МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Чи потрібні Україні два наукові ступені?

06/05/2006 | Ярослав Ганіткевич
http://www.rpl.org.ua/ukr/article;58/

Ярослав Ганіткевич: Чи потрібні Україні два наукові ступені?

13.03.2006 [11:51]

В останній час в Україні все наполегливіше на різних рівнях підіймається питання про надання нашим університетам автономії, однак при цьому якось не згадується про відмінність наукових ступенів в Україні і в цивілізованому світі, встидливо замовчується той факт, що прийнята в усьому світі університетська автономія передбачає право видачі університетами дипломів про науковий ступінь. Деякі наукові заклади, як Інститут біоорганічної хімії та нафтохімії НАН України уже створили прецедент – за рішенням Вченої ради інституту всі, хто захистив кандидатську дисертацію, одержують відповідний диплом Інституту, незалежно від рішення, ухваленого згодом ВАК.

Питання про повернення України до університетської системи наукових ступенів з одним ступенем доктора наук, як це було до тоталітарного більшовицького режиму, являється ще табу – темою, яку відкрито не обговорюється. Хоч відомі окремі виступи за впровадження захисту однієї дисертації, напр. ректора ЛНМУ імені Івана Франка І.О.Вакарчука. Особливо дивне замовчування цього питання в час активного входження України в Болонський процес, який передбачає два рівні навчання, кілька університетських ступенів (бакалавр, магістр) та єдиний докторський науковий ступінь.

Україна після розпаду СРСР успадкувала радянську систему наукових ступенів, якої не було в країнах Європи і світу (тільки в Данії та Ісландії виділяють два докторські ступені), окрім країн “соціалістичного табору”. Чомусь більше десятиліття відкладається обговорення питання - чи доцільно зберегти в Україні два радянські наукові ступені – кандидата і доктора наук, чи перейти на світову систему одного наукового ступеня – доктора наук.

В процесі формування університетської освіти ще з 12 століття виробилася система наукових ступенів і звань, яку прийняли усі університети світу. Наукові ступені (їх називають ще вченими або академічними ступенями, інколи вживають як вчені титули) запроваджено ще в середньовічних університетах. Це насамперед науковий (вчений) ступінь доктора наук (в класичних університетах це звичайно ступені доктора філософії, доктора права, доктора медицини і доктора теології). Вперше ступінь доктора наук присуджено в Болонському університеті у 1130 році. Термін “доктор” взято з грецької мови, де він означає “вчитель”. Отже “доктор медицини” означає “вчитель медицини” – найвищої кваліфікації. Перші правила присудження вченого ступеня склав Папа Онорій ІІІ 1219 року.

В 13 ст. В Сорбоні вперше запроваджено ступінь бакалавра, який став найнижчим університетським ступенем. Вищим ступенем був магістр, він був найвищим ступенем, який могли отримати абсольвенти філософського факультету. Медичні, правничі і теологічні факультети класичних університетів мали право надавати своїм випускникам науковий ступінь доктора (відповідно – медицини, права, теології).

Правила присудження ступенів, близькі до сучасних, запроваджено в середині 18 ст. Ступінь доктора наук надається після промоції (Promotio) або габілітації (Habilitatio), під час якої претендент виступає з викладом своєї праці, а промотори (у нас це офіційні опоненти) дають їй оцінку і пропонують рішення – присудити науковий ступінь доктора відповідної галузі науки. Перед промоцією потрібно скласти ригорози (Rigorosum) – екзамени зі спеціальності або близької галузі науки, інколи ригорози може складатися із 10 і більше екзаменів. В деяких країнах, напр. в Австрії, при наявності вагомих праць науковий ступінь можуть присудити без промоції дисертації після здачі трьох ригорозів.
В дипломах докторів наук можуть бути 4 ступені оцінки претендента, зокрема дуже добре, з відзнакою, з великою відзнакою (Cum Laude, Cum Laude Magna).

У 19 ст. в університетах запроваджено титул (звання) Почесного доктора (Doctor honoris causa).

Таким чином, зараз відрізняють один науковий ступінь – доктор наук, та університетські або академічні ступені – бакалавр, ліценціат, магістр. До іншої категорії належать наукові звання – професора, доцента, приват-доцента, які звичайно надаються органами влади за клопотанням Вчених рад.
При загальній єдиній системі наукових і університетських ступенів спостерігаються деякі відмінності в окремих країнах. У Німеччині деякий час (у 19 ст.) ступеня магістра не вживали, повернулися до нього, як академічого ступеня, лише у 1960 р. Ліценціат – ступінь, який традиційно поширений в Австрії та Швайцарії, у Франції і Англії більш поширений ступінь бакалавра.

У США перший найнижчий ступінь – бакалавр (Bachelor), напр. бакалавр філософії; в деяких спеціальностях - ліценціат (Licenciat). Наступний ступінь – магістр (Magister, Master of Science), звичайно отримує бакалавр за рік після виконання магістерської роботи і здачі магістерських екзаменів. Найвищий ступінь доктор – Medicine Doktor (MD), Doktor of Medical Science (M.Sc.D.), Philosophy Doktor (PhD) – отримують після виконання докторської праці і промоції (часом це габілітація). При цьому можуть зараховувати іспити – ригорози, складені при отриманні ступеня магістра.

При усіх можливих відмінностях у різних країнах вчений ступінь доктора залишався і залишається єдиним, основним і незмінним у всьому науковому світі.

Так було і є в Європі та в усьому цивілізованому світі, так було на наших землях до повалення більшовиками Української Народної Республіки, до приєднання Західно-українських земель і Буковини до СРСР. Дипломи доктора філософії, права та інші до 1918 р. видавали у Харківському, Київському св. Володимира та Одеському (Новоросійському) університетах, до 1939 р. - у найстарішому університеті України – Львівському (нині Львівський національний університет імені Івана Франка), до 1941 р. – у Чернівецькому університеті.

Після приходу до влади більшовики ліквідували університети, університетські свободи і наукові ступені. Повністю ліквідовано університетську систему самоврядування та автономію, викладачів стали готувати “Інститути червоної професури”. У 1934 р. деякі вузи (інститути народної освіти) перейменували в університети і стали повертати вчені ступені, однак при цьому не було мови про повернення університетської автономії та самоврядування.

Оскільки поставлені на наукові посади колишні політруки і комісари мали часто дуже слабу наукову підготовку, як правило не були в стані написати докторську дисертацію, у 1934 р. партійними органами було прийнято рішення запровадити значно меншу, спрощену дисертацію і ступінь, якому дали назву “кандидат наук”. Це було зроблено щоб полегшити здобуття вченого ступеня малограмотними претендентами та дати їм право займати посади доцента і професора, інші керівні посади в навчальних і наукових закладах. При присудженні наукових ступенів остаточне слово як в інститутах, так і в університетах, відібрали у вчених і передали адміністративним органам. Право видачі дипломів про наукові ступені, яке в усьому світі належить ректорам університетів, передали спеціально створеним адміністративним органам - Кваліфікаційним комісіям, пізніше – Вищій Атестаційній Комісії в Москві, які насамперед цікавилися “класовим походженням” претендентів, їх партійністю та поглядами.

Надуманий термін “кандидат наук” набув великого поширення в СРСР і в “країнах соціалістичного табору”, ми часто його вживаємо не задумуючись над його змістом. Що значить словосполучення “кандидат наук”? Грецьке слово “candidus” означає яскраво-білий; слово “candidatus” – особа у білій тозі, що претендує на високий пост. Звідси зрозумілим є - кандидат на виборну посаду, кандидат в депутати, кандидат на професора. Якщо б словосполучення “кандидат наук” мало означати кандидата на вченого, то мало би звучати як “кандидат в науковці”, але ж якої галузі науки? Треба визнати, що насправді застосування терміну “кандидат наук” є невдалим, невідповідним, безсенсовним, на відміну від терміну “доктор філософії – вчитель філософії” не має ніякого логічного змісту; адже за своїм змістом це “претендент філософії”!?

Тільки в тоталітарному суспільстві можна було зверху за забаганкою високих керівників запровадити будь-які словосполучення-терміни, як “народна демократія”, “антипартійна група”, “лженаука кібернетика” і багато тому подібних. Завдяки партійному керівництву тодішніми пресою, радіо і телебаченням, ЗМІ (мабуть вірніше буде сказати – засобами масової дезінформації) ці словосполучення стали поширеними і загальноприйнятими. Звичайно, в тих умовах ніхто не посмів висловити критичних зауважень, тим більше, що це було в 30-х роках ХХ ст., після спланованого партійно-державними органами жахливого голодомору в Україні, в період, що увійшов в історію як роки кривавої розправи більшовицького режиму з “ворогами народу”, переважно заможними, освіченими, інтелігентними людьми.

Внаслідок відсутності ідентичних наукових ступенів в Україні та в зарубіжних країнах виникають значні труднощі при складенні міждержавних домовленостей про взаємне визнання наукових ступенів, в процесі нострифікації. Такі ж труднощі з поданням діючих ступенів виникають при написанні в авторефератах у “Підсумку” (Summary) англійською мовою, при спробі перекласти їх на інші мови.

Дехто вважає аналогом ступеня “кандидат наук” передбачений Болонським процесом ступінь ”Doctor Philosophy” (PhD); інші рекомендують подавати словосполучення дослівно в перекладі англійською (Kandidate of medical science degree); ще інші вважають можливим писати в англійській транскрипції “Kandidat medychnyh nauk”, а там нехай зарубіжні фахівці догадуються, що означає цей совєтський ступінь!

“Доктор медичних наук” подають нерідко як “Doctor medical science degree”, хоч такого ступеня в англійській мові й англомовній науці не існує, загальновживаним є “Medicine Doctor (MD)”.

Однак потрібно визнати, що двоступенева система, запроваджена більшовицьким режимом для слабопідготовлених претендентів, з часом втратила своє первісне призначення; завдяки активній діяльності науковців, не зважаючи на партійний диктат в науці, вона перетворилася в досить логічну обгрунтовану систему, що досить ефективно діяла на протязі десятиліть як в Росії, так і в республіках СРСР. Радянський ступінь доктора наук став досить високо цінитися у світі.
При всьому тому, неточність, неповна відповідність перекладів українських (успадкованих від СРСР з російської мови) назв наукових ступенів, брак ідентичності термінології особливо неприпустимі в науковій діяльності та документації, де необхідно дотримуватися чіткості, точності визначення змісту кожного терміну і поняття. Невідповідність світових і українських дипломів дуже ускладнює питання про визнання в Україні зарубіжних дипломів (ВАК України досі вперто не бажає визнавати навіть дипломів Українського вільного університету в Мюнхені).

Цікаво, що в часи панування СРСР над Східною Європою деякі країни “соціалістичного табору” зуміли частково відстояти свою багатовікову традицію наукових ступенів і не запровадили ступеня ”кандидата наук” за прикладом СРСР. Так, в НДР знайшли вихід у запровадженні поруч із ступенем доктора ступеня “Doktor Wissenschaften”, так що система стала двохступенева і зовні наближалася до радянської. У ПНР введено натомість другий ступінь “Доктор габілітований”. Після розпаду Радянського Союзу ці країни повернулися до своєї і світової традиційної системи.

В психології “радянської людини”, в т.ч. науковців, наслідки більшовицької пропаганди закоренилися так глибоко, що після розпаду СРСР, коли стало можливим критично переоцінити минулий період тоталітаризму, практично не зроблено спроби проаналізувати суть і мету запровадженого більшовиками ступеня і поняття “кандидат наук”, існування якого в незалежній Україні відрізняє нашу державу від Європи і цивілізованого світу. Це тим більше дивно, що Україна підписала Болонську декларацію, у вищих школах України за прикладом європейських країн запроваджуються і широко рекламуються університетські ступені бакалавра і магістра. І в той же час накладається табу на обговорення невідповідності українських наукових ступенів Болонській декларації!
Аналіз ситуації в науці показує, що запровадження більшовицькою владою двох ступенів різко змінило положення науковців, насамперед це виразно відбилося на їхніх вікових характеристиках. Ці зміни тривають і досі, вже після розпаду СРСР, їх можна спостерігати на прикладі українських вищих шкіл.

В СРСР з 1934 р. по кінець 1986 р.захищено 518.700 дисертацій (біля 11 тис. в рік – за винятком воєнних років), в т.ч. 473 тис. кандидатських дисертацій і 45,7 тис. докторських дисертацій; відношення докторів до кандидатів наук становило біля 1 : 10.

В наш час, уже в незалежній державі, ВАК України видав у 2004 р біля 5.5 тисяч наукових дипломів доктора і кандидата наук, розглянувши стільки ж атестаційних висновків експертних рад. Але чи можна вважати задовільною таку систему видачі наукових дипломів, коли за одне засідання Президія ВАК розглядає біля 500 і більше справ, отже навіть при безперервному засіданні протягом 6 годин на “розгляд” справи одного претендента припадає аж... 43 сек!! Тобто вистарчає часу щонайбільше заслухати ім”я претендента, тему дисертації, назву установи, імена опонентів, а коли ж “розглядається” заключення опонентів, висновок третьої установи, заключення Вченої Ради, висновок експертної комісії? І цей “розгляд” за лічені секунди вирішує долю дисертанта, а не Вчена рада, яка слухає захист, кілька годин спілкується з дисертантом і всестороннє обговорює його роботу, як це відбувається на основі вікового досвіду у західних країнах.

Із цих 5,5 тисяч науковців доктори наук становили лише 708 осіб, тобто 13% науковців офіційно допущено до вищих наукових посад. Біля 4.8 тис. кандидатів наук можуть працювати (нерідко, як і особи без ступеня) на нижчих наукових посадах.

Видається, що ВАК намагається своїми своїми все складнішими вимогами зробити наших дисертантів як найбільше освіченими, знатоками іноземних мов, любителями філософії, прагне шоб вони добре знали свою спеціальність. Але чи це справді справа ВАКу? Чи сама специфіка наукової роботи не вимагає від науковця знання іноземних мов, краще навіть не однієї, а кількох? Хиба можна виконати повноцінну дисертаційну (та й взагалі усяку!) роботу, не знаючи, що робиться в даній галузі у світовій науці, в провідних зарубіжних країнах? А хиба можуть науковці брати участь в обміні з іншими країнами, не знаючи мови? Чи не знаючи досконало своєї спеціальності, науковець при нормальних вимогах може виконати дисертаційну роботу і успішно захистити її?

Не можна не згадати про те, що в останні роки спостерігається помітна девальвація вчених ступенів, зумовлена насамперед тим, що наукові ступені легко даються високим посадовим особам; поширеною є думка, що їх можна придбати за гроші. Тут не без значення є такий факт, що наприклад, кількість кандидатів і докторів економічних наук за останні 15 років збільшилася в 70 раз!

На прикладі науковців – співробітників медичного факультету Київського університету св. Володимира – сьогодні Національного медичного університету ім. О.О.Богомольця* можемо проаналізувати стан, який був до панування тоталітарного режиму, та порівняти його із тим, що спостерігалося пізніше в СРСР, у післявоєнні роки і до сьогодні в Україні.

Середній вік 64 медиків-науковців Університету св. Володимира, які захистили докторські дисертації до 1916 р. коли діяла прийнята у світі система одного наукового ступеня, становив 30 років, найнижчий вік – 23 роки (!), найбільший – 39 років, при цьому у віці старше 35 років захищали дисертації лише 8 осіб; до 30 років – 39 осіб, тобто 61%. Серед них були відомі пізніші вчені, які зайняли видатне місце в нашій науці (В.К.Високович, М.М.Волкович, Д.С.Воронцов, Є.П.Вотчал, М.М.Дітеріхс, В.К.Ліндеман, Ф.Ф.Мерінг, Г.М.Мінх, В.П.Образцов,О.Д.Павловський, В.А.Субботін, А.М.Тижненко, В.Ю.Чаговець та ін.). Багато з них очолювали наукові колективи на протязі 20-30 років і довше, а проф. В.О.Караваєв – 44 роки! Найбільш плідний період їх діяльності припадав на вік 30-45 років – період високої творчої активності вчених.

Як змінилася ситуація після запровадження більшовиками двох наукових ступенів? Середній вік 100 науковців, що захищали докторські дисертації на протязі 1936-2004 років становить 46 років. Тривалість наукової діяльності після отримання ступеня доктора наук знаходиться в межах від 1 року до 36 років, становить переважно 20-25 років. 26 осіб захистили докторські дисертації у віці 50 і більше років, у тім дві особи – у 62 роки, один – у 70 років. У віці до 49 років захистили дисертації лише 74% науковців. В той же час у віці 40 і менше років захистили дисертації тільки 13 осіб (13%), наймолодшому претенденту було 36 років. Майже всі науковці останньої вікової групи стали видатними вченими, відомими фахівцями у своїй галузі науки (М.М.Амосов, Берзинь В.І., В.Г.Коляденко, З.Ф.Веселовська – захистили докторську дисертацію у 39 років; Є.Г.Гончарук, А.С.Єфімов – у 38; О.П.Волосовець, О.І.Волошин, Г.М.Дранник, М.Ф.Борисенко – у 37 років.

Тут варто згадати видатного київського кріохірурга (який зараз працює у Відні), вченого світової слави професора Миколу Корпана, який захистив кандидатську дисертацію у віці 29 років, докторську – у 34 роки! (Для відома цікавих читачів: автор цих рядків захистив кандидатську у 26 років, докторську – у 39 років).

Порівняльну характеристику докторів і кандидатів медичних наук можемо прослідкувати на прикладі Одеського медичного університету**. В Одеському університеті на медичному факультеті на протязі 1880-1916 рр. отримали звання доктора медицини 55 осіб; вік їх 23-43 роки, в середньому 33 роки. У 30 років і раніше захистили докторські дисертації 22 особи, у 35 років і пізніше – 14 науковців.

Університетську освіту ці лікарі здобули у віці 21-30 років (деякі з них закінчили раніше природничий факультет), у середньому в 26 років. Від часу закінчення університетської освіти (або Військово-медичної академії) до здобуття докторського диплому пройшло 2-15 років, в середньому 7 років. Слід враховувати, що не усі лікарі зразу приступали до виконання дисертаційної праці (як і сьогодні), деякі були на практичній роботі, працювали в різних лікувальних і наукових закладах. На протязі 2-х років після закінчення університетської освіти захистили докторські дисертації 15 лікарів (!), за 3 роки і пізніше – 10 осіб. Ці лікарі закінчили медичну освіту у віці 21-30 років, у середньому в 26 років, при цьому деякі з них спочатку здобули природничу освіту. 36 осіб закінчили університет у віці 25 років.

Згодом 30 докторів медицини стали професорами Одеського університету у віці 27-54 роки, в середньому у 41 рік; в середньому за 8 років після здобуття докторського диплому. 14 науковців стали професорами у 40 і менше років, серед них була низка видатних вчених, як Д.К.Заболотний, П.А.Вальтер, Б.Ф.Веріго, О.М.Пучківський, В.П.Філатов, Г.В.Хлопін, Т.Г.Яновський та ін.

В радянський період для 90 докторів наук, які захищалися в період 1946-1988 рр., середній вік отримання докторського диплому – 45 років. В 40 років і менше стали докторами наук 15 осіб, в 50 років і старше – 19 осіб.

Згадані доктори наук захистили свої кандидатські дисертації у віці 23-44 роки, в середньому у 33 роки. У 30 і менше років захистили кандидатські дисертації 22 науковці, у 40 років і старше – 3 особи. Медичну освіту вони здобули в середньому у 25 років.

Лікарські дипломи ці науковці отримали у віці в середньому 25 років. На підготовку кандидатської дисертації вони затратили в середньому 8 років, - докторської дисертації - від 5 до 25 років, у середньому – 12 років. На протязі 12 років і менше готували докторські дисертації 48 осіб, 13 років і більше – 41 науковець. 15 і більше років працювали над докторською дисертацією 23 кандидати наук.

Отже, на підготовку доктора наук затрачається 8 + 12 = 20 років, до цього ще треба додати декілька років на здобуття звання професора.
Як бачимо, при існуючій системі у найбільш продуктивному у творчому відношенні віці науковці тратять біля 12 років на підготовку і захист докторської дисертації. До самостійної вільної наукової роботи вчені-медики приступають переважно у віці 45 років. Як раніше було показано, в Україні до запровадження тоталітарним режимом двох ступенів, подібно як у вільному світі, науковці – доктори наук приступали до самостійної роботи переважно у віці 30 років!

Подивимось, чи ці вікові закономірності спостерігаються також у інших спеціальностей, в інших галузях науки. Візьмемо кілька факультетів Львівського національного університету імені Івана Франка (ЛНУ) - хімічний, геологічний та філологів факультету журналістики і Наукової бібліотеки***.

У Львівському університеті працювали 10 професорів-хіміків, які стали докторами наук до радянського періоду. Вони захистили докторські дисертації у віці 24-36 років, у середньому в 27 років. (У віці 24 роки докторами наук стало 6 осіб). Професорське звання доктори наук отримали у віці 29-43 роки, в середньому у 35 років. Пізніше вони очолювали університетські кафедри на протязі 5-44 років, в середньому 25 років.

Доктори хімічних наук (24 особи), які захистили дисертації в СРСР і в незалежній Україні (1949-2003) отримали докторські дипломи у віці 35-61 (в середньому – 47) років.

Ці доктори наук захистили свої кандидатські дисертації на протязі 1937-1991 рр. у віці 25-47 років, у середньому в 31 рік; у 30 і менше років захистили кандидатські дисертації 14 осіб, 35 років і старше – 4 особи. Таким чином, ця група науковців після захисту кандидатської працювала над докторською дисертацією від 4 до 29 (в середньому 16) років. До 10 років готували докторські дисертації 4 особи, понад 20 років – 5 осіб.
Після захисту докторської дисертації 19 науковців стали професорами за 1-6 років, у середньому за три роки. Середній вік тих, хто отримав звання професора – 54 роки (від 49 до 67 років).

Для 91 науковця – кандидата наук, співробітника хімічного факультету, середній вік захисту кандидатської дисертації становив 35 років, знаходився в межах 26-52 років. До 25 років захистилися 57 осіб (63%). У віці 30 і менше років захистила кандидатську дисертацію 21 особа (23%); 19 осіб (21%) захистилися у віці 40 років і більше. Із числа цих науковців 65 осіб стали доцентами в середньому за 8 років, за 8 років і раніше – 43 особи, до 3 років –21 особа, до 2 років – 16 осіб. Довше 16 років ждали звання доцента 7 осіб.

На геологічному факультеті ЛНУ 38 науковців стали докторами наук (на протязі 1934 – 1985 рр.) у віці від 33 до 63 років, в середньому – у 50 років. У віці 40 і менше років захистили докторські дисертації 5 осіб; у віці 50 років і старше – 23 особи. Лише 15 осіб (39%) захистили докторські дисертації у віці до 49 років. Доктори наук захистили свої кандидатські дисертації на протязі 1938-1986 рр. у віці в середньому 34 роки (25-48), з них 9 осіб (23%) у віці 30 і менше років.

Звання професора доктори наук отримали за 1-2 роки. 4 особи отримали звання професора у віці 60-62 роки.

Для 90 співробітників геологічного факультету середній вік здобувача ступеня кандидата геолого-мінералогічних наук становить 37 років, знаходиться в межах від 26 до 65 років. У віці 30 і менше років захистили кандидатську дисертацію 17 осіб; 40 років і старше – 27 осіб. Отже 49% науковців отримали диплом кандидата наук у віці 31-39 років. Слід відзначити, що тут в період 1990-2004 рр. середній вік тих, що захистили кандидатські дисертації, незначно зменшився, став 36 років.
Співробітники - кандидати наук отримали наукове звання доцента в середньому за 6 років після захисту кандидатської дисертації.
Для порівняння розглянемо вікові характеристики представників гуманітарних наук – філологічних, а до радянської доби – філософських. Із Львівським університетом пов”язана діяльність діячів науки і культури 19-го та початку 20 ст.ст., які мали ступінь доктора філософії (один доктор права). Вони (37 осіб) захищали свої докторські дисертації на протязі 1878-1930 рр. Науковий ступінь доктора філософії вони отримали у віці 22-47 років, у середньому в 26 років. У віці 25 років і менше стали докторами наук 16 осіб, дещо менше половини усіх претендентів (один отримав ступінь доктора філософії у 1864 р. у віці 19 років). Деякі з них стали згодом професорами Львівського університету, діячами культури, видатними вченими свого часу.

Співробітники ЛНУ радянської доби, науковці-філологи (38 осіб) захистили на протязі 1958-2001 рр. кандидатські дисертації у віці 26-52 роки, в середньому у 40 років. У віці 30 і менше років отримали дипломи кандидата наук 8 осіб, тобто біля 1/5. У 40 років і старше стали кандидатами наук 16 осіб, що становить понад 2/5 загального числа. 10 із них за 0-8 років стали доцентами, в середньому за 3-4 роки (один чоловік отримав дипломи кандидата наук і доцента в один і той самий рік).

13 науковців кандидатів наук згодом стали докторами філологічних наук, захистили (у 1968-1999 рр.) докторські дисертації у віці 40-63 роки, в середньому у 50 років. Професорами вони стали у 42-69 років, в середньому у 56 років. Над докторськими дисертаціями ці філологи працювали 8-41 рік, в середньому 14 років.

Науковці – доктори філологічних наук захистили свої кандидатські дисертації у 28-43 роки, в середньому у 36 років, тобто на 4 роки раніше від решти приведених науковців.

Подібні результати до наведених вище даних отримані нами при аналізі віку науковців – докторів технічних наук****. Співробітники вузів Української РСР (50 осіб) закінчили університети або інші вузи у віці 21-30 років, в середньому в 25 років. Дисертації на здобуття наукового ступеня доктора технічних наук захищали на протязі 1937-66 рр. у віці 31-66 років, у середньому в 46 років. У віці 45 років і менше отримали докторські дипломи 20 осіб, у 40 років і менше – 13 осіб. У віці 50 років і старшому захистили докторські дисертації 14 осіб, у 60 років і старше – 2 особи.

Ці доктори технічних наук захищали свої докторські дисертації за 7-40 років після закінчення вищої освіти, в середньому за 21 рік. 20 років і менше цей проміжок часу тривав у 21 науковця, менше 10 років – у 4 осіб; 30 років і довше цей час тривав у 3 науковців. Якщо припустити, що над кандидатськими дисертаціями вони працювали 3-5 років (у використаному довіднику немає даних про кандидатські дисертації), то на підготовку докторської дисертації ця група науковців затратила біля 16 років, подібно як в галузі хімічних та геолого-мінералогічних наук.
За 1-4 роки після захисту докторської дисертації (найчастіше за 1-2 роки) 38 осіб отримали звання професора коли їм було 34-65 років, у середньому в 48 років.

Таким чином, в галузі технічних наук захист докторської дисертації також відсуває період вповні самостійної творчої наукової праці на вік 46-60 років.

Поширена думка, що в найбільш ранньому віці захищають дисертації фізики і математики. Ми проаналізували дані 90 учених вузів Української РСР, докторів фізико-математичних наук. Дана група науковців закінчила вищу освіту в період 1915-55 рр. у віці 19-35 років, у середньому в 25 років. Докторські дисертації вони захищали на протязі 1935-66 рр.у віці 24-61 рік, в середньому в 40 років. Згодом, за 1-18 років (в середньому
за 2 роки) 58 з них отримали звання професора у віці 29-60 років, в середньому в 42 роки. Це при тому, що багато фахівців фізиків і математиків приступили до наукової роботи безпосередньо після закінчення вищої освіти Як бачимо, у докторів фізико-математичних наук від часу закінчення університету до захисту докторської дисертації минуло в середньому 15 років, тобто на 10 років менше, ніж у інших груп учених..Отже доктори фізико-математичних наук на 5-7 років молодші за медиків і хіміків, на 10 років – за філологів і геолого-мінералогів. Верхня вікова межа у фізиків і математиків подібна, як у інших фахівців; кількість учених, які захистили дисертації у 50 і більше років становить 9 осіб (10%), у 45 і більше років - 19 осіб. Наймолодший вік доктора фізико-математичних наук - 24 роки, найстарший - 62 роки, тобто подібно до інших спеціальностей, однак молодих докторів серед фізиків і математиків значно більше.

Проведений аналіз вікових характеристик вчених України дозволяє стверджувати, що ранній захист дисертації сприяє творчому розвитку особистості, дозволяє осягнути кращі результати у своїй галузі науки. При порівнянні того, що було на українській землі до приходу більшовицької влади і після цього бачимо, що період післядисертаційної, вільної, самостійної наукової праці відсунувся в медичній галузі з 30 до 46 років, тобто на 16 років. Якщо раніше доктори наук різних спеціальностей приступали до самостійної наукової роботи у віці 26 –33 роки (в середньому), то із введенням двоступеневої системи цей вік відсунувся до 45-50 років (крім фізиків і математиків). Відповідно вік здобуття професорського звання відсунувся із 35-41 року до 54-62 років. Це при тому, що вищу освіту майбутні вчені закінчують примірно у тому самому віці.

Підготовка двох дисертацій забирає у претендента біля 20 років. Чи треба наголошувати, що це роки переважно найбільшого творчого потенціалу, найбільшої наукової плідності вченого. При запровадженій більшовиками системі двох ступенів цей науковець займається підготовкою, оформленням, організацією захисту дисертації.

Шляхом естраполяції можна прогнозувати, що приблизно кожний 7-10-й із кандидатів наук буде біля 12-15 наступних років займатися виконанням і підготовкою захисту своєї докторської дисертації. При чому, це переважно якраз найбільш здібні, талановиті, працездатні науковці. Замість вільно працювати над розробкою актуальних тем, вони змушені оглядатися насамперед на вимоги ВАК.

А на наступний період вільної творчої праці, коли можна застосувати набутий досвід, залишається значно менше часу, попереду старші роки все прогресуючого зниження працездатності.

Відповіді

  • 2006.06.05 | Ярослав Ганіткевич

    Чи потрібні Україні два наукові ступені? (частина 2)

    http://www.rpl.org.ua/ukr/article;58/

    Чи не тому ефективність роботи науковців СРСР виразно нижча (за кількістю Нобелівських премій, міжнародних премій, міжнародних патентів і відкриттів) від досягнень зарубіжних вчених, що вчені СРСР тратили свої кращі літа переважно на оформлення докторської дисертації, а зарубіжні вчені після 2-3-х років роботи над дисертацією займаються цілеспрямованим, без оглядки на формальності, дослідженням у певному науковому напрямку. Звичайно, тут також має значення низка інших факторів, які не є предметом обговорення у даній статті.

    При всьому тому було б помилкою не бачити позитивних ознак у наявній сьогодні в Україні двоступеневій системі. Ми їх бачимо таким чином:

    1/. Підготовка кандидатської дисертації дає молодим фахівцям основні навики наукової праці: підбору літератури, наукових матеріалів, проведення експериментів, апаратних чи інших досліджень, аналізу і математичної обробки результатів, вміння обговорювати результати і робити правильні висновки, викладати на папері свої думки і матеріали, вміння оформляти наукові праці.

    2/. Наявність ступеня кандидата наук полегшує доступ до наукової роботи і наукових закладів молодих претендентів, в т.ч. здібної молоді.

    3/. Праця над кандидатською дисертацією дозволяє молодим науковцям краще зор”єнтуватися при обранні свого шляху в науку, перевірити себе при здобутті ступеня кандидата наук і тоді вже вирішити, чи продовжувати добиватися дальшого росту в науці, чи братися за виконання докторської дисертації.

    4/. Наявність кандидатського ступеня полегшує керівникам наукових закладів відбір науковців для підготовки через докторантуру до найвищих посад – професорів, завідувачів кафедр, завідувачів відділів, керівників інститутів.

    5/. Наявність нинішніх докторських дисертацій своїми високими вимогами частково захищає наукове середовище від проникнення слабо підготовлених науковців, тих що випадково потрапили в науку, кар”єристів і авантюристів. (Однак цей захист неповний, з одного боку його вдається обійти через можливість надавати найвищі наукові посади особам, які не мають ступеня доктора наук, а мають лише звання кандидата наук; з іншого боку – через безпринципність деяких вчених рад і контролюючих органів при видачі докторських дипломів).

    6/. Пройдений нашим доктором наук шлях, зроблений ним внесок в науку, отримані грунтовні навики і знання, глибоке знання своєї галузі науки дозволяють йому зразу впевнено почуватися на високій науковій посаді (професора, завідувача кафедри, відділу і т.п.), належним чином організувати працю наукового колективу, запропонувати актуальну тематику і керувати роботами молодих співробітників, в сприятливих умовах ( постійне місце праці, відповідні штати установи, можливість вільного добору співробітників) формувати свою наукову школу.

    Від”ємні сторони двоступеневої системи, досліджені нами раніше, ми бачимо в наступному:

    1/. Виконання докторської дисертації переважно забирає у науковця найбільш плідні для творчої праці роки його життя, коли є найвища продуктивність творчої наукової праці. Біля 10-15 років праці науковця затрачається не стільки на самі наукові дослідження, як на те, щоб виконати вимоги, які ставляться до дисертацій.

    2/. Виконання докторської дисертації обмежує вибір теми наукової роботи певним колом т.зв. “дисертабельних” тем, при цьому виключаються теми з певним ризиком результатів, теми що вимагають комплексного підходу (буває важко доказати ступінь вкладу кожного учасника), теми на стику наук (створено штучні перешкоди при затвердженні двох керівників дисертацій). В останні роки навіть обмежено теми дисертацій до тих, які офіційно числяться в тематиці наукової установи, що виключає можливість виконувати дисертацію у знайденому науковцем новому, оригінальному перспективному напрямку.

    3/. Тема докторської дисертації, за сучасними надуманими вимогами ВАКу, не може бути продовженням і розвитком кандидатської дисертації, що фактично вимагає від докторанта починати спочатку дослідження по новій тематиці.

    4/. Багато сил і часу науковця-докторанта забирає діяльність, не зв”язана прямо з науковим пошуком, яка вимагається від нього правилами підготовки дисертації (публікація певної значної кількості статей у певних, строго визначених ВАКом виданнях, такий науковий курйоз як ВАКівські і не-ВАКівські видання (!?), підготовка доповідей на конференції і т.п.). Докторанту часто доводиться виконувати багато формальних функцій, які не дають ніякої наукової віддачі, нічим не збагачують результати досліджень, а нерідко потрібні лише для задоволення вимог бюрократичного апарату, тих, хто розглядає і вирішує у вищих інстанціях долю дисертації.

    5/. Численні формальні вимоги до докторських дисертацій частково закривають шлях до наукових установ талановитим, неординарним особистостям, “вундеркіндам”, які можуть зробити талановите відкриття в певній галузі науки, але не в стані виконати всіх формальних вимог до докторської дисертації (поширений у літературі з цих проблем приклад Айнштайна).

    Таким чином, при співставленні існуючої сьогодні в Україні радянської системи двох наукових ступенів із одноступеневою системою у європейських та розвинутих країнах світу ми можемо бачити позитиви і негативи діючої тепер у нас системи. Як на нашу думку, система двох дисертацій має більше негативних сторін, ніж позитивних; очевидною є більшість позитивних сторін у практиці одного наукового ступеня, хоч вона має і свої недоліки. Бажана і потрібна широка відкрита дискусія науковців з цього питання.

    Якою має бути єдина дисертація на здобуття вченого ступеня – це вже інше питання, яке потребує спеціального розгляду. Тут скажемо тільки, що це, звичайно, має бути традиційна докторська дисертація; що її вимоги не мають бути надто високими, і головне – вона має бути повністю позбавлена бюрократичних, надуманих чиновниками вимог, котрі абсолютно непотрібні для розвитку науки, а тільки гальмують її. Чи потрібно від кожної дисертації загальні “типові” вимоги практичного значення, чи потрібне зразу впровадження результатів (навіть в теоретичних науках, часто надумане, штучно і формально подане, а нерідко фіктивне, на догоду чиновникам)? Чи не краще буде, якщо висококваліфіковані і відповідальні спеціалісти - офіційні опоненти аналізуватимуть ці питання в кожному конкретному випадку і даватимуть їм компетентну, об”єктивну, принципову оцінку в офіційному висновку?

    Звичайно, видавати диплом доктора наук повинні самі ті університети, в яких проходить захист дисертації і якого Вчена рада при участі опонентів та запрошених експертів – найкращих фахівців у даній галузі (можливо з інших університетів і навіть інших країн, як це вже практикується в Прибалтиці) всебічно, детально, принципово розглянула представлену роботу, заслухала дисертанта і вирішила, що він достойний присудження вченого ступеня. Так, як це було на наших землях до приходу до влади більшовиків, так як це відбувається в університетах усього світу. Відповідний рівень вимог до дисертанта буде забезпечуватися прагненням вчених підтримати високий престиж свого імені та свого університету в науковому світі. Очевидно, при вирішенні питання про вимоги до єдиної дисертації потрібно враховувати як європейський і світовий досвід, так і кращі традиції української науки.

    Вищі урядові структури мають виконувати наглядові функції, втручатися при можливих конфліктних або неоднозначних ситуаціях, видавати за представленням Вчених рад дипломи про присвоєння наукових звань професора і доцента.

    Складені на протязі всього періоду життя нашого покоління вчених традиції та поняття, багатолітнє обмеження наукових контактів із зарубіжними країнами, постійна настирна пропаганда із вихвалянням “найвищого в світі рівня радянської науки”, про “гордість за найбільш передову радянську науку” залишили глибокі, важкі до подолання сліди в свідомості багатьох вчених. Треба враховувати певний психологічний бар”єр, - у багатьох із нас збереглися елементи деякого сентиментального почуття, пережитого в зв”язку із захистом дисертацій, згадками про дні напруженої праці, недоспані ночі, пропрацьовані вихідні дні, невикористані відпустки, разом з тим про відчуття перемоги після успішного захисту, велике задоволення від “покореної вершини”, почуття впевненості у собі і своїх силах. Такі переживання звичайно не забуваються.

    А ще інколи виступають думки такого порядку: ми у свій час важко працювали над підготовкою двох дисертацій, вони нам допомогли здобути великий досвід і положення в науці, то чому теперішні молоді претенденти не можуть пройти того шляху, для чого їм потрібно так набагато полегшувати доступ до вченого звання професора, до високих посад – готувати тільки одну дисертацію, та й то, можливо, меншу за нинішню докторську!

    Але чи можна, щоб суб”єктивні фактори, гарні спомини та приємні почуття закривали нам очі на об”єктивний стан речей, не допускали раціонального погляду на сучасну ситуацію в науці. Адже захист дисертації молодим науковцем це не суто особиста його справа. Це підготовка коштом держави дипломованого фахівця найвищого рівня, і для держави далеко не однаково, чи він буде ще 10-15 років працювати над другою дисертацією по новій тематиці, чи зможе повністю віддатися розвиткові своєї галузі науки, найбільш актуальним її проблемам, не оглядаючись на “дисертабельність” тематики, її найшвидше практичне значення, можливість впровадження. Для держави не однаково, в якому віці науковець зможе очолити колектив і скільки років життя зможе ще продуктивно працювати, присвятити формуванню своєї наукової школи, неоднаково – в якому це буде віці, у 30-60 років, чи у 45-60. А ще ж необхідно, щоб наші вчені стали більш соціально активними, займали більш виразну громадянську позицію, відігравали вагому роль в розбудові в Україні громадянського суспільства.
    Приведені дані аналізу науковців наших університетів до і після більшовицького перевороту та практика зарубіжних країн безперечно показують переваги захисту однієї дисертації в молодому віці.
    Переваги одноступеневої системи, ор”єнтація України на європейську інтеграцію, входження нашої держави у Болонський процес, все більше наближення української системи освіти і науки до європейських і світових стандартів говорить безпосередньо на користь переходу на одноступеневу систему, на остаточне присудження Радою Університету наукового ступеня з видачею диплому за підписом ректора. Це має бути одним із основних моментів відновлюваної в Україні університетської автономії.Зрозуміло, при цьому на певний час ще повинні бути збережені можливості захищати за старими правилами дисертації, виконання яких завершується або планується. Звичайно, відновлення одноступеневої системи не може бути здійснене скороспілими вказівами “зверху”, для цього потрібна ще тривала копітка робота по підготовці Вчених рад і керівництва університетів, забезпечення відповідного кваліфікаційного, морально-етичного, громадянського, матеріального рівня наших вчених.

    Після 70 років панування тоталітарної системи, що нанесли глибокі рани українському народові, вплинули як на суспільне життя, так і на ментальність людей, потрібне реформування усіх сторін життя, в тому числі організації наукового процесу в Україні. Інші сторони реформування науки зараз широко обговорюються науковцями. Без істотних перемін неможлива розбудова громадянського суспільства, успішне просування України в напрямку Європейської інтеграції.

    Таким чином, перед Україною постає питання, яке не можна обминути чи замовчати, не можна більше закривати очей на цю проблему, вважати що її не існує. Нашій владі і українським вченим потрібно обрати один із двох варіантів наукових ступенів: або запроваджену більшовиками у 1934 році, звичну уже двоступеневу систему і бути “білою вороною” серед цивілізованих країн з усіма негативними наслідками такої окремішності, або відновити одноступеневу систему, яка була раніше в наших університетах, яка прийнята і протягом віків випробувана в цивілізованих країнах світу. Необхідно, щоб рішення в цьому питанні готували не апаратні чиновники від науки в кулуарному, закритому порядку, а щоб воно було наслідком широкого обговорення науковцями та вироблення виважених пропозицій, сприйнятих науковою громадськістю України.

    -----------------------------

    * Макаренко І.М.,І.М.Полякова. Біографічний довідник завідувачів кафедр та професорів національного медичного університету імені О.О.Богомольця (1841-2001).- Київ, 2001.

    **Золотарев А.Е. та ін. Біографічний словник професорів Одеського медичного інституту імені М.І.Пирогова (1900-1990). Одеса, 1992.

    ***За виданням: Енциклопедія Львівського університету. Матеріали до енциклопедії. НУ імені Івана Франка. Львів, 2003-2005.

    **** Учені вузів Української РСР. Київ, 1968.

    Академічна Спільнота
    Ел. пошта: info@rpl.org.ua
    Веб: www.rpl.org.ua
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2006.06.05 | Ivan111

      Re: Чи потрібні Україні два наукові ступені? (частина 2)

      Уважно прочитав обидві частини і довго плакав... Згадався кінець 80-х - початок 90-х... міфи про те, що у 1917 році прийшли бабаї і все-все-все, що з ними пов"язане, є універсальним злом. Треба лиш віднайти наші корені і все налагодиться... Сам трішки в це - не те, що вірив, а, скоріше, сподівався... Ні, шановний, не в формі (одна чи дві дисертації) тут фішка, а в якихось інших процесах... Хтось і дисери пише, і книжки... хтось лише дисери, та й то не сам... Суспільству байдуже до науки, і наука - в іпостасі суспільного інституту - потроху девальвується, деградує, інколи перетворюється на фабрику дипломів. Байдуже яких - кандидатських або старо- чи ново-докторських. Як впливати на суспільство знають всі і достеменно ніхто. Словом, безплідна це ідея - шукати панацею у зміні формальної схеми нобілітації розумних. Малоперспективна. Фантомна. Знаю досить толкових кандидатів і дурних докторів (зокрема, й молодих). І навпаки. Коли посилаюся на чиюсь публікацію, зазвичай не цікавлюсь, який саме ступінь має автор. Або цікавлюсь після того. Могилянка вже багато років грає за європейськими правилами і що? Стався там науковий вибух? Обігнала вона інші - "відсталі" - київські ВУЗи за науковими розробками? Оцінки, певна річ, суб"єктивні, але, як на мене, то нічого подібного нема. Плюс-мінус трошки.
      Тут хтось якось писав, що наука (надто ж фундаментальна) просто не відповідна реальному рівню запитів суспільства і держави нашого ЗАВТРА. Ми перетворюємося на спільноту, не здатну реально тягнути фундаментальні дослідження, звідти й занепад рудиментарних форм хоч і радянської (ідеологізованої, незбалансованої структурно), але таки великої наукової сфери. Може, звідси ноги ростуть, а не від того, скільки дисерів ти захищаєш за життя?
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2006.06.05 | Жирик

        Две степени, однозначно !!!

        http://www.nas.gov.ua/ua/FrameNews/Doc/RN_051207.htm

        Про засідання Міжвідомчої ради з координації фундаментальних досліджень

        7 грудня 2005р. в приміщенні Президії НАН України відбулося чергове засідання Міжвідомчої ради з координації фундаментальних досліджень, до складу якої входять президент НАН України – голова Ради, президенти галузевих академій наук України, ректори Київського національного університету імені Тараса Шевченка і Національного технічного університету України «КПІ», голова ВАК України, голова Державного фонду фундаментальних досліджень, перший віце-президент–головний учений секретар НАН України.

        Членами Ради було напрацьоване узгоджене бачення щодо розглянутих питань, зокрема вони дійшли згоди щодо необхідності:

        – збереження існуючої двоступеневої системи присудження наукових ступенів кандидата і доктора наук, яка є важливим надбанням національної наукової та науково-педагогічної сфери і суттєвим фактором наукового і кар’єрного зростання ученого.
        згорнути/розгорнути гілку відповідей
        • 2006.06.22 | Володимир

          Re: Две степени, однозначно !!!

          Проблема не в тому, що є два ступеня, а в іншому. А саме в тому, як ці ступені здобуваються. Написати докторську можна, але при сучасній системі захистити її можна лише при наявності даха. Якщо вчений не належить до якогось наукового клана, або якщо немає інших впливів, то якою б не була геніальною наукова робота, її закопають - на рівні ради чи ВАКу. Я знаю одну жінку, яка возить свою докторську не один рік. Всі хто її слухають одностайні - докторська є. Але один дядя впливовий сказав, що ця дисертація не за тією спеціальністю, а за якою - не знає. І вже народ боїться взяти на себе відповідальність, щоб бува кого не образити. Даха немає... На противагу знаю одного хлопчика, який захистив докторську, бо у нього тато ректор і все йде як по маслу. Сама ж дисертація на нулі, навіть за авторефератом знайдено грубі помилки. І навіщо такий ступінь? Щоб бути науковцем? Зовсім ні - щоб бути НАЧАЛЬНИКОМ. А ВАКівські вимоги? Скільки треба вибігати папірців? А вимога, щоб опонент не міг в рік опонувати більше 4 дисертацій? А вимоги до написання статей? Скільки часу потрібно витратити на формальшщину пов*язану з захистом, скільки витратити коштів? Тому я вбачаю такий вихід:
          спростити максимально процедуру захисту. Вимога має бути одна - змістова частина дисертації. Не оформлення, не куча приписок і відписок. А зміст дисертації - дисертація повинна бути грамотною. Дисертацію оцінює 3 доктора наук і спеціалізована рада. Кількості статей не повинно бути - результати повинні бути опубліковані, а в скількох друкованих працях - це справа здобувача. Може достатньо 5 статей і однієї монографії? ВАКу залишити лише порадчі функції, як можливість захистити дисертацію без наукового керівника і спецради. За таких умов можна залишити докторський ступінь, але потрібно його назвати по іншому, а кандидатський назвати докторським.
          І не потрібно боятися дати науковцям більше свободи. Бо лафа пройде і так, якщо за неї візметься відповідний дядя, а нормальну роботу будуть возити не один 10 років. Діяльність ВАК цьому наявне підтвердження.
          згорнути/розгорнути гілку відповідей
          • 2006.06.22 | Ivan66

            Re: Две степени, однозначно !!!

            Ой, не знаю, Володимире... З одного боку, ніби, так - змістовність роботи мало хвилює і мало хвилюватиме кон"юнктурників і номенклатурників - вони беруть і братимуть іншим. З іншого - відкрити всі шлюзи чи не означатиме змести всю ще наявну практику застосування фахових критеріїв відбору? Якщо прийняти тезу про те, що "литвини" пройдуть за будь-якої погоди, то все ж серед маси інших (тих, що лишилися) теж повно всілякого матеріалу.... різнорівневого... Якщо максимально послабити бар"єри, то чи не зміниться кандидатський бум докторським? І більш нічого? Я не стверджую, я питаю...
            згорнути/розгорнути гілку відповідей
            • 2006.06.22 | vazazh

              Re: Две степени, однозначно !!!

              А что тут спрашивать? И так понятно, что при сегодняшнем состоянии, тут же возрастет бум докторских. При этом если сегодня хоть нельзя за 2-3 года набрать работ, ограничивают их число за один год (я знаю такой пример, когда сын одного из ректоров нашпарал за год 16 работ, а за второй еще 9, т.е. до нормы, но не прошло). А отпустив все - сразу уменьшили количество проблем для халявщиков.
              А вообще эта дискуссия пустая. Не этим надо поднимать уровень исследований. А аттестацией по евронормам.
      • 2006.06.05 | Уляна

        Re: Чи потрібні Україні два наукові ступені? (частина 2)

        Ivan111 пише:
        > Могилянка вже багато років грає за європейськими правилами і що? Стався там науковий вибух? Обігнала вона інші - "відсталі" - київські ВУЗи за науковими розробками? Оцінки, певна річ, суб"єктивні, але, як на мене, то нічого подібного нема. Плюс-мінус трошки.

        Могилянка є освітнім закладом. Науки в ній майже немає, а лише планується на протязі наступних 10 років серйозно вводити науку в Могилянку. До речі, в Америці є кілька Ivy League Colleges, диплом яких є дуже престижним, але науки, як такої в цих коледжах немає. Наприклад, немає аспірантських програм. Тому не треба закидати Могилянці те, чого там зовсім навіть не заплановано на даний момент.
        згорнути/розгорнути гілку відповідей
        • 2006.06.06 | Ivan111

          Re: Чи потрібні Україні два наукові ступені? (частина 2)

          Не хотів наступити на хвіст могилянському патріотизму. Чесно! Власне, й писав зовсім про інше. Однак коли вже почалася ця тема, то мушу заперечити. Наука там таки потроху декларується - сам бував на т.зв. "Днях науки" у НАУКМА і ше деяких суто наукових заходах. І участь у цих заходах беруть не лише (і не стільки)студенти, а передовсім зрілі кадри. Я про факт - не спостерігається очевидного якісного переважання могилянських кадрів над немогилянськими на таких от мєропріятіях. Приблизно все на одному рівні. І бакалаври-магістри, made by Mohyla, і кандидати наук іншого ВУЗівського чи академічного походження - всі більш-менш одного рівня. Самооцінка у декого завищена - це є. Але не більше....
          Чи наука, по-Вашому, починається тоді, коли розумний ректор виходить на площу і дає три зелені ракети? Чи з наказу того самого ректора про початок науки в Могилянці? :-)
          згорнути/розгорнути гілку відповідей
          • 2006.06.07 | Уляна

            Re: Чи потрібні Україні два наукові ступені? (частина 2)

            Ivan111 пише:

            > Чи наука, по-Вашому, починається тоді, коли розумний ректор виходить на площу і дає три зелені ракети? Чи з наказу того самого ректора про початок науки в Могилянці? :-)

            З чого починається наука в НАВЧАЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ?

            -Хоча б зі зменшення викладацького навантаження до не більш, ніж 2-3 лекції на тиждень.

            Також потрібне:
            -Перепрофілювання бібліотек (замість закуповувати в основному підручники, закуповувати наукові журнали, довідники)
            -Перепрофілювання приміщень. Якщо викладачам досить письмого стола в офісі, то науковцям потрібна обладнана лабораторія.
            -Постійні кошти на витратні матеріали та обладнання для лабораторій

            Розумний ректор досить довго збирає на це кадри і кошти, а відносно площі, ракет і указу не впевнена. Вибір нової стратегії був кілька раз публічно оголошений, в т.ч. на днях науки. Напевно, приймається купа всіляких рішень на всіляких засіданнях. Бухгалтерія інакшим способом платіжки виписує.
          • 2006.06.12 | Хома Брут

            Re: Що потрібно (але недостатньо)

            Ivan111 пише:
            > Не хотів наступити на хвіст могилянському патріотизму. Чесно!

            Чи потрібні українській науці два ступені я не знаю, а слухати співрозмовника нікому ще не заважало. Ви порівняли науку в Могилянці з наукою деінде. Вам слушно зауважили (http://www2.maidan.org.ua/n/osvita/1149536303), що Могилянка - не науковий заклад. І Ви з цим погоджуєтесь: "Наука там таки потроху декларується" - цитата з Вашого допису. Ну і при чому тут патріотизм та його хвіст?! Не бачу логіки (с).

            P.S. Ця репліка має наміром показати, що неправильними прикладами не можна довести правильну тезу, якою НМД є Ваша теза про вторинність кількості ступенів щодо розвитку укр.науки. Натомість можна перевести обговорення на інше питання, напр. "могилянський патріотизм" проти інших патріотизмів.
  • 2006.06.06 | PhD

    Re: Чи потрібні Україні два наукові ступені?

    Почему нынешние доктора наук против единой научной степени ? Похоже, боятся конкуренции со стороны кандидатов наук. Действительно, что обозначает научная степень? То, что ее обладатель может заниматься научной работой. Но для этого вполне достаточно одной степени. Получил ее - занимайся наукой и твой карьерный рост и материальное благополучие будет зависеть только от результатов работы. Так живет весь цивилизованный мир. Зачем огромные силы и лучшие 2-3 года тратить на написание докторской.
  • 2006.06.06 | Гість

    Re: Чи потрібні Україні два наукові ступені?

    > збереження існуючої двоступеневої системи присудження наукових ступенів кандидата і доктора наук, яка є важливим надбанням національної наукової та науково-педагогічної сфери і суттєвим фактором наукового і кар’єрного зростання ученого.

    Цікаво, вони хоч розуміють, що кажуть і пишуть ?

    > Зачем огромные силы и лучшие 2-3 года тратить на написание докторской.

    Аби була суцільна наукова занятість.
  • 2006.06.06 | Ex

    Хлопці роздягніть очі! У нас : 6 (!) ступенів!!!

    Як казала моя мати, хлопці роздягніть очі!
    Якщо “правильно” рахувати, то у нас існує від 4 до 6 наукових ступенів. Під різними іменами.
    Кандидат наук
    Доктор наук
    Член-кореспондент державної галузевої академії
    Академік державної галузевої академії
    Член-кореспондент НАНУ
    Академік НАНУ

    Чому?
    Ознаки отримання наукового ступеню:
    Формальне голосування при присвоєнні ступеня.
    Значне підвищення суспільного и головне “наукового” статусу при отриманні вищого ступеня.
    Різкий стрибок у матеріальному забезпеченні при отриманні вищого ступеня.
    Імітація наукової діяльності кар’єрним просуванням.

    Схиляюсь до визнання як національного надбання системи 6 наукових ступенів, тому що дійсні члени та члени-кореспонденти галузевої академії відчувають свою “наукову” неповноцінність й бажають бути справжніми “ученими”, тобто стати дійсними членами та членами-кореспондентами НАНУ, точнісінько як й кожний кандидат бажає яка можна швидше захистити докторську.

    У славетні радянські часи в Україні існувала система з 8 наукових ступенів. Чому? Тому що кожен академік АН УРСР бажав стати спочатку членом-кореспондентом АН СРСР, а потім й її академіком. Деякім це вдавалося.

    Так що панове у нас нечуваний науково-організаційний прогрес відбувся за роки незалежності. Тому й ніякі реформи у науці нам не потрібні!
  • 2006.06.06 | кхн

    Re: Чи потрібні Україні два наукові ступені?

    > У славетні радянські часи в Україні існувала система з 8 наукових ступенів.

    Помиляєтесь. Було 9. Член-кореспонденту зазвичай передувало звання члена КПРС.

    Як вони бояться європеїзації української науки, в якій чужі і зайві.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2006.06.06 | vazazh

      Re: Чи потрібні Україні два наукові ступені?

      Ну не всегда. Знаю двух член-коров НАНУ, которые никогда не были членами КПСС и одного академика союзного (правда уже покойного), к тому же героя соцтруда (и заслужено).
      А относительно заметки одного из авторов о конкуренции между к.н и д.н. К моему глубокому сожалению - ее нет. И во многих Институтах просто нет замены д.н, которые достигли пенсионного, а никто не подпирает. Какая тут конкуренция.
  • 2006.06.06 | не академик

    Re: Чи потрібні Україні два наукові ступені?

    Очень спорно. Отмена двух степеней. Вот сейчас пытался "прикинуть" кому может быть это выгодно... Право, не знаю... Однозначно научным "импотентам"... А кому еще? Не знаю...

    Я защищал докторскую в 31 год, и не помню, чтобы это было сложно или заняло много времени. Просто выбрал штук 30-35 своих статей, настроился, что пишу книгу, а не диссертацию, да за полгода все и закончил. В принципе, я потом с минимальными изменениями и выдал дис. как еще одну монографию. Так что думаю, что для тех, кто имеет что-то за душей, вторая дис. не есть проблема. Правда, может что-то изменилось в Украине за последние годы? Но в мое время не было таких компьютерных возможностей по компоновке манускриптов. Сейчас полиграфия легче делается, не на "печатной машинке с вписыванием формул".

    В Германии несколько лет назад пытались отменить вторую степень. Там Habilitation обязателен для получения проф. позиции. Попытка состояла в так называемых Junge Professoren, позиций, которые не требовали Habilitation, а по истечению двух лет автоматически (при некоторых условиях) переходили в профессорские. Насколько я слышал от немецких коллег, эксперимент провалился, а сами эти должности отменены через, кажется, решение суда (там что-то формально нарушалось). Подробностей не помню, нужно расспрашивать коллег. Однако, даже без формальных нарушений закона, эксперимент провалился и по существу. Я знаю в нескольких УНИ людей, которые заняли тогда эти "экспериментальные" должности. Ожидалось, что прийдут перспективные и талантливые, но пришли "шустрые серости". Трудно сказать почему. Можно дискутировать этот феномен, возникший в результате "резкого опускания планки". Много факторов там.
  • 2006.06.06 | кхн

    Re: Чи потрібні Україні два наукові ступені?

    > Я защищал докторскую в 31 год, и не помню, чтобы это было сложно или заняло много времени. Просто выбрал штук 30-35 своих статей, настроился, что пишу книгу, а не диссертацию, да за полгода все и закончил.

    Это ответ на вопрос "как". Но никак не ответ на вопрос "зачем". Нет для работающего ученого ответа на этот вопрос. Зато с потенциальными научными функционерами или как их у нас называют "организаторами науки" все ясно.
  • 2006.06.06 | научный "импотент", он же кхн

    Re: Чи потрібні Україні два наукові ступені?

    не академик пишет:

    > Отмена двух степеней. Вот сейчас пытался "прикинуть" кому может быть это выгодно... Право, не знаю... Однозначно научным "импотентам"... А кому еще?

    Да здравствует научный секс ! Противоестественным способом через докторскую диссертацию ! В присутствии ВАКа - вуаериста.

    Есть прекрасный анекдот по теме, но сейчас не расскажу. Ржу, но не магу.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2006.06.07 | Ivan111

      Re: Чи потрібні Україні два наукові ступені?

      ...а я вперто закликаю розділити поняття, які містяться у поставленлому питанні. "Наука" і "ступені". Колись мене вчили, що наука є формою суспільної свідомості. Заодно й індивідуальної свідомості теж. А чи глибоко характеризує свідомість наявність ступеня? Або й двох? Ну справді - хто щиро вважає, що перехід української науки на одноступеневу схему надасть їй реальний імпульс до розвитку? Ні, чесно - ви справді у це вірите? І наявність зазначених "шустрих сєростєй" якісно залежить лиш від формальної схеми? :-)
  • 2006.06.07 | недалекий кандидат

    Re: Чи потрібні Україні два наукові ступені?

    07-06-2006 00:43, Ivan111

    > Ну справді - хто щиро вважає, що перехід української науки на одноступеневу схему надасть їй реальний імпульс до розвитку? Ні, чесно - ви справді у це вірите?

    Я не верю в ЭТО и ЭТИМ :

    > Членами Ради було напрацьоване узгоджене бачення щодо розглянутих питань, зокрема вони дійшли згоди щодо необхідності збереження існуючої двоступеневої системи присудження наукових ступенів кандидата і доктора наук, яка є важливим надбанням національної наукової та науково-педагогічної сфери і суттєвим фактором наукового і кар’єрного зростання ученого.

    Прочитали ? А теперь пропробуйте перевести ЭТО на английский. Что, не получилось ?
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2006.06.12 | Хома Брут

      Перекласти не проблема. Але що це доводить?

      > > Членами Ради було напрацьоване узгоджене бачення щодо розглянутих питань, зокрема вони дійшли згоди щодо необхідності збереження існуючої двоступеневої системи присудження наукових ступенів кандидата і доктора наук, яка є важливим надбанням національної наукової та науково-педагогічної сфери і суттєвим фактором наукового і кар’єрного зростання ученого.
      > Прочитали ? А теперь пропробуйте перевести ЭТО на английский. Что, не получилось ?

      Members of the Council achieved full mutual consensus on currently standing issues. As a part of the discussion, a decision was made to preserve the two-tier system of advanced science degrees (Ph.D. and Ph.D. Habiliated) which represents the accumulated institutional experience of the scientific and pedagogical communities and offers most attractive career opportunities for an aspiring scientist.

      мораль з вищенаписаного полягає в тому, що краще дискутувати по суті справи...
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2006.06.25 | Студент НАУ

        Re: Перекласти не проблема. Але що це доводить?

        Переклали. Дійсно, рішення таке було прийнято, але це ще не остаточне і однозначне вирішення проблеми, зокрема і в контексті болонського процесу. З нашою матеріальльною неспроможністю нам ще рано говорити про світову практику наукової діяльності. Наші науковці здаті на унікальні творіння в науці, але вони, в переважній своїй більшості, неплатоспроможні, це проблема державного рівня, бо у світі всі наукові і університетські лабораторіїї і наукові центри прцюють в таких умовах, які сприяють росту творчої особистості. В нас все залежить від щедрої руки і доброго настрою окремих людей! Заплутались в Украні нитоки низкості і убогості між ВАКом, Урядом, ВР, Секретаріатом Президента... Хотілось б послухати лекції професора В. Януковича, академіка С. Ківалова, професора В. Медведчука, професора С. Льовочкіна... я підкреслюю, не докторів наук, а саме професорів! Друзі, нам ще працювати і працювати щоб хоч щось змінилось в цій державі, а ще потрібно болота море пропустити через себе.
  • 2006.06.12 | vazazh

    Re: Чи потрібні Україні два наукові ступені?

    Совершенно правильное замечание.
    А если говорить о сути дела, то:
    Отмена (объединение) двух ступеней - ничего не внесет в повышение уровня научных исследований. что является основным А высвобождение года или полтора, которые ушли на написание докторской, это утка, которую используют ленивиые и неспособные к обобщению большой суммы их же результатов. Речь может идти о поднятии планки как для канд. так и докт. наук.
    Отмена ВАКа, а в нем основнудю роль в оценке работ играет не президиум, а экспертные советы, так же не даст положительного толчка. Разговор о необходимости оформления большого количества бумсаг - таже утка. За неделю, нормальный ученый их сделает. А вот уровень квалификационных советов нуждается в повышении. Только два примера, ВАКом была зарублена на всегда (и справедливо) докторская, прошедшая совет в ИХП НАНУ. ВАКом, было отказано в звании с.н.с. полковнику милиции, не имеющему достаточного количества публикаций по профилю. И т.д.
    А автору публикации во многих случаях, не нужно передергивать факты, или писать то, что не соответствует действительности.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2006.06.13 | Гачок

      Re: Чи потрібні Україні два наукові ступені?

      Дискусія, яка в нормальній країні мала б сенс, в нашій, чудернацькій, його остаточно втратила. Якщо буде два ступені, то шахраї їх отримають (Литвин, панове!). Якщо буде один - теж. Певна річ, що два ступені та ще при наявності експертних рад отримати важче. Але ці обмеження стосуються ЛИШЕ природничих наук або математики. Гуманітарії у своїй більшості настільки недолугі, що з них навіть експертної ради не складеш. З іншого боку на ВАК витрачаються великі гроші, корумповані члени ВАК луплять хабарі. Отже, треба проводити системні реформи, змінивши правила гри. Чи відбудуться вони?
  • 2006.06.13 | Горицвіт

    Ні, не потрібні

    Бо другий ступінь позбавлений сенсу. Науковий ступінь - це підтвердження кваліфікації, тобто здатності людини творити науку. Кваліфікація отримана - і всі подальші досягнення уже не настільки дискретні. І нема потреби робити ще якісь формальні сходинки.

    Крім того, що ця ланка непотрібна, вона ще й породжує додаткову корупцію. Але це складна тема, яка торкається реформи всієї науки і освіти, про що на цьому форумі, я так розумію, постійну йдуть дискусії.

    Будь-які дипломи купуються, і це вважається нормальним, і нема ні структур, ні рухів, які можуть це відрефлексувати, не кажучи вже боротися, - то про що можна далі говорити.

    Чому за це платиться (чому існує попит)? Навіщо працедавцям "спеціалісти" з купленими дипломами? Чи нормальний "бізнес", в якому такі речі масово запитані? Яка роль державного регулювання (формальна вимога диплома на багатьох посадах)?

    Для чого потрібен науковий ступінь? Який процент захищається, щоб іти викладати і брати хабарі?

    Докторські дисертації - це механізм підтримання кланової структури. Щоб захистити докторську, треба надійно перебувати в якомусь клані, і клан має бути в нормальних стьосунках ще з одним-двома-трьома (залежно від галузі) кланами. Ви - нам, ми - вам. За тим же принципом проходять і експертизи.

    І так далі.

    Ключові місця системи, як мені бачиться, такі:

    (1) попит на липові дипломи – це спричиняє корупцію в освіті; (що спричинене браком нормального бізнесу);
    (2) відсутність громадського контролю за витрачанням грошей (загальна радянська інерція, закритість влади, взагалі майже громадських рухів);
    (3) відсутність помітної маси прихильників реформ всередині наукової "еліти".
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2006.06.13 | vazazh

      Re: Ні, не потрібні

      Сразу по двум письмам в ответ:
      Если мы начинаем говорить о покупке дипломов, то начинать надо со школьного образования, где коррупция и покупка оценок (в том числе и в виде допзанятий) уже давно расцвела пышным цветом. А потом смотреть на ВУЗы, где также хоть отбавляй всего этого. И беда не в двух степенях, а в том, что уровень подготовки приходящих в науку снизился. Уж я это хорошо вижу, т.к. лет 12 принимаю вступительные в аспирантуру, а потом кандминимумы (все по специальности, не по иностр. или философии). Вот тут и начинаются проблемы, когда нормальный уровень подготовки у 20 % поступающих, а остальных приходится брать недоученными (надо же омоложивать науку), потом учить их азам. А за 3 года аспиратуры это не так просто. Потом и возникают недоученные кандидаты. У которых большие проблемы с написанием докторской. Отсюда и плач о коррупции, клановости. Честно говоря мне за 25 лет один раз пришлось слышать, что были проблемы с поиском совета и оппонентов для защиты докторской. И то все закончилось благополучно и без взяток. Ну а насчет взяток в ВАК, это на уровне бреда. Кому? Членам экспертного совета? Где их по 30 человек в каждом совете. Не приходилось слышать.
      Относительно контроля гражданского общества над расходом средств - это мы проходили, когда каждая кухарка может управлять государством. Кто будет осуществлять контроль? Те комисси по контролю, которые создавали при социализме сидели на взятках. Неужто в США и Европе есть такие контрольные общественные органы? Очнитесь.
      Пока не будет проведена аттестация научных кадров по мировым стандартным показателям и не будут выставлены из науки бездельники, никакие мероприятия не дадут толку. В США в исследовательском центре фирмы DuPont 2 раза в год аттестация кадров и неаттестованные выходят на улицу. И пока мы не поймем, что только таким образом можно поднять до нормального уровня науку, мы будем жевать сопли.
      Какая разница будет от того, что отменят в футболе названия защитник, полузащитник, нападающий и всех буду называть одним словом футболист. Что класс игры у сборных Украины и Польши будет равным Бразилии и Голландии?
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2006.06.13 | Горицвіт

        Re: Ні, не потрібні

        vazazh пише:
        > Если мы начинаем говорить о покупке дипломов, то начинать надо со школьного образования, где коррупция и покупка оценок (в том числе и в виде допзанятий) уже давно расцвела пышным цветом.

        Так.


        > А потом смотреть на ВУЗы, где также хоть отбавляй всего этого.

        Так. Хоча тут уже з'являється зв'язок з науковими ступенями. Принаймні два зв'язки: (1) беруть хабарі від абітурієнтів і студентів ті самі люди, які засідають в спеціалізованих радах і в експертних радах ВАКу; (2) частина людей захищається з метою потім брати хабарі від студентів.


        > И беда не в двух степенях,

        В двох ступенях взагалі нема біди, бо це тільки прояв чи елемент загальної ситуації.


        > а в том, что уровень подготовки приходящих в науку снизился.

        Це теж є.


        > Потом и возникают недоученные кандидаты. У которых большие проблемы с написанием докторской.


        З написанням докторської проблем, як правило, ні в кого не виникає. В декого виникають проблеми з захистом, але це теж рідкість. Суть не в тому, що "проблеми", а в тому, що це безглуздо. Проблема в іншому: хто завгодно, маючи гроші, легко отримує кандидатський чи докторський диплом, не маючи ніякого стосунку до науки і не написавши ні рядка власної дисертації.


        > Отсюда и плач о коррупции, клановости.

        Плача якраз і нема, на жаль. Тобто ця ситуація як проблема (частина проблеми) в наукових колах не розглядається.


        > Ну а насчет взяток в ВАК, это на уровне бреда. Кому? Членам экспертного совета? Где их по 30 человек в каждом совете. Не приходилось слышать.


        А як вони оформляють куплені захисти? Якось же оформляють.


        > Относительно контроля гражданского общества над расходом средств - это мы проходили,

        Ми цього ще не проходили. Це тільки-тільки починається в деяких містах на рівні комунальних служб.


        > когда каждая кухарка может управлять государством.

        Це відомий штамп, який смішно повторювати. Крім кухарки, є ще наукова громадськість. І навіть кухарка теж має право знати, куди йдуть її податки. Тому, зокрема, в Штатах йде такий піар нуаки.


        > Неужто в США и Европе есть такие контрольные общественные органы?

        Какие? Я не писав про конкретні механізми, а про принцип.


        > Пока не будет проведена аттестация научных кадров по мировым стандартным показателям


        Так. Це частина проблеми. Незалежні громадські органи потрібні для атестації теж. Бо хто буде її зараз проодити?


        > Какая разница будет от того, что отменят в футболе названия защитник, полузащитник, нападающий и всех буду называть одним словом футболист.

        А що, існує державний орган, який затверджує ступін "півзахисник"? Чи це все-таки рішення тренера?
        згорнути/розгорнути гілку відповідей
        • 2006.06.13 | Ivan66

          Re: Ні, не потрібні

          Цікава дискусія. Особисто я переконався, що таки все вірно - жодні подібні "реформи" не здатні зачепити основного - проблем з НАУКОЮ, а не зі СТУПЕНЯМИ. А Горицвіт просто таки вбив своєю дитячою вірою в лучшеє... :-) Ги-ги-ги!!!
        • 2006.06.14 | vazazh

          Re: Ні, не потрібні

          По-поводу экспертных советов и оформления купленных диссертаций.
          Вы прекрасно понимаете, что на экспертный совет приходит диссертация и документы по защите. И если там все в порядке, то определить написал ли Иванов эту диссертацию или за него отработал Петров невозможно. При наличии у Иванова публикаций в профжурналах. Это можно определить только в одном случае, если Иванова вызовут на экспертный совет, при наличии сомнений, и он поплывет на такой вот перезащите. Т.е. все покупается до ВАКа, на спецсоветах или до того. Так что проблема то не в ВАКе, а ранее.
          Относительно контроля за аттестацией. Не смешите Муму, никакая общественность тут ничего не обнаружит. Нужен свободный доступ в базу ISI, где каждый аттестуемый может проверить свои показатели, и если его пытаются надрать - подать в суд. Пример определения таких показателей в Украине был. Был конкурс ISEP, где показатели были индекс цитируемости (причем жестко по трем вариантам, общий, без самоцитирования и без цитирования соавторами публикаций), импакт фактор публикаций, число публикаций/число соавторов. И проводила его группа, созданная при КГУ. И ни у кого претензий не было. Если были, то тебе показывали результаты поиска и все.
  • 2006.06.13 | pHd

    Re: Чи потрібні Україні два наукові ступені?

    Vazazh, а слабо написание и защиту диссертаций по химии перевести на английский. Вот и оцените уровень диссертанта и члєнов совєта, которые (все, без исключения !!!) должны будут по очереди задавать вопросы соискателю, читать отзывы, рецензии. Без переводчика, естественно.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2006.06.14 | Хома Брут

      Re: є таке слово

      pHd пише:
      > Vazazh, а слабо написание и защиту диссертаций по химии перевести на английский.
      Таке враження, що в цій гілці зконцентрувались маньяки, повернуті на перекладах на англійську мову. Хлопці, є багато інших чудових мов!
    • 2006.06.14 | vazazh

      Re: Чи потрібні Україні два наукові ступені?

      Я принципиально не возражаю. Автореферат и защита на английском. Кстати это было бы очень полезно для того, чтобы входить в европейское сообщество. Но.. тот кто пишет о трудности написания диссертаций по двум степеням сегодня, совсем же наделает в штаны.
      Относительно замечания Ivan66 - абсолютно правильно, я поэтому и не перестаю утверждать, что суть не в количестве степеней, ступеней, а в качестве. А его оценить можно только аттестацией по стандартам. Цифры они объективны. а не субъективны, и не надо уж так бояться, что кто-то проведет эту аттестацию не по правилам. Кстати, в базе ISI на первой странице индекса цитирования, внизу есть общая цифра. Поэтому достаточно только снять первую страницу и ее предъявить при аттестации, и все.
  • 2006.06.14 | pHd

    Re: Чи потрібні Україні два наукові ступені?

    > 14-06-2006 12:57, Хома Брут
    > Таке враження, що в цій гілці зконцентрувались маньяки, повернуті на перекладах на англійську мову. Хлопці, є багато інших чудових мов !

    Дуже люблю також українську та французьку. Українською треба писати "маніяк" (див. Рос-Укр Словник, 1961, Вид АН УРСР). До речі, у туалеті рос школи, де вчився, було написано правильно.


    > 14-06-2006 13:31, vazazh
    > Я принципиально не возражаю. Автореферат и защита на английском. Кстати это было бы очень полезно для того, чтобы входить в европейское сообщество. Но.. тот кто пишет о трудности написания диссертаций по двум степеням сегодня, совсем же наделает в штаны.

    Я пишу. Как член ВАКа, может реализуете предлагаемый вариант ? Но текст тоже на английском. Если нет, то так и останусь ленивым и жалким кхнОМ.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2006.06.15 | vazazh

      Re: Чи потрібні Україні два наукові ступені?

      Ну, я все таки не член ВАКа, а член экспертного совета, это далеко не одно и тоже. И боюсь, что это будет глас вопиющего в пустыне. А вот как член "Ассоциации" могу предложить внести это в наши предложения по реформам науки. Относительно текста самой диссертации, тут есть очень интересный момент. Если у нас разрешено писать дисер на русском или украинском, а ограничения только на автореферат, то почему бы не пустить в ход и третий язык. Но после каникул экспертных советов.
  • 2006.06.22 | pHd

    Re: Чи потрібні Україні два наукові ступені?

    22-06-2006 19:36, Володимир пишет:

    > І навіщо такий ступінь? Щоб бути науковцем? Зовсім ні - щоб бути НАЧАЛЬНИКОМ.

    Браво !!! Прямо в цель.

    > А ВАКівські вимоги? Скільки треба вибігати папірців? А вимога, щоб опонент не міг в рік опонувати більше 4 дисертацій? А вимоги до написання статей? Скільки часу потрібно витратити на формальшщину пов*язану з захистом, скільки витратити коштів?

    Дак эти начальники могут только участвовать в круговороте бумаг, в научном процессе они чужие ...

    > Тому я вбачаю такий вихід: спростити максимально процедуру захисту. Вимога має бути одна - змістова частина дисертації. Не оформлення, не куча приписок і відписок. А зміст дисертації - дисертація повинна бути грамотною. Дисертацію оцінює 3 доктора наук і спеціалізована рада. Кількості статей не повинно бути - результати повинні бути опубліковані, а в скількох друкованих працях - це справа здобувача. Може достатньо 5 статей і однієї монографії? ВАКу залишити лише порадчі функції, як можливість захистити дисертацію без наукового керівника і спецради. За таких умов можна залишити докторський ступінь, але потрібно його назвати по іншому, а кандидатський назвати докторським.

    Неа. Гусиным пером писать до потери сознания. Чтобы никакие глупые мысли о всяких проектах, грантах, контрактах не посещали. Времени не было ...

    > І не потрібно боятися дати науковцям більше свободи. Бо лафа пройде і так, якщо за неї візметься відповідний дядя, а нормальну роботу будуть возити не один 10 років. Діяльність ВАК цьому наявне підтвердження.

    ВАК - это как КПСС - никакому реформированю не подлежит. Только запрет за преступления против науки.
  • 2006.06.22 | pHd

    Re: Чи потрібні Україні два наукові ступені?

    22-06-2006 20:27, vazazh пишет:

    > А что тут спрашивать? И так понятно, что при сегодняшнем состоянии, тут же возрастет бум докторских. При этом если сегодня хоть нельзя за 2-3 года набрать работ, ограничивают их число за один год (я знаю такой пример, когда сын одного из ректоров нашпарал за год 16 работ, а за второй еще 9, т.е. до нормы, но не прошло). А отпустив все - сразу уменьшили количество проблем для халявщиков.

    Ну и лексика. "Набрать работ", "нашпарил". Это как в анекдоте - мы матом не ругаемся, мы им разговариваем.

    > Не этим надо поднимать уровень исследований. А аттестацией по евронормам.

    Подъем уровня исследований аттестацией - это как ? Велопробегом по бездорожью ? А я глупый всегда думал, что уровень исследований определяется приоритетностью тематики.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2006.06.23 | vazazh

      Re: Чи потрібні Україні два наукові ступені?

      PhD.
      Вообще то, не виже ничего плохого в употреблении сленга. Кстати на Западе он часто используется. А относительно использования мата - была когда то прекрасная статья в "Вечерке" старшего Гродзинского.
      Рекомендую найти. Относительно "набрать работ", речь идет о том, кто покупает свою степень, именно он и набирает, а не делает работы.
      Ну разве за год можно написать 16 нормальных статей? Их только иможно "нашпарать".
      А вот относительно уровня, который определяется приоритетностью - это заблуждение, основанное на недостаточном собственном уровне. Для понимания привожу пример. Водородная энергетика - приоритетно. Но проект, "использование энергии ветра для электролиза воды и получения водорода" - ничего общего с уровнем не имеет. Это профанация. Аналог: "использование энергии прилива и отлива (для Украины это вообще не актуально) для электролиза воды и получения водорода". Это реальные проекты по Украине. Могу привести аналоги по приоритетной теме: "Нанотехнологии".
      Теперь относительно ценности "монографии" и времени, затраченного на ее написание, которое отнюдь не меньше, чем на докторскую. А какова востробованность Монографии? Изданная на украине, в СНГ - ее прочитает 5-10 человек, т.е. труд затраченный в пустую. Сделать Монографию на английском и издать за рубежом - время не будем обсуждать, а ценность? Там ее тоже прочитают 10-15 человек. На порядок ценнее сегодня обзоры, конечно печатанные не вестнике очередного университета Украины.
      Относительно начальников. Был у меня коллега, мечта которого была после защиты докт. не быть начальником, а всего - вед.н.с. Причина - ответственности никакой, а в деньгах - разница мизер. И почему никто не хочет критиковать известную аксиому: "плох тот солдат..." Хочу еще задать риторический вопрос - из PhD будут лучшие начальтники, чем из докторов?
      И в целом - проблема, не стоит выеденного яйца и отвлекает от основного - реформ науки для повышения ее уровня. Все.
  • 2006.06.24 | Serge

    Re: Чи потрібні Україні два наукові ступені?

    Повністю погоджуюся з автором статті. Мені особисто доводилося стикатися під час стажування за кордоном з нерозумінням того, що ж таке „кандидат наук”. Мої колеги з подивом зауважували, що замість того, щоб писати сотні сторінок докторської дисертації, краще було б готувати статті для провідних наукових журналів. У нас все ще залишається викривленою система оцінки ефективності праці науковця – саме публікації є головним критерієм, за допомогою якого можна виявити рейтинг того чи іншого науковця. Підготовка докторської гальмує розвиток молодого дослідника, розпорошує його сили й дорогоцінний час. Кілька років тому в Німеччині скасували практику так званої габілітації, через яку науковець міг отримати самостійність лише в сорок років. Чому ж ми не повертаємося до своєї історичної традиції та світових стандартів? Через своєрідну „дєдовщіну”, що існує в нашому середовищі. Більшість докторів вважає, що якщо вони пройшли через це, то молоді науковці теж мають захищати докторську. Ця система є дуже зручною для геронтократичної частини наукової спільноти, але вона шкідлива для суспільства в цілому. Тільки перехід до прозорих, зрозумілих і ефективних засобів оцінювання праці науковця й викладача покращить ситуацію в нашій освіті та науці.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2006.06.25 | vazazh

      Re: Чи потрібні Україні два наукові ступені?

      Я бы вернулся к основному вопросу - уровень науки в нашей стране и как его поднять.
      Ну хорошо, отменили мы две степени и оставили одну. Что с уровнем? За тот год, о котором все так пекутся, кандидат наворотил столько, что уровень пошел в гору? Не смешите Муму. Более того, затянутый в очередные эксперименты, решение очередной частной задачи, этот канд. за деревьями не видит леса, и не только уровень исследований не растет, но и его потенциальный уровень не растет. Кроме того, предлагаю,исходя из Ваших позиций, и канд. отменить, на это тоже уходит год, а то и больше. Аспиранты, которые в срок, к концу аспирантуры, подают дисер - единицы, остальные после окончания, извине, но "мудохаются" еще 1-2 года. Посмотрите по общежитиям НАНУ, сколько там, закончивших и все еще защищающих. А к общему обсуждению формулы 2 или 1, предлагаю сделать 3 или 4 (диссерт. член-кора, академика). И кто думает, что это изменит уровень науки в стране? Прошу поднять руки.
      А суть в докторской и всем этом в другом. Вопрос в том, Вы занимаетесь наукой ради науки, повышения общих знаний, своего уровня и престижа, престижа страны или только для получения степени.
      В первом случае, у Вас нет проблем с написанием докт., она органично выльется из вас. Как и проблема со статьями. Специально глянул свой автореферат: 73 публикации (35 на западе + 10 патентов) и за год, написал и защитил докт. Хотя стимула к этому и не было, должость я не сменил, а представители двух инофирм, с кот. я работал, на мой вопрос, на кой я им сдался, у нас докторов полно, отвечали, нам все равно, какая у вас степень, нам нужен специалист. Подогрел директор, который ехидно пару раз напоминал, что 2, извините "дуба", из наших уже пишут, а ты слабак, а они тобой будут потом командовать. Вообщем 2 года такого давления хватило и через год, после защиты, он мне сказал, что это надо было сделать еще 5-7 лет назад. Кстати те двое, защитили, один через 2 года, а второй через 4 - после меня. Так что, о потере времени - для дубов - это проблема, для нормальных - нет. Польза? Я ощутил несомненную для себя, в том смысле, что мой уровень знаний и мышления вырос. А по поводу публикаций, это никак не помешало. Главный вопрос - в интересе к тому делу, которым ты занимаешься.
      И еще. Я уже пару лет штатный рецензент (2-3 рецензии в месяц) в 3 хороших зарубежных журналах (импакт их 4.25; 5.12; 7.14) и ценят меня не за степени, а за знания.
      А жевание соплей в формулах 0-1-2-3-4 степени (сократить/добавить), ничего не добавит в уровень научных исследований. А вот если мы начнем аттестовать всех по меркам запада и без учета формулы социализма "человек человеку друг, товарищ и брат" выгонять бездельников из науки на улицу, ты тогда можно ждать успеха.
  • 2006.06.24 | Студент НАУ

    Re: Чи потрібні Україні два наукові ступені?

    Чому б автору статті не згадати молодих докторів наук Незалежної України, таких як Микола Захаренко, Василь Влізло, Микола Цвіліховський, Анатолій Головко, Петро Усатюк, Сергій Мельничук, Максим Мельничук, Ольга Якубчак.
    Справжня наука вимагає трьох складових рухомих - 1. Знань і прагнень самої людини. 2. Достатнього фінансування. 3. Мінімального протежування. Без цього неможливо підготувати достойну дисертаційну роботу та успішно її захитити. Хоча великі гроші та великі люди роблять це все легко.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2006.06.25 | vazazh

      Re: Чи потрібні Україні два наукові ступені?

      Все правильно. Только пункт 2 должен быть "Нормальная система стимулирования и контроля (аттестации). Без нее финансирование - деньги в песок.
      Относительно тех, кто решает проблемы незаконным путем. т.е. "за большие деньги", все таки это не так массово, хоть и есть. Если отношение общества к ним, будет не восхищение, а полное и постоянное презрение, с публичным осуждением, а при доказательстве подобного - с лишением благ, то проблема отвалится. Но это вопрос нашей ментальности.
      Сегодня мне не раз приходилось читать и слышать, что индекс цитирования плох, так как всегда можно попросить коллегу ссылаться на тебя, а ты будешь на него. Это пример нашего мышления. На западе такая просьба - это потеря твоего авторитета, полная деградация.


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2024. Цей сайт підтримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг".