"Сектанти"
04/13/2002 | Георгій Пінчук
Дорогі форумщики!
Це повідомлення - трохи підредагований лист, який я надіслав на Фоум Української Правди минулого літа.
Дозвольте поділитися з вами деякими думками, що виникли в мене з приводу дискусій, де з різних – чи то з світських (політичних), чи то з релігійних міркувань були недобрим словом згадані так звані “сектанти.” Люди іноді висловлюють думки, що “сектанти” нібито розколюють “справжню” церкву, відволікають від неї людей, заплутуюь їх у свої тенета.
На мою думку, в християнській релігії є розколи і розколи. Іншими словами, не завжди той, хто раптом виступає з радикально новим баченням християнської доктрини, робить це з корисливою розкольницькою метою. Більше того, історія християнства вчить, що деякі “розкольники” роблять щось таке, що стає поворотним пунктом у суспільному житті всього людства, хоч це може бути видно й не одразу. Як правило, спочатку їх довго і жорстоко цькують, але згодом усвідомлюють, що вони не зробили людям нічого поганого, а навпвки, збагатили християнську традицію і принесли в світ багато добра. Наведу приклади.
В листопаді 1517 року (так, рівно за 400 років до ганебної “Великої Жовтневої Соціалістичної революції”) зовсім молодий, 24-річний і зовсім нікому не відомий католицький монах з німецького міста Віттенберга взяв в руки молотка і цвяха і прибив до дверей місцевого собору кілька аркушів паперу, де були викладені так звані “Дев’яносто п’ять тез.” Цього монаха звали Мартін Лютер. Він зовсім не виглядав як романтичний бунтар-розкольник чи революціонер. Навпаки, Лютер був сама сумирність, тихий, з наївними, круглими світлими очима, відлюдькуватий монах-книжник. Але він просто НЕ МІГ не написати і не обнародувати свої тези, де він почав з критики права папських нунціїв викачувати з німецьких селян гроші за індульгенції, а закінчив карколомно глибокими рефлексіями про співвідношення Діянь і Благодаті як чинників спасіння людини. Не міг, хоч знав, що іде проти всього світу. Спробуймо тільки на секунду уявити собі, що відчував цей ревний, переконаний християнин, коли його духовні отці-аббати, священники, епископи в один голос заволали: “Сектант! Розкольник! На що ти руку підняв? Кому служиш? Хіба ти не читав Матвія 16:18? Там чітко написано, що ніякі пекельні сили не переможуть Церкви! А ти, негіднику, замахуєшся на неї, на єдину правильну, святу, соборну, апостольську…”
Я просто впевнений, що Лютер, чуючи це, сумнівався і страждав. Але не міг мовчати, тому що, попри всі сумніви і страждання, він вірив, що чинить саме те, до чого його закликає наймогутніша, найбільш авторитетна для християнина рушійна сила – правда Біблії. Лютер глибоко сприйняв одну з центральних ідей Нового Завіту – що спасіння люди не “заробляють”нічим: не тільки купівлею індульгенцій, а навіть і причастям, молитвами чи сповідями за певним ритуалом, чи перебиранням вервиць, чи ставленням свічок, чи цілуванням папської пантофлі або епископського хреста. Хоч “віра без діянь мертва” (Якова 2:17), виправдовують і рятують людину не діяння, а тільки благодать, яку Бог дає людині не як щось зароблене, а як безкоштовний дарунок тоді, коли людина щиро, безперервно, послідовно вірить у цю благодать (Римлян 3:24, 28). Діяння не є пререквізитом спасіння чи виправдання перед Богом, - вони з’являються як *результат* віри і благодаті. Ці положення, взяті не з писань “святителів” чи папських бул, а просто з Біблії, положення, які зараз здаються такими очевидними мільйонам християн світу, були тоді сприйняті як бунт, виклик, розкольництво, шкідливе сектантство. Лютер просто якимось чудом уникнув долі свого старшого сучасника Яна Гуса, якого за подібне “сектантство” спалили в Констанці. Але дивакуватий чернець з високими вилицями і наївними круглими очима повторював: “На тому стою і не можу інакше, і нехай Бог мені допоможе.”
Минуло багато років. Відшуміла Реформація. Пристрасті поступово вляглися, і зараз, хоч далеко не всі християни стали протестантами і тим більше “лютеранами,” навряд чи освіченому християнинові та й просто цивілізованій людині спаде в голову казати і думати, що Лютер був не християнин, сектант, ворог церкви і Бога і слуга Сатани. Не всі християни поділяють його погляди, його герменевтику Нового Завіту, але абсолютна більшість тих, хто ці погляди і цю герменевтику не визнає (чи не знає, чи й не хоче знати), принаймні толерантні до лютеранських, пресвітеріанських, англіканської і інших великих, впливових, респектабельних протестанських церков. Ніхто не називає видатого філософа 20-го сторіччя, пастора Карла Барта, або, скажімо, архієпископа Кентерберійського чи королеву Нідерландів “культистами” і “ворогами” “єдино правильної” католицької чи православної церкви. Відношення до протестантів цього кшталту, що їх в англомовних країнах називають “Mainline Protestants,” з боку православних і католиків швидше таке: ви своє робите (маєте), а ми своє, і, поки ви не втручаєтеся в наші справи, ми не заважатимемо вам робити, що ви хочете.
У 1729 році на сцену вийшов ще один молодий і теж тоді нікому не відомий, і також, як Лютер, тихий і сумирний християнин, англієць на ім’я Джон Уеслі. Він народився в сім’ї англіканського пастора, де, крім нього, зростало ще вісімнадцятеро дітей. Родина ледве зводила кінці з кінцями, але Джон, завдяки природнім талантам і невтомній праці, став студентом факультету богослов’я найпрестижнішого в світі Оксфордського університету. Попереду була кар’єра вікарія чи й священика однієї з величезних і дуже прибуткових парафій, а можливо й єпископа чи архієпископа, гроші, пошана, влада.
Але Уеслі раптом став, з точки зору його англіканських начальників, дуже дивно себе поводити. Він зібрав навколо себе гурток оксфордських студентів і став говорити з ними про Біблію. Всупереч правилам, що тоді існували, ці молоді хлопці збиралися не в церковній будівлі, а де завгодно – в домівках, а то й просто на свіжому повітрі, і обговорювали смисл і значення біблійних текстів. Уеслі наполягав, щоб члени його гуртка – він називав його “класом” – збиралися регулярно, раз на тиждень, і, читаючи разом Святе Письмо, ділилися один з одним своїм власним, інтимно-індивідуальним досвідом осмислення біблійних істин і їх вжитку, застосування мудрості Біблії в повсякденному житті.
І знову піднявся гвалт! На цей раз вже не католицькі прелати, а єпископи англіканської церкви – протестанти! – почали закидувати Уеслі камінням і поливати його ім’я брудом. Як цей розкольник, сектант, сміє іти проти правил, встановлених Церквою! Знову ж таки, чи він ніколи не читав Матвія 16:18, де чітко написано, що Церква завжди права (адже “ворота пекла” її не переможуть!)? Що це за “класи,” що це за вільне обговорювання Біблії, що це за збориська поза освяченими церковними мурами? До чого вони там дообговорюються? Ні, так не піде. Не інакше як ці вискочки, що їм інші студенти-теологи за їх прискіпливість в тлумаченні Біблії, пристрасть до системи і послідовності приклеїли іронічне прізвисько “методисти,” повинні бути слугами Сатани!
Але методистський рух, як і інші напрямки так званого “євангельського протестантизму,” попри всю лайку і погрози, зростав і зміцнювався. Джон Уеслі набув колосального авторитету за свою щирість, повну безкорисливість і надзвичайно приязне, тепле, шанобливе ставлення до людей. Він не ділив людей на “правильних” і “неправильних,” таких і сяких, чистих і нечистих, а тільки закликав всіх приєднуватися до його “класів,” яких згодом з’явилися тисячі і в Англії, і в інших країнах світу. Величезну роль в популяризації методистського руху грав однодумець і рідний брат Джона Уеслі, Чарлз, талановитий поет, музикант, співак і композитор, автор кількох сот чудових гімнів, які і сьогодні виконуються не тільки в методистських, а й також в інших християнських церквах. Джон Уеслі помер не вшанованою ніякими офіційними посадами і не багатою, але дуже щасливою людиною. Кажуть, що його останніми словами були такі: “Я хочу потиснути руки всім, чиє серце б’ється разом з моїм…”
І знову спливло багато років. Пристрасті вляглися. Далеко не всі християни стали методистами чи протестантами-“євангельниками,” і зовсім не всі поділяють точку зору Уеслі, що інтимно-індивідуальний досвід вивчення Біблії і застосування її заповітів і порад треба обговорювати в “класах.” Але методистські церкви стали респектабельними і впливовими організаціями, які ведуть величезну просвітницьку, місіонерську і благодійницьку роботу в усіх країнах світу. Теоретичні праці Джона Уеслі опубліковані; деякі з них (зокрема його ідеї про так званий “чотирикутник Уеслі,” “Wesleyan Quadrilateral”) стали світовою класикою християнської теологічної літератури. Біблійні школи, курси, класи стали ординарним явищем. І звичайно ж, нікому, принаймні жодній людині в здоровому глузді, не спаде в голову називати таких членів Церкви Об’єднаних Методистів, як покійний лауреат Нобелівської премії письменних Уільям Фолкнер, або відомий політик сенатор Гіларі Родем Клинтон, або талановитий актор Уеслі Снайпс, “культистами” і “слугами Сатани.”
У 1876 році світ побачив ще одного “сектанта” і “розкольника,” який на підставі свого багаторічного студіювання Біблії знову кинув виклик тим, хто під гаслами “єдності” християнської церкви ховав свою невпевненість і острах до нових ідей і нових інтерпретацій християнської доктрини. Чарлз Тейз Рассел також зовсім не був схожий на харизматичного революціонера; він був дуже сумирний, нікому не відомий і непомітний галантерейник з американського штату Пенсільванія. Рассел не мав університетської освіти, але все життя невтомно займався самоосвітою. Йому особливо до вподоби були історія і три мови, що їми було написано Біблію – староєврейська, арамейська і грецька. На відміну від переконаного “старого парубка” Уеслі, Рассел був одружений і дуже любив свою жінку, але вона зрадила йому і втекла до іншого. Після цієї особистої трагедії він практично весь свій час присвятив біблійним, історичним і мовним студіям, а також публічним лекціям і проповідництву.
Як і Уеслі, Рассел почав з того, що організував гурток ентузіастів, які регулярно збиралися і разом читали Святе Письмо, думали над ним. На цей раз це не викликало ніякої негативної реакції – через 150 років після Уеслі християни-євангельники вже нікого, як явище, не дивували і не сердили. Але минув деякий час, і діяльність “Біблійних Студентів” (або Свідків Єгови, як вони почали себе називати з початку 1930-х років) стала викликати шалений опір з боку багатьох людей, особливо хистиянського духовенства. Знову, як це вже було у випадках Мартіна Лютера і Джона Уеслі, залунали звинувачення в сектантстві, розкольництві, спробі підірвати Церкву і всіляко нашкодити їй. Свідків Єгови стали організовано, методично цькувати і, як колись Лютера і методистів, підозрювати в служінні Сатані. За що?
Як відомо, і традиційні “кафоличні” (православна, римо-католицька і греко-католицька) церкви, і традиційні протестанти (лютерани, пресвітеріани, англіканці тощо), і протестанти-євангельники (методисти, баптисти, п’ятидесятники тощо) поділяють так званий догмат Трійці. Цей догмат полягає в тому, що Бог є “триєдиним”; він є однією істотою, але має три персони (іпостасі) –Бог-Отець, Бог-Син (Ісус Христос) і Бог-Святий Дух. Кожна з цих трьох персон є повністю Богом, містить в собі всю повноту Бога, але разом з тим, це не три окремих Боги, а один-єдиний Бог. Жодна з цих персон не була ніколи створена, а існувала вічно; кожна з цих персон є всемогутнім сувереном Всесвіту і жодна з них не є більшою або “старшою” за дві інші. Ця доктрина була схвалена на так званому Вселенському соборі 325 року в Нікеї, де, як вважається, відбулася суперечка між теологами Арієм і Афанасієм, в якій, як вважається, переміг прихильник доктрини Трійці Афанасій. Згідно з офіційною точкою зору всіх названих вище церков, доктрина Трійці повністю базується на текстах Біблії і тому є абсолютно правильною.
Рассел і його послідовники піддали все це сумніву, стверджуючи, що в догматі Трійці є щось “не те.” Захищаючи свою точку зору, вони висунули цілу низку як історичних, так і теологічних аргументів. По-перше, сперечка між Арієм і Афанасієм ніколи не закінчилася, тому що в неї брутально втрутився тодішній самодержець Східної Римської Імперії Констянтин. Цей можновладець, хоч і нічогісінько в суперечках християнських схоластів-теологів не розумів, оголосив Афанасія правим, а Арія єретиком і ворогом. У стародавній Візантії тому, хто висловлювався проти імператора, публічно випікали очі розжареною виделкою. Арій просто злякався і заховався в якомусь віддаленому монастирі, де невдовзі й помер. Таким чином, історія не дає нам підстав вважати, що Афанасій і його послідовники-“тринітарії” здобули чесну перемогу в академічному диспуті.
По-друге, з точки зору Свідків Єгови, і суто Біблійне обгрунтування догмату Трійці не є переконливим. Біблія дає змогу зрозуміти що Христос і Бог-Отець – це є дві надзвичайно близькі одна одній, інтимно зв’язані одна з одною особи, такі особи, які віддзеркалюють характеристики одна однієї (напр., Івана 5:16; 14:8-15, Колосян 1:15), але це все-таки дві ОКРЕМІ особи, а не одна особа у двох проявах (Івана 8:17, 18; 17:20-22; Дії Апостолів 7:55, 56; Об’явлення 7:10 і деінде). Біблія також стверджує, що Ісус Христос був НАРОДЖЕНИЙ Богом-Отцем. Він в багатьох віршах Нового Заповіту названий “первістком” (грецьке prototokos, наприклад Колосян 1:15), “’єдинородним сином” (грецьке “monogenais uios”), тощо. Ми не можемо охопити таємничої природи Бога і тому не можемо осягнути деталей процесу цього “народження,” але народження передбачає факт існування того, хто народжує, і того, хто стає народженим. Той, хто народжує і той, хто народжується не можуть помінятися місцями. До того ж, про Бога-Отця ніде в Біблії не сказано, що він був десь і колись народженим. Це протирічило би найфундаментальнішій властивості єдиного Бога-Творця - вічності.
В людській уяві той, хто народжує, старший за свого сина за віком. Апологети доктрини Трійці стверджують, що Христос “споконвіку був разом з Отцем” і тому є “рожденний, але не сотворенний.” Але навіть якщо прийняти це, видно, що, згідно зі Святим Письмом, Бог-Отець старший за свого Сина принаймні за позицією, рангом, авторитетом, повновагами. І дійсно, Біблія десятки разів свідчить словами самого Христа і його апостолів, що його Отець “старший” або “більший” за Сина, має більшу владу, більший авторитет, більше знання і більші повноваги (Івана 14:28; Матвія 20:20-23; Марка 13:32; 1 Коринфян 11:3; 15:27, 28, Филип’ян 2:5-11 і деінде), тоді як Син ЗА ВЛАСНИМ ВИБОРОМ повністю скорив свою волю волі його Отця, який послав його, щоби виконати цю свою волю (Луки 22:42; Івана 5:19-24).
У кількох фрагментах книги Об’явлення Бог-Отець змальований сидячим на троні, тоді як його Син (Христос або Боже Ягня) СТОЇТЬ біля трону і приймає речі з руки Отця (див., напр., Об’явлення 4:1-3 і Об’явлення 5:6, 7). Таке бачення Христа в книзі натхненного Богом автора-апостола дуже переконливо свідчить як проти догмату про те, що Бог-Отець і його Син є однією особою в двох проявах, так і проти догмату про те, що складові частини Трійці є “однаково всемогутніми.” Христос дійсно займає особливе положення – він є Боже Слово або Мудрість (Логос), він існував “перед всіма віками” або “на початку” (Івана 1:1), він допомагав Батькові творити Всесвіт (Прислів’я 8:12), він буде нашим Царем в майбутьому Божому Царстві (Даниїла 7:13, 14). Але він НЕ є, за Біблією, Всемогутнім, Найвищим, таким, хто нікому і нічому не підзвітний, а натомість сам містить в собі всю повноту влади над усім і сам є весь закон існування усього. Єдиним АБСОЛЮТНО всемогутнім сувереном всесвіту є Бог-Отець. Недарма епітет “всемогутній” (староєврейське Shaddai, грецьке Pantokrator, англійське Almighty) в Біблії вживається ВИКЛЮЧНО по відношенню до Бога-Отця. Син називає цього всемогутнього Отця “своїм” Богом (Івана 20:17) і ЄДИНИМ істинним Богом (Івана 17:1-3), але ніколи не навпаки. В Святому Письмі нема жодного вірша, де Отець іменував би свого Сина, Ісуса Христа, Всемогутнім Богом, єдиним істинним Богом, або своїм Богом.
Апологети доктрини Трійці часто питають Свідків Єгови, а як же, інакше ніж через тотожність і однакову божественність осіб Отця і Сина, можна пояснити те, що Христос в Біблії названий Спасителем, причому “єдиним” Спасителем. Разом з тим, багато біблійних віршів, особливо Ісійя 43:11, кажуть, що “крім Бога, іншого спасителя нема.” Свідки відповідають, що так, Біблія дійсно вчить, що Бог-Отець є єдиним спасителем у тому розумінні, що без його волі спасіння не відбудеться, людина загине. Але Христос був посланий на землю із спеціальною, унікальною місією розплатитися своєю кров’ю (життям) за гріхи людства, викупити тих, хто увірує в нього, з полону гріха. Бог-Отець звелів йому виконати цю місію, і Син слухняно її виконав. Таким чином, спасіння первинно походить тільки від Отця, якому у виявлені його волі на спасіння нема заміни, але здійснюється виключно через Сина, якому в здійсненні цієї рятувальної місії також нема заміни. Іншими словами, протиріччя нема: єдиний всемогутній Бог Всесвіту, Бог-Отець, дійсно є єдиним спасителем (в розумінні, поданому вище), АЛЕ підкорений йому, не тотожний йому Син ТАКОЖ дійсно є єдиним спасителем (в іншому розумінні, також поданому вище).
Є і інші пункти, де прихильники догмату Трійці і Свідки Єгови суттєво розходяться в біблійній герменевтиці. Як бачимо, полеміка ця складна, і, безумовно, триватиме ще дуже довго. Але очевидно, що Свідки Єгови зовсім не є якимись фантазерами: вони дуже щиро, і надзвичайно послідовно, намагаються читати в Біблії те, що там написано, радше ніж підганяти Боже Слово під заздалегідь сформовані ідеї і вірування. Свідки також не є “культом,” як про них іноді дуже несправедливо говорять. Культи мають харизматичних лідерів і часто дивні, зарозумілі, страшнуваті ритуали. Свідки не мають ні того, ні другого. Вони не вважають нікого, навіть і своїх власних лідерів, такими, хто мав би якусь особливу харизму і якийсь особливий пророцький чи інтерпретаторський дар. Єдиний авторитет для Свідків – це тільки сама Біблія, яку вони вивчають і аналізують з раннього дитинства і до смерті, як індивідуально, так і на зібраннях своїх біблійних класів (які вони називають Теократичними місіонерськими школами). А єдиним “ритуалом” Свідків є спокійна, щира, неупереджена розмова, що її метою є дізнатися, що саме Святе Письмо каже з того чи іншого приводу, і допомогти людям зробити своє життя кращим, застосовуючи Боже Слово в повсякденних ситуаціях.
Бути Свідком Єгови надзвичайно важко. Організація Свідків (яка зараз нараховує близько 6 мільйонів членів, з них в Україні близько 100 тис.) вимагає від своїх членів постійної самовідданої проповідницької роботи. Ще до недавнього часу молодий член організації Свідків мусив (або мусила) одразу після закінчення середньої школи не менш ніж на два роки стати “піонером,” тобто працювати на вулицях міст або сіл мінімум 100 годин на місяць (зараз мінімальну кількість годин скоротили до 70, і, крім того, піонерську роботу зробили добровільною). Такі високі вимоги до свого членства в певній мірі зіграли проти самих Свідків, тому що через необхідність так багато проповідувати велика частина їх молоді не дістала систематичної університетської освіти.
Але навіть незважаючи на це, деякі молоді Свідки все-таки спромоглися закінчити вищі навчальні заклади, і зараз серед Свідків Єгови є і лікарі, і юристи, і інженери, і вчителі, і науковці. В Університеті штату Місісіпі, де я працюю, є один професор-економіст, який є членом організації Свідків. Є один досить відомий канадський фізик-експериментатор, спеціаліст в галузі елементарних частинок, який має величезний стаж як Свідок. Крім того, багато американських Свідків завдяки кришталевій чесності і неймовірній працьовитості досягли солідного рівня в суспільстві, навіть і не маючи закінченої університетської освіти. Я особисто знаю кількох таких людей. Ден Джонстон, керівник мого біблійного класу, вже багато років працює як успішний бізнесмен. Трейсі Санчес Емброуз, жінка, яка близько трьох років тому вперше привернула мою увагу до “єговістської” літератури, працює головним адміністратором величезної юридичної фірми, а також займається комп’ютерним моделюванням, редакторською роботою (вона має дуже тонке почуття англійської стилістики, редагувала мою книгу з імунології), і пробує свої сили як письменниця. Я думаю, що трохи згодом, з появою більш освіченої, більш “професійної” генерації Свідків їх публічний імідж ще покращає, а легенда про них як про “культ” чи “секту” буде остаточно розвіяна. Разом з тим, їх благородна проповідницька робота продовжуватиме приносити людям багато добра, допомагаючи їм використовувати Боже Слово – Біблію – як “лампу для ніг, світильник на стежці” (Псалом 119:105, 106).
Закінчу свою розповідь тим, з чого й почав. Мені дуже шкода, що багато людей у світі, включаючи мою Батьківщину, Україну, іноді ставиться з упередженням і з ворожістю до християнських “сектантів” і “розкольників.” Є, звичайно, різні люди і різні течії в християнстві; на жаль, серед тих, хто називає себе християнами, трапляються невігласи, фанатики, а іноді й нечесні люди, які шукають якихось прибутків для себе і експлуатують з цією метою почуття віруючих. Але їх не так багато. Приклади Лютера, Уеслі, Рассела і інші переконують нас, що ті, хто кидає виклик загальноприйнятим (як на свій час) уявам про те, що в християнстві “правильне,” а що ні, спочатку накликають на себе опір і можуть стати об’єктами опльовування, цькування і всілякого роду фальшивих уяв і чуток. Але згодом емоції вгамовуються, “розкольники” набувають легітимності, і ті, хто стає переконаний їх “розкольницьким” вченням, дістає змогу спокійно керуватися їм, не роблячи шкоди світовій християнській громаді і всім людям взагалі. І які б не були розбіжності між нами, ми всі виграємо, якщо будемо плекати в собі “плід Духа – любов, радість, мир, довготерпіння, добрість, милосердя, віру, лагідність, стриманість” (Галатів 5:22, 23), і застосовувати цей “плід” в усій нашій діяльності на славу Богові і заради щастя нашої України, інших країн, людства в цілому.
Наприкінці хочу висловити велику і щиру подяку моєму дорогому другу і вчителю, професору Євгену Лемцю, за його невтомну працю і цінні поради. Євген викладає Новий Заповіт в Сіетльському Тихоокеанському Уніерситеті (Seattle Pacific University), дуже багато робить для української громади Північного Заходу США, і також регулярно читає леції і проводить бесіди з мешканцями України. Зараз він у Львові, і я дуже сподіваюся, що він цей мій маленький есей прочитає.
Прошу звертатися до мене з будь-якими запитаннями, якщо такі виникнуть, і зичу всім щастя.
Георгій
Це повідомлення - трохи підредагований лист, який я надіслав на Фоум Української Правди минулого літа.
Дозвольте поділитися з вами деякими думками, що виникли в мене з приводу дискусій, де з різних – чи то з світських (політичних), чи то з релігійних міркувань були недобрим словом згадані так звані “сектанти.” Люди іноді висловлюють думки, що “сектанти” нібито розколюють “справжню” церкву, відволікають від неї людей, заплутуюь їх у свої тенета.
На мою думку, в християнській релігії є розколи і розколи. Іншими словами, не завжди той, хто раптом виступає з радикально новим баченням християнської доктрини, робить це з корисливою розкольницькою метою. Більше того, історія християнства вчить, що деякі “розкольники” роблять щось таке, що стає поворотним пунктом у суспільному житті всього людства, хоч це може бути видно й не одразу. Як правило, спочатку їх довго і жорстоко цькують, але згодом усвідомлюють, що вони не зробили людям нічого поганого, а навпвки, збагатили християнську традицію і принесли в світ багато добра. Наведу приклади.
В листопаді 1517 року (так, рівно за 400 років до ганебної “Великої Жовтневої Соціалістичної революції”) зовсім молодий, 24-річний і зовсім нікому не відомий католицький монах з німецького міста Віттенберга взяв в руки молотка і цвяха і прибив до дверей місцевого собору кілька аркушів паперу, де були викладені так звані “Дев’яносто п’ять тез.” Цього монаха звали Мартін Лютер. Він зовсім не виглядав як романтичний бунтар-розкольник чи революціонер. Навпаки, Лютер був сама сумирність, тихий, з наївними, круглими світлими очима, відлюдькуватий монах-книжник. Але він просто НЕ МІГ не написати і не обнародувати свої тези, де він почав з критики права папських нунціїв викачувати з німецьких селян гроші за індульгенції, а закінчив карколомно глибокими рефлексіями про співвідношення Діянь і Благодаті як чинників спасіння людини. Не міг, хоч знав, що іде проти всього світу. Спробуймо тільки на секунду уявити собі, що відчував цей ревний, переконаний християнин, коли його духовні отці-аббати, священники, епископи в один голос заволали: “Сектант! Розкольник! На що ти руку підняв? Кому служиш? Хіба ти не читав Матвія 16:18? Там чітко написано, що ніякі пекельні сили не переможуть Церкви! А ти, негіднику, замахуєшся на неї, на єдину правильну, святу, соборну, апостольську…”
Я просто впевнений, що Лютер, чуючи це, сумнівався і страждав. Але не міг мовчати, тому що, попри всі сумніви і страждання, він вірив, що чинить саме те, до чого його закликає наймогутніша, найбільш авторитетна для християнина рушійна сила – правда Біблії. Лютер глибоко сприйняв одну з центральних ідей Нового Завіту – що спасіння люди не “заробляють”нічим: не тільки купівлею індульгенцій, а навіть і причастям, молитвами чи сповідями за певним ритуалом, чи перебиранням вервиць, чи ставленням свічок, чи цілуванням папської пантофлі або епископського хреста. Хоч “віра без діянь мертва” (Якова 2:17), виправдовують і рятують людину не діяння, а тільки благодать, яку Бог дає людині не як щось зароблене, а як безкоштовний дарунок тоді, коли людина щиро, безперервно, послідовно вірить у цю благодать (Римлян 3:24, 28). Діяння не є пререквізитом спасіння чи виправдання перед Богом, - вони з’являються як *результат* віри і благодаті. Ці положення, взяті не з писань “святителів” чи папських бул, а просто з Біблії, положення, які зараз здаються такими очевидними мільйонам християн світу, були тоді сприйняті як бунт, виклик, розкольництво, шкідливе сектантство. Лютер просто якимось чудом уникнув долі свого старшого сучасника Яна Гуса, якого за подібне “сектантство” спалили в Констанці. Але дивакуватий чернець з високими вилицями і наївними круглими очима повторював: “На тому стою і не можу інакше, і нехай Бог мені допоможе.”
Минуло багато років. Відшуміла Реформація. Пристрасті поступово вляглися, і зараз, хоч далеко не всі християни стали протестантами і тим більше “лютеранами,” навряд чи освіченому християнинові та й просто цивілізованій людині спаде в голову казати і думати, що Лютер був не християнин, сектант, ворог церкви і Бога і слуга Сатани. Не всі християни поділяють його погляди, його герменевтику Нового Завіту, але абсолютна більшість тих, хто ці погляди і цю герменевтику не визнає (чи не знає, чи й не хоче знати), принаймні толерантні до лютеранських, пресвітеріанських, англіканської і інших великих, впливових, респектабельних протестанських церков. Ніхто не називає видатого філософа 20-го сторіччя, пастора Карла Барта, або, скажімо, архієпископа Кентерберійського чи королеву Нідерландів “культистами” і “ворогами” “єдино правильної” католицької чи православної церкви. Відношення до протестантів цього кшталту, що їх в англомовних країнах називають “Mainline Protestants,” з боку православних і католиків швидше таке: ви своє робите (маєте), а ми своє, і, поки ви не втручаєтеся в наші справи, ми не заважатимемо вам робити, що ви хочете.
У 1729 році на сцену вийшов ще один молодий і теж тоді нікому не відомий, і також, як Лютер, тихий і сумирний християнин, англієць на ім’я Джон Уеслі. Він народився в сім’ї англіканського пастора, де, крім нього, зростало ще вісімнадцятеро дітей. Родина ледве зводила кінці з кінцями, але Джон, завдяки природнім талантам і невтомній праці, став студентом факультету богослов’я найпрестижнішого в світі Оксфордського університету. Попереду була кар’єра вікарія чи й священика однієї з величезних і дуже прибуткових парафій, а можливо й єпископа чи архієпископа, гроші, пошана, влада.
Але Уеслі раптом став, з точки зору його англіканських начальників, дуже дивно себе поводити. Він зібрав навколо себе гурток оксфордських студентів і став говорити з ними про Біблію. Всупереч правилам, що тоді існували, ці молоді хлопці збиралися не в церковній будівлі, а де завгодно – в домівках, а то й просто на свіжому повітрі, і обговорювали смисл і значення біблійних текстів. Уеслі наполягав, щоб члени його гуртка – він називав його “класом” – збиралися регулярно, раз на тиждень, і, читаючи разом Святе Письмо, ділилися один з одним своїм власним, інтимно-індивідуальним досвідом осмислення біблійних істин і їх вжитку, застосування мудрості Біблії в повсякденному житті.
І знову піднявся гвалт! На цей раз вже не католицькі прелати, а єпископи англіканської церкви – протестанти! – почали закидувати Уеслі камінням і поливати його ім’я брудом. Як цей розкольник, сектант, сміє іти проти правил, встановлених Церквою! Знову ж таки, чи він ніколи не читав Матвія 16:18, де чітко написано, що Церква завжди права (адже “ворота пекла” її не переможуть!)? Що це за “класи,” що це за вільне обговорювання Біблії, що це за збориська поза освяченими церковними мурами? До чого вони там дообговорюються? Ні, так не піде. Не інакше як ці вискочки, що їм інші студенти-теологи за їх прискіпливість в тлумаченні Біблії, пристрасть до системи і послідовності приклеїли іронічне прізвисько “методисти,” повинні бути слугами Сатани!
Але методистський рух, як і інші напрямки так званого “євангельського протестантизму,” попри всю лайку і погрози, зростав і зміцнювався. Джон Уеслі набув колосального авторитету за свою щирість, повну безкорисливість і надзвичайно приязне, тепле, шанобливе ставлення до людей. Він не ділив людей на “правильних” і “неправильних,” таких і сяких, чистих і нечистих, а тільки закликав всіх приєднуватися до його “класів,” яких згодом з’явилися тисячі і в Англії, і в інших країнах світу. Величезну роль в популяризації методистського руху грав однодумець і рідний брат Джона Уеслі, Чарлз, талановитий поет, музикант, співак і композитор, автор кількох сот чудових гімнів, які і сьогодні виконуються не тільки в методистських, а й також в інших християнських церквах. Джон Уеслі помер не вшанованою ніякими офіційними посадами і не багатою, але дуже щасливою людиною. Кажуть, що його останніми словами були такі: “Я хочу потиснути руки всім, чиє серце б’ється разом з моїм…”
І знову спливло багато років. Пристрасті вляглися. Далеко не всі християни стали методистами чи протестантами-“євангельниками,” і зовсім не всі поділяють точку зору Уеслі, що інтимно-індивідуальний досвід вивчення Біблії і застосування її заповітів і порад треба обговорювати в “класах.” Але методистські церкви стали респектабельними і впливовими організаціями, які ведуть величезну просвітницьку, місіонерську і благодійницьку роботу в усіх країнах світу. Теоретичні праці Джона Уеслі опубліковані; деякі з них (зокрема його ідеї про так званий “чотирикутник Уеслі,” “Wesleyan Quadrilateral”) стали світовою класикою християнської теологічної літератури. Біблійні школи, курси, класи стали ординарним явищем. І звичайно ж, нікому, принаймні жодній людині в здоровому глузді, не спаде в голову називати таких членів Церкви Об’єднаних Методистів, як покійний лауреат Нобелівської премії письменних Уільям Фолкнер, або відомий політик сенатор Гіларі Родем Клинтон, або талановитий актор Уеслі Снайпс, “культистами” і “слугами Сатани.”
У 1876 році світ побачив ще одного “сектанта” і “розкольника,” який на підставі свого багаторічного студіювання Біблії знову кинув виклик тим, хто під гаслами “єдності” християнської церкви ховав свою невпевненість і острах до нових ідей і нових інтерпретацій християнської доктрини. Чарлз Тейз Рассел також зовсім не був схожий на харизматичного революціонера; він був дуже сумирний, нікому не відомий і непомітний галантерейник з американського штату Пенсільванія. Рассел не мав університетської освіти, але все життя невтомно займався самоосвітою. Йому особливо до вподоби були історія і три мови, що їми було написано Біблію – староєврейська, арамейська і грецька. На відміну від переконаного “старого парубка” Уеслі, Рассел був одружений і дуже любив свою жінку, але вона зрадила йому і втекла до іншого. Після цієї особистої трагедії він практично весь свій час присвятив біблійним, історичним і мовним студіям, а також публічним лекціям і проповідництву.
Як і Уеслі, Рассел почав з того, що організував гурток ентузіастів, які регулярно збиралися і разом читали Святе Письмо, думали над ним. На цей раз це не викликало ніякої негативної реакції – через 150 років після Уеслі християни-євангельники вже нікого, як явище, не дивували і не сердили. Але минув деякий час, і діяльність “Біблійних Студентів” (або Свідків Єгови, як вони почали себе називати з початку 1930-х років) стала викликати шалений опір з боку багатьох людей, особливо хистиянського духовенства. Знову, як це вже було у випадках Мартіна Лютера і Джона Уеслі, залунали звинувачення в сектантстві, розкольництві, спробі підірвати Церкву і всіляко нашкодити їй. Свідків Єгови стали організовано, методично цькувати і, як колись Лютера і методистів, підозрювати в служінні Сатані. За що?
Як відомо, і традиційні “кафоличні” (православна, римо-католицька і греко-католицька) церкви, і традиційні протестанти (лютерани, пресвітеріани, англіканці тощо), і протестанти-євангельники (методисти, баптисти, п’ятидесятники тощо) поділяють так званий догмат Трійці. Цей догмат полягає в тому, що Бог є “триєдиним”; він є однією істотою, але має три персони (іпостасі) –Бог-Отець, Бог-Син (Ісус Христос) і Бог-Святий Дух. Кожна з цих трьох персон є повністю Богом, містить в собі всю повноту Бога, але разом з тим, це не три окремих Боги, а один-єдиний Бог. Жодна з цих персон не була ніколи створена, а існувала вічно; кожна з цих персон є всемогутнім сувереном Всесвіту і жодна з них не є більшою або “старшою” за дві інші. Ця доктрина була схвалена на так званому Вселенському соборі 325 року в Нікеї, де, як вважається, відбулася суперечка між теологами Арієм і Афанасієм, в якій, як вважається, переміг прихильник доктрини Трійці Афанасій. Згідно з офіційною точкою зору всіх названих вище церков, доктрина Трійці повністю базується на текстах Біблії і тому є абсолютно правильною.
Рассел і його послідовники піддали все це сумніву, стверджуючи, що в догматі Трійці є щось “не те.” Захищаючи свою точку зору, вони висунули цілу низку як історичних, так і теологічних аргументів. По-перше, сперечка між Арієм і Афанасієм ніколи не закінчилася, тому що в неї брутально втрутився тодішній самодержець Східної Римської Імперії Констянтин. Цей можновладець, хоч і нічогісінько в суперечках християнських схоластів-теологів не розумів, оголосив Афанасія правим, а Арія єретиком і ворогом. У стародавній Візантії тому, хто висловлювався проти імператора, публічно випікали очі розжареною виделкою. Арій просто злякався і заховався в якомусь віддаленому монастирі, де невдовзі й помер. Таким чином, історія не дає нам підстав вважати, що Афанасій і його послідовники-“тринітарії” здобули чесну перемогу в академічному диспуті.
По-друге, з точки зору Свідків Єгови, і суто Біблійне обгрунтування догмату Трійці не є переконливим. Біблія дає змогу зрозуміти що Христос і Бог-Отець – це є дві надзвичайно близькі одна одній, інтимно зв’язані одна з одною особи, такі особи, які віддзеркалюють характеристики одна однієї (напр., Івана 5:16; 14:8-15, Колосян 1:15), але це все-таки дві ОКРЕМІ особи, а не одна особа у двох проявах (Івана 8:17, 18; 17:20-22; Дії Апостолів 7:55, 56; Об’явлення 7:10 і деінде). Біблія також стверджує, що Ісус Христос був НАРОДЖЕНИЙ Богом-Отцем. Він в багатьох віршах Нового Заповіту названий “первістком” (грецьке prototokos, наприклад Колосян 1:15), “’єдинородним сином” (грецьке “monogenais uios”), тощо. Ми не можемо охопити таємничої природи Бога і тому не можемо осягнути деталей процесу цього “народження,” але народження передбачає факт існування того, хто народжує, і того, хто стає народженим. Той, хто народжує і той, хто народжується не можуть помінятися місцями. До того ж, про Бога-Отця ніде в Біблії не сказано, що він був десь і колись народженим. Це протирічило би найфундаментальнішій властивості єдиного Бога-Творця - вічності.
В людській уяві той, хто народжує, старший за свого сина за віком. Апологети доктрини Трійці стверджують, що Христос “споконвіку був разом з Отцем” і тому є “рожденний, але не сотворенний.” Але навіть якщо прийняти це, видно, що, згідно зі Святим Письмом, Бог-Отець старший за свого Сина принаймні за позицією, рангом, авторитетом, повновагами. І дійсно, Біблія десятки разів свідчить словами самого Христа і його апостолів, що його Отець “старший” або “більший” за Сина, має більшу владу, більший авторитет, більше знання і більші повноваги (Івана 14:28; Матвія 20:20-23; Марка 13:32; 1 Коринфян 11:3; 15:27, 28, Филип’ян 2:5-11 і деінде), тоді як Син ЗА ВЛАСНИМ ВИБОРОМ повністю скорив свою волю волі його Отця, який послав його, щоби виконати цю свою волю (Луки 22:42; Івана 5:19-24).
У кількох фрагментах книги Об’явлення Бог-Отець змальований сидячим на троні, тоді як його Син (Христос або Боже Ягня) СТОЇТЬ біля трону і приймає речі з руки Отця (див., напр., Об’явлення 4:1-3 і Об’явлення 5:6, 7). Таке бачення Христа в книзі натхненного Богом автора-апостола дуже переконливо свідчить як проти догмату про те, що Бог-Отець і його Син є однією особою в двох проявах, так і проти догмату про те, що складові частини Трійці є “однаково всемогутніми.” Христос дійсно займає особливе положення – він є Боже Слово або Мудрість (Логос), він існував “перед всіма віками” або “на початку” (Івана 1:1), він допомагав Батькові творити Всесвіт (Прислів’я 8:12), він буде нашим Царем в майбутьому Божому Царстві (Даниїла 7:13, 14). Але він НЕ є, за Біблією, Всемогутнім, Найвищим, таким, хто нікому і нічому не підзвітний, а натомість сам містить в собі всю повноту влади над усім і сам є весь закон існування усього. Єдиним АБСОЛЮТНО всемогутнім сувереном всесвіту є Бог-Отець. Недарма епітет “всемогутній” (староєврейське Shaddai, грецьке Pantokrator, англійське Almighty) в Біблії вживається ВИКЛЮЧНО по відношенню до Бога-Отця. Син називає цього всемогутнього Отця “своїм” Богом (Івана 20:17) і ЄДИНИМ істинним Богом (Івана 17:1-3), але ніколи не навпаки. В Святому Письмі нема жодного вірша, де Отець іменував би свого Сина, Ісуса Христа, Всемогутнім Богом, єдиним істинним Богом, або своїм Богом.
Апологети доктрини Трійці часто питають Свідків Єгови, а як же, інакше ніж через тотожність і однакову божественність осіб Отця і Сина, можна пояснити те, що Христос в Біблії названий Спасителем, причому “єдиним” Спасителем. Разом з тим, багато біблійних віршів, особливо Ісійя 43:11, кажуть, що “крім Бога, іншого спасителя нема.” Свідки відповідають, що так, Біблія дійсно вчить, що Бог-Отець є єдиним спасителем у тому розумінні, що без його волі спасіння не відбудеться, людина загине. Але Христос був посланий на землю із спеціальною, унікальною місією розплатитися своєю кров’ю (життям) за гріхи людства, викупити тих, хто увірує в нього, з полону гріха. Бог-Отець звелів йому виконати цю місію, і Син слухняно її виконав. Таким чином, спасіння первинно походить тільки від Отця, якому у виявлені його волі на спасіння нема заміни, але здійснюється виключно через Сина, якому в здійсненні цієї рятувальної місії також нема заміни. Іншими словами, протиріччя нема: єдиний всемогутній Бог Всесвіту, Бог-Отець, дійсно є єдиним спасителем (в розумінні, поданому вище), АЛЕ підкорений йому, не тотожний йому Син ТАКОЖ дійсно є єдиним спасителем (в іншому розумінні, також поданому вище).
Є і інші пункти, де прихильники догмату Трійці і Свідки Єгови суттєво розходяться в біблійній герменевтиці. Як бачимо, полеміка ця складна, і, безумовно, триватиме ще дуже довго. Але очевидно, що Свідки Єгови зовсім не є якимись фантазерами: вони дуже щиро, і надзвичайно послідовно, намагаються читати в Біблії те, що там написано, радше ніж підганяти Боже Слово під заздалегідь сформовані ідеї і вірування. Свідки також не є “культом,” як про них іноді дуже несправедливо говорять. Культи мають харизматичних лідерів і часто дивні, зарозумілі, страшнуваті ритуали. Свідки не мають ні того, ні другого. Вони не вважають нікого, навіть і своїх власних лідерів, такими, хто мав би якусь особливу харизму і якийсь особливий пророцький чи інтерпретаторський дар. Єдиний авторитет для Свідків – це тільки сама Біблія, яку вони вивчають і аналізують з раннього дитинства і до смерті, як індивідуально, так і на зібраннях своїх біблійних класів (які вони називають Теократичними місіонерськими школами). А єдиним “ритуалом” Свідків є спокійна, щира, неупереджена розмова, що її метою є дізнатися, що саме Святе Письмо каже з того чи іншого приводу, і допомогти людям зробити своє життя кращим, застосовуючи Боже Слово в повсякденних ситуаціях.
Бути Свідком Єгови надзвичайно важко. Організація Свідків (яка зараз нараховує близько 6 мільйонів членів, з них в Україні близько 100 тис.) вимагає від своїх членів постійної самовідданої проповідницької роботи. Ще до недавнього часу молодий член організації Свідків мусив (або мусила) одразу після закінчення середньої школи не менш ніж на два роки стати “піонером,” тобто працювати на вулицях міст або сіл мінімум 100 годин на місяць (зараз мінімальну кількість годин скоротили до 70, і, крім того, піонерську роботу зробили добровільною). Такі високі вимоги до свого членства в певній мірі зіграли проти самих Свідків, тому що через необхідність так багато проповідувати велика частина їх молоді не дістала систематичної університетської освіти.
Але навіть незважаючи на це, деякі молоді Свідки все-таки спромоглися закінчити вищі навчальні заклади, і зараз серед Свідків Єгови є і лікарі, і юристи, і інженери, і вчителі, і науковці. В Університеті штату Місісіпі, де я працюю, є один професор-економіст, який є членом організації Свідків. Є один досить відомий канадський фізик-експериментатор, спеціаліст в галузі елементарних частинок, який має величезний стаж як Свідок. Крім того, багато американських Свідків завдяки кришталевій чесності і неймовірній працьовитості досягли солідного рівня в суспільстві, навіть і не маючи закінченої університетської освіти. Я особисто знаю кількох таких людей. Ден Джонстон, керівник мого біблійного класу, вже багато років працює як успішний бізнесмен. Трейсі Санчес Емброуз, жінка, яка близько трьох років тому вперше привернула мою увагу до “єговістської” літератури, працює головним адміністратором величезної юридичної фірми, а також займається комп’ютерним моделюванням, редакторською роботою (вона має дуже тонке почуття англійської стилістики, редагувала мою книгу з імунології), і пробує свої сили як письменниця. Я думаю, що трохи згодом, з появою більш освіченої, більш “професійної” генерації Свідків їх публічний імідж ще покращає, а легенда про них як про “культ” чи “секту” буде остаточно розвіяна. Разом з тим, їх благородна проповідницька робота продовжуватиме приносити людям багато добра, допомагаючи їм використовувати Боже Слово – Біблію – як “лампу для ніг, світильник на стежці” (Псалом 119:105, 106).
Закінчу свою розповідь тим, з чого й почав. Мені дуже шкода, що багато людей у світі, включаючи мою Батьківщину, Україну, іноді ставиться з упередженням і з ворожістю до християнських “сектантів” і “розкольників.” Є, звичайно, різні люди і різні течії в християнстві; на жаль, серед тих, хто називає себе християнами, трапляються невігласи, фанатики, а іноді й нечесні люди, які шукають якихось прибутків для себе і експлуатують з цією метою почуття віруючих. Але їх не так багато. Приклади Лютера, Уеслі, Рассела і інші переконують нас, що ті, хто кидає виклик загальноприйнятим (як на свій час) уявам про те, що в християнстві “правильне,” а що ні, спочатку накликають на себе опір і можуть стати об’єктами опльовування, цькування і всілякого роду фальшивих уяв і чуток. Але згодом емоції вгамовуються, “розкольники” набувають легітимності, і ті, хто стає переконаний їх “розкольницьким” вченням, дістає змогу спокійно керуватися їм, не роблячи шкоди світовій християнській громаді і всім людям взагалі. І які б не були розбіжності між нами, ми всі виграємо, якщо будемо плекати в собі “плід Духа – любов, радість, мир, довготерпіння, добрість, милосердя, віру, лагідність, стриманість” (Галатів 5:22, 23), і застосовувати цей “плід” в усій нашій діяльності на славу Богові і заради щастя нашої України, інших країн, людства в цілому.
Наприкінці хочу висловити велику і щиру подяку моєму дорогому другу і вчителю, професору Євгену Лемцю, за його невтомну працю і цінні поради. Євген викладає Новий Заповіт в Сіетльському Тихоокеанському Уніерситеті (Seattle Pacific University), дуже багато робить для української громади Північного Заходу США, і також регулярно читає леції і проводить бесіди з мешканцями України. Зараз він у Львові, і я дуже сподіваюся, що він цей мій маленький есей прочитає.
Прошу звертатися до мене з будь-якими запитаннями, якщо такі виникнуть, і зичу всім щастя.
Георгій
Відповіді
2002.04.14 | SG
З історії.
Книга "бить протестантом в Росії". З книги,"Стара" історія протестантів\баптистів\штундистів в Росії,
http://sherna.demos.su/biblio/in_rus/chap3.html
"Нова" історія баптистів в совіцькому союзі.
http://sherna.demos.su/biblio/in_rus/chap4.html
2002.04.14 | Георгій Пінчук
Дякую за ссилки! (-)
.2002.04.14 | Предсказамус
Внутреннее и внешнее в вере
Есть у меня такое субъективное мнение, что вера имеет тенденцию развиваться от духовной к ритуальной составляющей. Точнее, не вера, а возникающая на ее основе Церковь. Попутно расширяется догматика, охватывая все больший объем вероучения. В результате для внутренней части веры в душе человека остается все меньше места и появляется желание сбросить оковы догматики. Но затем "бунтовщики" оказываются перед необходимостью как-то существовать в социуме, как-то себя отличать от других и все повторяется сначала.Христос, говоря, что он пришел не нарушить Закон, но исполнить, имел в виду, как мне кажется, именно "внутреннее исполнение", т.е. жизнь с верой. А не внешнюю обрядность, к которой его отношение было, мягко скажем, прохладным. Но все ветви его последователей обросли именно обрядностью, за которой уже не всегда видно веру.
С этой точки зрения я бы смотрел на возникающие христианские течения не с точки зрения их обрядности или догматики, а с точки зрения истинности веры как внутренней составляющей человека, устройства его души. Если вероучение идет по пути духовному, оно плодотворно. Если по "обрядному" или "догматическому" - оно в лучшем случае не сокращает путь к Богу. В худшем - ведет в противоположную сторону.
2002.04.14 | Георгій Пінчук
Re: Внутреннее и внешнее в вере
Пане Предсказамус, я дуже згідний з Вами. Христос повстав саме проти переродження внутрішньої віри у набір догматичних настанов і ритуалів, що його пропагували фарисеї. І дійсно, кожна течія християнства - включаючи і ті, що виникли на основі бунту проти ритуалістичності - завжди знаходиться під ризиком випустити з уваги той момент, коли віра витісняється чимось на кшталт "Червоної книжечки цитат великого керманича Мао."З іншого боку, зовнішнє у християнстві теж є важливим і містить у собі щось позитивне. Пауль Тілліх (представник дуже ліберального крила протестантської теології) писав про важливість створення в місцях зібрань віруючих почуття "теперешньої присутності святого" ("the immediate presence of the holy"). Для такого почуття не байдуже, як саме будуть вестися збори, що саме буде обговорюватися, яка саме буде музика, як саме буде прикрашена кімната, де збираються віруючі, як будуть одягнуті ті, хто служить, тощо. Звичайно, все це не самодостатня мета християнських зібрань, але це важливий компонент християнської віри.
Вітаю,
--Георгій
2002.04.14 | Предсказамус
Re: Внутреннее и внешнее в вере
Георгій Пінчук писав(ла):> З іншого боку, зовнішнє у християнстві теж є важливим і містить у собі щось позитивне. Пауль Тілліх (представник дуже ліберального крила протестантської теології) писав про важливість створення в місцях зібрань віруючих почуття "теперешньої присутності святого" ("the immediate presence of the holy"). Для такого почуття не байдуже, як саме будуть вестися збори, що саме буде обговорюватися, яка саме буде музика, як саме буде прикрашена кімната, де збираються віруючі, як будуть одягнуті ті, хто служить, тощо. Звичайно, все це не самодостатня мета християнських зібрань, але це важливий компонент християнської віри.
Согласен. Внешняя сторона вероучения (т.н. "экзотерическая") становится необхдимой с того момента, как только в общину попадают люди, в ней нуждающиеся. Не будучи готовым принять внутреннюю часть веры, такой член общины тем не менее приобщается к Богу, соблюдая ритуалы. До тех пор, покуда все-таки преобладает "внутренняя составляющая", а внешняя служит лишь прогрессу неофитов и посихологическому комфорту остальных, вера жива. Но с ростом значения атибутики вера или угасает в данном вероучении, или оно делится на "эзотерическую" и "экзотерическую" составляющие, часто имеющие мало общего.
2002.04.15 | Serhiy Hrysch
Ритуали
Ритули ніколи не можуть "приобщити до Бога" (див. фарисеї). Мають бути якісь принципи (при чому від Бога), якими є Біблія. Мені здаєтьсяф. що більше або менше ритуалів ні до чого не ведуть.2002.04.14 | Косарик
Не поспішайте з висновками
Ідея про збільшення частки ритуальної складової за рахунок духовної мені вдає дуже цікавою - але я не можу погодитися з тим, що піднесення ритуальної складової є зовсім негативним фактором.> Если вероучение идет по пути духовному, оно плодотворно. Если по "обрядному" или "догматическому" - оно в лучшем случае не сокращает путь к Богу. В худшем - ведет в противоположную сторону.
Якщо слідувати вашій логіці, тоді "найправильнішими" формами релігії є протестантські - де немає ікон, сповіді, причастя, а часом і самої церкви (будівлі).
Однак кожний з цих елементів має глибоке коріння в культурі народу. Це є символи з глибоким підсвідомим змістом, приблизно того ж рівня, який на Заході мають ідеї про чашу Ґрааля (див. напр. роботу Карла Ґустава Юнґа "Психологія і Алхімія").
Традиційна релігія спирається на велику історичну і культурну традицію. Це робить її набагато міцнішою, здатною витримати удари часу і підготувати собі нову ґенерацію віруючих. На відміну від новітніх конфесій, які інколи нагадують мушок-дрозофіл - як своєю численністю, так і невеликою тривалістю життя.
2002.04.14 | Предсказамус
ОК ;)
Косарик писав(ла):> Ідея про збільшення частки ритуальної складової за рахунок духовної мені вдає дуже цікавою - але я не можу погодитися з тим, що піднесення ритуальної складової є зовсім негативним фактором.
Нектороые соображения по этому поводу я уже высказал в ответе господину Пинчуку. Ритуальность не должна заменять духовность, но вероучения, объединяющие целые народы, не могут жить без ритуалов, тут я с Вами полностью согласен.
2002.04.15 | Serhiy Hrysch
Як на мене...
, тобто у даний час мені так здається, що може бути якесь невиголошене "розшарування" віруючих. Кому помагають там ікони\картинки, ну, нехай помагають. Але, пардон, чітко є написаним сто разів, що ПОКлоніння матеріальним речам це не НЕ поклоніння Богу, а навпаки. Як і янголам, святим і т.д. Але ж і мумульмани деколи малюють, і комусь це помагає.2002.04.17 | SG
Так як щодо "розшарування", ваші думки? ()
2002.04.14 | Хлоя
Re: "Сектанти"
Пане Георгію, Ви мені дуже симпатичний, як людина, що шукає Бога, добре знає Біблію і оперує своїми знаннями в дискусії, чим я сама далеко не завжди можу похвалитися. Я теж за те, щоб християни вільно і мирно дискутували між собою, вирішували деякі нагальні питання суспільства. Проте погодьтеся, що на рівні догматів християнства згоди бути не може в принципі. Тому до Вас, як до людини ставлення в мене абсолютно позитивне, а до організації, яку Ви захищаєте суто негативне. Поясню, чому.По-перше, мене не влаштовує заява Єговістів про те, що вчення про Трійцю породив сатана.
По-друге, як можна називатися християнами, не визнаючи Ісуса Христа Богом?
По-третє, основою християнства є твердження про воскресіння Христа в його матеріальному тілі, що єговісти заперечують, притягуючи сюди якусь окультну теорію про його матеріалізацію в інше тіло.
По-четверте, вони заперечують безсмертя душі, стверджуючи, що це нашіптування сатани.
і так далі. Я не богослов, тому не буду більше приводити теософських розбіжностей.
Але...
Навіть якби я не знала про все це, одна історія життя того ж Рассела, якого ви назвали сумирним християнином могла б засвідчити проти цієї організації. Адже "Не может ... дерево худое приносить плоды добрые" (Мф7,18)(даруйте за російську мову).
Ну, той факт, що він назвав себе пастирем у сімнадцять років, маючи два класи освіти, вже красномовно свідчить про його "сумирність" і "покірливість". От тільки кому? Навіщо тоді Ісусу Христу треба було чекати аж до 30 років, щоб явити Себе світові? Чи Рассел був більший за Христа і вже в сімнадцять років зрозумів Біблію краще за всі тогочасні релігії? Я сумніваюся, що він навіть знав назви основних течій християнства. Та ось одна цитата:
“Шесть томов “Исследований Священного Писания”… это не комментарии, а практически собственно Библия… Люди не способны понять намерения Бога без моей книги… Если [человек] отложит мою книгу и попытается читать только Библию, опыт показывает, что через два года он окажется в полной тьме. С другой стороны, если он станет читать только “Исследования” с их ссылками,.. то, даже не открывая Библии, он будет в свете через два года…” (Ч.Т.Рассел. “Сторожевая башня”, 15.09.1910, с. 298).
----------------------------
Я пропоную не розглядати тут різні секти і не намагатися примирити християн на богословському рівні. Такого примирення нема і бути не може в принципі. Давайте миритися, як люди. Давайте любити своїх ближніх і дальніх, як вчить Святе Письмо, не закликаючи при цьому любити всі релігії, секти і всі їхні помилки.
2002.04.14 | Георгій Пінчук
Re: "Сектанти"
Дорога пані Хлою!Ви цілковито маєте рацію: різні течії у християнстві були й будуть, і нема ніякого сенсу "захищати" чи "примирювати" їх одна з одною. Але я цього і не намагався робити (перепрошую, якщо справив таке враження). Я не хотів сказати, що доктрина Свідків Єгови ідеально вірна, а всі інші інтерпретації невірні і злонамірені. Я тільки хотів сказати, що Свідки добросовісно вивчають Біблію і базують свої інтерпретації на її дусі і букві, і що їх навряд чи справедливо зараховувати до "культів," змішуючи їх до купи з горезвісними культами Муна, гайанськими комунами, бандою Чарлі Менсона тощо.
Не вдаючися дуже глибоко в теологію, де я не є фахівцем, відповім тільки дуже коротко на Ваші запитання.
>>до Вас, як до людини ставлення в мене абсолютно позитивне, а до організації, яку Ви захищаєте суто негативне
(ГП) Дякую за Ваше позитивне ставлення до мене:). Щодо організації Свідків, я її не ідеалізую. Вони мають очевидні вади: ексклюзивні, нетерпимі до інших, часто занадто суворі до своїх власних членів. Але я думаю, що вони все-таки християни; ці їх риси - не ознаки культу, а радше ознаки молодої структури, яка в умовах шаленого опору суспільства і, на жаль, християнських церков, переживає "хворобу зростання."
>>мене не влаштовує заява Єговістів про те, що вчення про Трійцю породив сатана.
(ГП) Свідкам варто навчитися утримуватися від їх іноді екстремістської риторики, вона їх дійсно тільки дискредитує. Я тут з Вами в тому, що так казати не можна. Вчення про Трійцю склалося поступово, і є результатом напруженої діяльності багатьох чесних і мудрих людей. Але воно дійсно не біблійне! Тут Свідки цілком, повнісю мають рацію. Якби перші християни прочитали сучасний словник чи енциклопедію з теології, вони безумовно сказали б, що це писали погани-політеїсти. Концепція різних персон однієї особи, або різних "явлень" однієї Божої особи (hypostases), була для них зовсім чужа. Ця концепція запозичена християнськими вченими 2-3 ст. н.е. з класичної грецької філософії, починаючи з Платона і його "світу чистих ідей." Ті, хто слухав проповіді апостолів, цієї філософії не знали. Ті, хто читав їм ці проповіді, теж цієї філософії не знали. Для них особа і персона були тотожними поняттями. Саме тому Петро чи Павло ніколи не кажуть "Бог, тобто Отець, Син, і Святий Дух," а натомість кажуть, "Бог і Христос" (див., напр., 1 Кор. 11:3, або Ibid. 15:24, або Дії 7:55, 56, і багато інших місць НЗ). Я знаю, що трінітаріанські теологи скажуть на це, що концепція Трійці існує у Біблії в якомусь прихованому вигляді, а отці ранньої церкви, збагачені розвитком філософії, цю концепцію розвинули, тощо. Добре, але як тоді бути з "богонатхненністю" Біблії? На чому саме, на якому саме теологові післяапостольських часів ці богонатхненність закінчується? І чи не підпадають спроби "розвинути" концепцію Трійці саме під те, проти чого Павло так емоційно застерігав, скажімо, у 1 Кор. 3:18-23 або у Колосян 2:8? Зауважте, я не маю відповідей на ці запитання, але вважаю, що ці запитання варті того, щоби над ними подумати. Свідки Єгови, принаймні ті з них, хто має деяку освіту і проникливий розум, закликають саме до цього.
>>По-друге, як можна називатися християнами, не визнаючи Ісуса Христа Богом?
(ГП) Свідки визнають, що Христос не був просто людиною, що він був особливим Божим творінням, очевидно НАЙПЕРШИМ (і саме тому апостол називає його "первістком творіння," Кол. 1:15). Свідки також визнають, згідно з Івана 1:1, що Слово=Логос=Христос до початку своєї земної місії перебувало з Богом (зауважте, що текст не каже "з Отцем"), і що він мав ту саму природу, що й Бог ("kai theos en ho logos" можна перекласти як "і Слово було божественним"; грецька граматична форма, вжита у цьому вірші - anarthrous predicate - передає почуття прикметника радше ніж іменника). Але Свідки не визнають, що Христос вічний, як і Бог (-Отець), тому що Біблія свідчить про акт його *народження*, тобто *ПОЧАТОК* (тоді як універсальний суверен і творець Всесвіту, Бог, не має початку). Біблія також свідчить про його *підкореність*, субординованість Богові, причому не тільки за його людського життя, а й після його воскресіння і воцарення (1 Кор. 15:24 і деінде), тоді як Бог Біблії не є субординований нікому і нічому за визначенням. Іншими словами, Ісус Христос, у бачені Свідків, є особливою істотою, "одним у своєму роді" (грецьке monogenais, іноді перекладається "єдинородним") Божим Сином, нашим Спасителем і Царем, але не тим самим, що один, єдиний Бог. З їх точки зору, стверджувати інше було б поступкою позабіблійній філософії (див. вище) і, кінець-кінцем, політеїзмові. Знову ж таки, я не маю впевненості, що вони абсолютно, однозначно праві, але й не можу категорично заявити, що вони не християни через те, що читають Боже Слово так, як його читали Петро і Павло.
>>По-третє, основою християнства є твердження про воскресіння Христа в його матеріальному тілі, що єговісти заперечують, притягуючи сюди якусь окультну теорію про його матеріалізацію в інше тіло.
(ГП) Аргументи Свідків, коротко, такі: За апостолами, Христос воскрес як дух (1 Кор. 15:45; 1 Петра 3:18). Учні не пізнавали його. Він проходив через замкнуті двері. Павло, коли побачив його на дорозі до Дамаску, знепритомнів і втратив зір. Дійсно, він сказав Хомі, що він не "pneuma," але це можна зрозуміти так, що він не якийсь привид, марево, а саме *він* - проте у зміненій формі, з новим, "небесним" (нематеріальним) тілом. Таке саме тіло, за Біблією, має сам Бог, ангели, і ті люди, які воскреснуть для життя в небі (1 Кор. 15:35-50).
>>По-четверте, вони заперечують безсмертя душі, стверджуючи, що це нашіптування сатани.
(ГП) Біблія не містить концепції безсмертної душі, окремої від тіла. Староєврейський термін "nephesh" (грецьке "psyukheon"), що часто перекладають як "душа," означає цілу живу істоту або процес життя, життєдіяльність. Ця "душа," за Біблією, абсолютно смертна, вона помирає і не відчуває після смерті нічого, ні мук, ні радості (Еккл. 9:5, 10 і деінде). Бог, звичайно, може воскресити померлу людину-"душу," повернути її до життя і зробити її безсмертною (Об'влення 20:6). Але ідея про те, що душа - це якась окрема нематеріальна субстанція, що наповнює тіло, а після смерті тіла продовжує свідоме існування, не біблійна (тут теж треба згадати Платона з його "печерою" і "світом чистих ідей").
Щодо дурнуватого висловлювання Рассела, яке Ви наводите - так, він був дуже неправий, коли так говорив. Він і його учні наробили кілька дуже прикрих помилок. Але я не думаю, що тут доречне прислів'я про погане дерево і його погані плоди. Швидше, це просто чесні помилки не дуже освічених, але в принципі хороших людей.
Закінчую, бо довго виходить. Ще раз - я з Вами згоден, і в подальшому не вдаватимуся у теологічні дискусії. Краще, дійсно, миритися як люди і робити щось корисне!
Щасти Вам,
--Георгій
2002.04.15 | Хлоя
Re: "Сектанти"
Пане Георгію, трохи згодом (за браком часу), якщо дозволите, я відповім щодо богословських пунктів, у мене є певні думки, хочу трохи ще почитати і доробити свою роботу (ці дописи займають страшенно багато часу). Зараз я лише хочу сказати кілька слів щодо Рассела. Все-таки, безвідносно до його людських якостей, як доросла людина погодьтеся, що засновувати свою церкву у 18 років - це не дуже мудрий вчинок по меншій мірі. Це більше схоже на підлітковий нігілізм.А щодо дерева... тобто теоретичної доктрини церкви... Знову ж таки, я не хочу сказати, що всі люди, які належать до його послідовників, погані чи не християни. Я впевнена, що багато, якщо не більшість із них, живуть за Біблією і борються з гріхом. Все-таки вони керуються Словом Божим, а Воно має неабияку силу навіть попри всі помилки різних лідерів. Проте логічно було б з великою обережністю поставитися до теорії людини, яка через дев'ятнадцять століть після біблійських подій кинула виклик усім попереднім поколінням християнських богословів. Усе таки це більше схоже на самоствердження, а не на пошуки істини, як Вам здається?
Дуже дякую за розуміння.
Хлоя
2002.04.15 | Serhiy Hrysch
Давайте того...
пробачте... бо це безкінечно.Не стримаюсь,
Якщо у духовному світі часу немає, то яка різниця, "зараз" воскресають душі, чи не "зараз"?
2002.04.15 | Хлоя
А давайте без давайте.
Пане Сергію, якби я займалася тільки тим, що дискутувала з протестантами, я б одразу випалювала вам усі богословські формули. А позаяк я вперше маю справу зі Свідками Єгови, то маю право, з огляду на друго- (якщо не третьо-)рядність такої справи, як розмова на форумі, навіть релігійному, якомога ретельніше вивчити ті питання, які представляють розбіжності між нами, як християнами. Тим більше, що пан Георгій нічого не має проти. Пан Предсказамус погодився, що міжконфесійні дискусії були б на цьому форумі доречними. Якщо я була некоректною в дискусії, прошу Вас вказати на це мені, або висловлюватися по темі. Але затуляти мені рота тільки тому, що Вам не подобається мій голос проти, або мій стиль ведення дискусії, або моя зайнятість на роботі, то це, вибачте, некоректність з Вашого боку.2002.04.15 | Serhiy Hrysch
Never mind, please ignore, vvazhajte scho nichoho ne bulo. (-)
2002.04.16 | Хлоя
Beati pacifici(-)
2002.04.16 | Heorhij Pinchuk
Abo, po-hrets'ky, "makarioi oi eirenopoioi" :) (-)
:)2002.04.17 | Хлоя
Розбіжності з Біблією?
Шановний пане Георгію, спробую Вам відповісти, як я все це розумію. Заздалегідь прошу вибачення за неповну обізнаність у богословських питаннях, але... наскільки я розумію, ми з Вами говоримо просто, як християни. Отже...Георгій Пінчук писав(ла):
> Дорога пані Хлою!
>
> Ви цілковито маєте рацію: різні течії у християнстві були й будуть, і нема ніякого сенсу "захищати" чи "примирювати" їх одна з одною. Але я цього і не намагався робити (перепрошую, якщо справив таке враження). Я не хотів сказати, що доктрина Свідків Єгови ідеально вірна, а всі інші інтерпретації невірні і злонамірені. Я тільки хотів сказати, що Свідки добросовісно вивчають Біблію і базують свої інтерпретації на її дусі і букві, і що їх навряд чи справедливо зараховувати до "культів," змішуючи їх до купи з горезвісними культами Муна, гайанськими комунами, бандою Чарлі Менсона тощо.
В православній сектології є таке поняття тоталітарні секти. Це коли група, або церква намагається встановити повний контроль над свідомістю людини, для чого намагається обмежити її спілкування тільки членами організації, де думка наставника сприймається, як істина в останній інстанції. В таких організаціях за допомогою комплексу вини, психологічної залежності людини встановлюється повний контроль над свідомістю. Вам краще знати, як живуть і з ким спілкуються СІ. Якщо Ви справді хочете знати, чому СІ вважаються тоталітарною сектою, раджу Вам почитати книгу психотерапевта і магістра з психологічних консультацій Стівена Хассена "Звільнення від психологічного насильства: деструктивні культи, контроль свідомості, методи допомоги." Ось його сайт, там Ви зможете почитати про різні культи http://www.freedomofmind.com, а тут: http://www.freedomofmind.com/groups/jehovah/jehovah.asp - про Свідків Ієгови.
Крім нижченаведеного тексту там є і багато лінків.
The following information has been provided by former members:
Description:
The Watchtower Bible & Tract Society got its start in 1879 as an apocalyptic group waiting for the end of the world in 1914. Christ had supposedly returned in 1874 and a 40-year harvest of the "saints" began. As the date disappointed, later dates were set and the end was calculated to be 1975. Today the Watchtower is run by a Governing Body and boasts over 5 million, rapidly increasing in third world countries. Heavy authoritarianism and deception, as well as shunning.
Behaviors:
Members cannot read anything critical about the group or engage the internet on non-approved sites. They cannot talk to ex-members, take blood transfusions, go to war, or celebrate holidays. Independent thought heavily discouraged. Must report others who don't comply. College discouraged.
Information:
Spying by the elders and even the rank-and-file is encouraged, if not required.
Thought:
Doubt is of the devil.
Emotional:
Guilt and fear are the number one tools.
> >>мене не влаштовує заява Єговістів про те, що вчення про Трійцю породив сатана.
>
> (ГП) Свідкам варто навчитися утримуватися від їх іноді екстремістської риторики, вона їх дійсно тільки дискредитує. Я тут з Вами в тому, що так казати не можна. Вчення про Трійцю склалося поступово, і є результатом напруженої діяльності багатьох чесних і мудрих людей. Але воно дійсно не біблійне! Тут Свідки цілком, повнісю мають рацію.
Ось що видала мені програмка "Цитата з Біблії" на слово "три":
Бытие, 18
1 И явился ему Господь у дубравы Мамре, когда он сидел при входе в шатер [свой], во время зноя дневного.
2 Он возвел очи свои и взглянул, и вот, три мужа стоят против него. Увидев, он побежал навстречу им от входа в шатер [свой] и поклонился до земли,
3 и сказал: Владыка! если я обрел благоволение пред очами Твоими, не пройди мимо раба Твоего;
4 и принесут немного воды, и омоют ноги ваши; и отдохните под сим деревом,
5 а я принесу хлеба, и вы подкрепите сердца ваши; потом пойдите [в путь свой]; так как вы идете мимо раба вашего. Они сказали: сделай так, как говоришь.
Ще одна:
Діян.10:19
19 Между тем, как Петр размышлял о видении, Дух сказал ему: вот, три человека ищут тебя;
20 встань, сойди и иди с ними, нимало не сомневаясь; ибо Я послал их.
21 Петр, сойдя к людям, присланным к нему от Корнилия, сказал: я тот, которого вы ищете; за каким делом пришли вы?
З Петром говорить Дух і каже, "Я послав їх" і Петро підкоряється Духові. Невже апостол підкорявся б Духові, якби Той не був Богом?
1 Івана 5:6
6 Сей есть Иисус Христос, пришедший водою и кровию и Духом, не водою только, но водою и кровию, и Дух свидетельствует о Нем, потому что Дух есть истина.
7 Ибо три свидетельствуют на небе: Отец, Слово и Святый Дух; и Сии три суть едино.
>
> >>По-друге, як можна називатися християнами, не визнаючи Ісуса Христа Богом?
>Свідки також визнають, згідно з Івана 1:1, що Слово=Логос=Христос до початку своєї земної місії перебувало з Богом ... Але Свідки не визнають, що Христос вічний, як і Бог (-Отець)....Знову ж таки, я не маю впевненості, що вони абсолютно, однозначно праві, але й не можу категорично заявити, що вони не християни через те, що читають Боже Слово так, як його читали Петро і Павло.
А чи дійсно так?
Якщо вони визнають, що Христос - це Слово. То як, по-їхньому, пояснити початок євангелії від Івана?
Иоан.1:1 В начале было Слово, и Слово было у Бога, и Слово было Бог.
>
> >>По-третє, основою християнства є твердження про воскресіння Христа в його матеріальному тілі, що єговісти заперечують, притягуючи сюди якусь окультну теорію про його матеріалізацію в інше тіло.
>
> (ГП) Аргументи Свідків, коротко, такі: За апостолами, Христос воскрес як дух (1 Кор. 15:45; 1 Петра 3:18). Учні не пізнавали його. Він проходив через замкнуті двері. Павло, коли побачив його на дорозі до Дамаску, знепритомнів і втратив зір. Дійсно, він сказав Хомі, що він не "pneuma," але це можна зрозуміти так, що він не якийсь привид, марево, а саме *він* - проте у зміненій формі, з новим, "небесним" (нематеріальним) тілом. Таке саме тіло, за Біблією, має сам Бог, ангели, і ті люди, які воскреснуть для життя в небі (1 Кор. 15:35-50).
Пане Георгію, які ангели? Чи Ви не читали про Хому, чи не знаєте вислову Хома невіруючий? Чому ж він був невіруючий? Бо для того, щоб повірити у матеріальне воскресіння Христа, йому треба було закласти в Христові рани пальці (видно, СІ саме цього і не вистачає)
Івана 20:24
24 Фома же, один из двенадцати, называемый Близнец, не был тут с ними, когда приходил Иисус.
25 Другие ученики сказали ему: мы видели Господа. Но он сказал им: если не увижу на руках Его ран от гвоздей, и не вложу перста моего в раны от гвоздей, и не вложу руки моей в ребра Его, не поверю.
26 После восьми дней опять были в доме ученики Его, и Фома с ними. Пришел Иисус, когда двери были заперты, стал посреди них и сказал: мир вам!
27 Потом говорит Фоме: подай перст твой сюда и посмотри руки Мои; подай руку твою и вложи в ребра Мои; и не будь неверующим, но верующим.
28 Фома сказал Ему в ответ: Господь мой и Бог мой!
>
>
> >>По-четверте, вони заперечують безсмертя душі, стверджуючи, що це нашіптування сатани.
>
> (ГП) Біблія не містить концепції безсмертної душі, окремої від тіла. Староєврейський термін "nephesh" (грецьке "psyukheon"), що часто перекладають як "душа," означає цілу живу істоту або процес життя, життєдіяльність. Ця "душа," за Біблією, абсолютно смертна, вона помирає і не відчуває після смерті нічого, ні мук, ні радості (Еккл. 9:5, 10 і деінде). Бог, звичайно, може воскресити померлу людину-"душу," повернути її до життя і зробити її безсмертною (Об'влення 20:6). Але ідея про те, що душа - це якась окрема нематеріальна субстанція, що наповнює тіло, а після смерті тіла продовжує свідоме існування, не біблійна (тут теж треба згадати Платона з його "печерою" і "світом чистих ідей").
>
Матвія 10:28
28 И не бойтесь убивающих тело, души же не могущих убить; а бойтесь более Того, Кто может и душу и тело погубить в геенне.
Матвія 16
27 ибо приидет Сын Человеческий во славе Отца Своего с Ангелами Своими и тогда воздаст каждому по делам его.
Матвій же не каже, кожному, хто буде живий, він каже КОЖНОМУ.
Івана 12:25
25 Любящий душу свою погубит ее; а ненавидящий душу свою в мире сем сохранит ее в жизнь вечную.
Хочу вибачитися за російськомовні цитати, думаю, це не так уже й важливо. Просто в мене російська програма. На жаль, української такої я ще не бачила.
Ще раз вибачаюся за те, що довго відповідала.
Дякую за Вашу увагу і терпіння,
Ваша Хлоя.
2002.04.17 | Георгій Пінчук
Про Свідків
Вітаю, пані Хлоє!Пишете:
В православній сектології є таке поняття тоталітарні секти. Це коли група, або церква намагається встановити повний контроль над свідомістю людини, для чого намагається обмежити її спілкування тільки членами організації, де думка наставника сприймається, як істина в останній інстанції. В таких організаціях за допомогою комплексу вини, психологічної залежності людини встановлюється повний контроль над свідомістю. Вам краще знати, як живуть і з ким спілкуються СІ. Якщо Ви справді хочете знати, чому СІ вважаються тоталітарною сектою, раджу Вам почитати книгу психотерапевта і магістра з психологічних консультацій Стівена Хассена "Звільнення від психологічного насильства: деструктивні культи, контроль свідомості, методи допомоги." Ось його сайт, там Ви зможете почитати про різні культи http://www.freedomofmind.com, а тут: http://www.freedomofmind.com/groups/jehovah/jehovah.asp - про Свідків Ієгови.
(ГП) Знову повторюю, що я не ідеалізую організацію Свідків. Вони мають вади, які мені здаються типовими вадами дуже ще молодої, необтесаної групи людей, де до того ж керують часто люди не дуже високої культури і освіти. Але це, по-перше, не доводить, що їх доктрина неправильна. По-друге, про Свідків розповсюджується дуже багато брехні. Я на власні очі бачив книжки, де було на повному серйозі ніписано, що Свідки, мовляв, мусять ходити на свої збори не менше ніж п'ять разів на тиждень, і що Свідкам нібито платять за кількість відпрацьованих годин і навернених людей. І те, і друге - неправда.
>>The Watchtower Bible & Tract Society got its start in 1879 as an apocalyptic group waiting for the end of the world in 1914. Christ had supposedly returned in 1874 and a 40-year harvest of the "saints" began. As the date disappointed, later dates were set and the end was calculated to be 1975.
(ГП) Не зовсім так. Наскільки я знаю, Свідки вважають 1914 рік не роком "кінця світу" (вони, згідно з Біблією, як раз вірять у вічність і безкінечність світу - Еккл. 1:4), а роком "воцарення" Христа в небі, роком, так би мовити, його "офіційного аппойнтменту" на царство, згідно з пророцтвами Даниїла. (Звичайно, він поки що цар без підданих, типу польського "жонду в Лондині" 1940-х років. Царем з підданими він стане після Судного Дня і приходу Божого Царства.) 1975 рік привернув їх увагу теж не як рік кінця світу, а як ювілей створення Богом людини (за деякими біблійними дослідниками, нібито є підстави вважати, що ця подія сталася точно за 6000 років до 1975 року). Інша річ, що Свідки дійсно щиро вірять у кінечність "теперешньої системи речей," того, що апостоли у Матв. 24:3 називали грецьким словом "aion" (устрій, порядок речей, політична чи релігійна система, або певний "вік"). Вони чекають, коли ця система почне руйнуватися у так званій битві Армагеддон, і іноді висловлюють припущення, що Армагеддон почнеться в якусь "круглу дату" типу 1914 або 1975. Звичайно, не варто навіть припускати таке (Матв. 24:36). Свідки це зрозуміли і вже не роблять останнім часом такого роду припущень. Але інші християнські групи, мені здається, іноді впадають в іншу крайність - вони схильні розглядати Армагеддон суто символічно, як алегорію. Я не пам'ятаю жодної проповіді у православній чи греко-католицькій церкві, де священик говорив би про реальний Армагеддон, про те, що він буде страшним часом, жахливим потрясінням, що супроводжуватиметься катастрофами і загибеллю великої кількості людей, як це у багатьох місцях пророкує Біблія. Про це якось не "політкоректно" говорити.
Today the Watchtower is run by a Governing Body and boasts over 5 million, rapidly increasing in third world countries. Heavy authoritarianism and deception, as well as shunning.
(ГП) Вже більше 6 мільйонів (хоча таких, хто бере пряму участь у проповідницькій діяльності, менше). Авторитарність і замкнутість - так, трохи є, але ці вади є і в інших християнських організаціях, не тільки в Свідків.
Behaviors:
Members cannot read anything critical about the group or engage the internet on non-approved sites. They cannot talk to ex-members, take blood transfusions, go to war, or celebrate holidays. Independent thought heavily discouraged. Must report others who don't comply. College discouraged.
(ГП) Я на власні вуха чув серйозну критику Свідків з вуст самих Свідків. Моя приятелька Трейсі Санчес Емброуз, вірна єговістка, іноді висловлюється дуже ущипливо про своїх колег і старших, а також про всю свою конгрегацію в цілому (коли є за що). Свідки не вважають себе святими і безгрішними. Один з їх улюблених висловів - "we are not saints, we are not enlightened, and we are not even smart." Інша річ, що вони всі дуже переконані у правоті своїх ІДЕЙ (не людей, а саме ідей), тому, що ці ідеї базуються на Біблії.
Щодо тих членів, яких організація виключила - свідки дійсно з ними не говорять, тому що вони так розуміють 1 Коринфян 5:-13. Але їх виключення тимчасові. Якщо людина щиро розкаюється у своїй поганій поведінці (кримінальний злочин, аморальність, тощо), вони радо беруть її назад.
Переливання крові Свідки дійсно не люблять, тому що вважають їх порушенням апостольської настанови у Діях 15:29, але за те, що людина згоджується на переливання, її з організації не виганяють. Зброї в руки Свідки дійсно не беруть, і навіть альтернативної цивільної служби не визнають. Вони також дуже проти участі своїх членів у політиці, як частині приреченого "теперешнього устрою речей." Свідки не голосують і не висувають своїх кандидатур у місцеві органи влади.
Свята Свідки святкують, окрім Різдва, Великодня і уродин (днів народженя). Ці свята вони вважають такими, що мають до-християнське коріння, і тому святкувати їх вони вважають поступкою поганству. Але Свідки залюбки святкують, наприклад, Новий рік або річниці шлюбів. На ці свята вони люблять трохи випити, співають, танцюють, жартують. Особливо урочисто Свідки відмічають День Пам'яті Христа (річницю його смерті, за три дні до Великодня). У цей день Свідки завжди збираються ввечері і передатють один одному хліб і вино, вшановуючи таким чином пам'ять про жертву нашого Спасителя.
Доповідати один на одного Свідки мусять тільки тоді, коли є загроза організації (наприклад, коли хтось з членів їх когрегації розкрадає спільне майно, розтліває неповнолітніх, тощо).
Навчання у вищих навчальних закладах Свідки НЕ заперечують і не забороняють. Інша річ, що вони не дозволяють своїй молоді використовувати коледж як виправдання того, що вони, мовляв, тепер студенти і тому не мають часу проповідувати. Раніше всі молоді Свідки мусили пройти мінімум два роки так званої "піонерської" служби, тобто проповідувати мінімум 100 годин на місяць. Через те багато з них (включаючи Трейсі) не отримали закінченої університетської освіти. (Т. закінчила тільки так званий "vocational college" і заочні курси з "creative writing," плюс цілу серію комп'ютерних курсів, і має "associate degree" як "paralegal.") Але зараз ситуація помінялася - піонерську службу зробили добровільною і скоротили до 70 годин на місяць. Сестра Трейсі, Шармейн Санчес Лемонз, також дуже вірна і віддана єговістка, вже має закінчену університетську освіту.
Мушу відключитися - дочці потрібний комп'ютер. Згодом продовжу.
Усього найліпшого,
--Георгій
2002.04.17 | Георгій Пінчук
Про так звану Старозавітну Трійцю, Духа і 1 Івана 5:6-8
>>Ось що видала мені програмка "Цитата з Біблії" на слово "три":Бытие, 18
1 И явился ему Господь у дубравы Мамре, когда он сидел при входе в шатер [свой], во время зноя дневного.
2 Он возвел очи свои и взглянул, и вот, три мужа стоят против него. Увидев, он побежал навстречу им от входа в шатер [свой] и поклонился до земли,
3 и сказал: Владыка! если я обрел благоволение пред очами Твоими, не пройди мимо раба Твоего;
4 и принесут немного воды, и омоют ноги ваши; и отдохните под сим деревом,
5 а я принесу хлеба, и вы подкрепите сердца ваши; потом пойдите [в путь свой]; так как вы идете мимо раба вашего. Они сказали: сделай так, как говоришь.
(ГП) Так, це дуже знаменитий фрагмент книги Буття, що його багато пізніших християнських теологів інтерпретували як вияв людині триєдиної суті Бога. Очевидно, ці богословські праці надихнули Андрія Рубльова на створення його прекрасної, геніальної ікони "Трійця." Але ця інтерпретація викликає багато запитань. По-перше, про цих "мужів" рохи далі в тексті написано, що вони були *ангели* (Буття 19:1). Безумовно, ангели не є Богом чи уособленнями Бога - вони є Божі *створіння* і виступають у Біблії в ролі Божих посланців, особами, які передають людям якісь особливо важливі Божі повідомлення. Так само як три ангели з'явилися Авраамові і Саррі, пізніше ангел (на той раз один) з'явився Мойсеєві у палаючому кущі, потім усьому ізраїльському народові під час Виходу з Єгипту, а ще пізніше - Марії пред тим, як в її організм було чудесним способом перенесено генетичний код Єдинородного Божого Сина. Можна заперечити, що Авраам і Сарра у діброві Мамре говорили не з ангелами, а безпосередньо з Богом (Буття 18:1, 3, 13, 15). Але це дійсно особливість передачі повідомлення від Бога через ангелів: говорить дійсно Бог, але ангели "транслюють" повідомлення. Іншими словами, вони ніколи не є авторами повідомлень - Бог є їх автором, і щоби це підкреслити, Біблія вживає оберт "Бог говорив." Так само і у Виході 3:2-22, де Бог говорить з тернового куща, знову ж таки, через ангола.
Чому Бог відрядив до Авраама і Сарри трьох ангелів, а не одного, я не знаю. Але згодьтеся, що дедукувати з появи трьох ангелів три пресони чи іпостасі одного Бога є трошки натяжкою. Також не треба забувати, що в той період, коли ранні отці церкви інтерпретували історію в діброві Мамре, дуже сильний вплив на християнство мав гностіцизм - філософське вчення піфагорейської традиції, яке вбачало якусь особливу містику в числах, і зокрема в числі три. Деякі християнські теологи, очевидно під впливом гностіцизму, вважали, що і факт наявності у серафимів двох пар крил, по три в кожній, теж має глибокий містичний смисл і вказує на триєдину природу Бога. Августін - також, думаю, не без впливу гностіцизму - писав десь, що на триєдину природу Бога вказує також і глибоко містична триєдина природа любові, яка завжди включає в себе три компоненти - того, хто любить, того, кого люблять, і саму любов. Отака, бачите, глибина думки :). (Не хочу нічого поганого сказати про Августіна, він був дійсно дуже хорошою людиною і оригінальним письменником, але очевидно, що відхід від Біблії в його філософії суттєвий.)
>>Ще одна:
Діян.10:19
19 Между тем, как Петр размышлял о видении, Дух сказал ему: вот, три человека ищут тебя;
20 встань, сойди и иди с ними, нимало не сомневаясь; ибо Я послал их.
21 Петр, сойдя к людям, присланным к нему от Корнилия, сказал: я тот, которого вы ищете; за каким делом пришли вы?
З Петром говорить Дух і каже, "Я послав їх" і Петро підкоряється Духові. Невже апостол підкорявся б Духові, якби Той не був Богом?
(ГП) І у Старому, і в Новому Завітах дуже часто вживається вислів "був взятий Духом," або "був віднесений Духом" т.д. (див., напр. Єзекіїля 3:12, 14; Матв. 4:1). Цей Дух походить від Бога і є, в інтерпретації Свідків, особливою Божою енергією, що її Бог посилає тим, хто вірить і хто завдяки цій особливій енергії стає спроможним бачити видіння, говорити іншими мовами, проявляти екстраординарну фізичну силу (як Пилип у Діяннях, коли він *біг* за колісницею), тощо. Дух дійсно "говорить," тобто настроює на певний лад думки тієї особи, на яку він находить, "вдруковує" їй у мозок певні слова і таким чином спонукає її на певні дії. Цьому Духові вірні Божі слуги, безумовно, підкоряються. Але він не має деяких ключових ознак особи. Він ніколи не проявляє якоїсь волі, не діє на свій розсуд, а тільки спонукає діяти інших. Він не тільки невидимий, а й навіть у *ВИДІННЯХ* не дається людям ні в якому вигляді. Зверніть увагу, що помираючий мученик Степан був "наповнений Святим Духом," але у своєму передсмертному маренні він побачив ДВОХ осіб - щось, що нагадувало йому про Бога ("Божу славу") і Ісуса Христа, але не Духа (Дії 7:55, 56).
>>1 Івана 5:6
6 Сей есть Иисус Христос, пришедший водою и кровию и Духом, не водою только, но водою и кровию, и Дух свидетельствует о Нем, потому что Дух есть истина.
7 Ибо три свидетельствуют на небе: Отец, Слово и Святый Дух; и Сии три суть едино.
(ГП) У дуже багатьох сучасних виданнях Біблії (причому далеко не тільки єговістських) біля останнього вірша стоїть примітка, що він відсутній в УСІХ грецьких рукописах Нового Завіту, а в рукописах, зроблених іншими мовами, з'являється не раніше ШІСТНАДЦЯТОГО СТОРІЧЧЯ! На жаль, є серйозні підстави вважати, що цього "ультратринітаріанського" вірша в апостольське послання Св. Івана було вписано пізніше.
Вітаю Вас,
--Георгій
2002.04.17 | Хлоя
В ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Георгій Пінчук писав(ла):> (ГП) І у Старому, і в Новому Завітах дуже часто вживається вислів "був взятий Духом," або "був віднесений Духом" т.д. (див., напр. Єзекіїля 3:12, 14; Матв. 4:1). Цей Дух походить від Бога і є, в інтерпретації Свідків, особливою Божою енергією, що її Бог посилає тим, хто вірить і хто завдяки цій особливій енергії стає спроможним бачити видіння, говорити іншими мовами, проявляти екстраординарну фізичну силу (як Пилип у Діяннях, коли він *біг* за колісницею), тощо. Дух дійсно "говорить," тобто настроює на певний лад думки тієї особи, на яку він находить, "вдруковує" їй у мозок певні слова і таким чином спонукає її на певні дії. Цьому Духові вірні Божі слуги, безумовно, підкоряються. Але він не має деяких ключових ознак особи. Він ніколи не проявляє якоїсь волі, не діє на свій розсуд, а тільки спонукає діяти інших. Він не тільки невидимий, а й навіть у *ВИДІННЯХ* не дається людям ні в якому вигляді. Зверніть увагу, що помираючий мученик Степан був "наповнений Святим Духом," але у своєму передсмертному маренні він побачив ДВОХ осіб - щось, що нагадувало йому про Бога ("Божу славу") і Ісуса Христа, але не Духа (Дії 7:55, 56).
А які в даному випадку маються на увазі "ключові ознаки особи"? Це обов'язково обличчя? Те, що Святий Дух не проявляє власної волі, відмінної від волі Бога Отця - не доказ, тому що Бог - один у трьох особах, суперечностей між якими не буває.
>...не треба забувати, що в той період, коли ранні отці церкви інтерпретували історію в діброві Мамре, дуже сильний вплив на християнство мав гностіцизм - філософське вчення піфагорейської традиції, яке вбачало якусь особливу містику в числах, і зокрема в числі три. Деякі християнські теологи, очевидно під впливом гностіцизму, вважали, що і факт наявності у серафимів двох пар крил, по три в кожній, теж має глибокий містичний смисл і вказує на триєдину природу Бога. Августін - також, думаю, не без впливу гностіцизму - писав десь, що на триєдину природу Бога вказує також і глибоко містична триєдина природа любові, яка завжди включає в себе три компоненти - того, хто любить, того, кого люблять, і саму любов. Отака, бачите, глибина думки :). (Не хочу нічого поганого сказати про Августіна, він був дійсно дуже хорошою людиною і оригінальним письменником, але очевидно, що відхід від Біблії в його філософії суттєвий.)
Ну, я не хочу давати оцінку тим людям, які вважають, що мають право з кількох вирваних із контексту цитат, судити про глибину думки православних богословів і отців церкви, або представляти їх меншими, ніж вони були насправді.
Пане Георгію, далі я поміщаю богословський аналіз теорії СІ про псевдобіблійність доктрини про Трійцю. Представляю його Вам на розсуд, оскільки він писаний людьми, які краще за мене знають Біблію. В ньому, до речі є і про Івана 5:6,7.
3.1. О СВЯТОЙ ТРОИЦЕ
Учение о Святой Троице - краеугольный камень христианской веры. Без принятия Единого в Трех Лицах Бога христианство теряет смысл, ибо следствием отказа от догмата о Триедином Божестве является упразднение искупительной жертвы Христовой. На протяжении всей истории существования Церкви мы, однако, встречаем в учениях различных религиозных групп неприятие догмата о Троице. Причины подобных заблуждений весьма различны. Но психологический аспект их, по мнению Архимандрита Киприана (Керна), один: "Боязнь нарушить чистоту единобожия. Боязнь взамен унаследованных от предания Ветхого Завета верований в Единого Бога, "разве коего не будет иных". Боязнь опасных рассуждений о предмете веры в Бога. Боязнь внести через них то, чего в букве Писания не содержится и что, следовательно, и не нужно" [1].
....
Самой распространенной религиозной группой, безусловно отрицающей учение о Троице, являются "Свидетели Иеговы". В своих изданиях они называют Святую Троицу наследием язычества, помещая, например, в журнале в качестве иллюстрации изображение индийского бога "Тримурти" [7]. Действительно, предвосхищение веры в Триединого Бога можно встретить во многих языческих религиозных системах, начиная от Египта и Греции, и кончая Индией и Китаем, что также является доказательством истинности учения о Святой Троице. Об этом писали многие богословы еще в прошлом веке. По словам митрополита Макария Московского "всякому известно, что не все, находящееся в этих религиях, есть плод (заблудшего) разума человеческого, а многое перешло в них по преданию из религии патриархальной, богооткровенной, которая до Авраама была общим достоянием рода человеческого, хотя перешло в виде, более или менее искаженном; к числу таких-то преданий, без всякого сомнения, должно отнести и некоторые, сохранившиеся в языческих религиях, понятия о троичности в Боге" [8].
В изданиях "Общества Сторожевой башни" можно встретить и такие высказывания: "Вы можете искать, сколько угодно, но не найдете ни одного стиха в Писании, в котором есть слово Троица, и не найдете такого, в котором говорилось бы, что Отец, Сын и Святой Дух равны во всяком отношении. Например, в отношении вечности, силы, положения и мудрости. Ни одно место Писания не сообщает, будто Сын равен Отцу в этих отношениях, и если бы существовали такие места Писания, то это свидетельствовало не о Троице, а в лучшем случае о двоице. Нигде Библия не приравнивает Святой Дух к Отцу" [9].
В своем ожесточении против учения Церкви о Святой Троице "Свидетели Иеговы" утверждают, что догмат о Триедином Божестве - порождение сатаны. Но это учение основывается на многих местах Священного Писания. Ветхий Завет содержит "образы для нас, чтобы мы не были похотливы на злое, как они (израильтяне) были похотливы". (1 Кор.10:6) Образы эти говорят о тайне Пресвятой Троицы, но воспринимать их надо через призму Нового Завета, по причине того, что тайна Пресвятой Троицы открывалась людям постепенно. Так как еврейский народ в начале своей истории был склонен к поклонению многим богам, то и знание о трех Божественных Лицах было частично скрыто от него, чтобы не ввести соблазн многобожия. Святитель Иоанн Златоуст говорит, что "Это было причиною и того, что пророки не ясно и открыто, но темно и редко возвещали иудеям о Сыне Божием. Едва только избавившись от многобожного заблуждения, иудеи снова подверглись бы той же болезни, если бы опять услышали о Боге и Боге. Посему пророки везде непрестанно говорят, что Бог един, и несть разве Его (Втор.4:35; Ис.45:5,21), говорят не отвергая Сына, - да не будет, - но желая исцелить немощь иудеев и отклонить их от мысли о многих и мнимых богах. Итак когда ты услышишь слова: един и несть иного и другие подобные, то не унижай славы Троицы..." [10]. Такого же мнения придерживались и многие другие Отцы Церкви [11]. Причем по мнению блаженного Феодрита "...после пленения Вавилонского, когда иудеи почувствовали явное отвращение от многобожия, в их священных книгах встречается гораздо более яснейших мест... в которых говорится о Божеских Лицах" [12].
Главное Ветхозаветное свидетельство о единстве Бога, открытое народу, которое толкуется "Свидетелями Иеговы" в антитринитарном смысле: "Слушай, Израиль, Господь, Бог наш, Господь един есть" (Akoue, Israel kurios o teos emon kurios eis estin) (Втор.6:4), - говорит не о количественном единстве, но о единстве существа. В еврейском языке здесь стоит слово "эхад", означающее именно единство природы чего-то. "Эхад" использовалось, например, и автором Книги Бытия для описания общности мужчины и женщины "...и будут два одна плоть" (kai esontai oi duo eis sarka mian) (Быт.2:24). Христос в беседах с иудеями неоднократно утверждал свое единство с Богом Отцом: "Я и Отец - одно" (Ego kai o pater en esmen) (Ин.10:30). "…Видевший Меня видел Отца; как же ты говоришь: покажи нам Отца? Разве ты не веришь, что Я в Отце и Отец во Мне? Слова, которые говорю Я вам, говорю не от Себя; Отец, пребывающий во Мне, Он творит дела. Верьте Мне, что Я в Отце и Отец во Мне; а если не так, то верьте Мне по самим делам." (Ин.14:9-11).
Уже первый стих Библии гласит: "В начале сотворил Бог небо и землю" (Быт. 1:1). Согласно одной из теорий, в еврейском тексте слова "сотворил Бог" - "bara Elohim" имеют грамматическую форму множественного числа, причем, слово, обозначающее действие, - "сотворил", относящееся к множественному числу, стоит в единственном числе. Это может свидетельствовать о единстве действия всех Трех Лиц в Боге.
О создании Адама в Библии говориться: "И сказал Бог: сотворим человека по образу Нашему и по подобию Нашему…" (kai eipen o Teos Poiesomen antropon kat eikona; emeteran kai kat omoiosin) (Быт.1:26). Слово "сотворим" (Poiesomen) явно стоит во множественном числе, что видно из окончания "men". Здесь видно, что Творец обращается к Имеющим с Ним одинаковый образ и природу. Кому же он сказал эти слова? Ответ на этот вопрос содержится в следующем стихе "...И сотворил Бог человека по образу Своему, по образу Божию..." (Быт.1:27) Следовательно "образ Наш" из предыдущего стиха - это "образ Божий", и те, с кем происходит совет это Бог Сын, о котором мы читаем у святого апостола Иоанна Богослова "Все чрез Него начало быть" (Ин.1:3) и Бог Дух Святой, о котором пишет автор книги Иова "Дух Божий создал мя" (Иов.33:4).
Такой же совет Лиц Пресвятой Троицы происходит и после грехопадения: "И сказал Господь Бог: вот, Адам стал как один из Нас, зная добро и зло…" (kai eipen o teos Idou Adam gegonen os eis ex emon tou ginoskein kalon kai poneron) (Быт.3:22). Слова "из Нас" (ex emon) во множественном числе. В этой же главе мы читаем, что Адам и Ева были обольщены словами "...будете как боги, знающие добро и зло" (Быт.3:5). Следовательно выражение "...как один из Нас..." может быть отнесено только к Божественным Лицам.
Из многих библейских событий видно, что Пресвятая Троица направляет ход Ветхозаветной истории. Одно из таких событий, случившееся во время строительства Вавилонской башни, описано в книге Бытия: "И сказал Господь: …сойдем же и смешаем там язык их, так чтобы один не понимал речи другого" (Быт.11:6-7). Вслед за чем "...смешал Господь язык всей земли, и оттуда рассеял их Господь..." (Быт.11:9) Если предположить, что Бог говорил с кем - то, кто отказался выполнить Его волю, и поэтому Ему пришлось смешивать "язык всей земли" Самому, то о таком катастрофическом событии должно было бы быть написано подробнее. Кроме того и слова апостола Павла "...кто противостанет воле Его?" (Рим.9:19) указывают на абсурдность такой возможности. Единственный разумный вывод говорит о Божественном достоинстве всех Лиц, принимающих участие в совете.
Во всех приведенных нами выше местах Священного Писания Бог представляется совещающимся, или беседующим с кем-то. Это не могут быть ангельские силы, потому что пророк Исаия и Апостол Павел в отрицательном смысле решают вопрос: "С кем советуется Он, и Кто вразумляет Его, и наставляет Его на путь правды..." (Ис.40:14) "...кто был советником Ему?" (Рим.11:34) Бог, Существо бесконечно мудрое и всемогущее, не станет совещаться со своими слугами - ангелами. Также нельзя сказать, что Он говорит Сам с Собой, ибо тогда слова Быт.3:22 звучали бы как: "вот, Адам стал как Я". Единственное объяснение, следующее из Библии - беседа Лиц Пресвятой Троицы между собой.
Из Священного Писания мы знаем и о явлении Господа Аврааму у дубравы Мамре: "И явился ему Господь у дубравы Мамре… и вот, три мужа стоят против него. Увидев он побежал навстречу им от входа в шатер (свой) и поклонился до земли, и сказал: Владыка! Если я обрел благоволение пред очами Твоими…" (Ofte de auto o teos pros te drui te Mambre,.. kai idou treis andres eistekeisan epano autou. Kai idon prosedramen eis sunantesin autois apo tes turas tes skenes autou kai prosekunesen epi ten gen kai eipen Kurie (ед. число), ei ara euron harin enantion sou,..) (Быт.18:1-3). Авраам кланяется и обращается к Одному, хотя видит трех. Событие это, по мнению многих толкователей, является прообразом действия Пресвятой Троицы в мире. Дальнейшее развитие событий подтверждает участие в описываемом Богоявлении двух Лиц Троицы. Когда семейство племянника Авраама было выведено из города: "...пролил Господь на Содом и Гоморру дождем серу и огнь от Господа с неба…" (Быт. 19:24) То есть Второе Лицо Троицы ниспослало наказание от Первого - Бога Отца. Это подтверждает и свидетельство халдейских переводов Ветхого Завета, так называемых Таргумов. В них часто встречается выражение "Мемра" - "Слово Божие", в тех местах, где в еврейском тексте написано JHWH. Также и разбираемый нами текст Таргумы переводят, как "Слово JHWH низвело на Содом огонь и серу от JHWH" [13].
В Псалмах Давида еще яснее, чем в книге Бытия описывается создание мира всеми Лицами Пресвятой Троицы. "Словом Господа сотворены небеса, и Духом уст Его - все воинство их…" (to logo tou kuriou oi ouranoi estereotesan kai to pneumati tou stomatos autou pasa e dunamis auton) (Пс.32:6). Мы видим творение небес Логосом - Словом Божиим и воинства их - Духом Святым. Причем из греческого текста следует, что Святой Дух сотворил силу (e dunamis) их, то есть реализовал замысел Слова. Таким образом все Лица Пресвятой Троицы участвовали в творении.
В книге Чисел приводится текст первосвященнического благословения, которым Аарон и его потомки, по постановлению Господа, переданного через Моисея, должны были благословлять народ: "Да благословит тебя Господь и сохранит тебя! Да призрит на тебя Господь светлым лицем Своим и помилует тебя! Да обратит Господь лице Свое на тебя и даст тебе мир" (Числ. 6:24-26). В тексте этой молитвы описаны благословения от каждого из трех Лиц Пресвятой Троицы. О том, что это место Апостолами воспринималось именно таким образом свидетельствуют слова святого Апостола Павла, благословляющего учеников следующими словами: "Благодать Господа нашего Иисуса Христа и любовь Бога Отца, и общение Святаго Духа со всеми вами. Аминь" (2 Кор.13:13). Апостол здесь явно повторяет древний текст.
Около 750 г. до Р.Х. пророку Исаии в видении явился Господь, сидящий на престоле в окружении серафимов, которые взывали "... друг ко другу и говорили: Свят, Свят, Свят Господь Саваоф! Вся земля полна славы Его!" (Ис. 6:3). После того, как один из серафимов прикоснулся к устам пророка горящим углем, тот услышал голос Господа: "Кого Мне послать? И кто пойдет для Нас?" (Ис.6:8). О том, что Бог, Существо бесконечно мудрое и всемогущее, не станет, по свидетельству Священного Писания (Ис.40:14; Рим.11:34), совещаться со своими слугами - ангелами, мы уже говорили выше. Поэтому ясно, что здесь снова описывается совет Лиц Пресвятой Троицы. Об этом говорит и троекратное "Свят, Свят, Свят", возносимое серафимами. По свидетельству Апостола Иоанна Богослова Сам Господь Иисус Христос открыл ученикам, что пророк Исаия в момент предстояния пред престолом Господа "...видел славу Его и говорил о Нем" (Ин.12:41). А слова которые пророк услышал от престола были, по утверждению Апостола Павла (Деян.28:25), сказаны Духом Святым, третьим Лицом Пресвятой Троицы. Описывая видение пророка Исаии, святитель Василий Великий делает следующий вывод: "Пророк вводит лицо Отца, в которого веровали иудеи, Евангелист - лицо Сына, Павел лицо Духа, все же согласно именуют Виденного единым Господом Саваофом. Делится у них слово об Ипостаси, но нераздельным пребывает в них мудрствование об едином Боге" [14].
Через пророка Исаию было открыто Словом Божиим и Его будущее спасительное воплощение: "…Я был там, и ныне послал Меня Господь Бог и Дух Его" (..ekei emen, kai nun (либо teos) kurios (либо kurios) apestalken me kai to pneuma autou) (Ис. 48:16). В этих стихах мы видим действия всех трех Божественных Лиц. Слово Божие посылается на спасение людей согласным действием Бога Отца и Духа Святого.
В Новом Завете учение о Пресвятой Троице прослеживается с совершенной ясностью. Уже в момент Крещения Господа на Иордане от Св. Предтечи и Крестителя Иоанна мы видим действие в мире всех трех Лиц: " И, крестившись, Иисус тотчас вышел из воды, - и се, отверзлись Ему небеса, и увидел (Иоанн) Духа Божия, который сходил как голубь, и ниспускался на Него. И се, глас с небес глаголющий: Сей есть Сын Мой возлюбленный, в котором Мое благоволение" (Мф.3:16-17=Мк.1:10-11=Лк.3:21-22). В описываемом здесь событии Господь Иисус Христос - воплотившееся Второе Лицо Троицы, принимает Крещение от Св. Иоанна Крестителя. В тот момент, когда Он вышел из воды и молился, Дух Святый сошел на Него как голубь, а Бог Отец засвидетельствовал о Его Сыновстве гласом с небес. Из описания этих событий мы видим, что все Лица действуют отдельно и самостоятельно Друг от Друга.
В беседах с учениками Господь неоднократно указывал на равночестность всех трех Лиц: "И Я умолю Отца, и даст вам другого Утешителя, да пребудет с вами вовек, Духа Истины…" (Ин.14:16-17). "Когда же приидет Утешитель, Которого Я пошлю вам от Отца, Дух истины, Который от Отца исходит, Он будет свидетельствовать о Мне" (Ин.15:26). Господь говорит о Духе Святом, как о равночестной Ему Личности и единосущной с Отцом.
После Своего Воскресения, перед тем как вознестись к Отцу, Господь, посылает учеников на проповедь. В этот момент Он говорит им: "Итак идите, научите все народы, крестя их во Имя Отца и Сына и Святаго Духа" (Poreutentes oun mateteusate panta ta etne, baptixontes autous eis to onoma tou patros kai tou uiou kai tou agiou pneumatos) (Мф.28:19). Христос повелевает апостолам крестить народы в Одно Имя (onoma - стоит в ед. числе и имеет член "to" ) - Отца и Сына и Святаго Духа. То есть у Трех Божественных Лиц одно Имя - Бог. Следует обратить также внимание и на наличие у каждого Лица Троицы отдельного члена - "tou", так как "Свидетели Иеговы" указывают на отрывок Быт.48:16 - "Ангел, избавляющий меня от всякого зла, да благословит отроков сих, да будет на них наречено имя мое и имя отцов моих Авраама и Исаака...", где также стоит "to onoma" в единственном числе и с членом. Но в указанном отрывке "...to onoma ton pateron mou Abraam kai Isaak..." видно, что член стоит перед "pate;rvn" и отсутствует перед "Abraam" и "Isaak". Если бы он присутствовал перед каждым из этих двух имен, тогда грамматическая конструкция, конечно, напоминала бы Мф.28:19, переводилась бы как "...имя отцов моих Авраамо-Исаака..." и являлась бы очевидно неверной. Поэтому приведенный аргумент "Свидетелей Иеговы" довольно неудачен.
Святой Апостол Петр, призывая благословение на учеников, также упоминает все Лица Троицы: "…по предведению Бога Отца, при освящении от Духа, к послушанию и окроплению Кровью Иисуса Христа…" (1 Петр.1:2). Похожая молитва встречалась нам выше (стр. 143) в Книге Чисел и у святого Апостола Павла.
Наконец, святой Апостол Иоанн Богослов свидетельствует о Едином Существе Троицы: "Ибо три свидетельствуют на небе: Отец, Слово и Святый Дух; и Сии три суть едино… ибо это есть свидетельство Божие, которым Бог свидетельствовал о Сыне Своем" (1Ин.5:7-9). Из сопоставления 7 и 9 стихов становится совершенно ясно, что единство трех Лиц имеется ввиду именно по Божеству.
Нужно заметить, что этот рассматриваемый нами отрывок отсутствует в некоторых греческих рукописях Нового Завета, некоторых восточных переводах (зависимых от Пешито) и, кроме того, его не употребляли многие отцы IV века. Но эти факты недостаточны для того, чтобы посчитать 1 Ин.5:7-9 позднейшей вставкой. Тем более указанный отрывок присутствует в Британском кодексе и в 53 манускриптах, которыми пользовался Роберт Стефан в середине XVI века. В рукописи X века "Correctorium Bibliae" говорится, что в большинстве современных ей списков эти стихи также присутствуют. То же написано и в прологе к соборным посланиям, приписываемых блаженному Иерониму. Мы находим 1 Ин.5:7-9 и в Вульгате, и в италийском переводе, и в армянском. Из ранних отцов и учителей этот отрывок использовали Тертуллиан, святитель Киприан Карфагенский, Афанасий Великий и другие. Таким образом предположение о том, что рассматриваемые стихи 1 послания Апостола Иоанна Богослова, являются позднейшей вставкой представляется не слишком достоверным [15].
Для доказательства правоты унитарианских воззрений "Свидетели Иеговы", не ограничиваясь Библией, цитируют в своих журналах фрагменты (разумеется вырванные из контекста) ранних христианских писателей (Иринея Лионского, Климента Александрийского, и еретика Новациана), говорящие о Боге Отце: "Новациан (ок.200-258 г.г.) комментировал: "Поскольку Он сказал "Одно", да поймут еретики, что Он не говорил "Одно" лицо. Потому что одно, стоящее в среднем роде подразумевает дружеский союз, а не единство существа... Кроме того, сказав одно, Он указал и на довод, и на тождественность суда, и на само любящее общение, так как Отец и Сын разумно едины в согласии, любви и привязанности" ("Трактат о Троице", гл.27)... Ириней (ок.130-200 г.г.): "Мы можем узнать от Него (Христа), что "Отец Мой, - говорит Он, - более Меня". Таким образом, наш Господь провозгласил Отца непревзойденным в отношении знания" ("Против ересей", кн.II, гл.28.8). ...Климент Александрийский (ок.150-215 г.г.): "Чтобы узнать вечного Бога, даятеля того, что вечно, и через познание и разумение постичь Бога, который есть первый и высочайший, и единый, и благий... Тому, в таком случае, кто живет настоящей жизнью, предписывается сначала познать Того, "которого не знает никто, кроме Сына, и кому Сын хочет открыть (Его)" (Мф.11:27). После Него следует познавать величие Спасителя" ("Кто тот богач, который будет спасен?"VII,VIII).... Ириней: "И таким образом лишь о едином Боге Отце провозглашается, что он над всеми и чрез всех, и во всех. Отец - поистине выше всех, и Он есть Глава Христу" ("Против ересей", кн.V, гл.18.2)" [16]. На основании этих вырванных из контекста отрывков делается довольно неожиданный вывод о богословских воззрениях их авторов: "В их объяснениях нет ни одного намека на то, что они верили в Троицу" [17].
Для того чтобы понять, так ли это, достаточно ближе познакомиться с трудами этих учителей и отцев. То, что Новациан был знаком с учением о Троице, ясно уже из названия труда, цитата из которого приведена авторами статьи, помещенной в "Сторожевой Башне". Он называется "Трактат о Троице". Здесь Новациан систематизирует учение Тертуллиана, которое коротко можно сформулировать следующим образом: каждое из трех Лиц есть Бог; все три - Бог; три различаются, как Лица, но едино как субстанция. Поэтому говорить, что Новациан не верил в Троицу, просто нелепо. А в приведенном месте он подчеркивает именно различие Лиц в Троице. Хотя он и был еретиком, но расходился с учением Церкви совсем в другом.
Что касается Священномученика Иринея Лионского, то мы видим, что в первой книге своих "Обличений и опровержений лжеименного знания" он практически приближается к Православному Символу Веры: " Церковь, хотя рассеяна по всей вселенной даже до концев земли, но от апостолов приняла и учеников их веру во единого Бога Отца, Вседержителя.., и во единого Христа Иисуса, Сына Божия, воплотившегося для нашего спасения, и в Духа Святаго, чрез пророков возвестившего все домостроительство..."[18] А указанные в "Сторожевой Башне" отрывки, говорят лишь об отсутствии другого бога-демиурга, создателя мира. Ведь книга святого Иринея писалась именно против гностических ересей, распространенных в то время.
Святой Климент Александрийский в книге "Педагог" говорит: "Сын и Отец, оба - единый Бог, наш Господь"; и в заключении того же сочинения обращается с молитвой к Богу, прося Его сподобить нас: "славословя, благодарить единого Отца и Сына... со Святым Духом, Который собой представляет все в едином... Которому слава и ныне и во веки, аминь" [19]. Ясно, что Святой Климент Александрийский и не предполагал что "Свидетели Иеговы" припишут ему неверие во Святую Троицу.
Таким же образом в изданиях "Общества Сторожевой башни" искажаются и взгляды других ранних Отцов Церкви, например Климента Римского, Игнатия Богоносца и других, воззрения которых на Божественное достоинство Лиц Пресвятой Троицы соответствуют учению Церкви.
Итак, можно заключить эту главу словами святителя Афанасия Великого: "Так проповедуется в Церкви един Бог, Иже над всеми и чрез всех и во всех (Ефес.4:6), - над всеми, как Отец, начало и источник, чрез всех - Словом, во всех же - в Духе Святом. Ибо как Отец есть Сый; так Сый есть и над всеми Бог - Слово Его, и Дух Святый нечужд бытия, но истинно существует и пребывает. И вселенская Церковь ничего не убавляет из сего мудрствования, чтобы не впасть в учение нынешних иудеев, подражающих Каиафе..." [20]
--------------------------------------------------------------------------------
[1] Киприан (Керн), архимандрит. Золотой век Свято - Отеческой письменности. М., 1995. С. 20
[2] См. Святитель Афанасий Великий "О явлении во плоти Бога Слова и против ариан". (Прим. кат. службы)
[3] Интересно отметить, что не смотря на то, что отрицанием догмата о Пресвятой Троице все сходство между Социнианами-унитариями и Свидетелями Иеговы и ограничивается, последние относятся к ним с большой теплотой и даже называют в своих публикациях братьями. (Прим. кат. службы)
[4] Robinson D. The Unitarians and the Universalists. Westport, 1985. C. 31.
[5] Цит. по Robinson, указ. соч. C. 302.
[6] Scholefield H. B. The Unitarian Universalist Pocket Guide. Boston, 1963. C. 59.
[7] Тримурти в индуизме: Брахма, Вишну, Шива, являются проявлениями одного божества - Парабрамы.
[8] Об этом подробнее см. Макарий (Булгаков) Митрополит. Православно - Догматическое Богословие т.1, С.-Пб., 1895. С. 207.
[9] Сторожевая башня. — New York, 1992. — 1 ноя. — С. 19-20.
[10] Иоанн Златоуст, Святитель. Против аномеев. Слово V//Полное собрание творений Св. Иоанна Златоуста. М., 1991. Т. 1. Книга 2. С. 538.
[11] Об этом подробнее см. Макарий (Булгаков) Митрополит. Указ соч. С. 173.
[12] Там же. С. 174.
[13] Нюстрем Э. Библейский словарь. Торонто, 1989. С. 421.
[14] Василий Великий. Святитель. Опровержение на защитительную речь злочестивого Евномия. Книга V (репринт)//Творения. С.-Пб.,1911. Т.1. С. 554.
[15] Об этом подробнее см. Макарий (Булгаков). Митрополит. Указ. соч. С. 180-184.
[16] Сторожевая Башня. — New York, 1993. — 15 окт. — С. 28.
[17] Там же.
[18] Ириней Лионский. Святитель. Пять книг обличения и опровержения лжеименного знания//Творения. Москва, 1996. С. 49.
[19] Климент Александрийский. Святитеь. Педагог. М., 1996. С. 285.
[20] Афанасий Великий. Святитель. К Серапиону, епископу Тмуйсскому, послание I//Творения. М., 1994. Т. III. С. 42.
http://iegova.narod.ru/issled/evm/18.htm
Успіхів Вам,
Хлоя
2002.04.17 | Косарик
Знов про Юнґа
Карл Ґустав Юнґ в "Психології і Алхімії" (короткий реферат англійською тут - http://www.cgjungpage.org/abvol12.html) багато уваги приділив "маґії чисел". Більш-менш детельно проаналізовані 2, 3, 4, і 5 - і багато з них мають відповідники у Біблії. Якщо не помиляюсь, значення номера 2 - це протистояння Бога і Сатани, або тіла і душі. 3 - це не лише Св.Троїця, але й Небо-Земля-Ад. 4 трактують як чотири стихії і ще якось (вже забув). 5 - у вигляді алхемічної зірки - може бути або людина (гомункулюс - одним рогом до гори), або диявол (двома рогами до гори).2002.04.18 | Георгій Пінчук
Маленький коментар нашвидкоруч
>>Учение о Святой Троице - краеугольный камень христианской веры. Без принятия Единого в Трех Лицах Бога христианство теряет смысл, ибо следствием отказа от догмата о Триедином Божестве является упразднение искупительной жертвы Христовой.(ГП) А чи не навпаки? Якщо воля Отця і Сина принципово НЕ МОГЛИ розійтися (оскільки вони є дві персони, але одна особа) - що ж тоді такого особливого зробив Христос? Мені здається, що навпаки, викупна жертва Спасителя стає зрозумілішою тоі, коли ми усвідомлюємо, що він МІГ не підкоритися волі Отця. Міг не підкоритися, але свідомо ОБРАВ підкоритися і бути слухняним до кінця. До речі, є, IMO, глибокий смисл у тому, що Біблія називає Христа останнім Адамом. Він дійсно був як Адам - досконала людина, яка стала перед надзвичайно критичним вибором. Адам зробив неправильний вибір, а Христос - правильний. Бог Біблії ніде і ніколи не стоїть перед вибором, він просто здійснює свої плани, які і є, за визначенням, правильним вибором.
На решту аргументів цитованої статті відповім пізніше.
Хлоя писав(ла):
> Георгій Пінчук писав(ла):
> > (ГП) І у Старому, і в Новому Завітах дуже часто вживається вислів "був взятий Духом," або "був віднесений Духом" т.д. (див., напр. Єзекіїля 3:12, 14; Матв. 4:1). Цей Дух походить від Бога і є, в інтерпретації Свідків, особливою Божою енергією, що її Бог посилає тим, хто вірить і хто завдяки цій особливій енергії стає спроможним бачити видіння, говорити іншими мовами, проявляти екстраординарну фізичну силу (як Пилип у Діяннях, коли він *біг* за колісницею), тощо. Дух дійсно "говорить," тобто настроює на певний лад думки тієї особи, на яку він находить, "вдруковує" їй у мозок певні слова і таким чином спонукає її на певні дії. Цьому Духові вірні Божі слуги, безумовно, підкоряються. Але він не має деяких ключових ознак особи. Він ніколи не проявляє якоїсь волі, не діє на свій розсуд, а тільки спонукає діяти інших. Він не тільки невидимий, а й навіть у *ВИДІННЯХ* не дається людям ні в якому вигляді. Зверніть увагу, що помираючий мученик Степан був "наповнений Святим Духом," але у своєму передсмертному маренні він побачив ДВОХ осіб - щось, що нагадувало йому про Бога ("Божу славу") і Ісуса Христа, але не Духа (Дії 7:55, 56).
>
> А які в даному випадку маються на увазі "ключові ознаки особи"? Це обов'язково обличчя? Те, що Святий Дух не проявляє власної волі, відмінної від волі Бога Отця - не доказ, тому що Бог - один у трьох особах, суперечностей між якими не буває.
>
>
> >...не треба забувати, що в той період, коли ранні отці церкви інтерпретували історію в діброві Мамре, дуже сильний вплив на християнство мав гностіцизм - філософське вчення піфагорейської традиції, яке вбачало якусь особливу містику в числах, і зокрема в числі три. Деякі християнські теологи, очевидно під впливом гностіцизму, вважали, що і факт наявності у серафимів двох пар крил, по три в кожній, теж має глибокий містичний смисл і вказує на триєдину природу Бога. Августін - також, думаю, не без впливу гностіцизму - писав десь, що на триєдину природу Бога вказує також і глибоко містична триєдина природа любові, яка завжди включає в себе три компоненти - того, хто любить, того, кого люблять, і саму любов. Отака, бачите, глибина думки :). (Не хочу нічого поганого сказати про Августіна, він був дійсно дуже хорошою людиною і оригінальним письменником, але очевидно, що відхід від Біблії в його філософії суттєвий.)
>
> Ну, я не хочу давати оцінку тим людям, які вважають, що мають право з кількох вирваних із контексту цитат, судити про глибину думки православних богословів і отців церкви, або представляти їх меншими, ніж вони були насправді.
>
> Пане Георгію, далі я поміщаю богословський аналіз теорії СІ про псевдобіблійність доктрини про Трійцю. Представляю його Вам на розсуд, оскільки він писаний людьми, які краще за мене знають Біблію. В ньому, до речі є і про Івана 5:6,7.
>
>
>
> 3.1. О СВЯТОЙ ТРОИЦЕ
>
>
>
> Учение о Святой Троице - краеугольный камень христианской веры. Без принятия Единого в Трех Лицах Бога христианство теряет смысл, ибо следствием отказа от догмата о Триедином Божестве является упразднение искупительной жертвы Христовой. На протяжении всей истории существования Церкви мы, однако, встречаем в учениях различных религиозных групп неприятие догмата о Троице. Причины подобных заблуждений весьма различны. Но психологический аспект их, по мнению Архимандрита Киприана (Керна), один: "Боязнь нарушить чистоту единобожия. Боязнь взамен унаследованных от предания Ветхого Завета верований в Единого Бога, "разве коего не будет иных". Боязнь опасных рассуждений о предмете веры в Бога. Боязнь внести через них то, чего в букве Писания не содержится и что, следовательно, и не нужно" [1].
>
> ....
>
> Самой распространенной религиозной группой, безусловно отрицающей учение о Троице, являются "Свидетели Иеговы". В своих изданиях они называют Святую Троицу наследием язычества, помещая, например, в журнале в качестве иллюстрации изображение индийского бога "Тримурти" [7]. Действительно, предвосхищение веры в Триединого Бога можно встретить во многих языческих религиозных системах, начиная от Египта и Греции, и кончая Индией и Китаем, что также является доказательством истинности учения о Святой Троице. Об этом писали многие богословы еще в прошлом веке. По словам митрополита Макария Московского "всякому известно, что не все, находящееся в этих религиях, есть плод (заблудшего) разума человеческого, а многое перешло в них по преданию из религии патриархальной, богооткровенной, которая до Авраама была общим достоянием рода человеческого, хотя перешло в виде, более или менее искаженном; к числу таких-то преданий, без всякого сомнения, должно отнести и некоторые, сохранившиеся в языческих религиях, понятия о троичности в Боге" [8].
>
> В изданиях "Общества Сторожевой башни" можно встретить и такие высказывания: "Вы можете искать, сколько угодно, но не найдете ни одного стиха в Писании, в котором есть слово Троица, и не найдете такого, в котором говорилось бы, что Отец, Сын и Святой Дух равны во всяком отношении. Например, в отношении вечности, силы, положения и мудрости. Ни одно место Писания не сообщает, будто Сын равен Отцу в этих отношениях, и если бы существовали такие места Писания, то это свидетельствовало не о Троице, а в лучшем случае о двоице. Нигде Библия не приравнивает Святой Дух к Отцу" [9].
>
> В своем ожесточении против учения Церкви о Святой Троице "Свидетели Иеговы" утверждают, что догмат о Триедином Божестве - порождение сатаны. Но это учение основывается на многих местах Священного Писания. Ветхий Завет содержит "образы для нас, чтобы мы не были похотливы на злое, как они (израильтяне) были похотливы". (1 Кор.10:6) Образы эти говорят о тайне Пресвятой Троицы, но воспринимать их надо через призму Нового Завета, по причине того, что тайна Пресвятой Троицы открывалась людям постепенно. Так как еврейский народ в начале своей истории был склонен к поклонению многим богам, то и знание о трех Божественных Лицах было частично скрыто от него, чтобы не ввести соблазн многобожия. Святитель Иоанн Златоуст говорит, что "Это было причиною и того, что пророки не ясно и открыто, но темно и редко возвещали иудеям о Сыне Божием. Едва только избавившись от многобожного заблуждения, иудеи снова подверглись бы той же болезни, если бы опять услышали о Боге и Боге. Посему пророки везде непрестанно говорят, что Бог един, и несть разве Его (Втор.4:35; Ис.45:5,21), говорят не отвергая Сына, - да не будет, - но желая исцелить немощь иудеев и отклонить их от мысли о многих и мнимых богах. Итак когда ты услышишь слова: един и несть иного и другие подобные, то не унижай славы Троицы..." [10]. Такого же мнения придерживались и многие другие Отцы Церкви [11]. Причем по мнению блаженного Феодрита "...после пленения Вавилонского, когда иудеи почувствовали явное отвращение от многобожия, в их священных книгах встречается гораздо более яснейших мест... в которых говорится о Божеских Лицах" [12].
>
> Главное Ветхозаветное свидетельство о единстве Бога, открытое народу, которое толкуется "Свидетелями Иеговы" в антитринитарном смысле: "Слушай, Израиль, Господь, Бог наш, Господь един есть" (Akoue, Israel kurios o teos emon kurios eis estin) (Втор.6:4), - говорит не о количественном единстве, но о единстве существа. В еврейском языке здесь стоит слово "эхад", означающее именно единство природы чего-то. "Эхад" использовалось, например, и автором Книги Бытия для описания общности мужчины и женщины "...и будут два одна плоть" (kai esontai oi duo eis sarka mian) (Быт.2:24). Христос в беседах с иудеями неоднократно утверждал свое единство с Богом Отцом: "Я и Отец - одно" (Ego kai o pater en esmen) (Ин.10:30). "…Видевший Меня видел Отца; как же ты говоришь: покажи нам Отца? Разве ты не веришь, что Я в Отце и Отец во Мне? Слова, которые говорю Я вам, говорю не от Себя; Отец, пребывающий во Мне, Он творит дела. Верьте Мне, что Я в Отце и Отец во Мне; а если не так, то верьте Мне по самим делам." (Ин.14:9-11).
>
> Уже первый стих Библии гласит: "В начале сотворил Бог небо и землю" (Быт. 1:1). Согласно одной из теорий, в еврейском тексте слова "сотворил Бог" - "bara Elohim" имеют грамматическую форму множественного числа, причем, слово, обозначающее действие, - "сотворил", относящееся к множественному числу, стоит в единственном числе. Это может свидетельствовать о единстве действия всех Трех Лиц в Боге.
>
> О создании Адама в Библии говориться: "И сказал Бог: сотворим человека по образу Нашему и по подобию Нашему…" (kai eipen o Teos Poiesomen antropon kat eikona; emeteran kai kat omoiosin) (Быт.1:26). Слово "сотворим" (Poiesomen) явно стоит во множественном числе, что видно из окончания "men". Здесь видно, что Творец обращается к Имеющим с Ним одинаковый образ и природу. Кому же он сказал эти слова? Ответ на этот вопрос содержится в следующем стихе "...И сотворил Бог человека по образу Своему, по образу Божию..." (Быт.1:27) Следовательно "образ Наш" из предыдущего стиха - это "образ Божий", и те, с кем происходит совет это Бог Сын, о котором мы читаем у святого апостола Иоанна Богослова "Все чрез Него начало быть" (Ин.1:3) и Бог Дух Святой, о котором пишет автор книги Иова "Дух Божий создал мя" (Иов.33:4).
>
> Такой же совет Лиц Пресвятой Троицы происходит и после грехопадения: "И сказал Господь Бог: вот, Адам стал как один из Нас, зная добро и зло…" (kai eipen o teos Idou Adam gegonen os eis ex emon tou ginoskein kalon kai poneron) (Быт.3:22). Слова "из Нас" (ex emon) во множественном числе. В этой же главе мы читаем, что Адам и Ева были обольщены словами "...будете как боги, знающие добро и зло" (Быт.3:5). Следовательно выражение "...как один из Нас..." может быть отнесено только к Божественным Лицам.
>
> Из многих библейских событий видно, что Пресвятая Троица направляет ход Ветхозаветной истории. Одно из таких событий, случившееся во время строительства Вавилонской башни, описано в книге Бытия: "И сказал Господь: …сойдем же и смешаем там язык их, так чтобы один не понимал речи другого" (Быт.11:6-7). Вслед за чем "...смешал Господь язык всей земли, и оттуда р....
2002.04.18 | Хлоя
Re: Маленький коментар нашвидкоруч
Георгій Пінчук писав(ла):> >>Учение о Святой Троице - краеугольный камень христианской веры. Без принятия Единого в Трех Лицах Бога христианство теряет смысл, ибо следствием отказа от догмата о Триедином Божестве является упразднение искупительной жертвы Христовой.
>
> (ГП) А чи не навпаки? Якщо воля Отця і Сина принципово НЕ МОГЛИ розійтися (оскільки вони є дві персони, але одна особа) - що ж тоді такого особливого зробив Христос? Мені здається, що навпаки, викупна жертва Спасителя стає зрозумілішою тоі, коли ми усвідомлюємо, що він МІГ не підкоритися волі Отця. Міг не підкоритися, але свідомо ОБРАВ підкоритися і бути слухняним до кінця. До речі, є, IMO, глибокий смисл у тому, що Біблія називає Христа останнім Адамом. Він дійсно був як Адам - досконала людина, яка стала перед надзвичайно критичним вибором. Адам зробив неправильний вибір, а Христос - правильний. Бог Біблії ніде і ніколи не стоїть перед вибором, він просто здійснює свої плани, які і є, за визначенням, правильним вибором.
Христос дійсно МІГ не підкоритися волі Отця. Для того Він і втілився, став не тільки Сином Бога, а й Сином людини. Йому властиве не тільки Боже єство, в якому Він ніколи не розходиться з Богом Отцем, а й Людське, підвладне почуттям, пристрастям, стражданням. Але Він очистив плоть, як Бог може її очистити по молитві людини (тобто якщо людина цього захоче), позбавив первородного гріха. Не дарма Він казав, що людині не дано самій ввійти в царство Боже,це можливо лише Богу. Якщо Господь нас очистить, то ми наслідуємо царство Боже, а якщо ні - нічого не вийде, як не старайся.
І Він дійсно зробив СВІДОМИЙ вибір: вибрав сАме страждання і розп*яття добровільно. Адже Він міг не йти не хрест і в нього була така спокуса.Пам*ятаєте, як він молився, щоб Бог проніс цю чашу повз нього? Бо страждав ТАК САМО, як звичайна людина. Але вирішив усе-таки, підкоритися волі Отця. Якщо заперечити Божу іпостась Христа, стає незрозуміло,дійсно, в чому тоді Бог проявив до нас любов? Бог свідомо пішов на страждання і смерть, щоб показати нам, що, з*єднавши свою волю з волею Божою, ми теж можемо подолати смерть і наслідувати царство Боже. Бог не може страждати, бо він безтілесний. А Христос МІГ страждати і СТРАЖДАВ, бо мав тілесну сутність. Якщо заперечити людську сутність Христа - то дійсно, про які страждання і яку жертву йде мова?
Ви просто впадаєте в крайність: або Христос людина, або Бог. А Він і Бог і людина. Тому всупереч людському стражданню проявив любов до людей і помер, щоб потім воскреснути і дати людям надію, що вони можуть бути з Богом, що вони теж можуть подолати смерть і наслідувати вічне життя. Треба тільки зробити такий свідомий вибір.
>
> На решту аргументів цитованої статті відповім пізніше.
ТАк, я теж хочу відпроситися у Вас на пару днів (десь до суботи). Тоді й відповім на решту питань. Якщо можна.:)))
2002.04.18 | Георгій Пінчук
Re: Маленький коментар нашвидкоруч
>>Христос дійсно МІГ не підкоритися волі Отця. Для того Він і втілився, став не тільки Сином Бога, а й Сином людини. Йому властиве не тільки Боже єство, в якому Він ніколи не розходиться з Богом Отцем, а й Людське, підвладне почуттям, пристрастям, стражданням. Але Він очистив плоть, як Бог може її очистити по молитві людини (тобто якщо людина цього захоче), позбавив первородного гріха. Не дарма Він казав, що людині не дано самій ввійти в царство Боже,це можливо лише Богу. Якщо Господь нас очистить, то ми наслідуємо царство Боже, а якщо ні - нічого не вийде, як не старайся.(ГП) Ніяких заперечень з моєї сторони тут нема. Наскільки я розумію, тут все узгоджується з Біблією.
>>І Він дійсно зробив СВІДОМИЙ вибір: вибрав сАме страждання і розп*яття добровільно. Адже Він міг не йти не хрест і в нього була така спокуса.Пам*ятаєте, як він молився, щоб Бог проніс цю чашу повз нього? Бо страждав ТАК САМО, як звичайна людина. Але вирішив усе-таки, підкоритися волі Отця. Якщо заперечити Божу іпостась Христа, стає незрозуміло,дійсно, в чому тоді Бог проявив до нас любов? Бог свідомо пішов на страждання і смерть, щоб показати нам, що, з*єднавши свою волю з волею Божою, ми теж можемо подолати смерть і наслідувати царство Боже. Бог не може страждати, бо він безтілесний. А Христос МІГ страждати і СТРАЖДАВ, бо мав тілесну сутність. Якщо заперечити людську сутність Христа - то дійсно, про які страждання і яку жертву йде мова?
(ГП) І тут усе вірно, наскільки мені відомо. Христос просив Отця, щоби "чаша" (доля) у нього була інша, але разом з тим розумів, що Божий план не можна змінити і що ця "чаша" є найголовнішою частиною Божого плана. Але це все-таки не доводить, що він і Отець є двома однаково нествореними, однаково могутніми, однаково вічними частинами "Godhead" (не впевнений, як це по-українськи - Божа Глава?). Та навіть і тринітаріанці говорять про певний "розподіл ролей" у Трійці - Отець має план для Сина, а не навпаки, Син виконує волю Отця, а не навпаки, і т.д. Я не уявляю, як цей розподіл ролей можна співмістити з найбільш базисною уявою про Бога як абсолютного суверена. Втім, може я просто маю обмежену уяву про Бога, опрую його обмеженим визначенням (але тоді й тринітаріанські словники й енциклопедії грішать тим самим! :-) )
>>Ви просто впадаєте в крайність: або Христос людина, або Бог. А Він і Бог і людина. Тому всупереч людському стражданню проявив любов до людей і помер, щоб потім воскреснути і дати людям надію, що вони можуть бути з Богом, що вони теж можуть подолати смерть і наслідувати вічне життя. Треба тільки зробити такий свідомий вибір.
(ГП) Не зовсім так. Я розумію з Біблії, що Христос не просто людина, оскільки був створений окремо і до появи людини, та й усього фізичного світу взагалі, і має значно більше повноваг і сили, ніж люди чи навіть ангели. Також я розумію, що після перенесення його життя (генетичного коду) в яйцеклітину Марії він став людиною, якій було притамане все людське, крім гріха. Тому до певної міри я з Вами. Але і з цього не витікає класичне тринітаріанське визначення "другої частини Божої Глави," яка нібито точно у тій самій мірі Бог, що й Отець. Я знаю, що більшість християн зараз у це вірить, але це не базується на Біблії - швидше, на дедукціях отців ранньої церкви, з яких багато мають серйозні логічні хиби (про це - в окремому листі).
Вітаю Вас,
--Георгій
2002.04.18 | Хлоя
Re: Маленький коментар нашвидкоруч
Георгій Пінчук писав(ла):> (ГП) І тут усе вірно, наскільки мені відомо. Христос просив Отця, щоби "чаша" (доля) у нього була інша, але разом з тим розумів, що Божий план не можна змінити і що ця "чаша" є найголовнішою частиною Божого плана. Але це все-таки не доводить, що він і Отець є двома однаково нествореними, однаково могутніми, однаково вічними частинами "Godhead" (не впевнений, як це по-українськи - Божа Глава?). Та навіть і тринітаріанці говорять про певний "розподіл ролей" у Трійці - Отець має план для Сина, а не навпаки, Син виконує волю Отця, а не навпаки, і т.д. Я не уявляю, як цей розподіл ролей можна співмістити з найбільш базисною уявою про Бога як абсолютного суверена. Втім, може я просто маю обмежену уяву про Бога, опрую його обмеженим визначенням (але тоді й тринітаріанські словники й енциклопедії грішать тим самим! :-) )
Пане Георгію, я не богослов і можу помилятися в деяких формулюванях. Ось що пише Іван Дамаскін:
О Слове и Сыне Божием, доказательство из разума.
Итак, этот единый и единственный Бог не без Слова. Если же Он имеет Слово, то должен иметь Слово не безипостасное, начавшее быть и имеющее престать. Ибо не было времени, когда Бог был без Слова. Напротив, Бог всегда имеет Слово Свое, Которое рождается от Него и Которое не таково, как наше слово — не ипостасное и в воздухе разливающееся, но есть ипостасное, живое, совершенное, не вне Его (Бога), но всегда в Нем пребывающее. Ибо где Ему быть вне Бога? Но так как естество наше временно и удоборазрушимо; то и слово наше не ипостасно. Бог же как присносущный и совершенный и Слово будет иметь также совершенное и ипостасное, Которое всегда есть, живет и имеет все, что имеет Родитель. Наше слово, происходя из ума, не есть ни совершенно тождественно с умом, ни совершенно различно; ибо, будучи из ума, оно есть нечто иное в отношении к нему; но так как оно обнаруживает ум, то и не есть совершенно отличное от ума, но будучи по естеству — одно с ним, различается от него как особое подлежащее: так и Слово Божие, поскольку существует само по себе, различается от того, от кого имеет ипостась; поскольку же проявляет в себе то же самое, что есть в Боге; то по естеству есть одно с ним. Ибо как в Отце усматривается совершенство во всех отношениях, так видно то же и в рожденном от Него Слове.
Про Трійцю в православному розумінні Ви можете прочитати тут:
http://www.mrezha.ru/orthlib/John_of_Damascus/vera1_08.html
Потім скажете, де тут є логічні хиби.
2002.04.17 | Георгій Пінчук
Про Івана 1:1, невіруючого Хому, і вбиту душу
Доброго всім ранку - дня -вечора!Пані Хлою, Ви писали:
>>Якщо вони визнають, що Христос - це Слово. То як, по-їхньому, пояснити початок євангелії від Івана?
Иоан.1:1 В начале было Слово, и Слово было у Бога, и Слово было Бог.
(ГП) Свідки *БЕЗУМОВНО* розуміють тотожність Слова-Логоса і Христа. Але щодо першого вірша Євангелії від Івана, тут не все так просто. Річ у тому, що слово "Бог" у значенні - один-єдиний Бог, творець Всесвіту, та істота або персона, про яку іде мова в Бутті 1:1 - завжди вживається у грецькій мові з визначальним (дефінітивним) артиклем, TOS THEOS (у родовому відмінку THOU THEOU, в інших відмінках THON THEON, але *ЗАВЖДИ* з цим артиклем). У сучасних західноєвропейських мовах стало принятим цей артикль випускати, але натомість писати слово "Бог" з великої літери (знову ж таки, щоби підкреслити, про кого йде мова). Іноді також вживають і дефінітивний артикль. Наприклад, в англійській мові пишуть "sons of God," "the word of God," але принято говорити і писати, наприклад, "the God of the Bible." У грецькому письмі початку 1 сторіччя нашої ери великих літер не існувало (як, до речі, не існувало ком чи інших роздільних знаків, а також навіть проміжків між словами). Тому греки не мали ніякого іншого способу розрізнити на письмі між Богом - творцем всесвіту і, скажімо, поганськими "богами," крім як вживати дефінітивний артикль "tos."
Але в заключній частині Івана 1:1 цей артикль біля слова "Бог" відсутній. Слово "theos" там вжите у дуже своєрідній граматичній формі, яка називається "anarthrous predicate." У такій формі є два іменники, з яких перший не має дефінітивного артиклю, а дієслово, яке стоїть МІЖ НИМИ, характеризує дію ДРУГОГО іменника. Заключна частина Ів. 1:1 каже, "kai theos en ho logos." Якби малося на увазі, що Слово-Логос було отим самим єдиним Богом з Буття 1:1, текст мусив би казати, "kai tos logos en tos theos." (Не впевнений за відмінкове закінчення другого іменника - хай мене фахівці виправлять, але дефінітивний артикль НЕОДМІННО мусив би там стояти.) *ТОДІ* це дійсно перекладалося б, "і Слово було Бог." У тому ж вигляді, в якому ми всі цей вірш знаємо, у вигляді "anarthrous predicate," "kai theos en ho logos," сенс інший. Ця граматична конструкція покликана відображувати ЯКІСНУ сторону першого з двох іменників. Цей перший з двох іменників у такій конструкції сприймається, фактично, як прикметник. Найточніший переклад цієї конструкції на українську мову буде, мабуть, "... І БОЖЕСТВЕННИМ БУЛО СЛОВО."
Тоді немає протиріччя загальній монотеїстичній концепції Біблії. Творець і універсальний суверен Всесвіту, Бог, все-таки один. Він не має початку. Христос має початок - він був волею Бога створений, або "народжений" "на початку" ("en arkhe" Івана 1:1), "народжений першим" ("prototokos" листів Павла), "народжений" ДО створення фізичного всесвіту (і саме тому не мав фізичної природи або матерії, якої тоді ще не існувало, але натомість мав ту саму природу, що й Бог, або, словами Івана 1:1, "був божественним"). Альтернатива цій інтерпретації - вважати, що і Бог-Творець, і його народжений Син обоє однаково Бог - але це, по-перше, викликає одразу дуже багато запитань про узгодження з іншими біблійними постулатами (про що я вже писав), а по-друге, не має навіть і семантичної чи граматичної підстави (див. вище).
>> Пане Георгію, які ангели? Чи Ви не читали про Хому, чи не знаєте вислову Хома невіруючий? Чому ж він був невіруючий? Бо для того, щоб повірити у матеріальне воскресіння Христа, йому треба було закласти в Христові рани пальці (видно, СІ саме цього і не вистачає)
(ГП) Про "матеріальне" чи "нематеріальне" воскресіння у тому фрагменті Євангелії від Івана мови взагалі не йде. Там говориться про те, що близнюк Хома висловлював сумнів у тому, чи той, кого бачили Марія з Магдали і деякі (не всі) апостоли, *ДІЙСНО Є ХРИСТОС*. Мова йде не про те, з чого складався цей воскреслий індивід - з молекул, як людина, чи з якоїсь невідомої нам субстанції, як Бог і ангели. Мова у цьому конкретному фрагменті іде про ТОТОЖНІСТЬ ОСОБИ, ідентичність особи. Хома, фактично, каже таке: я не бачив його воскреслим, і не повірю, що він воскрес, навіть і коли побачу його. Чому? А тому, що ми всі можемо марити! Може, це Сатана зробив так, що нам усім бачиться якась примара, привид (грецьке "pneuma"), фальшиве видіння, а наш Раббоні у цей час насправді таки мертвий! Саме тому він і попросив якогось додаткового знаку, який міг би переконати його в тому, що той, кого бачили апостоли, існує об'єктивно, а не тільки в їх уяві. Христос - очевидно також за допомогою Божого Святого Духа - його в цьому переконав, і попросив на подальше вірити і вчити вірити інших, які не мали шансу знаходитися серед апостолів (Івана 20:28).
Далі про душу.
>>Матвія 10:28
28 И не бойтесь убивающих тело, души же не могущих убить; а бойтесь более Того, Кто может и душу и тело погубить в геенне.
(ГП) Або "і ціле життя (грецьке "psyukheon"), а не тільки тіло, вбити у геєні." Іншими словами, коли Вас вбивають люди, Бог може Вас воскресити, і таким чином насправді, за великим рахунком, Ваше життя не зруйноване, воно продовжується. А от як сам Бог захоче Вас знищити, то він знищить Вас усього (чи всю), зітре запис про Ваше життя зі своєї пам'яті так, що ніякого шансу на Ваше воскресіння вже не буде. Ідеї про душу, яка наповнює тіло і свідомо існує окремо від тіла, тут нема.
>>Матвія 16
27 ибо приидет Сын Человеческий во славе Отца Своего с Ангелами Своими и тогда воздаст каждому по делам его.
Матвій же не каже, кожному, хто буде живий, він каже КОЖНОМУ.
(ГП) Правильно, тому що мова іде про цілих людей, цілих індивідів, а не про мертві тіла чи окремі ефіроподібні "душі." Для Бога всі живі у тому смислі, що він може (якщо захоче) воскресити будь-кого, повернути будь-кого з фізично мертвих до життя і тоді оцінити, чи це його слуга, чи ні (порівняйте також з Івана 5:28, 29).
>>Івана 12:25
25 Любящий душу свою погубит ее; а ненавидящий душу свою в мире сем сохранит ее в жизнь вечную.
(ГП) Замініть слово "душа" на слово "життя." Грецький текст це дозволяє. Тоді, знову ж таки, нема ідеї про окрему душу, яка переживає тіло і свідомо існує тоді, коли труп розкладається в могилі - розкошує в раю чи мучиться в пеклі чи чекає десь, як кажуть католики, у "limbo." Є ціле життя. Воно закінчується. Бог може його відновити, якщо захоче. Христос у тому вірші, що Ви його цитуєте вище, каже, що не треба вище за все ставити своє життя до фізичної смерті. Той, хто у випробовуваннях показує, що його тепершнє життя для нього важливіше за все, ризикує прогнівити Бога і не бути воскрешеним. Той, хто над усе ставить служіння Богу і ближньому і навіть занедбує при цьому своє власне теперешнє життя ("ненавидить" його) - той Богові миліший і йому обіцяне воскресіння, шанс мати життя вічне.
Вітаю Вас щиро,
--Георгій
2002.04.17 | Хлоя
Відкритий лист
Пане Георгію, пробачте, обіцяю більше не надокучати Вам дискусіями на тему СІ та їхнього світобачення, але дозвольте привести один лист людини, яка вийшла з цієї організації. Це до того, вважати чи не вважати цю церкву тоталітарною сектою.ОТКРЫТОЕ ПИСЬМО БЫВШЕГО "СВИДЕТЕЛЯ ИЕГОВЫ"
СЕМЬ ЛЕТ ИЗ МОЕЙ ЖИЗНИ.
Их анализ и выводы...
Со Свидетелями Иеговы я познакомился очень оригинально. Дело было в феврале 1992 года. Произошло это по пути в Православную церковь, куда я с женой шел венчаться.
Соседка, увидев нас, спросила, куда мы направляемся. Мы рады были сообщить ей о своем намерении, так как знали, что она верующий человек. Каково было наше удивление, когда она сказала, что это не угодно Богу. Конечно, это не помешало нам пройти обряд.
Мы довольно часто виделись с соседкой и я спросил ее почему она так считает. Она обрадовалась моему вопросу и предложила разобрать этот вопрос с помощью Библии. Хотя я раньше не читал эту книгу, но уважал ее и относился к ней с доверием. Довольно быстро я понял, что храм с иконами не отвечает библейским нормам. Мне было интересно! И я с радостью принял предложение соседки изучать Библию.
В то время я работал сторожем и у меня было достаточно много свободного времени. Я стал читать Библию и публикации, которыми меня обильно снабжала соседка. Все доводы, которые приводились в этих публикациях, мне казались очень логичными и правильными. Я довольно быстро усвоил основные учения СИ и уже заканчивал читать Библию.
Летом того же года мы с женой стали посещать собрания и думать о крещении. Оттягивать это событие смысла не было, т.к. не было причин сомневаться в кристальной чистоте организации СИ и в том, что Бог руководит только этой организацией. Да и о "признаке последних дней" говорилось очень много. Думали, что дочка не успеет и в школу пойти, как грянет Армагеддон.
Так, что 9 августа 1992 года мы с женой крестились.
Все было замечательно. Я очень гордился тем, что я СИ. Мне нравилось ставить в тупик членов других конфессий. Со временем, я научился это делать с помощью двух, максимум четырех вопросов. Конечно, это придавало уверенности в том, что я в правильной религии.
Однажды, я беседовал с одним пастором Адвентистов. Как обычно я задал ему свои вопросы и как обычно ничего конкретного в ответ не услышал. Единственное, что я вынес из общения с ним, да к это книгу о Свидетелях Иеговы, которую он дал мне на неделю. Там содержалась информация о ложных пророчествах, Бетсариме, и не помню уже, о чем еще. Однако я увидел, что в книге неправильно переведены имена двух президентов общества СБ. Это сыграло решающую роль. Я сделал вывод, что это клевета, написанная человеком незнающим толком не то чтобы истории организации, а даже имен президентов критикуемой организации. С того времени я не то, чтобы перестал бояться отступнической литературы, я даже стремился найти ее, чтобы разоблачить клевету.
Так продолжалось до одного судебного процесса, который коснулся моего друга. Мой друг, как и я - был Свидетелем Иеговы. Он предстал перед судом за отказ от штатской службы, которая была предложена ему взамен военной. Ему вынесли приговор 1,5 года тюремного заключения. Проблема, на которую я обратил внимание, заключалась в следующем:
Еще до суда многие в собрании искали аргументы, которые бы показывали, почему СИ не принимают штатскую службу. Естественно, ни одного библейского принципа никто не нашел. Единственное, что принялось во внимание, да к это следующая цитата:
"Проверка исторических фактов показывает, что Свидетели Иеговы не только отклоняли носить военную форму и браться за оружие, но что они в течении прошедших пятидесяти лет отказывались исполнять и безоружную военную службу или другие рабочие задания взамен военной службе." (книга "Объединены в поклонении единому истинному Богу" стр. 167, абзац 14)
Один пожилой старейшина (пользующийся большим уважением) часто говорил, что нет никакого различия между военной и штатской службой. И что штатская служба является ЧАСТЬЮ военной. Самое страшное, что слова этого старейшины получили признание. Однако сразу после вынесения приговора, я встретился с начальником военкомата и попросил показать законы о военной и штатской службе. Он с радостью предоставил мне это. Во всех документах было четко подчеркнуто, что штатская служба не является частью военной. Об этом открытии я сообщил тому уважаемому старейшине, однако, он сказал, что это уловка властей, и что на самом деле он прав. Когда я посоветовал ему прочесть законы, то он ответил, что не собирается это делать. В общем, разбора проблемы не последовало, и это постепенно стало забываться.
Напомнили об этой проблеме статьи о "новом свете".
Наряду с "уточнениями" понимания некоторых учений, там говорилось и о том, что ничего плохого в штатской службе нет. Я был ошеломлен. Я никак не мог понять, почему в течении 50 лет страдали преданные члены организации. Я не мог поверить в то, что это было руководством от Иеговы. Кроме того, появился и другой вопрос:
Кто давал неправильное понимание, если всегда подчеркивалось что никто иной, как только Иегова дает нам руководство?
Но потихоньку и это стало утихать.
Снова задуматься над пищей со стола Иеговы побудило одно высказывание, прозвучавшее на областном конгрессе. Речь была посвящена посещению встреч собрания. В конце речи докладчик с большим воодушевлением сказал:
"Мы можем не ходить на собрание если:
- Старее Мафусала,
- мудрее Соломона,
- больнее Иова."
Все захлопали, в том числе и я. Только чуть позже я вспомнил о сестре, у которой из-за перемены погоды повышается давление и поэтому она иногда отсутствует. Потом я вспомнил молодую сестру, у которой трое детей и муж, не одобряющий ее религию.
Я не помню о чем говорили в следующей речи, т.к. в своей голове я стал перебирать тех братьев и сестер которые младше Мафусала и не имеют такую тяжелую болезнь как у Иова. Я подумал, что же они почувствовали, услышав и осознав сказанное тем докладчиком?
Зная, что речи для конгрессов тщательно готовятся опытными братьями, я стал недоумевать. Неужели никто (в том числе и областной надзиратель) не подумал о том, что это сравнение в любом человеке вызовет чувство вины.
Тяжело было поверить в то, что Иегова надоумил на это сравнение.
Но, несмотря на это, я все равно был горд тем, что являюсь Свидетелем Иеговы. Я принимал доводы того, что Иегова руководит своим народом и ведет нас верным путем.
Я по прежнему считал, что только СИ - угодная Богу религия.
Это продолжалось до тех пор, пока я не узнал о том, что один старейшина отказался от предложения участвовать в программе районного конгресса. Более того, он попросил, чтобы его сняли с должности старейшины собрания. Это было для всех шоком, т.к. его все знали как очень ценящим исследование Библии. Я подумал о том, что он совершил какой то проступок и считает недостойным занимать такое положение в собрании. Я искал встречи с ним, что бы ободрить его и помочь ему. Однако, когда мы встретились и выяснилось, что причина не в проступке, а в проблемах с учениями нашей организации, то я согласился выслушать его.
Конечно я был поражен тем, что услышал о истории организации, но как и всегда я поставил услышанное под сомнение. Он (его зовут Роман) особо не пытался это доказать. Единственное, что он сказал, что все цитаты он взял из публикаций нашего общества, которые находятся на компакт-диске общества.
Но больше всего меня заинтересовала беседа о сегодняшних учениях нашей организации. Мы коснулись таких тем как:
- Духовное воскресение (началось ли оно в 1918 году, как утверждает общество)
- На сколько обосновано утверждение о том, что Иисус уже царствует.
- Затронули тему и о названии организации…
В общем, эта беседа побудила меня всерьез взяться за исследование Библии.
Честно сказать, я еще надеялся разрушить возникшие недоразумения. Однако чем больше я углублялся в исследование поднятых вопросов, тем больше я убеждался в том, что Библейские аргументы не в пользу учений "верного и благоразумного раба".
Наступило время, когда я понял, что в одиночку мне эту задачу не решить. Я пошел к старейшине собрания и поделился с ним своей проблемой. Однако вместо объективного подхода к проблеме на меня обрушились следующие вопросы:
- Общался ли я с Романом? (к тому времени он сам ушел из организации)
- Признаю ли я "верного и благоразумного раба"?
На эти вопросы я дал искренний ответ:
что доверие к "рабу" у меня пошатнулось, и я не скрыл того, что общался с отступником
(я понимал, что Роман не является отступником от Бога).
Этого стало достаточно, чтобы отбросить, поднятую мной, проблему в сторону и заняться правовыми вопросами. Меня взяли на "замечание" и предупредили о том, что если я не прекращу общаться с Романом, то я буду исключен из организации. Однако когда амбиции утихли, я попросил серьезно отнестись к возникшей проблеме в учениях. Мне посоветовали искать ответы в публикациях общества. Еще до того, как пойти к старейшинам, я перерыл все, что у меня было (книги, брошюры, журналы) однако если бы там было решение противоречий, я бы не пошел к старейшинам. Об этом я и сказал братьям. Кроме этого я написал ряд вопросов и хотел отдать их старейшинам. Один из них сказал, что у него плохая память, и он не хочет со всем этим разбираться. Другому ничего не оставалось сделать, как только взять мое письмо. Довольно скоро он вернул мне мое письмо, где напротив вопросов стояли номера "Сторожевой Башни". Дома я прочел указанные статьи, но ничего нового они не проясняли. Об этом я и сообщил старейшине. У нас произошел недолгий разговор, на котором старейшина заявил, что:
- Его полностью устраивают комментарии общества;
- Наши беседы не назидательны и отвлекают его от важных дел для собрания;
- Он больше не будет говорить со мной на эту тему;
- Если я чем-то не доволен, то меня никто не держит в этой организации;
Кроме того, он сказал, что во мне распознал "хищника".
Такой исход натолкнул на мысль о том, что в собрании я не смогу найти ответы на свои вопросы.
В это время в нашем городе появилась возможность подключиться к интернет. Я подключился к сети и первым делом стал искать зарубежных Свидетелей Иеговы. Я надеялся на то, что они помогут мне разобраться с обнаруженной проблемой. Однако я так никого и не нашел. Зато нашел большое количество страниц, о истории и учениях СИ. Конечно, я был сильно поражен этими подробностями, которые в свою очередь лишь усугубили возникшую проблему.
Я выбрал и напечатал цитаты, в которых говорилось о том, что даты (1914, 1925 года) - не человеческие, а Божьи. Я опять пошел к старейшине и попросил его ответить на мой вопрос: "принадлежат ли эти цитаты нашему обществу, или нет?".
Кроме этого, я написал письмо в филиал общества, в котором описал свою проблему и вставил все вопросы, которые меня волновали. Ни от старейшины, ни из общества ответа я так до сих пор не получил. Единственное, что я получил, да к это порицание и лишение общения.
Из этого я сделал вывод, что общество прекрасно понимает, к каким последствиям может привести знание ВСЕЙ истории этой организации. По этой причине эта история очень тщательно скрывается. Я до сих пор не могу осознать то, насколько сильно отличаются дела от слов этой организации. Если бы мне была известна история этой организации еще до крещения, то, конечно, я бы никогда не связал свою жизнь с этим обществом. Тот способ вербовки новых членов (умышленное сокрытие информации об истории своей организации и подтасовка фактов), который использует общество СИ - я считаю крайне нечестным и опасным. К сожалению не только это религиозное общество использует этот прием....
Я считаю, что каждый человек, перед тем, как сделать выбор - связать свою жизнь с какой либо религиозной организацией - должен быть ознакомлен: с историей этой организации (как минимум); последствиями некоторых учений этой религиозной группы. Для этого я намерен использовать все законные и доступные мне методы. Если Вы разделяете мою точку зрения и имеете желание помочь мне в этом, пожалуйста,
свяжитесь со мной: nik@ecc.crimea.ua
2002.04.18 | Марко
Re: Відкритий лист
Можливо це і правда - хоча дуже подібно на непрофесійну видуману історію від товариства Знання. Але чому б Вам не запропонувати б цьому панові з Криму який має інтернет вступити в дискусію з цього питання публічно - він має доступ до інтернету !2002.04.19 | Хлоя
Re: Відкритий лист
Пане Марко, якщо Ви сумніваєтеся в його словах, то буде краще, якщо Ви йому й напишете. Запросіть його самі, подивитеся, що він Вам відповість. Адже я тут особа упереджена, самі розумієте.Тільки зважте, що не всі люди мають змогу сидіти на форумах, навіть якщо в них є інтернет. Це об*єктивно.
2002.04.19 | Марко
Re: Відкритий лист
> Пане Марко, якщо Ви сумніваєтеся в його словах, то буде краще, якщо Ви йому й напишете. Запросіть його самі, подивитеся, що він Вам відповість. Адже я тут особа упереджена, самі розумієте.Я висловив абстрактну точку зору на ваш пост, Ви вказали джерело - а отже і Вам ліпше перевіряти правдивість чи щирість тієї інформації, якщо вона варта публікації на дискусійному форумі від Вашого імені.
Питання плагіаризму в українському суспільстві надзвичайно широке і запущене. Тому найліпше коли люди в форумах висловлюють власні міркуванні ніж посилаються на неперевірені джерела.
2002.04.14 | Предсказамус
Просьба
Хлоя писала:> Я пропоную не розглядати тут різні секти і не намагатися примирити християн на богословському рівні.
Все-таки совсем не рассматривать будет как-то жестко. Мирить - да, наивно и кофликтно, но замаливать тоже плохо, наверное...
Просьба такая: может все-таки будем рассматривать вероучения без оглядки на их каноничность? Иначе выходит дискриминация по религиозному признаку ;)
2002.04.15 | Mary
Повністю підтримую (-)
2002.04.15 | Хлоя
Re: Просьба
Предсказамус писав(ла):> Хлоя писала:
> > Я пропоную не розглядати тут різні секти і не намагатися примирити християн на богословському рівні.
>
> Все-таки совсем не рассматривать будет как-то жестко. Мирить - да, наивно и кофликтно, но замаливать тоже плохо, наверное...
> Просьба такая: может все-таки будем рассматривать вероучения без оглядки на их каноничность? Иначе выходит дискриминация по религиозному признаку ;)
Пане Предсказамус, давайте так.
Що таке дискримінація? Це заважання, перешкоджання іншим щось робити, я так розумію, обмеження або позбавлення когось якихось прав. ТАк? Тут ніхто нікого ніяких прав не позбавляє. Кожен має право висловлювати свою точку зору, так Мері?
Але...
ЩО таке канонічність - неканонічність? Канони, наскільки я розумію, - це правила церкви, прийняті на всесвітніх соборах, які регламентують відносини суб*єктів всередині її.
Боюся, що більшість дописувачів майдану так точно, а напевно й цього форуму не дуже знають історію релігій, зокрема християнства. Тому було б доцільно, до речі, її тут представити. А якби вона була тут представлена, то усі б побачили, що саме від православ*я відділився католицизм, а від нього вже більшість протестантів (сект).
Отже, що ми називаємо канонічністю? Давність історії православ*я? Чи її догматику? Чи її претензії на істинність? Чи її соборність? якщо щось із цього списку не враховувати, то чи не буде це дискримінацією в бік православ*я?
Поясніть, будь ласка, що по-Вашому, таке канонічність і на якій основі Ви пропонуєте порівнювати різні секти?
2002.04.15 | Предсказамус
О каноничности
Хлоя писав(ла):> Поясніть, будь ласка, що по-Вашому, таке канонічність і на якій основі Ви пропонуєте порівнювати різні секти?
Под каноничностью я понимаю соответствие определенных религиозных взглядов канонам мировых церквей (или одной из этих церквей). Не думаю, что разумно будет запрещать обсуждать те или иные взгяды (в том числе сектантские) только на основании их несоответствия указанным канонам.
Сравнивать я их не собираюсь вообще, да и зачем? Их можно обсуждать, как на уровне богословском, если кто способен, так и мировоззренческом, философском и т.п. А сравнивать смысла действительно нет, тут я с Вами полностью согласен.
2002.04.15 | Хлоя
Re: О каноничности
Предсказамус писав(ла):> Под каноничностью я понимаю соответствие определенных религиозных взглядов канонам мировых церквей (или одной из этих церквей). Не думаю, что разумно будет запрещать обсуждать те или иные взгяды (в том числе сектантские) только на основании их несоответствия указанным канонам.
Я тут нашла, откуда у нас взято слово каноничность. Его ввел Михаил Денисенко (Филарет), когда говорил о неканоничности выхода УПЦ КП из состава РПЦ. То есть, эта церковь не отделилась по каноничному праву, регламентирующему отношения субъектов внутри патриархата, а создала новую организацию с похожим названием и догматами, но не каноничным, а цивильным способом.
Так как Свидетели Иеговы не выходили из православия и их деятельность с этой точки зрения рассматривать нельзя, то скажите, чем в данном случае Вам не понравилась наша дискуссия с паном Пинчуком? Потому что я все-таки не очень понимаю, чем вызвала такой протест?
У православия есть свои догматы, у СИ - свои, у материалистов - свои, догматы есть даже у феминисток. Чем в данном случае православные хуже материалистических или, скажем, фрейдистских?
2002.04.15 | Mary
Запитання про феміністок і догмати
Я вже, здається, Вас раніше питала, але відповіді так і не отримала, кого Ви маєте на увазі, коли говорите про феміністок? (Прізвища? Напрямки? Праці?)Щодо догматичності феміністок, то догматів, спільних для всіх(ба, навіть багатьох) феміністок неіснує (Хіба, може, щось нове в світі відбулося, що я проспала - тоді просвітіть мене, будь-ласка, що то за догмати такі). Більше того, більшість із них саме із догматами і бореться.
Або, може ми під догматами не одне і те ж розуміємо? Я маю на увазі, коли говорю про догмати, основоположні для конкретної системи (н.п. конкретної релігії, конфесії, ідеологічної системи) твердження, які не підлягають логічному доведенню чи спростуванню, а тому в них слід просто вірити. А Ви?
Незалежно від Вашої відповіді на останнє моє запитання, всі попередні залишаються в силі.
2002.04.15 | Предсказамус
Уточнение
Хлоя писав(ла):Относительно того, как назвать религиозные течения, не входящие в состав традиционных структур мировых религий, оставляю решение за Вами. Просто предлагается обсуждать и их тоже, вот и все.
> Так как Свидетели Иеговы не выходили из православия и их деятельность с этой точки зрения рассматривать нельзя, то скажите, чем в данном случае Вам не понравилась наша дискуссия с паном Пинчуком? Потому что я все-таки не очень понимаю, чем вызвала такой протест?
Да не было никакого протеста, было предложение. Я к иеговистам отношусь очень нехорошо, хотя причина скорее не в их вероучении, а в повседневной практике. Тем не менее, мне показалось, что Вы предложили не обсуждать их вообще, а это, наверное, слишком радикально.
2002.04.15 | Mary
До історії релігій
Хлоя писав(ла):> Що таке дискримінація? Це заважання, перешкоджання іншим щось робити, я так розумію, обмеження або позбавлення когось якихось прав. ТАк? Тут ніхто нікого ніяких прав не позбавляє. Кожен має право висловлювати свою точку зору, так Мері?
>
Так, поки висловлювання своєї точки зору не перетворюється в розпалювання релігійної нетерпимості.
> Боюся, що більшість дописувачів майдану так точно, а напевно й цього форуму не дуже знають історію релігій, зокрема християнства. Тому було б доцільно, до речі, її тут представити.
Погоджуюся. Представити історію релігій і різних точок зору.
>А якби вона була тут представлена, то усі б побачили, що саме від православ*я відділився католицизм, а від нього вже більшість протестантів (сект).
>
Стооооп. А отут не погоджуюся. Думаю, що якби історія релігії була тут представлена Вашим кумиром Кураєвом, то багато хто б із нею не погодився, а в дискусії усі б побачили тільки те, що Хлоя вважає свою позицію єдиноправильною, а всі інші - хибними, що би до жодних позитивних наслідків не привело.
Історія - шльондра(в найкращому випадку - куртизанка), і служить вона тому, хто її пише, ІМНО. Тому пропоную кожному виставити свою, і подивитися, зможуть вони хоч якось помиритися, чи ні.
Є в мене сумніви, оскільки подібну дискусію про УПЦ МП і УГКЦ ми вже мали минулого року, нічим добрим вона не закінчилася. Якщо додати до цього Свідків Єгови, даОсів-любителів, Руновірців, і т.д., то якщо всі не будуть критично-обережними, доведеться модерувати :-(.
Хоча, спробувати можна...
2002.04.15 | Хлоя
Re: До історії релігій
Mary писав(ла):> Стооооп. А отут не погоджуюся. Думаю, що якби історія релігії була тут представлена Вашим кумиром Кураєвом, то багато хто б із нею не погодився, а в дискусії усі б побачили тільки те, що Хлоя вважає свою позицію єдиноправильною, а всі інші - хибними, що би до жодних позитивних наслідків не привело.
Так, Мері, я своєї прихильності до Круаєва не приховую,але історію релігій вивчала ще в університеті до того, як прийшла в православну церкву. І викладала її нам не віруючи людина, а жінка, яка все життя до того викладала науковий атеїзм. Тому не чіпляйте Кураєва, де можна і де не можна, будь ласка.
А от щодо єдиноправильності, то такою вважає свою позицію будь-який віруючий християнин, якщо він, звісно, ходить у церкву не для того, щоб мати якусь матеріальну вигоду, а прийшов туди свідомо. Тому це не аргумент. Я ніколи не казала, я права, бо моя позиція є правильною. Якщо десь було - вкажіть, вибачуся.
2002.04.15 | Mary
Про Кураєва і правильність
Хлоя писав(ла):> Mary писав(ла):
> > Стооооп. А отут не погоджуюся. Думаю, що якби історія релігії була тут представлена Вашим кумиром Кураєвом, то багато хто б із нею не погодився, а в дискусії усі б побачили тільки те, що Хлоя вважає свою позицію єдиноправильною, а всі інші - хибними, що би до жодних позитивних наслідків не привело.
>
> Так, Мері, я своєї прихильності до Круаєва не приховую,але історію релігій вивчала ще в університеті до того, як прийшла в православну церкву. І викладала її нам не віруючи людина, а жінка, яка все життя до того викладала науковий атеїзм. Тому не чіпляйте Кураєва, де можна і де не можна, будь ласка.
>
Моє згадування Кураєва стосувалося того, що всі конкретні посилання на "думку", які я від Вас останньо чула приводили до нього - як не до його статті, то до форуму на його персональній веб-сторінці. Тому я індуктивним методом зробила висновок, що історію релігій Ви нам запропонуєте також Кураєвську. Якщо ви планували не Кураєвську, а скажімо, Мєнєву, тоді вибачайте
> А от щодо єдиноправильності, то такою вважає свою позицію будь-який віруючий християнин, якщо він, звісно, ходить у церкву не для того, щоб мати якусь матеріальну вигоду, а прийшов туди свідомо.
Думаю, що деякі християни допускають, що позиції віруючих інших конфесій/релігій також можуть бути правильними, просто вони можуть дивитися на те саме з іншого боку, чи під іншим кутом. (Принаймні, такою була моя позиція, коли я була активно-релігійною.)
>Тому це не аргумент. Я ніколи не казала, я права, бо моя позиція є правильною. Якщо десь було - вкажіть, вибачуся.
Оцього віражу в обгрунтуванні я якось не вловила. Поясніть, як маєте бажання.
2002.04.26 | Василь
Мормони купили всі державні архіви
http://www.scarch.kiev.ua/News/index.ua.html...
17 квітня 2002 р.
Колегія Держкомархіву розглянула питання:
Про хід співпраці з Генеалогічним товариством Юта (США) щодо мікрофільмування документів НАФ генеалогічного змісту;
...
2002.05.16 | -
Мормони купили всі державні архіви !!
Колегія Держкомархіву розглянула питання:Про хід співпраці з Генеалогічним товариством Юта (США) щодо мікрофільмування документів НАФ генеалогічного змісту;
17 квітня 2002
http://www.scarch.kiev.ua/News/index.ua.html
2002.04.26 | Гура
Згоден (+ питання)
Догми, як і любий абсолют, треба весь час випробувати "на міцність". І коли з"явиться можливість їх спростування - негайно і безжалісно це робити.Доречі, де докази, що Біблія - це Боже слово? (Чи знов - "віра"?)
2002.04.26 | Heorhij Pinchuk
Pro Bibliju jak Bozhe slovo
Tak, z'hidno z khrystyjans'koju doktrynoju, Biblija dijsno je "Bozhym slovom." Apostol Pavlo nazyvaje jiji "Bohonatkhnennoju" (po-hrets'ky "theopneistos," tobto takoju knyhoju, jaka zapysuvalasya lyud'my, ale pid kerivnytstvom Bozhoho "dukha," osoblyvoji tvorchoji energiji, shcho pokhodyt' bezposerednyo vid Boha, "hagia pneuma") (dyv. 2 Tymofija 3:15, 16). Tomu khrystyjany vvazhajut', shcho Biblija ne mistyt' nepravdy i ne superechyt' sama sobi. Tse ne oznachaje, shcho Biblija ne maje alegorij, poeziji, metafor, parabol, toshcho - vona maje duzhe bahato riznykh zhanriv (navit' zdorovu, ne-pornografichnu erotyku), ale za dopomohoju usikh tsykh zhanriv vona kazhe til'ky pravdu. Naskil'ky ja znaju, tak do Bibliji stavlyat'sya vsi khrystyjany, nezalezhno vid denominatsiji.Do rechi, ja dumaju, shcho varto vidkryty dyskusiju pro te, shcho je Biblija dlya riznykh lyudej, i, zokrema, dlya khrystyjan, v okremij hiltsi.
Pereproshuju za latynku i vidklyuchajus' do vechora - bahato roboty :).
--Heorhij
2002.04.26 | Гура
А що є "правда"?
Я вважаю, що правда - це суб"ективна категорія, на відміну від істини (фактів). Тому що поняття "правди" невід"ємне від суб"єкта, який її висловлює. І тому "правд" стільки, скільки людей. І так і має бути.Тому я вважаю, що кожним, хто дописував у Біблию, дійсно "керував" сам Бог у тому сенсі, що Природа/Бог намагалась сама себе спостерігати/аналізувати через багаточисленні свої іпостасі (розум святих/мудреців).
Так само, коли митцю/вченому приходить "откровеніє", то це теж є прояв божественості його єства/стану у ту мить.
І нарешті головний висновок:
Кожен може писати "свою Біблію" і це також буде правда. Але це так само важко зробити, як зробити геніальне відкриття або створити високохудожній витвір.
І ще:
Біблия - не догма, а матеріал для роздумів, вона писана такими ж людьми, як ми. Вони можуть не тільки помилятися, а й просто "їх правда/мораль" може бути в чомусь неприйнятна для іншого часу та інших людей.
Бог - це нескінченність проявів матерії.
2002.04.27 | Serhiy Hrysch
Treba okremu hilku!
E.... Pryroda NE= Boh !Boh = tvorec' vsioho.
"Vse" vkliuchaje "pryrodu".
Pryroda = stvorinnia Bozhe.
Oskilky "stvorinnia" NE= "tvorec'", to "Boh" NE= "pryroda".
Liudyna Ne mozhe napysaty svoju Bibliju, bo vona NE Boh.
"Liudyna" = stvorinna Bozhe"
"Boh" = tvorec liudyny.
"Lyudyna" Ne= "Boh".
Znachyt', "Bibliya vid Liudyny" NEOBOVJAZKOVO= "Slovo Bozhe".
2002.04.28 | Гура
ОК А наразі я тут прокоментую...
Serhiy Hrysch писав(ла):> Boh = tvorec' vsioho.
Тобто:
Варіант "А"
1. Бог - не "все" (він окремо).
2. Бог повинен існувати поміж часу, простору та матерії.
3. З пунктів А1 та А2 віпливає, що Бог не існує (це плід нашої уяви, бо ми В ПРИНЦИПІ НІКОЛИ не зможемо пізнати НІЧОГО про "ЩОСЬ", що не існує в часі, просторі та нематеріальне і тому всі балачки про такого "Бога" треба негайно припинити, тому що це спекуляція, або наша фантазія.)
Варіант "В"
1. "Все" - це і Бог також.
2. Бог "створює(ив)" сам себе також разом з Природою.
3. З пунктів В1 та В2 віпливає, що Бог=Природа.
(Що і вимагалося показати :-)
> "Vse" vkliuchaje "pryrodu".
"Все" = (або >) "Природа".
(Див. вище оба варіанта.)
> Pryroda = stvorinnia Bozhe.
Див. вище.
> Oskilky "stvorinnia" NE= "tvorec'", to "Boh" NE= "pryroda".
Див. вище доказ, що "створіння"="творець", коли Бог=Природа.
>
> Liudyna Ne mozhe napysaty svoju Bibliju, bo vona NE Boh.
Я можливо не дуже точно висловився. "Своя" біблія - то мемуари, або автобіографія.
А от внести свій внесок у написання "откровєній"=Біблії - може, бо вона несе в собі частину Бога(Природи).
>
> "Liudyna" = stvorinna Bozhe"
Ні. Вона просто його частина, частина вічної Природи.
> "Boh" = tvorec liudyny.
Ні. Людина, як частина Природи(=Бога) "створюється" в часі, просторі та за допомогою матерії (тобто, "творцем" людини є Природа(=Бог), при цьому (це принципово!!!) Природа навколо людини, "що створюється", під час такого "створення" ТЕЖ ЗМІНЮЄТЬСЯ.)
> "Lyudyna" Ne= "Boh".
Вірно, бо Бог - це вся Природа, а людина - тільки її частина.
>
> Znachyt', "Bibliya vid Liudyny" NEOBOVJAZKOVO= "Slovo Bozhe".
Я це вже пояснив вище.
2002.05.15 | Марко
Re: "Сектанти"
Мабуть має сенс визначитись із значенням слова "сектант", що є подано наприклад в тлумачному словнику української (і декількох інших мов) та підкоректувати який саме зміст християни (різних деномінацій) вкладаютьв значення цього слова - тоді можна більш-менш визначити сам предмет
дискусії.
2002.05.15 | Anatoliy
Re: "Сектанти"
Шановні панове!Мені дуже подобається підхід древніх СУФІЇВ як до сектанства, так і до всіх релігій світу.
СУФІЇ (мудрі) були ще у дохристиянську епоху. В біблії ми цю назву знаходимо під ім"ям ЕССЕЇ. ЕССЕЇ поступово переросли в НАЗОРЕЇВ. Між іншим, на івриті християнин- нацрей.
СУФІЇ (мудрі) кажуть -бог єдиний для всього людства, не залежно від віросповідання, кольору шкіри, національності, розумових, та духовних здібностей.
СУФІЇ (мудрі) кажуть, -різні релігії, різні релігійні течії та секти- це все дороги, котрі ведуть до бога. Просто кожна людина, виходячи з свого розумового, культурного та духовного рівня вибирає САМА собі цю дорогу і від неї самої залежить як скоро вона пізнає бога.
СУФІЇ (мудрі) моляться до бога в християнській церкві по-християнськи, в мусульманській мечеті по-мусульманськи, в буддиському ашрамі по-буддиськи, в сіногозі по-іудейськи.
СУФІЇ (мудрі) за повагу між релігіями та різними гілками.
Я за суфіїв.
З любов"ю до бога та до Вас.
Анатолій.
2002.05.15 | Марко
Що це таке: Секта ?
[Anatoliy]Мені дуже подобається підхід древніх СУФІЇВ як до сектанства, так і до всіх релігій світу.
[Марко]
А що ви розумієте під словом секта ? Цікаво також коли вперше почалось вживання цього слова, ким, відносно кого і чому.
2002.05.15 | Георгій Пінчук
Re: Що це таке: Секта ?
Наскільки я памятаю, перших християн називали сектою. Це слово вживав, наприклад, Йосиф Флавій в "Юдейських війнах."2002.05.15 | Марко
Re: Що це таке: Секта ?
[Марко]А що ви розумієте під словом секта ? Цікаво також коли вперше почалось вживання цього слова, ким, відносно кого і чому.
[Георгій]
Наскільки я памятаю, перших християн називали сектою. Це слово вживав, наприклад, Йосиф Флавій в "Юдейських війнах."
[Марко]
Чи цю назву використовували римляни виключно щодо християн і чи вживалось воно щодо інщих вірувань тих часів наприклад ессеїв чи
інших ?
Чи може ввели це поняття старогебрейські тексти відносно тих хто покинув їхнє вчення, а Флавій лише використав вживане слово того часу
і тих місць ?
Цікаво також порівняти що каже тлумачний словник щодо цього слова і
які можливі інтерпретації щодо сьогодення.
2002.05.16 | Anatoliy
Re: Що це таке: Секта ?
Шановні панове!Я гадаю, що будь-яку гілку, котра відокремлюється від стовбура можна назвати СЕКТОЮ. Так, слово СЕКТА використовувалося у відношенні і до ессеїв, і до християн, і пізніше до християн-ортодоксів (далі православних християн), і до нинішніх протистанських та інших церков. Гадаю, що в сектанстві немає нічого поганого. Бруд у релігійні відносини вносять тільки люди і більше ніхто. Ні сатана, ні хтось інший не сходить на землю і не творить вбивств, інквізиції, педофілії, фашизму і т.д. Все робиться і твориться людьми і тільки. Значить, все залежить від конкретних людей. Якщо ці люди проповідують християнську любов- це нормально і ці люди справді високодуховні люди. А якщо ці люди сіють міжконфесійний розбрат, міжнаціональну ворожнечу, переслідують свою вузькоконфесійну мету, то це працює програма сатани. І ця програма сатани працює незалежно від того чи це церква канонічна, чи це секта. Все залежить тільки від людей.
Канонічність католицької церкви не завадила ієзуїтам знищувати мільйони безвинних, канонічність Руської православної церкви не завадила їй благословити чеченську війну. Іноді будь-яка секта за своїм духовним рівнем стоїть вище за канонічну церкву.
З повагою до бога та до Вас, Анатолій
2002.05.16 | -
Чи потрібно вірити в бога людині,якщо вона не бажає спастись?(-)
2002.05.16 | Марко
Re: Чи потрібно вірити в бога людині,якщо вона не бажає спастись?(-)
А як інакше Ви уявляєте собі спасіння ?2002.05.17 | -
Я не хочу спастись, то що робити? Релігія проходить повз мене(-)