм успіху ДНТП повинно бути виконання бізнес-плану. В разі успіху розробники і виробники повинні винагороджуватися участю у прибутках від продажу розробленої продукції. Фактично організації-учасники ДНТП є віртуальним НВО.
Третій крок. Перетворення віртуальних НВО на постійних суб’єктів ринку
Виробничі підприємства, які успішно виконали ДНТП, передаються у власність або довготермінову оренду науково-технічним колективам. Таким чином налагоджується перманентна розробка конкурентоспропоможної продукції, її виробництво та його науково-технічний супровід. Науково-технічні колективи, що увійшли до складу НВО, виводяться із складу Національної академії та університетів і перетворюються на інженерні центри промислових фірм, які вони очолюють. Якщо до цього налагодити участь розробників у прибутках від продажу продукції, система стане життєздатною і успішною.
Де взяти кошти на перебудову науки?
Первинний поштовх до розвитку має бути прокредитований, або авансований ґрантами. Якщо держава бажає отримати результат, кредитування мусить бути значним, тому виникає питання про джерела фінансування. Практика бюджетного фінансування науки протягом років незалежності показує, що держава неспроможна виконати навіть чинний закон, згідно з яким наука (вся, а не лише фундаментальна) мала б отримувати 1.7% ВВП. Як відомо, держава витрачала у 5-6 разів менше й те, на думку багатьох високопосадовців, забагато. Щоб профінансувати перші кроки економічного контрнаступ, треба значно більше. Перерахую можливі джерела.
? Детінізація економіки. Ця діяльність вже розпочата урядом Ю.Тимошенко. Є сподівання, що доведення до логічного кінця цієї роботи подвоїть доходну частину бюджету. І тоді бюджет України буде не вдесятеро, а всього у п’ять разів меншим за бюджет Ізраїлю, крайни з удесятеро меншим населенням, яка перебуває у стані перманентної війни.
? Інвестиційна емісія. Емісія називається інвестиційною, якщо вона витрачається на створення нових виробничих потужностей і має наслідком збільшення ВВП на суму, що перевищує емісію (з урахуванням швидкості обертання грошової одиниці). Деяка інфляція, яка виникає через запізнення збільшення ВВП по відношенню до збільшення грошової маси, не заважає економічному розвитку.
? Зміна структури імпорту. Докорінне скорочення імпорту енергоносіїв та продовольства. Збільшення за цей рахунок збільшення імпорту знань, наукового обладнання, інвестиційного товару.
? Зміна структури експорту. Замість низькосортної сталі, насіння соняшника та металобрухту експортувати продукцію машинобудування та військову техніку (не з пострадянських запасів, а нову продукцію).
Останні два пункти заслуговують на пояснення. Основна стаття витрат на імпорт – оплата енергоносіїв. Потреба України в енергоносіях штучно завищена шляхом невірної стратегії розвитку української енергетики. Маємо найкращі в Європі уранові копальні, та виробництво цирконію. Проте розвиток ядерної енергетики штучно загальмований переважно проросійськими силами за піар-підтримки нашої гуманітарної інтелігенції, яка налякана чорнобильською аварією. Свого часу Франція здолала нафтову кризу 70-х років переходом до ядерної енергетики. Зараз 93% енергії Франція виробляє на АЕС і експортує енергію до Анґлії. Енергія АЕС коштує 2-3 коп. за кВт-год, тобто значно дешевша за енергію ТЕС, які працюють на вуглеводневому паливі. Жодної аварії на французьких АЕС. Це пояснюється тим, що французи спроектували не найдешевший, а найбезпечніший реактор.
Зменшення витрат на імпорт енергоносіїв до рівня побутових потреб (газ) та потреб транспорту рівнозначно значному збільшенню доходної частини бюджету. Вивільнені кошти варто було б витратити на імпорт наукової літератури, наукового та техноло-гічного обладнання, а також матеріалів та комплектуючих для виробництва наукомісткої високотехнологічної продукції, що додатково б прикорило б зростання ВВП.
Із скороченням імпорту продовольства справа складніша. На ринку продовольства України панують посередницькі паразитарні структури, які звикли до отримання надпри-бутків. Саме діяльність цих структур разом із політикою кучмізму мала наслідком істотнє скорочення власного виробництва сільгосппродукції одночасно із зростанням цін. Уряд створює систему економічного реґулювання ринку продовольства, зрокрема шляхом імпорту. Проте, треба розробити програму перетворення України на крупного експортера сільгосппродукції шляхом впровадження нових технологій, нових вітчизняних товарів сільгосптехніки та сільгоспхімії. Відновити науково-технічну підтримку сільського госпо-дарства (насіннєву та племінну справи, агрономічне та зооветеринарне обслуговування) та переробної промисловості.
Проґноз очікуваних результатів
Якщо здійснити пропоновану реформу, то крім економічного зростання її наслідком була б зміна ставлення до науки. Замість проблеми скорочення і знищення науки постала б інша державна проблема: розвиток і розширення сфери науки (насамперед прикладної, а слідом за нею і фундаментальної) і продуктивної вищої освіти. Європа, куди наче прямує Україна, вже поставила таке завдання. Про цю проблему можна прочитати на сайті http://www.innovations-report.de/html/berichte/bildung_wissenschaft/bericht-7803.html, де оприлюднено огляд доповіді ґрупи експертів високого рівня Голові Комісії з питань досліджень у Європі Пилипу Бускену на міжнародній конференції в Брюсселі, яка відбулася у 2004 р. Ґрупа виявила серйозні недоліки, що стоять на шляху до збільшення чисельності професіональних науковців у Європі.
“Високоякісність наукового і технологічного розвитку є ключовим моментом забезпечення майбутнього Європи”, – сказав Пилип Бускен. – “Щоб стати найдинамічні-шою у світі економікою, яка ґрунтується на знаннях... Європейський Союз мусить звернути увагу на нестачу науковців і дослідників в Європі. Він повинен не тільки утримувати і приваблювати науковців вищої кваліфікації, але й заохочувати молодих результативних науковців стати наступним поколінням інноваторів та інвесторів у Європі.”
Варто також згадати продеклароване на президентському сайті бажання збудувати економіку інноваційного типу:
«Україна належить до числа країн з високим науковим потенціалом. Наукові школи України відомі унікальними досягненнями в сферах розробки нових матеріалів, дослідженнями в галузі фізики низьких температур, електрозварювання, інформатики і багатьох інших. Пріоритетом для діяльності органів державної влади сьогодні має стати створення умов, що забезпечують не тільки збільшення цього потенціалу, а насамперед його максимальну реалізацію в інтересах суспільства.
Для цього держава зобов'язана стати безпосереднім провідником інноваційного розвитку, замовникомі організатором досліджень і розробок на найсучасніших напрямках науково-технічного розвитку.»
Слово сказане, потрібне діло.
==============
Додаток
ПРО ВИЗНАЧЕННЯ ПРІОРИТЕТНИХ НАПРЯМКІВ ТА
КОНКУРСНИЙ РОЗПОДІЛ ФІНАНСУВАННЯ НАУКИ
1. Пріоритети
Маю простий тест для оцінки іноваційних пропозицій щодо організації та фінансування науки. Я називаю його тестом Ейнштейна. Коли читаємо про якусь пропозицію, варто спитати себе: “А чим би обернулася така новація в науковій кар’єрі Ейштейна або будь-якого іншого вченого, який згодом увійшов до історії світової науки?” Легко бачити, що напрям досліджень жодного видатного вченого ніколи й ніде не був би визнаний пріоритетним на момент, коли цей вчений, молодий і талановитий, розпочинав роботу, яка згодом стала революційною і визначною для науки. Найчастіше найцінніші наукові ідеї в момент їх висунення сприймаються науковою спільнотою скептично. Так було із законом всесвітнього тяжіння Ньютона. Так було і з теорією відносності Ейнштейна. Саме тому Нобелівську премію Ейнштейну дали не за теорію відносності, а за фотоефект.
Ба більше. У сучасній Україні Ейнштейн навіть не захистив би кандидатської дисертації. Дивіться самі. Він працював у патентному бюро в Берні. Його тема не була плановою і її не затвердила вчена рада. Жодна Спеціалізована вчена рада не прийняла б його дисертацію до захисту як таку, що не відповідає профілю спецради. І опонентів не знайшлося б, бо не було тоді жодної людини, яка б мала протягом останніх років принаймі три публікації з теорії відносності, якої тоді ніхто, крім самого Ейнштейна, не знав.
Ще один приклад – французький математик Фур’є. Молодим вченим він надіслав до Паризької академії піонерську працю про тригонометричні ряди, які зараз весь світ називає рядами Фур’є. Академіки відправили рукопис до архіву. Працю Фур’є було надруковано тоді, коли він став президентом академії та знайшов у архіві свою юнацьку працю. На цих прикладах видно, що визначення пріоритетних напрямків з метою конценирації на них зусиль науковців шкідливе. Воно є проявом невизнання творчого характеру праці вченого і гальмом для висунення нових ідей. Хто б і як би не визначав ці пріоритети, можна сформулювати таке твердження.
Теорема про пріоритети.
У будь-якій фундаментальній науці будь-яка процедура визначення пріоритетів оголосить пріоритетними напрями директорів інститутів, членів Академії та, рідше, деяких їх висуванців.
Шкідливість і безглуздість цього правила випливає з того, що напрямки вельмичиновних науковців були пріоритеними в часи їх молодості, коли за законами природи людина найбільш здатна до ґенерації нових ідей. Далі ці вчені зробили кар’єру, здобули чини і звання, але напрямки їх праці практично вичерпалися. Залишилися деякі непринципові поліпшення та уточнення. Саме в цей момент ці напрямки будуть визнані пріоритетними і на них адміністративним чином концентруватимуться сили.
Альтернативна пропозиція. Відмовитися взагалі від адміністративнорго визначення пріоритетів у фундаментальних науках, визнати творчий характер праці вченого і створити умови для реалізації творчих задумів (переважно молодих) науковців.
2. Розподіл фінансування на конкурсній основі
Законодавство США стимулює виникнення різноманітних благодійних фондів. Виявляється, що податок на спадщину такий великий, що заповісти капітал нащадкам збитково. Вигідніше заснувати благодійний фонд, заповісти йому свій капітал і призначити свого спадкоємця пожиттєвим директором фонду з достатньо великою зарплатою. Деякі фонди фінансують вчених. Перед керівниками фондів постало питання: “Кого фінансувати, а кого – ні?”. Це робиться за допомогою конкурсів проектів та їх експертизи. Ця процедура прийшла і до нас. Існує Державний фонд фундаментальних досліджень, який також провадить конкурси.
У прикладних галузях конкурси (тендери) – стандартна процедура ринкової економіки. Замовник, тобто виробнича фірма, шукає найкращого розробника продукції певного призначення. А чи можна знайти замовника на фундаментальне дослідження?
Теорема про замовника.
У фундаментальних науках замовник дослідження принципово не існує, оскільки ніхто, крім автора, не знайомий із змістом дослідження і ніхто, в тому числі дуже часто і автор, не здатний оцінити практичну користь від очікуваних чи вже отриманих результатів.
Наслідок.
Держава в особі своїх чиновників не є і принципово не може бути замовником фундаментальних досліджень, а відтак конкурс фундаментальних проектів не має реального сенсу.
Попри цей висновок конкурси фундаментальних проектів систематично провадяться в Європі, США, Росії та Україні. Конкурсність цих дійств доволі віртуальна, оскільки “підсудні” є водночас суддями. Фактично на конкурсах змагаються не наукові ідеї, а авторитетність конкурсантів та їх особисті стосунки з потенційними експертами. Звідси випливає ще одна теорема.
Теорема про експертизу.
Об’єктивна і неупереджена експертиза фундаментальних наукових проектів принципово неможлива.
Доведення.
Неможливість ця випливає не тільки з того, що експертами є самі конкурсанти, але й з того, що розгалуженність сучасної науки унеможливлює підшукання експерта, який би знав предмет проекту на професійному рівні. Якщо такий експерт знайдеться, то він виявиться конкурентом свого “підсудного”. Виникне, таким чином конфлікт інтересів. Чим вище інноваційний рівень проекту, тим менше шансів, що колеги його зрозуміють, тим він більш ризикований і тим менше шансів на його позитивну оцінку з боку експертів. Отже найбільші шанси на схвалення мають не нові оригінальні ідеї, а тривіальні пропозиції, цілком зрозумілі більшості експертів.
Висновок.
Конкурсний відбір наукових пропозицій для фінансування принципово хибний і шкідливий, бо гальмує висунення принципово нових ідей, а також відвертає увагу вчених від тривалих пошуків розв’язку складних проблем, заохочуючи до виконання ординарних та короткотривалих проектів.
Альтернативна пропозиція.
Усвідомити, що фінансування науки органічно поєднане з певним ризиком, що не більше як 5-10% наукових задумів втіляться у щось справді важливе. Щоб не загубити ці 5-10%, які мають найменші шанси пройти крізь фільтр конкурсів, треба замість конкурсного впровадити нормативний принцип фінансування науки, за яким на кожного науковця припадало би певне фінансування в залежності від його наукового ступеня та класу науки, в якій він працює.
Слід також мати на увазі, що решта 90-95% фінансування також не вся буде витрачена дарма. Це – рутинні роботи, результати яких теж корисні, а іноді й необхідні. Деякий незначний відсоток профінансованих робіт виявиться бросовим, але фінансування тривіальних та бросових робіт – неминуча плата за успіх геніїв. Спроба поставити справу так, щоб фінансувати тільки геніальні проекти, – утопія. Запропонований нормативний принцип має ще одну перевагу. Психологічний комфорт науковця, відсутність стресу, викликаного необхідністю боротися за існування кожні 2-3 роки, – могутній стимул творчої активності. Згадаємо, що бурхливий злет науки в СРСР мав місце у 1947-1967 рр., коли наука практично не обмежувалася у фінансуванні.
Відповіді
2005.05.10 | Iryna_
Re: Леонід Шульман: Реформація науки (спроба системного підходу)
Все це як завжди добре...З аналізу різних пропозицій, обговорень, та реальної ситуації (головами підкомісій з реформування НАНУ призначені академічні персони, які висловлювалися в пресі приблизно в стилі "Академію чіпати не можна, тому це академія", "А хто ви всі такі, щоб мати свою думку" і "Ми, академіки, всі видатні, у нас так багато премій і медалей. Тому не смійте нас обговорювати".
Необхідно придумати якийсь план реформування, який би ніяк не залежав від академіків та наближених осіб і впроваджувався таким чином, щоб у їхньому житті нічого не змінювалось, гроші в них ні в якому разі не відбирати, тобто щоб вони нічого не помітили (публікації та обговорення тільки і інтернеті, розподіл нових грантів комось з поза-меж НАНУ та міністерства і так далі). Якось вони не розуміють, що від їхнього бажання все міняти так, щоб нічого не поміняти, вже нічого не залежить.
Так не хотіли Web of Science купувати (щоб не видно було, що декого з видатних вчених ніхто не цитує), і ось будь-ласка - Google усім зробив безплатний подарунок scholar.google.com
Це ще неповна база цитувань (там нема деяких цитувань, що є в ISI), проте є і дещо додаткове, а обіцяють, що буде все).
2005.05.13 | Леонід Шульман
Re: Леонід Шульман: Реформація науки (спроба системного підходу)
В мене склалося враження, що Ви, п. Ірино, статтю мою не читали,а висловлюєтесь на підставі не знання, а упередженості. Ліквідувати
НАНУ - і годі. А гранти хай дають невідомі хтось.
Хочу також застерегти проти абсолютизації індексу цитування, як показника
якості вченого. Архімед, Ньютон та Ейнштейн - не цитуються.
Не цитуються також Корольов, Янгель та всі інші, які працювали в
оборонних галузях. І така ж ситуація на Заході.
І навпаки. Була колись популярною хибна ідея, ніби наша планета Земля
збільшується у діаметрі. Прихильники її активно публікувалися і
інтенсивно цитували один одного. Таких випадків багато.
Оцінювати вчених за цитуванням - вигадка американських кадровиків.
Люди ці з гуманітарною освітою (менеджмент, паблік релейшнз й т.д.)
не здатні оцінити науковця по суті, а цитування - простий і зрозумілий
для них критерій. Наслідком впровадження такого критерію була
певна мафіїзація науки. Західні науковці на взаємних засадах цитують одне
одного для штучного збільшення індексу цитування.
Є ще одне міркування. Факт цитування може означати критичну статью, де
висновки автора спростовуються, а може означати, навпаки, підтвердження, або подальший розвиток ідеї. З точки зору SCI обидва цитування рівнозначні, хоч
це й не так.
2005.05.13 | Iryna_
Re: Леонід Шульман: Реформація науки (спроба системного підходу)
Статтю я читала, у різних варіаціях у різних джерелах.Щодо спроможності академії хоча б не до реформування, а до якогось руху, на жаль, ставлюсь дуже скептично. Вами там прогресивний Яцків керує, тому ви (у ГАО) ситуації в інших місцях не бачити. Наше начальство далеко не найгірше, але розвиватись щось не дуже намагається. А багато академіків навіть обговорювати не хочуть нічого, типу "в академії все чудово, у нас великі успіхи, ви просто хочете у нас гроші забрати", і на будь-які розмови про проблеми академії просто втрачають рівновагу.
Щодо індексів цитування, я чудово знаю про маніпулятивність цього критерію, про західні мафії і таке інше. Є різні прийоми штучного збільшення такого цитування.
Але зараз ми маємо ситуацію, що про більшість українських учених ніхто не знає, і більшість наших науковців випала зі світового контексту. Однією з цілей розвитку має бути інтеграція до цього контексту, одним з критеріїв якої і є цитування. Я розумію, що дехто буде використовувати оті маніпулятивні прийоми, проте для значної частини науковців навіть наявність та розуміння цього критерію сприятиме підняттю рівня їхньої роботи чи принаймні розумінню їхнього місця в світі. Ясно, що не можна такий критерій впроваджувати одразу, а треба народ інформувати, як цей рівень цитування можна підвищувати.
У фундаментальній науці існує ситуація певного змагання, і одна з задач нашої наукової спільноти - якось більш-менш презентабельно на цьому полі виглядати, це складова серйозного сприйняття країни іншими.
Я знаю, що Архімеда і Корольова не цитують. Західних Корольових теж не цитують, але якось знаходять способи їхню роботу оцінювати.
А сучасних Архімедів цитують дуже багато. Ейнштейна цитують теж багато, є навіть такий стиль цитування "Ейнштейн і я", коли автор цитує лише якусь круту величину і власну персону (я до таких статей ставлюсь дуже підозріло).
Зрозуміло також, що цитування бувають різні, і самоцитування та цитування друзями та аспірантами треба відкидати.
Цитування практично не є позитивним критерієм, за винятком дуже високого рівня та цитування великою кількістю, але дуже низький рівень цитування є негативним критерієм (хоча не визначальним - можуть бути пояснення типу секретності тематики, відсутністю публікацій з міркувань патентного захисту та ін.).
Індекс цитування має багато спільного з демократією - має багато недоліків, але кращого не придумали.
2005.05.14 | Резонер
Re: Леонід Шульман: Реформація науки (спроба системного підходу)
Дякую за те, що прочитали статтю.Вважаю, що реформувати треба не Національну академію, а державу,
а саме: перетворити державу, якій наука не потрібна, бо лише обтяжує
бюджет, на державу, якій наука вкрай необхідна, як основа економіки,
а відтак держава зацікавлена в перманентному розширенні і якісному
розвитку науки. Якщо буде реформовано державу, то держава автоматично
реформує сферу науки в потрібному напрямі, а не у напрямі знищення,
чи обмеження, на що спрямовані всі пропозиції про реформування академії
наук.
Бачу, що ви розумієте обмеженість критерію цитування.
Правда полягає в тому, що 80-90% наукової сфери складають прикладні
науки, а там цитування взагалі не було, немає і ніколи не буде.
(Насправді, трохи є - посилання на патенти та деякі вузькоспеціальні
видання, але вони не скануються SCI).
Не цитують не лише Корольова. Його, як і генеральних авіаконструкторів,
преса інколи згадує. Але тисячи прикладників, які розробляють наукомістку
продукцію, навіть не згадуються. Що ви знаєте про розробників
засобів мобільного зв'язку?
У прикладних науках критерій ефективності інший - не цитування, а
конкурентоспроможність високотехнологічної продукції.
Ось тут і час згадати, що наша академія на 5/6 - прикладна, тому
оцінюввати її цитуванням несправедливо. Але необхідно змінити систему,
в якій наш науковець-прикладник, автор якогось технічного "дива"
неспроможний вийти з ним на світовий ринок. Саме це складає суть моїх
пропозицій.
Не можу погодитися з твердженням, що наших вчених-фундаментальників,
тобто фізиків, астрономів, математиків, хіміків, біологів тощо ніхто у світі
не знає. Знають нас, чи ні, треба з'ясовувати не за цитуванням, а зовсім за
іншими критеріями:
1. Скільки наших науковців запрошені до праці за кордоном? - дуже багато.
Цікаво, що приводом для запрошення було не цитування, а встановлений
особисто контакт, листування, виконання спільних робіт, зацікавленість
іноземного колеги у співробітництві після цікавої доповіді на міжнародній
науковій конференції. Тут немає нічого дивного, адже іноземні вчені - не
безграмотні кадровики, які вигадали індекс цитування, а фахівці, які
здатні оцінити рівень і здібності нашого вченого у спілкуванні та
читанні його праць.
2. Скільком нашим науковцям дають іноземні гранти на відвідування
міжнародних наукових конференцій? - дуже багатьом.
Програмні комітети конференцій також дивляться не на цитування, а на
зміст заявленої доповіді.
3. Скільки наших науковцях беруть участь у міжнародних наукових
проектах і мають міжнародні гранти? - теж досить багато.
І тут закордонні колеги запрошують наших не за формальними критеріями,
а за фаховою оцінкою.
4. Скільки наших науковців підтримують особистий контакт з закордонними
колегами? - У нашій установі практично всі.
Таким чином нас знають і ми маємо пристойний авторитет.
Проте реформа академії наук потрібна, але спробуйте
переконати історика, що йому не треба бути, наприклад,
провідним науковим співробітником Інституту історії НАНУ і мати над собою
завідувача відділом, директора, вченого секретаря. Що йому не треба
затверджувати на вченій раді тему, не треба писати звіти.
переконайте його, що йому краще бути вільною людиною,
членом спілки істориків, яка працює подібно до спілки письменників.
Що було б краще, якби спілка істориків видавала фахові журнали,
організовувала б конференції, підтримувала б істориків грантами
і авансами, а основна винагорода його праці була б з гонорарів за
публікації.
Невігласи, переважно представники "застільних" наук, агітують за
передачу академічних інститутів до університетів. Вони помилково
твердять, що в Європі вся наука зосереджена в університетах.
Так, колись вся наука була в монастирях, бо тільки там освічена
людина мала вільний час і доступ до бібліотеки. Далі наука
перейшла до університетів і стала факультативним заняттям викладачів.
Все було добре, поки наукові дослідження були відносно дешевими.
Далі наукові дослідження стали самостійною діяльністю і досить коштовною.
В Європі виникли наукові заклади тільки в найбільших університетах, але
й там їм тісно. І у США, і у Європі виникають спеціалізовані наукові
відомства під різними назвами. Тобто сучасна тенденція - самостійний
розвиток сфери науки за межами сфери освіти.
Сфера науки співпрацює із сферою освіти, але в Украхні головна
перешкода для цієї співпраці - не академія наук,
а погодинний облік праці викладачів.
Ось і весь мій коментар.
Л.Ш.
2005.05.14 | Iryna_
Re: Леонід Шульман: Реформація науки (спроба системного підходу)
Нічого не можу сказати про прикладну науку. Тут мабуть дійсно державу треба міняти. Поки що діяльність тих інноваційних структур (академічних та інших), яку я особисто спостерігаю, виглядає як збагачення начальства та жебрацьке становище співробітників.Щодо фундаментальних наук, все-таки у нас є дві групи вчених - вписані у світовий науковий процес та "не вписані" - тобто ті, що друкують свої твори переважно у "мурзилках", іноземних мов не знають, посилаються лише на себе та монографії 60-70 років. Ось цій другій групі якось треба допомогти змінити стиль роботи. Бо у фундаментальних науках така діяльність - це пуста витрата часу. До того ж у середньому ці вчені другої групи більш схильні до занадто адміністративної діяльності, пропихування слабких дисертацій, різних нецивілізованих методів боротьби з опонентами. Я підкреслюю, що це "в середньому", окремі вчені можуть бути різними. Знаю велику кількість надзвичано порядних вчених другої категорії. Тобто допомога, пояснення, перевиховання (або відправлення на пенсію) цією категорії значно сприяло б і покращенню 'integrity' в науці. Крім офіційних критеріїв оцінювання потрібна допомога - широка інформація про джерела наукової інформації, можливо, навіть курси користування інтернетом та курси англійської (колись в НАНУ були чудові курси для науковців).
З Вашою точкою зору на науку у університетах я цілком згідна. Для науки в університетах потрібен а) вільний час для викладачів б) приміщення, тобто власні кабінети для кожного, як на Заході. Цього поки що і в перспективі не видно, тому приєднання установ НАНУ до університетів означатимуть закінчення наукової діяльності для більшості "приєднаних".
2005.05.15 | Резонер
Re: Леонід Шульман: Реформація науки (спроба системного підходу)
Ось ми і досягли деякого консенсусу.Зауважу лише, що інноваційних структур (справжніх)
ви не бачили, бо їх в академії практично немає.
Ознака такої структури - один або кілька заводів,
підпорядкованих НДІ. Є там щось у Патона, а так це
нетипово. Моя пропозиція - це пропозиція перетворення
прикладної науки, яка звикла працювати в режимі фундаментальної
(бюджетне фінансування на вході, звіт, інколи з виставочним зразком
чогось, - на виході) на інноваційну прикладну науку:
нуль бюджету на вході, захоплення ринку і прибутки на виході.
Якщо хочете познайомитись із справжньою інноваційною структурою,
відвідайте НТК ім. Антонова.
Наявність слабеньких науковців факт, але він закономірний і
описується кривою Шеннона (розподіл людей за здібностями).
Безглуздо боротися проти законів природи. Який би колектив
не створили, видатних буде приблизно 5%. Позбутися баласту
неможливо і не треба. Він - середовище, необхідне для
плідної праці "геніїв". Якщо позбутися 95%, тобто баласту,
з 5%, що залишилися, 95% деградують і відновиться природній
розподіл по інтелектах.
Інша справа, потрібно створити умови для кар'єрного зупинення
енергійних бездарностей, які значно краще за справжніх
вчених працюють ліктями, не сваряться з керівництвом, а
навпаки, причаровують його підлабузництвом чи особистими
послугами.
Складається враження, що Ви дивитесь на фундаментальні науки
з уявлень про "кабінетні" науки. До таких серед фундаментальних
належать математика і теоретична фізика. Науку передати в університети
неможливо не тому, що не вистачить окремих кабінетів, а тому, що
університети не здатні створити нормальні умови для експериментальної і
суперекспериментальної науки.
Потрібні не кабінети, а великі лабораторні приміщення з
високою стелею, з трубопроводами для кріогенної техніки, з
силовою електромережею, із протипожежними засобами. Будинки для
експериментальних досліджень треба будувати із технічними поверхами,
тобто над кожним робочим поверхом, де працюють, будується технічний
поверх з низькою стелею для швидкого прокладання комунікацій.
Вода (не лише питна, але й технічна), вентиляція,
підйомні засоби для переміщення важкого обладнання
(вантажні ліфти, кран-балки, тельфери та ін.)
і багато чого іншого. Такі приміщення мають бути нашпиговані складною
і коштовною технікою. Деякі лабораторії потребують електромагнітного
екранування, деякі - дотримання правил радіаційної безпеки, деякі -
противібраційного захисту (тобто обладнання має бути змонтоване на
важких бетонних фундаментах і обов'язково на першому поверсі.
Багато інших потреб має експериментальна фундаментальна наука,
все це майже неможливо мати в університетах. До того ж університетська
бюрократія значно консервативніша за академічну.
2005.05.15 | Сергій Вакуленко
Чи вірно я зрозумів...
... що головна проблема науки — в якості приміщень?2005.05.15 | Iryna_
Re: Чи вірно я зрозумів...
Це не головна проблема. Це приклад реальної проблеми, яку університети не будуть спроможні вирішити. Ну не склалась там така традиція вважати, що викладачам потрібні приміщення для наукової роботи.2005.05.15 | Сергій Вакуленко
А я собі гадав...
...що коли говорять про об'єднання академічних інститутів з університетами, мають на думці не лише людей, а й будівлі. До речі, багато академічних тепер стоять пусткою...2005.05.16 | Резонер
Re: А я собі гадав...
За університизацію науки виступають представникизастільних (кабінетних) наук. Там об'єднання хоч фізично
можливе. Наприклад, приєднання Інституту літератури до
Могилянки лише трохи збільшить чисельність деяких кафедр.
Приєднання інститутів фізичного, хімічного та біологічного
профілю до університету фізично неможливо, бо їх сумарна
чисельність перевищує чисельність професури відповідних
факультетів. Приблизно кожній кафедрі відповідає цілий інститут,
а іноді і кілька інститутів.
Коли я і мої колеги заперечуємо ідею університизації, ми заперечуємо
не фізичне переміщення науковців на територію університетів, а
саме передачу академічних інститутів з їх майном. Така реформа
мала б наслідком повну дезорганізацію науки. Хоча й науковці
залишилися б на своїх місцях, їх права були б урізані до рівня
викладачів.
Якщо зараз більшість організаційних і фінансових питань можна
вирішити в інституті і втручання Президії академії в життя інститутів
дуже обмежене, то перепідпорядкування академічних інститутів
університетам зведе перед науковцями чимало бюрократичних бар'єрів.
Університетська бюрократія набагато гірша за академічну.
Ба більше, сучасна практика показує, що там,де наука є в складі
університетів, їй живеться дуже погано, бо університетське керівництво
не вбачає у ній нічого корисного. З дореволюційних часів в університетах
існують астрономічні обсерваторії. На цей момент Обсерваторія Київського
університету після 160 років існування наказом ректора перетворена на
лабораторію кафедри астрономії. Причина зниження рангу установи -
протест колективу обсерваторії проти того, що ректор "продав"
територію Обсерваторії фірмі ТММ під забудову хмарочосами з елітним
житлом. В Одеському і Харківському університетах ректори скорочують
штати обсерваторій, які й без того досить малі.
Прогноз унівеситизації простий. Ректори університетів за стан науки не
відповідають і міносвіти цим станом не цікавиться. Для них головне -
навчання студентів. Отже після отримання академічних інститутів з їх
будівлями ректори з прибутком розпродадуть будівлі, а самі інститути
ліквідують.
Не треба з демонстративним цинізмом казати, що корпуси інститутів
мають зараз вільні площі. Це - наслідок злочинної державної політики,
а не поганої праці інститутів. Замість того, щоб використати науку і
збільшити за її рахунок ВВП, наша держава залишила науку без
фінансування. Втікла за кордон талановита молодь, розформовані
дослідні виробництва, важливий інструмент інноваційного розвитку.
Рано чи пізно держава буде змушена перейти від сировинно-експортної
економіки колоніального типу до інноваційної моделі економіки,
тоді виробничих площ в експериментальних інститутах знов невистачатиме.
2005.05.16 | Резонер
Re: Чи вірно я зрозумів...
Не вірно. Іронія тут недоречна. Вона тільки свідчить, щов уявленні іронізатора наука - це писання текстів за письмовим
столом і читання літератури у бібліотеці. Такої науки лише 5-10%.
Справа не в якості, а у пристосованості до експериментальної
діяльності. Ядерні реактори та прискорювачі елементарних
частинок, необхідні фізикам, телескопи астрономів - це не
інтер'єр, а грандіозні споруди. Радіотелескоп Харківського
Інституту радіоастрономії має площу кілька квадратних кілометрів.
Експериментаторам потрібен верстатний парк, зварювальне,
вакуумне та інше обладнання. Університетська наука має
мінімум експериментального обладнання і лише у найбільших університетах.
Так само і в Європі. Саме тому магістральний напрямок у світі -
розвиток науки за межами університетів. Звичайно це не заважає
(як і у нас) науковцям викладати, викладачам епізодично працювати
на академічному обладнання. Заважає (у нас) погодинний облік праці
викладачів університетів і викликане ним перевантаженння професури
педагогічною працею.
2005.05.16 | Сергій Вакуленко
Re: Чи вірно я зрозумів...
А хіба хтось збирається обертати ці приміщення, які є в Академії, на студентські клуби, дискотеки, гуртожитки абощо?А от те, що я спостерігаю в Харкові, навертає на думку про доцільність злиття академічних інститутів з університетами.
Величезні будівлі Фізико-технічного інституту низьких температур стоять напівпорожні. Частину з них віддали в оренду всяким фірмам, із чого жирують керівники. Частина не використовується ніяк.
Тим часом університети змушені працювати в дві зміни через брак авдиторій (не кажучи вже про "приміщення для наукової роботи викладачів").
Якби до того інституту привести студентів, він, диви, й ожив би. А як цього не зробити, буде йому кінець. Дирекція тепер іще тримає якусь мінімальну кількість співробітників, потрібну їй для того, щоб доводити рацію власного існування, але то все люди пенсійного або передпенсійного віку. Молоді там шукати дарма. За якихось 5-10 років ця контора відімре природним способом.
А гроші цьому інститутові давати — нема сенсу. Більше даси — більше вкрадуть (бо знають, що недовго їм животіти). Університети (чи вже національний, чи технічний) — то, принаймні, живі структури з живими людьми, які мають перед собою перспективу. Долучивши до них академічні установи, можна бодай якусь молодь залучити до справжньої науки. Виграли б усі.
2005.05.16 | Iryna_
Re: Чи вірно я зрозумів...
В Києві "фундаментальні" інститути пустками не стоять, навпаки, приміщень не вистачає. Приміщення "прикладних", деякі з яких заопвнені в основному фірмами, стоять в основному дуже далеко від центрів, у районах з поганим транспортом.2005.05.16 | Сергій Вакуленко
Re: Чи вірно я зрозумів...
Iryna_ пише:> Приміщення "прикладних", деякі з яких заопвнені в основному фірмами,
Отож!
> стоять в основному дуже далеко від центрів, у районах з поганим транспортом.
Яка проблема в наш час? Буде попит, з'явиться транспорт.
2005.05.16 | Iryna_
Re: Чи вірно я зрозумів...
Для появи транспорту попиту недостатньо. Є попит на транспорт з Троєщини - ну що? До речі, погане розташування внесло внесок у загибель деяких інститутів - співробітники на початку 90х не могли маневрувати між інститутом та халтурами для виживання, і кидали інститути. Це, звичайно, не єдиний фактор, але один з серйозних.Правда, зарз дуже хороше розташування може, навпаки, стати причиною загибелі - багато бажаючих захопити ласий шматок.
Зараз є ідея створити новий навчальний заклад при НАНУ (починаючи з "магістерського" рівня). Мені ця ідея дуже подобається, якщо робитимуть це не люди з менталітетом звичайного вузу.
2005.05.17 | Резонер
Re: Чи вірно я зрозумів...
Приклад з Харківським Фізико-технічним інститутом низьких температур -брутальний цинізм. Цей інститут колись був гордістю України, найпередовішим
у Європі інститутом у багатьох галузях фізики і кріогенних технологій,
він плідно працював у сфері космічної техніки, оборони і багатьох
невійськових галузях, наприклад, технологія транспортування
продуктів харчування, що швидко псуються.
ФТІНТ мав всі передумови для перетворення на високоприбуткове
науково-виробниче об'єднання, рівного якому Європа не має.
Недолуга і злочинна політика незалежної України до науки завдала
цьому інститутові величезної шкоди і позбавила України досить
великих прибутків. Інституту скоротитли фінансування. Чимало видатних
фізиків і молоді виїхало працювати за кордон. Деякі підрозділи інституту
знайшли собі замовників за межами України і працюють на експорт.
А тут чуємо критичне зауваження. Ваші корпуси порожні, у вас немає
молоді. А в університеті ім. Каразіна нема де, мовляв, готувати
політологів, істориків, філософів й т.п. "фахівців", вкрай необхідних
для економіки України. Одним словом: ми вас ще не добили, так доб'ємо.
Хай живе дебілізація!
Що найбільше засмучує, то сміливість і апломб, з яким висловлюються читачі,
які не знайомі з фактичним станом речей.
2005.05.17 | Сергій Вакуленко
Re: Чи вірно я зрозумів...
І чого б ото я висловлювався, не знавши? Я ж не природознавець...Щó там робиться, я знаю дуже добре, бо мій батько працював у цьому інституті 30 років, а я сам мешкав майже 20 років на т. зв. "хуторі Вєркіна" (тобто в інститутському містечку).
Звісно, за радянських часів життя буяло, але продуктивність інституту, зважаючи на кількість працівників, була дуже невисока.
Розбазарили те, що було, справді бездарно. Але це тільки потверджує тезу про неспроможність Академії ефективно орудувати майном у нових умовах.
Що ж до добивання чи недобивання... добивати вже нічого. За 10 років цієї структури не буде, хоч круть-верть, хоч верть-круть. Чим раніше будуть зроблені кроки для того, щоб урятувати рештки, тим краще буде для тих рештків. Але на старих засадах інститут уже не відродиться. Не ті часи.
2005.05.18 | Леонід Шульман
Re: Чи вірно я зрозумів...
Для оцінки такого інституту як ФТІНТ замало родинних стосунків з одним ізпрацівників інституту і проживання у "хуторі Вєркіна".
Я багато років співпрацював з цим інститутом. Знаю особисто багатьох
фізиків і математиків інституту і знайомий з їх працями.
Думка про те, що інститут погано працював в радянські часи мабуть
віддзеркалює особисту позицію вашого батька. Мабуть мав він
деякі суб'єктивні причини для незадоволення.
Насправді ФТІНТ - інститут, якому немає рівних в Європі. Інститут
працював у сфері високих технологій і на передньому краю фізики,
інакше фізики інституту не знайшли б собі зараз посад,
а СКТБ інституту - замовників, за кордоном.
До речі матеріальна база інституту створена переважно не за рахунок
бюджету Національної академії, а за рахунок коштів ф фондів зацікавлених
міністерств військово-промислового комплексу. Зауважу, що ці
міністерства вкрай неохоче передавали виконавцям фонди зарплати та
матеріального постачання, і ще неохочіше ділилися лімітами
та фондами на капітальне будівництво. Тільки крайня необхідність,
неможливість виконати урядові завдання без участі науковців ФТІНТ
змушувала міністрів ВПК до таких матеріальних витрат.
А ваш батько каже, що інститут працював погано. Селище Вєркіна,
якщо мене не зраджує пам'ять, збудоване на кошти і ліміти Міністерства
електронної промисловості СРСР.
Коли військові замовлення СРСР зникли, а уряд України нічого не
зробив для використання ФТІНТу, інститутові стало дуже погано.
Але занедбання такої установи - державний злочин. Прогноз щодо
зникнення ФТІНТ у найближчі 10 років надто песимістичний і
необгрунтований. Після ще кількох агресивних дій з боку Росії
(нафта, газ, Тузла, десант у Феодосії...) влада зрештою зрозуміє,
що треба мати власну високотехнололгічну індустрію. Тоді
знадобиться ФТІНТ та інші аналогічні інститути, академічні та
неакадемічні.
Пропозиція про порятунок корпусів ФТІНТ шляхом передачі їх
університетам під авдиторії дуже наївна. Скільки разів ви були в
лабораторіях ФТІНТ? Зрозумійте, що ці приміщення здеьільшого
під авдиторії не годяться.
Зважте на те, що рівень корумпованості університетів значно вищий
за академічний. Хабарі йдуть за вступ, за екзамени, за оренду
приміщень, за зарахування на військову кафедру та ін.
Якщо подарувати корпуси академічного інституту університету, там
швидко не стане ані авдиторій, ані лабораторій. Університет продасть
або здасть їх в оренду комерційним структурам. І будуть там
казіно, борделі, супермаркети. Це - порятунок чогось?
Наприклад, Київський університет колись мав метеорологічну обсерваторію.
Першу в Києві, засновану ще у ХІХ ст. Зараз в цьому історичному
будиночку ресторан і казіно "Маріо", італійське. Навіть меморіальної дошки
немає. Да й будиночок вже не той. Італійський хазяїн його перебудував.
2005.05.18 | Сергій Вакуленко
Re: Чи вірно я зрозумів...
Так воно вже так, як Ви описуєте. Казино та борделів, щоправда, немає (бо не те розташовання), а все инше вже є. Оце недавно довели метро майже до цього інституту — директорові, мабуть, велика радість: рештки приміщень роздасть в оренду.А всередині там усякого добра багато, в тому ФТІНТі, і лабораторій, і такого, що цілком годиться під авдиторії. До речі, а як Ви собі уявляєте кшталтування путніх фахівців із фізики поза лабораторіями?
Про майбутнє: якщо навіть держава спробує якісь замовлення до цього інституту спрямувати, виконувати їх уже нікому.
Років зо два-три тому трапився випадок: прийшло якесь замовлення на кріотехніку. В інституті не знайшлося нікого, хто міг би за це взятися. Але шматок був ласий, то дирекція згадала про пенсіонерів. Викликали двох колишніх працівників: вони за три місяці ту роботу зробили. Потім сміялися, що за совкових часів працював би над тим самим цілий відділ півроку.
Їхні розповіді я чув на власні вуха. Вони, до речі, цілком потвепджують Вашу оцінку, згідно з якою в академічних інститутах було 5% працівників і 95% нероб.
Тільки тепер ніхто нероб тримати не буде. Закінчився совок. І чим раніше Академія позбудеться ілюзій щодо цього, тим краще буде для неї ж самої. Тому я й кажу, що в старому вигляді інститут не відродиться.
Окрім того, ті 95% нероб десь же сиділи, правда? Ото якраз їхні місця (кімнати, меблі тощо) й можна віддати університетові — для науки жодної шкоди не буде.
А про батька мого не турбуйтеся. Він якраз на військово-космічному напрямку й працював. Тому я "в темі".
Що ж до "злочинного" занедбання ФТІНТу в незалежній Україні, скажу одне: оті науковці дружними рядами йшли голосувати спочатку за злочинного Леоніда Макаровича, а потім за злочинного Леоніда Даниловича. "Бєндєровцев" вони боялися... Як наслідок: за що билися, на те й наразилися. Може, якби їм якісь політологи вчасно мізки почистили, вони б трохи адекватніше поводилися.
2005.05.19 | Резонер
Re: Чи вірно я зрозумів...
Ви мене зрозуміли невірно. Співвідношення 5% видатних плюс 95% пересічних- закон природи (Шеннона). Його неможна трактувати так,
ніби оті 95% - нероби, яких треба позбутися.
Здебільшого це сумлінні виконавці, які не хапають зір з неба,
але необхідні для наукового процесу.
Вони є те середовище, в якому тільки й можуть
працювати таланти. Хтось повинен їх слухати, їм аплодувати, розробляти
висунуті ними ідеї. Що буде, коли позбутися отих 95% і залишити 5%?
з цих 5% більшість, тобто ті ж 95% деградують, і талановитих залишиться
0.05х0.05=0.25% від початкової кількості і 5% від скороченої.
Колись, у сталінські часи, керівники культури звернули увагу на те,
що більшість кінофільмів досить сірі, а справжніх якісних мало.
Скоротили фінансування до рівня кількості видатних фільмів.
Закон Шеннона спрацював і процент сірих фільмів відновився,
тепер вже у зменшеній кінопродукції. І так доки не схаменулися.
Щодо ФТІНТ, то він під час розквіту мав фізико-математичний сектор
на бюджетному фінансуванні, СКТБ та дослідне виробництво
на госпдоговірному фінансуванні і ще експериментальний завод,
теж без бюджетних грошей. Далі госпдоговірні гроші зникли.
Ідеальна інноваційна структура! Знищення її замість використання -
державний злочин. Причина злочину - прихід до влади людей без
виробничого мислення і без патріотизму.
Згоден з політичною оцінкою Харкова. ПІСУАР є ПІСУАР.
Треба чистити!
2005.05.19 | ky
Re: Чи вірно я зрозумів...
Резонер пише:> Ви мене зрозуміли невірно. Співвідношення 5% видатних плюс 95% пересічних
> - закон природи (Шеннона). Його неможна трактувати так,
> ніби оті 95% - нероби, яких треба позбутися.
> Здебільшого це сумлінні виконавці, які не хапають зір з неба,
> але необхідні для наукового процесу.
> Вони є те середовище, в якому тільки й можуть
> працювати таланти. Хтось повинен їх слухати, їм аплодувати, розробляти
> висунуті ними ідеї. Що буде, коли позбутися отих 95% і залишити 5%?
> з цих 5% більшість, тобто ті ж 95% деградують, і талановитих залишиться
> 0.05х0.05=0.25% від початкової кількості і 5% від скороченої.
А ежели посчитать в абсолютных числах: 100 учёных при зарплате
500 гр. = 50.000 гр.
5% удовлетворительных работников = 2.500 гр.
95% неудовлетворительных работников = 47.000 гр.
Теперь уволить 95% - и увеличить зарплату 5% до 2.500 гр =
12.500
Есть выгода государству? Есть! К тому-же 5% будут работать и держаться за своё место при такой зарплате! Хуже они не станут, если от их квалификации и наработки будет зависеть их переконтратация!
95% найдут себе другое применение там, где их квалификации будет
достаточно.
5% сможет обучить хороших, мотивированных специалистов. Мотивация -
хорошая зарплата в будущем.
95% - категорически не могут обучить хорошо. Зачем плодить плохих специалистов? Для принципа Шаннона? Где логика?
2005.05.19 | Хома Брут
використання цитрини на 110%
НМД: зрозуміти на намагався, не зрозумів, написав розрахунок, що не має стосунку до питання. Дякуємо за цікавий внесок в наше обговорення.От ще один подібний розрахунок. Якщо б всі їли в 10 разів менше продуктів, то 90% сільскогосподарського виробництва можна було б відправляти не експорт. Вигідно це державі? Ще й як!
2005.05.21 | Резонер
Re: Чи вірно я зрозумів...
Ви ще не зрозуміли, що неможливо боротися проти законівприроди. Вони, в тому числі крива Шеннона, непереможні.
Мабуть я пояснив це погано і сприйняли мене викривлено:
5% працюють, а інші 95% - плескають у долоні. Дурниця!
Спробую ще раз. Уявімо собі, що після спортивних змагань
призові 1-3 місця зайняли три спортсмени. Золота, срібна і
бронзова медаль. І от знайшовся розумник, який запропонував
заощадити гроші на організацію змагань і замість 60 спортсменів
виставляти тільки цих трьох. Що станеться із спортом? Всі
три спортсмени кожного разу отримуватимуть медалі,
але результати їх будуть чимдалі гіршими.
Гіршими тому, що їх не підпирає знизу маса конкурентів.
Ось так діє закон Шеннона. Тут також
видатних особистостей приблизно 5%, але інші 95% абсолютно
необхідні, бо завдяки їм (а також власним здібностям)
формуються оті 5% видатних.
Закон Шеннона діє абсолютно в усіх галузях і стосовно усіх
ознак біологічних об'єктів.
Ще один приклад. Після другої світової партійне керівництво звернуло
увагу на те, зо з півсотні фільмів, які виробляв радянський кінематограф,
тільки з десяток добрих, і не більше трьох видатних. Дали вказівку
скоротити виробництво фільмів, щоб не робити поганих. Кількість фільмів
скоротилася, але процент добрих і видатних залишився той самий.
Аж до смерті Сталіна цей процес тривав і кінематограф був практично
знищений. Він відродився у хрущовську відлигу.
Працюють не 5%, а всі 100%. Тільки по-різному. Оті 5% здатні висувати
принципово нові ідеї, знаходити рішення складних наукових задач,
теоретичних і експериментальних. Це - таланти, які сформувалися за
рахунок природних здібностей та суперництва з колегами, яке втілюється
у бажання випередити колег, зробити щось краще за інших (для цього
потрібно, щоб ці інші існували). Решта 95% це зовсім не нероби, вони
теж різні за здібностями і виконують свої ролі в науковому процесі.
Якщо теоретичну работу в фізико-математичних науках ще й може виконати
один науковець (але йому теж потрібне середовище, де його вислухають на
семінарі, зрозуміють, покритикують, щось порадять...),
то в експериментальних науках в кожному колективі може бути лише
один лідер, але він нічого не зробить, якщо поруч з ним не працюють
колеги, які може й поступаються за здібностями, але здатні кваліфіковано
розробляти ідеї лідера, а також виконувати безліч інших обов'язків,
які є експериментальних колективах (створення і налагодження
експериментальних установок, проведення вимірів, математична обробка
результатів тощо).
Думаю причина нерозуміння в тому, що дописувачі дивляться на науку,
як на написання текстів за письмовим столом, як це має місце в
гуманітарних галузях. Обсяг таких "застільних" наук відносно малий.
Побачив у дописах ще дві помилки.
Перша. Дописувач висловлює думку,
що, по-перше, на талановитого науковця можна вивчитися, і, по-друге,
що тільки оті 5% талановитих здатні бути добрими вчителями. Насправді
талант - від бога. Вивчитися на талановитого вченого (артиста, художника,
письменника, спортсмена...) неможливо. Ба більше. Мої спостереження
показують, що талановиті люди роблять себе самочинно, незалежно від
того, кого доля визначила їм вчителями. Видатний математик, академік
Лузін, мав у гімназії з математичних дисциплін двійку. Чому? Тому, що
він відчував математику значно краще за своїх вчителів. Якщо з умови
задачі йому було очевидно, як її розв'язати, він не витрачав час на
розв'язання. Невиконане домашнє завдання. Двійка. Якщо він бачив, що
може знайти красивий оригінальний розв'язок, зовсім не той, який пояснував
вчитель, він писав його, за що роздратований вчитель знов ставив двійку.
Серед моїх університетських вчителів були люди, науковий потенціал яких
близький до нуля, але вони були висококласними педагогами.
Друга помилка полягає в ідеї, що коли провести в науці скорочення штатів,
то залишаться саме оті 5% талантів. Спостерігав кілька скорочень (звичайно,
не на 95%) і мушу сказати, що виженуть саме тих 5%, а сірість залишиться.
Хто вирішуватиме, хто є видатним, а хто - ні? Зрозуміло, директор.
Кого залишить директор? Зручних для себе людей. Чому він вижене
найталановитіших? Тому що останні знають собі ціну, тримаються незалежно,
дозволяють собі критику на адресу начальства. Сірість, навпаки,
завжди на найкращому рахунку. Вона вміє пристосовуватися, підлабузничати,
підтримувати стосунки.
2005.05.21 | Iryna_
Re: Чи вірно я зрозумів...
Є ще один тип сірості - "агресивний". Яких теж не виженуть, бо кричать більше всіх. Але висновок той самий - за скорочення 15% ще можна скоротити пенсінерів, тих, хто насправді працює в іншому місці і так далі. З скорочення 60%-80% скоротять вже тих, хто працює, а залишаться або зручні та пухнасті, або "профспілкові лідери" (тобто люди, які намагають завжди бути на виду незалежно від наукових успіхів)ю2005.05.21 | Георгій
Так от у цьому і є вся проблема
Резонер пише:> (...) Спостерігав кілька скорочень (звичайно,не на 95%) і мушу сказати, що виженуть саме тих 5%, а сірість залишиться. Хто вирішуватиме, хто є видатним, а хто - ні? Зрозуміло, директор.
(ГП) Оце і є головна проблема, на мою думку. Кадрові питання в університетах і наукових центрах не повинні вирішуватися одноосібно. Це мусять бути колегіальні рішення комітетів, які складаються з представників різних кафедр, відділів і т.д. Це стосується і прийому а роботу, і звільнення за професійною непридатністю. Невже в Україні така система неможлива?
2005.05.23 | Резонер
Re: Так от у цьому і є вся проблема
Шановний п. Георгій,Ви дуже наївні. Саме спроба колективно оцінювати науковця
чи інженера натовпом некомпетентних осіб (представниками
інших відділів і кафедр) дуже небезпечна. Будуть усунуті ті,
хто незручний для начальства. І це неодноразово відбувалося.
Приклад. Нещодавно ректор Київського ун-ту ім. Шевченка
провів рішення Вченої ради про ліквідацію статуса Астрономічної
обсерваторії. Філологи, історики та представники інших факультетів,
які не мають жодного уявлення про працю астрономів КНУ та їх місце
в світовій науці, проголосували за пропозицію ректора.
Значно краще покластися в поліпшенні кадрового складу на
керівників середньої ланки. Кожен з них реально знає, хто чого
вартий.
Але в науці є таке негативне явище, як вертикальна конкуренція:
директор-керівник відділу, керівник відділу - керівник теми,
керівник теми - виконавець і т.д. Не боїться конкуренції з боку
підлеглого тільки справжній вчений, але є чимало кар'єристів від
науки, які дбають про те, щоб підлеглий його не випередив.
У прикладних галузях це гальмо можно усунути тільки шляхом
посилення відповідальності керівників усіх рівнів за результат роботи.
Саме така ситуація мала місце в авіаційній галузі СРСР. Генеральні
конструктори були змушені висувати і просувати талановитих розробників,
бо інакше під загрозою опинилася б їх власна кар'єра.
Саме така ситуація має місце у світовій прикладній науці, тобто у
інженерних центрах фірм. Просувається той, хто дає реальний внесок
у прибутки фірми, а не той, хто зручний для керівника.
2005.05.24 | Георгій
Наївний чи ні, а ми з Вами говоримо про те саме
Резонер пише:> Шановний п. Георгій, Ви дуже наївні. Саме спроба колективно оцінювати науковця чи інженера натовпом некомпетентних осіб (представниками інших відділів і кафедр) дуже небезпечна. Будуть усунуті ті, хто незручний для начальства. І це неодноразово відбувалося.
(ГП) Начальства ніякого не повинно бути (у совковському розумінні). У США ніякого начальства в університетах і наукових центрах нема. Тут ректор університету чи директор дослідницького центру - це тільки тимчасовий технічний виконавець-адміністратор. Він або вона - не князьки-сатрапи, які переслідують якийсь свій інтерес, свою амбіцію, і заради цього граються людьми, як піхтурами. Вони мають певні обов'язки і досить обмежені права. Наприклад, рішення про те, кого взяти на роботу чи кого звільнити, вони не приймають і часто навіть самі не мають щодо цього ніяких планів. Для них, таким чином, нема ні зручних, ні незручних співробітників (крім хіба що тих, хто найближчий до них - наприклад, для ректора це проректор, для керівника великого дослідницького центру - керівники головних програм і т.д.) Хто буде працювати у відділах і лабораторіях (а у ВНЗ, хто буде професором чи доцентом чи асистентом тієї чи іншої кафедри), вирішують ЛЮДИ, працівники, ті, хто вже є у цих відділах, лабораторіях, кафедрах. Вирішують через невеличкі "ad hoc" комітети, що створюються кожний раз, коли є вакансія, і роблять це шляхом просіювання багатьох кандидатур, листування, запрошення на інтерв'ю тощо. Те саме - коли треба знайти нового ректора чи директора, тільки тоді комітет створюється не з представників однієї кафедри чи відділу, а з представників усього ВНЗ чи наукового центру. Щодо компетентності, то тут, у випадку пошуку директора чи ректора (адміністратора) найголовніше - це не супер-видатні досягнення у вузькій галузі кандидата, а його чи її людські якості, попередній послужний список лідерства, ставлення до людей. У цьому відношенні нічого страшного, якщо інженера буде оцінювати філолог, а філолога інженер.
> Приклад. Нещодавно ректор Київського ун-ту ім. Шевченка провів рішення Вченої ради про ліквідацію статуса Астрономічної обсерваторії. Філологи, історики та представники інших факультетів, які не мають жодного уявлення про працю астрономів КНУ та їх місце в світовій науці, проголосували за пропозицію ректора.
(ГП) Не повинно бути такого. По-перше, нормальний ректор ніколи не винесе такої пропозиції. По-друге, постійних вчених рад взагалі не потрібно - нашо вони? Присвоювати вчений ступінь теж повинні ад-гок комітети, а не постійно діючий "диван при халіфі." По-третє, пропозицї щодо структурних змін повинні проходити дуже довге обговорення, в якому, природньо, головну роль повинні мати ті люди, яких ці пропозиції безпосередньо зачіпають.
> Значно краще покластися в поліпшенні кадрового складу на керівників середньої ланки. Кожен з них реально знає, хто чого вартий.
(ГП) Безумовно. І не тільки, знову ж таки, керівників, а просто людей, співробітників. У США формальний голова відділу чи кафедри, як правило, НЕ Є головою комітету, який шукає кандидата на заповнення вакансії - головою такого комітету є один з професорів чи доцентів. Керівник відділу чи кафедри слідкує за роботою комітету, дає поради, тощо, але не тисне на членів комітету, не нав'язує їм "свого" кандидата. Така поведінка керівника викликала б протест і позначилася б на річній евалюації керівника професорами, доцентами і асистентами кафедри, або науковцями лабораторій. (Такі евалюації обов'язково проводяться у більшості ВНЗ США і принаймні у деяких наукових центрах.) Комітет завжди складається з непарної кількості людей і всі свої рішення (продовжувати пошук, запросити тих чи інших кандидатів на інтерв'ю, звузити пошук, припинити пошук, запропонувати посаду тому чи іншому кадидату і т.д.) приймає голосуванням.
> Але в науці є таке негативне явище, як вертикальна конкуренція: директор-керівник відділу, керівник відділу - керівник теми, керівник теми - виконавець і т.д. Не боїться конкуренції з боку підлеглого тільки справжній вчений, але є чимало кар'єристів від науки, які дбають про те, щоб підлеглий його не випередив.
(ГП) Мені здається, що в науці дуже важлива саме ГОРИЗОНТАЛЬНІСТЬ, тобто така структура, де замість ієрархії армійського типу діє мережа науковців, не підзвітних одне одному, а підзвітних, незалежно одне від одного, якійсь фінансуючій організації (місцевій чи міжнародній). Наприклад, у моєму відділі (я працюю у ВНЗ, але в нас історично підрозділи називаються не кафедрами, а відділами) є двоє асистентів, які минулого року виграли великий грант від Національного Інституту Здоровя США. Зараз вони працюють з метою отримати якісь дані, опублікуватися, щоби виправдати своє фінансування. Ні один від одного, ні від доцентів, ні від повних професорів відділу, ні від керівника відділу вони у цій своїй праці не залежать. Вони на гроші цього гранту обладнали свої лабораторії (і це дійсно ЇХ лабораторії), купують реактиви, наймають технічних помічників і т.д. І ніяких сварок нема, і ніяких ієрархічних відносин, тому що така система всім вигідна. Адже грантові гроші ідуть також і на загальні потреби нашого відділу (так званий "overhead" у Нац. Інст. Зд. зараз становить аж 43%).
> У прикладних галузях це гальмо можно усунути тільки шляхом посилення відповідальності керівників усіх рівнів за результат роботи. Саме така ситуація мала місце в авіаційній галузі СРСР. Генеральні конструктори були змушені висувати і просувати талановитих розробників, бо інакше під загрозою опинилася б їх власна кар'єра. Саме така ситуація має місце у світовій прикладній науці, тобто у інженерних центрах фірм. Просувається той, хто дає реальний внесок у прибутки фірми, а не той, хто зручний для керівника.
(ГП) Так.
2005.05.21 | Сергій Вакуленко
Re: Чи вірно я зрозумів...
Резонер пише:> Ви мене зрозуміли невірно. Співвідношення 5% видатних плюс 95% пересічних
> - закон природи (Шеннона). Його неможна трактувати так,
> ніби оті 95% - нероби, яких треба позбутися.
Стривайте, мовиться ж наче про науковців! Тобто тих, хто від початку належить до 5% видатних.
> Вони є те середовище, в якому тільки й можуть
> працювати таланти. Хтось повинен їх слухати, їм аплодувати, розробляти
> висунуті ними ідеї.
Задороге задоволення — 95% плескачів у долоні.
Цей закон працював за совкових часів, коли найліпші отримували по 400-500 руб., а найгірші — по 200-300.
За кордоном я такої пропорції не помітив, бо ніхто не буде платити по кілька тисяч $/€ за плескання в долоні.
Диференціяція між "дуже добрим" і "просто добрим" не дорівнює диференціяції між "добрим" і "сірим".
2005.05.17 | Хома Брут
коефіцієнт корекції
Резонер пише:> Приклад з Харківським Фізико-технічним інститутом низьких температур - брутальний цинізм.
Щоби нам всім не гаяти часу в порожніх обмінах шпильками: на мій досвід п.Вакуленко не ідіот, не невіглас і не бажає нікому зла. Але - він ВЕЛИКИЙ мізантроп. Обов"язково враховуйте це в переписці, і вона матиме шанс бути конструктивною!
2005.05.19 | ky
Re: коефіцієнт корекції
Хома Брут пише:>
> Щоби нам всім не гаяти часу в порожніх обмінах шпильками: на мій досвід п.Вакуленко не ідіот, не невіглас і не бажає нікому зла. Але - він ВЕЛИКИЙ мізантроп. Обов"язково враховуйте це в переписці, і вона матиме шанс бути конструктивною!
Человек вам говорит реальные вещи а вы сказу же ярлык шлёп!
Складывается впечатление, что украинские ученые (присутствуюшие здесь)
находятся под глубоким убеждением, что они особенные, что украинская
наука - уникальное явление, им учиться ни у кого ничему не стоит,
чужой пример, работаюший куда лучше - не пример.
2005.05.19 | Хома Брут
відповідь про те, для чого потрібна корекція
> Человек вам говорит реальные вещи а вы сказу же ярлык шлёп!Не дуже зрозуміло з Вашого тексту, кому я ліплю ярлик. Якщо Ви маєте на увазі, що п.Сергію, так я про те і писав, що він каже реальні речі, незважаючи на форму, в якій він їх каже. Тому і пропонував учасникам дискусії "графіки табліци пропускать, в пролетарскую суть внікать".
В принципі те, що відбувається цілком нормально. Зібрались люди, що не знають один одного і почали обговорювати тему, в якій кожен вважає себе спецом. Перший етап - помірятись своїми знаннями і наближенністю до джерел інформації. Цей етап має пройти, але від нас залежить як він пройде. Якщо ми зможемо зробити все без розбивання стілців, то буде і другий етап конструктивної взаємодії. Складність полягає в тому, щоби вміти послухати один одного, тим більше що спілкування в текстовій формі цьому не дуже сприяє.
2005.05.19 | Рюген
Техническое сообщение
Правительство Украины, насколько мне известно, приняло решение строить новые атомные энергоблоки, а также разработать полный цикл производства и хранения отработанного ядерного топлива. Для осуществления этих планов необходимы были наработки Харьковского Фихтеха. В том числе некоторое из его специалистов, оборудования и технологий.Но раз нет, так нет.
2005.05.19 | Хома Брут
це про УФТІ
Рюген пише:>Для осуществления этих планов необходимы были наработки Харьковского Фихтеха. В том числе некоторое из его специалистов, оборудования и технологий. Но раз нет, так нет.
Харківський Фізтех = УФТІ (зараз ХФТІ), а не ФТІНТ, про який йшла мова в цій дискусії.
2005.05.19 | Рюген
Спасибо за коррекцию.
Я примерно догадывался, что это разные конторы, но Вы внесли ясность.С другой стороны, в Физтехе ситуация лучше? И они способны решать поставленные задачи?
2005.05.21 | Резонер
Re: Техническое сообщение
Цілком вірно. Саме ХФТІ (в минулому УФТІ) був матір'ю всієїрадянської ядерної фізики та техніки доки не виникли інститути
у Москві, Ленінграді, Сухумі та інших містах СРСР, в тому числі
таємних закритих містах-інститутах. ХФТІ має фахівців для абсолютно всіх
ланок ядерної енергетики, але ми живемо під невігласократією,
і я не здивуюся, якщо для ядерно-енергетичної програми шукатимуть
іноземців. І долари знайдуться.
2005.05.23 | Рюген
Матерью всех наук
является философия.Резонер пише:
> Цілком вірно. Саме ХФТІ (в минулому УФТІ) був матір'ю всієї
> радянської ядерної фізики та техніки доки не виникли інститути
> у Москві, Ленінграді, Сухумі та інших містах СРСР, в тому числі
> таємних закритих містах-інститутах. ХФТІ має фахівців для абсолютно всіх
> ланок ядерної енергетики, але ми живемо під невігласократією,
> і я не здивуюся, якщо для ядерно-енергетичної програми шукатимуть
> іноземців. І долари знайдуться.
Что с того? Я уже писал здесь, что железо впервые научились обрабатывать в Африке. А потом устроили ржавую революцию (видимо, из неликвидов произведенного железа) и поехали на заработки за океан. Результат известен.
2005.05.24 | Резонер
Re: Матерью всех наук
БРЮЗЖАНИЕ2005.05.10 | Андрій З.
Одне зауваження
Дуже добра стаття.Одне зауваження щодо нормативного фінансування фундаментальної науки.
Наявність наукового ступеня -- не достатня умова для відкриття фінасування. Треба вимагати, щоб вчений, який отримує таке фінасування регулярно публікувався. Доситиь 1-2 статті на рік, але в добрих журналах.
2005.05.21 | Безробітний
Синдром кольорового телевізора...
Дуже цікава і корисна стаття Леоніда Шульмана...Але я вважаю, що деякі тези щодо прикладної науки є хибними...
На мою думку, перш за все треба відповісти на запитання - чому кольорові телевізори "Фотон" та "Електрон" програвали "Соні" чи "Панасоніку" з великим рахунком, літакі ІЛ були трохи гіршими за Боїнг, радянські винищувачі були кращими за західні, а грузові Руслан та Мрія (чи космічна станція Мир) взагалі не мали аналогів на Заході.
За безперечну істину приймається теза, що соціалістичний СРСР програвав капіталістичному Заходу у високих технологіях внаслідок переваг капіталістичного способу виробництва. Але треба усвідомити, що винищувач, грузовий літак чи космічна станція є значно технологічнішою продукцією ніж звичайний кольоровий телевізор...
Моя точку зору...
Справа в тому, що в СРСР існували з десяток телевізійних заводів з об"ємом виробництва кілька сотень тисяч телевізорів на рік переважно для внутрішнього споживання. На Заході також існували з десяток фірм, але "Соні" чи "Панасонік" випускали кілька десятків мільонів апаратів на рік. Отож радянські телевізійні підприємства в принципі не могли інвестувати такі ж кошти у нові розробки та переоснащення виробництва, як західні заводи. Більше того, інвестиції були на кілька порядків меньшими.
Саме тому радянський телевізор в принципі не міг бути кращим за західний, але тут справа не в капіталізмі-соціалізмі, а виключно у масовості виробництва.
Тепер порівняйте літакобудування або космічну галузь, де кількість виробленої продукції була приблизно рівна в СРСР і на Заході...Ситуація зовсім інша...
Проект "український телевізор" - програшний з початку. Український телевізор буде мати або значно гірші параметри або буде в десятки разів дорожчий за західний аналог... Більше того, український телевізор буде значно гіршим за радянський телевізор і справа лише в масовості виробництва, не в національній чи класовій свідомості..
Не треба циклитись на кольоровому телевізорі. Хіба щось чути щодо програми "американський телевізор" чи "американська микрохвильова піч"?? Невже знову приймаємо гасло "Доженемо та Переженемо"? Свого часу не вийшло з об"єктивних причин, сьогодні ситуація тільки погіршилась.
Навіть у галузі прикладної науки, державна підтримка має надаватись перспективним напрямкам. Мета- створення принципово нових зразків продукції, якої в світі взагалі не існує, або існує тільки у зародку...
Тут ще можна зіграти свою гру - першим винайшов та зробив , зібрав кошти за ліцензії (першочергові та пільгові ліцензії- національним виробникам)- пішов далі...Хоча це значно важче, ніж ДЛП технологію намагатись скопіювати.
А збирати з відверткою телевізор або персональний компьютер- кого цим здивуємо? Китайці це зроблять дешевше та якісніше-не тому що китайці, а тому що їх на порядок більше...
2005.05.21 | Сергій Вакуленко
Re: Синдром кольорового телевізора...
Безробітний пише:> Дуже цікава і корисна стаття Леоніда Шульмана...
> Але я вважаю, що деякі тези щодо прикладної науки є хибними...
> На мою думку, перш за все треба відповісти на запитання - чому кольорові телевізори "Фотон" та "Електрон" програвали "Соні" чи "Панасоніку" з великим рахунком, літакі ІЛ були трохи гіршими за Боїнг, радянські винищувачі були кращими за західні, а грузові Руслан та Мрія (чи космічна станція Мир) взагалі не мали аналогів на Заході.
Щодо винищувачів маю сумніви. Принаймні, за наслідками арабо-ізраїльських конфліктів, втрати серед "радянських" були в рази більші, ніж серед "західних".
Що ж до «Руслана» та «Мрії», то це — влучно. Немає аналогів на Заході. Бо вони непотрібні й економічно недоцільні. Побудова цих літаків, з погляду здорового глузду, — зайвина. На жаль, саме так працювала значна частка високотехнологічних галузей за старих часів. Саме тому вони й виявилися геть безпорадними в нових економічних умовах, чекаючи на звичне щедре державне фінансування збуткових проєктів.
> За безперечну істину приймається теза, що соціалістичний СРСР програвав капіталістичному Заходу у високих технологіях внаслідок переваг капіталістичного способу виробництва. Але треба усвідомити, що винищувач, грузовий літак чи космічна станція є значно технологічнішою продукцією ніж звичайний кольоровий телевізор...
Вони напевно є технологічні (чи більше, чи менше — не знаю, хоча пам'ятаю батькові розповіді про трохи специфічні "мужицькі" технології, застосувавані, зокрема, й при виготовленні космічної апаратури). Одначе, засадниче питання полягає не в тому, як зробити щось унікальне, а в тому, як зробити щось конкурентноспроможне. Оцього ще й досі наші високотехнологічні галузі робити не навчилися.
> Моя точку зору...
> Справа в тому, що в СРСР існували з десяток телевізійних заводів з об"ємом виробництва кілька сотень тисяч телевізорів на рік переважно для внутрішнього споживання. На Заході також існували з десяток фірм, але "Соні" чи "Панасонік" випускали кілька десятків мільонів апаратів на рік. Отож радянські телевізійні підприємства в принципі не могли інвестувати такі ж кошти у нові розробки та переоснащення виробництва, як західні заводи. Більше того, інвестиції були на кілька порядків меньшими.
> Саме тому радянський телевізор в принципі не міг бути кращим за західний, але тут справа не в капіталізмі-соціалізмі, а виключно у масовості виробництва.
> Проект "український телевізор" - програшний з початку. Український телевізор буде мати або значно гірші параметри або буде в десятки разів дорожчий за західний аналог... Більше того, український телевізор буде значно гіршим за радянський телевізор і справа лише в масовості виробництва, не в національній чи класовій свідомості..
> Не треба циклитись на кольоровому телевізорі. Хіба щось чути щодо програми "американський телевізор" чи "американська микрохвильова піч"?? Невже знову приймаємо гасло "Доженемо та Переженемо"? Свого часу не вийшло з об"єктивних причин, сьогодні ситуація тільки погіршилась.
Від самого початку геть хибне протиставлення "Заходу" (скільки це країн?) одній країні (СРСР). Дуже сумнівне ототожнення масовості з якістю: попри масовість китайського виробництва, всі чомусь гадають, що телевізори, зібрані в Японії чи в Нідерландах — якісніші. А згадаймо швайцарські годинники...
> Тепер порівняйте літакобудування або космічну галузь, де кількість виробленої продукції була приблизно рівна в СРСР і на Заході...Ситуація зовсім інша...
У літакобудуванні ситуація та сама, бо діють ринкові механізми. Зробіть добрий, надійний і недорогий літак — захопите ринок. Зробите неперевершений, але дуже дорогий, або неперевершений, але без практичного застосування, — нарікатимете на брак розуміння з боку... всіх.
У космічній галузі так само існує ринок послуг, де треба змагатися, пропонуючи нижчу ціну, хоча є й ділянки некомерційні — місце застосування унікальних технологій. Сама-одна Україна некомерційних дослідницьких проєктів не подужає. Тут потрібна кооперація.
> Навіть у галузі прикладної науки, державна підтримка має надаватись перспективним напрямкам. Мета- створення принципово нових зразків продукції, якої в світі взагалі не існує, або існує тільки у зародку...
Перед тим треба себе запитати: а чому її не існує?
2005.05.21 | Безробітний
Синдром африканського вождя...
Сергій Вакуленко пише:> Безробітний пише:
> > Дуже цікава і корисна стаття Леоніда Шульмана...
> > Але я вважаю, що деякі тези щодо прикладної науки є хибними...
> > На мою думку, перш за все треба відповісти на запитання - чому кольорові телевізори "Фотон" та "Електрон" програвали "Соні" чи "Панасоніку" з великим рахунком, літакі ІЛ були трохи гіршими за Боїнг, радянські винищувачі були кращими за західні, а грузові Руслан та Мрія (чи космічна станція Мир) взагалі не мали аналогів на Заході.
>
> Щодо винищувачів маю сумніви. Принаймні, за наслідками арабо-ізраїльських конфліктів, втрати серед "радянських" були в рази більші, ніж серед "західних".
Ви маєте статистику? Ви знаєте, хто був за штурвалами літаків арабських або ізраїльських ВПС?
Війна у В"єтнамі закінчилася також і завдяки перемозі у повітрі радянських винищувачів.
>
> Що ж до «Руслана» та «Мрії», то це — влучно. Немає аналогів на Заході. Бо вони непотрібні й економічно недоцільні. Побудова цих літаків, з погляду здорового глузду, — зайвина.
Оце і є синдром африканського вождя...
"Білий масса все може, а якщо не може, то воно нікому не потрібне"
"Руслана" та "Мрії" нема на Заході через те, що на Заході не змогли вирішити цілий ряд технологічних проблем, які треба розв"язати під час створення надпотужних вантажних літаків. Про це є достатньо літератури в інтернеті...
Попит на "Руслани" у світі є, всі літаки працюють, їх арендують саме західні держави для перевезень...
>
> На жаль, саме так працювала значна частка високотехнологічних галузей за старих часів. Саме тому вони й виявилися геть безпорадними в нових економічних умовах, чекаючи на звичне щедре державне фінансування збуткових проєктів.
Відкрию Вам великий секрет - на Заході високотехнологічні галузі працюють так само, за умови щедрої підтримки держави. Якщо не вірите, зайдіть на сайт американської NSF. Там Ви дізнаєтесь, що ДЕРЖАВНЕ фінансування науки та науково-дослідних розробок у США складає більш ніж 100 млрд доларів на рік.
З цих коштів значно більше ніж 1 млрд щорічно отримує від держави Боїнг.
А Ви хочете, щоб АН виграв конкурентну боротьбу у Боїнга без щедрого державного фінансування, тільки за рахунок національної свідомості та широкого вжитку у технічній документації "мови древніх аріїв"???
> > За безперечну істину приймається теза, що соціалістичний СРСР програвав капіталістичному Заходу у високих технологіях внаслідок переваг капіталістичного способу виробництва. Але треба усвідомити, що винищувач, грузовий літак чи космічна станція є значно технологічнішою продукцією ніж звичайний кольоровий телевізор...
>
> Вони напевно є технологічні (чи більше, чи менше — не знаю, хоча пам'ятаю батькові розповіді про трохи специфічні "мужицькі" технології, застосувавані, зокрема, й при виготовленні космічної апаратури). Одначе, засадниче питання полягає не в тому, як зробити щось унікальне, а в тому, як зробити щось конкурентноспроможне. Оцього ще й досі наші високотехнологічні галузі робити не навчилися.
Вірно!!Влучно!!
Конкурентноспроможність залежить від співввідношення якість/ціна...
Це співвідношення оптимізується лише за умови масового виробництва...
Ось що я намагаюсь довести.
>
> > Моя точку зору...
> > Справа в тому, що в СРСР існували з десяток телевізійних заводів з об"ємом виробництва кілька сотень тисяч телевізорів на рік переважно для внутрішнього споживання. На Заході також існували з десяток фірм, але "Соні" чи "Панасонік" випускали кілька десятків мільонів апаратів на рік. Отож радянські телевізійні підприємства в принципі не могли інвестувати такі ж кошти у нові розробки та переоснащення виробництва, як західні заводи. Більше того, інвестиції були на кілька порядків меньшими.
> > Саме тому радянський телевізор в принципі не міг бути кращим за західний, але тут справа не в капіталізмі-соціалізмі, а виключно у масовості виробництва.
> > Проект "український телевізор" - програшний з початку. Український телевізор буде мати або значно гірші параметри або буде в десятки разів дорожчий за західний аналог... Більше того, український телевізор буде значно гіршим за радянський телевізор і справа лише в масовості виробництва, не в національній чи класовій свідомості..
> > Не треба циклитись на кольоровому телевізорі. Хіба щось чути щодо програми "американський телевізор" чи "американська микрохвильова піч"?? Невже знову приймаємо гасло "Доженемо та Переженемо"? Свого часу не вийшло з об"єктивних причин, сьогодні ситуація тільки погіршилась.
>
> Від самого початку геть хибне протиставлення "Заходу" (скільки це країн?) одній країні (СРСР). Дуже сумнівне ототожнення масовості з якістю: попри масовість китайського виробництва, всі чомусь гадають, що телевізори, зібрані в Японії чи в Нідерландах — якісніші. А згадаймо швайцарські годинники...
Я пояснюю, чому радянські телевізори були гірші за західні...
До речі, ліберасти 80-х та 90-х лише так і робили - протиставляли одну країну (СРСР) і Захід - порівнювали західні та радянські телевізори, автомобілі, магнітофони....
Якість розробки залежить від кількості інвертованих в розробку коштів.
Телевізори "Соні", зібрані в Китаї, мають нижчу якість лише через тимчасові проблеми досвіду у китайських робітників, якість розробки та технологічних процесів - та ж сама...
Масове, великосерійне виробництво - це завжди гарантія оптимального співвідношення ціна/якість...
Швейцарські годинники - це те ж саме, що автомобіль Майбах...Не можна стверджувати, що у Майбаха оптимальне співвідношення якість/ціна.
>
> > Тепер порівняйте літакобудування або космічну галузь, де кількість виробленої продукції була приблизно рівна в СРСР і на Заході...Ситуація зовсім інша...
>
> У літакобудуванні ситуація та сама, бо діють ринкові механізми. Зробіть добрий, надійний і недорогий літак — захопите ринок. Зробите неперевершений, але дуже дорогий, або неперевершений, але без практичного застосування, — нарікатимете на брак розуміння з боку... всіх.
Вибачте, але це нагадує звичайну демагогію ринкових тоталітаристів.
Подайте приклад - зробіть добрий, недорогий та надійний літак, перебийте клієнтів у Боїнга, використайте лише ринкові механізми.
Але майте на увазі - в основі технологій Боїнгу - десятки мільярдів доларів ДЕРЖАВНОГО фінансування...
>
> У космічній галузі так само існує ринок послуг, де треба змагатися, пропонуючи нижчу ціну, хоча є й ділянки некомерційні — місце застосування унікальних технологій. Сама-одна Україна некомерційних дослідницьких проєктів не подужає. Тут потрібна кооперація.
Виникнення та розвиток космічної галузі обумовлено одвічним прагненням людини до знань, до розширення навколишнього Всесвіту, але аж ніяк не розвитком ринку послуг...
Коли США потрібно було оговтатись від серії технологічних поразок у космосі, вони наплювали на ринкові механізми, створили NASA, щедро профінансували з ДЕРЖАВНОГО бюджету місячну програму....
> > Навіть у галузі прикладної науки, державна підтримка має надаватись перспективним напрямкам. Мета- створення принципово нових зразків продукції, якої в світі взагалі не існує, або існує тільки у зародку...
>
> Перед тим треба себе запитати: а чому її не існує?
А я знаю наперед відповідь ---- білий масса ще її не створив, отож вона нікому не потрібна...
Що ж... Почекаємо поки білий масса її зробить, а потім продамо кілька десятків співвітчизників та купимо у білого масси оту цяцьку...
2005.05.21 | Сергій Вакуленко
Re: Синдром африканського вождя...
Безробітний пише:> > Щодо винищувачів маю сумніви. Принаймні, за наслідками арабо-ізраїльських конфліктів, втрати серед "радянських" були в рази більші, ніж серед "західних".
>
> Ви маєте статистику? Ви знаєте, хто був за штурвалами літаків арабських або ізраїльських ВПС?
Статистики не маю, але пам'ятаю тодішні повідомлення "з фронтів"...
> > Що ж до «Руслана» та «Мрії», то це — влучно. Немає аналогів на Заході. Бо вони непотрібні й економічно недоцільні. Побудова цих літаків, з погляду здорового глузду, — зайвина.
>
> Оце і є синдром африканського вождя...
> "Білий масса все може, а якщо не може, то воно нікому не потрібне"
>
> "Руслана" та "Мрії" нема на Заході через те, що на Заході не змогли вирішити цілий ряд технологічних проблем, які треба розв"язати під час створення надпотужних вантажних літаків. Про це є достатньо літератури в інтернеті...
> Попит на "Руслани" у світі є, всі літаки працюють, їх арендують саме західні держави для перевезень...
Працюють, бо вони вже є. Нових, скільки знаю, ніхто не будує.
> Відкрию Вам великий секрет - на Заході високотехнологічні галузі працюють так само, за умови щедрої підтримки держави. Якщо не вірите, зайдіть на сайт американської NSF. Там Ви дізнаєтесь, що ДЕРЖАВНЕ фінансування науки та науково-дослідних розробок у США складає більш ніж 100 млрд доларів на рік.
> З цих коштів значно більше ніж 1 млрд щорічно отримує від держави Боїнг.
> А Ви хочете, щоб АН виграв конкурентну боротьбу у Боїнга без щедрого державного фінансування, тільки за рахунок національної свідомості та широкого вжитку у технічній документації "мови древніх аріїв"???
Не пересмикуйте. Про "мову древніх аріїв" та національну свідомість —то Ваші фантазії. Я хочу, щоб вони звикли до думки: гроші треба заробляти, а не випрошувати. Тоді й допомога з боку держави буде доречна.
> > > За безперечну істину приймається теза, що соціалістичний СРСР програвав капіталістичному Заходу у високих технологіях внаслідок переваг капіталістичного способу виробництва. Але треба усвідомити, що винищувач, грузовий літак чи космічна станція є значно технологічнішою продукцією ніж звичайний кольоровий телевізор...
> Вірно!!Влучно!!
> Конкурентноспроможність залежить від співввідношення якість/ціна...
> Це співвідношення оптимізується лише за умови масового виробництва...
> Ось що я намагаюсь довести.
Ну, тоді всім малим країнам треба рученьки скласти та й неживими стати.
> До речі, ліберасти 80-х та 90-х лише так і робили - протиставляли одну країну (СРСР) і Захід - порівнювали західні та радянські телевізори, автомобілі, магнітофони....
Бо вони були гірші за ВСІ світові аналоги...
> Телевізори "Соні", зібрані в Китаї, мають нижчу якість лише через тимчасові проблеми досвіду у китайських робітників, якість розробки та технологічних процесів - та ж сама...
Про "тимчасові труднощі" — до болю знайоме. Як правило, вони ніколи не минають.
> Масове, великосерійне виробництво - це завжди гарантія оптимального співвідношення ціна/якість...
Це ґарантія малої гнучкості й неврахування інтересів клієнта. На тому й існують в усьому світі малі й середні фірми, що заповнюють відповідні ніші.
> Швейцарські годинники - це те ж саме, що автомобіль Майбах...Не можна стверджувати, що у Майбаха оптимальне співвідношення якість/ціна.
А що скажете про китайські годинники?
> Подайте приклад - зробіть добрий, недорогий та надійний літак, перебийте клієнтів у Боїнга, використайте лише ринкові механізми.
Оце завтра вийду на подвір'я та й почну майструвати... Як набридне, знову сяду за комп'ютера та й подам Вам силу-силенну відплатних конструктивних порад.
> > У космічній галузі так само існує ринок послуг, де треба змагатися, пропонуючи нижчу ціну, хоча є й ділянки некомерційні — місце застосування унікальних технологій. Сама-одна Україна некомерційних дослідницьких проєктів не подужає. Тут потрібна кооперація.
>
> Виникнення та розвиток космічної галузі обумовлено одвічним прагненням людини до знань, до розширення навколишнього Всесвіту, але аж ніяк не розвитком ринку послуг...
Не плутайте одне з другим. Знання бувають різні: ті, що мають практичне застосування й приносять конкретний зиск посідачам знання, і ті, що пов'язані "з одвічним прагненням людини". Другі мають тенденцію переходити в перші. Цілком очевидно, що кошти значно більші крутяться саме в першій сфері. Затуляти на це очі — немудро. Бо саме звідти приходять гроші й на дослідження другого типу.
> Коли США потрібно було оговтатись від серії технологічних поразок у космосі, вони наплювали на ринкові механізми, створили NASA, щедро профінансували з ДЕРЖАВНОГО бюджету місячну програму....
> > > Навіть у галузі прикладної науки, державна підтримка має надаватись перспективним напрямкам. Мета- створення принципово нових зразків продукції, якої в світі взагалі не існує, або існує тільки у зародку...
> >
> > Перед тим треба себе запитати: а чому її не існує?
> А я знаю наперед відповідь ---- білий масса ще її не створив, отож вона нікому не потрібна...
> Що ж... Почекаємо поки білий масса її зробить, а потім продамо кілька десятків співвітчизників та купимо у білого масси оту цяцьку...
Та воно, звісно, можна скрізь іти власним шляхом, не таким, як у всіх. Куди зайдемо?
2005.05.22 | Георгій
Re: Синдром африканського вождя...
Безробітний пише:>
> Відкрию Вам великий секрет - на Заході високотехнологічні галузі працюють так само, за умови щедрої підтримки держави. Якщо не вірите, зайдіть на сайт американської NSF. Там Ви дізнаєтесь, що ДЕРЖАВНЕ фінансування науки та науково-дослідних розробок у США складає більш ніж 100 млрд доларів на рік.
(ГП) Це правда, але я трохи знаю, що тут означає для конкретного науковця виграти грант NSF. За цими грантами звертаються тисячі і тисячі, а отримують їх десь 10-15% тих, хто звертається, не більше (а зараз, коли економіка у США стала працювати гірше через війни на Блмзькому Сході, і того менше). А в СРСР - чи була така високо-конкурентна і не-дивлюся-на-особи система? А в Україні є вона, і буде колись вона? Ні, тому що, як пишуть люди з Народної партії у сусідньому повідомлені, Україна є країна чиновників для чиновників. Конкуренція-не-дивлюся-на-особи в ній не існує і не існуватиме (перепрошую за песимізм)... існуватиме чиновинцтво і непотизм і ще всяке отаке. Якщо тільки хтось цьому не протидіятиме, але цей хтось занадто захоплюється марксизмом, думками про компрадорську буржуазію і т.д. (чи ж не так, пане "Безробітний"?).
> З цих коштів значно більше ніж 1 млрд щорічно отримує від держави Боїнг. А Ви хочете, щоб АН виграв конкурентну боротьбу у Боїнга без щедрого державного фінансування, тільки за рахунок національної свідомості та широкого вжитку у технічній документації "мови древніх аріїв"???
(ГП) Але Боїнг не є аналогом НАНУ.
2005.05.22 | ky
Re: Синдром африканського вождя...
Георгій пише:>
> > З цих коштів значно більше ніж 1 млрд щорічно отримує від держави Боїнг. А Ви хочете, щоб АН виграв конкурентну боротьбу у Боїнга без щедрого державного фінансування, тільки за рахунок національної свідомості та широкого вжитку у технічній документації "мови древніх аріїв"???
> (ГП) Але Боїнг не є аналогом НАНУ.
Ребята, а вы поинтересуйтесь на какие проекты Боинг получает бабки для
начала. Они - не для разработки гражданского авиастроения!
И кстати Боинг сейчас далеко не в крепком теле, а в застое - 0 разработок за последние 10 или 15 лет. Там бардаксс.
2005.05.22 | Безробітний
Верно!!
ky пише:> Георгій пише:
>
> >
> > > З цих коштів значно більше ніж 1 млрд щорічно отримує від держави Боїнг. А Ви хочете, щоб АН виграв конкурентну боротьбу у Боїнга без щедрого державного фінансування, тільки за рахунок національної свідомості та широкого вжитку у технічній документації "мови древніх аріїв"???
> > (ГП) Але Боїнг не є аналогом НАНУ.
>
> Ребята, а вы поинтересуйтесь на какие проекты Боинг получает бабки для
> начала. Они - не для разработки гражданского авиастроения!
>
> И кстати Боинг сейчас далеко не в крепком теле, а в застое - 0 разработок за последние 10 или 15 лет. Там бардаксс.
Правильно, Боинг получает средства на разработку военных изделий, но разработанные материалы и технологии потом массово применяются и для построения гражданских самолетов.
Точно также арсенид-галлиевая технология первоначально использовалась исключительно в военных целях и финансировалась США через программу DARPA, а теперь эта технология - основа спутниковых систем связи.
Точно также появились магнетроны и ЛБВ. Магнетроны - основа для построения самой обычной СВЧ печи, а ЛБВ широко используются в системах спутниковой связи...
Вспомните также, где, как и за чей счет были построены первые реактивные самолеты, выясните объемы государственных закупок и заказов у европейских авиастроителей- и все станет на свои места.
Удачи!
2005.05.22 | Безробітний
Вибачте, я неясно висловився...
АН - це не академія наук, це - КБ Антонова...Георгій пише:
> Безробітний пише:
> >
> > Відкрию Вам великий секрет - на Заході високотехнологічні галузі працюють так само, за умови щедрої підтримки держави. Якщо не вірите, зайдіть на сайт американської NSF. Там Ви дізнаєтесь, що ДЕРЖАВНЕ фінансування науки та науково-дослідних розробок у США складає більш ніж 100 млрд доларів на рік.
> (ГП) Це правда, але я трохи знаю, що тут означає для конкретного науковця виграти грант NSF. За цими грантами звертаються тисячі і тисячі, а отримують їх десь 10-15% тих, хто звертається, не більше (а зараз, коли економіка у США стала працювати гірше через війни на Блмзькому Сході, і того менше). А в СРСР - чи була така високо-конкурентна і не-дивлюся-на-особи система? А в Україні є вона, і буде колись вона? Ні, тому що, як пишуть люди з Народної партії у сусідньому повідомлені, Україна є країна чиновників для чиновників. Конкуренція-не-дивлюся-на-особи в ній не існує і не існуватиме (перепрошую за песимізм)... існуватиме чиновинцтво і непотизм і ще всяке отаке. Якщо тільки хтось цьому не протидіятиме, але цей хтось занадто захоплюється марксизмом, думками про компрадорську буржуазію і т.д. (чи ж не так, пане "Безробітний"?).
Вибачте, не хочу тут дискутувати на політичні теми...
Тільки одне зауваження - в моїй галузі за часів СРСР можна було в принципі получити підтримку під будь-яке дослідження, результатом якого був реальний прикладний продукт...
Якщо було скрутно з коштами, я ходив до сусідніх лабораторій, використовував їх обладнання у неробочий час, заохочував ентузіастів-технологів, врешті-решт купував щось за власні кошти та розробляв та виготовляв діючий зразок. Головне - можна було працювати...
Конкуренція-не-дивлюся-на-особи - це ідеалізація американської системи. Відомі вчені, редактори відомих журналів мають переваги при отриманні тих грантів. Більше того, умови для окремих конкурсів написані так, що переможець вже відомий до початку конкурсу...
А якщо зазіхнути з тією аплікацією на інтереси потужних монополій американського ВПК...Ніколи не пробували?? Не раджу...
2005.05.23 | Георгій
І Ви мені вибачте
Безробітний пише:> АН - це не академія наук, це - КБ Антонова...
(ГП) Так, дійсно.
> Вибачте, не хочу тут дискутувати на політичні теми...
(ГП) І Ви мені вибачте, я теж не хочу, просто так, зірвалося...
> Тільки одне зауваження - в моїй галузі за часів СРСР можна було в принципі получити підтримку під будь-яке дослідження, результатом якого був реальний прикладний продукт...
(ГП) Я розумію, але ми повинні думати про те, як зробити таке можливим на сучасному рівні в тій реальній Україні, яка існує. Саме про це й дискутуємо...
> Конкуренція-не-дивлюся-на-особи - це ідеалізація американської системи. Відомі вчені, редактори відомих журналів мають переваги при отриманні тих грантів.
(ГП) Не заперечую, є це, але є - принаймні у моїй галузі - також і чесна конкуренція. В Україні ні.
> А якщо зазіхнути з тією аплікацією на інтереси потужних монополій американського ВПК...Ніколи не пробували?? Не раджу...
(ГП) Я навіть і не уявляю, що вони за монополії такі, і що він за ВПК такий. Мої дослідницькі інтереси - молекулярні гомології між білками мікроорганізмів (у даний момент це стафілококова коагулаза) і білками імунної системи хребтових.
2005.05.24 | Рюген
Конечно:
Георгій пише:> (ГП) Я розумію, але ми повинні думати про те, як зробити таке можливим на сучасному рівні в тій реальній Україні, яка існує. Саме про це й дискутуємо...
Давайте теперь под клуней в ржавых ведрах наукой заниматься. Не сучасному ривни. Георгий, Вы когда последний раз были на Украине? Проблем же съездить, как понимаю, нет. Денег жалко? Что такое тысяча баксов за 14 лет? Или не хочется бывать там где наследили? В это верить не хочется. Побывали бы в бывшей своей конторе, побеседовали, огляделись бы. И прикинули бы, сколько им нужно средств для исследований по американским меркам, умножили бы сумму в 1.4 раза и длительность получения материалов/приборов в 120 раз. Чем тут на майдане прожекты строить - сделайте реальный шаг. И сразу учуете запах родного пепелища.
2005.05.24 | Георгій
Re: Конечно:
Рюген пише:> Георгій пише:
> > (ГП) Я розумію, але ми повинні думати про те, як зробити таке можливим на сучасному рівні в тій реальній Україні, яка існує. Саме про це й дискутуємо...
> Давайте теперь под клуней в ржавых ведрах наукой заниматься. Не сучасному ривни. Георгий, Вы когда последний раз были на Украине? Проблем же съездить, как понимаю, нет. Денег жалко? Что такое тысяча баксов за 14 лет? Или не хочется бывать там где наследили? В это верить не хочется. Побывали бы в бывшей своей конторе, побеседовали, огляделись бы.
(ГП) Ну от, одразу про бакси... Останній раз я був в Україні рівно 2 роки тому, у 2003 році. Ми планували поїхати цим літом, але через деякі обставини перенесли на зиму. Якщо будете в Києві на цей Новий рік, я з Вами буду дуже радий зустрітися. Щодо моєї колишньої контори, я там був у 1996 і у 1999 роках, і також багато листувався з і говорив по телефону з моїми колишніми співробітниками. Правда, ті з них, з якими я маю контакт, працюють не в Києві, а в інших країнах.
>И прикинули бы, сколько им нужно средств для исследований по американским меркам, умножили бы сумму в 1.4 раза и длительность получения материалов/приборов в 120 раз. Чем тут на майдане прожекты строить - сделайте реальный шаг. И сразу учуете запах родного пепелища.
(ГП) Так я це вже робив тут, на Майдані, у своєму обміні з п. Іриною. І це Є "реальний шаг." А що таке Майдан по-Вашому - дошка для писання одного й того ж повідомлення, суть якого зводиться до того, що в СРСР все було краще, ніж воно є зараз?
2005.05.24 | Рюген
Спасибо за информацию.
Я слежу не за всем тем, что Вы пишете.Вы ответили на все мои вопросы. А про СССР я не вспоминаю. Я пишу о действиях украинского государства. При чем тут СССР? Если бы мы с Вами тут взялись, сели и обсудили какой СССР был хреновый, я бы Вам наговорил еще больше, чем Вы себе думаете. Но проблема не в СССРе, а в том, куды и как Украина от СССРа рухается. А рухается она, как мы видим, совсем не туды. В терминах векторной алгебры можно было бы сформулировать следующим образом: нас интересует величина и направление вектора изменений, а точка приложения в данном случае вторична, мы можем перенести вектор параллельно самому себе в любое место, не изменив его свойств (коллинеарно). Идея насчет района Нового года вартуе внимания. Но до него еще далеко.
2005.05.23 | Резонер
Re: Синдром кольорового телевізора...
Пане Безробітний,З Вашого допису випливає, що ви не розумієте справжніх
причин низької якості продукції СРСР.
Справа тут зовсім не в масовості виробництва. Навпаки,
дослідний зразок часто перевищував за якістю західну серійну продукцію.
Знаю випадок, коли НДІ "Квант" за завданням уряду виготовив
для виставки у Чехословаччині (це було давно) гріль промислового
призначення, тобто для великого ресторану.
Виставку розпродали. Коли через кілька років, виробники поцікавилися долею
експонатів виставки, виявилося, що тільки київський гріль працює, а всі
інші давно повиходили з ладу. Ось що таке військові стандарти надійності.
Справжні причини низькоякісності:
1. Відсутність конкуренції. Винищувачі та інша військова техніка була
якісною, бо радянські генерали-замовники конкурували з потенційним
ворогом і вимагали від нашої промисловості відповідної якості.
2. Радянська система розподілу ресурсів. Жодний розробник в СРСР
не мав права закласти у виріб матеріали та комплектуючи без дозволу
Центрального бюро застосування, яке було в багатьох міністерствах. Тобто
для побутових телевізорів йшли найгірші електронні компоненті, бо
найкращі дозволялися тільки для військової техніки.
3. Маловідомий факт. Радянські стандарти мали двосторонню дію, тобто
заборонялося виробляти товар не тільки гірший за стандарт, але й
кращий за стандарт.
Були й деякі інші причини.
До речі купив у 1976 р. львівський "Електрон". Досі працює бездоганно,
правда довелося замінити деякі блоки, щоб приймати кабельне телебачення
і кольори у стандарті PAL, але нові блоки були вітчизняного виготовлення.
Одна з провідних електронних держав, Південна Корея, почала свій шлях
50 років тому, коли в країні не було інженерів. А ми маємо кілька шкіл
у цій галузі прикладної науки.
2005.05.23 | Безробітний
Re: Синдром кольорового телевізора...
Резонер пише:> Пане Безробітний,
>
> З Вашого допису випливає, що ви не розумієте справжніх
> причин низької якості продукції СРСР.
>
> Справа тут зовсім не в масовості виробництва. Навпаки,
> дослідний зразок часто перевищував за якістю західну серійну продукцію.
> Знаю випадок, коли НДІ "Квант" за завданням уряду виготовив
> для виставки у Чехословаччині (це було давно) гріль промислового
> призначення, тобто для великого ресторану.
> Виставку розпродали. Коли через кілька років, виробники поцікавилися долею
> експонатів виставки, виявилося, що тільки київський гріль працює, а всі
> інші давно повиходили з ладу. Ось що таке військові стандарти надійності.
>
Хай буде по-Вашому...Добре, не розумію я нічого...
Але саме для якісного серійного виробництва необхідна масовість. Хоча б для того, щоб набрати статистику відмов та поліпшити технологічний процес.
А тепер уявіть, що Ви бажаєте інвестувати у нову розробку...
І для цього маєте використати кошти від продажу попередньої моделі.
В цей момент вирішальне значення має обсяг продажу попередньої моделі.
Саме масовість диктує Вам, як часто і які кошти Ви можете залучити до модернізації Вашої продукції.
А потім собівартість телевізора, в яку входить вартість розробки та технологічної підготовки виробництва, також залежить від масовості виробництва.
> Справжні причини низькоякісності:
>
> 1. Відсутність конкуренції. Винищувачі та інша військова техніка була
> якісною, бо радянські генерали-замовники конкурували з потенційним
> ворогом і вимагали від нашої промисловості відповідної якості.
> 2. Радянська система розподілу ресурсів. Жодний розробник в СРСР
> не мав права закласти у виріб матеріали та комплектуючи без дозволу
> Центрального бюро застосування, яке було в багатьох міністерствах.
Як це вони з ним, потенційним супостатом, конкурували? Повітряні бої влаштовували? Військова техніка - це сегмент, який взагалі перевіряється на конкурентноздатність лише під час війни.
І "телевізійні" генерали вимагали від нашої промисловості відповідної якості. І параметри телевізорів "Соні" знали. Тільки Соні могла дозволити собі повну заміну моделей раз на рік, а Фотон чи Електрон - раз на п"ять років. Ця суттєва різниця - саме через більший обсяг виробництва у "Соні"
> для побутових телевізорів йшли найгірші електронні компоненті, бо
> найкращі дозволялися тільки для військової техніки.
на Заході також для побутових речей йдуть гірші електонні компоненти ніж для військової чи авіакосмічної техніки.
Не вірите? Зайдіть на сайт National, побачите, що синтезатор частоти для мобільного телефона коштує $2.50, а така сама модель синтезатора, тільки для авіакосмічної техніки $250.
Радянські електронні компоненти були гіршими за західні також лише через меншу серійність, а відтак, через меншу можливість інвестувати кошти у технологічну модернізацію.
> 3. Маловідомий факт. Радянські стандарти мали двосторонню дію, тобто
> заборонялося виробляти товар не тільки гірший за стандарт, але й
> кращий за стандарт.
Ну і що? Твереза політика, якщо стандарт добрий та оновлюється часто..
> Були й деякі інші причини.
Які?
> До речі купив у 1976 р. львівський "Електрон". Досі працює бездоганно,
> правда довелося замінити деякі блоки, щоб приймати кабельне телебачення
> і кольори у стандарті PAL, але нові блоки були вітчизняного виготовлення.
Тоді нащо взагалі була перебудова-ринок-розруха?
У мене в Києві холодильник "Дніпро" 1957 року працює...
Що це доводить?
> Одна з провідних електронних держав, Південна Корея, почала свій шлях
> 50 років тому, коли в країні не було інженерів. А ми маємо кілька шкіл
> у цій галузі прикладної науки.
Мали...на жаль, це у минулому..
Ці інженери зараз бананами на базарі торгують чи спеціальну літературу вивчають?
2005.05.23 | Рюген
Я, как старый раввин, могу сказать,
что Вы оба правы, но частично.Во-первых, качество советской продукции не всегда и не везде было хуже, чем несоветской.
Во-вторых, массовость в сотни тысяч или в миллионы - большой разницы уже нет. Мо многих случаях, по крайней мере.
В-третьих, насчет конкуренции. Вообще-то она была. Все помнят, как стояли в очереди за холодильниками Ока, ЗИЛ, Бирюса или Минск. Которые, кстати, и тогда по качеству были не хуже аналогичных европейских. (Никаких Корей тогда близко не было видно). А Апшероны, Донбассы или, еще хуже, Кодры, никому не были нужны. Бытовые электроприборы (харьковские бритвы, например) были может и послабее, чем лучшие европейские, но у них наверняка была бы своя ниша, которую теперь заняли Китай, Малайзия и пр.
В-четвертых, я бы посоветовал припомнить слова мудрого старика Киссинджера. Он заметил в свое время: демократия, свобода слова - это все ерунда. Советская система погибнет из-за низкой культуры труда.
Действительно, в конце 60-х - начале 70-х потенциал села по привлечению раб. силы был почти исчерпан. Резко усугубился ее дефицит. А тут еще старым пердунам в ПБ пришла в голову фантазия, что пора, мол, резко делать всех счастливыми в материальном плане. Тем более, нефтедоллары семидесятых это вроде как позволяли сделать. В-общем там много было факторов, но интересен результат: квалифицированнейший инженер получал чуть ли не меньше чем пропойца со стройки, на которого еще и воздействовать нельзя было: он просто переходил на другое предприятие, часто еще и с повышением заработка. А потом все повылилось: потерялся стимул к труду лучшего качества, разрослось и расцвело жлобство, апогей которого мы сейчас и наблюдаем.
2005.05.23 | ky
Re: Я, как старый раввин, могу сказать,
Рюген пише:> В-общем там много было факторов, но интересен результат: квалифицированнейший инженер получал чуть ли не меньше чем пропойца со стройки, на которого еще и воздействовать нельзя было: он просто переходил на другое предприятие, часто еще и с повышением заработка. А потом все повылилось: потерялся стимул к труду лучшего качества, разрослось и расцвело жлобство, апогей которого мы сейчас и наблюдаем.
>
Когда в обществе есть дефицит чего либо - все ищут на кого бы указать пальцем в смысле обвинить. А если в обществе еще и отсутствует логика
или присутствует извращенная логика, то вообще трудно на что-то рассчитывать. Без здравого смысла - здравых дел не получается.
Чудес на свете не бывает!
2005.05.24 | Рюген
Верно, но общо.
Приложимо, как пластырь, к любой поверхности.Стенку, правда, вылечить не удастся.
2005.05.24 | Безробітний
Поясните, пожалуйста...
> Во-вторых, массовость в сотни тысяч или в миллионы - большой разницы уже нет. Мо многих случаях, по крайней мере.Почему?
Я Вас не понимаю. В принципе, разница в десять раз позволяет в десять раз увеличить средства на технологические переоборудование, НИОКР, и т.д. Или проводить смену моделей в десять раз чаще.
Я ошибаюсь?
2005.05.24 | Рюген
Пробую.
Безробітний пише:> > Во-вторых, массовость в сотни тысяч или в миллионы - большой разницы уже нет. Мо многих случаях, по крайней мере.
>
> Почему?
> Я Вас не понимаю. В принципе, разница в десять раз позволяет в десять раз увеличить средства на технологические переоборудование, НИОКР, и т.д. Или проводить смену моделей в десять раз чаще.
> Я ошибаюсь?
Для рынка существует определенная емкость. Если уж на то пошло, то большинство т.н. товаров народного потребеления в СССР выпускалось куда большими тиражами, чем, например, в Европе. Скажем, одна и та же модель Жигулей гналась десятилетиями. Второй фактор. В очень массовых моделях доля НИОКР соответственно может быть гораздо ниже, чем в более навороченных, нацеленных на более узкий рынок. И, наконец, последнее - оборудование имеет свой ресурс. Штамп выдерживает, скажем, 20 тыс. штамповок. Т.е. цена штамповки в партии свыше 20 тыс. уже не снижается.
И еще раз. До середины-конца 60-х годов СССР не отставал от Европы в целом. Даже по ширпотребу.
Естественно, все что я тут пишу, не является истиной в последней инстанции. Я лишь смиренно прошу обратить винимание на перечисленные факторы.
2005.05.25 | Резонер
Re: Синдром кольорового телевізора...
Ви дійсно маєте дуже туманне уявлення про техніку взагалі і виробництво,а про стан нашої прикладної науки - поготів.
Масовість сприяє здешевленню виробів, а не їх якості. Про систему
випробувань продукції ви, бачу, не чули, бо переконані, що якість зброї
можна перевірити тільки на війні. Будь-який виріб розробляється за
затвердженим технічним завданням. В цьому документі конкретно вказані
показники призначення. Для літака, зокрема, це швидкість польоту,
довжина розбігу при старті, максимальна висота (стеля) польоту,
максимальна дальність польоту, склад навігаційного та іншого радіотехнічного
обладнання, для військового літака - склад озброєння та його характеристики.
І багато-багато іншого. Жоден літак не надходить до експлуатації чи на
озброєння без тривалої стадії випробувань. Випробування проходять
спочатку всі його елементи, модель і, зрештою, дослідний зразок.
Чи чули ви про таку професію "льотчик-випробувач"? Отже для
якості літака не потрібна війна, бо його тактико-технічні дані визначені
технічним завданням і перевірені випробуваннями. Ось так і відбувалася
конкуренція військово-промислових комплексів СРСР та Заходу.
Твердження, ніби керівники міністерств, які виробляли телевізори, дбали
про їх якість, - хибне. Вони дбали не про якість, а про план, тобто
кількість. Саме вони, якщо пам'ятає, заборонили оновлювати номенклатуру,
розробляти нові моделі
і ухвалили виробляти так звані уніфіковані телевізори.
Поділяю смуток з приводу того, що державні злочинці випхнули інженерів
на базари. Попри це відновити науково-технологічний потенціал України
легше, ніж його було створити з нуля південнокорейцям, де інженерів не
було взагалі, а протягом життя одного покоління постала електронна
держава № 1. До речі, праця інженера зовсім не полягає в читанні
технічної літератури. Не буду далі розвивати цю тезу. Нічого про
інженерську працю ви не знаєте.
Твердження, ніби капіталістичне виробництво теж дає на військову техніку
кращі комплектуючі - прояв вашої технічної неграмотності. Насправді,
найкраще йде саме на ринок масової мирної продукції. Але найкраще і
найдорожче - різні поняття. Військове виробництво у капкраїнах
монополізоване, бо війську потрібна стандартизація, тому монополії
вдаються до всіх засобів для підвищення ціни військових виробів.
Якби ви мали інженерні знання, то могли б поцікавитись, чому
військовий синтезатор у сто разів дорочий за свій мирний аналог. З'ясується,
наприклад (це моя здогадка на підставі власного досвіду, а не інформація),
що робота "мирного" синтезатора гарантована за температур 0-50 градусів,
а "військовий" може працювати від -40 до +125 градусів. Для цього
вжиті дорожчі матеріали, дорожча технологія, зокрема, жорсткіша
система контролю готової продукції, яка відправляє чимали виробів у брак.
Тому ціна одиниці "військового виробу" включає в себе ціну всієї партії,
з якої було відселектовано лише 1% придатних виробів, які задовольняють
умовам специфікації військовиків.
Вживалися і інші прийоми збільшення ціни. Колись в СРСР,
років 50 тому, було відтворено одну канадійську радіолокаційну станцію.
Далі станцію було перероблено інженерами СРСР. Кількість радіоламп
зменшилася удвічі (!). Зайві каскади американські інженери поставили саме
для того, щоб здерти якнайбільше грошей з військового бюджету.
2005.05.25 | Безробітний
Синдром....
Резонер пише:> Ви дійсно маєте дуже туманне уявлення про техніку взагалі і виробництво,
> а про стан нашої прикладної науки - поготів.
Звичайно, це дуже вагомий аргумент у дискусії. Особливо прикро, що такі аргументи вживає вчений.
> Масовість сприяє здешевленню виробів, а не їх якості.
Добре, спробую переконати Вас по-іншому.
Є дві телевізійні фірми (А та Б). Спочатку вони виробляють і продають телевізори приблизно однакової якості за приблизно рівну ціну. В КБ фірм А та Б працюють інженери приблизно рівної кваліфікації.
Суттєва різниця лише в одному- фірма А виготовляє та продає 1 тис апаратів в місяц, фірма Б - 100 тис апаратів в місяц.
Обидві фірми мусять розробляти нові моделі, шукати нові технологічні рішення, вести технологічну підготовку до впровадження нової продукції, підвищувати якість продукції.
Все це обидві фірми фінансують з того ж самого джерела - прибутку від продажу...
Питання...
Яка фірма має переваги у технологічній конкуренції?
Яка фірма більш часто оновлює свої моделі?
Яка фірма виграє у конкурентній боротьбі?
Мій прогноз - фірма Б. Саме тому, що має значно більше ресурсів.
Про систему
> випробувань продукції ви, бачу, не чули, бо переконані, що якість зброї
> можна перевірити тільки на війні. Будь-який виріб розробляється за
> затвердженим технічним завданням. В цьому документі конкретно вказані
> показники призначення. Для літака, зокрема, це швидкість польоту,
> довжина розбігу при старті, максимальна висота (стеля) польоту,
> максимальна дальність польоту, склад навігаційного та іншого радіотехнічного
> обладнання, для військового літака - склад озброєння та його характеристики.
> І багато-багато іншого. Жоден літак не надходить до експлуатації чи на
> озброєння без тривалої стадії випробувань. Випробування проходять
> спочатку всі його елементи, модель і, зрештою, дослідний зразок.
> Чи чули ви про таку професію "льотчик-випробувач"? Отже для
> якості літака не потрібна війна, бо його тактико-технічні дані визначені
> технічним завданням і перевірені випробуваннями. Ось так і відбувалася
> конкуренція військово-промислових комплексів СРСР та Заходу.
Добре, не хвилюйтеся, я згоден, що нічого не знаю.
Але для військових літаків з технологією Стелс ще й ефективну відбиваючу поверхню міряли на різних частотах. Красиві графіки наводили Пентагону, всі задоволені такі були випробуваннями. А чим все закінчилось у Югославії, наприклад?? На реальній війні? Пам"ятаєте?
І до чого були усі оті графіки, випробування та льотчики-випробувачі?
То де реально виявилась конкурентноспроможність Стелс - на полігонах та випробуваннях чи на війні?
> Твердження, ніби керівники міністерств, які виробляли телевізори, дбали
> про їх якість, - хибне. Вони дбали не про якість, а про план, тобто
> кількість. Саме вони, якщо пам'ятає, заборонили оновлювати номенклатуру,
> розробляти нові моделі
> і ухвалили виробляти так звані уніфіковані телевізори.
Вони, звичайно, були ворогами народу, свідомо шкодили та про якість взагалі не дбали. Мабуть тому, що розуміли переваги капіталізму.
Але...
Уніфіковані вузли та уніфікацію також широко використовують на Заході. Наприклад, центральну мікросхему та переферійну електроніку технології Digital Light Projection (DLP) всі покупають у Texas Instruments, яка інвестувала біля 1 млрд доларів та десять років у цю розробку...
Радіочастотний блок 90% західних телевізорів також уніфікований.
> Поділяю смуток з приводу того, що державні злочинці випхнули інженерів
> на базари. Попри це відновити науково-технологічний потенціал України
> легше, ніж його було створити з нуля південнокорейцям, де інженерів не
> було взагалі, а протягом життя одного покоління постала електронна
> держава № 1. До речі, праця інженера зовсім не полягає в читанні
> технічної літератури. Не буду далі розвивати цю тезу. Нічого про
> інженерську працю ви не знаєте.
Знов не заперечую, не хвилюйтесь, про інженерну працю я нічого не знаю...
Технічної літератури, звичайно, інженер-розробник ніколи не читає, його у ВУЗі на все життя знаннями забезпечили...
>
> Твердження, ніби капіталістичне виробництво теж дає на військову техніку
> кращі комплектуючі - прояв вашої технічної неграмотності. Насправді,
> найкраще йде саме на ринок масової мирної продукції. Але найкраще і
> найдорожче - різні поняття. Військове виробництво у капкраїнах
> монополізоване, бо війську потрібна стандартизація, тому монополії
> вдаються до всіх засобів для підвищення ціни військових виробів.
>
> Якби ви мали інженерні знання, то могли б поцікавитись, чому
> військовий синтезатор у сто разів дорочий за свій мирний аналог. З'ясується,
> наприклад (це моя здогадка на підставі власного досвіду, а не інформація),
> що робота "мирного" синтезатора гарантована за температур 0-50 градусів,
> а "військовий" може працювати від -40 до +125 градусів. Для цього
> вжиті дорожчі матеріали, дорожча технологія, зокрема, жорсткіша
> система контролю готової продукції, яка відправляє чимали виробів у брак.
> Тому ціна одиниці "військового виробу" включає в себе ціну всієї партії,
> з якої було відселектовано лише 1% придатних виробів, які задовольняють
> умовам специфікації військовиків.
Тобто військові знов-таки і на Заході отримали найкращі за технічними параметрами вироби. Що я Вам і доводив у дописі, на який отримав таку гнівну відповідь.
Отак саме і працювала "военная приемка" в СРСР. Дякую за гарну ілюстрацію.
> Вживалися і інші прийоми збільшення ціни. Колись в СРСР,
> років 50 тому, було відтворено одну канадійську радіолокаційну станцію.
> Далі станцію було перероблено інженерами СРСР. Кількість радіоламп
> зменшилася удвічі (!). Зайві каскади американські інженери поставили саме
> для того, щоб здерти якнайбільше грошей з військового бюджету.
Ви вважаєте, що на Заході сидить дядя з Пентагону, обчислює кількість каскадів, і з тої кількості виводить ціну продукції та платить виробнику???
Дякую Вам за змістовну відповідь. Зауважу лише, що для того, щоб оцінювати мій рівень інженерної підготовки у Вас замало даних...
Щоб заспокоїти Вас, повідомлю, що частина моїх прикладних інженерних розробок опублікована у відповідних IEEE Transactions on ..., а частина використовується у реально-діючих системах...
2005.05.25 | ky
Re: Синдром....
О чем спорите? И какой толк?Даже если есть хорошие инженера,
они на Украине так будут работать, как им платят.
А платят им не очень.
2005.05.27 | Резонер
Re: Синдром....
Згоден з тим, що працю інженера в нас не шанують іоплачують нижче за будь-які норми.
Але, не треба впадати у іншу облуду.
Великий єврейський письменник Шолом-Алейхем писав:
"Талант, як гроші. Або є, або нема."
Якщо інженер не має хисту, скільки йому не платити,
результатів (винаходів, оригінальних технічних рішень тощо)
не буде.
Правда, інженер без таланту згодиться для посади "інженеру відділу кадрів"
або "інженеру відділу охорони праці" й т.п. "інженерних
посад".
2005.05.27 | Резонер
Re: Синдром....
П. Безробітний!Не ломіться у широко відчинені двері. Всі розуміють,
що утримання інженерного центру великої корпорації
коштує дорого і вимагає великих прибутків. Але якщо б
ви познайомилися з історією високотехнологічних гігантів
сьогодення, то побачили б, що починалися вони з малих
приватних лабораторій і майстерень.
Фірму Інтел започаткували
два інженери, які попросили банківський кредит на
домашню лабораторію під ідею операційного підсилювача.
Форд вдосконалив чотиритактний двигун, який
винайшов Отто, і почав заробляти гроші тим, що у власному
сараї робив на замовлення машини. Це вже потім він
розкрутився до заводів-гігантів і впровадив конвеєр.
Кольт вдосконалив револьвер (зробив автоматичний поворот
барабану) і почав із продажу саморобних револьверів,
зроблених у власній майстерні. І так виникли всі фірми
за винятком гірничовидобувних.
Щодо уніфікації, то ви плутаєте уніфікацію із стандартизацією
і елементну базу з вузлами виробів. Вся радіолектронна промисловість
користується комерційно доступними мікросхемами, резисторами,
варікапами та ін. Але... рядкові трансформатори комп'ютерних
моніторів не тільки не уніфіковані, але й не стандартизовані, вони,
як і відхильні системи кінескопів у кожної фірми свої. Навіть в межах
однієї фірми вони різні для різних моніторів.
Уніфікація телевізорів впроваджувалася з найкращих міркувань -
для полегшення ремонту (на Заході таке явище, як ремонт,
практично відсутнє).
Стандартизація завжди дає позитивний ефект, але найбільші фірми
часто диктують ринку свої нові стандарти.
Є ще і таке явище: деякі передові вироби зроблені не на масових,
а на спеціальних мікросхемах, весь тираж яких купує один
монопольний споживач за спеціальною угодою з виробником елементної
бази. У готовому виробі на такій мікросхемі часто немає маркування,
а схем буржуї до своїх виробів не додають. Це робиться для протидії
клонуванню, бо самого патентного захисту не вистачає.
Ваш приклад із літаками Стелтс невдалий. Літак для зменшення відбиття
радіохвиль зробили із композитного матеріалу, але цей матеріал
не витримує високих температур, тому стелтси літають повільніше
за металеві літаки. Те, що його можна виявити пасивною радіолокацією
за власним електромагнітним випромінюванням, а також можна збити,
і винищувачем, і ракетою, розробники знали із самого початку.
Ніякої війни для цього не було потрібно. Технічному завданню
технологія Стелстс повністю відповідає. До речі, створити літак,
який принципово неможливо збити, також принципово не можливо.
Ваша репліка свідчить про певну психологічну орієнтацію на емпіричний
досвід і недовіру до знання, яке шляхом математичних розрахунків
дозволяє передбачити результат. У сучасному світі практичний досвід
відходить на задній план.
Маючи практичний досвід, можна зробити діжку чи бричку, але не
мікропроцесор, космічну ракету чи ядерний реактор. Високі технологій
вимагають, щоб виріб був спочатку зроблений теоретично, тобто
на формулах і візуалізованих комп'ютером результатах розрахунку.
Про технічну літературу. Згоден, читання технічної літератури, а також
патентів, про яких ви забули, є елементом праці інженера, але ж
ця праця читанням не вичерпується. Результат праці інженера - технічна
документація. Публікації для інженерів - by-product. Патенти мають
більше значення.
Я перепрошую за те, що зробив висновок, ніби ви з інженерною
працею не знайомі. Сподіваюсь, ваші публікації в IEEE Trans.
патентно захищені. Ви читали англомовні технічні журнали, тому
мусили зустрічати так звані smart publications. Це статті, де
наведені схеми, з яких навмисно видалені деякі "другорядні" ланцюги,
без яких схема не працює, але надрукована в статті, вона не дозволяє
нікому запатентувати це ж саме технічне рішення.
Я не звинувачую директорів телевізійних заводів у шкідництві. Вони боролися
за якість. Організовували соцзмагання, вживали інших заходів. Але мирна
продукція (ширвжиток) для них була другорядною. Основною завжди була
та, що проходила приймання представниками замовника. Саме за неї
давали премії та геройські звання.
Щодо якості елементної бази, то тут ви не розумієте докорінну відмінність
радянської та капіталістичної економік.
В СРСР у товари ширвжитку закладалися гірші (саме гірші!) елементи,
компоненти, матеріали через дефіцит. Кращі були не на багато дорожчі,
але їх не вистачало.
У капстранах у товари ширвжитку закладалися дешевші (а не гірші!)
компоненти і матеріали виключно з міркувань прибутковості. Зроблений
з гірших матеріалів виріб не витримав би конкуренції.
Дефіциту елементів з прийманням ПЗ (воно в них також є) там немає,
але зроблений з них товар не витримав би конкуренцію через високу ціну.
А військовий виріб не має внутрішнього конкурента.
Звичайно, у Пентагоні не підраховували кількість зайвих катодних
повторювачів у РЛС, просто платили фірмі те, що обумовлене
контрактом.
2005.06.03 | Георгій
Чому вщухла ця гілка?
Тільки почалася цікава дискусія, одразу все якось обвисло... Невже нема більше ідей?2005.06.03 | Iryna_
Re: Чому вщухла ця гілка?
Мабуть тому, що втратили надію на будь-яке розумне реформування.Ми з колегами намагались щось писати-говорити-подавати, але результатом були лише купа проблем і ворогів. Можна сміятись, але навіть пара дядьків з відповідної організації прийшла подивитись, а що це тут такі активні знайшлися і що вони за діяльність розвели.
Поки що мій прогноз - все буде тихо тліти, потім без попередження всіх розженуть (або кудись приєднають, що по суті одне й те саме). Моя стратегія - більше ініціатив не виявляти і намагатись зробити поки якнайбільше, бо потім можливості не буде.
2005.06.03 | Георгій
А шкода
Iryna_ пише:> Мабуть тому, що втратили надію на будь-яке розумне реформування. Ми з колегами намагались щось писати-говорити-подавати, але результатом були лише купа проблем і ворогів. Можна сміятись, але навіть пара дядьків з відповідної організації прийшла подивитись, а що це тут такі активні знайшлися і що вони за діяльність розвели.
(ГП) Шкода. Ви, д-р Шульман, пані (д-р) КУ і ще деякі дописувачі висловлювали тут дуже, на мою думку, непогані ідеї. Дуже прикро, що українські чинуші-правителі не дадуть їм бути втіленими в життя. Це ж ідеї, які роблять їх, чинуш, дуже мало кому взагалі потрібними, принаймні у їх (чинуш) теперешньому вигляді...
> Поки що мій прогноз - все буде тихо тліти, потім без попередження всіх розженуть (або кудись приєднають, що по суті одне й те саме). Моя стратегія - більше ініціатив не виявляти і намагатись зробити поки якнайбільше, бо потім можливості не буде.
(ГП) Щасти Вам. Пишіть мені на мило (gpinchuk@muw.edu), якщо будуть потрібні якісь переклади чи що.
2005.06.03 | Iryna_
Re: А шкода
Дякую. З перекладами я й сама розбираюсь, англійську знаю досить непогано.Щодо перспектив реформування - мене особисто найбільше засмутила позиція академіків та навколоакадеміків, яких я завжди вважала нормальними людьми та справжніми науковцями. Але вони почали видавати ду-у-уже негативну реакцію на надзвичайно м'яко сформульовані пропозиції щодо змін (ну там імпакт-фактори, рейтингові журнали, залучення іноземних рецензентів, ніяких екстрімів типу вікових цензів чи повної відкритості фінансів) з текстами типу ви занадто молоді, щоб взагалі щось говорити. Тобто навіть порівняно адекватні люди у тій академії проти найменших змін, а що вже говорити про повних істориків КПРС та секретарів парткомів?
Схоже на те, що різні Томенки вирішили або не чіпати це все та використовувати у своїх інтересах по можливості, або почекати ще трошки і затіяти якусь круту реформу зверху (вони в тому нічого не розуміють і нареформують так, що наука на тому скінчиться). Як не смішно, але схоже, що для нас (тобто тих, хто з закордонної допомогою ще потроху ворушиться) перший варіант - тобто повільне загнивання - є кращим.
2005.06.04 | Георгій
Re: А шкода
Iryna_ пише:> Дякую. З перекладами я й сама розбираюсь, англійську знаю досить непогано.
(ГП) Вибачте, я не хотів сказати, що Ви не знаєте. Може щось інше потрібно. Просто хочеться бути корисним, а я не знаю, як. До безкінечності жувати, яке все в українській науці та освіті погане, мені противно, тому що це і так ясно. Брати участь у перегавкуваннях типу який поганий- ні, хороший - ні, поганий - ні хороший - той чи інший ректор чи той чи інший ВНЗ, я теж не можу, та й не хочу. Я пробував пересилати деяким українським викладачам зразки екзаменаційних питань, що я сам їх склав чи інші викладачі склали у моєму університеті (у США), але це теж не особливо цікаво чи продуктивно. Питав Вас, що у Вас вийшло з тими грантами, що Ви їх отримували від НАТО, але Ви не відповіли - очевидно, вирішили, що я лізу не в свою справу. От і виходить, що ви, українські викладачі і науковці, там, а ми, гамериканські, тут, і все... Точно за Кіплінгом, "and never the twain shall meet."
> Щодо перспектив реформування - мене особисто найбільше засмутила позиція академіків та навколоакадеміків, яких я завжди вважала нормальними людьми та справжніми науковцями. Але вони почали видавати ду-у-уже негативну реакцію на надзвичайно м'яко сформульовані пропозиції щодо змін (ну там імпакт-фактори, рейтингові журнали, залучення іноземних рецензентів, ніяких екстрімів типу вікових цензів чи повної відкритості фінансів) з текстами типу ви занадто молоді, щоб взагалі щось говорити. Тобто навіть порівняно адекватні люди у тій академії проти найменших змін, а що вже говорити про повних істориків КПРС та секретарів парткомів?
(ГП) Н-да.
> Схоже на те, що різні Томенки вирішили або не чіпати це все та використовувати у своїх інтересах по можливості, або почекати ще трошки і затіяти якусь круту реформу зверху (вони в тому нічого не розуміють і нареформують так, що наука на тому скінчиться). Як не смішно, але схоже, що для нас (тобто тих, хто з закордонної допомогою ще потроху ворушиться) перший варіант - тобто повільне загнивання - є кращим.
(ГП) Розумію.
2005.06.04 | Iryna_
Re: А шкода
Спробую описати ситуацію з грантами, яка є зараз досить непростою.Щодо грантів НАТО, я десь відповідала, ця програма просто вже закінчилась. Зараз вони дають лише гроші на типу політологію та дослідження стосунків НАТО і України.
З грантами на природничі науки зараз не дуже хороша ситуація. Конкурси дуже великі, і самих грантів дуже мало.
Інша проблема з закордонними грантами - це ніколи не будуть гранти нам, а лише гранти на співробітництво великих колективів, тобто потрібно декілька груп з СНД + декілька груп з ЄС. З колективами свої проблеми, що досить часто не мають ніякого відношення до власне науки і успіхів.
Штатівські гранти (CRDF) на співробітництво одержати для нас особисто нереально, бо немає американських партнерів адекватної ваги (всі наявні потенційні партнери або дуже старі, або вже міцно "зайняті" іншими групами з СНД, а декілька груп з СНД там за умовами не беруть).
Реально у нашому відділі одержуються лише різні персональні гранти для молодих вчених, всі інші - мають зарплату + типу 150 гривень на місяць від української грантової контори. Це дуже великий плюс для нас, що молодь має стимули і тримається. Це, напевне, навіть важливіше, ніж для інших. Бо серед цих інших все одно лише фанатики й залишилися, і вони нікуди не подінуться, хіба що примусово виженуть.
Я про те, що гранти - річ досить ситуативна і їх наявність залежить від наукових успіхів досить опосередковано. Це добре, але розраховувати на них не можна.
2005.06.04 | Георгій
Re: А шкода
Ну, тоді дійсно, просто пишіть хороші статті у хороші наукові журнали. Але ж Ви звідкісь таки мусите брати гроші на обладнання, реактиви і т.д. - воно ж все таке дороге, що не розплатишся. Тому гранти - якісь, звідкісь - отримувати абсолютно необхідно. А що вони не показник нічого, це я знаю.